Ми­сли­тель про­ти псев­до­ци­ві­лі­за­ції: Ален Бе­зан­сон і Ро­сія

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Інтерв’ю - Ро­змов­ляв Олег Ба­ган,

Та­рас Ма­ру­сик — ві­до­мий укра­їн­ський жур­на­ліст, пе­ре­кла­дач, гро­мад­ський ді­яч, ав­тор по­над 2000 ви­сту­пів на ра­діо «Сво­бо­да» і по­над 300 пу­блі­ка­цій у про­від­них укра­їн­ських ви­да­н­нях, має осо­бли­ві за­слу­ги в роз­ви­тку куль­тур­ної спів­пра­ці між Укра­ї­ною і Фран­ці­єю (є го­лов­ним ре­да­кто­ром фран­ко­мов­но­го жур­на­лу «Le francais» і уча­сни­ком низ­ки пе­ре­кла­да­цьких про­е­ктів).

Пе­ре­кла­дач по­лі­то­ло­гі­чних книг су­ча­сно­го фран­цузь­ко­го істо­ри­ка і куль­ту­ро­ло­га Але­на Бе­зан­со­на «Ли­хо сто­лі­т­тя: Про ко­му­нізм, на­цизм і уні­каль­ність Го­ло­ко­сту» (2007) і «Свя­та Русь» (2016); мо­но­гра­фії Фран­су­а­зи Том «Кі­нець ко­му­ні­зму» (1999) та кни­ги укра­їн­сько­го ді­а­спор­но­го істо­ри­ка Во­ло­ди­ми­ра Ко­си­ка «Фран­ція та Укра­ї­на: Ста­нов­ле­н­ня укра­їн­ської ди­пло­ма­тії (бе­ре­зень 1917-го — лю­тий 1918-го)» (2004).

— Са­ма по­стать Але­на Бе­зан­со­на є зна­ко­вою і вель­ми ори­гі­наль­ною на тлі єв­ро­пей­ської по­лі­то­ло­гії. Що Вас при­ва­би­ло осо­бли­во в йо­го осо­бі?

— Ме­ні по­та­ла­ни­ло по­зна­йо­ми­ти­ся з Але­ном Бе­зан­со­ном під час мо­го на­вча­н­ня в Па­ри­жі чверть сто­лі­т­тя то­му. Уже пер­ше ін­терв’ю, яке він ме­ні дав у 1994 ро­ці, за­свід­чи­ло, що А.Бе­зан­сон — не­ви­пад­ко­ва лю­ди­на в укра­їн­ській те­мі. Те, що він ви­слов­лю­вав то­ді з при­во­ду ста­ту­су укра­їн­ської мо­ви, на­галь­но­сті ство­ре­н­ня не­за­ле­жно­го пра­во­слав­но­го па­трі­ар­ха­ту, за­про­ва­дже­н­ня вла­сної ва­лю­ти й уне­за­ле­жне­н­ня укра­їн­ської еко­но­мі­ки, спри­йма­ло­ся пост­ра­дян­ським су­спіль­ством і на­віть біль­ші­стю укра­їн­сько­го по­лі­ти­ку­му як ра­ди­ка­лізм.

Осо­бли­во вра­зи­ла не ли­ше Бе­зан­со­но­ва на­у­ко­ва, але й люд­ська че­сність, що до­зво­ли­ло йо­му від­вер­то ви­зна­ти по­мил­ки мо­ло­до­сті. Про це він на­пи­сав в ав­то­біо­гра­фії «Ге­не­ра­ція», опу­блі­ко­ва­ній по­над 20 ро­ків то­му. Зов­сім мо­ло­дим, у ві­ці 19 ро­ків, він став чле­ном Фран­цузь­кої ком­пар­тії, яка зайня­ла в по­ство­єн­ній Фран­ції ва­го­ме ста­но­ви­ще. То­ді ко­му­ні­сти­чна і, шир­ше, лі­ва іде­о­ло­гія за­па­ну­ва­ла у го­ло­вах пе­ре­ва­жної біль­шо­сті на­у­ко­вої і пи­сьмен­ни­цької елі­ти.

Ли­ше не­ве­ли­ка кіль­кість ін­те­ле­кту­а­лів, до яких на­ле­жав А.Бе­зан­сон, зумі­ла зі­ско­чи­ти «з гол­ки» со­вєт­ської про­па­ган­ди. Че­рез п’ять ро­ків пі­сля всту­пу до ком­пар­тії він ви­йшов з її лав. По­штов­хом для цьо­го ста­ла зна­ме­ни­та до­по­відь Ми­ки­ти Хру­що­ва на XX з’їзді КПРС із ви­кри­т­тям зло­чи­нів Ста­лі­на. В ав­то­біо­гра­фії на­у­ко­вець на­пи­сав, що не ро­зу­міє тих, хто за­ли­шив­ся в ком­пар­тії пі­сля 1956 ро­ку, і зі­знав­ся, як йо­му бу­ло со­ром­но і який гнів у ньо­го ви­кли­ка­ло усві­дом­ле­н­ня то­го, що йо­го обду­ри­ли: «То­ді я ви­рі­шив як на­у­ко­вець-по­ча­ткі­вець до­слі­джу­ва­ти істо­рію Ро­сії та СРСР, щоб кра­ще зро­зу­мі­ти, що ста­ло­ся зі мною… Спо­ді­ва­ю­ся, що весь час, який я ви­тра­тив на до­слі­дже­н­ня ро­сій­ської істо­рії та ра­дян­сько­го ко­му­ні­зму, на їх ви­вче­н­ня й ана­ліз, бу­де за­ра­хо­ва­но ме­ні як ка­я­т­тя».

Зга­даю тут се­ред кіль­кох де­ся­тків йо­го до­слі­джень із со­вє­то­ло­гії дві пра­ці — «Ін­те­ле­кту­аль­ні дже­ре­ла ле­ні­ні­зму» (1977) та «Ра­дян­ське те­пе­рі­шнє і ро­сій­ське ми­ну­ле» (1980). Для А.Бе­зан­со­на ле­ні­нізм — це сво­го ро­ду іде­о­ло­гі­чна па­то­ло­гія й дже­ре­ло будь-якої то­та­лі­тар­ної си­сте­ми. Осно­ви ле­ні­ні­зму до­слі­дник зна­хо­дить у ре­лі­гій­но­мі­сти­чних те­о­рі­ях, які ґрун­ту­ю­ться на езо­те­ри­змі та ви­що­му мі­сти­чно­му знан­ні. Са­ме в стру­кту­рі то­та­лі­тар­ної ві­ри, її псев­до­хри­сти­ян­ських дже­ре­лах слід шу­ка­ти ключ від біль­шо­ви­цької іде­о­ло­гії, яку він на­зи­ває ло­го­кра­ті­єю, вла­дою сло­ва, яка на­справ­ді є па­ну­ва­н­ням бре­хні.

Май­стер па­ра­до­ксаль­них фор­му­лю­вань, А.Бе­зан­сон у книж­ці «Ра­дян­ське те­пе­рі­шнє і ро­сій­ське ми­ну­ле» по­ка­зує аб­сур­дність ре­жи­му на при­кла­ді ра­дян­ської еко­но­мі­ки, яку на­зи­ває при­ви­дом і при­свя­чує їй роз­діл під на­звою «Ана­то­мія одно­го при­ви­ду». Тут оче­ви­дний на­тяк на мар­ксів­ський «при­вид ко­му­ні­зму», який бро­дить Єв­ро­пою. Так-от, А.Бе­зан­сон за­зна­чає, що ци­фри ра­дян­сько­го ста­ле­ви­ро­бни­цтва охо­плю­ють «ви­ро­бни­цтво ста­лі, ви­пуск псев­до­ста­лі, псев­до­ви­ро­бни­цтво ста­лі». Тоб­то в кра­ї­ні існу­ва­ла офі­цій­на бре­хня на рів­ні ста­ти­сти­ки.

А ще ме­не при­ва­блює в ньо­му йо­го до­те­пний і, ко­ли тре­ба, іро­ні­чно-сар­ка­сти­чний стиль, а та­кож ін­те­ле­кту­аль­на від­ва­га пи­са­ти і го­во­ри­ти те, що є май­же та­бу. При­га­дую, в одно­му з ін­терв’ю, яке я взяв у ньо­го для ти­жне­ви­ка «Дзер­ка­ло ти­жня», він за­зна­чив: «Якось пре­зи­дент Буш ска­зав, що по­ба­чив ду­шу Пу­ті­на в гли­би­ні йо­го очей. Я не знаю, що він по­ба­чив би на дні очей пре­зи­ден­та Ку­чми, але я ду­маю: те, що він по­ба­чив на дні очей Пу­ті­на, не має ні­чо­го спіль­но­го з дій­сні­стю».

— Що спо­ну­ка­ло Бе­зан­со­на до ви­вче­н­ня укра­їн­ської істо­рії ХХ ст.?

— До за­ці­кав­ле­н­ня Укра­ї­ною він при­йшов не без­по­се­ре­дньо, а від­штов­ху­ю­чись від те­ми Ро­сії і Ра­дян­сько­го Со­ю­зу. І це сто­су­є­ться не ли­ше йо­го, але й ін­ших ви­зна­чних фран­цузь­ких істо­ри­ків. На­при­клад, Да­ні­ель Бо­вуа, ав­тор «укра­їн­сько­го три­ку­тни­ка» (трьох ґрун­тов­них фа­кто­ло­гі­чних книг про істо­рію ХІХ ст. в Укра­ї­ні — О.Б.) і роз­від­ки про Во­линь, до укра­їн­ської те­ма­ти­ки до­лу­чив­ся пі­сля ви­вче­н­ня ро­сій­ської мо­ви й лі­те­ра­ту­ри, а від­так — поль­ської мо­ви та істо­рії. І як ко­жен че­сний до­слі­дник, який за­ймав­ся істо­рі­єю Ро­сії і Ра­дян­сько­го Со­ю­зу, він не зміг оми­ну­ти укра­їн­сько­го пи­та­н­ня і не ви­окре­ми­ти істо­рії вла­сне Укра­ї­ни. Він був ба­жа­ним і по­че­сним го­стем на рі­зних за­хо­дах, які ор­га­ні­зо­ву­ва­ла укра­їн­ська ді­а­спо­ра в Па­ри­жі. Це і ро­ко­ви­ни Го­ло­до­мо­ру 1932-1933 ро­ків, і 1000-лі­т­тя хре­ще­н­ня Ру­си-Укра­ї­ни. Це та­кож стат­ті, пе­ред­мо­ви до кни­жок укра­їн­ських ди­си­ден­тів, за­бо­ро­не­них в ім­пе­рії зла і пе­ре­кла­де­них фран­цузь­кою мо­вою — на­при­клад, пе­ред­мо­ва до ви­да­но­го на За­хо­ді зви­ну­ва­че­н­ня «Етно­цид укра­їн­ців в СРСР».

А.Бе­зан­сон слу­шно за­зна­чає: «Бо­роть­ба Укра­ї­ни має стра­те­гі­чне зна­че­н­ня. У ра­зі пе­ре­мо­ги ра­дян­ська вла­да мо­же під­три­му­ва­ти своє па­ну­ва­н­ня май­же без­ко­не­чно. У ра­зі по­раз­ки, бу­ду­чи ви­му­ше­ною на­да­ти Укра­ї­ні ав­то­но­мію, СРСР за­ва­ли­ться одра­зу, а з ним і йо­го до­мі­ну­ва­н­ня над тре­ти­ною сві­ту. До пев­ної мі­ри, на­ше май­бу­тнє, на­ша до­ля ви­рі­шу­є­ться на бе­ре­гах Дні­пра, який оми­ває ба­ні ки­їв­ської Свя­тої Со­фії і со­ня­шни­ко­ві по­ля».

— Про Ро­сію за­га­лом пи­шуть ба­га­то на За­хо­ді. У чо­му ори­гі­наль­ність оці­нок та ви­снов­ків Бе­зан­со­на?

— На За­хо­ді про Ро­сію рід­ко так від­вер­то пи­шуть. Якщо взя­ти йо­го на­йостан­ні­шу, пе­ре­кла­де­ну укра­їн­ською, пра­цю «Свя­та Русь» (2016), то да­є­ться взна­ки те, що А.Бе­зан­сон був обду­ре­ний ра­дян­сько-ро­сій­ською ко­му­ні­сти­чною про­па­ган­дою і то­му про­дов­жує з усіх сил ар­гу­мен­то­ва­но й без­жаль­но, як ма­ло хто на За­хо­ді, ви­кри­ва­ти ро­сій­ську суть, зри­ва­ти з Ро­сії ма­ски. Уже на са­мо­му по­ча­тку книж­ки він з усі­єю пря­мо­тою, яку до­зво­ляє по­ді­бне до­слі­дже­н­ня, ка­же: «Ми­сте­цтво бре­хні та­ке ж ста­ре, як і са­ма Ро­сія. І Кю­стін, і Мі­шле від­зна­чи­ли це ми­сте­цтво, як її основ­ну ри­су… Але на­ше XX сто­лі­т­тя пі­зна­ло но­ву і скла­дні­шу вер­сію зга­да­ної бре­хні — ко­му­ні­сти­чну бре­хню. Во­на не є вла­сне ро­сій­ською. Про­те во­на ви­йшла з Ро­сії і по­ши­ри­ла­ся на всю те­ри­то­рію ко­му­ні­зму».

Ме­та­фо­ри, які ви­ко­ри­сто­вує А.Бе­зан­сон для то­го, щоб чи­тач вло­вив і якнай­опу­клі­ше зро­зу­мів див­не утво­ре­н­ня, яке «умом нє по­нять», ча­сто не­спо­ді­ва­ні. На­при­клад, ко­му­нізм він по­рів­няв з роз­ви­тком ра­ку: по­ча­тко­ва пу­хли­на — це ро­сій­ський ко­му­нізм (ле­ні­нізм), а ме­та­ста­зи — це ки­тай­ський, в’єтнам­ський, пів­ні­чно­ко­рей­ський чи ку­бин­ський ко­му­нізм: «Ки­тай і В’єтнам жи­вуть із цим ра­ком, але роз­ви­ва­ю­ться вла­сним шля­хом».

Але чи не на­йо­ри­гі­наль­ні­шою в «Свя­тій Ру­сі» є за­галь­на те­за про не­га­тив­ну роль ро­сій­сько­го пра­во­слав’я у фор­му­ван­ні за­сад те­ро­ри­сти­чної дер­жа­ви. На­ма­га­ю­чись по­ка­зу­ва­ти всім своє на­чеб­то «Бо­же облич­чя», ця дер­жа­ва є на­справ­ді по­тьом­кін­ською де­ко­ра­ці­єю, за якою при­хо­ву­є­ться те­ро­ризм дер­жав­но-пра­во­слав­но­го роз­ли­ву.

А.Бе­зан­сон усві­до­мив, що не хо­че бу­ти при­кри­т­тям для облу­дної іде­о­ло­гії, яка ви­хо­дить із Ро­сії, не хо­че за­ли­ша­ти­ся ча­сти­ною ім­пе­рії бре­хні. Не­да­рем­но в ро­сій­сько­му се­гмен­ті ін­тер­не­ту йо­му на­лі­пи­ли яр­лик «су­ча­сно­го не­на­ви­сни­ка Ро­сії». І якщо б ті кри­ти­ки бу­ли по­слі­дов­ни­ми, то та­ким ви­ра­зом во­ни мо­гли б сха­ра­кте­ри­зу­ва­ти слав­них йо­го по­пе­ре­дни­ків — мар­кі­за Астоль­фа де Кю­сті­на і Жу­ля Мі­шле.

Пер­ший пі­сля від­ві­дин Ро­сії ви­дав у Па­ри­жі свої що­ден­ни­ко­ві за­пи­си під на­звою «Ро­сія у 1839 ро­ці» або «Ли­сти з Ро­сії». Но­та­тки, за­пи­са­ні по-пар­ти­зан­ськи, за прин­ци­пом за­ха­ляв­ної кни­же­чки, бу­ли ви­да­ні в чо­ти­рьох то­мах і ма­ли ефект бом­би, що ро­зір­ва­лась. До ре­чі, ця пра­ця бу­ла за­бо­ро­не­на не ли­ше в Ро­сії, але й у Ра­дян­сько­му Со­ю­зі. Ано­нім­ні пе­ре­ка­зи й пе­ре­кла­ди хо­ди­ли в спи­сках се­ред ди­си­ден­тів.

На­ве­ду тут одну ци­та­ту з де Кю­сті­на: «Тре­ба по­жи­ти у цій пу­сте­лі без спо­кою, в тій тюр­мі без спо­чин­ку, яка зве­ться Ро­сі­єю, аби від­чу­ти всю сво­бо­ду, яку ма­ють на­ро­ди в ін­ших кра­ї­нах Єв­ро­пи, хоч би який там був спо­сіб прав­лі­н­ня… Ко­ли ва­ші ді­ти на­ду­ма­ють на­рі­ка­ти на Фран­цію, про­шу вас, ско­ри­стай­тесь мо­їм ре­це­птом, ска­жіть їм: їдь­те в Ро­сію! Ця ман­дрів­ка ко­ри­сна для ко­жно­го єв­ро­пей­ця. Бо, спі­знав­шись ближ­че з Ро­сі­єю, ко­жен бу­де ща­сли­вий жи­ти в якій зав­го­дно ін­шій кра­ї­ні».

У «Свя­тій Ру­сі» А.Бе­зан­сон по­кли­ка­є­ться та­кож на істо­ри­ка Ж.Мі­шле та йо­го пра­цю під про­мо­ви­стою на­звою «Де­мо­кра­ти­чні ле­ген­ди Пів­но­чі». Все­ре­ди­ні XIX сто­лі­т­тя Мі­шле ви­явив­ся про­зір­ли­вим що­до Ро­сії: «Вчо­ра во­на нам ка­за­ла: я є хри­сти­ян­ством. Зав­тра во­на нам ска­же: я — со­ці­а­лізм!».

А.Бе­зан­сон за­зна­чає, що пра­ця Мі­шле про­ни­кає в суть ро­сій­ської дій­сно­сті і спів­зву­чна йо­го дум­кам: «Ро­сі­я­нин — це бре­хня. Бре­хня — в гро­ма­ді, фаль­ши­вій гро­ма­ді. Бре­хня — в по­мі­щи­ку, свя­ще­ни­ку і ца­ре­ві… бре­хли­ва з бре­хли­вих, най­ви­ща бре­хня, яка увін­чує всі бре­хні. Кре­щен­до бре­хні, хи­тро­щів та ілю­зій… Тен­ден­ці­єю по- ді­бної дер­жа­ви є те, що во­на стає все мен­ше дер­жа­вою і все біль­ше ре­лі­гі­єю. В Ро­сії все має ре­лі­гій­ний ви­мір. Все є або хо­че бу­ти свя­тим… Пре­див­на за­ба­ган­ка! Ви на­віть не мо­же­те ор­га­ні­зу­ва­ти в се­бе світ гро­мад­сько­го пра­во­по­ряд­ку, ниж­чий світ! А пре­тен­ду­є­те на ви­щий світ ре­лі­гії. Бу­ду­чи во­ро­га­ми За­ко­ну, ви хо­че­те під­ня­ти­ся ви­ще За­ко­ну, ви за­зі­ха­є­те на світ Бла­го­да­ті! Не­зда­тні до люд­ської пра­ці, ви се­бе ве­ли­ча­є­те Бо­га­ми».

Май­же 20 ро­ків то­му на­бу­ла ре­зо­нан­су по­ле­мі­ка Але­на Бе­зан­со­на з аме­ри­кан­ським істо­ри­ком Мар­ті­ном Ма­лія (Ма­ля), в якій фран­цузь­кий істо­рик ска­зав, що Ро­сія від­ста­ла від Єв­ро­пи не на п’ят­де­сят, а на ти­ся­чу ро­ків, якщо не біль­ше, че­рез те не мо­жна по­рів­ню­ва­ти ро­сій­сько­го ца­ря з, на­при­клад, бранден­бурзь­ким кур­фюр­стом або ко­ро­лем Шве­ції. Цим мо­нар­хам ні­ко­ли б не спа­ло на дум­ку вла­сно­ру­чно ви­ко­ну­ва­ти обов’яз­ки ка­та чи пе­ре­тво­рю­ва­ти па­ла­цо­ві па­ла­ти на ка­тів­ню.

«Рус­со мав під­ста­ви ска­за­ти, — за­зна­чає він, — що Ро­сія «зі­гни­ла, не всти­гнув­ши до­зрі­ти». Щоб по­до­ла­ти від­ста­ва­н­ня від За­хо­ду… бу­ло зна­йде­но три фор­ми «ком­пен­са­ції не­пов­но­цін­но­сті»: ре­лі­гія, ім­пер­ське чу­т­тя та бре­хня». Ко­му­нізм, на йо­го дум­ку, не ли­ше за­галь­му­вав роз­ви­ток Ро­сії, а й при­мно­жив усе те мер­зен­не, що по­мі­ча­ли в ро­сій­сько­му ла­ді та спосо­бі жи­т­тя єв­ро­пей­ці. «Тож від­по­відь на за­пи­та­н­ня, чи є Ро­сія ча­сти­ною Єв­ро­пи, за­ле­жить від то­го, чи вва­жа­є­мо ми, що во­на про­сто від­ста­ла від Єв­ро­пи, чи ви­зна­є­мо, що ма­є­мо спра­ву зі спо­тво­ре­н­ням Єв­ро­пи».

У зга­да­ній стат­ті «Схі­дні кор­до­ни Єв­ро­пи та ро­сій­ське пи­та­н­ня» А.Бе­зан­сон від­вер­то пи­ше, що Ро­сія бу­ла й за­ли­ши­ла­ся шту­чним утво­ре­н­ням, бо від­ра­зу по­ста­ла не як на­ціо­наль­на дер­жа­ва, а як ім­пе­рія, яка імі­ту­ва­ла ре­зуль­тат єв­ро­пей­ської ци­ві­лі­за­ції, але на­справ­ді «під пе­тер­бурзь­ким ла­ком по­чу­ва­ла се­бе спад­ко­є­ми­цею Ор­ди». Звід­си — і зов­сім ін­ше тлу­ма­че­н­ня кор­до­нів та їхньої не­до­тор­кан­но­сті, що ми, укра­їн­ці, бо­лі­сно і з втра­та­ми про­жи­ва­є­мо ни­ні.

В одній із не­дав­ніх ста­тей цей ви­зна­чний ми­сли­тель до­те­пним нео­ло­гі­змом ви­крив суть Ро­сій­ської Пра­во­слав­ної Цер­кви. За ана­ло­гі­єю з Ко­му­ні­сти­чним ін­тер­на­ціо­на­лом (ско­ро­че­но — Ко­мін­терн), та­ким со­бі кон­сор­ці­у­мом ком­пар­тій сві­ту, яким ке­ру­вав Кремль, А.Бе­зан­сон на­звав цей но­ві­тній пра­во­слав­ний спрут іро­ні­чно «Ду­хін­тер­ном», ду­хов­ним ін­тер­на­ціо­на­лом.

То­му не­має ні­чо­го див­но­го, що в пе­ред­мо­ві до пра­ці Мар­ка Ра­е­фа «Зро­зу­мі­ти дав­ній ро­сій­ський ре­жим. Дер­жа­ва і су­спіль­ство в ім­пе­рі­а­лі­сти­чній Ро­сії» А.Бе­зан­сон ще в 1982 ро­ці ви­сло­вив пе­ре­ко­на­н­ня, що «про­цес над ро­сій­ською істо­рі­єю на три­бу­на­лі істо­рії є най­го­лов­ні­шим з усіх по­ді­бних».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.