Пам’яті по­бра­ти­ма

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Калейдоскоп - Ва­силь Ов­сі­єн­ко Ки­їв, 2016, 295 стор., твер­да обкл. Ки­їв, 2014 рік, 559 стор., твер­да обкл. Ки­їв 2017 рік, 316 стор., твер­да обкл.

ве­ре­сня в Ки­є­ві по­мер лі­те­ра­ту­ро­зна­вець, по­лі­ти­чний ми­сли­тель, іде­о­лог на­ціо­наль­но­ви­зволь­но­го ру­ху, до­слі­дник на­ціо­наль­но-по­лі­ти­чних про­це­сів у Ра­дян­сько­му Со­ю­зі та не­за­ле­жній Укра­ї­ні, ав­тор по­лі­ти­чно­го тра­кта­ту «Пра­во жи­ти» — фун­да­мен­таль­но­го до­слі­дже­н­ня про не­рів­но­прав­не ста­но­ви­ще укра­їн­сько­го на­ро­ду в скла­ді СССР і то­та­лі­тар­ні осно­ви «ре­аль­но­го со­ці­а­лі­зму», ра­дян­ський ди­си­дент-по­літв’язень Юрій Ва­си­льо­вич Ба­дзьо.

На­ро­див­ся він 25 кві­тня 1936 ро­ку в се­лі Ко­пи­нів­ці Му­ка­чів­сько­го ра­йо­ну, За­кар­пат­ської обла­сті у ба­га­то­ді­тній се­лян­ській ро­ди­ні. У 1958-му за­кін­чив укра­їн­ське від­ді­ле­н­ня фі­ло­ло­гі­чно­го фа­куль­те­ту Ужго­род­сько­го уні­вер­си­те­ту, в 1964-му — аспі­ран­ту­ру Ін­сти­ту­ту лі­те­ра­ту­ри АН УССР. Три ро­ки пра­цю­вав учи­те­лем, ди­ре­кто­ром шко­ли в за­кар­пат­ських се­лах. З кін­ця 1961-го — аспі­рант, по­тім спів­ро­бі­тник Ін­сти­ту­ту лі­те­ра­ту­ри АН УССР. З пер­ших мі­ся­ців пе­ре­бу­ва­н­ня в Ки­є­ві Ба­дзьо вів актив­ну на­у­ко­ву і гро­мад­ську ді­яль­ність — опу­блі­ку­вав низ­ку мас­шта­бних лі­те­ра­ту­ро­знав­чих ста­тей, які ді­ста­ли від­гук у пре­сі; у 1961-1964-му — член Ра­ди ки­їв­сько­го Клу­бу твор­чої мо­ло­ді — пер­шої в Укра­ї­ні не­фор­маль­ної ор­га­ні­за­ції на­ціо­наль­но-па­трі­о­ти­чно­го на­прям­ку пе­рі­о­ду хру­щов­ської «від­ли­ги». У 1964 р. одру­жив­ся зі Сві­тла­ною Ки­ри­чен­ко, в шлю­бі з якою на­ро­ди­лись син Сер­гій і до­чка Бо­г­да­на.

4 ве­ре­сня 1965 ро­ку Юрій Ба­дзьо взяв участь у пу­блі­чно­му про­те­сті про­ти аре­штів укра­їн­ської ін­те­лі­ґен­ції на пе­ре­гля­ді філь­му Сер­гія Па­ра­джа­но­ва «Ті­ні за­бу­тих пред­ків» у ки­їв­сько­му кі­но­те­а­трі «Укра­ї­на». За це та за від­мо­ву зре­кти­ся сво­єї по­зи­ції Ба­дзя ви­клю­чи­ли з КПСС, звіль­ни­ли з Ін­сти­ту­ту лі­те­ра­ту­ри, по­сту­по­во по­зба­ви­ли мо­жли­во­сті пра­цю­ва­ти не ли­ше за фа­хом, але і в ін­те­ле­кту­аль­ній сфе­рі вза­га­лі, адмі­ні­стра­тив­но пе­ре­слі­ду­ва­ли. Остан­ні п’ять ро­ків пе­ред аре­штом Юрій Ба­дзьо пра­цю­вав ван­та­жни­ком у хлі­бній крам­ни­ці.

У 1971 Юрій Ба­дзьо звер­нув­ся з ли­стом до VI з’їзду Спіл­ки пи­сьмен­ни­ків Укра­ї­ни, в яко­му по­ста­вив пи­та­н­ня про не­рів­но­прав­не ста­но­ви­ще укра­їн­ської куль­ту­ри в умо­вах на­ціо­наль­но­по­лі­ти­чної не­сво­бо­ди.

У 1972 у від­по­відь на но­ву хви­лю по­лі­ти­чних аре­штів роз­по­чав пи­са­ти тра­ктат «Пра­во жи­ти». Пер­ший ва­рі­ант до­слі­дже­н­ня — 1400 сто­рі­нок ру­ко­пи­сно­го текс­ту, на на­пи­са­н­ня яко­го пі­шло п’ять ро­ків, — у 1977-му був ви­кра­де­ний із квар­ти­ри при­я­те­ля. Ба­дзьо був впев­не­ний, що це спра­ва рук КҐБ. На­но­во роз­по­чав пра­цю­ва­ти над до­слі­дже­н­ням. У лю­то­му 1979 р. під час об­шу­ку бу­ло ви­лу­че­но 450 сто­рі­нок дру­го­го не­за­кін­че­но­го ва­рі­ан­ту «Пра­ва жи­ти». Че­рез два мі­ся­ці, 23 кві­тня 1979 р., Ба­дзя бу­ло за­а­ре­што­ва­но. За час між об­шу­ком і аре­штом він на­пи­сав «Від­кри­то­го ли­ста Пре­зи­дії Вер­хов­ної Ра­ди СССР і ЦК КПСС», а та­кож «Від­кри­то­го ли­ста укра­їн­ським і ро­сій­ським істо­ри­кам», у яких ко­ро­тко ви­клав основ­ні ідеї «Пра­ва жи­ти».

19-21 гру­дня 1979 р. від­був­ся суд над Ба­дзьом, на який не допу­сти­ли ні­ко­го, крім «спе­цпу­блі­ки». Йо­му ін­кри­мі­ну­ва­ли ру­ко­пис «Пра­ва жи­ти», збе­рі­га­н­ня і роз­по­всю­дже­н­ня ви­да­ної у Льво­ві в 1937-му «Про­гра­ми аси­мі­ля­ції укра­їн­ців і бі­ло­ру­сів у Поль­щі», ма­ши­но­пис Ми­ко­ли Ру­ден­ка «Еко­но­мі­чні мо­но­ло­ги», ви­сту­пи на парт­збо­рах у 1965-му з при­во­ду про­те­стів про­ти ре­пре­сій. Ба­дзьо вин­ним се­бе у вчи­нен­ні зло­чи­ну не ви­знав, йо­го дру­жи­на, Сві­тла­на Ки­ри­чен­ко, від­мо­ви­ла­ся да­ва­ти будь-які свід­че­н­ня. За­су­дже­ний Ки­їв­ським мі­ським су­дом за ст. 62 ч. 1 КК УССР на ма­кси­маль­ний тер­мін — 7 ро­ків та­бо­рів су­во­ро­го ре­жи­му і 5 ро­ків за­сла­н­ня. Вер­хов­ний суд УССР за­ли­шив ви­рок у си­лі. 21 бе­ре­зня 1980 р. при­був ета­пом у та­бір ЖХ-385/3-5, се­ли­ще Ба­ра­ше­во у Мор­до­вії.

За ко­лю­чим дро­том Ба­дзьо про­дов­жу­вав бо­роть­бу: брав участь у по­лі­ти­чно­му страй­ку під час мо­сков­ської Олім­пі­а­ди, три­мав го­ло­ду­ва­н­ня про­те­сту, пи­сав го­стрі по­лі­ти­чні за­яви до ви­щих дер­жав­них ін­стан­цій із кри­ти­кою вла­ди. У ли­пні 1980 на За­хо­ді опу­блі­ко­ва­ний йо­го про­тест про­ти вве­де­н­ня ра­дян­ських військ в Аф­га­ні­стан. У за­хі­дній пре­сі час від ча­су пу­блі­ку­ва­ли­ся й ін­ші йо­го за­яви.

За це Юрія не­о­дно­ра­зо­во по­збав­ля­ли по­ба­чень із рі­днею, са­джа­ли в кар­цер, пе­ре­слі­ду­ва­ли йо­го дру­жи­ну і ді­тей. За час пе­ре­бу­ва­н­ня Ба­дзя в не­во­лі йо­го дру­жи­ну Сві­тла­ну (у 1960-х ро­ках спів­ро­бі­тни­цю ака­де­мі­чних ін­сти­ту­тів лі­те­ра­ту­ри і фі­ло­со­фії) 11 ра­зів звіль­ня­ли з ро­бо­ти, на­віть із по­сад по­штар­ки і при­би­раль­ни­ці; у 1983-му на ком­со­моль­ських збо­рах ви­клю­чи­ли з ком­со­мо­лу си­на Сер­гія, вла­шту­вав­ши над ним га­не­бне су­ди­ли­ще, де ви­ма­га­ли зре­кти­ся ба­тьків.

З 1986 р. Ба­дзьо пе­ре­бу­вав на за­слан­ні в се­ли­щі Хан­ди­га, Яку­тія, і усі ці ро­ки з ним бу­ла вір­на дру­жи­на. На по­ча­тку 1987-го він від­мо­вив­ся по­да­ти за­яву з про­ха­н­ням про звіль­не­н­ня. Звіль­не­ний з іні­ці­а­ти­ви вла­ди в гру­дні 1988 р.

3 сі­чня 1989-го Юрій Ба­дзьо з дру­жи­ною по­вер­ну­ли­ся до Ки­є­ва. Юрій став актив­ним уча­сни­ком по­лі­ти­чно­го й гро­мад­сько­го жи­т­тя. У чи­слен­них ін­терв’ю і ста­т­тях ана­лі­зу­вав по­лі­ти­чне жи­т­тя в Укра­ї­ні, ви­сту­пав на мі­ти­нґах. Ве­сною 1990 р. уві­йшов до іні­ці­а­тив­ної гру­пи ство­ре­н­ня опо­зи­цій­ної до КПУ пар­тії. У трав­ні 1990 р. опу­блі­ко­ва­но на­пи­са­ний ним «Ма­ні­фест Де­мо­кра­ти­чної пар­тії Укра­ї­ни». У гру­дні то­го ж ро­ку на Уста­нов­чо­му з’їзді Де­мПУ Ба­дзьо був обра­ний її го­ло­вою. На 2-му з’їзді Ба­дзьо зняв свою кан­ди­да­ту­ру, щоб по­вер­ну­ти­ся до на­у­ко­вої ді­яль­но­сті, пе­ре­р­ва­ної 30 ро­ків то­му. З 1 черв­ня 1993 р. — спів­ро­бі­тник Ін­сти­ту­ту фі­ло­со­фії НАН Укра­ї­ни. Член На­ціо­наль­ної Спіл­ки пи­сьмен­ни­ків Укра­ї­ни з 1996 р.

Пі­сля про­го­ло­ше­н­ня не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни вла­да по­вер­ну­ла Ба­дзьо­ві ви­лу­че­ний у 1979 р. ру­ко­пис «Пра­ва жи­ти». У 1996-му він ви­йшов окре­мою мо­но­ґра­фі­єю, 1999 р. за цю книж­ку ав­то­ру при­су­дже­на пре­мія Фун­да­ції Оме­ля­на і Те­тя­ни Ан­то­но­ви­чів. 26 ли­сто­па­да 2006 р. на­го­ро­дже­ний ор­де­ном «За за­слу­ги» ІІІ сту­пе­ня, а 16 сі­чня 2009 р. — ІІ сту­пе­ня.

Дми­тро Бу­чин­ський

Хри­сти­ян­сько-фі­ло­соф­ська дум­ка Т.Г. Шев­чен­ка

У пра­ці до­кто­ра Д.Бу­чин­сько­го, укра­їн­сько­го пу­блі­ци­ста, бі­бліо­гра­фа та лі­те­ра­тур­но­го кри­ти­ка, ви­сві­тлю­є­ться по­стать Та­ра­са Шев­чен­ка як хри­сти­ян­сько­го фі­ло­со­фа. У сво­їх ар­гу­мен­тах ав­тор спи­ра­є­ться на ши­ро­ке ко­ло укра­їн­ських та за­кор­дон­них ав­то­рів, де­таль­но ана­лі­зує жит­тє­вий шлях і твор­чість Ко­бза­ря з по­гля­ду хри­сти­ян­сько­го вче­н­ня.

Бо­рис Ві­то­шин­ський

Вій­на і між­на­ро­дне пра­во

До кни­ги уві­йшли на­у­ко­ві ди­сер­та­ції «Мі­жна­ро­дно­прав­на охо­ро­на ци­віль­но­го на­се­ле­н­ня в ча­сі вій­ни і оку­па­ції» (1968) та «Пов­стан­ські ру­хи і ви­зволь­ні вій­ни під час і пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни у сві­тлі між­на­ро­дно­го пра­ва» (1973), спо­га­ди про бо­роть­бу в ла­вах ОУН.

Дми­тро Ми­рон-«Ор­лик»

Ідея і чин Укра­ї­ни

Сві­то­гля­дно-іде­о­ло­гі­чна пра­ця Дми­тра Ми­ро­на («Ор­ли­ка») «Ідея і чин Укра­ї­ни» вдру­ге ви­хо­дить дру­ком в Укра­ї­ні. Кни­га при­свя­че­на те­о­ре­ти­чним аспе­ктам укра­їн­сько­го ре­во­лю­цій­но­го на­ціо­на­лі­зму.

На­пи­са­на на­при­кін­ці 30-х ро­ків ХХ ст., во­на є до­ку­мен­том епо­хи, акту­аль­ність ду­мок Дми­тра Ми­ро­на і сьо­го­дні оче­ви­дна.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.