«У ньо­го не бу­ло чу­жих ді­тей. Усі бу­ли свої»

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Калейдоскоп - Аскольд Ло­зин­ський

сі­чня 2018 р. у нью­йорк­сько­му шпи­та­лі ві­ді­йшов у ві­чність бл. пам. мгр. Те­о­дор Во­ля­ник, один із осно­во­по­ло­жни­ків та кіль­ка­ра­зо­вий дов­го­лі­тній го­ло­ва Фун­да­ції Укра­їн­сько­го віль­но­го уні­вер­си­те­ту, дов­го­лі­тній член Спіл­ки Укра­їн­ської Мо­ло­ді в Аме­ри­ці, її ке­рів­них кра­йо­вих та мі­сце­вих ор­га­нів у Мін­не­а­по­лі­сі і в Нью­Йор­ку, го­ло­ва від­ді­лу Ор­га­ні­за­ції Обо­ро­ни Чо­ти­рьох Св­обід Укра­ї­ни в Нью­Йор­ку, член Ор­га­ні­за­ції Укра­їн­ських На­ціо­на­лі­стів, Кра­йо­вої ра­ди Укра­їн­сько­го ко­нґре­со­во­го ко­мі­те­ту Аме­ри­ки, Об’єд­на­но­го ко­мі­те­ту укра­їн­ських ор­га­ні­за­цій Нью­Йор­ка та ін­ших укра­їн­ських ор­га­ні­за­цій та уста­нов, за­ли­шив­ши у сму­тку дру­жи­ну Олю та даль­шу ро­ди­ну в Укра­ї­ні, а та­кож укра­їн­ську гро­ма­ду фа­кти­чно по ці­ло­му сві­ті. «У ньо­го не бу­ло чу­жих ді­тей. Усі бу­ли свої», — ска­за­ла про ньо­го дру­жи­на.

На­ро­див­ся Те­о­дор Во­ля­ник 24 жов­тня 1922 р. у се­лі Мо­на­сти­рок на Львів­щи­ні. За йо­го ді­яль­ність УВУ від­зна­чив йо­го дві­чі у 2005­му та 2017 рр., на­дав­ши зва­н­ня По­че­сно­го се­на­то­ра. Кра­йо­ва Упра­ва СУМ на­да­ла йо­му ІІІ сту­пінь Су­спіль­ни­ка, а Осе­ре­док СУМ у Нью­Йор­ку — зва­н­ня Ви­зна­чно­го чле­на осе­ред­ку.

Тяж­ко зна­йти бу­ло більш від­да­ну, че­сну, ще­дру, по­ря­дну і до­бру лю­ди­ну. У ньо­го «не бу­ло зер­на не­прав­ди». Пі­сля Па­ра­ста­ су мі­сце­вий отець Пе­тро Ши­шка, який осо­би­сто знав Те­о­до­ра Во­ля­ни­ка ще як ви­хов­ни­ка і ко­мен­дан­та на мо­ло­де­чих ви­хов­них та­бо­рах на осе­лі СУМ в Ел­лен­ві­лі, ска­зав, що той уосо­блю­вав над­зви­чай­ну по­свя­ту і від­да­ність га­слу СУМ «Бог і Укра­ї­на!». Те­о­дор Во­ля­ник був гі­дним чле­ном па­ра­фії Укра­їн­ської ка­то­ли­цької цер­кви Свя­то­го Юра у Нью­Йор­ку, спів­ав у цер­ков­но­му хо­рі то­що.

Те­о­дор Во­ля­ник був мо­їм ви­хов­ни­ком та ко­мен­дан­том у СУМ та­кож. Ближ­че ми по­зна­йо­ми­ли­ся п’ять ро­ків то­му, ко­ли він, го­ло­ва Фун­да­ції УВУ, за­про­сив ме­не пе­ре­бра­ти про­від ці­єї уста­но­ви. Він був мо­їм за­сту­пни­ком до дня сво­єї смер­ті.

Те­о­дор Во­ля­ник здо­був ви­щу осві­ту в УВУ на фа­куль­те­ті еко­но­мі­ки, але це зна­н­ня бу­ло біль­ше те­о­ре­ти­чне, ніж пра­кти­чне. Про­тя­гом сво­го дов­го­го скла­дно­го жи­т­тя він за­ймав­ся рі­зною під­при­єм­ни­цькою ді­яль­ні­стю, але гро­мад­ська зайня­тість пе­ре­ва­жа­ла, і він так і не розба­га­тів. Однак це не обме­жу­ва­ло йо­го жер­тов­но­сті. Йо­го дру­жи­на ка­ за­ла та­кож, що він був від­но­сно бі­дний, але зав­жди гі­дний.

Він був пред­став­ни­ком по­ко­лі­н­ня мо­їх ба­тьків, яке я мав ща­стя за­пі­зна­ти і яке на­звав най­кра­щим, по­ко­лі­н­ня, яке ви­ро­ста­ло між дво­ма най­біль­ши­ми в істо­рії люд­ства сві­то­ви­ми вій­на­ми, на зем­лі, оку­по­ва­ній рі­зни­ми во­ро­га­ми, зро­ше­ній кров’ю її си­нів і до­ньок. Це по­ко­лі­н­ня не зна­ло бу­ден­них при­год чи при­єм­но­стей, йо­му тре­ба бу­ло ви­ро­ста­ти ду­же ско­ро. Кі­нець вій­ни не при­ніс ні пе­ре­мо­ги, ні по­лег­ше­н­ня. Бо­роть­бу тре­ба бу­ло про­дов­жу­ва­ти, тіль­ки вже се­ред но­вих об­ста­вин, і по­чи­на­ти своє жи­т­тя на­но­во.

У вір­ші Бо­г­да­на Ле­пко­го «Чу­єш, бра­те мій», який ми ча­сто спів­а­є­мо при похо­рон­них від­пра­вах, є та­кі за­клю­чні сло­ва: «Ги­не, ги­не в сі­рій мря­ці слід по жу­рав­лях». Спів­а­ли ми ці сло­ва та­кож на Па­ра­ста­сі та на мо­ги­лі Те­о­до­ра Во­ля­ни­ка. Однак у ви­пад­ку пред­став­ни­ків то­го най­кра­що­го укра­їн­сько­го по­ко­лі­н­ня по­ет по­ми­лив­ся. Це по­ко­лі­н­ня вже май­же зов­сім ві­ді­йшло. Але слід не за­ги­нув. Во­но за­кла­ло ду­ хов­ну, на­ціо­наль­ну, по­лі­ти­чну і куль­тур­ну осно­ву для на­щад­ків не тіль­ки у ді­а­спо­рі, але та­кож на рі­дних зем­лях. Вста­но­ви­ло стру­кту­ри, ор­га­ні­за­ції, уста­но­ви та спо­ру­ди.

Па­ні ре­ктор УВУ Ма­рія При­шляк пі­сля Па­ра­ста­су го­во­ри­ла про ти­ся­чі укра­їн­ських сту­ден­тів, які здо­бу­ли ма­гі­стер­ські та до­ктор­ські ди­пло­ми у цій уста­но­ві зав­дя­ки Фун­да­ції УВУ і та­ким лю­дям, як Те­о­дор Во­ля­ник. Ін­ші про­мов­ці го­во­ри­ли про йо­го від­да­ність і по­свя­ту укра­їн­ській мо­ло­ді, про йо­го скром­ність, пра­цьо­ви­тість, ла­гі­дність та до­бро­ту.

Те­о­дор Во­ля­ник лю­бив укра­їн­ську мо­лодь. Хо­ча і не мав вла­сних ді­тей, ко­жна укра­їн­ська ди­ти­на бу­ла йо­го ди­ти­ною та за­слу­го­ву­ва­ла на йо­го ува­гу та опі­ку. Він при­свя­тив своє жи­т­тя укра­їн­ській мо­ло­ді, її ви­хо­ван­ню та осві­ті за­ра­ди кра­що­го май­бу­тньо­го для на­шо­го на­ро­ду. Ме­ні зда­є­ться, що лі­пшо­го слі­ду по со­бі го­ді за­ли­ши­ти. Ві­чна Вам пам’ять, до­ро­гий дру­же!

Упо­ря­дник Юрій Щур

Ве­сна 1918 ро­ку: у бо­роть­бі за За­по­ріж­жя. Спо­га­ди укра­їн­ських бій­ців

Сте­пан Шу­хе­вич

Моє жи­т­тя (спо­ми­ни)

Оле­ксандр Сич

Укра­їн­ський на­ціо­на­лізм: тра­ди­ція і мо­дерн

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.