Яке ви­прав­да­н­ня ма­є­мо ми?

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Панорама -

«The past is never dead. It’s not even past». Ци­та­та з вір­ша Ві­лья­ма Фол­кне­ра мо­же ма­ти без­ліч ін­тер­пре­та­цій.

Чо­мусь во­на при­хо­дить на дум­ку в сер­пні 2018 ро­ку при вру­чен­ні пре­мії іме­ні укра­їн­сько­го по­е­та-му­че­ни­ка, який за­ги­нув у ве­ре­сні 1985.

Стус близь­кий, йо­го пре­мія — не де­ко­ра­ція, а рад­ше ім­пе­ра­тив. Стус — жи­ва істо­рія і по­зи- ція, йо­го пре­мія — ви­клик і обов’язок. Це наш час і, на жаль, на­ші ди­ле­ми. It’s the present.

Осо­бли­во за­раз, ко­ли за по­ляр­ним ко­лом ка­ра­є­ться Олег Сен­цов, пе­ре­йшов­ши ще одну не­люд­ську від­мі­тку бо­лю і стра­ж­дань — сто днів го­ло­ду­ва­н­ня. Стус по­мер за до­сі не з’ясо­ва­них об­ста­вин, під час су­хо­го го­ло­ду­ва­н­ня, як він то­ді ска­зав, «до кін­ця».

Для спад­ко­є­ми­ці Ра­дян­сько­го Со­ю­зу її ка­раль­ні ор­га­ни та ме­то­ди ла­ма­н­ня лю­дей зов­сім не у ми­ну­ло­му.

Ана­ліз зло­чи­нів та осуд ко­му­ні­сти­чної си­сте­ми ще оста­то­чно не за­вер­ше­ний. На­цизм — ні­кчем­ний, лу­ка­вий; пу­блі­чно, со­ці­аль­но і по­лі­ти­чно не­д­опу­сти­мий.

На­то­мість мар­ксизм, ле­ні­нізм, ма­о­їзм — тоб­то ко­му­нізм — ли­ша­є­ться ле­гі­тим­ною ін­те­ле­кту­аль­ною опці­єю і ді­ю­чою со­ці­аль­ною та по­лі­ти­чною си­сте­мою.

Там, де він га­не­бно про­грав, всти­гнув­ши за­по­ді­я­ти ге­но­цид за ге­но­ци­дом, і на­віть у де­мо­кра­ти­чних чи лі­бе­раль­них су­спіль­ствах він на­да­лі ши­ри­ться як ре­ци­див­ний рак у но­вих му­та­ці­ях: ав­то­ри­та­ри­зми, по­пу­лiзми, кла­со­ві вій­ни, identity politics, по­лі­ти­чний па­тер­на­лізм і по­хі­дна від ньо­го гро­ма­дян­ська без­від­по­від­аль­ність.

Стус знав, що осуд зло­чи­нів ко­му­ні­зму не­об­хі­дний, і ві­рив, що він від­бу­де­ться.

За­раз на­ша від­по­від­аль­ність по­ля­гає в то­му, щоб суд за­вер­шив­ся. І щоб ви­рок оста­то­чно до­по­міг нам ли­ши­ти ми­ну­ле в ми­ну­ло­му. Але по­ки що the past is not even past.

Осо­бли­во за­раз, ко­ли Сту­сів Дон­бас, зем­ля, за яку він так пе­ре­жи­вав і вбо­лі­вав, є по­лем би­тви і кро­ві. Він на вла­сні очі ба­чив, до чо­го при­зво­дить ру­си­фі­ка­ція і по­збав­ле­н­ня то­то­жно­сті, адже ви­кла­дав укра­їн­ську мо­ву са­ме в ба­га­то­стра­ждаль­ній Гор­лів­ці. Ми­ри­ти­ся та­ки не мо­жна.

27 ро­ків то­му зда­ва­ло­ся, що не­без­пе­ка ми­ну­ла, ім­пе­рія впа­ла. Однак ім­пе­рі­а­лізм по­ту­жно від­нов­лю­є­ться як смер­то­но­сна ра­ко­ва ме­та­ста­за. Сьо­го­дні він ви­лив­ся у вій­ну.

Вій­ну, що за­бра­ла жи­т­тя і по­ка­лі­чи­ла де­ся­тки ти­сяч. Вій­ну, яка про­дов­жує шма­ту­ва­ти кра­ї­ну і трав­му­ва­ти увесь наш на­род, як і в ми­ну­ло­му.

The past is not even past. Це яскра­во по­ка­за­ли су­пе­ре­чки нав­ко­ло філь­му про Сту­са. І не ли­ше во­ни.

Ба­жа­н­ня жи­вих уча­сни­ків мі­ня­ти ми­ну­ле, цен­зу­ру­ва­ти істо­рію, нею ма­ні­пу­лю­ва­ти, її під­ма­льо­ву­ва­ти, ви­лу­чи­ти з неї не­ви­гі­дні сю­же­ти. «Ма­скі­ров­ка» — мо­раль­на чи мі­лі­тар­на — не зав­жди вда­є­ться. Прав­да, на­віть по­ка­лі­че­на, стає ви­ди­мою. Сві­до­мість про су­ди­ли­ще над Сту­сом біль­ша, ніж ко­ли-не­будь.

Ме­то­ди Пу­ті­на чим­раз ча­сті­ше на­зи­ва­ю­ться по іме­ні.

Із 47 ро­ків жи­т­тя, сим­во­лі­чний вік для укра­їн­сько­го по­е­та, Стус 13 про­вів у ра­дян­ських слід­чих ізо­ля­то­рах, кар­це­рах, ка­ме­рах-оди­но­чках, мор­дов­ських та­бо­рах, на Ко­ли­мі, на ка­тор­жній ро­бо­ті в ша­хті.

Стус на­по­ля­гав на прав­ді, ко­ли па­ну­ва­ла ди­кта­ту­ра бре­хні. Він був зда­тен зро­би­ти мо­раль­ний ви­бір, ото­че­ний амо­раль­ною біль­ші­стю.

Хоч Ра­дян­ський Со­юз у ми­ну­ло­му, ви­клик за­ли­ша­є­ться. Єв­ген Го­ло­ва­ха ото­то­жнює фе­но­мен амо­раль­ної біль­шо­сті вла­сти­во з на­шим ча­сом, кон­ста­ту­ю­чи, що «одна лю­ди­на за­ра­ди прин­ци­пів мо­же по­жер­тву­ва­ти со­бою, а ін­ша за­ра­ди ви­го­ди по­жер­твує ін­ши­ми».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.