Бан­де­ра на Єв­ро­май­да­ні

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Політика - Ан­дро­нік Кар­ме­люк

Про­по­но­ва­ні роз­ду­ми й істо­ри­чні ре­фле­ксії по­ста­ли з при­во­ду ме­даль­йо­на на честь Бан­де­ри як на­тхнен­ни­ка й одно­го з ідей­них лі­де­рів Єв­ро­май­да­ну та Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті. Ав­тор цьо­го пам’ятно­го ме­даль­йо­на скуль­птор Ігор Ро­ма­нов­ський по­яснює свій твір так: «При­свя­чу­є­ться Ва­ди­мо­ві Шев­чу­ко­ві (псев­до «Лю­бо­мир Лю­тий»), мо­є­му близь­ко­му дру­го­ві за ду­хом і по бо­роть­бі, що сто­яв на ки­їв­сько­му Май­да­ні взим­ку 2013-2014 ро­ку і від­дав своє сер­це за віль­ну та са­мо­стій­ну Укра­ї­ну у 2017 ро­ці».

вро­май­дан і по­стать Сте­па­на Бан­де­ри, Про­від­ни­ка ре­во­лю­цій­ної ОУН і ви­да­тно­го іде­о­ло­га та дер­жав­но­го ді­я­ча, ма­ють не тіль­ки істо­ри­чний та сим­во­лі­чний зв’язок. Ки­їв зав­жди був у цен­трі ува­ги та устрем­лінь по­лі­ти­чної ме­ти ОУН — здо­бу­ти Укра­їн­ську дер­жа­ву. То­му во­но й при­ро­дно, що облич­чя Бан­де­ри ста­ло й облич­чям Єв­ро­май­да­ну. Зокре­ма з то­го мо­мен­ту, ко­ли бі­ля го­лов­ної три­бу­ни на Хре­ща­ти­ку бу­ло по­став­ле­но ве­ли­кий ба­нер із ві­до­мою фо­то­гра­фі­єю мо­ло­до­го Бан­де­ри в зе­ні­ті сво­го актив­но­го жи­т­тя; ко­ли се­ред уча­сни­ків ма­со­во­го про­те­сту за­ма­йо­рі­ли чер­во­но-чор­ні стя­ги із сим­во­лі­кою ре­во­лю­цій­ної ОУН і та­кож ко­ли на­род під­няв Ре­во­лю­цію Гі­дно­сті і по­чав із три­бу­ни та на ма­со­вих за­хо­дах ша­ну­ва­ти но­вих Ге­ро­їв уро­чи­стим при­ві­том ОУН-УПА: «Сла­ва Укра­ї­ні! — Сла­ва Ге­ро­ям!», на­дав­ши йо­му офі­цій­но­го дер­жав­но­го зву­ча­н­ня. Га­сло про­лу­на­ло із со­тень ти­сяч уст гро­ма­дян, які при­єд­на­ли­ся до Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті і тим за­твер­ди­ли істо­ри­чний пе­ре­хід укра­їн­ців з етні­чної на мо­дер­ну по­лі­ти­чну на­цію, осно­вою якої ста­ли укра­їн­ці і крим­сько­та­тар­ський на­род.

Ці фа­кти і та­кий яв­ний істо­ри­чний сим­біоз го­лов­них ідей дер­жав­ни­цької іде­о­ло­гії ОУН під про­во­дом Бан­де­ри та йо­го одно­дум­ців ста­ли від­те­пер осво­є­ни­ми і зро­зумі­ли­ми для біль­шо­сті на­се­ле­н­ня Укра­ї­ни. Спро­би ні­ве­лю­ва­ти іде­о­ло­гі­чний вплив істо­ри­чної спад­щи­ни ОУН та ви­хо­ло­сти­ти її ідей­ну спад­щи­ну від змі­сту, що на­пов­ню­вав не­ба­че­не до­сі яви­ще спа­ла­ху та роз­гор- та­н­ня Єв­ро­май­да­ну, ви­яв­ля­ю­ться ні­кчем­ни­ми. При­хиль­ни­ки лі­бе­раль­но­го чи (те­пер мо­дно­го по­ня­т­тя) по­стмо­дер­ніст­сько­го або на­віть «пос­тправ­дів­сько­го» на­прям­ку тлу­ма­че­н­ня по­дій на­ма­га­ю­ться або зов­сім ігно­ру­ва­ти, або сут­тє­во змен­ши­ти вплив по­лі­ти­чних ідей і го­лов­них ді­я­чів ви­зволь­но­го на­ціо­на­лі­зму на фор­му­ва­н­ня актив­ної, тоб­то па­сіо­нар­ної ча­сти­ни су­ча­сно­го су­спіль­ства. Во­ни не ба­чать, як су­спіль­ні си­ли по­сту­по­во ста­ють трив­ким фун­да­мен­том но­вої дер­жав­ної Укра­ї­ни, який по­чи­нає на­бу­ва­ти де­да­лі чі­ткі­ше стру­кту­ро­ва­но­го гро­мад­сько­го ла­ду. На цій осно­ві по­ста­нуть но­ві, по­бу­до­ва­ні від­ни­зу до­го­ри пред­став­ни­цькі по­лі­тси­ли, які не­вдов­зі ста­нуть уже справ­жнім го­ло­сом на­ро­ду. І то­ді во­ни пе­ре­ста­нуть бу­ти за­со­бом ма­ні­пу­ля­цій та збе­ре­же­н­ня впли­ву тих лі­де­рів, які ще є на по­від­ку жа­ді­бних фі­нан­со­вих стру­ктур.

Ми ста­ли (і да­лі є) свід­ка­ми ор­га­ні­чно­го єд­на­н­ня кіль­кох ета­пів Ви­зволь­них зма­гань, які ма­ли мі­сце про­тя­гом ХХ і по­ча­тку ХХІ ві­ку. Ко­жне но­ве по­ко­лі­н­ня укра­їн­ців пе­ре­йма­ло еста­фе­ту від по­пе­ре­дни­ків у бо­роть­бі за осо­би­сту й на­ціо­наль­ну сво­бо­ду і за вста­нов­ле­н­ня дер­жав­но­го су­ве­ре­ні­те­ту на сво­їх істо­ри­чних зем­лях. На­ші по­пе­ре­дни­ки і ми, уча­сни­ки Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті і чер­го­вої ро­сій­сько-укра­їн­ської вій­ни, на­зав­жди втра­ти­ли страх і по­ві­ри­ли у ре­зуль­та­тив­ність ді­є­вої по­лі­ти­чної про­гра­ми, яку для ма­со­вої по­пу­ля­ри­за­ції іде­о­ло­ги ОУН ядер­но сфор­му­лю­ва­ли у про­грам­но­му га­слі «Ідея і чин». У су­спіль­но-по­лі­ти­чній пра­кти­ці це ре­а­лі­зу­є­ться у про­яв­лен­ні Чи­ну, цеб­то во­льо­во­го та від­по­від­аль­но­го акту спіль­но­тою одно­дум­ців. Ця спіль­но­та гур­ту­є­ться нав­ко­ло чі­тких ідей і про­від­них осо­би­сто­стей, від­так во­на стає іні­ці­а­то­ром, ви­сту­пає і діє в рі­зних умо­вах як ди­на­мі­чне ядро дер­жав­ної на­ції, дба­ю­чи про до­бро усьо­го су­спіль­ства. Че­рез що Укра­ї­на, як за­бо­ро­ло пе­ред за­кон­сер­во­ва­ним Схо­дом, стає кра­ї­ною, де лю­дям ком­фор­тні­ше жи­ве­ться, ніж в ав­то­ри­тар­ній Ро­сії.

У но­ві­тній істо­рії Укра­ї­ни про­від­ні по­ста­ті, як С.Бан­де­ра (Про­від­ник ОУН), Р.Шу­хе­вич (Ко­ман­дир УПА), о. А.Во­ло­шин (Пре­зи­дент Кар­пат­ської Укра­ї­ни), Я.Сте­цько (Го­ло­ва УДП і АБН), К.Осьмак (Пре­зи­дент УГВР), та ці­ла га­ле­рея ін­ших по­лі­ти­чних ді­я­чів від­обра­жа­ють усю пов­но­ту ре­во­лю­цій­но-ви­зволь­ної, дер­жа­во­за­хи­сної та дер­жа­во­бу­дів­ної ві­зії та дії одні­єї ге­не­ра­ції, яка тво­ри­ла епо­ху дру­гих Ви­зволь­них зма­гань (19381954). Це по­ко­лі­н­ня з ми­сли­те­лів, бу­дів­ни­чих і бор­ців ство­ри­ло і ви­бу­ду­ва­ло ідей­ний міст, який пов’язує два істо­ри­чні бе­ре­ги — пе­рі­од На­ціо­наль­ної ре­во­лю­ції з Акта­ми не­за­ле­жно­сті та злу­ки­со­бор­но­сті УНР-ЗУНР (19171921) із су­ча­сним пе­рі­о­дом, який стар­ту­вав дво­ма акта­ми: Де­кла­ра­ці­єю про дер­жав­ний су­ве­ре­ні­тет (1990) і про­го­ло­ше­н­ням Не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни 24 сер­пня 1991 р. (Пе­рі­од існу­ва­н­ня про­тя­гом 70 ро­ків цен­траль­но-схі­дної Укра­ї­ни в кор­до­нах СССР під адмі­ні­стра­тив­ною на­звою «УССР» му­сять істо­ри­ки ще про­ана­лі­зу­ва­ти, під­су­му­ва­ти, та від­так оці­ни­ти й на­ма­га­ти­ся все, що сут­тє­во і під ку­том суб’єктно­сті Укра­ї­ни від­по­від­но осми­сле­не, зва­же­но і без шко­ди для твор­ців ті­єї не­про­стої епо­хи вклю­чи­ти у дер­жав­ний ка­нон по­лі­ти­чної істо­рії но­ві­тньої Укра­ї­ни. Ця до­слі­дни­цька пра­ця до­сить скла­дна і су­пе­ре­чли­ва, во­на вза­га­лі ще не роз­по­ча­та — ні те­о­ре­ти­чно, ні пра­кти­чно. Але ми її не мо­же­мо ігно­ру­ва­ти.)

Без зга­да­ної вго­рі про­мі­жної лан­ки на­шої на­ціо­наль­ної істо­рії ХХ ст. (ви­зволь­ної і під­со­вєт­ської) не мо­жна со­бі уяви­ти та по­ясни­ти ні­ким «не про­гно­зо­ва­ний» роз­вал ана­хро­ні­чної «тюр­ми на­ро­дів» — СССР. Як і по­ста­н­ня на ім­пер­ських улам­ках Укра­їн­ської са­мо­стій­ної со­бор­ної дер­жа­ви, яку во­ро­жий су­сід вко­тре усі­ля­ко на­ма­га­є­ться — упо­ко­ри­ти, по­ра­ни­ти, уяр­ми­ти й зре­штою по­втор­но по­гли­ну­ти. Але да­рем­но, бо укра­їн­ці, мо­ти­во­ва­ні Ре­во­лю­ці­єю Гі­дно­сті і зви­тя­гою во­ї­нів, йду­чи до­ро­га­ми ко­за­цько-стрі­ле­цької тра­ди­ції і сла­ви «Чер­во­ної ка­ли­ни» на Пів­дні та Схо­ді Укра­ї­ни, за­яв­ля­ють Єв­ро­пі та всьо­му сві­то­ві: «Не бу­дем ра­ба­ми і не хо­чем но­си­ти яр­ма!».

Одні­єю із клю­чо­вих ідей у про­гра­мі ре­во­лю­цій­ної ОУН С.Бан­де­ри був по­лі­ти­чний по­сту­лат, що но­ву дер­жа­ву мо­жна бу­де під­ня­ти і за­хи­сти­ти ли­ше то­ді, ко­ли ми во­дно­час бу­де­мо по­кла­да­ти­ся на вла­сні си­ли. А най­біль­ша си­ла, крім одно­дум­но­сті, як ува­жа­ли іде­о­ло­ги ОУН, це — са­мо­обо­рон­ні за­го-

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.