Ро­сій­ський плац­дарм на Дон­ба­сі, або Чо­му Мо­сква по­збав­ля­є­ться на­віть від­вер­тих ко­ла­бо­ран­тів

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Політика - Сер­гій Ба­гря­ний Га­ли­на Па­гу­тяк

На­при­кін­ці ли­сто­па­да Укра­ї­на від­зна­чає дві ва­жли­ві для на­шої істо­ри­чної пам’яті да­ти: одна тра­гі­чна — ро­ко­ви­ни Го­ло­до­мо­ру, ін­ша — опти­мі­сти­чна — по­ча­ток Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті. Оби­дві во­ни без­по­се­ре­дньо пов’яза­ні з на­шою бо­роть­бою зі спо­кон­ві­чним во­ро­гом — ім­пер­ською Ро­сі­єю. І, до ре­чі, са­ме в ли­сто­па­ді вже цьо­го ро­ку ми мо­же­мо да­ти по­ча­ток оста­то­чній і без­по­во­ро­тній пе­ре­мо­зі укра­їн­ців над ро­сій­ськи­ми оку­пан­та­ми на Дон­ба­сі. Якщо, зви­чай­но, на­шим дер­жав­ним му­жам вко­тре не за­бра­кне по­лі­ти­чної во­лі й рі­шу­чо­сті до­ве­сти спра­ву до кін­ця…

По­дії в оку­по­ва­но­му Лу­ган­ську, ко­ли під на­гля­дом оку­па­цій­них фор­му­вань із РФ бан­дит із прі­зви­щем Кор­нет (го­ло­ва так зва­но­го МВС ЛНР) за під­трим­ки ін­шо­го бан­ди­та — За­хар­чен­ка (ва­та­жок банд­фор­му­ва­н­ня «ДНР») зму­сив ті­ка­ти ще одно­го бан­ди­та — Пло­тни­цько­го (ва­таж­ка бан­ду­гру­по­ва­н­ня «ЛНР»), а по­тім — й за­го­стре­н­ня си­ту­а­ції на фрон­ті, під­твер­ди­ли вер­сію ба­га­тьох екс­пер­тів про осін­ньо­зи­мо­ву еска­ла­цію кон­флі­кту на Дон­ба­сі.

Уже за­раз оче­ви­дним є те, що во­на пря­мо пов’яза­на з «пе­ре­ви­бо­ра­ми Пу­ті­на» в Ро­сії і її пік при­па­да­ти­ме на зи­му й ве­сну 2018 ро­ку. Тим не менш, си­ту­а­ція у Лу­ган­ську дає під­каз­ку, в яко­му ру­слі бу­дуть роз­ви­ва­ти­ся по­дії на­да­лі.

По­чне­мо з то­го, чо­му лу­ган­ські ко­ла­бо­ра­ціо­ні­сти пе­ре­сва­ри­ли­ся між со­бою. Вла­сне, ста­ло­ся це зі зро­зумі­лої при­чи­ни: оку­пан­ти та їх по­сі­па­ки з чи­сла мі­сце­вих люм­пе­нів (а-ля Пло­тни­цький і ком­па­нія) на­стіль­ки обі­бра­ли край, що ста­ном на се­ре­ди­ну 2017 ро­ку вже про­сто не ли­ши­ло­ся на оку­по­ва­ній Лу­ган­щи­ні га­лу­зі, яка мо­гла б за­без­пе­чи­ти хоч якісь ста­лі «при­бу­тки» ке­рів­ни­кам банд­фор­му­вань. Гро­шей, як то ка­жуть не­ма, то й ви­рі­шив один бан­дит в ін­шо­го «по­тік» пе­ре­хо­пи­ти, «роз­бір­ки», які ми ма­ли змо­гу в Лу­ган­ську спо­сте­рі­га­ти, вла­шту­ва­ли…

Утім, змі­ще­н­ня Пло­тни­цько­го за втру­ча­н­ня За­хар­чен­ка бу­ло узго­дже­но ро­сій­ськи­ми ку­ра­то­ра­ми: по-пер­ше, Пло­тни­цький вва­жав­ся не на­стіль­ки на­дій­ною лю­ди­ною для оку­пан­тів як, на­при­клад, За­хар­чен­ко. Остан­ній, лю­ди­на, про яку ка­жуть, що в неї «одна зви­ви­на у моз­ку», був ціл­ком і пов­ні­стю кон­тро­льо­ва­ний ро­сій­ською сто­ро­ною, а Пло­тни­цький хоч і був одно­зна­чно про­ро­сій­ським, та при­найм­ні не на­стіль­ки ту­пим і при­мі­тив­ним, як За­хар­чен­ко.

Але чо­му Пло­тни­цько­го при­бра­ли са­ме за­раз? А че­рез те, що в сві­тлі ви­бо­рів у РФ 2018 р. Мо­сква, па­ні­чно бо­я­чись на­род- них бун­тів на Дон­ба­сі, ухва­ле­н­ня Вер­хов­ною Ра­дою за­ко­ну про ре­ін­те­гра­цію оку­по­ва­них те­ри­то­рій До­неч­чи­ни та Лу­ган­щи­ни і при­хо­ду «ки­їв­ської хун­ти», на­ма­га­є­ться зму­си­ти до по­ряд­ку «лнр/дн­рів­ських ота­ма­нів» та по­си­лює вій­сько­ві угру­пу­ва­н­ня, оче­ви­дно, ма­ю­чі на ме­ті пе­ре­тво­ри­ти так зва­ні 1-й і 2-й кор­пу­си «ДНР» та «ЛНР» у гру­пу, ціл­ком і пов­ні­стю під­по­ряд­ко­ва­ну ко­ман­ду­ван­ню зброй­них сил РФ (де­хто це якраз і на­зи­ває «ар­мі­єю Но­во­ро­сії», на­справ­ді — це бу­де про­сто ще один кор­пус ЗС РФ). Це ро­би­ться і для то­го, щоб «під ви­бо­ри» під­ви­щи­ти Пу­ті­ну рей­тинг — спро­бу­ва­ти ата­ку­ва­ти по­зи­ції ЗСУ (вла­сне, са­ме цей сце­на­рій об­ка­ту­вав­ся оку­пан­та­ми на Сві­тло­дар­ській ду­зі), або ж (що най­імо­вір­ні­ше!), щоб за­хи­сти­ти псев­до­ре­спу­блі­ки від імо­вір­но­го на­сту­пу укра­їн­ських військ — осо­бли­во, якщо бу­де ухва­ле­но зга­да­ний за­кон про ре­ін­те­гра­цію. Щоб ма­ти шанс ефе­ктив­но ата­ку­ва­ти або за­хи­ща­ти­ся, Пу­ті­ну не по­трі­бні «роз­бір­ки» все­ре­ди­ні банд­фор­му­вань, по­трі­бне ли­ше єди­не ко­ман­ду­ва­н­ня, ди­сци­плі­на і ка­дри.

До ре­чі, про «пла­ни на Дон­бас» го­во­рить і на­мір Пу­ті­на до­мо­ви­ти­ся з лі­де­ра­ми Ту­реч­чи­ни та Іра­ну про «під­ве­де­н­ня ри­ски» під кам­па­ні­єю РФ у Си­рії. Ма­буть, у Пу­ті­на не­ма ре­зер­ву з ка­дро­вих вій­сько­вих все­ре­ди­ні кра­ї­ни, аби пе­ре­ки­да­ти їх на Дон­бас, а ще й па­ра­лель­но ве­сти вій­ну на Близь­ко­му Схо­ді.

Оче­ви­дно, Пу­тін хо­че за­вер­ши­ти си­рій­ську кам­па­нію, аби пе­ре­пра­ви­ти в більш прі­о­ри­те­тну для ньо­го Укра­ї­ну гру­пу ка­дро­вих вій­сько­вих із ре­аль­ним бо­йо­вим до­сві­дом. На ко­ристь вер­сії про спро­бу Пу­ті­на акти­ві­зу­ва­ти бо­йо­ві дії про­ти Укра­ї­ни го­во­рить по­си­ле­ний на­бір гро­ма­дян Ро­сії в ла­ви вій­сько­во­го ре­зер­ву (та­ка тен­ден­ція впер­ше по­ча­ла спо­сте­рі­га­ти­ся рік то­му, за­раз во­на сут­тє­во по­си­ли­ла­ся). Схо­же, Пу­тін оста­то­чно зро­зу­мів, що си­ла­ми на­йман­ців, «гі- бри­дних військ» (на­йман­ці плюс ка­дро­ві си­ло­ви­ки) чи на­віть при­ва­тних вій­сько­вих фор­му­вань ти­пу «ар­мії Ва­гне­ра» укра­їн­ську кам­па­нію не ви­гра­ти. Плюс стан еко­но­мі­ки РФ та­кий, що вже пра­кти­чно не­ма ко­штів на зар­пла­ти цим на­йман­цям. Єди­ний ви­хід — від­прав­ля­ти на Дон­бас при­зов­ни­ків і ка­дро­вих вій­сько­вих, яким не тре­ба пла­ти­ти як на­йман­цям, а до­ста­тньо від­да­ти на­каз, що, як зда­є­ться Пу­ті­ну, ро­сій­ські вій­сько­ві бу­дуть зму­ше­ні ви­ко­ну­ва­ти. І во­ю­ва­ти­муть не за 200, 500 чи 1000 до­ла­рів, як, на­при­клад, ка­ди­рів­ці, а за ми­ску ка­ші та ар­мій­ські кон­сер­ви 30-рі­чної дав­ни­ни... Хо­ча й ко­ристь від не­об­стрі­ля­них при­зов­ни­ків-са­лаг у бо­ях не біль­ша, ніж від до­мо­ро­ще­них на­йман­ців — нар­ко­ма­нів та го­пни­ків із де­пре­сив­них ро­бі­тни­чих мі­кро­ра­йо­нів Ма­кі­їв­ки чи Хар­цизь­ка. Си­ту­а­ція в АТО за остан­ній ти­ждень за­свід­чи­ла: в ЗСУ на­ба­га­то біль­ше шан­сів на успіх під час на­сту­пу, ніж у оку­пан­тів. Во­рог хоч і зав­дав втрат на­шим во­я­кам, про­те са­ме укра­їн­ське вій­сько по­ча­ло звіль­ня­ти се­ло за се­лом, на­бли­жа­ю­чись впри­тул до До­не­цька, Гор­лів­ки, Лу­ган­ська…

Ро­сія бо­ї­ться «хор­ват­сько­го сце­на­рію» від Укра­ї­ни біль­ше, ніж по­раз­ки на ди­пло­ма­ти­чно­му фрон­ті: адже в цьо­му ра­зі світ по­ба­чить не ли­ше слаб­кість крем­лів­сько­го ре­жи­му, а ще й те, що ар­мія РФ зов­сім не стра­шна і не та­ка вже й не­пе­ре­мо­жна… Тим па­че, що укра­їн­ським вій­сько­вим бу­де про­сті­ше звіль­ня­ти на­ші те­ри­то­рії, ніж хор­ва­там свої у 1995 ро­ці: на оку­по­ва­них Юго­сла­ві­єю те­ре­нах Хор­ва­тії біль­ше 80% бу­ли етні­чни­ми сер­ба­ми, які під­три­му­ва­ли «серб­скій мір». А на оку­по­ва­но­му Дон­ба­сі на да­ний мо­мент по­вер­не­н­ня до Укра­ї­ни пра­гнуть біль­ше по­ло­ви­ни мі­сце­вих ме­шкан­ців… Тож є ко­му під­три­му­ва­ти наш на­ступ.

Але щоб він від­був­ся і, го­лов­не, щоб був пе­ре­мо­жним, ду­же по­трі­бне ва­го­ме сло­во укра­їн­ської по­лі­ти­чної вер­хів­ки. вро­пу роз­хи­ту­ють край­ні лі­ві та край­ні пра­ві. Так зва­ні кра­ї­ни пер­шо­го сві­ту зму­ше­ні бу­дуть не­вдов­зі ви­йти із зо­ни ком­фор­ту, а що­до укра­їн­ців, то нам ком­форт і не снив­ся. Я маю на ува­зі за­хи­ще­ність, а не до­ста­ток, бо при­ва­тна вла­сність у нас не має за­хи­сту. Дер­жа­ва не мо­же га­ран­ту­ва­ти нам жо­дних фун­да­мен­таль­них прав. Утім, Де­кла­ра­ція прав лю­ди­ни, що з’яви­лась на світ 10 гру­дня 1948 ро­ку, за­ли­ша­є­ться пре­кра­сною уто­пі­єю для всьо­го люд­ства.

При­хиль­ни­ки по­зи­тив­но­го ми­сле­н­ня лю­блять роз­по­від­а­ти при­тчу про те, як один чо­ло­вік від­ві­дав чу­же мі­сто і ска­зав, що там все по­га­но, а ін­ший по­бу­вав там та­кож і за­явив, що там усе чу­до­во. Бу­ва й та­ке, але ме­ні не по­до­ба­є­ться мо­раль ці­єї при­тчі: ко­жен ба­чить те, що хо­че ба­чи­ти. А мо­же бу­де­мо про­сто ди­ви­тись на світ ре­а­лі­сти­чно?

Як мо­же Укра­їн­ська дер­жа­ва за­без­пе­чи­ти фун­да­мен­таль­ні пра­ва лю­ди­ни, ко­ли ко­жна дер­жав­на чи при­ва­тна ін­сти­ту­ція є «стру­кту­рою грі­ха» (тер­мін у ка­то­ли­цькій со­ціо­ло­гії)? По­лі­ти­ка, ви­ко­на­вча вла­да, бі­знес, куль­ту­ра, осві­та, ме­ди­ци­на, по­лі­ція, суд, спорт, ЗМІ, ар­мія, на­віть са­ма цер­ква. Смер­тель­но ін­фі­ко­ва­ні ко­ру­пці­єю, во­ни ті­сно вза­є­мо­ді­ють між со­бою. Якщо пра­ва одних лю­дей за­ва­жа­ють при­ві­ле­ям ін­ших лю­дей, жо­дних прав не бу­де. Не­до­ві­ра до всіх цих ін­сти­ту­цій на­стіль­ки гли­бо­ка, що су­спіль­ство не до­ві­ряє і спро­бам про­ве­сти ре­фор­ми, та й справ­ді, як мо­жна до­ві­ря­ти ре­фор­мам, які про­во­дять ко­ру­пціо­не­ри? Мо­жли­во, за­мість «не­ко­рум­по­ва­них» іно­зем­ців ре­фор­ми у нас бу­дуть про­во­ди­ти ро­бо­ти, які не отри­му­ва­ти­муть міль­йон­них зар­плат і яких не мо­жна бу­де під­ку­пи­ти чи шан­та­жу­ва­ти? Усі згі­дні з тим, що тре­ба змі­ни­ти си­сте­му, де ко­ру­пція бу­ла б зве­де­на до мі­ні­му­му. От­же, це хтось має ро­би­ти. Елі­та, зви­чай­но, що від­дає пе­ре­ва­гу су­спіль­но­му над при­ва­тним, го­то­ва по­жер­тву­ва­ти жи­т­тям.

Най­га­не­бні­шою сто­рін­кою у но­ві­тній істо­рії Укра­ї­ни є не­го­тов­ність Зброй­них сил у 2014 ро­ці за­хи­ща­ти Ба­тьків­щи­ну. Во­ро­гу зда­ли без жо­дно­го по­стрі­лу вій­сько­ві ча­сти­ни і зброю, ви­ко­на­ли зло­чин­ний на­каз ко­ман­ду­ва­н­ня. Не зна­йшлось жо­дно­го ли­ца­ря, який би від­мо­вив­ся це зро­би­ти. Ко­ли йде­ться про те­ри­то­рі­аль­ну ці­лі­сність і пра­во лю­ди­ни на за­хист, то будь-які за­со­би до­зво­ле­ні. У не­пи­са­но­му Ко­де­ксі вій­ни є два най­біль­ші зло­чи­ни: вте­ча з по­ля бою і ма­ро­дер­ство. Стра­шні­шим зло­чи­ном є ли­ше зра­да.

У XIV ст. до Рі­здва Хри­сто­во­го ко­лись ве­ли­че­зне і слав­не Хетт­ське цар­ство змен­ши­ло­ся до роз­мі­рів не­ве­ли­кої про­він­ції. При­чо­му вій­сько хе­тів бу­ло над­зви­чай­но силь­не, озбро­є­не най­пе­ре­до­ві­ши­ми то­ді те­хно­ло­гі­я­ми. Принц Суп­пі­лу­лі­у­мас був ве­ли­ким во­ї­ном і змал­ку го­ту­вав­ся змі­ни­ти на пре­сто­лі сво­го ба­тька. У ньо­го був план по­вер­не­н­ня за­хо­пле­них те­ри­то­рій. І йо­го під­три­му­ва­ли ті, хто го­то­вий був узя­ти на се­бе від­по­від­аль­ність за до­лю кра­ї­ни. Але ба­тько пе­ре­ду­мав і при­зна­чив на­сту­пни­ком свою без­воль­ну та інер­тну ко­пію — мо­лод­шо­го си­на. Що зро­бив Суп­пі­лу­лі­у­мас? Він пі­шов у па­лац і вбив но­во­го ца­ря, сво­го бра­та, і сам зайняв пре­стол. І за кіль­ка ро­ків від­во­ю­вав усі те­ри­то­рії. Хетт­ське цар­ство по­ряд з Аси­рі­єю та Єги­птом бу­ло най­силь­ні­шою дер­жа­вою у ре­ґіо­ні, до­ки елі­та зно­ву не осла­бла. То­ді з’явив­ся ве­ли­кий стра­тег, осві­че­на лю­ди­на Хат­ту­сі­лі­са, який роз­бив вій­сько Рам­зе­са ІІ. Він спер­шу не був ца­рем, але йо­му не до­ве­ло­ся во­ю­ва­ти з вла­сним бра­том — пліч-о-пліч во­ни за­хи­ща­ли Ба­тьків­щи­ну.

Цю дав­ню істо­рію ни­ні мо­жна тра­кту­ва­ти сим­во­лі­чно. Елі­та по­вин­на бу­ти ми­сля­чою, від­да­ва­ти пе­ре­ва­гу су­спіль­но­му пе­ред гро­мад­ським, у ра­зі зов­ні­шніх чи вну­трі­шніх за­гроз по­ру­ши­ти на­віть за­кон, якщо він не до­зво­ляє змі­ни­ти си­сте­му. Та­ка елі­та в Укра­ї­ні є, і опер­ти­ся во­на мо­же ли­ше на осві­че­них і ми­сля­чих лю­дей, які не до­зво­лять їй вза­є­мо­ді­я­ти зі стру­кту­ра­ми грі­ха. Аске­ти­чність, скром­ність — це озна­ка си­ли. До то­го ж елі­та по­вин­на по­стій­но онов­лю­ва­тись. Укра­їн­ці при те­пе­рі­шньо­му ста­ні справ не мо­жуть со­бі до­зво­ли­ти роз­кіш утри­му­ва­ти кри­мі­наль­ний па­но­пти­кум ма­са­жи­стів, во­ді­їв та фар­цов­щи­ків, який не вміє ми­сли­ти стра­те­гі­чно і під­ри­ває до­ві­ру до са­мих основ люд­сько­го спів­жи­т­тя і вже при­звів до кри­зи лю­дя­но­сті в ці­ло­му су­спіль­стві.

Якщо ста­рий со­ці­аль­ний ліфт за­смі­че­ний і ава­рій­ний, то тре­ба бу­ду­ва­ти но­вий. Хай спер­шу по­ряд, але зго­дом ста­рий ліфт мо­жна бу­де за­бло­ку­ва­ти і при­бра­ти з на­шо­го укра­їн­сько­го до­му. І на­зав­жди за­бу­ти про при­ві­леї для обра­них.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.