MICTA TPE6A 3HARLIT

Novoe vremya - Karta Novogo Vremeny - - СЛОВЕНІЯ -

Марі­бор

Марі­бор — дру­ге за роз­міром мі­сто Сло­венії з на­се­лен­ням близь­ко 94 тис. чо­ло­вік. Пер­ша згад­ка про ньо­го з’яв­ляєть­ся у 1164 ро­ці — за­пис про за­мок Мар­бург (слов’янсь­кою Марі­бор). Марі­бор — се­ред­ньо­вічне мі­сто ре­міс­ни­ків та куп­ців. По­чи­на­ю­чи з XIII століт­тя він роз­ви­вав­ся як по­туж­ний тор­гівель­ний хаб. В XVI-му вит­ри­мав чис­лен­ні атаки з бо­ку тур­ків.

Сьо­год­ні Марі­бор — еко­но­міч­ний та куль­тур­ний центр пів­ніч­но-схід­ної ча­сти­ни Сло­венії, розта­шо­ва­ний за 60 км від ав­стрійсь­ко­го кор­до­ну. Марі­бор хо­ча й ста­ро­дав­нє мі­сто, але вод­но­час і су­часне. У 2013 ро­ці за рі­шен­ням Єв­ро­пейсь­ко­го мо­лодіж­но­го фо­ру­му Ра­ди Єв­ро­пи Марі­бор бу­ло про­го­ло­ше­но мо­лодіж­ною сто­ли­цею Єв­ро­пи. Цей щоріч­ний кон­курс з 2009-го від­зна­чає мі­ста, при­ва­б­ливі для мо­лодіж­но­го до­звіл­ля.

Грайсь­ка пло­ща — одне з найж­ваві­ших ту­ри­стич­них міс­ць Марі­бо­ру. Са­ме тут з 1483 ро­ку зна­хо­дить­ся єди­ний з трьох вцілі­лих зам­ків, що за­хи­ща­ли мі­сто під час війн, в яких Османсь­ка ім­пе­рія на­ма­га­ла­ся йо­го за­хо­пи­ти. З усіх бо­ків за­мок ото­чу­ють ба­га­то­люд­ні пло­щі: Сво­бо­ди, Ге­не­ра­ла Май­ст­ра, Зам­ко­ва. Фор­те­ця Марі­бор вигля­дає як чарів­ний фе­о­даль­ний за­мок у го­тич­но­му сти­лі.

Мі­сто роз­ки­ну­ло­ся на двох бе­ре­гах річ­ки Дра­ви. Сю­ди при­їз­дять не тіль­ки для то­го, щоб вліт­ку по­гу­ля­ти на­бе­реж­ною з різ­но­маніт­тям ка­фе та ре­сто­ранів. Взим­ку тут зби­ра­ють­ся лю­би­телі сніж­них гір. В 6 км від Марі­бо­ру розта­шо­ва­ний най­біль­ший гірсь­ко­лиж­ний ку­рорт Сло­венії — Марі­борсь­ке По­гор’є (Mariborsko Pohorje). Тут є гірсь­ко­лиж­на шко­ла, дитячий са­док на сні­гу. Для ніч­но­го ка­тан­ня об­лад­на­на спец­тра­са до­в­жи­ною в 4,5 км. Ну і, звіс­но, в усі без ви­нят­ку се­зо­ни Марі­бор при­ва­блює те­ат­раль­ни­ми фе­сти­ва­ля­ми, яр- мар­ка­ми, джа­зо­ви­ми кон­цер­та­ми. Сю­ди з’їж­д­жа­ють­ся лю­би­телі зе­ле­но­го ту­риз­му, чер­во­но­го, а ще кра­ще бі­ло­го ви­на. Чо­му бі­ле кра­ще за чер­воне? Це окре­ма те­ма, і во­на роз­кри­ваєть­ся в цьо­му спец­до­дат­ку про Сло­венію (с. 38–41).

Птуй

Впер­ше зга­дуєть­ся в істо­рич­них дже­ре­лах у 69 ро­ці в кон­тексті обран­ня Вес­пасіа­на

ім­пе­ра­то­ром Ри­му за­мість ім­пе­ра­то­ра-са­мо­губ­ці Ней­ро­на. Тоб­то за століт­тя сво­го іс­ну­ван­ня мі­сто з та­кою ко­рот­кою на­звою на­ко­пи­чи­ло до­в­же­лез­ний реєстр істо­рич­них пам’яток. Пер­ша з них — за­мок Птуй (Ptuj Castle), по­туж­на се­ред­ньо­віч­на фор­те­ця міс­це­вих фе­о­далів IX–X століть. Остан­ні влас­ни­ки зам­ку — гра­фи Гер­бер­штейн — жи­ли тут з 1873 по 1945 ро­ки. По­тім, за часів ко­муні­стич­ної вла­ди Юго­славії, за­мок був на­ціо­налі­зо­ва­ний і став ча­сти­ною ар­хео­ло­гіч­но­го, істо­рич­но­го, ху­дож­ньо­го му­зею Птуя. Біль­ше то­го, пер­ший по­верх при­свя­че­ний му­зею історії му­зи­ки, там пред­став­лені му­зич­ні ін­стру­мен­ти від Се­ред­ньо­віч­чя до су­час­но­сті. В за­лах мож­на по­слу­хати за­пис ста­ро­дав­ніх ком­по­зи­цій, на­при­клад, для лют­ні. Го­во­ря­чи про му­зи­ку, слід до­да­ти, що в Птуї під кі­не­ць зи­ми про­хо­дить ві­до­мий карнавал Ку­рен­то­ва­ньє — свя­то вес­ни. Він при­свя­че­ний клю­чо­вим фі­гу­рам ку­рен­тів — ста­ро­дав­ніх бо­гів ге­доніз­му. Міс­цеві одя­га­ють ко­стю­ми, мас­ки. Як­що ви чу­жі на цьо­му святі жит­тя, то чо­му б за­мість тан­ців нав­ко­ло бо­гів не відві­да­ти тер­маль­ний ком­плекс Тер­ми? Це сто від­сот­ків бо­же­ствен­но. Ком­плекс Тер­ми Птуй має від­кри­ті ба­сей­ни, ак­ва­парк з най­ви­щи­ми в Сло­венії гір­ка­ми. По­тім все це слід за­пи­ти міс­це­вим ви­ном. Але це вже окре­ма роз­мо­ва.

Шкоф’я Ло­ка

Шкоф’я Ло­ка — аль­пійсь­ке містеч­ко в 25 км від Люб­ля­ни. Це най­дав­ні­ше мі­сто Сло­венії, яко­му що­най­мен­ше 1044 ро­ки. 12 тис. містян жи­вуть та від­по­чи­ва­ють тут, так би мо­ви­ти, у де­ко­ра­ціях Ран­ньо­го Се­ред­ньо­віч­чя. Пер­ша згад­ка про мі­сто да­туєть­ся

973 ро­ком. Ім­пе­ра­тор От­тон II да­ру­вав зем­лі в міс­це­вих го­рах Ло­ка єпис­ко­пу Фрай­зін­га. Сло­венсь­кою мо­вою škof озна­чає єпис­коп.

У 1160 ро­ці тут за­пра­ц­ю­вав пер­ший млин. Енер­гія гірсь­ких вод кру­ти­ла цей Perpetuum Mobile — віч­ний дви­гун. Він і визна­чив до­лю мі­ста. Са­ме ви­роб­ниц­тво бо­ро­ш­на і, як на­слі­док, ак­тив-

на тор­гів­ля ста­ли для мі­ста ос­нов­ни­ми дже­ре­ла­ми ба­гат­ства. У XIV століт­ті Шкоф’я Ло­ка за­хи­сти­ло се­бе сті­ною з п’ятьма ве­жа­ми. В най­б­лиж­чі три століт­тя про­цвіта­ю­че мі­сто три­ма­ло обо­ро­ну, за­хи­ща­ю­чись від сусідів, які на­ма­га­ли­ся анек­су­ва­ти йо­го. В ці ж віки мі­сто “кам’яні­ло”.

В істо­рич­ний центр на ма­шині не прої­ха­ти, то­му кра­ще пар­ку­ва­ти своє ав­то бі­ля шо­пінг-цен­тру на про­ти­леж­но­му бе­резі річ­ки Се­леш­ка Со­ра (Selška Sora), а далі вже піш­ки, че­рез міст Ка­пу­ци­нів, як це ро­би­ли ста­ро­дав­ні міс­цеві жи­телі по­чи­на­ю­чи з XIV століт­тя. У мо­ста є од­на недобра історія про лю­ди­ну, яка йо­го по­бу­ду­ва­ла. Там вам про неї і роз­ка­жуть. З мо­ста від­кри­ють­ся ди­во­виж­ні ви­ди на де­рев’яні бу­ди­ноч­ки. На цен­траль­но­му май­дані Шкоф’я Ло­ка ви по­ба­чи­те по­ста­мент на честь Діви Марії, що був вста­нов­ле­ний у 1751 ро­ці. Поруч з ним ло­вить­ся ін­тер­нет, і на­віть без па­ро­лю. Це як­що вам кон­че по­тріб­но ма­ти зв’язок зі світом. Але тут, нав­па­ки, хо­четь­ся від­ме­жу­ва­ти­ся від всьо­го і за­ну­ри­ти­ся в ат­мо­сфе­ру Піз­ньо­го Се­ред­ньо­віч­чя з йо­го го­тич­ни­ми церк­ва­ми та маєт­ка­ми. От хо­ча б взя­ти Хо­ма­но­ва Хи­ша, що по ву­ли­ці Скоф­д­жі Ло­ки. У 1511 ро­ці будів­ля по­ст­раж­да­ла від зем­ле­тру­су, але зго­дом її філі­гран­но від­ре­ставру­ва­ли. Та­кож в маєт­ку є чу­до­ва кав’яр­ня та ма­га­зин со­ло­до­щів з від­кри­тим са­дом.

Най­ди­во­виж­ні­ший об’єкт мі­ста — Шкоф’єлош­кі Град. Цей за­мок зна­хо­дить­ся на па­гор­бі. Від цен­тру Ста­ро­го мі­ста — 10 хви­лин піш­ки. За­раз тут роз­мі­щені Краєзнав­чий му­зей, Му­зей ан­тич­но­го пе­ріо­ду, Му­зей Дру­гої Світо­вої вій­ни. Тоб­то є му­зеї на всі сма­ки. Взим­ку тут роз­па­лю­ють ка­мін і доз­во­ля­ють го­стям по­сидіти бі­ля ньо­го. Далі мож­на ви­ру­ши­ти до са­ду і по­гу­ля­ти бі­ля Škopar До­му (Škoparjeva Hisa). Škopar Дім — це пер­ший му­зей про­сто неба в Сло­венії. Як­що ви вже на­гу­ля­ли апе­тит, то ідіть в будь-який ре­сто­ран­чик, де вас смач­но на­го­ду­ють. Як­що не хо­че­те в будь-який, йдіть до Gostilna Kasca. І смач­но, і кра­си­во. Ре­сто­ран вигля­дає як ста­ро­дав­ній трак­тир: кам’яні му­ри, ма­сив­ні де­рев’яні сто­ли — діж­ки з ви­ном, пле­тені кор­зи­ни з теп­лим хлі­бом. Кух­ня здебіль­шо­го італійсь­ка. Ні­чо­го див­но­го: тут до Італії 87 км. В Італії, зви­чай­но, доб­ре, але на­ві­що во­на вам, як­що в 12 км від Шкоф’я Ло­ка є мі­сто Крань?

Крань

Як­що в Крані нема во­ди, то це не Крань. Ад­же Крань без во­ди немож­ли­вий. Штучне ви­ро­щу­ван­ня фо­релі — та­ка собі ори­гі­наль­на фіш­ка цьо­го мі­ста. А нав­чив кран­ців цьо­му ми­стецтву Іван Фран­ке. Так-так, не Фран­ко, а Фран­ке. Нема тут опис­ки. В україн­ців є ве­ли­кий дра­ма­тург Іван Фран­ко, а у сло­вен­ців — ве­ли­кий іх­тіо­лог Іван Фран­ке. Са­ме він на­при­кін­ці XIX століт­тя за­про­ва­див у Крані ви­ро­щу­ван­ня ри­би, що над­то чут­ли­ва до еко­ло­гіч­ної чи­сто­ти. Від­так фо­рель — це не ли­ше 2–3 кг ри­би, а ще й знак яко­сті від при­ро­ди. Ви це змо­же­те по­ба­чи­ти на влас­ні очі, ко­ли при­ї­де­те в це ста­ро­дав­нє і ду­же за­тишне мі­сто з се­ред­ньо­віч­ни­ми зам­ка­ми та фор­те­ця­ми.

Ніх­то не мо­же пре­зен­ту­ва­ти Крань ліп­ше за то­го, хто ви­ріс тут і знає йо­го кож­ну трі­щин­ку. Над­зви­чай­ний по­сол Сло­венії в Україні На­та­ша Прах — са­ме звід­ти. На про­хан­ня НВ во­на зро­би­ла ма­лень­кий на­рис сво­го рід­но­го мі­ста і да­ла декіль­ка ту­ри­стич­них та га­стро­но­міч­них по­рад. Пе­редусім во­на ка­же, що піс­ля про­гу­лян­ки ста­ро­вин­ним і доб­ре від­ре­став­ро­ва­ним цен­тром Кра­ня і піс­ля огля­ду зам­ку Кісл­штайн, місь­кої сті­ни з ве­жа­ми, го­тич­ної церк­ви Свя­то­го Кан­ція­на, бу­дин­ку мерії та му­зеїв мож­на спу­сти­ти­ся в гли­бо­кий ка­ньй­он річ­ки Ко­кри і від­чу­ти кра­су чи­стої гірсь­кої во­ди, а по­тім огля­ну­ти ви­со­ку ске­лю з по­бу­до­ва­ним над нею мі­стом.

“До­ро­гою з ка­ньй­о­ну до мі­ста ра­джу вам спро­бу­ва­ти смач­ну кух­ню ре­сто­ра­ну Sonet, з яко­го вид­но бу­ди­нок, де остан­ні ро­ки сво­го жит­тя про­вів сло­венсь­кий Шев­чен­ко, по­ет і діяч на­ціо­наль­но­го від­род­жен­ня Фран­це Пре­шерн”,— ка­же Прах. Та­кож во­на ра­дить прой­ти до ста­ро­го цвин­та­ря, де був по­хо­ва­ний най­ви­дат­ні­ший сло­венсь­кий по­ет, але це біль­ше для ту­ри­стів-гур­манів. Ди­п­ло­мат за­про­шує го­стей мі­ста під­ня­ти­ся на Све­тий Йо­шт-над-Кранєм, це 850 м над рів­нем мо­ря. Звід­ти від­кри­ваєть­ся па­но­ра­ма мі­ста та ці­ло­го Го­реньсь­ко­го ре­гіо­ну аж до Люб­ля­ни. “Дам по­ра­ду всім гур­ма­нам: відві­дай­те один з най­к­ра­щих сло­венсь­ких ре­сто­ранів — Крі­штоф, що зна­хо­дить­ся в п’яти хви­ли­нах їз­ди, по­бли­зу сусід­ньо­го маєт­ку Град Бр­до”.

Марі­бор

Птуй

Шкоф’я Ло­ка

Крань

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.