Що нам ро­би­ти з «ка­но­ні­чним» Мо­сков­ським Па­трі­ар­ха­том?

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Калейдоскоп - Пе­тро Кра­люк

Ви­па­док, який став­ся у За­по­ріж­жі, ко­ли свя­ще­ни­ки УПЦ Мо­сков­сько­го Па­трі­ар­ха­ту, фа­кти­чно фі­лії Ро­сій­ської Пра­во­слав­ної Цер­кви, від­мо­ви­ли­ся від­спі­ву­ва­ти тра­гі­чно за­ги­блу ди­ти­ну, ви­кли­кав чи­ма­лий ре­зо­нанс у су­спіль­стві.

Хо­ча по­ді­бні ді­я­н­ня клі­ри­ків ці­єї на­чеб­то цер­ков­ної стру­кту­ри дав­но вже ста­ли нор­мою. По­си­ла­ю­чись на ка­но­ни, во­ни від­мов­ля­ли «роз­коль­ни­кам» у спо­віді, в здій­сне­н­ня та­їн­ства шлю­бу. Ві­до­мі й ви­пад­ки, ко­ли ці свя­щен­но­слу­жи­те­лі де­мон­стру­ва­ли не­га­тив­не став­ле­н­ня до укра­їн­ських во­ї­нів, що за­ги­ну­ли на Схо­ді Укра­ї­ни.

Ка­но­ни й «ка­но­ні­чні»

Вза­га­лі обго­во­рю­ва­ти пи­та­н­ня ка­но­нів із пред­став­ни­ка­ми Мо­сков­сько­го Па­трі­ар­ха­ту — спра­ва без­на­дій­на. Чи ка­но­ні­чно, на­при­клад, став ки­їв­ським ми­тро­по­ли­том у 1448 ро­ці Іо­на, який жив не у Ки­є­ві, а в Мо­скві? До то­го ж він так і не отри­мав бла­го­сло­ве­н­ня у Кон­стан­ти­но­по­лі. Са­ме за йо­го ча­сів пра­во­слав­на цер­ква в Мо­ско­вії ста­ла ав­то­ке­фаль­ною — без зго­ди на те Все­лен­сько­го й ін­ших схі­дних Па­трі­ар­ха­тів. На­скіль­ки ка­но­ні­чним бу­ло ство­ре­н­ня Мо­сков­сько­го Па­трі­ар­ха­ту в 1589 ро­ці? Чи під­по­ряд­ку­ва­н­ня йо­му Ки­їв­ської ми­тро­по­лії в 1686 ро­ці? Або на­скіль­ки від­по­від­а­ла ка­но­нам лі­кві­да­ція па­трі­ар­ше­ства в Ро­сій­ській ім­пе­рії за ча­сів Пе­тра І і ство­ре­н­ня тут си­н­одаль­ної цер­кви? І чи ка­но­ні­чним бу­ло «від­нов­ле­н­ня» у СРСР у 1943 ро­ці Мо­сков­сько­го Па- трі­ар­ха­ту, здій­сню­ва­не з сан­кції Йо­си­фа Ста­лі­на? Або ві­зьме­мо зов­сім не­що­дав­ні при­кла­ди. Чи від­по­від­а­ло ка­но­нам про­ве­де­н­ня Хар­ків­сько­го со­бо­ру УПЦ у 1992 ро­ці й обра­н­ня на ньо­му ки­їв­ським ми­тро­по­ли­том Во­ло­ди­ми­ра Са­бо­да­на, який, вла­сне, не на­ле­жав до іє­рар­хів УПЦ і вза­га­лі на со­бо­рі був від­су­тнім? А що вже ка­за­ти про більш «дрі­бні» при­кла­ди.

Істо­рія Ро­сій­ської Пра­во­слав­ної Цер­кви — це по­стій­не ігно­ру­ва­н­ня і по­ру­ше­н­ня пра­во­слав­них ка­но­нів. Не в мен­шій мі­рі це сто­су­є­ться її фі­лії — УПЦ МП, яка пе­ре­бу­ває у під­по­ряд­ку­ван­ні Мо­сков­сько­го Па­трі­ар­ха­ту. Тим не мен­ше клі­ри­ки цих цер­ков­них стру­ктур по­стій­но го­во­рять про свою ка­но­ні­чність. Мов­ляв, ли­ше во­ни є «пра­виль­ною» і «ви­зна­ною» цер­квою, що ли­ше їхня ві­ра є істин­ною. На жаль, на цю де­ше­ву про­па­ган­ду «ку­пля­є­ться» чи­ма­ло лю­дей. На­справ­ді ка­но­ні­чність Мо­сков­сько­го Па­трі­ар­ха­ту си­ту­а­тив­на. Ко­ли тре­ба, при­га­ду­є­ться якийсь ка­нон. Ко­ли ж ви­ни­кає ін­ша си­ту­а­ція, про ньо­го за­бу­ва­ють. А то й ча­сто здій­сню­є­ться до­віль­не тра­кту­ва­н­ня ка­но­нів, їхнє до­ми­сле­н­ня. Осо­бли­во цим грі­шать за­раз ни­ні­шні клі­ри­ки УПЦ МП, які не від­зна­ча­ю­ться осві­че­ні­стю, зокре­ма тео­ло­гі­чною. До­сить по­слу­ха­ти мо­ву її ни­ні­шньо­го пред­сто­я­те­ля, ми­тро­по­ли­та Ону­фрія (Бе­ре­зов­сько­го), щоб зро­би­ти ви­снов­ки.

Або чо­го вар­тує єпис­коп за­по­різь­кий і ме­лі­то­поль­ський Лу­ка, в єпар­хії яко­го став­ся при­крий ви­па­док із за­бо­ро­ною від­спі­ву­ва­н­ня ди­ти­ни? Сей свя­ти­тель, ви­сло­вив­шись про­ти від­зна­че­н­ня пра­во­слав­ни­ми Рі­здва за но­вим сти­лем, по­їхав від­зна­ча­ти йо­го до Угор­щи­ни. Лю­дям, які тро­хи роз­би­ра­ю­ться у цер­ков­них ка­но­нах, про­сто див­но чи­та­ти ци­ні­чні ви­прав­да­н­ня дій свя­ще­ни­ка, що від­мо­вив­ся від­спі­ву­ва­ти ди­ти­ну, які на­да­ю­ться офі­цій­ни­ми стру­кту­ра­ми УПЦ Мо­сков­сько­го Па­трі­ар­ха­ту, зокре­ма За­по­різь­кою єпар­хі­єю. До ре­чі, оста­н­ня на­ле­жить до чи не до най­біль­ших про­па­ган­ди­стів «ру­ско­го мі­ра» в Укра­ї­ні. І, пев­но, не да­рем­но са­ме в ній став­ся цей ре­зо­нан­сний ви­па­док.

У прин­ци­пі, зро­зумі­ло, ко­ли із сан­кції Мо­сков­сько­го Па­трі­ар­ха­ту на ви­со­кі іє­рар­хі­чні ста­но­ви­ща в Укра­ї­ні по­тра­пля­ють ма­ло­осві­че­ні клі­ри­ки. Та­ки­ми лег­ше ке­ру­ва­ти. І во­ни, не осо­бли­во за­ми­слю­ю­чись, ви­ко­ну­ва­ти­муть те, що їм ка­жуть у Мо­скві.

Чи ви­ста­чить у вла­ди по­лі­ти­чної во­лі ви­рі­ши­ти

пра­во­слав­не пи­та­н­ня?

Пев­но, не тре­ба осо­бли­во до­во­ди­ти, що УПЦ МП — це не тіль­ки цер­ков­на, а й по­лі­ти­чна ін­сти­ту­ція. До то­го ж ін­сти­ту­ція, яка, ви­ко­ну­ю­чи во­лю Мо­скви, про­во­дить де­стру­ктив­ну по­лі­ти­ку. Це яскра­во ви­дно у став­лен­ні УПЦ Мо­сков­сько­го Па­трі­ар­ха­ту до по­дій на Схо­ді Укра­ї­ни.

Для ке­рів­ни­цтва УПЦ МП — це не агре­сія Ро­сії, а гро­ма­дян­ська вій­на (чи­сто ро­сій­ська по­зи­ція!). До­дай­те ще до цьо­го про­па­ган­ду «ру­ско­го мі­ра». Але це да­ле­ко не все. Про­тя­гом ба­га­тьох ро­ків клі­ри­ки УПЦ МП сі­ють роз­кол в укра­їн­сько­му су­спіль­стві, куль­ти­ву­ю­чи не­на­висть до іно­вір­ців, пе­ред­усім при­хиль­ни­ків УПЦ Ки­їв­сько­го Па­трі­ар- ха­ту. На цьо­му ґрун­ті на­віть до­хо­дить до сі­мей­них кон­флі­ктів. Де­які ра­ди­каль­ні при­хиль­ни­ки «ка­но­ні­чної» УПЦ МП за­кли­ка­ють ві­ру­ю­чих від­мов­ля­ти­ся від ще­плень, іден­ти­фі­ка­цій­них ко­дів то­що. Ці­ка­во, де та­кі ре­чі про­пи­са­ні в ка­но­нах?

УПЦ МП для укра­їн­сько­го су­спіль­ства ста­ла про­бле­мою. Але ця про­бле­ма зна­чною мі­рою тво­ри­ла­ся ру­ка­ми укра­їн­ської вла­ди за мов­ча­зно­го по­ту­ра­н­ня укра­їн­ської спіль­но­ти. Бо хі­ба не без вла­дно­го спри­я­н­ня «удар­ни­ми тем­па­ми» зро­ста­ла кіль­кість гро­мад, мо­на­сти­рів, ін­ших ін­сти­ту­цій УПЦ Мо­сков­сько­го Па­трі­ар­ха­ту за ча­сів не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни? Хі­ба не вла­да без­про­блем­но ре­є­стру­ва­ла ці стру­кту­ри, за­кри­ва­ла очі на не­пра­во­ві мо­мен­ти в їхній ді­яль­но­сті, на­да­ва­ла їм зе­мель­ні ді­лян­ки, на­віть ко­шти? Осо­бли­во це сто­су­ва­ло­ся пе­рі­о­ду пре­зи­дент­ства Ле­о­ні­да Ку­чми й Ві­кто­ра Яну­ко­ви­ча. Зре­штою, хі­ба ма­ло при­хо­жан і да­лі хо­дить у хра­ми УПЦ МП, а се­ред них ві­до­мі бі­зне­сме­ни, які ще­дрою ру­кою від­си­па­ють гро­ші «ка­но­ні­чним» ба­тю­шкам?

Пев­но, ни­ні­шній вла­ді час по­ду­ма­ти про ви­рі­ше­н­ня пра­во­слав­ної про­бле­ми в Укра­ї­ні. На жаль, у цьо­му пла­ні не ви­дно ні яки­хось здо­бу­тків, ні, зре­штою, яко­гось чі­тко­го пла­ну. Зві­сно, іде­аль­ним бу­ло б ство­ре­н­ня єди­ної Укра­їн­ської не­за­ле­жної пра­во­слав­ної цер­кви. Але це, рад­ше, на­дзав­да­н­ня. Хо­ча мо­жна бу­ло б для по­ча­тку по­ста­ви­ти на мі­сце клі­ри­ків УПЦ МП, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи пра­во­ві ме­ха­ні­зми. Адже це ре­аль­но. Бу­ла б ли­ше на те по­лі­ти­чна во­ля.

Да­ни­ло Чай­ков­ський

Сте­пан Бан­де­ра: лю­ди­на – бо­рець – про­від­ник

спо­га­ди і роз­ду­ми про по­стать лі­де­ра оУн сте­па­на Бан­де­ри.

Юрій Ли­па

Роз­по­діл Ро­сії

Кни­га є за­вер­шаль­ною ча­сти­ною зна­ме­ни­тої гео­по­лі­ти­чної три­ло­гії Юрія Ли­пи («При­зна­че­н­ня Укра­ї­ни», «Чор­но­мор­ська до­ктри­на», «роз­по­діл ро­сії»).

Ген­на­дій Іва­ну­щен­ко

Сум­ча­ни в бо­роть­бі за во­лю: 10 біо­гра­фій

Збір­ни­ком ста­тей «сум­ча­ни в бо­роть­бі за во­лю: 10 біо­гра­фій» хо­че­мо при­вер­ну­ти ува­гу до ге­ро­їв і по­дви­жни­ків Укра­їн­сько­го ви­зволь­но­го ру­ху — уро­джен­ців сум­щи­ни.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.