Ві­длу­н­ня Трі­а­но­ну

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Головна Сторінка - Ігор Лосєв

До­во­лі агре­сив­на по­лі­ти­ка Угор­щи­ни вздовж пе­ри­ме­тру її кор­до­нів не дає втра­ти­ти пиль­ність Бу­ха­ре­сту, Бра­ти­сла­ві, Бел­гра­ду та Ки­є­ву. На­віть окре­мі пе­ри­фе­рій­ні пи­та­н­ня від­но­син із су­сі­да­ми Бу­да­пешт пе­ре­тво­рює на ду­же прин­ци­по­ві. При­мі­ром, укра­їн­ський за­кон про осві­ту, що має на ме­ті по­кра­щи­ти зна­н­ня дер­жав­ної мо­ви гро­ма­дя­на­ми Укра­ї­ни угор­сько­го по­хо­дже­н­ня (та й не тіль­ки угор­сько­го), са­ме в Бу­да­пе­шті ви­кли­кав най­во­ро­жі­шу ре­а­кцію.

А не­що­дав­но Угор­щи­на при­зна­чи­ла сво­го чи­нов­ни­ка від­по­від­аль­ним за роз­ви­ток… укра­їн­сько­го За­кар­па­т­тя. З неї лу­на­ють за­кли­ки на­да­ти угор­ській етні­чній мен­ши­ні цьо­го ре­ґіо­ну на­ціо­наль­но­те­ри­то­рі­аль­ну ав­то­но­мію. Де­які де­пу­та­ти угор­сько­го пар­ла­мен­ту ство­рю­ють на За­кар­пат­ті свої при­ймаль­ні. Між ін­шим, не­зва­жа­ю­чи на не­ви­ра­зне не­вдо­во­ле­н­ня ві­дом­ства Пав­ла Клім­кі­на, угор­ський «га­у­ляй­тер» За­кар­па­т­тя уже від­ві­дав «під­ві­дом­чі» йо­му зем­лі. Ма­лень­ка Сло­вач­чи­на в ана­ло­гі­чній си­ту­а­ції про­сто за­кри­ла в’їзд до се­бе мі­ні­стру за­кор­дон­них справ Угор­щи­ни, йо­го ба­наль­но не пу­сти­ли. До ре­чі, Бу­да­пешт обу­рив­ся дис­ло­ка­ці­єю укра­їн­сько­го ба­таль­йо­ну в Бе­ре­го­во­му.

По­лі­ти­ку ці­єї кра­ї­ни важ­ко зро­зу­мі­ти без ура­ху­ва­н­ня на­ціо­наль­но­по­лі­ти­чно­го ком­пле­ксу осо­бли­во­го сві­то­від­чу­т­тя угор­ської на­ції, що склав­ся про­тя­гом кіль­кох ві­ків і пе­ре­жив фун­да­мен­таль­ну трав­му на по­ча­тку ми­ну­ло­го ХХ сто­лі­т­тя. Ім’я ці­єї трав­ми Трі­а­нон. Ма­є­ться на ува­зі Трі­а­нон­ський мир­ний до­го­вір 1920­го. За два ро­ки бу­де сум­на для угор­ців дата: 100 ро­ків то­му ста­ло­ся те, що чи­ма­ло пред­став­ни­ків цьо­го на­ро­ду аж до­те­пер вва­жа­ють на­ціо­наль­ною ка­та­стро­фою. 4 черв­ня 1920­го кра­ї­на­ми Ан­тан­ти у Ве­ли­ко­му Трі­а­нон­сько­му па­ла­ці Вер­са­лю бу­ло під­пи­са­но до­го­вір з Угор­щи­ною, що ста­ла са­мо­стій­ною дер­жа­вою пі­сля роз­па­ду Ав­стро­Угор­ської ім­пе­рії. До­ку­мент мі­стив 364 стат­ті й вста­нов­лю­вав від­по­від­аль­ність Угор­щи­ни за розв’яза­н­ня Пер­шої сві­то­вої вій­ни. За йо­го умо­ва­ми, Тран­сіль­ва­нія та схі­дна ча­сти­на Ба­на­ту пе­ре­да­ва­ли­ся Ру­му­нії. Хор­ва­тія, Ба­чка та за­хі­дна ча­сти­на Ба­на­ту — Ко­ро­лів­ству Сер­бів, Хор­ва­тів і Сло­вен­ців (КСХС), про­він­ція Бур­ген­ланд — Ав­стрії, Сло­вач­чи­на та За­кар­па­т­тя — Че­хо­сло­вач­чи­ні.

Та­ким чи­ном, Угор­щи­на втра­ти­ла до 70% те­ри­то­рій, які вва­жа­ла сво­ї­ми. На всіх тих зем­лях за­ли­ша­ло­ся більш чи менш чи­слен­не угор­ське на­се­ле­н­ня. Зго­дом за до­по­мо­гою Гі­тле­ра кра­ї­на по­вер­ну­ла со­бі ча­сти­ну Тран­сіль­ва­нії, пів­день Сло­вач­чи­ни та За­кар­па­т­тя. Однак пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни, як і пі­сля Пер­шої, Угор­щи­на опи­ни­ла­ся в та­бо­рі пе­ре­мо­же­них. Ни­ні­шня по­ве­дін­ка ці­єї кра­ї­ни, як і по­ве­дін­ка Поль­щі та Ро­сії, є ти­по­вим по­стім­пер­ським син­дро­мом. Адже пі­сля 1867 ро­ку й так зва­но­го Аус­гляй­ху (ком­про­мі­су) з ав­стрій­ця­ми угор­ці ста­ли спів­вла­сни­ка­ми Ав­ стро­Угор­ської ім­пе­рії, дру­гою па­нів­ною на­ці­єю Ду­най­ської мо­нар­хії, яка ма­ла в ме­жах ім­пе­рії своє Угор­ське ко­ро­лів­ство, де на вла­сний роз­суд роз­по­ря­джа­ла­ся до­лею ін­ших на­ро­дів: ру­му­нів, сло­ва­ків, хор­ва­тів, сер­бів, укра­їн­ців.

Угор­ський на­ціо­наль­ний тиск на них був на­стіль­ки важ­ким, що під час роз­па­ду Ав­стро­Угор­щи­ни ні­хто з цих ра­ні­ше під­вла­дних угор­цям на­ро­дів не за­хо­тів жи­ти ра­зом із ни­ми в не­за­ле­жній Угор­щи­ні. Для при­кла­ду (осо­бли­во вра­хо­ву­ю­чи ни­ні­шні пре­тен­зії Бу­да­пе­шта до мов­ної стат­ті укра­їн­сько­го осві­тньо­го за­ко­ну) вар­то по­ди­ви­ти­ся, як Угор­ське ко­ро­лів­ство вчи­ни­ло з ру­мун­ським на­се­ле­н­ням кон­тро­льо­ва­ної «ко­ ро­ною Свя­то­го Сте­фа­на» Тран­сіль­ва­нії. У 1879 ро­ці Бу­да­пешт ухва­лив но­вий за­кон про осві­ту, згі­дно з яким угор­ська мо­ва ста­ла обов’яз­ко­вою в усіх по­ча­тко­вих шко­лах. Від учи­те­лів ви­ма­га­ли віль­но­го во­ло­ді­н­ня угор­ською. Во­дно­час вла­да спо­ну­ка­ла змі­ню­ва­ти на­зви на­се­ле­них пун­ктів і мі­сце­во­стей на їхні угор­ські від­по­від­ни­ки. Гро­ма­дя­нам ре­ко­мен­ду­ва­ли від­по­від­ним чи­ном пе­ре­пи­су­ва­ти свої прі­зви­ща.

Ма­дя­ри­за­ція осві­ти по­си­ли­ла­ся в 1907­му. Учні ма­ли чо­ти­ри ро­ки на ви­вче­н­ня угор­ської мо­ви. Якщо во­ни про­ва­лю­ва­ли ек­за­ме­ни, їхніх учи­те­лів звіль­ня­ ли. Ста­ном на 1914­й се­ре­дню та ви­щу осві­ту в Угор­щи­ні мо­жна бу­ло здо­бу­ти тіль­ки угор­ською. Вла­да обме­жу­ва­ла ді­яль­ність при­ва­тних шкіл, у яких за­ли­ша­ла­ся мо­жли­вість на­вча­ти­ся ру­мун­ською під по­кро­ви­тель­ством пра­во­слав­ної чи гре­ко­ка­то­ли­цької цер­кви. І це при то­му, що ру­му­ни ста­но­ви­ли 53,8% на­се­ле­н­ня Тран­сіль­ва­нії, а угор­ці — 28,6%. Однак угор­ське ви­бор­че за­ко­но­дав­ство бу­ло сфор­мо­ва­не та­ким чи­ном, що ру­мун­ська біль­шість про­гра­ва­ла угор­ській мен­шо­сті. І ця мен­шість актив­но на­ма­га­ла­ся аси­мі­лю­ва­ти аб­со­лю­тну біль­шість. Угор­ська вер­хів­ка не пра­гну­ла ком­про­мі­су з ін­ши­ми, су­сі­дні­ми на­ро­да­ми. На­при­клад, у ве­ре­сні 1918 ро­ку, ко­ли Бу­да­пешт ра­зом із Ві­днем сто­яв над прір­вою, прем’єра Угор­щи­ни гра­фа Іштва­на Ті­су від­ві­да­ла де­ле­га­ція пів­ден­них слов’ян, та він від­мо­вив­ся її прийня­ти, ска­зав­ши: «Якщо ми на­віть за­ги­не­мо, у нас спер­шу ви­ста­чить си­ли ро­зі­рва­ти вас на шма­тки».

Ідея ре­ві­зії Трі­а­но­ну, пост­трі­а­нон­сько­го ре­ван­шу тя­жіє над угор­ським по­лі­ти­ку­мом ось уже сто­лі­т­тя. То­му всі ці ле­ген­ди про осві­тні пра­ва угор­ських мен­шин, збе­ре­же­н­ня їхньої етно­куль­тур­ної іден­ти­чно­сті, мов­них прав то­що є ли­ше зна­ря­д­дям шир­ших гео­по­лі­ти­чних на­мі­рів. І не тре­ба на­їв­но ду­ма­ти, що угор­ські по­лі­ти­ки ви­су­ва­ють ре­ван­шист­ські га­сла тіль­ки в ім’я сво­їх еле­кто­раль­них успі­хів. Не всі з них жи­вуть від ви­бо­рів до ви­бо­рів, як вва­жа­ють в Укра­ї­ні. Ці­ка­во, яких звер­шень і пе­ре­мог пра­гне офі­цій­ний Бу­да­пешт до 2020­го, до ро­ко­вин Трі­а­но­ну? А в Ки­є­ві ма­ють зро­зу­мі­ти, що ні­що так не на­ди­хає угор­ських (і не ли­ше!) ре­ван­ши­стів, як кво­ла, не­ви­ра­зна, бо­я­гу­зли­ва по­зи­ція укра­їн­ської вла­ди.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.