Прав­да і не­прав­да про крим­ських укра­їн­ців

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Панорама - Ігор Ло­сєв Юрій Си­ро­тюк

На­пе­ре­до­дні но­во­го 2018 ро­ку з’яви­ли­ся в на­шо­му ін­фор­ма­цій­но­му про­сто­рі якісь див­ні, мо­жна ска­за­ти, «хи­мер­ні» за­яви.

І, що най­більш не­при­єм­но, во­ни зву­чать від де­яких крим­сько­та­тар­ських лі­де­рів. Спо­ча­тку ко­ли­шній мо­сков­ський крим­ський та­та­рин Ай­дер Му­жда­ба­єв (у ми­ну­ло­му жур­на­ліст «Мо­сков­сько­го ком­со­моль­ця», а ни­ні за­сту­пник ген­ди­ре­кто­ра те­ле­ка­на­лу «ATR») ви­сло­вив­ся про крим­ських укра­їн­ців: «Як окре­сле­ної гро­ма­дян­ської спіль­но­ти «крим­ських укра­їн­ців» не існує. І ні­ко­ли не існу­ва­ло як по­лі­ти­чної спіль­но­ти…» Вра­хо­ву­ю­чи три­ва­ле про­жи­ва­н­ня па­на Му­жда­ба­є­ва в Мо­скві, йо­му мо­жна по­да­ру­ва­ти не­зна­н­ня укра­їн­ської істо­рії вза­га­лі та істо­рії крим­сько­го укра­їн­ства зокре­ма.

На жаль, до та­ких без­апе­ля­цій­них ду­мок при­єд­нав­ся і не­дав­но звіль­не­ний крим­ський в’язень Іль­мі Уме­ров: «Укра­їн­сько­го на­се­ле­н­ня у Кри­му не­має. Є окре­мі укра­їн­ці. Але 600 ти­сяч укра­їн­ців, які там за ста­ти­сти­кою, ре­аль­но не­має. Во­ни всі ро­сі­я­ни, чи про­ро­сій­ські, чи про­ру­ські…» Що озна­ча­ють ці ін­ве­кти­ви? Не­ба­жа­н­ня крим­сько­та­тар­ських лі­де­рів зва­жа­ти на пра­кти­чно єди­но­го сво­го етно­по­лі­ти­чно­го со­ю­зни­ка на пів­остро­ві, на­ма­га­н­ня зне­хту­ва­ти йо­го ін­те­ре­си?

Мов­ляв, укра­їн­ці нам ні до чо­го, ми й са­мі зда­тні розв’яза­ти всі свої про­бле­ми. Це ду­же не­без­пе­чна ілю­зія, що мо­же ма­ти вель­ми не­га­тив­ні на­слід­ки для крим­сько­та­тар­сько­го на­ро­ду та йо­го ав­то­но­міст­ських пра­гнень. Зре­штою, не зди­ву­юсь, якщо під впли­вом та­ких ви­слов­лю­вань із крим­сько­та­тар­сько­го бо­ку хтось з укра­їн­ців на­пи­ше: «Ну, як ви та­кі «кру­ті», а укра­їн­ці та­кі не­до­лу­гі, то й са­мі, без нас звіль­няй­те Крим. Впе­ред!»

Ко­ли сьо­го­дні крим­ські та­та­ри по­ру­шу­ють пи­та­н­ня про на­ціо­наль­но-те­ри­то­рі­аль­ну ав­то­но­мію на пів­остро­ві, то як во­ни зби­ра­ю­ться її втри­ма­ти, ма­ю­чи за со­бою 14-16% на­се­ле­н­ня Кри­му? Без укра­їн­ців, без ін­ших жи­те­лів ці­єї те­ри­то­рії… Так чи іна­кше до­ве­де­ться шу­ка­ти етні­чний кон­сен­сус — як не со­ю­зни­цтво, то бо­дай до­бро­зи­чли­вий ней­тра­лі­тет. Ко­ли Укра­ї­на в 1991-му про­го­ло­си­ла не­за­ле­жність, то це був ви­слід етні­чно­го по­ро­зу­мі­н­ня, адже за са­мо­стій­ну Укра­ї­ну про­го­ло­су­ва­ли не ли­ше етні­чні укра­їн­ці, але й біль­шість укра­їн­ських ро­сі­ян, єв­ре­їв то­що. Крим­сько­та­тар­ські ді­я­чі ду­ма­ють, що змо­жуть оми­ну­ти цю про­бле­му? Бо ду­же важ­ко ке­ру­ва­ти про­ти во­лі аб­со­лю­тної біль­шо­сті… На не ду­же та­ктов­ні спі­чі на адре­су крим­ських укра­їн­ців з обу­ре­н­ням від­ре­а­гу­вав ре­да­ктор га­зе­ти «Крим­ська сві­тли­ця», уча­сник бо­їв на Дон­ба­сі Ві­ктор Мер­жвин­ський: «Остан- нім ча­сом у ме­діа-про­сто­рі про­штов­ху­є­ться дум­ка, що в Кри­му є ви­клю­чно одна про­укра­їн­ська спіль­но­та — крим­ські та­та­ри, ре­шта ж на­се­ле­н­ня — або бай­ду­жа, або «ру­ско­мир­на» се­па­ра­тист­ська ма­са…»

Сво­є­рі­дним від­лу­н­ням та­ких «ідей» став ви­ступ на те­ле­ка­на­лі «ZIK» у про­гра­мі На­та­лії Вла­щен­ко «На­род про­ти» ко­ли­шньо­го ше­фа СБУ Ва­лен­ти­на На­ли­вай­чен­ка, який ни­ні від­чай­ду­шно бо­ре­ться за гро­мад­ські сим­па­тії. Він ска­зав: «Тіль­ки та­та­ри в Кри­му не зра­ди­ли Укра­ї­ну». Це обу­ри­ло се­ва­сто­поль­ця Дми­тра Бі­ло­цер­ков­ця, який на­га­дав, що со­тні ти­сяч крим­чан укра­їн­сько­го і ро­сій­сько­го по­хо­дже­н­ня за­ли­ши­ли­ся вір­ни­ми Укра­ї­ні.

Якщо ува­жно про­ана­лі­зу­ва­ти крим­ську істо­рію ча­сів не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни, то з’ясу­є­ться чи­ма­ло ці­ка­вих ре­чей. На ре­фе­рен­ду­мі 1991-го за не­за­ле­жність про­го­ло­су­ва­ло 57% лю­дей у Се­ва­сто­по­лі. Нев­же всі во­ни бу­ли етні­чни­ми ро­сі­я­на­ми? А де ж то­ді 22% мі­сце­вих укра­їн­ців? До ре­чі, від­со­ток крим­ських та­тар у цьо­му мі­сті аб­со­лю­тно мі­зер­ний.

У Кри­му 13-14% крим­ських та­тар не ви­ста­чи­ло б на за­без­пе­че­н­ня 54% за не­за­ле­жність Укра­ї­ни. Крим­ські укра­їн­ці то­ді ро­би­ли ду­же ба­га­то в ім’я та­ко­го ре­зуль­та­ту. Ав­тор стат­ті сам на­ле­жить до спіль­но­ти крим­ських укра­їн­ців і про­бле­ми сво­їх кра­ян знає зсе­ре­ди­ни. Крим­сько­та­тар­ські за­ки­ди на їх адре­су на­стіль­ки ж див­ні, як за­ки­ди на адре­су са­мих крим­ських та­тар: чо­му, мов­ляв, цей на­род у Кри­му не пов­став у 2014 ро­ці… Лі­де­ри та­тар у та­ких ви­пад­ках по­чи­на­ють тер­пля­че по­ясню­ва­ти ті об’єктив­ні об­ста­ви­ни, що та­ке пов­ста­н­ня уне­мо­жлив­лю­ва­ли… Крим­ські укра­їн­ці та­кож ма­ють свої об’єктив­ні об­ста­ви­ни. Си­ту­а­ція крим­ських та­тар і крим­ських укра­їн­ців кар­ди­наль­но від­рі­зня­є­ться. Крим­ські та­та­ри — згур­то­ва­на етні­чна і ре­лі­гій­на спіль­но­та, чі­тко від­ме­жо­ва­на цим від ре­шти на­се­ле­н­ня Кри­му, за­гар­то­ва­на й скон­со­лі­до­ва­на 50 ро­ка­ми ви­гна­н­ня і бо­роть­би за по­вер­не­н­ня. По­вер­та­ю­чись до Кри­му, та­та­ри ча­сто бу­ли зму­ше­ні бу­ду­ва­ти жи­тло на ду­же не­зру­чних мі­сцях пра­кти­чно з ну­ля. Це при­зве­ло до ви­ни­кне­н­ня чи­ма­лої кіль­ко­сті мо­но­е­тні­чних се­лищ, що та­кож спри­яє етні­чній єд­но­сті та мо­бі­лі­зо­ва­но­сті.

Крим­ські та­та­ри зви­кли спо­ді­ва­ти­ся ли­ше на се­бе. На­то­мість укра­їн­ці Кри­му не є окре­мим етно­сом, ска­за­ти б, крим­сько-укра­їн­ським на­ро­дом, на від­мі­ну від крим­ських та­тар. Крим­ські укра­їн­ці по­чу­ва­ю­ться ча­сти­ною ве­ли­кої укра­їн­ської на­ції від Кар­пат до Дон­ба­су і від По­ліс­ся до Чор­но­го мо­ря. То­му зви­кли жи­ти й ді­я­ти не ав­то­ном­но, а ра­зом з усі­ма укра­їн­ця­ми. То­му за­ле­жні від по­лі­ти­ки офі­цій­но­го Ки­є­ва. Бо зна­ють, що ма­ють свою дер­жа­ву, свою ар­мію, свою вла­ду то­що.

Три­ва­лий час офі­цій­ний Ки­їв во­лів не по­мі­ча­ти крим­ське укра­їн­ство і не за­лу­ча­ти йо­го до бо­роть­би за змі­цне­н­ня по­зи­цій Укра­ї­ни в Кри­му. Нав­па­ки, ду­же цьо­го бо­яв­ся, щоб не дра­ту­ва­ти Мо­скву і не від­по­від­а­ти за актив­ність укра­їн­сько­го на­се­ле­н­ня на пів­остро­ві. Крим­ським укра­їн­цям ки­їв­ські «дядь­ки» ка­за­ли: си­діть ти­хо, укра­їн­ська дер­жа­ва са­ма все зро­бить, все ви­рі­шить. А це «все» ро­би­ло­ся у ві­зан­тій­сько­му сти­лі: «до­го­вор­ня­ки» з мі­сце­вою про­мо­сков­ською но­мен­кла­ту­рою, «до­го­вор­ня­ки» з Мо­сквою, за­ла­штун­ко­ві ін­три­ги то­що. А ще на очах мі­сце­вих укра­їн­ців здій­сню­ва­ла­ся спе­ци- фі­чна ка­дро­ва по­лі­ти­ка: на­ві­що при­зна­ча­ти на по­са­ди в Кри­му укра­їн­ських па­трі­о­тів, ко­ли мо­жна ку­пи­ти пред­став­ни­ків ке­рів­но­го про­ро­сій­сько­го кла­су, да­ти їм пре­фе­рен­ції, за­плю­щи­ти очі на їхні кра­діж­ки й ха­ба­рі. Але в Ки­є­ві не вра­ху­ва­ли, що та­ку ж по­стій­ну ро­бо­ту з ці­єю пу­блі­кою ве­де Кремль…

Ця ка­дро­ва по­лі­ти­ка де­мо­ра­лі­зу­ва­ла крим­ське укра­їн­ство, яко­му Ки­їв увесь час де­мон­стру­вав: «Ви нам не по­трі­бні, ви тут ні­хто і зва­ти вас ні­як». Ну, а по­лі­ти­ка на­го­род і за­охо­чень — це вза­га­лі окре­ма пі­сня. У Кри­му є ці­ла ку­па «ге­ро­їв Укра­ї­ни», які чу­до­во впи­са­ли­ся в оку­па­цій­ну адмі­ні­стра­цію, Кри­мом ве­шта­ю­ться та­бу­ни «за­слу­же­них жур­на­лі­стів Укра­ї­ни», що бу­ли і є «про­па­ган­до­на­ми» РФ. Не­що­дав­но про­ку­ра­ту­ра АРК (на ма­те­ри­ко­вій Укра­ї­ні) роз­по­ча­ла кри­мі­наль­ну спра­ву про­ти одно­го з де­пу­та­тів Вер­хов­ної Ра­ди Кри­му, ре­да­кто­ра мі­сце­вої ра­йон­ної га­зе­ти «Огні Пє­рє­ко­па» за зви­ну­ва­че­н­ням у дер­жав­ній зра­ді. Ви бу­де­те смі­я­ти­ся, але він та­кож є «за­слу­же­ним жур­на­лі­стом Укра­ї­ни»…

За­те пред­став­ни­ки па­трі­о­ти­чно­го крим­сько­го укра­їн­ства за більш ніж двад­цять ро­ків зви­кли, що цен­траль­на вла­да їх не вря­тує, не за­хи­стить і не під­три­має. От­же, вна­слі­док та­кої по­лі­ти­ки цен­тру, крим­ські укра­їн­ці зу­стрі­ли 2014 рік у мо­раль­но при­гні­че­но­му ста­ні. Їм по­стій­но на­ві­ю­ва­ли: ви слаб­кі, вас ма­ло, ви не­впли­во­ві… Якщо Мо­сква над­зви­чай­но актив­но до­по­ма­га­ла крим­ським про­ро­сій­ським си­лам, то Ки­їв не­зрід­ка ігно­ру­вав сво­їх при­ро­дних со­ю­зни­ків на пів­остро­ві. На­віть тим же крим­ським та­та­рам спри­яв біль­ше, ніж укра­їн­цям, мов­ляв, свої ні­ку­ди не по­ді­ну­ться.

А тут ще на очах укра­їн­ської спіль­но­ти укра­їн­ська ар­мія за на­ка­зом із Ки­є­ва не зро­би­ла жо­дно­го по­стрі­лу, на­віть не спро­бу­ва­ла за­хи­сти­ти Крим. Ви­яви­ло­ся, що дер­жа­ви не­має, вла­ди не­має, по­лі­ти­чної во­лі Укра­ї­ни не­має, а є тіль­ки див­ні по­ра­ди з Пе­чер­ських па­гор­бів: «Ви там три­май­те­ся». Усе це при­ве­ло крим­ське укра­їн­ство у стан шо­ку і сту­по­ру. Лю­ди до­сі не мо­жуть огов­та­ти­ся і зро­зу­мі­ти, що і як ста­ло­ся у 2014 ро­ці на­сам­пе­ред у Ки­є­ві, а по­тім уже в Кри­му. Ни­ні укра­їн­ці там пе­ре­бу­ва­ють у вкрай тяж­кій си­ту­а­ції, на­ка­за­но ви­жи­ти. І, зві­сно, зверх­ні, не­та­ктов­ні оцін­ки, на­ві­шу­ва­н­ня яр­ли­ків не при­не­суть ко­ри­сті спіль­ній спра­ві всіх гро­ма­дян Укра­ї­ни, не по­кра­щать ста­но­ви­ще укра­їн­ців і крим­ських та­тар на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії. Бу­ли вже оцін­ки як у 2004, так і в 2013 ро­ках, про­те укра­їн­ці зму­си­ли зва­жа­ти на свою по­зи­цію, зди­ву­вав­ши ба­га­тьох огля­да­чів і «про­ро­ків». То­му за­ра­но пе­ре­кре­слю­ва­ти укра­їн­ську спіль­но­ту в Кри­му.

По­ди­вив­ся ін­терв’ю Пе­тра Дми­тро­ви­ча Ле­бе­дя (аген­тур­не псев­до «вла­ди­ка Па­вєл»), на­сто­я­те­ля Ки­є­во-Пе­чер­ської Лав­ри, на «Пря­мо­му» у прайм­тай­мі якраз на­пе­ре­до­дні Рі­здва. Зві­сно, це ін­терв’ю ма­ло ста­ти пре­дме­том ана­лі­зу фа­хо­вих пси­хо­ло­гів та слід­чих СБУ. Во­йов­ни­че не­ві­гла­ство, на­пів­бла­тна ле­кси­ка, дрі­му­чий «со­вок» у го­ло­ві, агре­сив­на укра­ї­но­фо­бія. Не те що свя­то­сті, еле­мен­тар­ної куль­ту­ри бра­кує цьо­му ді­я­чу, який за­ймає одну з клю­чо­вих по­сад в УПЦ МП. Про­те цій ФСБе­шній кон­тор­ці са­ме та­кі ді­я­чі і під­хо­дять.

Пра­во­охо­рон­ці

по­вин­ні роз­слі­ду­ва­ти ко­жен ви­па­док укра­ї­но­фо­бії з бо­ку

се­ктан­тів РПЦ

Ін­ше пи­та­н­ня: хто допу­стив йо­го у прайм-тайм ка­на­лу, який пов’язу­ють із Бан­ко­вою? Адже ще ні­хто не від­мі­няв кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті за дис­кри­мі­на­цію за ре­лі­гій­ни­ми озна­ка­ми.

Дер­жа­ва, не по­ру­шу­ю­чи сво­бо­ду со­ві­сті, зо­бов’яза­на по­ру­ши­ти спра­ву за Стат­тею 161. «По­ру­ше­н­ня рів­но­прав­но­сті гро­ма­дян за­ле­жно від їхньої ра­со­вої, на­ціо­наль­ної на­ле­жно­сті або став­ле­н­ня до ре­лі­гії». І до­ве­сти до ви­ро­ку ко­жен ви­па­док злі­сної укра­ї­но­фо­бії з бо­ку се­ктан­тів РПЦ, яка діє в Укра­ї­ні під ле­ген­до­ва­ним при­кри­т­тям УПЦ МП. І це обов’язок СБУ та ін­ших пра­во­охо­рон­них стру­ктур. А не пра­во. Так са­мо, як обов’язок зне­шко­джу­ва­ти во­ро­жі аген­тур­ні ме­ре­жі, під яки­ми б ри­за­ми не хо­ва­ли­ся їхні по­го­ни.

А в За­по­ріж­жі ор­га­ні­зо­ва­на гру­па укра­ї­но­фо­бів у ря­сах вже має си­ді­ти в СІЗО. Бо гро­ма­дя­нин, який по­ру­шує кри­мі­наль­ний ко­декс, — зло­чи­нець, не за­ле­жно від йо­го са­ну. Так са­мо, як пі­сля се­ан­су са­мо­ви­кри­т­тя на «Пря­мо­му» в СІЗО має пе­ре­їха­ти Пе­тро Ле­бідь.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.