Скіль­ки «на­ро­дів» жи­ве в Укра­ї­ні

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Погляд - Ва­лен­ти­на Бо­ри­сен­ко

Не­що­дав­но ство­ре­но Ек­спер­тну ра­ду Мі­ні­стер­ства куль­ту­ри з пи­тань етно­по­лі­ти­ки. Во­на по­кли­ка­на ана­лі­зу­ва­ти су­спіль­ні про­це­си, на­да­ва­ти про­по­зи­ції, які б спри­я­ли уни­кнен­ню між­е­тні­чних кон­флі­ктів та на­ла­го­джен­ню вза­є­мо­ро­зу­мі­н­ня між етні­чни­ми спіль­но­та­ми в Укра­ї­ні.

Для ви­зна­че­н­ня шля­хів, ме­ха­ні­змів і спосо­бів розв’яза­н­ня про­блем, що ви­ни­ка­ють у сфе­рі етно­по­лі­ти­ки, ва­жли­вим є пи­та­н­ня про на­ціо­наль­ний склад на­се­ле­н­ня кра­ї­ни, а не по­ши­ре­на мі­фо­ло­гі­за­ція про 134 «на­ро­ди», які на­чеб­то тут жи­вуть. Ця ци­фра так дав­но гу­ляє в ЗМІ і під­ру­чни­ках, що й ни­ні ні­хто не за­ду­му­є­ться, а хто во­ни, ці «на­ро­ди», де взя­ли­ся, від­ко­ли жи­вуть в Укра­ї­ні. Вла­сне, вже не існує та­ких кра­їн, які ма­ли б пов­ні­стю мо­но­на­ціо­наль­ний склад.

Від­по­від­но до до­ку­мен­тів ООН і ЮНЕСКО, на­ціо­наль­на дер­жа­ва — та­ка, де ти­туль­ний на­род ста­но­вить 67% на­се­ле­н­ня в кра­ї­ні. Ін­ші за­ра­хо­ву­ю­ться до етні­чних спіль­нот, як на­ціо­наль­ні мен­ши­ни, етні­чні гру­пи, що в си­лу пев­них об­ста­вин ві­дір­ва­ли­ся від основ­но­го ядра сво­го етно­су, який має свою дер­жав­ність, та окре­мі пред­став­ни­ки рі­зних на­ро­дів зем­ної ку­лі.

Хоч ві­до­мо, що пе­ре­пи­си на­се­ле­н­ня не бу­ва­ють іде­аль­но то­чним дже­ре­лом, та все­та­ки їх прийня­то вва­жа­ти за най­більш на­дій­ну ін­фор­ма­цію. От­же, за Все­укра­їн­ським пе­ре­пи­сом 2001 ро­ку в Укра­ї­ні, окрім 37,6 міль­йо­на (77,8%) укра­їн­ців, є пред­став­ни­ки ще 15 етні­чних спіль­нот. Але аж ні­як не 134. Це ро­сі­я­ни — 8,3 міль­йо­на (17,3%), бі­ло­ру­си — 275,8 тис. (0,6%), мол­да­ва­ни — 258,6 тис. (0,5%), бол­га­ри — 204,6 тис. (0,4%), угор­ці — 156,6 тис. (0,3%), ру­му­ни — 151 тис. (0,3%), по­ля­ки — 144,1 тис. (0,3%).

Ре­шта ста­нов­лять 0,2­0,1%, тоб­то є не­чи­слен­ни­ми етні­чни­ми спіль­но­та­ми. Це єв­реї — 103,6 тис., вір­ме­ни — 99 тис., гре­ки — 91,51 тис., та­та­ри — 73,3 тис., ро­ми — 27,6 тис., азер­бай­джан­ці — 45,2 тис., нім­ці — 33,3 тис., га­га­у­зи — 31,9 тис. осіб. На­зва­ні ви­ще спіль­но­ти про­жи­ва­ють пе­ре­ва­жно ком­па­ктно: угор­ці й ру­му­ни — у За­кар­пат­ській обла­сті, ру­му­ни — у Чер­ні­ве­цькій, гре­ки — у До­не­цькій, га­га­у­зи — в Оде­ській, єв­реї — най­біль­ше у мі­стах Ки­є­ві, Оде­сі, Хар­ко­ві, Дні­прі.

Укра­ї­на за­без­пе­чує під­го­тов­ку вчи­те­лів для за­галь­но­осві­тніх на­вчаль­них за­кла­дів та кла­сів з укра­їн­ською, ро­сій­ською, угор­ською, поль­ською, ру­мун­ською, сло­ва­цькою, бол­гар­ською й ін­ши­ми мо­ва­ми. От­же, на­ша дер­жа­ва тур­бу­є­ться про за­без­пе­че­н­ня роз­ви­тку осві­ти й куль­ту­ри всіх етні­чних груп, які ста­нов­лять на­віть 0,50,1% від за­галь­ної кіль­ко­сті на­се­ле­н­ня в Укра­ї­ні.

Во­дно­час вар­то звер­ну­ти ува­гу на той факт, що роз­дму­ху­ва­н­ня мі­фу про по­лі­е­тні­чність на­се­ле­н­ня Укра­ї­ни роз­по­ча­ло­ся ще з по­ча­тку утвер­дже­н­ня ра­дян­ської вла­ди. Уже то­ді пар­тія біль­шо­ви­ків на­ма­га­ла­ся ві­ді­бра­ти пра­во в укра­їн­ців на їхню куль­ту­ру, мо­ву, на­ціо­наль­ну іден­ти­чність. Ще у під­сум­ках пе­ре­пи­су 1926 ро­ку є ці­ка­ве для нас уто­чне­н­ня, яке вар­то пам’ята­ти й ни­ні: «Пе­ре­пис ціл­ком ствер­див те, про що зна­ли всі, хто ви­вчав на­ціо­наль­ний склад на­се­ле­н­ня Укра­ї­ни, але про що до не­дав­ньо­го ча­су зов­сім не­прав­ди­ве уяв­ле­н­ня бу­ло і се­ред до­сить осві­че­ної ча­сти­ни су­спіль­ства, а са­ме, що в Укра­ї­ні зов­сім не зу­стрі­ча­є­мо ані ве­ли­кої на­ціо­наль­ної роз­ма­ї­то­сті, ані ве­ли­кої на­ціо­наль­ної «че­рез­по­ло­сі­ци». На най­чи­слен­ні­шу на­ціо­наль­ність — укра­їн­ців — при­па­дає ду­же ви­со­кий від­со­ток — 80,1%, при­чо­му весь те­рен ре­спу­блі­ки укра­їн­ці по­сі­да­ють ком­па­ктною ма­сою».

Хто ж та за­гад­ко­ва, окрім на­зва­них ви­ще 15 спіль­нот, ре­шта «на­ро­дів»? До по­над 36 пред­став­ни­ків рі­зних етно­сів, які на­лі­чу­ють від одні­єї до де­ся­ти ти­сяч і жи­вуть пе­ре­ва­жно роз­по­ро­ше­но у мі­стах Укра­ї­ни, на­ле­жать ко­рей­ці, узбе­ки, мор­дви­ни, ка­за­хи, ла­ти­ші, та­джи­ки, ба­шки­ри та ін­ші. Во­ни ні­де в Укра­ї­ні не про­жи­ва­ють ком­па­ктно. Це зде­біль­шо­го мі­гран­ти ча­сів ра­дян­сько­го пе­рі­о­ду, які за на­прав­ле­н­ням при­їха­ли в Укра­ї­ну на ро­бо­ту, взя­ли змі­ша­ні шлю­би. Ра­дян­ська вла­да ду­же дба­ла, щоб роз­чи­ня­ти укра­їн­ську на­цію пред­став­ни­ка­ми ін­ших етні­чних спіль­нот. Зре­штою та­ка та­кти­ка бу­ла при­та­ман­на всім ім­пе­рі­ям. Та на­віть для цих пред­став­ни­ків на­ціо­наль­них спіль­нот, які дис­пер­сно про­жи­ва­ють в Укра­ї­ні, пра­цю­ють куль­тур­но­осві­тні цен­три й не­діль­ні шко­ли.

До цих мі­фі­чних 134 «на­ро­дів» на­ле­жать ще 79 спіль­нот, які за чи­сель­ні­стю на­лі­чу­ють від трьох осіб до со­тні. Се­ред них пред­став­ни­ки Пів­но­чі Ро­сії: але­у­ти — 6 осіб, юка­ги­ри — 12, єв­реї се­ре­дньо­а­зі­ат­ські — 13, ітель­ме­ни — 18, то­фа­ла­ри — 18, дол­га­ни — 26, ен­ці — 26, нга­на­са­ни (у 1989 р. був 1 пред­став­ник, а у 2001­му ста­ло аж 44); уде­гей­ці — 42, ман­сі — 43, ту­вин­ці — 43.

Га­даю, не­має по­тре­би пе­ре­ра­хо­ву­ва­ти всіх не­чи­слен­них пред­став­ни­ків мі­гран­тів у пер­шо­му або дру­го­му по­ко­лін­ні. Хай со­бі жи­вуть на здо­ров’я. Ла­ска­во про­си­мо. Але й не по­трі­бно їх за­ра­хо­ву­ва­ти до на­ ціо­наль­них мен­шин із по­гля­ду не­дав­ньої осі­ло­сті та мі­зер­ної кіль­ко­сті. Тут вар­то за­зна­чи­ти, що по­лі­ти­чна за­ан­га­жо­ва­ність ча­сти­ни на­у­ков­ців при­зве­ла до ве­ли­кої плу­та­ни­ни у по­ня­т­тях: етнос, на­ція, на­род, на­ціо­наль­на мен­ши­на, що по­тре­бує окре­мо­го ви­сві­тле­н­ня.

Та по­ту­жна аси­мі­ля­ція укра­їн­сько­го на­се­ле­н­ня на рі­дній зем­лі при­зве­ла до вій­ни, бо наш пів­ні­чний су­сід те­пер за­хи­щає тан­ка­ми і мі­но­ме­та­ми «ру­скій мір».

Ака­де­мік НАН Укра­ї­ни Іван Дзю­ба не­о­дно­ра­зо­во за­зна­чав, що «офі­цій­на про­па­ган­да актив­но екс­плу­а­тує ви­зна­че­н­ня на кшталт «на­ро­ди Укра­ї­ни», «Укра­ї­на — ба­га­то­на­ціо­наль­на ре­спу­блі­ка» і сенс та­ких фор­мул зро­зумі­лий — по­ста­ви­ти під сум­нів пра­во укра­їн­сько­го на­ро­ду ви­рі­шу­ва­ти до­лю сво­єї Ві­тчи­зни».

Те­пер ма­є­мо на­слід­ки та­кої по­лі­ти­ки. За­мість то­го, щоб про­па­гу­ва­ти ін­те­гра­цію куль­тур етні­чних груп до укра­їн­сько­го су­спіль­ства, ви­хо­ву­ва­ти по­ва­гу до куль­тур­них цін­но­стей укра­їн­ців, окре­мі по­лі­ти­ки і на­да­лі не­мов­би не ба­чать за­гро­зи руй­ну­ва­н­ня укра­їн­ської дер­жав­но­сті че­рез мі­фо­ло­гі­чні те­о­рії на­ду­ма­них 134 «на­ро­дів», на­дмір­ну по­лі­е­тні­чність і ні­би­то дба­ють про між­е­тні­чну зла­го­ду. Во­ни при­ду­му­ють на­віть за­ко­ни про «ко­рін­ні» на­ро­ди, на­ціо­наль­ні мен­ши­ни.

Тре­ба ма­ти на ува­зі й той факт, що про­від­ні єв­ро­пей­ські дер­жа­ви офі­цій­но від­мо­ви­ли­ся від муль­ти­куль­тур­но­сті, а спо­від­у­ють те­пер по­лі­ти­ку ада­пта­ції мен­шин і мі­гран­тів до на­ро­ду, на те­ри­то­рії яко­го во­ни про­жи­ва­ють. Ли­ше об’єктив­на істо­рія Укра­ї­ни, ін­те­гра­ція в укра­їн­ське су­спіль­ство етні­чних груп, що тут про­жи­ва­ють, роз­ви­ток укра­їн­ської куль­ту­ри, мо­ви при­ве­дуть до між­е­тні­чної зла­го­ди в дер­жа­ві. Укра­їн­ці й на­да­лі то­ле­ран­тно ста­ви­ти­му­ться до куль­тур­них за­пи­тів пред­став­ни­ків усіх етні­чних груп, на­віть не­чи­слен­них, і у від­по­відь че­ка­ють на вза­єм­ну по­ва­гу до сво­єї мо­ви і куль­ту­ри.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.