На­ші лю­ди

Ма­лень­ка історія про двох ро­ман­ти­ків зі Шве­ції, що при­ї­ха­ли в Украї­ну ро­би­ти біз­нес, і, як це не див­но, у них все вий­шло як­най­кра­ще

Novoe vremya - Karta Novogo Vremeny - - ШВЕЦІЯ -

П‘ять ро­ків то­му два шведсь­ких сту­ден­ти Ан­дре­ас Флод­стром та Густав Хен­ман при­ї­ха­ли до Украї­ни, щоб за­сну­ва­ти тут неве­лич­ку, а, мо­же, й ве­ли­ку — то вже як во­но б вий­шло — IT-ком­панію. Вий­шло все на­про­чуд іде­аль­но. За­раз біз­нес-парт­не­ри ке­ру­ють ве­ли­кою кре­а­тив­ною ко­ман­дою в 200 чо­ло­вік. Се­ред­ній дохід кож­но­го з них те­пер скла­дає при­близ­но $1,5 тис.— непо­га­но як для українсь­ких ши­рот. До­хо­ди IT-ком­панії Beetroot, що в Україні за­сну­ва­ли два нев­га­мов­них шве­да, под­во­ю­ють­ся що­ро­ку. У 2017-му во­ни пра­г­нуть вий­ти на рівень €4,5 млн. З 2014-го Флод­стром та Хен­ман від­кри­ли влас­ну ака­де­мію, де без­ко­штов­но нав­ча­ють на про­гра­мі­ста всіх охо­чих та спро­мож­них україн- ців. При­чо­му став­ка ро­бить­ся на ре­гіо­ни, пе­ре­се­лен­ців та жі­нок. Усі по­дро­би­ці, як це бу­ло, що во­но є та де во­но бу­де — в роз­ло­го­му мо­но­лозі Ан­дре­а­са Флод­стро­ма.

Ми не ду­же лю­би­мо ри­зи­ку­ва­ти. В то­му сен­сі, що ре­тель­но роз­гля­дає­мо всі ри­зи­ки. І то­му не так ба­га­то шведів, які зай­ма­ють­ся біз­не­сом в Україні. Нас тут близь­ко 100–150. І тіль­ки 20–30 тих, хто ро­бить біз­нес. Це ду­же ма­ло.

Але тим, хто вже тут, по­до­баєть­ся пра­ц­ю­ва­ти і жи­ти в Україні. Ми по­стій­но ре­кла­мує­мо її: на­при­клад, ми­ну­ло­го ро­ку за­про­си­ли 30 мо­ло­дих під­при­єм­ців, яким по­ка­за­ли, як і в яких сфе­рах тут мож­на пра­ц­ю­ва­ти.

Як­що го­во­ри­ти про ко­руп­цію і бю­ро­кратію, то во­ни мен­шою мі- рою за­чі­па­ють IT, ніж ін­ші сфе­ри. Міз­ки не вкра­деш. З бю­ро­кратією по­стій­но зі­штовхує­мось, але за п’ять ро­ків, які ми тут пра­ц­ю­є­мо, у нас не ви­ни­ка­ло про­блем з ко­руп­ціо­не­ра­ми.

Ми — два зас­нов­ни­ка ком­панії Beetroot, я і Густав Хен­ман. Ми оби­д­ва ін­же­не­ри з Ге­те­бор­га. Це ін­ду­стріальне мі­сто, бать­ків­щи­на Volvo. На­ші друзі, які нас доб­ре зна­ють, ска­за­ли нам: вам по­тріб­но щось ро­би­ти ра­зом, то­му що ви ро­ман­ти­ки. Ми оби­д­ва при­див­ля­ли­ся до Схід­ної Єв­ро­пи. У 2009 ро­ці у мене бу­ла дів­чи­на з Пе­тер­бур­га, то­му я ча­сто їз­див до Росії. Густав тоді за­кін­чу­вав Мос­ковсь­кий дер­жав­ний тех­ніч­ний універ­си­тет ім. Ба­у­ма­на. Я чи­тав ба­га­то кни­жок про ко­лиш­ні краї­ни СРСР. І мені ста­ло ці­ка­во. В 2011 ро­ці я тро­хи по­екс­пе­ри­мен­ту­вав з аут­сор-

син­гом ра­зом зі своїм ні­ме­ць­ким дру­гом в ком­панії в Ли­тві. А Густав пра­ц­ю­вав у ба­гатьох різ­них IT-стар­та­пах в Шве­ції.

У нас з’яви­ла­ся ідея, і ми ска­за­ли один од­но­му: да­вай-но пе­реї­де­мо ку­дись і від­криє­мо біз­нес. Ми ще не зна­ли, який са­ме і в якій сфері, але бу­ли впев­нені, що бу­де­мо шу­ка­ти міс­це, де за до­по­мо­гою знан­ня російсь­кої мо­ви змо­же­мо жи­ти і пра­ц­ю­ва­ти. Тоді по­ча­ли роз­гля­да­ти різ­ні варіан­ти.

Ми ба­га­то по­до­ро­жу­ва­ли по Росії, Бі­ло­русі, Мол­до­ві, Україні: з об’єк­тив­них і суб’єк­тив­них при­чин обра­ли са­ме Украї­ну. Се­ред об’єк­тив­них чин­ни­ків — це ком­пе­тен­ція, кіль­кість ком­пе­тент­них кад­рів на окре­мій те­ри­торії. Ко­ли ми при­ї­ха­ли сю­ди, то від­чу­ли, що тут щось від­бу­ваєть­ся і змі­нюєть­ся. І в порів­нян­ні з Росією і Бі­ло­рус­сю, в Україні спо­стері­га­ла­ся оче­вид­на від­кри­тість сус­піль­ства. Мол­до­ва, до речі, теж ду­же від­кри­та, але во­на над­то ма­лень­ка.

А ще ми сю­ди при­ї­ха­ли на ав­то­мо­білі Жи­гулі, який я при­дбав, ще ко­ли вив­чав російсь­ку мо­ву в Пе­тер­бурзі. Ро­ман­ти­ка! Їхав на цьо­му ВАЗ-2105 з Пе­тер­бур­га до Киє­ва.

У Шве­ції під час нав­чан­ня ти от­ри­муєш сти­пен­дію — це при­близ­но €700–800 на мі­ся­ць. Там цьо­го ви­ста­чає тіль­ки на якісь ма­ка­ро­ни і жит­ло. Ми ж ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли цю сти­пен­дію як ін­ве­сти­цію в на­шу ком­панію. Пер­ші пів­ро­ку в 2012-му жи­ли в Києві в ма­лень­кій кім­наті, спа­ли на мат­ра­ці під сто­лом. Вран­ці про­ки­ну­ли­ся — пі­шли в парк. Побі­га­ли. По­вер­ну­ли­ся. І сі­ли пра­ц­ю­ва­ти. На сай­ті все в нас бу­ло кра­си­во — та­ка собі кру­та ком­панія. А на­справ­ді ми спа­ли на під­лозі, і ні­чо­го у нас не бу­ло. Але ра­зом з тим ми ба­га­то по­до­ро­жу­ва­ли, зустрі­ча­ли­ся з різ­ни­ми ко­ман­да­ми. Вив­ча­ли, екс­пе­ри­мен­ту­ва­ли і шу­ка­ли свій шлях.

Спо­чат­ку ми про­по­ну­ва­ли веб-ро­з­роб­ку, веб-ди­зайн то­що. Пра­ц­ю­ва­ли не своєю ко­ман­дою, а з парт­не­ра­ми. Для нас це бу­ла при­го­да, ве­ли­кий екс­пе­ри­мент.

Че­рез пів­ро­ку ми вже визна­чи­ли­ся з на­пря­мом на­шої ро­бо­ти. А в 2013 ро­ці при­ї­ха­ли до Оде­си і по­ча­ли бу­ду­ва­ти свій офіс. За­раз я зно­ву жи­ву в Києві, але часті­ше бу­ваю в Одесі.

У нас в ком­панії три на­пря­ми, є ко­ман­ди, які без­по­се­ред­ньо пра­ц­ю­ють із за­мов­ни­ка­ми з Єв­ро­пи, США то­що. Ми ство­рює­мо спе­ціалі­зо­вані ко­ман­ди, які пра­ц­ю­ють з клієн­та- ми за кор­до­ном у рам­ках своїх ко­манд в Україні, але та­кож і в скла­ді сім’ї Beetroot. Це ро­бо­та в різ­них об­ла­стях, але в ос­нов­но­му в ін­тер­неті, мо­біль­ній ро­з­роб­ці та ди­зай­ні.

У 2014 ро­ці, ко­ли в Україні по­ча­ла­ся вій­на, на­ша ком­панія ще не бу­ла та­кою ве­ли­кою і на­ра­хо­ву­ва­ла 15–20 чо­ло­вік. Ми зна­хо­ди­ли­ся в Одесі і ба­чи­ли, що тут від­бу­ваєть­ся. Настав той мо­мент, ко­ли ми ви­рі­ши­ли пе­ре­клю­чи­ти­ся з Beetroot на щось більш серй­озне. Тоді ми звер­ну­ли­ся до шведсь­ко­го по­соль­ства в Україні. Во­но під­т­ри­ма­ло нас ма­лень­ким гран­том, щоб ми мог­ли нав­чи­ти лю­дей, під­го­ту­ва­ти їх до кон­крет­ної ро­бо­ти в IT-сервісі. Те­пер ми ак­тив­но роз­ви­ває­мо ака­де­мію і на­ма­гає­мо­ся бра­ти участь у фор­му­ван­ні се­ред­ньо­го кла­су. Та­кож ми до­по­ма­гає­мо лю­дям ре­алі­зо­ву­ва­ти свої ідеї.

Ака­де­мію вже за­кін­чи­ли близь­ко 300 чо­ло­вік: по­ло­ви­на з них вза­галі не ма­ли нія­ко­го тех­ніч­но­го до­сві­ду. 70%, які у нас нав­ча­ли­ся, от­ри­ма­ли ро­бо­ту в сфері IT. Ми на­ма­гає­мо­ся фо­ку­су­ва­ти­ся на містах в ре­гіо­нах. А ще на­ма­гає­мо­ся, щоб на ці кур­си по­тра­пи­ло біль­ше жі­нок.

По-пер­ше, то­му що в Україні в IT-га­лузі пра­ц­ює тіль­ки 15% жі­нок, а по­вин­но бу­ти 50%. Як­що мен­ше — це ве­ли­ка втра­та для IT-серві­су. На­справ­ді по­тен­цій­ний рівень жі­нок і чо­ло­віків од­на­ко­вий.

Ми ство­рює­мо різ­ні про­ек­ти для пе­ре­се­лен­ців з Дон­ба­су та Кри­му. Част­ко­во ми це ро­би­ли са­мі, част­ко­во — в парт­нер­стві з ООН. За­раз ми ви­гра­ли грант від естонсь­ко­го по­соль­ства в Україні. Во­ни під­т­ри­му­ва­ти­муть про­ек­ти в Маріу­полі та За­порі­ж­жі.

Ми ро­би­мо це вже три ро­ки, але за остан­ній рік по­ча­ли ак­тив­но роз­ви­ва­ти ака­де­мію. У нас є ме­та: нав­чи­ти лю­дей з 20 міст до 2019 ро­ку — це прак­тич­но ме­ре­жа міст з на­се­лен­ням по­над

200 тис. осіб.

На­бір йде так: на на­шо­му сай­ті ти про­хо­диш тест на ло­гіку, ан­глійсь­ку і ро­зу­мін­ня, що та­ке

IT. Як­що один день по­гуг­лиш, вже змо­жеш від­по­ві­сти на всі пи­тан­ня. По­тім про­хо­диш ін­терв’ю. Це най­важ­ливі­ша ча­сти­на. Там ми з’ясо­вує­мо, наві­що тобі це по­тріб­но. Кур­си ін­тен­сив­ні: вве­чері і в один вихід­ний — тоб­то щоб встиг­ну­ти, по­тріб­но вит­ра­ти­ти 2–3 го­ди­ни в день сім днів на ти­ждень.

У нас нав­ча­ли­ся лю­ди від 17 до 56 ро­ків і, між ін­шим, в од­ній групі. 17 ро­ків — це екс­тре­маль­ний вік. Але се­ред­ній вік — 25– 35 ро­ків. За­зви­чай це лю­ди, які пра­ц­ю­ва­ли десь і по­тім зро­зу­мі­ли, що пер­спек­ти­ва в IT на­ба­га­то при­ва­б­ливі­ша.

У черв­ні ми від­криє­мо подіб­ні пред­став­ництва в Маріу­полі, За­порі­ж­жі, Ми­ко­лаєві, Іва­но-Фран­ківсь­ку. За­раз вже пра­ц­ю­ють Оде­са, Київ, Пол­та­ва, Чер­ні­гів та Кра­ма­торськ.

Наступ­но­го тиж­ня від­бу­деть­ся офі­ційне від­крит­тя у За­порі­ж­жі, Маріу­полі, а че­рез три тиж­ні — у Ми­ко­лаєві та Іва­но-Фран­ківсь­ку. Так що до кін­ця черв­ня за­пра­ц­ю­ють дев’ять міст.

Мені здаєть­ся, що в Україні на­ба­га­то біль­ше мож­ли­во­стей, ніж у Шве­ції. Ад­же для під­при­єм­ця від­кри­ва­ють­ся ши­ро­кі мож­ли­во­сті: як­що ти мо­жеш щось поліп­ши­ти і ще на цьо­му за­ро­би­ти. Я, на­пев­но, маю 100 біз­нес-ідей, які мож­на ре­алі­зу­ва­ти в Україні.

Чо­му ж так ма­ло шведів на­ва­жу­ють­ся ро­би­ти біз­нес в Україні? То­му що, крім цих мож­ли­во­стей, іс­нує ба­га­то склад­но­щів. Але у нас ні­чо­го б не вий­шло, як­би ми не пе­реї­ха­ли сю­ди або не по­ста­ра­ли­ся зро­зу­міти і прий­ня­ти міс­це­ву куль­ту­ру.

Мені важ­ко уяви­ти, що ми мог­ли б за п’ять ро­ків по­бу­ду­ва­ти успіш­ну ком­панію в 200 чо­ло­вік, за­ли­ша­ю­чись в Шве­ції. Зви­чай­но, ми не очіку­ва­ли, ко­ли в 2012-му сю­ди пе­реї­ха­ли, що бу­де­мо жи­ти в країні, в якій йде вій­на. Як­би наш при­їзд пла­ну­вав­ся на два ро­ки піз­ні­ше і ми по­ба­чи­ли по те­левізо­ру, що тут від­бу­ваєть­ся, ми б, на­пев­но, не пе­реї­ха­ли.

Але ко­ли ми вже тут, все здаєть­ся не та­ким і страш­ним. Ми по­лю­би­ли Украї­ну. Ми хо­че­мо бра­ти участь у роз­вит­ку цієї краї­ни. Те­пер це на­ша ос­нов­на мо­ти­ва­ція. Зви­чай­но, ми хо­че­мо по­бу­ду­ва­ти чу­до­ву ком­панію. Але на­шим дви­гу­ном, чо­му ми встає­мо вран­ці і щось ро­би­мо, чо­му ор­гані­зо­вує­мо ака­де­мію в Кра­ма­торсь­ку і Маріу­полі, є мо­ти­ва­ція поліп­ши­ти жит­тя в цій країні.

В Україні не мен­ше та­ла­но­ви­тих лю­дей, ніж у Шве­ції та в ін­ших краї­нах, але іс­ну­ють різ­ні мож­ли­во­сті для про­фесій­но­го роз­вит­ку. На­ша ме­та — ство­ри­ти ці мож­ли­во­сті.

В Україні на­ба­га­то біль­ше мож­ли­во­стей, ніж у Шве­ції Ан­дре­ас Флод­стром

ОПТИМІСТИ: Шве­ди Ан­дре­ас Флод­стром

(на фо­то­гра­фії пра­во­руч) ра­зом зі своїм то­ва­ри­шем та біз­не­спарт­не­ром Густа­вом Хен­ма­ном ба­чать в Україні пе­ре­спек­ти­ви ро­сту як для се­бе, так і для своєї но­вої краї­ни

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.