За­сти­глий час…

Про­гу­лян­ка му­зе­я­ми Га­ли­ча як шанс по­тра­пи­ти до ста­ро­дав­ньо­го на­се­ле­но­го пун­кту і по­гор­та­ти Єван­ге­ліє 1670 ро­ку

Marshrut №1 - - Тема Випуску: Галич - Ма­рія ЧАДЮК Фо­то на­да­ні НЗ «Дав­ній Га­лич»

Те­ри­то­рія, на якій по­се­ле­н­ня лю­дей існу­ва­ли ще з до­би мі­ді-брон­зи, а вже в Х ст. існу­ва­ло мі­сто, збе­ре­гла для жи­те­лів та ту­ри­стів чи­ма­ло скар­бів. Сво­є­рі­дною «ма­пою істо­ри­чних скар­бів» сто­ли­ці Га­ли­цько-Во­лин­сько­го кня­зів­ства є На­ціо­наль­ний за­по­від­ник «Дав­ній Га­лич», що об’єд­нав усі най­ви­зна­чні­ші пам’ятки істо­рії та куль­ту­ри мі­ста. Се­ред них — Му­зей істо­рії Га­ли­ча та Му­зей етно­гра­фії.

СПАДКОЄМНІСТЬ ЕЛІТИ

Ек­спо­на­ти Три­піль­ської куль­ту­ри, зброя і еле­мен­ти ар­хі­те­кту­ри Кня­жої до­би, ста­ро­дру­ки XVII — ХІХ сто­лі­т­тя, на­пи­са­ні ла­тин­ською та гот­ськи­ми мо­ва­ми, — це да­ле­ко не всі ча­со­ві ві­хи укра­їн­ської істо­рії, що пред­став­ле­ні в Му­зеї істо­рії Га­ли­ча. Са­ма бу­дів­ля му­зею — Ми­тро­по­ли­чі па­ла­ти — сво­го ча­су бу­ла лі­тньою ре­зи­ден­ці­єю Ан­дрея Ше­пти­цько­го. Як роз­по­вів за­ві­ду­вач від­ді­лу «Му­зей істо­рії Га­ли­ча» Та­рас ЗІНЬКОВСЬКИЙ, ми­тро­по­лит і був одним із іні­ці­а­то­рів за­сну­ва­н­ня уста­но­ви, адже пра­гнув ство­ри­ти в Кри­ло­сі (де був центр-акро­поль кня­жо­го мі­ста), бі­ля фун­да­мен­ту Успен­сько­го со­бо­ру, му­зей-за­по­від­ник. Ві­до­мий ар­хе­о­лог Яро­слав Па­стер­нак взяв­ся вті­ли­ти цей за­дум. Спо­ча­тку най­ці­ка­ві­ші йо­го зна­хід­ки збе­рі­га­ли­ся в ка­пли­ці св. Ва­си­лія, пам’ятці ар­хі­те­кту­ри ХV сто­лі­т­тя, а зго­дом роз­мі­сти­ли­ся в Ми­тро­по­ли­чих па­ла­тах.

Про­гу­лян­ка му­зе­єм роз­по­чи­на­є­ться з огля­ду екс­по­на­тів кам’яної та брон­зо­вої до­би. Зокре­ма, ві­дві­ду­ва­чі ма­ють змо­гу по­ба­чи­ти

ре­чі ча­сів стрі­чко­вої та шну­ро­вої куль­тур, три­піль­ський по­суд. На­тіль­ні хре­сти­ки є свід­че­н­ням роз­ви­тку брон­зо-ли­вар­но­го ви­ро­бни­цтва дав­ньо­ру­сько­го ча­су. Уже то­ді на­ші май­стри мо­гли ви­го­тов­ля­ти хре­сти-ен­кол­піо­ни, що скла­да­ю­ться з двох не­ве­ли­ких ме­та­ле­вих пла­стин, усе­ре­ди­ну яких мо­жна бу­ло по­кла­сти мо­щі свя­тих. Дав­ньо­ру­ський пе­рі­од пред­став­ле­ний у му­зеї і ве­ли­кою ко­ле­кці­єю зброї: ме­чі, со­ки­ри, спи­си, на­ко­не­чни­ки стріл, коль­чу­ги.

Ка­пі­те­лі, ар­хі­те­ктур­ні де­та­лі з фре­ско­вим роз­пи­сом Успен­сько­го со­бо­ру, збу­до­ва­но­го за ча­сів кня­зя Яро­сла­ва Осмо­ми­сла, ке­ра­мі­чні пли­тки із зо­бра­же­н­ням гри­фо­нів, дра­ко­нів, пта­хів, яки­ми при­кра­ша­ли сті­ни хра­мів, за­ну­рю­ють від­ві­ду­ва­чів у пе­рі­од ве­ли­чі ста­ро­дав­ньо­го мі­ста, озна­йом­лю­ють зі здо­бу­тка­ми га­ли­цької ар­хі­те­ктур­ної шко­ли.

Дру­гий по­верх му­зею мі­стить екс­по­зи­цію істо­рії цер­кви на Га­ли­чи­ні. Йо­го за­сну­ва­ли з іні­ці­а­ти­ви Па­трі­ар­ха УГКЦ Лю­бо­ми­ра Гу­за­ра, який 2006 ро­ку за­ві­тав до му­зею. Те­пер у ко­ле­кції мо­жна по­ба­чи­ти ре­чі, зі­бра­ні з па­ра­фій Га­ли­цько­го ра­йо­ну та при­ва­тних ко­ле­кцій. Зпо­між них Єван­ге­ліє Львів­сько­го став­ро­пі­гій­сько­го брат­ства 1670 ро­ку (усі сто­рін­ки та че­кан­ка на об­кла­дин­ці збе­рі­гли­ся в чу­до­во­му ста­ні!), кни­ги з бі­блі­о­те­ки ми­тро­по­ли­та Ан­дрея Ше­пти­цько­го. Най­цін­ні­ший ар­те­факт — жезл ми­тро­по­ли­та, яким він ко­ри­сту­вав­ся, ще бу­ду­чи Ста­ні­слав­ським єпис­ко­пом. Та­кож у му­зеї пред­став­ле­ні осо­би­сті ре­чі Бла­жен­ній­шо­го Лю­бо­ми­ра Гу­за­ра.

Та най­ва­жли­ві­шим є те, що цей му­зей — яскра­вий при­клад спад­ко­єм­но­сті укра­їн­ської еліти. Ар­хі­те­ктур­ні та книж­ко­ві здо­бу­тки кня­жих ча­сів бу­ло збе­ре­же­но з іні­ці­а­ти­ви ду­хов­ної, ре­лі­гій­ної еліти на­сту­пних сто­літь — Ан­дрея Ше­пти­цько­го і Бла­жен­ній­шо­го Лю­бо­ми­ра Гу­за­ра.

ХРОНОЛОГІЯ ЗОДЧЕСТВА

Ле­ся МИХАЛЬЧУК, за­ві­ду­вач від­ді­лу «Му­зей етно­гра­фії» На­ціо­наль­но­го за­по­від­ни­ка «Дав­ній Га­лич», та Ро­ман КОНОВАЛОВ, мо­лод­ший на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник цьо­го від­ді­лу, опи­су­ють те­ри­то­рію як «острі­вець ста­ро­вин­них хат» рі­зних етно­гра­фі­чних зон При­кар­па­т­тя. На се­ми ге­кта­рах тут по­єд­на­ли­ся істо­рії По­ку­т­тя, Гу­цуль­щи­ни, Бой­ків­щи­ни та Опі­л­ля. Ство­рен­ню та­ко­го про­е­кту пе­ре­ду­ва­ла ве­ли­ка на­у­ко­во-до­слі­дни­цька ро­бо­та: ана­лі­зу­вав­ся етні­чний склад на­се­ле­н­ня та йо­го ма­те­рі­аль­на й ду­хов­на куль­ту­ра. Зокре­ма, осо­бли­во ва­жли­ви­ми є до­слі­дже­н­ня Га­ли­цько­го та Ро­га­тин­сько­го Опі­л­ля (най­менш ви­вче­ної те­ри­то­рії При­кар­па­т­тя). Ли­ше пі­сля цьо­го оби­ра­ли най­ва­жли­ві­ші для пред­став­ле­н­ня спо­ру­ди та пре­дме­ти.

У му­зеї мо­жна по­ба­чи­ти тра­ди­цій­ні се­лян­ські жи­тло­ві бу­дів­лі під со­лом’яни­ми стрі­ха­ми й гон­то­вим по­кри­т­тям. Ви­ро­бни­чі та го­спо­дар­ські спо­ру­ди (цер­ква, олій­ня, ку­зня) по­бу­до­ва­ні в рі­зних те­хні­ках, зокре­ма в зруб. «Ко­жна му­зей­на спо­ру­да — ори­гі­наль­на пам’ятка на­ро­дної ар­хі­те­кту­ри, що є яскра­вим свід­че­н­ням твор­чої ви­на­хі­дли­во­сті на­ших пред­ків у бу­дів­ни­цтві. За зраз­ка­ми ста­ро­вин­них бу­ді­вель мо­жна про­сте­жи­ти ета­пи роз­ви­тку укра­їн­сько­го зодчества», — роз­по­від­а­ють пра­ців­ни­ки му­зею.

Ко­ло­дя­зний жу­ра­вель та дав­ні ви­шив­ки, ста­ро­вин­ні іко­ни та ку­зня, що до­сі в ро­бо­чо­му ста­ні, до­зво­ля­ють пе­ре­не­сти­ся до ре­кон­стру­йо­ва­но­го на­се­ле­но­го пун­кту ми­ну­ло­го. Зав­дя­ки про­е­кту «Жи­вий му­зей» ор­га­ні­зо­ву­ю­ться му­зей­ні за­ня­т­тя, те­ма­ти­чні екс­кур­сії, май­стер-кла­си. На те­ри­то­рії від­бу­ва­ю­ться і фоль­клор­но-етно­гра­фі­чні свя­та, де ві­дві­ду­ва­чі ма­ють чу­до­ву на­го­ду озна­йо­ми­ти­ся з тра­ди­ці­я­ми при­кар­па­тців.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.