Її ро­дин­ні цін­но­сті

Не­що­дав­но на на­ших книж­ко­вих по­ли­цях з’яви­лась біо­гра­фія най­по­пу­ляр­ні­шої пись­мен­ни­ці зі Шве­ції Астрід Лінд­грен. Цей день і є жит­тя. Кни­го­лю­би, візь­міть до ува­ги

Novoe vremya - Karta Novogo Vremeny - - МНЕНИЕ - Те­тя­на Дуд­ник, ди­рек­тор з мар­ке­тин­го­вих ко­муніка­цій Чи­тай­ка Bookzone

Ко­ли в кін­ці зи­ми в наш ма­га­зин при­ї­ха­ла кни­га Астрід Лінд­грен. Цей день і є жит­тя, пер­ша за 40 ро­ків біо­гра­фія пись­мен­ни­ці, мені відра­зу ж за­хо­ті­ло­ся про­чи­та­ти її — дізна­ти­ся, звід­ки взяв­ся Карлсон, як на­ро­ди­ла­ся са­ма ідея цьо­го чо­ло­віч­ка. Ад­же по­ви­нен же бу­ти у ньо­го якийсь про­то­тип.

Але цьо­го в книзі я не знай­ш­ла — аналіз лі­те­ра­тур­ної твор­чо­сті прак­тич­но від­сут­ній. За­те про­чи­та­ла про непро­сте жит­тя ве­се­лої каз­кар­ки, ко­ло­рит­ні пер­со­на­жі якої не втом­лю­ють­ся ра­ду­ва­ти ді­тей до цьо­го дня.

У 17 ро­ків пер­спек­тив­на, як за­раз мод­но го­во­ри­ти, жур­наліст­ка Астрід Ерікс­сон, за­кру­тив­ши ро­ман з влас­ни­ком га­зе­ти, в якій пра­ц­ю­ва­ла, ста­ла матір’ю-одинач­кою. Не­за­ба­ром во­на бу­ла зму­ше­на виї­ха­ти з рід­но­го містеч­ка, щоб не зга­нь­би­ти сім’ю, від­мо­ви­ла­ся бу­ти дру­жи­ною і про­ве­ла кіль­ка ро­ків у роз­лу­ці з ма­лень­ким си­ном. До цьо­го май­бут­ня пись­мен­ни­ця вже йш­ла про­ти пра­вил: об­рі­за­ла во­лос­ся і вдяг­ну­ла чо­ло­ві­чий ко­стюм, ви­кли­кав­ши невдо­во­лен­ня ма­тері і гро­мадсь­ко­сті пу­ри­тансь­кої Шве­ції.

У 37 ро­ків Лінд­грен рап­то­во ста­ла по­пу­ляр­ною. По­чи­на­ла во­на з неве­ли­ких опо­ві­дань, які дру­ку­ва­ли­ся в пе­ріо­ди­ці. По­тім на­пи­са­ла кни­гу про Пеп­пі Дов­гу­пан­чо­ху, зібра­ну з усних опо­ві­дань для доч­ки. Кни­га, до речі, на­ро­ди­ла­ся в пе­ріод Дру­гої світо­вої вій­ни, і спо­чат­ку ви­дав­ниц­тво від­мо­ви­ло­ся її дру­ку­ва­ти — ре­дак­ція вва­жа­ла кни­гу за­над­то пе­ре­до­вою. Втім, у ре­зуль­таті во­на ста­ла бест­се­ле­ром і при­нес­ла сла­ву своє­му твор­цю. Го­стрий ро­зум, по­чут­тя гу­мо­ру, крас­но­мов­ство, стиль, ді­ло­ва хват­ка і жит­тєра­діс­ність зро­би­ли її вкрай успіш­ною.

У що­ден­ни­ках воєн­но­го ча­су впер­ше по­ча­ла про­сте­жу­ва­ти­ся за­ці­кав­леність пись­мен­ни­ці політич­ни­ми пи­тан­ня­ми. Для неї аб­со­лют­но неприй­нят­ним бу­ло на­силь­ство, во­на на­ма­га­ла­ся розібра­ти­ся в при­чи­нах вій­ни і її впливі на людсь­кі жит­тя. Це неприй­нят­тя на­силь­ства і то­таліта­риз­му знай­шло ві­до­бра­жен­ня і в дитячій книзі — уваж­ний чи­тач знай­де у Пеп­пі са­ти­ру на Гіт­ле­ра.

Те­ма за­хи­сту прав ді­тей ста­ла про­від­ною не тіль­ки в лі­те­ра­тур­ній діяль­но­сті Лінд­грен, ай у сус­піль­ній. “Я б ду­же хо­ті­ла, щоб ми, до­рос­лі, як мож­на швид­ше нав­чи­ли­ся по­ва­жа­ти ді­тей, все­рй­оз усві­до­ми­ли, що ма­лень­кі діти — теж лю­ди, і нес­ли від­по­ві­даль­ність за на­слід­ки”,— пи­са­ла во­на.

Пи­тан­ня жит­тєвої необ­хід­но­сті бать­ківсь­кої лю­бо­ві для ди­ти­ни тур­бу­ва­ло Астрід Лінд­грен все жит­тя і знай­шло ві­до­бра­жен­ня не тіль­ки в її кни­гах, ай в стат­тях, ра­діо­пе­ре­да­чах і ви­сту­пах. “Ди­ти­на, яка не від­чу­ває лю­бо­ві бать­ків і якій немає ко­му і немає чо­му біль­ше від­да­ти свою лю­бов, і немає від ко­го лю­бов от­ри­ма- ти, ви­ро­стає нещас­ною, ча­сто нездат­ною лю­би­ти лю­ди­ною і мо­же при­не­сти ба­га­то шко­ди. Долі світу вер­шать­ся в дитячих. Са­ме там ви­рі­шуєть­ся, чи ста­нуть зав­траш­ні чо­ло­віки і жін­ки ду­шев­но здо­ро­ви­ми людь­ми доб­рої волі або по­калі­че­ни­ми ін­диві­да­ми, які ко­ри­сту­ють­ся кож­ною на­го­дою, щоб уск­лад­ни­ти жит­тя своїм ближ­нім. На­віть дер­жав­ні чи­нов­ни­ки, які бу­дуть вер­ши­ти долі лю­дей в зав­траш­ньо­му світі, сьо­год­ні — ма­лень­кі діти”.

Ак­тив­но зай­ма­ти­ся пи­тан­ня­ми фе­мініз­му Астрід Лінд­грен по­ча­ла тіль­ки з ви­хо­дом на пен­сію. В її блок­но­тах зяв­ляєть­ся все біль­ше політич­них текстів: ли­стів, про­мов, дис­кусій. “Не­що­дав­но по те­левізо­ру я ди­ви­ла­ся сю­жет про ві­зит од­но­го ві­до­мо­го аме­ри­кан­ця в Єв­ро­пу.

Йо­го су­про­вод­жу­ва­ла ці­ла ар­мія чо­ло­віків у ко­стю­мах в ялин­ку. За кі­ло­метр спід­ни­ці не бу­ло вид­но. І на­віть се­ред об­слу­го­ву­ю­чо­го пер­со­на­лу. А та­ла­но­ви­тих жі­нок же так ба­га­то. Але ко­ли до­хо­дить до спра­ви, ва­гу ма­ють ли­ше чо­ло­віки”. У 69 ро­ків во­на де­бю­ту­ва­ла як політич­ний жур­наліст. Во­на впли­ну­ла на ре­зуль­тат пар­ла­ментсь­ких ви­борів у Шве­ції в 1976 ро­ці. На вру­чен­ні пре­мії ми­ру ні­ме­ць­ких кни­го­тор­гов­ців Лінд­грен ви­го­ло­си­ла про­мо­ву в дусі Бер­тра­на Рас­се­ла: всі роз­мо­ви про роз­зброєн­ня — мар­на тра­та ча­су, по­чи­на­ти по­тріб­но з ро­ди­ни. Це во­на ска­за­ла, що бо­роть­ба за мир у всьо­му світі по­чи­наєть­ся з дитя­чої кім­на­ти, з ви­хо­ван­ня май­бут­ніх по­колінь.

Тон про­мов Лінд­грен був пря­мим і зухва­лим. Ген­дер­ні пи­тан­ня за­вжди ле­жа­ли в гли­бині її іні­ціа­тив. Ви­би­ра­ю­чи собі в со­юз­ни­ки жі­нок-про­фесіо­налів, Лінд­грен про­ти­сто­я­ла чо­ло­вічій еліті — міністрам, політи­кам і керів­ни­кам різ­но­маніт­них ор­гані­за­цій. При цьо­му пись­мен­ни­цяак­тивіст­ка зов­сім не вва­жа­ла, що жін­ки кра­ще за чо­ло­віків, од­нак сти­ка­ю­чись з чо­ло­ві­чи­ми за­бо­бо­на­ми, про­во­ка­ція­ми і тис­ком, ви­сту­па­ла в ролі бор­ця за пра­ва жі­нок і рів­ність ста­тей. Са­ме Лінд­грен по­ро­ди­ла лі­те­ра­тур­ний об­раз су­час­но­го фе­мініз­му — Пеп­пі­лот­ту Вік­ту­алію Руль­гар­ді­ну Крісмін­ту Ефраім­сдот­тер Дов­гу­пан­чо­ху.

Мо­же зда­ти­ся, що жит­тя Лінд­грен су­ціль­но скла­да­ло­ся з визнан­ня і успіхів. Але бу­ли в її житті і пе­ре­лом­ні мо­мен­ти: ран­ня ва­гіт­ність і невдалі сто­сун­ки з бать­ком ди­ти­ни, невір­ність чо­ло­віка, по­даль­ша бо­роть­ба за шлюб і неса­мо­ви­те ба­жан­ня збе­рег­ти крих­кий світ влас­них ді­тей. По­тім — смерть чо­ло­віка, бать­ків, бра­та, си­на. “Цей день і є жит­тя” — сло­ва, які ста­ли на­га­ду­ван­ням для Астрід, що ко­жен день унікаль­ний і несе свій сенс. В ос­но­ву біо­гра­фії, на­пи­са­ної Йен­сом Ан­дер­со­ном, ляг­ли що­ден­ни­ки, ли­сти і фо­то­гра­фії пись­мен­ни­ці, спо­га­ди її доч­ки і друзів. Од­но­знач­но чи­та­ти. І пе­ре­чи­ту­ва­ти її дитячі кни­ги.

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.