До­ступ до ар­хі­вів у Поль­щі опи­нив­ся під за­гро­зою

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Панорама - Прес-центр Цен­тру до­слі­джень ви­зволь­но­го ру­ху Ігор Ло­сєв

На­у­ков­ці та зви­чай­ні лю­ди, які шу­ка­ють ві­до­мо­сті про до­лю сво­їх ро­дин, те­пер мо­жуть опи­ни­ти­ся пе­ред за­бо­ро­ною опри­лю­дне­н­ня ар­хів­них свід­чень у Поль­щі.

Укра­їн­ські істо­ри­ки при­пу­ска­ють, що за­ко­но­дав­чі но­ва­ції в Поль­щі не­га­тив­но впли­нуть на мо­жли­вість ро­бо­ти з істо­ри­чни­ми ма­те­рі­а­ла­ми, на­сам­пе­ред Ар­хі­ву Ін­сти­ту­ту на­ціо­наль­ної пам’яті Поль­щі, який збе­рі­гає до­ку­мен­таль­ні свід­че­н­ня що­до тем, від­те­пер за­бо­ро­не­них за­ко­ном.

Із за­явою з при­во­ду кри­мі­на­лі­за­ції за­пе­ре­че­н­ня «зло­чи­нів укра­їн­ських на­ціо­на­лі­стів», за­про­ва­дже­ної змі­на­ми до за­ко­ну про Ін­сти­тут на­ціо­наль­ної пам’яті Поль­щі, ви­сту­пив укра­їн­ський Центр до­слі­джень ви­зволь­но­го ру­ху. Істо­ри­ки на­го­ло­си­ли, що за­кон ускла­днить опра­цю­ва­н­ня істо­ри­чних дже­рел, які мі­стять ін­фор­ма­цію про спіль­не скла­дне ми­ну­ле.

«У зо­ні ри­зи­ку опи­ня­ю­ться не ли­ше до­слі­дни­ки та екс­пер­ти, але й зви­чай­ні гро­ма­дя­ни, які шу­ка­ти­муть ві­до­мо­сті про до­лі сво­їх ро­дин. Сьо­го­дні ми зна­хо­ди­мось у си­ту­а­ції, ко­ли важ­ко ви­зна­чи­ти ме­жу між ака­де­мі­чною сво­бо­дою та по­ру­ше­н­ням поль­сько­го за­ко­но­дав­ства», — йде­ться у за­яві.

У ЦДВР під­кре­сли­ли, що са­ме Поль­ща дов­гий час бу­ла при­кла­дом для Укра­ї­ни у спра­ві пост­ко­му­ні­сти­чних транс­фор­ма­цій. «На­ші дер­жа­ви зро­би­ли чи­ма­ло кро­ків на­зу­стріч одна одній: від­кри­т­тя прав­ди про ко­му­ні­сти­чні зло­чи­ни про­ти по­ля­ків та укра­їн­ців, пе­ре­да­ча в ІПН до­ку­мен­тів з ар­хі­вів КҐБ про Ка­тинь, «Поль­ську опе­ра­цію», Го­ло­до­мор, ре­пре­сії, ви­се­ле­н­ня та де­пор­та­ції. Але під­пи­са­н­ня змін до за­ко­ну ІПН пе­ре­кре­слює спо­ді­ва­н­ня про­дов­жи­ти істо­ри­чний діа­лог про скла­дні сто­рін­ки спіль­ної істо­рії укра­їн­ців і по­ля­ків на но­во­му рів­ні. При­найм­ні на те­ри­то­рії Поль­щі», — го­во­рить Ігор Бі­гун, на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник Цен­тру до­слі­джень ви­зволь­но­го ру­ху.

Во­ло­ди­мир Бір­чак, на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник Цен­тру до­слі­джень ви­зволь­но­го ру­ху, екс-за­сту­пник ди­ре­кто­ра Ар­хі­ву СБУ по­яснює: «Укра­ї­на на­да­лі за­ли­ша­є­ться мі­сцем, де мо­жна віль­но опри­лю­дню­ва­ти і ко­мен­ту­ва­ти ар­хів­ні ма­те­рі­а­ли не­за­ле­жно від кра­ї­ни їх по­хо­дже­н­ня та збе­рі­га­н­ня. Адже ре­жим віль­но­го до­сту­пу до від­кри­тих ар­хі­вів Укра­ї­ни, га­ран­то­ва­ний за­ко­ном від 2015 р., про­дов­жує ді­я­ти, в то­му чи­слі й для гро­ма­дян Ре­спу­блі­ки Поль­ща».

6 лю­то­го 2018 ро­ку пре­зи­дент Поль­щі Ан­джей Ду­да під­пи­сав змі­ни до за­ко­ну про поль­ський Ін­сти­тут на­ціо­наль­ної пам’яті. За­кон за­про­ва­джує кри­мі­наль­ну від­по­від­аль­ність за за­пе­ре­че­н­ня «зло­чи­нів укра­їн­ських на­ціо­на­лі­стів» та кри­мі­на­лі­зує ви­слов­лю­ва­н­ня осіб, які по­кла­да­ють на по­ля­ків та Поль­щу від­по­від­аль­ність за на­цист­ські зло­чи­ни, ско­є­ні на поль­ській те­ри­то­рії під час Дру­гої сві­то­вої вій­ни, або ін­ші зло­чи­ни про­ти ми­ру, люд­ства та вій­сько­ві зло­чи­ни. За та­кі ви­слов­лю­ва­н­ня пе­ред­ба­че­но по­ка­ра­н­ня — від на­кла­де­н­ня штра­фу до три­рі­чно­го ув’язне­н­ня.

На­га­да­є­мо, що Центр до­слі­джень ви­зволь­но­го ру­ху про­тя­гом п’яти ро­ків пра­цю­вав над ре­фор­мою до­сту­пу до ар­хі­вів ко­му­ні­сти­чних спец­служб. Роз­ро­бле­ний екс­пер­та­ми за­ко­но­про­ект вре­шті був схва­ле­ний уря­дом та прийня­тий Пар­ла­мен­том у кві­тні 2015-го. ЦДВР та­кож ство­рив і роз­ви­ває он­лайн-до­ступ до пов­но­текс­то­вих ко­пій ар­хів­них ма­те­рі­а­лів із по­над 24 ти­ся­ча­ми до­ку­мен­тів.

Поль­ський по­лі­ти­кум ор­га­ні­зу­вав чер­го­вий скан­дал, ухва­лив­ши за­кон про Ін­сти­тут на­ціо­наль­ної пам’яті Поль­щі, у яко­му, зокре­ма, пе­ред­ба­че­но кри­мі­наль­ну від­по­від­аль­ність за «за­пе­ре­че­н­ня зло­чи­нів укра­їн­ських на­ціо­на­лі­стів про­ти по­ля­ків», за­бо­ро­не­но «бан­де­рів­ську іде­о­ло­гію» то­що.

Важ­ко ска­за­ти, що зна­ють поль­ські пар­ла­мен­та­рії про «бан­де­рів­ську іде­о­ло­гію». Про­те її суть ви­ра­же­на кар­бо­ва­ним га­слом «Укра­їн­ська Са­мо­стій­на Со­бор­на Дер­жа­ва». Поль­ща про­ти та­кої? Так, ва­жли­вим еле­мен­том ті­єї іде­о­ло­гії є жорс­тка кри­ти­ка, на­віть ціл­ко­ви­те за­пе­ре­че­н­ня ро­сій­сько­го та поль­сько­го ім­пе­рі­а­лі­зму. Поль­ща під­три­мує остан­ній.

Ек­стра­ва­ган­тні юри­ди­чні но­ве­ли Вар­ша­ви зі­псу­ва­ли її від­но­си­ни не ли­ше з Укра­ї­ною, а й із Ли­твою (Поль­ща на­ма­га­ла­ся на сво­їх па­спор­тах да­ти зо­бра­же­н­ня кра­є­ви­дів Віль­ню­са, адже в се­ре­до­ви­щі її ре­ван­шист­ської емі­гра­ції по­лю­бля­ли ка­за­ти: «Ми по­вер­не­мо­ся до Поль­щі, яку жо­дне поль­ське сер­це не уяв­ляє без Віль­на і Льво­ва»), Ні­меч­чи­ною (ви­ма­га­ла ба­га­то­мі­льяр­дних ре­па­ра­цій за на­цист­ську оку­па­цію), Ізра­ї­лем (но­вий за­кон геть за­пе­ре­чує участь по­ля­ків у зло­чи­нах Го­ло­ко­сту), Шве­ці­єю (на­віть їй при­му­дри­ли­ся ви­су­ну­ти пре­тен­зії за по­дії XVIII сто­лі­т­тя). США за­яви­ли про свою опо­зи­цію до но­во­го поль­сько­го за­ко­ну, як і Єв­ро­пей­ський Со­юз та ОБСЄ.

Цей скан­дал, ін­спі­ро­ва­ний Поль­щею, ста­вить офі­цій­ний Ки­їв пе­ред не­об­хі­дні­стю якось ви­зна­чи­ти­ся та окре­сли­ти свою по­зи­цію, на­ре­шті від­мо­вив­шись від улю­бле­ної ма­не­ри, за­по­зи­че­ної в дав­ніх ки­тай­ських да­о­сів, які ду­же ці­ну­ва­ли прин­цип «увей» — не­ді­я­н­ня. До ре­чі, він має та­кож укра­їн­ське ко­рі­н­ня. Зга­дай­мо зна­ме­ни­те «якось во­но бу­де, бо ні­ко­ли ще не бу­ло так, щоб ні­як не бу­ло».

Ни­ні укра­їн­ські ді­я­чі, на­ма­га­ю­чись ні­чо­го не ро­би­ти, за­ля­ку­ють се­бе та ін­ших, що в ра­зі жорс­ткої укра­їн­ської від­по­віді Вар­ша­ві ми втра­ти­мо цін­но­го со­ю­зни­ка. На­ші лі­де­ри, які май­же всу­ціль є істо­ри­чни­ми не­ві­гла­са­ми, не втом­лю­ва­ли­ся іде­а­лі­зу­ва­ти Поль­щу та поль­сько­укра­їн­ські від­но­си­ни, аб­со­лю­тно за­бу­ва­ю­чи, що по­ля­ки, як і ро­сі­я­ни, є ім­пер­ською на­ці­єю. У XVI-XVII сто­лі­т­тях Поль­ща бу­ла ве­ли­че­зною схі­дно­єв­ро­пей­ською ім­пе­рі­єю. І ці ре­фле­кси про­ки­да­ли­ся там за пер­шої ж на­го­ди. У 1918 ро­ці, ще не всти­гнув­ши утвер­ди­ти свою не­за­ле­жність, во­на вже ви­ма­га­ла те­ри­то­рій «істо­ри­чної Ре­чі По­спо­ли­тої», у 1938-му спіль­но з на­цист­ською Ні­меч­чи­ною рва­ла на шма­т­тя Че­хо­сло­вач­чи­ну.

Чо­му в Укра­ї­ні ви­рі­ши­ли, що ці ба­га­то­ві­ко­ві ве­ли­ко­дер­жав­ні ін­стин­кти ра­птом атро­фу­ва­ли­ся? Став­ле­н­ня поль­сько­го по­лі­ти­чно­го кла­су до укра­їн­ців ма­ло від­рі­зня­є­ться від ро­сій­сько­го: укра­їн­ці по­вин­ні спри­йма­ти «поль­ську прав­ду» як вла­сну та слу­ха­ти­ся «стар­шо­го поль­сько­го бра­та». Будь-які на­ші пре­тен­зії на са­мо­стій­ність в оцін­ці істо­ри­чно­го ми­ну­ло­го там­те­шні по­лі­ти­ки оці­ню­ють як зло­чин, як щось аб­со­лю­тно не­прийня­тне. А прав­да по­ля­гає в то­му, що впро­довж сто­літь укра­їн­ці на­ма­га­ли­ся по­збу­ти­ся поль­сько­го ко­ло­ні­аль­но­го гні­ту. Так ста­ло­ся, що Укра­ї­на бу­ла за­ти­сну­та між Ро­сій­ською та Поль­ською ім­пе­рі­я­ми. То­му аб­со­лю­тно не ви­пад­ко­во Та­рас Шев­чен­ко пи­сав не ли­ше про «грязь Мо­скви», а й про «вар­шав­ське смі­т­тя»… А був ще поль­ський ко­ло­ні­аль­но­оку­па­цій­ний ре­жим на за­хі­дно­укра­їн­ських зем­лях — «па­ци­фі­ка­ції», поль­ські ко­ло­ні­аль­ні вій­ни під час на­цист­сько­го па­ну­ва­н­ня про­ти ко­рін­но­го на­се­ле­н­ня Га­ли­чи­ни та Во­ли­ні. Чо­мусь вла­да в Ки­є­ві всі ці фа­кти, що зму­шу­ють за­ми­сли­ти­ся, ви­не­сла за дуж­ки. Мов­ляв, те­пер по­чне­ться ти­ся­чо­лі­т­тя дру­жби з Вар­ша­вою. Не мо­жна бу­ло за­плю­щу­ва­ти очі на спе­ци­фі­чну поль­ську істо­ри­чну спад­ко­вість. Якщо в Бри­та­нії, Фран­ції, Іспа­нії та ін­ших за­хі­дно­єв­ро­пей­ських дер­жа­вах за остан­ні 50 ро­ків від­бу­ла­ся де­ім­пе­рі­а­лі­за­ція сві­до­мо­сті, то в Поль­щі її не спо­сте­рі­га­ло­ся. Там до­сі ба­га­то лю­дей мріє про те­ри­то­рі­аль­ний ре­ванш за ра­ху­нок Укра­ї­ни, Бі­ло­ру­сі й Ли­тви. Во­ни че­ка­ють сво­го ча­су, ко­ли Укра­ї­на не втри­ма­є­ться у про­ти­сто­ян­ні з ро­сій­ським агре­со­ром і її мо­жна бу­де по­ді­ли­ти з Мо­сквою.

Але осо­бли­во зво­ру­шує у но­ве­лах їхньо­го за­ко­но­дав­ства за­пе­ре­че­н­ня поль­сько­го ан­ти­се­мі­ти­зму, мов­ляв, у Поль­щі та­ко­го ні­ко­ли не бу­ло. Хо­ча співпраця де­я­ких пред­став­ни­ків оку­по­ва­них кра­їн Єв­ро­пи з на­цист­ськи­ми пе­ре­слі­ду­ва­ча­ми єв­ре­їв є без­за­пе­ре­чним фа­ктом. Це бу­ло пра­кти­чно скрізь, за ви­ня­тком, зві­сно, «бі­лої пу­хна­стої» Поль­щі… А тим ча­сом сим­во­лом поль­сько­го ан­ти­се­мі­ти­зму (хо­ча ни­ні­шня вла­да Поль­щі ці­ка­ви­ться тіль­ки «бан­де­рів­ським ан­ти­се­мі­ти­змом») ста­ло ма­лень­ке мі­сте­чко Єдва­бно, де «до­брі» поль­ські сусіди за­гна­ли єв­ре­їв у бу­ди­нок і спа­ли­ли жив­цем. Я, зви­чай­но, на­пи­сав­ши це, вже за­ро­бив со­бі три ро­ки поль­ської в’язни­ці згі­дно з но­вим за­ко­ном. Але про­дов­жу: а в 1960-ті за ко­му­ні­сти­чно­го ва­таж­ка Вла­ди­сла­ва Ґо­мул­ки Поль­ща пе­ре­жи­ла та­ку бру­таль­ну й бру­дну ан­ти­се­міт­ську кам­па­нію, що ти­ся­чі поль­ських єв­ре­їв бу­ли зму­ше­ні ті­ка­ти зі сво­єї поль­ської ба­тьків­щи­ни…

А Ки­є­ву слід на­ре­шті про­де­мон­стру­ва­ти си­лу і прин­ци­по­вість, іна­кше си­ту­а­ція ста­не зна­чно важ­чою.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.