Те­ле­ба­че­н­ня на За­кар­пат­ті

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Панорама - Оле­ксандр Гав­рош

Із Мо­сквою — на­ві­ки? Укра­їн­ське дер­жав­не те­ле­ба­че­н­ня сто­їть на по­ро­зі ве­ли­ких змін. За­мість ньо­го не­вдов­зі за­пра­цює су­спіль­не те­ле­ба­че­н­ня за ціл­ком но­вою схе­мою. Ре­фор­ми вже по­ча­ли­ся і на­сту­пно­го ро­ку ма­ють за­вер­ши­ти­ся.

Одна з най­біль­ших змін сто­су­є­ться обла­сних те­ле­ра­діо­ком­па­ній. Від­те­пер во­ни є фі­лі­я­ми На­ціо­наль­но­го су­спіль­но­го те­ле­ба­че­н­ня Укра­ї­ни і втра­ти­ли ста­тус окре­мих юри­ди­чних осіб. Гря­де сут­тє­ве ско­ро­че­н­ня на мі­сцях, бо в де­яких фі­лі­ях штат пра­ців­ни­ків уже пе­ре­ва­лив за дві-три со­тні. І ось тут по­ста­не го­лов­не пи­та­н­ня: що і ко­го ско­ро­чу­ва­ти, адже змен­шу­ва­ти­ме­ться і ви­ро­бни­цтво вла­сних про­грам у ре­ґіо­нах.

Тож хо­че­ться по­мір­ку­ва­ти про ро­бо­ту За­кар­пат­сько­го дер­жав­но­го те­ле­ка­на­лу «Ти­са-1». Го­лов­на «фі­шка» мі­сце­вих те­ле­ві­зій­ни­ків, якою во­ни весь час ко­зи­ря­ють пе­ред Ки­є­вом: ми мо­ви­мо ві­сьмо­ма мо­ва­ми. (Ін­ше пи­та­н­ня: чи це по­трі­бно?)

Як по­ві­дом­ляє сайт «Ти­си-1», тут пра­цює ре­да­кція про­грам угор­ською мо­вою, ре­да­кція ру­мун­ською мо­вою, ре­да­кція сло­ва­цькою мо­вою, ре­да­кція ні­ме­цькою мо­вою і ще окре­мо — ре­да­кція мо­ва­ми на­ціо­наль­них мен­шин. Чо­ти­ри по­пе­ре­дніх, во­че­видь, до на­ціо­наль­них мен­шин не на­ле­жать.

І ось тут по­чи­на­є­ться най­ці­ка­ві­ше: ре­да­кція на­ціо­наль­них мен­шин, як за­зна­чає її офі­цій­на сто­рін­ка, ви­пу­скає про­гра­ми для ру­си­нів, ро­сі­ян та ро­мів. Що­до ро­мів, то тут пи­тань не­ма: За­кар­па­т­тя має чи не най­чи­сель­ні­шу їхню гро­ма­ду в Укра­ї­ні. А от по­ясни­ти по­тре­бу в най­за­хі­дні­шій обла­сті Укра­ї­ні що­ти­жне­вої пів­го­дин­ної ро­сій­сько­мов­ної про­гра­ми «Зер­ка­ло вре­ме­ни» уже скла­дні­ше. За пе­ре­пи­сом 2001 ро­ку, За­кар­па­т­тя має одну з най­мен­ших ро­сій­ських гро­мад в Укра­ї­ні. Для при­кла­ду, на Львів­щи­ні ро­сі­ян утри­чі біль­ше. Але там ні­хто не до­ду­мав­ся на обла­сно­му дер­жав­но­му те­ле­ба­чен­ні ви­пу­ска­ти що­ти­жне­ву про­гра­му ро­сій­ською мо­вою, аби про­па­гу­ва­ти мі­сце­вий осе­ре­док «ру­ско­го мі­ра».

Ми ні­як не мо­же­мо ви­бор­са­ти­ся із те­нет кіль­ка­со­тлі­тньої на­силь­ни­цької ру­си­фі­ка­ції, ви­став­ля­є­мо кво­ти для укра­їн­ської мо­ви на цен­траль­них те­ле­ка­на­лах, аби її вря­ту­ва­ти; в Ро­сії не зна­йдеш жо­дної про­гра­ми на те­ле­ба­чен­ні укра­їн­ською мо­вою для міль­йо­нів укра­їн­ців, а «то­ле­ран­тне» За­кар­па­т­тя про­па­гує ро­сій­ську мо­ву та куль­ту­ру за дер­жав­ний кошт.

У су­ча­сних умо­вах той, ко­му ма­ло Ро­сії, мо­же спо­кій­но отри­ма­ти її всю че­рез су­пу­тник чи ін­тер­нет. Жо­дних про­блем! А в Ужго­ро­ді до­хо­дить до аб­сур­ду, ко­ли укра­їн­сько­мов­ний уча­сник про­гра­ми «Зер­ка­ло вре­ме­ни» дає ко­мен­та­рі не рі­дною мо­вою, а ро­сій­ською, бо про­гра­ма — ро­сій­сько­мов­на. (Бо ж звід­ки тих ро­сі­ян тут на­ста­чиш на що­ти­жне­ву пів­го­дин­ну про­гра­му?) І це па­ра­до­ксаль­не ви­до­ви­ще від­бу­ва­є­ться на за­кар­пат­сько­му те­ле­ка­на­лі в той час, ко­ли лу­ган­ське те­ле­ба­че­н­ня у важ­ких умо­вах вій­ни ого­ло­шує про пов­ний пе­ре­хід на укра­їн­ську мо­ву.

Без ру­си­змів ви­гля­да­ти за­над­то по-укра­їн­ськи

Ще див­ні­шою у ре­да­кції мо­ва­ми на­ціо­наль­них мен­шин ви­гля­дає про­гра­ма для ру­си­нів «Ру­син­ська ро­ди­на». Адже ру­си­ни не є на­ціо­наль­ною мен­ши­ною в Укра­ї­ні. Хто в цьо­му сум­ні­ва­є­ться, мо­же про­чи­та­ти ре­зуль­та­ти Все­укра­їн­сько­го пе­ре­пи­су 2001 ро­ку, де ті, хто за­пи­сав­ся ру­си­на­ми, за­ра­хо­ва­ні до укра­їн­ців (як і лем­ки, гу­цу­ли, бой­ки, ко­за­ки то­що).

Але «Ти­са-1» з яко­гось ди­ва вва­жає ру­си­нів на­ціо­наль­ною мен­ши­ною і що­ти­жня про­па­гує їхню від­ру­бність від укра­їн­ців. На офі­цій­ній сто­рін­ці ре­да­кції на­пи­са­но, що ру­си­ни — це «му­жній на­род», а в са­мих про­гра­мах весь час на­го­ло­шу­є­ться, що це щось окре­ме і з укра­їн­ця­ми не має ні­чо­го спіль­но­го. Без­су­мів­ну се­па­ра­тист­ську ідею про­гра­ми під­кре­слю­ють за­став­ки під три­ко­лор.

Як за­пи­са­но на тій же сто­рін­ці, про­гра­ма йде «ру­син­ською мо­вою». Що це за ви­на­хід, слід би по­ці­ка­ви­ти­ся у лін­гві­стів. Бо «ру­син­ських мов» у сві­ті є вже де­кіль­ка, але жо­дна з них для За­кар­па­т­тя не під­хо­дить. За­кар­пат­ські ді­а­ле­кти не ма­ють офі­цій­ної ко­ди­фі­ка­ції, то­му не мо­жуть бу­ти про­го­ло­ше­ні окре­мою мо­вою. По­ки що це го­вір­ка у ва­рі­ан­ті: «Хто як знає, так і го­во­рить».

Ве­ду­ча про­гра­ми Ві­ра Ко­бу­лей та її «ру­си­ни» мов­лять яки­мось стра­хі­тли­вим сур­жи­ком, пе­ре­пов­не­ний ру­си­зма­ми на кшталт «ізвє­стний», «із­да­ніє», «опи­тний», «про­і­звє­дє- ніє», «во­спі­та­ніє»», «пє­чать», «обоб­ща­ют», «жизнь», «шє­ствіє» «про­і­схо­ждє­ніє» то­що. Про яку куль­ту­ру мо­ви, що для будь-яко­го ТБ за­вжди є не­за­пе­ре­чною цін­ні­стю, мо­же йти­ся за та­ких умов? Це тим па­че шо­кує, що в Ужго­род­сько­му уні­вер­си­те­ті є чи­ма­ло на­у­ков­ців-ді­а­ле­кто­ло­гів, які на­вчи­ли би Ві­ру Ко­бу­лей та її го­стей ви­слов­лю­ва­ти­ся по-на­ро­дно­му. Але бі­да в тім, що без ру­си­змів во­но все бу­де ви­гля­да­ти за­над­то по-укра­їн­ськи. Як тут бу­деш про­па­гу­ва­ти окре­му «мо­ву»?

З 2008 ро­ку За­кар­пат­ське обла­сне те­ле­ба­че­н­ня че­рез «Ру­син­ську ро­ди­ну» про­па­гує, що ру­си­ни — це окре­мий на­род. Ко­лись це ро­би­ло­ся аб­со­лю­тно від­вер­то, бра­ли­ся ін­терв’ю у ві­до­мих се­па­ра­ти­стів, їм при­свя­чу­ва­ли ці­лі про­гра­ми. В остан­ні рік-два це вже ро­би­ться стри­ма­ні­ше, але дух про­гра­ми за­ли­шив­ся той са­мий.

Ці­ка­во, що те­пер «Ру­син­ська ро­ди­на» мо­же роз­по­від­а­ти і про ві­до­мих укра­їн­ців (як-от, му­зи­ко­зна­вець Во­ло­ди­мир Го­шов­ський, пи­сьмен­ник Ва­силь Ба­са­раб чи на­віть ху­до­жник зі Стрия Ігор Па­ней­ко), але, зро­зумі­ло, ані сло­вом не ви­ка­же їхню укра­їн­ську на­ціо­наль­ність, при­пи­су­ю­чи всіх за умов­ча­н­ням до окре­мо­го «му­жньо­го на­ро­ду».

Цей аб­сурд дав­но мав скін­чи­ти­ся. Бу­ла ро­зум­на дум­ка пе­ре­йме­ну­ва­ти про­гра­му на «За­кар­пат­ську ро­ди­ну» і там вже роз­по­від­а­ти про мі­сце­ві зви­чаї чи ді­я­чів, не ді­ля­чи їх на «ру­си­нів» та «ан­ти­ру­си­нів». І на­віть на­ро­дній го­вір­ці мо­гло би там зна­йти­ся своє мі­сце. Але «се­па­ра­ти­сти» за­про­те­сту­ва­ли, бо во­ни втра­ча­ли го­лов­ну три­бу­ну. І «Ру­син­ська ро­ди­на» три­чі на ти­ждень (при­чо­му у прайм­тайм — су­бо­тній ве­чір!) да­лі за­ли­ша­є­ться ру­по­ром ідеї, що за­кар­па­тці — це ін­ший на­род. Укра­їн­ська ж дер­жа­ва вко­тре ви­сту­пає у ро­лі «ко­ри­сно­го ідіо­та», яка са­ма со­бі тво­рить про­бле­му та ще й за свої гро­ші.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.