I спра­вою, і сло­вом. Але на­сам­пе­ред — спра­вою...

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Головна Сторінка - Ігор Ло­сєв

з ці­ка­ві­стю озна­йо­мив­ся в «Дні» з ре­а­кці­єю ко­ле­ги На­та­лі Іщен­ко на мір­ку­ва­н­ня чле­на Ра­ди з те­ле­ба­че­н­ня та ра­діо­мов­ле­н­ня, мо­го зем­ля­ка — крим­ча­ни­на Сер­гія Ко­стин­сько­го — про осо­бли­во­сті мов­ле­н­ня на Крим. У На­та­лі Іщен­ко де­які сум­ні­ви ви­кли­ка­ла мо­ва, якою зби­ра­ю­ться звер­та­ти­ся до ме­шкан­ців ане­ксо­ва­но­го пів­остро­ва, — на 75% це бу­де укра­їн­ською. Та хоч 100%! Аб­со­лю­тна біль­шість крим­чан чу­до­во ро­зу­міє укра­їн­ську. А ті 10-15%, які лю­то не­на­ви­дять Укра­ї­ну, жо­дні укра­їн­ські ме­се­джі все одно спри­йма­ти не бу­дуть на­віть ро­сій­ською і з мо­сков­ським акцен­том. А для ре­шти — го­лов­не не мо­ва, а суть, зміст.

А ось тут і по­чи­на­є­ться про­бле­ма. Про що ми роз­по­від­а­ти­ме­мо крим­ча­нам? Про по­стій­ні між­пар­тій­ні чва­ри у Вер­хов­ній Ра­ді? Про де­пу­та­тів-про­гуль­ни­ків? Про все­пе­ре­мо­жну ко­ру­пцію, що про­цві­тає? Про пов­ну без­кар­ність вин­них ви­со­ко­по­са­дов­ців? Про див­ну по­лі­ти­ку вла­ди та хро­ні­чні про­ва­ли?

За будь-якою ін­фор­ма­цій­ною по­лі­ти­кою має бу­ти де­яка «фі­зи­чна» ре­аль­ність, як за гро­шо­вою ку­пю­рою має бу­ти зо­ло­тий за­пас і всі на­дба­н­ня дер­жа­ви, іна­кше це не гро­ші, а па­пір­ці.

Якщо не­має пра­кти­чних кро­ків, не­має дій і успі­хів, то жо­дна най­ге­ні­аль­ні­ша пре­са не до­по­мо­же. Як ка­зав ві­до­мий мар­ксист: «Один пра­кти­чний крок ро­бі­тни­чо­го ру­ху до­рож­чий дю­жи­ни про­грам». А йо­го одно­дум­ці ствер­джу­ва­ли: «Зброя кри­ти­ки, зви­чай­но ж, не мо­же за­мі­ни­ти со­бою кри­ти­ку збро­єю. Ма­те­рі­аль­на си­ла має бу­ти спро­сто­ва­на ма­те­рі­аль­ною ж си­лою».

Якщо на­ші су­дна в Азов­сько­му мо­рі кон­тро­лю­ю­ться Ро­сі­єю, якщо на­ші пор­ти Бер­дянськ і Ма­рі­у­поль фа­кти­чно за­бло­ко­ва­ні, а з на­шо­го бо­ку не­має ре­а­кції, якщо під Оде­сою на за­хо­пле­них «ве­жах Бой­ка» РФ до­бу­ває укра­їн­ський газ, а ми ні­чо­го не ро­би­мо, то що ми мо­же­мо ска­за­ти ме­шкан­цям Кри­му, яки­ми фі­гу­ра­ми мо­ви ми мо­же­мо їх спо­ку­си­ти?

Вла­сне, ці про­бле­ми бу­ли на пів­остро­ві ще в пе­рі­од укра­їн­сько­го кон­тро­лю. На­при­клад, у Се­ва­сто­по­лі жи­те­лі ці­єї вій­сько­во-мор­ської сто­ли­ці Чор­но­го мо­ря ба­чи­ли, що за 22 ро­ки Укра­ї­на не змо­гла ство­ри­ти пов­но­цін­ний вій­сько­вий флот, хо­ча зна­чна ча­сти­на ко­ра­блів ВМФ СССР бу­ла по­бу­до­ва­на на ко­ра­бель­нях укра­їн­сько­го мі­ста Ми­ко­ла­є­ва. І яка пре­са мо­же ні­ве­лю­ва­ти цей оче­ви­дний факт? А не мо­же то­му, що її ви­ща вла­да (за не­ве­ли­ки­ми по­зи­тив­ни­ми ви­ня­тка­ми) бу­ла за­кло­по­та­на не бу­дів­ни­цтвом дер­жа­ви, а ли­ше дво­ма про­бле­ма­ми: 1) осо- би­стим зба­га­че­н­ням; 2) збе­ре­же­н­ням се­бе при вла­ді, ба­жа­но на ві­чні ча­си. Звід­си і не­ша­но­бли­ве став­ле­н­ня до Укра­їн­ської дер­жа­ви в Кри­му. Та й за всіх роз­мов про «укра­ї­ні­за­цію» за тих же 22 ро­ки офі­цій­ний Ки­їв не зміг (оскіль­ки не хо­тів) по­бу­ду­ва­ти в Се­ва­сто­по­лі жо­дної (!) укра­їн­ської шко­ли. А мер Мо­скви Луж­ков по­бу­ду­вав у Се­ва­сто­по­лі, на укра­їн­ській те­ри­то­рії, елі­тну ро­сій­ську гім­на­зію з умо­ва­ми кра­щи­ми, ніж у са­мій ро­сій­ській сто­ли­ці. І які ЗМІ мо­жуть за­пов­ни­ти цей про­вал укра­їн­ської вла­ди?

Ка­жуть, що тре­ба бо­ро­ти­ся за «уми і сер­ця». Тре­ба. Але одні ли­ше сло­ва, не за­без­пе­че­ні зо­ло­тим за­па­сом пра­кти­чних справ, не вря­ту­ють. При­га­да­є­мо хри­сти­ян­ську істи­ну: «Ві­ра без справ — мер­тва».

А бу­ли ча­си, ко­ли в на­ба­га­то більш не­ви­гі­дних для Укра­ї­ни умо­вах во­на вмі­ла ді­я­ти в Кри­му силь­но, рі­шу­че та смі­ли­во, що і ви­кли­ка­ло по­ва­гу та сим­па­тію мі­сце­во­го на­се­ле­н­ня. Вар­то при­га­да­ти зна­ме­ни­тий по­хід Крим­ської гру­пи ар­мії УНР на­ве­сні 1918 ро­ку. То­ді під ко­ман­ду­ва­н­ням пол­ков­ни­ка Пе­тра Бол­бо­ча­на укра­їн­ці прор­ва­ли по­зи­ції біль­шо­ви­цьких військ на Пе­ре­ко­пі та стрім­ким кид­ком здо­бу­ли Сім­фе­ро­поль і Ба­хчи­са­рай. Ці­ка­во, як їх зу­стрі­ча­ли крим­ча­ни. Про це зга­ду­вав уча­сник по­хо­ду Бо­рис Мон­ке­вич: «Ні­де по всій Укра­ї­ні не зу­стрі­ча­ли укра­їн­сько­го вій­ська з та­ким ен­ту­зі­а­змом, з та­ки­ми ова­ці­я­ми та з та­ким за­хо­пле­н­ням, як це ро­би­ло на­се­ле­н­ня Сім­фе­ро­по­ля. Всі ву­ли­ці бу­лі де­ко­ро­ва­ні кві­та­ми й пе­ре­пов­не­ні пу­блі­кою, яка ра­ді­сно ві­та­ла Бол­бо­ча­на. Всю до­ро­гу за са­мо­хо­дом бі­гла ти­ся­чна юр­ба на­ро­ду, ко­тра про­во­джа­ла побі­дни­ка і сво­го ви­зво­ли­те­ля з та­ким за­па­лом, з та­ким ен­ту­зі­а­змом, яко­му не­має по­рів­ня­н­ня, яко­го ні­ко­ли не мо­жна за­бу­ти». Ось де справ­жня бо­роть­ба за уми та сер­ця.

Укра­їн­ський істо­рик, крим­ча­нин Сер­гій Гро­мен­ко в кни­зі «За­бу­та пе­ре­мо­га» на­во­дить ці­ка­ві свід­че­н­ня оче­вид­ців. На­при­клад, ро­сій­сько­го офі­це­ра Ми­ко­ли Кри­шев­сько­го, який опи­сав, як на­ве­сні 1918 ро­ку кін­ний роз­ві­ду­валь­ний за­гін, ство­ре­ний мі­ською ду­мою для пра­во­по­ряд­ку в Кер­чі, від­ра­зу став улю­блен­цем го­ро­дян ли­ше то­му, що йо­го прийня­ли за укра­їн­ців: «Ле­две за­гін ви­йшов на го­лов­ну ву­ли­цю, як зі­брав­ся ве­ли­че­зний на­товп, який вва­жав за­гін укра­їн­ця­ми, лю­ди кри­ча­ли «Ура!», ці­лу­ва­ли сол­да­тів і вза­га­лі ви­слов­лю­ва­ли ви­ня­тко­ве за­хо­пле­н­ня, і ми не мо­гли їх пе­ре­ко­на­ти, що зав­жди бу­ли в Кер­чі».

А ін­ший ро­сій­ський офі­цер, Не­стор Мо­на­сти­рьов у Фе­о­до­сії, опи­су­вав по­дії так: «Хо­ди­ли чу­тки, що до Кри­му вві­йшли укра­їн­ські вій­ська. І всі з дня на день че­ка­ли при­хо­ду укра­їн­ських ча­стин, го­ту­ю­чись зу­стрі­ти їх кві­та­ми як ви­зво­ли­те­лів від кри­ва­во­го біль­шо­ви­цько­го жа­хі­т­тя. Ні­хто не при­хо­ву­вав сво­єї ра­до­сті. Сто­я­ла ве­сна, на­пов­ню­ю­чи сер­ця на­ді­єю і ві­рою... Все на­се­ле­н­ня ви­йшло на ву­ли­ці. Лю­ди смі­я­ли­ся і пла­ка­ли, обні­ма­ли­ся, хре­сти­ли­ся. «Йдуть укра­їн­ці! Дя­ку­ва­ти Бо­гу!». Ду­маю, що це не ли­ше ми­ну­ле укра­їн­ської ар­мії в Кри­му, але і її май­бу­тнє там... У це ві­рю і цим жи­ву.

Але є при­кла­ди із зов­сім не­що­дав­ньо­го ми­ну­ло­го. У 90-ті ро­ки ми­ну­ло­го XX сто­лі­т­тя ге­не­рал Єв­ген Мар­чук швид­ко й ефе­ктив­но стри­мав у Кри­му над­зви­чай­но не­без­пе­чний для Укра­ї­ни про­ро­сій­ський за­ко­лот Юрія Мє­шко­ва (Укра­ї­на мо­гла втра­ти­ти Крим ще то­ді!), пі­сля чо­го ав­то­ри­тет на­шої кра­ї­ни на пів­остро­ві не­стрим­но зріс і на­віть ба­га­то про­ро­сій­ських крим­чан із зди­ву­ва­н­ням за­ува­жу­ва­ли: «А Укра­ї­на, ви­яв­ля­є­ться, мо­же...». Ну а за­раз ду­же важ­ко жур­на­лі­стам на­да­ва­ти «то­вар­но­го ви­гля­ду» то­му убоз­тву, яке ми ма­є­мо. Адже у нас ні­якої по­лі­ти­ки не­має, су­ціль­не «бі­зне­сю­че­ство»: тор­ги, «до­го­вор­ня­ки», обмін по­слу­га­ми (ти ме­ні, а я то­бі). Щоб іти з по­сла­н­ням, з Бла­гою ві­стю до ме­шкан­ців Кри­му та Дон­ба­су, нам тре­ба тут, на ма­те­ри­ку, ма­ти ін­шу кра­ї­ну, силь­ну, впев­не­ну в со­бі, спра­ве­дли­ву, ідей­ну, зда­тну кон­цен­тру­ва­ти­ся та пе­ре­мог­ти.

Чо­му дер­жав­ни­ків не­має у вла­ді, якщо в су­спіль­стві во­ни є? Хто, як не дер­жав­ни­ки, вря­ту­ва­ли Укра­ї­ну на схо­ді на­ве­сні та влі­тку 2014 ро­ку? Ма­буть, щось ду­же по­га­но в на­шій по­лі­ти­чній си­сте­мі, в на­ших ви­бо­рах, у на­шо­му ін­фор­ма­цій­но­му про­сто­рі.

На «Ес­пре­со-TV» ве­ду­ча з по­лі­то­ло­гом Ки­ри­лом Са­зо­но­вим обго­во­рю­ва­ли вбив­ство в Бер­дян­ську ве­те­ра­на вій­ни на схо­ді Оле­шка та на­пад у Хер­со­ні на акти­віс­тку Ган­дзюк. Остан­ній зло­чин по­лі­ція на­зва­ла «ху­лі­ган­ством». Чо­мусь у нас ду­же ба­га­то кла­си­чних те­ро­ри­сти­чних актів спо­ча­тку ква­лі­фі­ку­ю­ться як «ху­лі­ган­ство».

Йде си­стем­на вій­на в ти­лу про­ти укра­їн­ських па­трі­о­тів. Так сво­го ча­су про­ро­сій­ські угру­пу­ва­н­ня за­чи­сти­ли від укра­їн­ських акти­ві­стів До­нецьк і Лу­ганськ. На­то­мість очи­ще­н­ня Укра­ї­ни від ан­ти­дер­жав­них сил не бу­ло. На­ша вла­да не ви­учу­ва­на. Во­на не вчи­ться і не ро­бить ви­снов­ків. А без­кар­ність п’янить во­ро­гів Укра­ї­ни.

Стра­те­гія РФ що­до Укра­ї­ни: зни­ще­н­ня Укра­їн­ської дер­жа­ви. Пу­тін хо­че при­ве­сти до вла­ди в Ки­є­ві зграю ка­пі­ту­лян­тів-«ми­ро­твор­ців» в укра­їн­сько­му по­лі­ти­ку­мі, які зда­дуть йо­му Укра­ї­ну. А сло­во «мир» уже дав­но ста­ло у нас ев­фе­мі­змом, це ко­ли не­при­стой­ний ви­слів за­мі­ню­ють при­стой­ним, але та­ким, що має той же са­мий сенс. «Мир» у них — це на­справ­ді ка­пі­ту­ля­ція, вій­сько­ва по­раз­ка Укра­ї­ни і пе­ре­мо­га Крем­ля над на­шою кра­ї­ною.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.