До­рож­ня кар­та

Шве­ди про­ща­ють­ся зі своїм ін­ду­стріаль­ним ми­ну­лим та роз­бу­до­ву­ють щось на кшталт Пів­ніч­но­го Еде­му. Ав­то­по­до­рож Шве­цією від­кри­ває нету­ри­стич­ні пер­ли­ни краї­ни Ан­на Пав­лен­ко

Novoe vremya - Karta Novogo Vremeny - - ШВЕЦІЯ -

Безтур­бот­но роз­мо­в­ля­ю­чи, шве­ди за­хо­дять на борт літа­ка Київ—Сток­гольм. У за­галь­ній масі па­са­жи­рів во­ни ста­нов­лять біль­шість, а то­му здаєть­ся, що моя по­до­рож по Шве­ції по­ча­ла­ся ще до зльо­ту. Тро­хи біль­ше двох го­дин в по­вітрі — і на­ре­шті я, пе­ресів­ши в гібрид­ний

ав­то­бус Volvo, опи­ня­ю­ся в цен­трі орен­ди ав­то.

Як­що вже ви­най­ма­ти ма­ши­ну в Шве­ції, то Volvo. Тут во­ни ста­нов­лять ма­ло не по­ло­ви­ну всьо­го про­ка­ту. Шве­ди пи­ша­ють­ся своїм все­світ­ньо ві­до­мим брен­дом. Хо­ча ав­то­мо­біль­на ча­сти­на кон­цер­ну — Volvo Cars — з 2010 ро­ку на­ле­жить ки­тайсь­ко­му ав­то­гі­ган­то­ві Geely. Шведсь­кою у всіх сен­сах за­ли­шаєть­ся ком­панія AB Volvo, яка ви­роб­ляє ван­та­жів­ки, ав­то­бу­си, будівельне об­лад­нан­ня та суд­но­ві дви­гу­ни.

Ще один по­пу­ляр­ний вид ав­то­про­ка­ту — елек­тро­кар або гібрид­ний ав­то­мо­біль. Еко­ло­гіч­ність — фе­тиш Шве­ції, і пре­стиж­ним ав­то тут вва­жаєть­ся не джип, а неве­ли­ка еко­но­міч­на ма­шин­ка. По­до­лав­ши шлях у 860 км за кер­мом гібрид­но­го ав­то­мо­бі­ля, я змог­ла по­спо­стері­га­ти за тим, як шве­ди дба­ють про еко­ло­гіч­ну сте­риль­ність своєї сто­ли­ці, ша­ну­ють історію і вчать­ся в Норр­че­пін­гу, зай­ма­ють­ся спор­том в Йєн­че­пін­гу, від­по­чи­ва­ють у Ге­те­борзі і да­ють-бе­руть уро­ки муль­ти­куль­тур­но­сті в Маль­ме.

1 Сток­гольм

По­ста­вив­ши собі за ме­ту збе­рег­ти при­ро­ду і вод­но­час ви­рі­ши­ти про­бле­му ав­то­мо­біль­них за­торів, уряд двох­мільй­он­ної шведсь­кої сто­ли­ці пе­ре­са­д­жує го­ро­дян на ве­ло­си­пе­ди і гро­мадсь­кий транс­порт. Ве­ло­си­пе­ди­стам по­сту­па­ють­ся до­ро­гою не ли­ше ав­то­мо­білі, а й пі­шо­хо­ди. При­пар­ку­ва­ти ав­то в цен­трі мі­ста хо­ча й до­ро­го, але все ще про­бле­ма­тич­но.

“Шве­дам склад­но змі­ню­ва­ти свої звич­ки”,— по­яс­нює Бй­орн Се­дерквіст, ар­хі­тек­тор із Сток­голь­ма, який 20 ро­ків про­пра­ц­ю­вав у місь­кій про­ект­ній групі, а те­пер вий­шов на пен­сію і ре­гу­ляр­но про­во­дить ек­с­кур­сії для іно­зем­них де­ле­га­цій по од­но­му з най­більш еко­ло­гіч­них рай­онів Єв­ро­пи — Хам­маб­рю Хьо­стад. На­ша зустріч від­бу­ла­ся тут же, се­ред неви­со­ких, пе­ре­важ­но п”яти­по­вер­хо­вих бу­дин­ків з про­зо­ри­ми бал­ко­на­ми і від­кри­ти­ми те­ра­са­ми. Ми ви­ру­шає­мо на ек­с­кур­сію зе­ле­ни­ми дво­ри­ка­ми та про­вул­ка­ми з чис­лен­ни­ми фон­та­на­ми, міст­ка­ми, ка­на­ла­ми та при­пар­ко­ва­ни­ми в них ка­те­ра­ми. Над на­ми раз у раз проліта­ють чай­ки, сиг­налі­зу­ю­чи свої­ми кри­ка­ми: до Бал­тійсь­ко­го мо­ря кри­лом по­да­ти.

Близь­ко 70% сі­мей в Хам­маб­рю ма­ють влас­ні ав­то, роз­по­ві­дає мені ар­хі­тек­тор, про­те ли­ше ко­жен чет­вер­тий ви­ко­ри­сто­вує осо­би­стий транс­порт, щоб діста­ва­ти­ся ро­бо­ти. Ре­шта “ви­гу­лю­ють” свої ав­то­мо­бі-

лі, за­хо­вані за €150 на мі­ся­ць у під­зем­них пар­кін­гах, ли­ше на вихід­них під час поїз­док за мі­сто. Для водіїв елек­тро­карів в Сток­голь­мі та ін­ших шведсь­ких містах ство­ре­на непо­га­на ін­фра­струк­ту­ра за­пра­вок. Од­на та­ка май­оріє яс­кра­во-зе­ле­ною пля­мою збо­ку від нас. По­ки ми роз­мо­в­ляє­мо, до неї під’їж­д­жає солід­но­го вигля­ду чо­ло­вік і до­ве­де­ним до ав­то­ма­тиз­му же­стом роз­мо­тує дов­гий дріт за­ряд­ки.

У Хам­маб­рю, як і на те­ри­торії ста­ро­го мі­ста, жи­вуть най­більш за­без­пе­чені сток­гольм­ці, пе­ре­важ­но мо­лоді сім’ї, по­ці­но­ву­ва­чі су­час­ної шведсь­кої ар­хі­тек­ту­ри.

“Наві­що шве­дам від­кри­ті бал­ко­ни? Тут же хо­лод­но”,— ди­ву­ю­ся я. Так ви­рі­шив від­по­ві­даль­ний за місь­ке пла­ну­ван­ня чи­нов­ник, по­яс­нює Се­дерквіст. Ре­тельне пла­ну­ван­ня — один із сек­ретів успіш­но­го пе­ре­тво­рен­ня Хам­маб­рю з про­ми­сло­во­го цен­тру на пре­стиж­ний рай­он Сток­голь­ма з на­се­лен­ням 25 тис. осіб.

Ми про­хо­ди­мо по­вз сквер із ве­ли­кою зе­ле­ною га­ля­ви­ною та ам­фі­те­ат­ром із ла­вок. Се­дерквіст роз­по­ві­дає, що рані­ше тут бу­ла фаб­ри­ка з ви­роб­ництва ламп, а на міс­ці скве­ру — пар­ков­ка. Але те­пер в при­мі­щен­ні за­во­ду — офіс­ний центр, спів­робіт­ни­ки яко­го за­ли­ша­ють свої ав­то в під­зем­но­му пар­кін­гу. Скве­ри, га­зо­ни і ка­на­ли су­ціль­ним лан­ц­юж­ком про­ни­зу­ють Хам­маб­рю. Се­ред­ня вар­тість квар­тир тут близь­ко €400 тис.

“Лю­ди ши­ку­ють­ся в чер­ги, щоб ку­пи­ти тут квар­ти­ру”,— ка­же Се­дерквіст, вка­зу­ю­чи на від­ре­став­ро­ва­ну фаб­ри­ку з ви­дом на ши­ро­кий ка­нал.

Як­що в 1980-ті шве­дам ім­по­ну­ва­ли де­ко­ра­ції в ар­хі­тек­турі — округлі вік­на, різ­но­ко­льо­ро­ві фа­са­ди, то те­пер мо­ду дик­тує ас­ке­тич­ний ди­зайн з ви­ко­ри­стан­ням стро­гих форм, чор­но-бі­лих, сірих і па­стель­них ко­льорів без будь-яких при­крас. У дворі од­но­го з та­ких бу­дин­ків ми ви­яви­ли об­не­се­ний ви­со­ки­ми де­рев’яни­ми план­ка­ми дитячий май­дан­чик і та­кий же воль­єр з чо­тир­ма тру­ба­ми — це ва­ку­ум­ний сміт­тє­про­від. Меш­кан­ці бу­дин­ку сор­ту­ють сміт­тя — пла­стик, па­пір, ск­ло і хар­чо­ві від­хо­ди, опус­ка­ю­чи їх в од­ну з труб. Ко­ли тру­ба за­пов­нюєть­ся, вми­каєть­ся ва­ку­ум­на си­сте­ма, яка висм­ок­тує сміт­тя з Хам­маб­рю в тер­мі­нал за ме­жа­ми рай­о­ну. По­тім спа­лю­вані від­хо­ди пе­ре­роб­ля­ють в елек­тро­е­нер­гію, до си­сте­ми роз­поді­лу якої під­клю­чені 80% бу­дин­ків Сток­голь­му.

До­дат­ко­вим дже­ре­лом енер­гії для мі­ста є морсь­ка во­да. Ка­налі- за­цій­на стан­ція очи­щає во­ду і пе­ре­прав­ляє її на теп­ло­е­лек­тро­стан­цію, де з неї ви­до­бу­ва­ють теп­ло, охо­лод­жу­ю­чи з 17°С до 5°С. До то­го ж в Хам­маб­рю ба­га­то бу­дин­ків об­лад­нані си­сте­мою ре­цир­ку­ля­ції теп­ла: з вихід­них по­вітря­них по­то­ків йо­го пе­ре­на­прав­ля­ють у вхід­ні.

Сто­лич­на вла­да пи­шаєть­ся своїм пер­шим еко­рай­о­ном, а те­пер по­кла­дає ве­ли­кі на­дії на свій но­вий про­ект — рай­он Royal Seaport пло­щею 236 га з 10 тис. квар­тир для 22 тис. жи­телів. За роз­міра­ми він близь­кий до Хам­маб­рю. “Він бу­де по­вністю енер­госа­мо­до­стат­нім”,— обі­цяє Се­дерквіст.

Шар­лот­та Бей­кер біль­ше двох ро­ків жи­ве в п’яти­по­вер­хо­вій будів­лі су­час­ної ар­хі­тек­ту­ри з влас­ним спорт­клу­бом, ка­мер­ним кі­но­те­ат­ром і са­ло­ном кра­си для до­маш­ніх улюб­лен­ців. Ми спіл­кує­мо­ся з нею за чаш­кою ка­ви в про­зорій пе­ре­го­вор­ній кім­наті на дру­го­му по­вер­сі офі­су ком­панії місь­ко­го во­до­по­ста­чан­ня Stockholm Vatten.

У бу­дин­ку, де жи­ве Бей­кер,— 120 квар­тир. Їх влас­ни­ки ре­гу­ляр­но об­го­во­рю­ють усі важ­ливі пи­тан­ня спіль­но­го бу­дин­ку на спе­ціаль­но ство­ре­но­му сай­ті. Два ра­зи на рік во­ни зби­ра­ють­ся для прий­нят­тя зна­чу­щих для спіль­но­ти рі­шень. Свою ма­ши­ну Бей­кер про­да­ла. Ко­ри­стуєть­ся си­сте­мою за­галь­них ав­то­мо­білів для меш­кан­ців її бу­дин­ку. Ана­ло­гіч­на схе­ма діє і що­до ве­ло­си­пе­дів. “Мені по­до­баєть­ся са­ма ідея: ді­ли­ти­ся тим, що ти не ви­ко­ри­сто­вуєш кож­но­го дня,— на­при­клад, ве­ло­си­пед”,— ка­же во­на.

Ми про­щає­мо­ся, й далі я пря­мую до рай­о­ну Се­дер­мальм. У ми­ну­ло­му осе­ля міс­це­вої бо­ге­ми, а нині пре­стиж­ний жит­ло­вий квар­тал, який ви­со­чить над ста­рим мі­стом, од­но­час­но є улюб­ле­ним міс­цем від­по­чин­ку для сток­гольм­ців. Тут во­ни зби­ра­ють­ся неве­ли­ки­ми ком­панія­ми ви­пи­ти по ке­ли­ху пи­ва або ви­на і на­со­ло­ди­ти­ся ви­дом на Гам­ла Стан — істо­рич­ну ча­сти­ну сто­ли­ці.

Пи­во й ви­но — най­по­пу­ляр­ні­ші на­пої в Шве­ції. Ще на по­чат­ку XX століт­тя шведсь­кий уряд ухва­лив рі­шен­ня про­да­ва­ти ал­ко­голь тіль­ки в спе­ціаль­них ма­га­зи­нах. Сьо­год­ні дер­жа­ва має мо­но­польне пра­во на про­даж спирт­но­го. Крім ка­фе і ре­сто­ранів, при­дба­ти ал­ко­голь­ні на­пої мож­на тіль­ки в ме­ре­жі ма­га­зинів Systembolaget з 10 ран­ку до 7 ве­чо­ра в буд­ні дні, а від­не­дав­на — та­кож у су­б­о­ту.

Не­мож­ли­во пої­ха­ти зі Сток­голь­ма, не по­блу­кав­ши ви­кла­де­ни­ми бруків­кою ву­лич­ка­ми Се­дер­маль­ма і Гам­ла Ста­ну з зу­пин­кою на ко­рот­ку фіку — тра­ди­цій­ний шведсь­кий ри­ту­ал: ка­ву з ви­піч­кою або ін­ши­ми со­ло­до­ща­ми. Ко­ли ж і ці пунк­ти ту­ри­стич­ної про­гра­ми ви­ко­нані, мож­на ру­ша­ти далі.

2 Норр­че­пінг

Ви­ру­ша­ю­чи в 140-ти­сяч­ний Норр­че­пінг — в ми­ну­ло­му про­ми­сло­вий центр Шве­ції, який міс­цеві

охре­сти­ли “шведсь­ким Ман­че­сте­ром”,— очікуєш по­ба­чи­ти по­туж­ні під­при­єм­ства, тру­би з ди­мом і за­ван­та­жені про­дук­цією скла­ди. За­мість цьо­го від­кри­ваєть­ся зе­лене, швид­ко зрос­та­ю­че мі­сто, цен­траль­на ча­сти­на яко­го пе­ре­жи­ла вра­жа­ю­чу транс­фор­ма­цію з ін­ду­стріаль­но­го квар­та­лу на куль­тур­ний.

Біль­шість будівель в цен­трі Норр­че­пін­га по­бу­до­вані на по­чат­ку ХХ століт­тя — в пе­ріод роз­квіту міс­це­вої тек­стиль­ної про­ми­сло­во­сті, яка бра­ла енер­гію для ви­роб­ництва в міс­цевій річ­ці Му­та­ласт­рьом. А ко­ли вит­ра­ти на ви­роб­ниц­тво ста­ли за­над­то ви­со­ки­ми, під­при­єм­ства пе­реї­ха­ли спо­чат­ку в Пор­ту­галію і Фін­лян­дію, а по­тім в Бан­гла­деш і Ки­тай. За­ли­ши­ли­ся тіль­ки голі сті­ни фаб­рик і за­водів.

“Знай­шли­ся лю­ди, які ска­за­ли: ці будів­лі не поз­бав­лені кра­си, до то­го ж ми мо­же­мо транс­фор­му­ва­ти їх за ті ж гро­ші, що вит­ра­ти­мо на зве­ден­ня но­вих”,— роз­по­ві­дає Ларс Еліас­сон, спів­робіт­ник міс­це­во­го ту­ри­стич­но­го цен­тру, війсь­ко­вий у від­став­ці. У 71 рік він час від ча­су про­во­дить ек­с­кур­сії рід­ним мі­стом — не для за­робіт­ку, а ви­ключ­но для влас­но­го за­до­во­лен­ня.

Ми про­су­ває­мо­ся вглиб фаб­рич­них про­вул­ків, час від ча­су зу­пи­ня­ю­чись по­бли­зу яс­кра­во жо­втих будівель, які вигля­да­ють особ­ли­во ошат­но в про­ме­нях по­лу­ден­но­го сон­ця. Під час од­нієї з па­уз мій су­про­від­ник дістає з ки­шені неве­ли­ку круг­лу ко­ро­боч­ку. У ній, упа­ко­ва­ний в ма­лень­кі па­ке­ти­ки уп’яте­ро мен­ше чай­них, ле­жить тю­тюн. “Це снюс”,— го­во­рить Еліас­сон. У дав­ни­ну дів­ча­та вва­жа­ли, що по­цілу­ва­ти хлоп­ця без сню­са в ро­ті — все од­но що по­цілу­ва­ти черв’яка, по­смі­хаєть­ся він.

Шве­ція — єди­на краї­на в ЄС, де доз­во­ле­ний про­даж сню­са. Тра­ди­ція вжи­ван­ня цьо­го без­дим­но­го тю­тю­но­во­го ви­ро­бу йде корін­ням в історію дер­жа­ви. “Як­би нам не доз­во­ли­ли за­ли­ши­ти снюс, ми б від­мо­ви­ли­ся від член­ства в Єв­ро­со­юзі”,— чи то жар­тує, чи то все­рй­оз за­яв­ляє Еліас­сон.

Я квап­ли­во кро­кую за своїм гі­дом де­рев’яним міст­ком над річ­кою. Сьо­год­ні во­на на 80% за­хо­ва­на в під­зем­ний ту­нель і жи­вить міс­це­ву гід­ро­елек­тро­стан­цію. А за­ли­шені на по­верх­ні 20% вод­ної гла­ді ті­шать око го­ро­дян. Цю ж во­ду піс­ля очи­щен­ня по­да­ють у місь­ку си­сте­му во­до­по­ста­чан­ня. Пи­ти її мож­на про­сто з-під кра­ну — як, втім, і скрізь у Шве­ції.

На моє за­пи­тан­ня про від­сут­ність ви­со­ких будівель Еліас­сон від­по­ві­дає: ми сві­до­мо обра­ли для се­бе цей шлях. Ви­сочіти мо­же ли­ше церк­ва, ство­рю­ю­чи гар­ний си­лу­ет мі­ста, а ба­га­то­по­вер­хо­ві будів­лі за­кон доз­во­ляє бу­ду­ва­ти тіль­ки у від­да­ле­них від цен­тра рай­о­нах.

“Шве­ція — од­на з най­менш релі­гій­них країн в Захід­ній Єв­ро­пі”,— стур­бо­ва­но від­зна­чає Еліас­сон. У вкрай се­ку­ля­ри­зо­ва­но­му сус­піль­стві гро­ма­дя­ни по­кла­да­ють­ся в пер­шу чер­гу на се­бе. Прав­да, за ба­жан­ням шве­ди мо­жуть пла­ти­ти по­да­ток на церк­ву, яка зо­бов’язуєть­ся їх гід­но по­хо­ва­ти. Са­мі ж хра­ми сто­ять по­рож-

Про­гу­лю­ю­чись Йєн­че­пін­гом, будьте го­то­ві, що, пе­рет­нув­ши межу ве­ло­си­пед­ної доріж­ки, ви по­чує­те за спи­ною обу­ре­ний дзвін. Наїз­ни­ків дво­коліс­них ко­ней тут біль­ше, ніж ав­то­мо­білів. Ве­ло­си­пед­ні доріж­ки неод­мін­но скла­да­ють­ся з двох смуг для ру­ху в про­ти­леж­ні бо­ки.

Втім, у буд­ній день на від­да­ле­них від цен­тру ву­ли­цях ве­ло­си­пе­ди­стів, як і пі­шо­ходів, неба­га­то. Піс­ля шо­стої ве­чо­ра так са­мо по­рож­ні­ють і цен­траль­ні про­вул­ки мі­ста з ма­га­зи­на­ми, що роз­мі­сти­ли­ся на пер­ших по­вер­хах де­рев’яних дво­по­вер­хо­вих бу­ди­ноч­ків.

Ку­ди поді­ли­ся всі міс­цеві жи­телі, ро­зу­мієш, ко­ли по­трап­ляєш на на­бе­реж­ну. З жур­на­ла­ми, плеєра­ми, ріж­ка­ми мо­ро­зи­ва, пляш­ка­ми ли­мо­на­ду, з со­ба­ка­ми на по­від­ках і ве­ли­ки­ми ком­панія­ми го­ро­дя­ни си­дять на бе­тон­них пли­тах і га­зо­нах бі­ля во­ди. У при­лег­лих ка­фе і ре­сто­ран­чи­ках немає віль­них міс­ць: за тіс­но розта­шо­ва­ни­ми сто­ли­ка­ми шве­ди п’ють модне нині ро­зе, до яко­го за­мо­в­ля­ють за­кус­ки з міс­це­вих сор­тів ри­би.

Тут-та­ки в озе­ро врі­за­єть­ся пірс з при­ча­лом, де при­швар­то­вані чов­ни та ка­те­ри че­ка­ють охо­чих по­ка­та­ти­ся, по­ри­ба­ли­ти або на­віть зай­ня­ти­ся дай­він­гом в кришта­ле­во про­зорій воді Вет­тер­ну.

До­ро­гою з Йєн­че­пін­гу, я нена­дов­го з’їж­д­жаю з тра­си і за по­каж­чи­ком Гул­ле­ред зна­ход­жу сим­па­тичне се­ли­ще з кіль­ко­ма де­сят­ка­ми бу­ди­ноч­ків та церк­вою, що ви­сочіє на па­гор­бі. Ста­ро­вин­на будів­ля ва­бить своїм ко­ло­ри­том, і ось я вже стою пе­ред неви­со­кою кам’яною ого­ро­жею, роз­гля­да­ю­чи над­гроб­ні пли­ти в цер­ков­но­му дворі. Двері церк­ви за­чи­нені, нав­ко­ло ти­хо і по­рож­ньо. Але рап­том на те­ра­су ошат­но­го бу- ди­ноч­ка по сусід­ству з церк­вою ви­ри­нає літ­ній чо­ло­вік, слі­дом за ним ви­хо­дить йо­го дру­жи­на.

По­друж­ня па­ра пе­реї­ха­ла сю­ди з мі­ста сім ро­ків то­му, піс­ля ви­хо­ду на пен­сію. По­ки жін­ка го­во­рить, її чо­ло­вік мов­чить, час від ча­су ки­ває го­ло­вою і по­смі­хаєть­ся. “Він лю­бить ко­па­ти, зай­ма­ти­ся са­дом”,— змі­шу­ю­чи шведсь­ку з ан­глійсь­кою і до­по­ма­га­ю­чи собі же­ста­ми вка­зує в бік чо­ло­віка моя спів­роз­мов­ни­ця. На вихід­них во­ни че­ка­ють в го­сті ді­тей і онуків — всьо­го два де­сят­ки лю­дей, а по­ки їх­ній бі­лий од­но­по­вер­хо­вий бу­ди­нок з го­ри­щем і шістьма кім­на­та­ми са­мот­ньо по­рож­ній.

4 Ге­те­борг

Дру­ге за ве­ли­чи­ною мі­сто Шве­ції зустрі­чає го­стей трьо­ма хма­ро­чо­са­ми — Gothia Towers і пар­ком роз­ваг Lieseborg. У цен­траль­них квар­та­лах се­ред скверів і ка­налів хо­ва­ють­ся риб­ні рин­ки та ре­сто­ран­чи­ки. Ста­рий рай­он Ха­га з дво­по­вер­хо­ви­ми де­рев’яни­ми бу­ди­ноч­ка­ми ва­бить свої­ми су­венір­ни­ми крам­нич­ка­ми і за­про­шує на фіку з фір­мо­вою ви­піч­кою, щед­ро при­с­ма­че­ною ко­ри­цею. А в міс­це­во­му пор­ту на тлі дав­но неді­ю­чо­го ван­таж­но­го кра­на, за­ли­ше­но­го тут як пам’ят­ка історії, до ве­ли­чез­них ко­раб­лів в’їж­д­жа­ють ван­таж­ні фу­ри.

У буд­ній день пе­ре­су­ва­ти­ся по місту на ав­то не ду­же зруч­но — за­плу­тав­шись в ба­га­торів­не­вих розв’яз­ках, мож­на на­дов­го по­тра­пи­ти в за­тор, та й за пар­ков­ку до­ве­деть­ся ви­кла­сти не мен­ше 15 крон (45 грн) на го­ди­ну. Ку­ди про­сті­ше взя­ти на про­кат ве­ло­си­пед — без­ко­штов­но на пер­ші пів­го­ди­ни і 20 крон (близь­ко 60 грн) за на­ступ­ну го­ди­ну, щоб по­ка­та­ти­ся уз­до­вж ка­на­лу, де пла­ва­ють

кач­ки, бай­да­роч­ни­ки та ка­те­ри з ту­ри­ста­ми. Вар­то зро­би­ти зу­пин­ку, щоб по­ле­жа­ти на га­зоні по сусід­ству з чис­лен­ни­ми ком­панія­ми міс­це­вої мо­лоді, а по­тім вла­шту­ва­ти шо­пінг-тур по го­лов­ній ву­ли­ці Ге­те­бор­га, яку міс­цеві жи­телі на­зи­ва­ють про­сто Аве­ню.

Але го­ловне, що по­тріб­но зро­би­ти в Ге­те­борзі,— це ску­шту­ва­ти на­ціо­наль­ні риб­ні стра­ви в од­но­му з чис­лен­них міс­це­вих ре­сто­ранів. При­морсь­ке мі­сто дав­но ста­ло по­пу­ляр­ною ло­ка­цією для внут­ріш­ньо­го ту­риз­му, а сві­жі мо­ре­про­дук­ти по­бли­зу зро­би­ла йо­го ще й га­стро­но­міч­ною сто­ли­цею Шве­ції.

“Крім відві­ду­ван­ня ре­сто­ранів, го­сті мі­ста люб­лять по­ка­та­ти­ся на чов­нах, по­ри­ба­ли­ти, по­бу­ва­ти на ар­хі­пе­лазі, у нас хо­ро­ші умо­ви для шо­пін­гу, є та­кож парк роз­ваг Lieseborg, му­зей ми­стецтва і кон­церт-хол, опер­ний те­атр”,— пе­ре­ра­хо­вує варіан­ти ці­ка­во­го від­по­чин­ку в своє­му місті міс­це­вий ре­сто­ра­тор Ульф Ва­г­нер.

5 Маль­ме

Те, що пів­ден­ний льон (округ в Шве­ції) Сконе спе­ціалі­зуєть­ся на сільсь­ко­му гос­по­дар­стві, під­твер­джу­ють ши­ро­кі по­ля і фер­мерсь­кі гос­по­дар­ства, які по­сту­по­во змі­ню­ють со­бою лі­си­сті ді­лян­ки по оби­д­ва бо­ки від тра­си Ге­те­борг—Маль­ме.

Це ре­гіо­наль­ний центр і третє за роз­міром мі­сто Шве­ції — одне з най­більш швид­ко зрос­та­ю­чих в Єв­ро­пі. Близь­ко 40% міс­це­во­го на­се­лен­ня ста­нов­лять ім­мі­гран­ти. Щоб за­до­воль­ни­ти ви­со­кий по­пит на жит­ло, по всьо­му місту не при­пи­ня­ють­ся будів­ництва, а Ере­суннсь­кий міст — най­дов­ший із за­ліз­нич­них в Єв­ро­пі — з’єд­нує Маль­ме з датсь­ким Ко­пен­га­ге­ном, за­без­пе­чу­ю­чи ста­лий роз­ви­ток ін­фра­струк­ту­ри, в то­му числі ту­ри­стич­ної.

“На вихід­них зі Сток­голь­ма, Ко­пен­га­ге­на та ін­ших шведсь­ких міст при­їж­д­жає ба­га­то лю­дей — міс­цеві го­телі в цей час за­би­ті”,— роз­по­ві­дає Ан­дрій Го­ген­ко, украї­не­ць, який ба­га­то ро­ків очо­лю­вав де­пар­та­мент шведсь­кої ком­панії в Києві, а чо­ти­ри ро­ки то­му ра­зом з дру­жи­ною і дво­ма дітьми пе­ре­брав­ся до Маль­ме, де за­сну­вав влас­ну ін­жинірин­го­ву ком­панію.

Ми кур­сує­мо мі­стом, іноді зу­пи­ня­ю­чись для фо­то­зй­ом­ки. Ні­де на­дов­го не за­три­мує­мо­ся і не від­хо­ди­мо да­ле­ко від ма­ши­ни, щоб не до­ве­ло­ся пла­ти­ти за пар­ков­ку. “Тут за все тре­ба пла­ти­ти”,— кон- ста­тує Го­ген­ко. Штраф за непра­виль­ну пар­ков­ку — 800 крон.

Мі­сто на бе­резі Ере­суннсь­кої про­то­ки за­ро­ди­ло­ся ще в XII століт­ті як пор­то­вий і тор­го­вий центр і дов­гий час та­ким і за­ли­ша­лось. З по­явою мо­ста діста­ти­ся до Ко­пен­га­ге­на ста­ло мож­ли­во за 20 хви­лин, і пор­то­ва ча­сти­на Маль­ме по­ча­ла по­сту­по­во ско­ро­чу­ва­ти­ся. На міс­ці пор­то­вих до­ків з’яви­ли­ся жит­ло­ві квар­та­ли з кра­си­вим ви­дом на про­то­ку. Ми пря­мує­мо в один із та­ких квар­талів — Ве­ст­ра Хам- нен, в пе­ре­кла­ді зі шведсь­кої за­хід­на га­вань.

До­ро­гою нам зустрі­чаєть­ся об­тіч­них форм зе­ле­ний місь­кий ав­то­бус, який їз­дить на біо­па­ливі. А по­пе­ре­ду ви­со­чить єди­ний у місті хма­ро­чос, най­ви­ща жит­ло­ва будів­ля ЄС — Turning torso. “Влас­ни­ки де­я­ких квар­тир — ба­гаті лю­ди, ди­рек­то­ри ком­паній,— го­во­рить Го­ген­ко, вка­зу­ю­чи на ви­сот­ку.— Але в ос­нов­но­му жит­ло тут орен­ду­ють, за €2–2,5 тис. на мі­ся­ць”.

У Ве­ст­ра Хам­нен крім жит­ло­вих тра­ди­цій­но ма­ло­по­вер­хо­вих будівель є і офі­си, а про­стір між бу­дин­ка­ми ча­сто за­пов­ню­ють ка­на­ли з при­пар­ко­ва­ни­ми тут ка­те­ра­ми та ях­та­ми. “Шве­ди жи­вуть для се­бе, ба­га­то за­без­пе­че­них на ста­ро­сті ро­ків ку­пу­ють у Маль­ме квар­ти­ру з ви­дом на мо­ре і неве­ли­ку ях­ту”,— ко­мен­тує ях­то­вий парк Го­ген­ко. Ча­сти­на вод­но­го транс­пор­ту на­ле­жить ком­паніям, до­дає він.

Про ак­тив­ний роз­ви­ток мі­ста мож­на су­ди­ти за кіль­кістю будів­ництв. Будівель­ні ком­па- нії — ве­ли­кі плат­ни­ки по­дат­ків, то­му дер­жа­ва за­ці­кав­ле­на сти­му­лю­ва­ти зве­ден­ня но­во­го жит­ла.

Шве­ди до­сить мо­біль­ні: мо­жуть змі­ни­ти ро­бо­ту в од­но­му місті на но­ву в ін­шо­му. Піс­ля пе­реїз­ду во­ни не ку­пу­ють квар­ти­ру, а орен­ду­ють або бе­руть в дов­го­стро­ко­вий лі­зинг. Остан­ній варіант оби­ра­ють, як­що впев­нені, що ці­на на квар­ти­ру бу­де ро­сти. Та­кий лі­зинг пе­ред­ба­чає від 10% до 25% по­чат­ко­во­го внеску і за­зви­чай від­сут­ність ви­плат ті­ла кре­ди­ту. Клієнт бан­ку пла­тить тіль­ки від­сот­ки, при­чо­му за ду­же неви­со­кою став­кою. “Два ро­ки то­му це бу­ло 1,25%”,— ді­лить­ся Го­ген­ко. Як­що з по­зи­чаль­ни­ком щось трап­ляєть­ся, банк за­би­рає квар­ти­ру і про­дає її, або ту­ди пе­ре­би­ра­ють­ся йо­го діти і про­до­в­жу­ють ви­пла­чу­ва­ти від­сот­ки.

Крім са­мих шведів, а та­кож дат­чан, у Маль­ме ба­га­то ім­мі­гран­тів-му­суль­ман. Пер­ша хви­ля пе­ре­се­лен­ців сфор­му­ва­ла­ся з учас­ни­ків кон­флік­ту в Юго­славії. Те­пер на бе­рег Ере­суннсь­кої про­то­ки при­їж­д­жає чи­ма­ло бі­жен­ців з Си­рії, Іра­ку, Па­ле­сти­ни, яким шве­ди да­ють по­свід­ку на про­жи­ван­ня і со­ціаль­ні піль­ги. По­пра­ц­ю­вав­ши три мі­ся­ці на сво­го зем­ля­ка, араб мо­же ки­ну­ти ро­бо­ту і мі­ся­ця­ми жи­ти за ра­ху­нок соц­до­по­мо­ги.

Ми ви­хо­ди­мо на бі­лий пі­ща­ний пляж. Пе­ред ним зе­ле­на зо­на, де по доріж­ках ка­та­ють­ся ве­ло­си­пе­ди­сти, а в ка­налі тро­хи від­далік ко­вза­ють на до­шках вейк­бор­ди­сти.

Ще тро­хи далі, на бе­резі про­то­ки, в мо­ре пря­мує де- рев’яний пірс, в кін­ці яко­го роз­мі­сти­ли­ся ста­ро­вин­ні лаз­ні Ribersborgs Kallbadhus. Всьо­го за 65 шведсь­ких крон тут мож­на по­па­ри­ти­ся і відра­зу ж ску­па­ти­ся у про­хо­лод­ній морсь­кій воді.

В око­ли­цях Маль­мо свої при­ват­ні бу­ди­ноч­ки є у ба­гатьох за­мож­них сток­гольм­ців та ін­ших жи­телів ЄС. “Тут чи­ма­ло ба­га­тих лю­дей; не гріх за­роб­ля­ти, але всі ро­зу­мі­ють: чим ба­гат­ша лю­ди­на, тим біль­ше во­на пла­тить по­дат­ків”,— за­зна­чає мій спів­роз­мов­ник.

Тим ча­сом ми від­да­ляє­мо­ся від мо­ря, проїж­д­жає­мо квар­та­ли, що бу­ду­ють­ся, ве­ли­кий тор­го­вий центр Emporia і кон­церт­ний зал, де в 2013 ро­ці шве­ди про­ве­ли Єв­ро­ба­чен­ня. За ни­ми по­чи­на­ють­ся рай­о­ни, де жи­вуть менш за­без­пе­чені шве­ди і ба­га­то мі­гран­тів. На ма­га­зи­нах тут зустрі­ча­ють­ся вивіски арабсь­кою мо­вою. А при вході в су­пер­мар­кет, де ці­ни ниж­чі, ніж в місті, ми зустрі­чає­мо пер­шо­го же­бра­ка. Піз­ні­ше ще кіль­ка з’яв­лять­ся се­ред на­тов­пу на фе­сти­валі ву­лич­ної їжі в цен­трі Маль­ме.

Ми проїж­д­жає­мо по­вз рай­он Ро­зен­горт, ку­ди шве­дам не ре­ко­мен­ду­ють за­гля­да­ти ве­чо­ра­ми, і пря­мує­мо до фі­наль­ної точ­ки — до­му в цен­трі, де орен­дує квар­ти­ру Го­ген­ко. “Швид­ко по­то­ва­ри­шу­ва­ти зі шве­да­ми непро­сто, але во­ни люб­лять ди­ву­ва­ти”,— під­су­мо­вує він і ре­ко­мен­дує на про­щан­ня за­зир­ну­ти до ста­рої ча­сти­ни мі­ста, де на від­кри­тих те­ра­сах чис­лен­них ре­сто­ран­чи­ків про­во­дять свій вихід­ний день містя­ни.

Сток­гольм

Сток­гольм

Сток­гольм

Норр­че­пінг

Норр­че­пінг

Ге­те­борг

Ге­те­борг

Маль­ме

Маль­ме

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.