Бан­де­рів­ці вин­ні. Як МДБ роз­слі­ду­ва­ло по­яву «ко­ло­ра­дів» в УРСР

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Історія - Ред.).

най­де­но 207 ко­ло­рад­ських жу­ків і 40 яй­це­кла­док». «З яблу­ні черв’як сповз на зем­лю і по­чав ман­дру­ва­ти». Ні, це не за­пи­ски агро­но­ма-ен­то­мо­ло­га. Це — фра­гмен­ти із опе­ра­тив­них до­ку­мен­тів МДБ-МВС УРСР. Як і ко­ли ор­ди «ко­ло­ра­дів» втор­гли­ся в Укра­ї­ну?

Пер­ші ек­зем­пля­ри вже аб­со­лю­тно бу­ден­них для нас ко­ло­рад­ських жу­ків «де­сан­ту­ва­ли­ся» на за­хі­дних ру­бе­жах Укра­їн­ської Ра­дян­ської Со­ці­а­лі­сти­чної Ре­спу­блі­ки у ли­пні 1951 ро­ку.

За пе­ре­су­ва­н­ня­ми під­сту­пних ін­тер­вен­тів із сму­га­сти­ми криль­ця­ми пиль­но сте­жи­ли пра­ців­ни­ки Мі­ні­стер­ства дер­жав­ної без­пе­ки — то­ді­шньої ра­дян­ської спец­слу­жби.

З 1920-1930-х ві­тчи­зня­ні фа­хів­ці-ен­то­мо­ло­ги до­бре зна­ли про стрім­ку мі­гра­цію «ко­ло­ра­дів» Єв­ро­пою із пу­блі­ка­цій у там­те­шній пре­сі.

20 сер­пня 1932 ро­ку поль­сько­мов­ний жур­нал «Tygodnik Іllustrowany» па­ні­ку­вав: «сму­га­сти­ки» за­хо­пи­ли три чвер­ті кар­то­пля­них ла­нів Фран­ції. Швид­кість, із якою во­ни ру­ха­ли­ся на схід, скла­да­ла 140 кі­ло­ме­трів на рік.

«У се­ре­ди­ні 1934-го во­ни до­ся­гнуть Ні­меч­чи­ни», — про­гно­зу­ва­ло ви­да­н­ня.

Щоб від­вер­ну­ти за­гро­зу, ні­ме­цькі на­у­ков­ці їзди­ли по се­лах і роз’ясню­ва­ли агра­рі­ям, що тре­ба ро­би­ти, ко­ли по­ба­чиш ко­ло­рад­сько­го жу­ка.

На стов­пах роз­ві­шу­ва­ли ма­пи-схе­ми із за­сте­ре­же­н­ня­ми. По шко­лах ді­тям да­ва­ли розв’язу­ва­ти за­да­чки на кшталт та­кої: «Якщо про­тя­гом двох мі­ся­ців са­ми­чка ко­ло­рад­сько­го жу­ка від­кла­де 700 яє­чок, то скіль­ки ча­су має прой­ти до то­го, ко­ли її по­том­ство скла­де 34 мі­льяр­да?».

Упер­ше по­яву ко­ло­рад­ських жу­ків в Укра­ї­ні за­фі­ксу­ва­ло Го­лов­не управ­лі­н­ня при­кор­дон­них військ МДБ 26 ли­пня 1951 ро­ку. Якщо то­чні­ше, на­віть не жу­ків, а п’яти ли­чи­нок — у ра­дго­спі се­ла Ви­січ (те­пер Яво­рів­ський ра­йон Львів­щи­ни —

Про ін­ци­дент швид­ко по­ві­до­ми­ли ко­лег із Ки­є­ва. З по­да­чі ви­що­го ке­рів­ни­цтва «ор­га­ни» Львів­ської обла­сті за­пі­до­зри­ли у по­ши­рен­ні ко­мах… укра­їн­ських на­ціо­на­лі­стів. Се­ред «вин­них» фі­гу­ру­вав і «бан­дит» із прі­зви­щем Жук.

«Пра­ців­ни­ця Ще­голь­ська ви­яви­ла на го­ро­ді 5 ли­чи­нок ко­ло­рад­сько­го жу­ка, яких їй ні­би­то по­ка­зав ро­бі­тник ра­дго­спу М.І. Басс.

Під час до­пи­ту Ще­голь­ської пра­ців­ни­ка­ми УМДБ Львів­ської обла­сті вста­нов­ле­но, що ли­чин­ку жу­ка во­на отри­ма­ла від бан­ди­тів ОУН.

Не ви­клю­че­но, що уча­сни­ки ОУН із ди­вер­сій­ною ме­тою по­ши­рю­ють ли­чин­ки жу­ка. Про­по­ну­є­ться вжи­ти за­хо­дів з роз­шу­ку вка­за­них бан­ди­тів. Про ре­зуль­та­ти про­ін­фор­му­ва­ти», — «со­вер­шен­но се­кре­тно» від­пи­сав на Львів­щи­ну опе­ру­пов­но­ва­же­ний управ­лі­н­ня 2-Н МДБ УРСР.

Спра­ва «за­кру­ти­ла­ся». Спе­ці­а­лі­сти об­сте­жи­ли мі­сце­вість, де Ще­голь­ська ви­яви­ла ли­чин­ки «сму­гас- ти­ків». Ви­сно­вок: кар­то­пля­не по­ле здо­ро­ве, впли­ву ко­ло­рад­ських жу­ків на ньо­го не за­фі­ксо­ва­но.

Ем­де­бі­сти зно­ву за­про­шу­ють на до­пит па­ні Ще­голь­ську. Во­на змі­нює свої по­ча­тко­ві свід­че­н­ня і за­яв­ляє, що ли­чин­ки ко­ло­рад­сько­го жу­ка ви­яви­ла на зем­лі вла­сно­го го­ро­ду, ко­ли «обро­бля­ла кар­то­плю».

Да­лі спе­ці­а­лі­сти об­сте­жу­ють го­род жін­ки зно­ву. На гли­би­ні 15-20 сан­ти­ме­трів зна­хо­дять одну-єди­ну ли­чин­ку жу­ка. За­яв­ля­ють, що її Ще­голь­ській хтось під­ки­нув. Ар­гу­мент: якщо та­кі «істо­ти» і «за­хо­дять у зем­лю», то ма­кси­мум на гли­би­ну від двох до во­сьми сан­ти­ме­трів.

Жін­ку вко­тре до­пи­ту­ють. Свої по­ка­зи во­на «онов­лює». По-пер­ше, ли­чи­нок ко­ло­рад­сько­го жу­ка бу­ло шість. По-дру­ге, їх за­ко­пав у зем­лю ро­бі­тник ра­дго­спу Басс, до­мо­вив­шись із нею, що від­ко­пає їх, за­не­се ди­ре­кто­ру ра­дго­спу і одер­жить гро­шо­ву ви­на­го­ро­ду. Да­лі му­си­ла ци­ми ко­шта­ми з Бас­сом «по­ді­ли­ти­ся».

До рай­від­ді­лу МДБ тер­мі­но­во до­прав­ля­ють Бас­са на до­пит. Чо­ло­вік ка­те­го­ри­чно за­пе­ре­чує як зв’язок зі Ще­голь­ською, так і будь-яку свою при­че­тність до роз­по­всю­дже­н­ня ко­ло­рад­ських жу­ків.

Че­кі­сти ви­рі­ши­ли ще раз пе­ре­ві­ри­ти прав­ди­вість свід­чень жін­ки. По­са­ди­ли її в одну ка­ме­ру з аген­ткою «Лі­а­ною». Оста­н­ня ви­пи­та­ла у «пі­до­зрю­ва­ної», що ли­чин­ки ко­ло­рад­сько­го жу­ка їй на­да­ли оу­нів­ці.

Ем­де­бі­сти взя­ли­ся до­пи­ту­ва­ти Ще­голь­ську з при­стра­стю (за їхньою тер­мі­но­ло­гі­єю — «актив­но»). А від­так, «ви­би­ли» з жін­ки, що во­на ні­би­то під­три­мує зв’язок із та­ки­ми чле­на­ми ОУН:

1) Іва­ном Жу­ком, уро­джен­цем се­ла За­мок Ма­ге­рів­сько­го ра­йо­ну Львів­ської обла­сті;

2) Ми­хай­лом Лу­ци­ком, уро­джен- цем с. Уле­цько-Се­ре­де­ви­чі Не­ми­рів­сько­го ра­йо­ну Львів­ської обла­сті;

3) Іва­ном Пе­тре­ни­чем, уро­джен­цем с. Уле­цько-Се­ре­де­ви­чі Не­ми­рів­сько­го ра­йо­ну Львів­ської обла­сті, в ОУН ві­до­мим як «Сте­пан»;

4) «Ма­кси­мом», прі­зви­ще не­ві­до­ме, зва­ти Пав­ло, 27 ро­ків.

Та­кож Ще­голь­ська до­да­ла, що вран­ці 24 ли­пня 1951 ро­ку, ко­ли пра­цю­ва­ла на сво­є­му го­ро­ді, до неї при­йшов «бан­дит» Ми­хай­ло Лу­цик, вру­чив шість ли­чи­нок ко­ло­рад­сько­го жу­ка, до­ру­чив за­не­сти ке­рів­ни­ку ра­дго­спу, одер­жа­ти гро­шо­ву ви­на­го­ро­ду й від­да­ти її пов­стан­цям.

До­по­ки ем­де­бі­сти Не­ми­рів­щи­ни за­йма­ли­ся спра­вою пра­ців­ни­ці ра­дго­спу се­ла Ви­січ, фа­кти по­яви «сму­га­сти­ків» їхні ко­ле­ги за­фі­ксу­ва­ли да­лі на схід, у су­сі­дньо­му Ма­ге­рів­сько­му ра­йо­ні.

14 сер­пня 1951 ро­ку 19 ко­ло­рад­ських жу­ків зна­йшли у при­ва­тних го­спо­дар­ствах двох жи­те­лів ху­то­ра Ко­стю­ки — Ана­ста­сії Жи­гай­ло й Гри­го­рія Ко­се­ля.

На­сту­пно­го дня 26 жу­ків і 20 яй­це­кла­док че­кі­сти ви­яви­ли фа­кти­чно за «пар­ка­на­ми» го­ро­дів цих ху­то­рян — на кар­то­пля­но­му по­лі бри­га­ди № 6 кол­го­спу іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки.

16 сер­пня че­кі­сти зно­ву зро­би­ли рейд го­ро­да­ми кол­го­спни­ків і вжа­хну­ли­ся: 207 ко­ло­рад­ських жу­ків і 40 яй­це­кла­док! На­ва­ла «ко­ло­ра­дів» на укра­їн­ську кар­то­плю по­ча­ла­ся!

Для роз­слі­ду­ва­н­ня і зне­за­ра­же­н­ня мі­сце­во­сті до Ма­ге­рів­сько­го ра­йо­ну ви­їха­ли: ди­ре­ктор ла­бо­ра­то­рії Львів­ської ка­ран­тин­ної ін­спе­кції по бо­роть­бі з ко­ло­рад­ськи­ми жу­ка­ми Са­жин, на­чаль­ник екс­пе­ди­ції по бо­роть­бі з ко­ло­рад­ськи­ми жу­ка­ми Фі­на­ков, пред­став­ник со­ю­зної ка­ран­тин­ної ін­спе­кції Яков­лєв і опер­гру­па пра­ців­ни­ків УМДБ на чо­лі з за­сту­пни­ком на­чаль­ни­ка 5-го від­ді­лу, під­пол­ков­ни­ком Рє­зу­ном.

Мо­жли­во, зга­да­ні ви­ще фа­хів­ці ви­кла­ли­ся спов­на у тру­до­во­му по­ри­ві, про­те упро­довж на­сту­пних 1952-1953 ро­ків ко­ло­рад­ські жу­ки що­най­мен­ше для трьох ра­йо­нів Львів­щи­ни — Не­ми­рів­сько­го, Ма­ге­рів­сько­го і Ра­ва-Ру­сько­го — ста­ли зви­чним яви­щем.

До дру­гої по­ло­ви­ни «ка­ден­ції» Ми­ки­ти Хру­що­ва, який ки­нув клич «до­гна­ти і пе­ре­гна­ти Аме­ри­ку», кля­тий «гість» зі шта­ту Ко­ло­ра­до по­чав «опа­но­ву­ва­ти» Цен­траль­ну Укра­ї­ну, як от Хмель­нич­чи­ну.

14 ли­пня 1960 ро­ку про жу­ків«сму­га­сти­ків» впер­ше на­пи­са­ла ше­пе­тів­ська га­зе­та «Шлях Жов­тня». У ру­бри­ці «За­пи­ту­є­те — від­по­від­а­є­мо» мі­сце­ві агро­ном-ен­то­мо­лог М.Бон­дар і агро­ном рай­сіль­го­спін­спе­кції М.Гон­тар роз­по­ві­ли, який ви­гляд має «ко­ло­рад», як роз­мно­жу­є­ться, хар­чу­є­ться, де пе­ре­хо­ву­є­ться «до кра­щих ча­сів»: «Яй­ця жук від­кла­дає на ни­жньо­му бо­ці лис­тків кар­то­плі ку­пка­ми по 28-36 штук, а всьо­го — до 1600 штук і біль­ше. Че­рез 4-6 днів при спри­я­тли­вій по­го­ді (при тем­пе­ра­ту­рі 22-26 гра­ду­сів) з яє­чок ви­хо­дять ли­чин­ки. Во­ни і є не­без­пе­кою для лис­тків, бо їх по­їда­ють…

За­кін­чив­ши жив­ле­н­ня, ли­чин­ки за­пов­за­ють у ґрунт на гли­би­ну 5-8 сан­ти­ме­трів, там пе­ре­тво­рю­ю­ться у ля­ле­чки, а по­тім — у жу­ки. В ли­пні з ґрун­ту ви­хо­дять мо­ло­ді жу­ки но­во­го по­ко­лі­н­ня, во­ни жив­ля­ться ли­стям кар­то­плі…

Жук при похо­ло­дан­ні пе­ре­пов­зає з ро­сли­ни на зем­лю і хо­ва­є­ться під гру­до­чка­ми ґрун­ту до на­ста­н­ня те­плої по­го­ди, і в та­ких умо­вах йо­го ду­же важ­ко зна­йти… Вран­ці і вве­че­рі, а та­кож у дні похо­ло­да­н­ня жук хо­ва­є­ться в зем­лю, і то­ді йо­го май­же не­мо­жли­во зна­йти».

Бо­роть­бу з ко­ло­рад­ським жу­ком ці ав­то­ри (вслід за ін­ши­ми ко­ле­га­ми з рі­зних ку­то­чків Укра­ї­ни) ра­ди­ли ро­би­ти хі­мі­чним спосо­бом — шля­хом об­при­ску­ва­н­ня або об­пи­лю­ва­н­ня площ пре­па­ра­та­ми ДДТ та ге­кса­хло­ри­ду.

Про­па­ган­да про шкі­дли­вих ко­мах по­ши­рю­ва­ла­ся на­віть по шко­лах. У сіль­ських ді­тей не­рід­ко «зні­ма­ли» з уро­ків, аби до­по­ма­га­ли кол­го­спни­кам їх ви­зби­ру­ва­ти. «Ан­ти­ре­кла­му» ко­ло­рад­ських жу­ків у 1950-1960-х на­віть дру­ку­ва­ли на зво­ро­ті шкіль­них зо­ши­тів.

При­кме­тно, що крім ко­ло­рад­ських жу­ків, які по­при вжи­ті зу­си­л­ля жва­во «роз­пов­за­ли­ся» не­озо­ри­ми те­ре­на­ми Кра­ї­ни Рад, че­кі­стів ці­ка­ви­ли й де­ся­тки ін­ших ана­ло­гі­чних па­ра­зи­тів.

Свід­че­н­ням то­му, на­при­клад, — спе­цпо­ві­дом­ле­н­ня для ЦК Ком­пар­тії Укра­ї­ни від 13 ли­пня 1953 ро­ку з ре­зуль­та­та­ми пер­лю­стра­ції ли­стів ра­дян­ських гро­ма­дян на те­ми шкі­дни­ків го­ро­дів і ла­нів.

По­при чи­слен­ні спро­би пра­ців­ни­ків МДБ і МВД УРСР усу­ну­ти з кар­то­пля­них по­лів кри­ла­тих по­слан­ців «аме­ри­кан­ських ім­пе­рі­а­лі­стів», ці ко­ма­хи-не­на­же­ри «ви­сто­я­ли» й на­віть пе­ре­жи­ли крах ра­дян­сько­го ла­ду.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.