Уни­кну­ти ір­лан­ди­за­ції

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Панорама - За­кін­че­н­ня. Поч. у ч. 42

По­трі­бна актив­ні­ша мов­на

по­лі­ти­ка

За за­га­да­них умов ли­ше ра­ди­каль­на акти­ві­за­ція дер­жав­ної мов­ної по­лі­ти­ки зда­тна змі­ни­ти аб­сур­дну си­ту­а­цію, ко­ли ру­си­фі­ка­ція пра­кти­чно три­ває на­віть у не­за­ле­жній дер­жа­ві, яка фа­кти­чно за­ли­ша­є­ться вну­трі­шньою ко­ло­ні­єю, а роль ме­тро­по­лії ви­ко­ну­ють сво­го ча­су зру­си­фі­ко­ва­ні ве­ли­кі й се­ре­дні мі­ста. Іна­кше пер­спе­кти­ва «ір­лан­ди­за­ції» із пов­ним або май­же пов­ним зни­кне­н­ням укра­їн­ської на те­ри­то­рії усі­єї Укра­ї­ни — це ли­ше пи­та­н­ня ча­су. І не­ва­жли­во — біль­шо­го чи мен­шо­го. Чим пі­зні­ше, тим важ­че бу­де йо­го зу­пи­ня­ти, а за пев­ний час, не ви­клю­че­на мо­жли­вість, бу­де вже й не­мо­жли­во. Вре­шті-решт, да­ле­ко хо­ди­ти й не тре­ба: щось по­ді­бне ми вже за­раз ба­чи­мо в су­сі­дній Бі­ло­ру­сі.

Укра­їн­ське су­спіль­ство по­ді­ля­є­ться на рі­зні мен­таль­но-ци­ві­лі­за­цій­ні гру­пи, які умов­но мо­жна зве­сти до двох основ­них. Пер­ша об’єд­нує укра­їн­сько­мов­них і тим­ча­со­во ро­сій­сько­мов­них укра­їн­ців, а та­кож ро­сі­ян та пред­став­ни­ків ін­ших етні­чних мен­шин, які сві­до­мі то­го (або ж не про­ти ка­те­го­ри­чно), що ко­ли не во­ни, то при­найм­ні їхні ще не на­ро­дже­ні або не­що­дав­но на­ро­дже­ні ді­ти, ону­ки чи прав­ну­ки спіл­ку­ва­ти­му­ться укра­їн­ською і ро­зір­вуть за­ли­шки зв’яз­ку з ро­сій­сько­мов­ним про­сто­ром. Дру­га — це пред­став­ни­ки ро­сій­ської та ін­ших зру­си­фі­ко­ва­них мен­шин, а та­кож час­тка укра­їн­ців, які з пев­них при­чин ка­те­го­ри­чно від­ки­да­ють укра­їн­ську й сві­до­мо оби­ра­ють ро­сій­ську іден­ти­чність, орі­єн­ту­ю­чись пе­ре­ва­жно на від­нов­ле­н­ня ім­пер­сько­го по­лі­ти­чно­го про­сто­ру на пост­ра­дян­ських те­ре­нах у тій чи тій фор­мі (єв­ра­зій­ство, со­юз трьох «бра­тніх» на­ро­дів, «ру­скій мір» то­що), а от­же, від­ки­да­ють пра­во на існу­ва­н­ня укра­їн­ської по­лі­ти­чної на­ції та пов­но­цін­ної дер­жа­ви.

Пер­ші, за да­ни­ми чи­слен­них со­ціо­ло­гі­чних до­слі­джень, ста­нов­лять основ­ну ма­су не ли­ше в ме­жах кра­ї­ни, а й у біль­шо­сті її ре­ґіо­нів. Во­ни є без­аль­тер­на­тив­ним ґрун­том, на який ма­ють орі­єн­ту­ва­ти­ся на­сам­пе­ред по­лі­тси­ли, що ви­сту­па­ють за роз­ви­ток і збе­ре­же­н­ня Укра­їн­ської дер­жа­ви, а от­же, і за її єв­ро­пей­ський ци­ві­лі­за­цій­ний ви­бір. Ця ка­те­го­рія гро­ма­дян не­о­дно­рі­дна, не зав­жди до­ста­тньо сві­до­ма на­ціо­наль­ної іден­ти­чно­сті, а то­му по­тре­бує актив­ної по­зи­ції дер­жав­ни­цьких по­лі­ти­чних сил, які во­на го­то­ва бу­де під­три­му­ва­ти (або при­найм­ні не про­ти­ді­я­ти їм). Зви­чай­но, за умо­ви їхньої ді­є­зда­тно­сті й на ін­ших на­прям­ках мо­дер­ні­за­ції, онов­ле­н­ня со­ці­аль­но-еко­но­мі­чної та су­спіль­но-по­лі­ти­чної мо­де­лі.

Дру­га ж гру­па мо­же ста­но­ви­ти зна­чну ча­сти­ну на­се­ле­н­ня і пре­тен­ду­ва­ти на ста­тус на­ціо­наль­ної (са­ме на­ціо­наль­ної, а не етні­чної) мен­ши­ни, з огля­ду на те, що ото­то­жнює се­бе з по­тен­цій­ною (але та­кож усе ще не до кін­ця сфор­мо­ва­ною) ро­сій­ською по­лі­ти­чною на­ці­єю. В окре­мих адмі­ні­стра­тив­них оди­ни­цях її пред­став­ни­ки, мо­жли­во, бу­дуть на­віть у біль­шо­сті, про­те не вар­то за­бу­ва­ти, що їхня справ­жня чи­сель­ність аж ні­як не то­то­жна час­тці етно­лін­гві­сти­чних груп і про­я­ви­ться ли­ше пі­сля роз­ме­жу­ва­н­ня «тран­зи­тної» ча­сти­ни су­спіль­ства, яка схиль­на орі­єн­ту­ва­ти­ся за си­ту­а­ці­єю і ни­ні про­дов­жує пе­ре­бу­ва­ти під впли­вом пос­тко­ло­ні­аль­ної інер­ції та ро­сій­сько­го ін­фор­ма­цій­но­го про­сто­ру.

От­же, по­лі­ти­чні си­ли ма­ють чі­тко ви­зна­чи­ти­ся: чиї і, від­по­від­но, які ін­те­ре­си во­ни хо­чуть за­хи­ща­ти — укра­їн­ської по­лі­ти­чної на­ції та дер­жа­ви чи ро­сій­ської на­ціо­наль­ної мен­ши­ни. Бо на­ра­зі біль­шість по­лі­ти­чних лі­де­рів в Укра­ї­ні об­сто­ю­ють у кра­що­му ра­зі ли­ше збе­ре­же­н­ня за укра­їн­ською мо­вою фор­маль­но­ри­ту­аль­них фун­кцій, при­йма­ють факт ано­маль­но­го до­мі­ну­ва­н­ня ро­сій­ської в низ­ці клю­чо­вих сфер не як тим­ча­со­ве яви­ще в пос­тко­ло­ні­аль­ній дер­жа­ві, а як ціл­ком прийня­тний тренд роз­ви­тку.

Адже спра­ва не обме­жу­є­ться мо­вою. Ру­си­фі­ка­ція є во­дно­час і спосо­бом, і на­слід­ком здо­бу­т­тя до­мі­ну­ю­чих по­зи­цій ро­сій­сько«сов­ко­вою» елі­тою, яка по­стій­но тя­гну­ла кра­ї­ну на­зад до єв­ра­зій­сько­го про­сто­ру. Те­ри­то­рі­аль­ний па­трі­о­тизм, не під­пер­тий мов­но­куль­тур­ною са­мо­і­ден­ти­фі­ка­ці­єю, ра­но чи пі­зно транс­фор­му­є­ться в «ре­ґіо­на­лізм», і на­сту­пним по­ко­лі­н­ням стає де­да­лі важ­че по­ясню­ва­ти, у чо­му рі­зни­ця між їхньою «мі­сце­вою іден­ти­чні­стю» та іден­ти­чні­стю су­сі­дньо­го на­ро­ду, в яко­го та са­ма мо­ва, чи­ма­ло по­бу­то­вих тра­ди­цій, спіль­ний ін­фор­ма­цій­ний про­стір. Адже мо­ва ви­сту­пає одним із най­ва­жли­ві­ших фа­кто­рів у зда­тно­сті пе­ре­сі­чних гро­ма­дян від­рі­зня­ти на­ціо­наль­ний та іно­зем­ний про­ду­кти, а от­же, впли­ває на їхню спро­мо­жність опи­ра­ти­ся ін­фор­ма­цій­но­му впли­ву ззов­ні.

Не­об­хі­дною є си­стем­на мов­на по­лі­ти­ка, спря­мо­ва­на на кон­со­лі­да­цію по­лі­ти­чної на­ції на осно­ві укра­їн­ської мо­ви як ба­зо­вої озна­ки іден­ти­чно­сті та клю­чо­во­го ін­стру­мен­та по­до­ла­н­ня пос­тко­ло­ні­аль­ної інер­ції. Су­т­тю дер­жав­ної мов­ної по­лі­ти­ки має бу­ти на­да­н­ня гро­ма­дя­нам Укра­ї­ни, які ра­ні­ше бу­ли при­му­со­во (і не­ва­жли­во, пря­мо й бру­таль­но чи опо­се­ред­ко­ва­но) ру­си­фі­ко­ва­ні або по­збав­ле­ні змо­ги/ мо­ти­ва­ції зна­ти при­ро­дну мо­ву спіл­ку­ва­н­ня на те­ри­то­рії кра­ї­ни, віль­но опа­но­ву­ва­ти мо­ву дер­жа­ви, в якій во­ни жи­вуть. Адже біль­шість ро­сій­сько­мов­них у по­бу­ті укра­їн­ців не про­сто ло­яль­но став­ля­ться до укра­їн­ської, а й пра­гнуть пе­ре­йти на неї. Однак та­кої мо­жли­во­сті у зру­си­фі­ко­ва­но­му з ім­пер­ських ча­сів се­ре­до­ви­щі не ма­ють. То­му слід за­без­пе­чи­ти ре­аль­ний до­ступ до укра­їн­сько­мов­но­го про­ду­кту в ЗМІ, куль­тур­но­му про­сто­рі, чо­го не від­бу­ва­є­ться ни­ні, роз­ши­ри­ти про­стір ви­ко­ри­ста­н­ня укра­їн­ської до мас­шта­бів, які пе­ре­тво­ри­ли б її з фор­маль­но­ри­ту­аль­ної на пов­но­фун­кціо­наль­ну дер­жав­ну мо­ву. А та­ко­го мо­жна до­ся­гну­ти ли­ше го­строю по­тре­бою її зна­н­ня і ви­ко­ри­ста­н­ня, без чо­го в будь-якої лю­ди­ни не бу­де шан­сів ре­а­лі­зу­ва­ти се­бе в кра­ї­ні.

На­сам­пе­ред не­об­хі­дна жорс­тка укра­ї­ні­за­ція усі­єї си­сте­ми дер­жав­них по­слуг. Не ли­ше не­зна­н­ня, а й не ви­ко­ри­ста­н­ня укра­їн­ської мо­ви в жит­ті ма­ють за­кри­ти до­ступ для ро­бо­ти на дер­жа­ву. Па­ра­лель­но там, де це не­об­хі­дно, ма­ють бу­ти від­кри­ті кур­си для ви­вче­н­ня мо­ви. По­трі­бно та­кож за­про­ва­ди­ти від­чу­тну ма­те­рі­аль­ну від­по­від­аль­ність за по­ру­ше­н­ня мов­но­го за­ко­но­дав­ства в при­ва­тно­му се­кто­рі, осо­бли­во у сфе­рах, пов’яза­них з об­слу­го­ву­ва­н­ням клі­єн­тів, які звер­та­ю­ться укра­їн­ською. Та­кож не­об­хі­дна кри­мі­на­лі­за­ція бу­дья­ких спроб як ро­бо­то­дав­ців, так і ко­лег учи­ня­ти якусь пря­му чи опо­се­ред­ко­ва­ну дис­кри­мі­на­цію що­до пра­ців­ни­ків або кан­ди­да­тів на по­са­ди, які спіл­ку­ю­ться укра­їн­ською.

Та осо­бли­ву й пер­шо­чер­го­ву ува­гу тре­ба при­ді­ли­ти де­ру­си­фі­ка­ції ЗМІ й рин­ку дру­ко­ва­ної про­ду­кції. Усі те­ле- й ра­діо­ком­па­нії кра­ї­ни ма­ють ве­сти мов­ле­н­ня ви­ня­тко­во укра­їн­ською. Для на­цмен­шин мо­же бу­ти ство­ре­ний (за­ли­ше­ний) один чи кіль­ка за­галь­но­на­ціо­наль­них та ре­ґіо­наль­них те­ле­ка­на­лів. У се­гмен­ті дру­ко­ва­них ЗМІ вна­слі­док по­стім­пер­ської інер­ції та екс­пан­сії ро­сій­сько­го про­ду­кту на те­ри­то­рію Укра­ї­ни та­кож сфор­му­ва­ла­ся си­ту­а­ція, в якій ре­аль­ні за­пи­ти гро­ма­дян спо­тво­рю­ю­ться. Біль­шість, яка хо­че й мо­же чи­та­ти укра­їн­ською, не має від­по­від­ної про­по­зи­ції й по­го­джу­є­ться ко­ри­сту­ва­ти­ся ро­сій­сько­мов­ним про­ду­ктом. Скла­да­є­ться не­прийня­тна й за­гроз­ли­ва для кра­ї­ни си­ту­а­ція, ко­ли про­по­зи­ція ви­зна­чає по­пит. Для за­хи­сту по­зи­цій дер­жав­ної мо­ви на пе­ре­хі­дний пе­рі­од (20 ро­ків) має бу­ти вве­де­на обов’яз­ко­ва нор­ма про те, що всі дру­ко­ва­ні пе­рі­о­ди­чні ви­да­н­ня, ре­а­лі­зо­ва­ні на те­ри­то­рії кра­ї­ни, по­вин­ні ма­ти укра­їн­сько­мов­ну вер­сію сво­го про­ду­кту. Її присутність обов’яз­ко­ва в усіх то­чках збу­ту не мен­ше від ро­сій­сько­мов­ної. Ли­ше та­кий під­хід зда­тен по­до­ла­ти пос­тко­ло­ні­аль­ну інер­цію «нав’язу­ва­н­ня по­пи­ту», спо­тво­ре­н­ня ре­аль­них за­пи­тів гро­ма­дян, яка все ще спо­сте­рі­га­є­ться ни­ні.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.