Чи по­трі­бно дер­жа­ві ви­хо­ву­ва­ти укра­їн­ський па­трі­о­тизм?

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Погляд - Іри­на Гра­бов­ська

Чи по­трі­бно зу­си­л­ля дер­жав­них, на­сам­пе­ред, осві­тніх ін­сти­ту­цій, спря­мо­ву­ва­ти на ви­хо­ва­н­ня лю­бо­ві до сво­єї Ба­тьків­щи­ни? Зда­ва­ло­ся б, та­кі «ба­наль­ні» за­пи­та­н­ня не по­тре­бу­ють до­да­тко­вих ар­гу­мен­тів на ко­ристь пев­ної по­зи­ції. Хо­ча пос­тко­ло­ні­аль­ний пе­рі­од в пост­ра­дян­ській Укра­ї­ні мо­жна оха­ра­кте­ри­зу­ва­ти ще й тим, що гу­ма­ні­та­рії й осві­тя­ни дов­го осте­рі­га­лись на­віть вжи­ва­ти по­ня­т­тя «на­ціо­наль­но-па­трі­о­ти­чне ви­хо­ва­н­ня».

Сьо­го­дні си­ту­а­ція до­ко­рін­но змі­ню­є­ться.

Зре­штою, Мі­ні­стер­ство осві­ти і на­у­ки Укра­ї­ни впро­довж існу­ва­н­ня не­за­ле­жної укра­їн­ської дер­жа­ви роз­ро­бля­ло і про­по­ну­ва­ло спіль­но­ті низ­ку кон­це­пцій па­трі­о­ти­чно­го ви­хо­ва­н­ня мо­ло­ді. Це:

Кон­це­пція на­ціо­наль­ної си­сте­ми ви­хо­ва­н­ня (1996);

Кон­це­пція на­ціо­наль­но-па­трі­о­ти­чно­го ви­хо­ва­н­ня (2009);

Кон­це­пція За­галь­но­дер­жав­ної ці­льо­вої про­гра­ми па­трі­о­ти­чно­го ви­хо­ва­н­ня гро­ма­дян на 20132017 рр.;

Кон­це­пція гро­ма­дян­ської осві­ти та ви­хо­ва­н­ня в Укра­ї­ні (2012).

Але, як за­зна­ча­є­ться у ни­ні ді­ю­чій «Кон­це­пції на­ціо­наль­но-па­трі­о­ти­чно­го ви­хо­ва­н­ня ді­тей та мо­ло­ді», прийня­тій у 2015 ро­ці, жо­дна з ви­ще вка­за­них про­грам не бу­ла ефе­ктив­ною й не до­ся­га­ла по­став­ле­ної у них ме­ти; «жо­дна з них не бу­ла роз­гор­ну­та і не вті­ли­ла­ся в кон­кре­тні кро­ки з ре­а­лі­за­ції че­рез змі­ну ве­кто­рів роз- ви­тку дер­жа­ви і, від­по­від­но, осві­тньої по­лі­ти­ки, че­рез рі­зні уяв­ле­н­ня прав­ля­чих еліт на іде­о­ло­гію і на­пря­ми роз­ви­тку осві­ти».

Та й са­мі ре­а­лії укра­їн­сько­го жи­т­тя спо­ну­ка­ють зро­би­ти про­цес фор­му­ва­н­ня укра­їн­сько­го гро­ма­дя­ни­на-па­трі­о­та усві­дом­ле­ним. Адже 27 ро­ків укра­їн­ської не­за­ле­жно­сті з актив­ною втра­тою на­се­ле­н­ня че­рез тим­ча­со­ву або ж по­стій­ну емі­гра­цію з Укра­ї­ни, на­ро­ста­н­ня ма­со­во­го не­за­до­во­ле­н­ня вла­сною кра­ї­ною про­жи­ва­н­ня, що ви­ли­ва­є­ться у всім ві­до­му роз­хо­жу «ма­кси­му»: «ка­ждый ум­ный есте­ствен­но стре­ми­тся по­ки­нуть ЭТУ стра­ну» (са­ме «ЭТУ» і са­ме ро­сій­ською), про­ти­сто­я­н­ня у гі­бри­дній вій­ні з Ро­сі­єю то­що, на­ре­шті пе­ре­ко­на­ли, що па­трі­о­ти­чне ви­хо­ва­н­ня на­сам­пе­ред ді­тей та мо­ло­ді у шко­лах та ви­шах – то та­ки не­об­хі­дний на­пря­мок ро­бо­ти, на який ма­ють бу­ти спря­мо­ва­ні зу­си­л­ля як гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства, так і дер­жа­ви. При цьо­му під на­ціо­наль­но-па­трі­о­ти­чним ви­хо­ва­н­ням ді­тей та мо­ло­ді дер­жа­вою слід ро­зу­мі­ти ком­пле­ксну си­стем­ну і ці­ле­спря­мо­ва­ну «ді­яль­ність ор­га­нів дер­жав­ної вла­ди, гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій, сім’ї, осві­тніх за­кла­дів, ін­ших со­ці­аль­них ін­сти­ту­тів що­до фор­му­ва­н­ня у мо­ло­до­го по­ко­лі­н­ня ви­со­кої па­трі­о­ти­чної сві­до­мо­сті, по­чу­т­тя вір­но­сті, лю­бо­ві до Ба­тьків­щи­ни, тур­бо­ти про бла­го сво­го на­ро­ду, го­тов­но­сті до ви­ко­на­н­ня гро­ма­дян­сько­го і кон­сти­ту­цій­но­го обов’яз­ку із за­хи­сту на­ціо­наль­них ін­те­ре­сів, ці­лі­сно­сті, не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни, спри­я­н­ня ста­нов­лен­ню її як пра­во­вої, де­мо­кра­ти­чної, со­ці­аль­ної дер­жа­ви. Най­ва­жли­ві­шим прі­о­ри­те­том на­ціо­наль­но-па­трі­о­ти­чно­го ви­хо­ва­н­ня є фор­му­ва­н­ня цін­ні­сно­го став­ле­н­ня осо­би­сто­сті до укра­їн­сько­го на­ро­ду, Ба­тьків­щи­ни, дер­жа­ви, на­ції» (До­да­ток до на­ка­зу Мі­ні­стер­ства осві­ти і на­у­ки Укра­ї­ни від 16. 06. 2015 р. № 641).

І хо­ча, на­при­клад, се­ред ви­кла­да­чів ву­зів і до цьо­го ча­су ви­ни­ка­ють дис­ку­сії про сво­бо­ду ви­бо­ру ба­тьків­щи­ни як мі­сця про­жи­ва­н­ня су­ча­сної мо­біль­ної лю­ди­ни у гло­ба­лі­зо­ва­но­му сві­ті, а від вчи­те­лів шкіл мо­жна по­чу­ти, що лю­бов до Ві­тчи­зни та­ка ж при­ро­дна, як лю­бов до ма­те­рі, от­же, не ви­ма­гає до­да­тко­вих зу­силь для вла­сно­го ви­хо­ва­н­ня, жит­тє­ві укра­їн­ські ре­а­лії сьо­го­де­н­ня все ж зму­шу­ють ду­ма­ти, що над ви­хо­ва­н­ням справ­жньо­го по­чу­т­тя лю­бо­ві до вла­сної кра­ї­ни по­трі­бно ці­ле­спря­мо­ва­но та гра­мо­тно пра­цю­ва­ти. Осо­бли­во, якщо укра­їн­ці та­ки хо­чуть ста­ти пов­но­цін­ною не­за­ле­жною са­мо­стій­ною на­ці­єю. Зре­штою, як до­ве­ли по­дії гі­бри­дної вій­ни РФ про­ти Укра­ї­ни, на­справ­ді ли­ше ма­со­вий па­трі­о­тизм на­се­ле­н­ня кра­ї­ни зда­тен зу­пи­ни­ти агре­со­ра та вбе­рег­ти кра­ї­ну від во­ро­жої оку­па­ції.

Для дер­жа­ви у ста­ні вій­ни пи­та­н­ня па­трі­о­ти­чно­го ви­хо­ва­н­ня вла­сно­го на­се­ле­н­ня впи­ра­є­ться ще і в про­бле­му ча­су, від­пу­ще­но­го їй до­лею чи істо­рі­єю для ви­рі­ше­н­ня пи­та­н­ня «бу­ти чи не бу­ти?» Це ду­же до­бре по­чи­на­єш ро­зу­мі­ти, на­при­клад, ко­ли по­чу­єш від де­ся­ти­лі­тньої дів­чин­ки­крим­чан­ки, яка при­їха­ла на лі­тній від­по­чи­нок на не­за­ле­жні укра­їн­ські те­ри­то­рії, що во­на «ко­не­чно же не украин­ка! Ра­зве Вы не зна­е­те, что Крым – это не Украи­на?» На за­пи­та­н­ня, «а що ж во­но та­ке?», чу­єш: «Это часть рус­ско­го ми­ра и тер­ри­то­рия ве­ли­кой Рос­сии». Ота­кої! Згодь­те­ся, де­ся­ти­лі­тню ди­ти­ну важ­ко за­пі­до­зри­ти у сві­до­мо­му «ва­тни­цтві» та пу­ті­ні­змі. Її зна­н­ня про вла­сну ба­тьків­щи­ну Крим, яки­ми во­на так по-ди­тя­чо­му від­вер­то й на­їв­но хо­че по­ді­ли­тись із «не­гра­мо­тни­ми» мі­сце­ви­ми, отри­ма­ні від близь­ких лю­дей з ото­че­н­ня – ба­тьків і вчи­те- лів. Са­ме їм ві­рить ди­ти­на і від них, зре­штою, на­бу­ває сво­їх жит­тє­вих пе­ре­ко­нань.

До ре­чі, бу­ло ду­же ці­ка­во спо­сте­рі­га­ти за ре­а­кці­єю ці­єї ди­ти­ни, ко­ли її ро­ве­сни­ки – мі­сце­ві ді­ти, по­ча­ли до­во­ди­ти ма­лень­кій крим­чан­ці, що Крим – то та­ки Укра­ї­на, але ві­ді­бра­на Ро­сі­єю у нас. Пе­ре­ко­на­ти дів­чин­ку так і не вда­ло­ся. Ма­кси­мум, на що во­на по­го­ди­лась – це по­вто­ри­ти фор­му­лу сво­єї ма­те­рі про те, що «Крым – это Крым». Але ж не Укра­ї­на! Отож бо, з то­го бо­ку Чон­га­ру міз­ки ді­тей та мо­ло­дих лю­дей (і не тіль­ки мо­ло­дих) актив­но обро­бля­ю­ться «ру­скім мі­ром». І ско­рі­ше за все, ця дів­чин­ка десь ро­ків у 16 бу­де вже аб­со­лю­тно пе­ре­ко­на­на, що Крим – «это тер­ри­то­рия ве­ли­кой Рос­сии и яв­ля­е­тся ча­стью рус­ско­го ми­ра».

Не за­гли­блю­ю­чись окре­мо у про­бле­му май­бу­тньо­го Кри­му, слід ска­за­ти, що зда­тність укра­їн­ської дер­жа­ви ці­ле­спря­мо­ва­но й ефе­ктив­но пра­цю­ва­ти над тим, щоб мо­ло­ді по­ко­лі­н­ня не­о­ку­по­ва­них укра­їн­ських зе­мель з та­кою ж на­по­ле­гли­ві­стю від­сто­ю­ва­ли «укра­їн­ську Укра­ї­ну», як ди­ти­на з оку­по­ва­но­го Кри­му – йо­го не­укра­їн­ськість, ви­кли­кає сум­нів і три­во­гу. Адже ж не ли­ше при­кро, але й не­без­пе­чно, ко­ли гро­ма­дя­ни, в то­му чи­слі й де­які іме­ни­ті, зне­ва­жли­во на­зи­ва­ють вла­сну Ба­тьків­щи­ну «эта стра­на» (де­хто, прав­да, укра­їн­ською – «ця кра­ї­на», про­те чи існує тут істо­тна рі­зни­ця?).

Час ви­ма­гає рі­шу­чих кро­ків, бо укра­їн­ський па­трі­о­тизм ані­тро­хи не менш ва­жли­ва річ, ніж об­ся­ги ВВП, ви­со­кі те­хно­ло­гії та кіль­кість тан­ків.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.