Ві­ді­йшов у за­сві­ти

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Калейдоскоп - Ан­дро­нік Кар­ме­люк Ки­їв, 15 ли­сто­па­да 2017 р. Ки­їв, 2015 рік, 100 стор., м’яка обкл. Ки­їв, 2016 рік, 181 стор., твер­да обкл.

УНо­во­му Са­ді, що в Сер­бії, 13 ли­сто­па­да на 86-му ро­ці по­свя­тно­го жи­т­тя і від­да­но­го слу­жі­н­ня Бо­го­ві й Укра­ї­ні від­дав ду­шу свою па­рох УГКЦ — сві­тлої пам’яті хре­сто­но­сний про­то­і­єрей д-р

Отець Ро­ман Мизь на­ро­див­ся 14 сер­пня 1932 ро­ку в Дро­го­би­чі як єди­на ди­ти­на в тра­ди­цій­ній свя­ще­ни­цькій ро­ди­ні: ба­тько — о. Бо­г­дан, ма­ти — Ма­рія, з до­му Тим­чи­ши­на. Ко­ли Ро­ма­но­ві ми­нув один рік, ба­тька на­пра­ви­ли па­ро­хом у Ли­пов­ля­ни в Хор­ва­тії — до укра­їн­ських пе­ре­се­лен­ців із Га­ли­чи­ни. Там Ро­ман за­кін­чив чо­ти­ри кла­си по­ча­тко­вої шко­ли і всту­пив до гре­ко-ка­то­ли­цької се­мі­на­рії, а зго­дом — до кла­си­чної гім­на­зії в За­гре­бі. 1951 р. там же він всту­пив на Бо­го­слов­ський ка­то­ли­цький фа­куль­тет. Пі­сля одру­же­н­ня з Іри­ною Ме­ле­нюк 19 гру­дня 1958 ро­ку в За­гре­бі був ви­свя­че­ний Кри­же­ва­цьким єпис­ко­пом кир Гав­ри­ї­лом Бу­ка­тком на свя­ще­ни­ка і при­зна­че­ний спів­ро­бі­тни­ком хво­ро­го ба­тька в Ли­пов­ля­ни. З 1960 ро­ку він ви­ко­ну­вав обов’яз­ки де­ка­на, а пі­сля смер­ті ба­тька зайняв йо­го мі­сце па­ро­ха в Ли­пов­ля­нах. 1968 ро­ку о. Ро­ма­на при­зна­че­но па­ро­хом Цер­кви св. Пе­тра і Пав­ла в Но­во­му Са­ді. Цю по­са­ду він за­ймав до дня сво­єї смер­ті.

Св. пам. отець Ро­ман Мизь був не­бу­ден­ною осо­би­сті­стю, він ні­ко­ли не пе­ре­ста­вав учи­ти­ся, во­ло­дів не­ви­чер­пною енер­гі­єю та ви­яв­ляв по­стій­не пра­гне­н­ня до но­вих знань, йо­го мо­жна на­зва­ти свя­ще­ни­ком-еру­ди­том із бо­го­слов’я, схі­дно­го обря­ду та еку­ме­ні­зму. Зна­н­ня з фі­ло­со­фії, бо­го­слов’я, істо­рії та ми­сте­цтва він здо­бу­вав і по­гли­блю­вав у рі­зних уні­вер­си­те­тах, зокре­ма — в За­гре­бі й Но­во­му Са­ді, був до­кто­ран­том УВУ в Мюн­хе­ні, за­хи­щав­ся на на­у­ко­ве зва­н­ня ма­гі­стра тео­ло­гії у Пря­шів­сько­му та Кра­ків­сько­му уні­вер­си­те­тах, йо­го обра­ли чле­ном НТШ. Він був не тіль­ки на­тхнен­ним про­по­від­ни­ком Бо­жо­го сло­ва, а й жур­на­лі­стом, істо­ри­ком, гро­мад­ським ді­я­чем і на­віть очо­лю­вав гро­мад­ську стру­кту­ру «Со­ю­зу ру­си­нів і укра­їн­ців Юго­сла­вії». Віль­но во­ло­дів мо­ва­ми низ­ки на­ро­дів Цен­траль­ної Єв­ро­пи, Бог йо­го на­го­ро­див му­зи­чним та­лан­том і гар­ним го­ло­сом, він ще й за­хо­плю­вав­ся фут­бо­лом і здо­був пра­во ви­сту­па­ти фут­боль­ним суд­дею у ко­му­ні­сти­чній Юго­сла­вії. Св. пам. Ро­ман Мизь вва­жав сво­єю ма­лою ба­тьків­щи­ною три транскор­дон­ні істо­ри­чні краї, що охо­плю­ва­ли — крім Хор­ва­тії та Сер­бії — Дро­го­бич­чи­ну, За­кар­пат­ську Укра­ї­ну і Пря­шів­щи­ну.

Усі ці да­ри, які о. Ро­ма­ну по­да­ру­вав Тво­рець та які той ге­не­ти­чно успад­ку­вав від сво­їх ба­тьків, він ще­дро ви­ко­ри­сто­ву­вав у сво­їй що­ден­ній пра­ці та для слу­жі­н­ня спіль­но­ті, се­ред якої че­рез до­лю йо­му до­во­ди­ло­ся жи­ти. Йо­го зна­ли як фа­хо­во­го бо­го­сло­ва, як іні­ці­а­то­ра еку­ме­ні­чних діа­ло­гів між рі­зни­ми хри­сти­ян­ськи­ми кон­фе­сі­я­ми, обі­зна­но­го істо­ри­ка й ав­то­ри­те­тно­го роз­мов­ни­ка, який за­вжди був від­кри­тий для спіл­ку­ва­н­ня з ате­їста­ми, пра­во­слав­ни­ми і про­те­стан­та­ми.

Д-р Ро­ман Мизь є ав­то­ром по­над 50 пу­блі­ка­цій, не­злі­чен­ної кіль­ко­сті ста­тей, про­по­від­ей. Се­ред них осо­бли­ве мі­сце за­ймає збір­ник ре­лі­гій­них по­вчань «Хри­сти­ян­ство — що це вла­сти­во?», до ньо­го уві­йшли не­діль­ні про­по­віді, які ко­жно­го ти­жня зву­ча­ли в укра­їн­ській про­гра­мі Ра­діо «Сво­бо­да» в Мюн­хе­ні: їх пе­ре­да­ва­ли в ди­ктор­сько­му чи­тан­ні та за під­пи­сом за­гад­ко­во­го «отця Іва­на». Зго­дом на­зва­на книж­ка за не­за­ле­жної Укра­ї­ни вже мо­гла по­яви­ти­ся у Льво­ві під прав­ди­вим прі­зви­щем ав­то­ра. За ви­да­тні на­у­ко­ві й гро­мад­ські за­слу­ги отри­мав ці­лу низ­ку ви­со­ких на­го­род – як у Сер­бії, так і з Ва­ти­ка­ну та з Ки­є­ва.

Св. пам. д-ра Ми­зя мо­жна вва­жа­ти та­кож за­слу­же­ним пред­став­ни­ком по­ко­лі­н­ня «ші­ст­де­ся­тни­ків» в Укра­ї­ні, до яко­го на­ле­жа­ли ві­до­мі по­е­ти, істо­ри­ки й ди­си­ден­ти. До­мів­ка о. Ро­ма­на в Но­во­му Са­ді че­рез до­сить лі­бе­раль­ну по­лі­ти­ку ко­му­ні­сти­чної Юго­сла­вії що­до ту­ри­стів ста­ла мі­сцем ба­жа­них зу­стрі­чей по­е­тів, пи­сьмен­ни­ків й ар­ти­стів з Украї- ни з пред­став­ни­ка­ми укра­їн­ської ді­а­спо­ри на За­хо­ді. То­му че­рез цей дім ба­га­то сам­ви­дав­них тво­рів з Укра­ї­ни по­тра­пля­ли до кра­їн на За­хо­ді, де їх пу­блі­ку­ва­ли ві­до­мі ви­дав­ни­цтва («УВС» та жур­нал «Ви­зволь­ний шлях» у Лон­до­ні, «Смо­ло­скип» у Бал­ти­мо­рі, жур­нал «Су­ча­сність» у Мюн­хе­ні). Цей тран­зи­тний ка­нал укра­їн­сько­го сам­ви­да­ву не роз­кри­ла ані со­вєт­ська, ані юго­слав­ська та­єм­на слу­жба, хо­ча вла­сник до­му в Но­во­му Са­ді по­стійно пе­ре­бу­вав під їхнім на­гля­дом.

Ві­до­мий на­у­ко­вець із Пря­шів­щи­ни Ми­ко­ла Му­шин­ка дав о. Ро­ма­ну та­ку ви­со­ку оцін­ку: «Отець Ро­ман Мизь один, бу­ду­чи ві­дір­ва­ним від ба­тьків­щи­ни, ви­ко­нав біль­ше, ніж ці­лі уста­но­ви у да­ле­ко спри­я­тли­ві­ших умо­вах».

З від­хо­дом ці­єї ду­хов­ної лю­ди­ни і не­втом­но­го пра­ців­ни­ка на на­ціо­наль­ній і між­спіль­но­тній ни­ві Укра­ї­на втра­ти­ла не­бу­ден­ну і вель­ми за­слу­же­ну по­стать. Втра­ти­ла Укра­їн­ська Цер­ква, втра­ти­ли укра­їн­ська на­у­ка й куль­ту­ра, втра­ти­ли укра­їн­ська гро­ма­да й дер­жа­ва. Але ве­ли­кі спра­ви й чи­слен­ні до­брі вчин­ки, що їх зро­бив і за­по­ча­тку­вав св. пам. Ро­ман Мизь, за­вжди на­га­ду­ва­ти­муть про ньо­го й утвер­дять на ві­ки йо­го пам’ять для май­бу­тніх по­ко­лінь.

Прах о. Ро­ма­на для ві­чно­го від­по­чин­ку бу­де пе­ре­да­ний зем­лі в Ру­сько­му Ке­ре­сту­рі, най­стар­шо­му укра­їн­сько­му по­се­лен­ні в Сер­бії. Не­хай Бог прийме йо­го ду­шу у цар­ство не­бе­сне і ви­на­го­ро­дить йо­го сто­ри­цею, і не­хай зем­ля йо­му бу­де пу­хом.

Ві­чна йо­му пам’ять!

Оле­ксандр Ви­шнів­ський

Спо­га­ди пе­тлю­рів­сько­го ге­не­ра­ла

До ЗБі­рНИКа уВі­йШЛИ ВИ­Бра­Ні сПо­Га­ДИ Та ро­ЗДу­МИ Ге­Не­ра­Ла арМії УНР оЛе­Кса­НДра вИШНі­ВсЬКо­Го Про На­Ці­о­На­ЛЬНо-ВИЗВо­ЛЬНу Бо­ро­ТЬБу За УКра­їН­сЬКу Де­рЖа­ВНі­сТЬ 1917-1920-х ро­КіВ Та її Чі­ЛЬНИх Пре­ДсТа­ВНИКіВ.

Ле­о­нід Мо­сендз

Від­пла­та

Ге­ро­я­МИ ЗБі­рКИ є Пре­ДсТа­ВНИКИ єВро­Пей­сЬКо­Го Се­ре­ДНЬо­Ві­ЧЧя, ЗоКре­Ма райНБу­рЗЬКИй Ба­роН Ка­рЛ («ПТах ВИсо­Ко­Го Ле­Ту»), Ве­Не­Ці­а­Не­ЦЬ Фра­НЧе­сКо Па­Чі­о­Лі («L’ha pagata»), Па­Па РИМсЬКИй («віД­ПЛа­Та»), Фі­Ло­соФ ГрИГо­рій СКо­Во­ро­Да («Мі­Не­рВа»), ісТо­рії яКИх ВКо­Тре Де­Мо­НсТру­ю­ТЬ Ві­ДДа­Ні­сТЬ Мо­се­НДЗа Те­Мі Ге­ро­ї­ЧНо­Го Ду­ху, ро­До­Вій і На­Ціо­НаЛЬ­Ній Гі­ДНо­сТі.

Ле­он­тій Ши­пі­лов

QUO VADIS (аспе­кти те­о­рії укра­їн­сько­го на­ціо­на­лі­зму)

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.