Вій­сько­во-юри­ди­чний фор­ма­лізм

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Головна Сторінка - Ігор Ло­сєв

По­лі­ти­чна вер­хів­ка на­шої кра­ї­ни роз­ра­хо­вує від­су­ди­ти в між­на­ро­дних ін­стан­ці­ях те, що не змо­гла чи не схо­ті­ла від­нов­лю­ва­ти на по­лі бою. Але су­до­ві розв’яза­н­ня мо­жли­ві там, де пра­во ви­зна­є­ться як мі­жна­ро­дна уні­вер­саль­на мо­ва. Якщо ж про­ти­ле­жна сто­ро­на її від­ки­дає, то жо­дних шан­сів на юри­ди­чну пе­ре­мо­гу над нею аж до її во­єн­но­го роз­гро­му не­має. Себ­то то мо­же бу­ти більш чи менш від­да­ле­на пер­спе­кти­ва. А до­ля Укра­ї­ни в цій вій­ні ви­рі­шу­є­ться тут і за­раз. То­му ви­зво­ле­н­ня одно­го укра­їн­сько­го се­ла ва­жли­ві­ше від ба­га­тьох тонн юри­ди­чних до­ку­мен­тів, що по­тра­пля­ють на стіл яко­гось там ви­со­ко­по­ва­жно­го су­ду. Як ка­зав про­ле­тар­ський вождь: «Один пра­кти­чний крок ро­бі­тни­чо­го ру­ху до­рож­чий за дю­жи­ну про­грам». Усі ра­зом узя­ті су­ди за ці май­же п’ять ро­ків вій­ни не по­вер­ну­ли Укра­ї­ні жо­дно­го оку­по­ва­но­го Ро­сій­ською Фе­де­ра­ці­єю на­се­ле­но­го пун­кту. Це від­бу­ва­є­ться тіль­ки зу­си­л­ля­ми озбро­є­них лю­дей зі скла­ду ЗСУ та до­бро­воль­чих фор­му­вань.

Ро­сія де­мон­струє то­таль­ну зне­ва­гу до між­на­ро­дно­го пра­ва, до бу­дья­ких до­го­во­рів, угод, до­мов­ле­но­стей, кон­вен­цій і пра­вил. Во­на зга­дує про них ли­ше то­ді, ко­ли тре­ба ко­гось зму­си­ти ви­ко­ну­ва­ти те, що ви­гі­дно їй. Се­бе ж на­то­мість ні­чим пра­во­вим не об­тя­жує. Зда­є­ться, що в МЗС Укра­ї­ни цю об­ста­ви­ну не усві­до­ми­ли й да­лі гра­ють у ша­хи з ти­ми, хто вже дав­но грає з ни­ми «в Ча­па­є­ва». То­му всі ви­тон­че­ні ди­пло­ма­ти­чно-пра­во­ві кон­стру­кції у спіл­ку­ван­ні з та­ким во­ро­гом по­збав­ле­ні будь-яко­го сен­су. Ось чо­му див­но чу­ти від МЗС за­яви в сти­лі: «Якщо... то…». На­при­клад, від за­сту­пни­ці очіль­ни­ка зов­ні­шньо­по­лі­ти­чно­го ві­дом­ства па­на Клім­кі­на Оле­ни Зер­каль: «Якщо ми ро­зір­ве­мо уго­ду з РФ про ста­тус Азов­сько­го мо­ря від 2003 ро­ку, то во­на ви­су­не нам те­ри­то­рі­аль­ні пре­тен­зії».

Ця одіо­зна до­мов­ле­ність, нав’яза­на Крем­лем Пре­зи­ден­то­ві Ку­чмі під час і пі­сля кри­зи нав­ко­ло остро­ва Ту­зла, по­збав­ляє Укра­ї­ну те­ри­то­рі­аль­них вод на Азо­ві та дає мо­жли­вість Ро­сії пе­ре­тво­рю­ва­ти йо­го на ро­сій­ське озе­ро. Су­дя­чи з усьо­го, на­ше МЗС — це якісь ра­би­фор­ма­лі­сти. За їхньою ло­гі­кою, РФ не воює про­ти нас, бо не ого­ло­шу­ва­ла нам вій­ни.

Мо­сква, і не ли­ше во­на, уже дав­но ве­де по­лі­ти­ку до­ко­на­них фа­ктів, де фор­маль­но­сті зве­де­но до мі­ні­му­му. Для то­го щоб за­хо­пи­ти чу­жу те­ри­то­рію, зов­сім не тре­ба ви­су­ва­ти те­ри­то­рі­аль­ні пре­тен­зії. Ро­сія без них за­хо­пи­ла Крим і шма­ток Дон­ба­су. У ра­зі на­сту­пних зброй­них ам­пу­та­цій на­ших те­ри­то­рій во­на не по­тре­бу­ва­ти­ме жо­дних те­ри­то­рі­аль­них ви­мог до Укра­ї­ни, усе ви­рі­шу­ва­ти­ме бру­таль­на вій­сько­ва си­ла. То­му тре­ба ро­зі­рва­ти не­ви­гі­дну для на­шої кра­ї­ни уго­ду за­для то­го, щоб уста­но­ви­ти «чер­во­ну лі­нію», про яку зна­ти­ме і во­на са­ма, і Ро­сія, у ра­зі, якщо її бу­де пе­ре­йде­но, Укра­ї­на ма­ти­ме за­кон­не (в очах сві­то­вої спіль­но­ти) пра­во від­кри­ва­ти во­гонь по агре­со­ру. Іна­кше, за­бло­ку­вав­ши аква­то­рію Ма­рі­у­по­ля та Бер­дян­ська, РФ ве­сти­ме про­па­ган­ду на За­хо­ді, спе­ку­лю­ю­чи на тій уго­ді 2003-го, у якій Азов­ське мо­ре ого­ло­ше­но «спіль­ним мор­ським про­сто­ром Ро­сії та Укра­ї­ни», себ­то «все нав­ко­ло кол­го­спне, усе нав­ко­ло моє». Про­те ди­вує па­ні­чний страх до­стой­ни­ків ві­тчи­зня­но­го МЗС пе­ред те­ри­то­рі­аль­ни­ми пре­тен­зі­я­ми кра­ї­ни, яка про­ти нас воює. Це все одно що, втра­тив­ши го­ло­ву, пе­ре­жи­ва­ти про збе­ре­же­н­ня на ній во­лос­ся.

Зві­сно, тут ду­же шко­дить Укра­ї­ні ре­а­лі­зо­ва­на ідея-фікс Пе­тра По­ро­шен­ка про не­ого­ло­ше­н­ня во­єн­но­го ста­ну. Це дає Мо­скві ши­ро­кі гі­бри­дні мо­жли­во­сті що­до «іх там нєт», «не­має ні­якої зброй­ної агре­сії РФ», «на Схо­ді Укра­ї­ни гро­ма­дян­ська вій­на» то­що. Про­бле­ма не в то­му, що Ро­сія ви­су­не нам те­ри­то­рі­аль­ну пре­тен­зію на Азо­ві, а в то­му, що во­на мо­же роз­по­ча­ти там де­сан­тну опе­ра­цію з ме­тою за­хо­пле­н­ня укра­їн­сько­го Азов­сько­го узбе­реж­жя.

Юри­ди­чний фе­ти­шизм — це щи­ра ві­ра в те, що пра­во­ві нор­ми пер­вин­ні, а ре­аль­ність вто­рин­на. Це пе­ре­ко­на­н­ня де­я­ких юри­стів і по­лі­ти­ків у то­му, що якщо ми щось на­пи­са­ли в за­ко­ні, то так во­но й бу­де в жит­ті. Хі­ба якісь укра­їн­сько-ро­сій­ські уго­ди зу­пи­ни­ли Кремль від агре­сії про­ти Укра­ї­ни? Між ін­шим, за по­над 20 ро­ків не­за­ле­жно­сті оста­н­ня при­му­дри­ла­ся під­пи­са­ти з Ро­сі­єю 451 (!) до­го­вір. Це нас уря­ту­ва­ло? Утім, будь-які до­го­во­ри з РФ зв’язу­ють і зо­бов’язу­ють тіль­ки ін­шу сто­ро­ну, але не са­му Мо­скву (чи Пе­тер­бург), що за­свід­чує істо­рія остан­ніх сто­літь.

451 уго­да — це по­ту­жна юри­ди­чна па­ву­ти­на, якою Кремль об­плу­тав Укра­ї­ну, збе­рі­га­ю­чи ціл­ко­ви­ту сво­бо­ду вла­сних рук. Ни­ні до­ля да­ла нам уні­каль­ний шанс ви­рва­ти­ся з цих те­нет, ро­зі­рва­ти їх і звіль­ни­ти­ся. Адже са­му Ро­сію та­ка си­сте­ма до­го­во­рів, як про­де­мон­стру­ва­ло жи­т­тя, ні пе­ред чим не зу­пи­няє, про­те все­бі­чно уза­ле­жнює Укра­ї­ну. Усе це на­ки­да­ло­ся остан­ній сві­до­мо й си­стем­но, крок за кро­ком, щоб во­на ні­ко­ли не змо­гла про­ва­ди­ти справ­ді не­за­ле­жну зов­ні­шню та вну­трі­шню по­лі­ти­ку. Однак нав­ряд чи на­ша кра­ї­на змо­же сво­їм уні­каль­ним шан­сом ско­ри­ста­ти­ся з та­ки­ми та­лей­ра­на­ми, як Клім­кін і Зер­каль. Не­що­дав­но пан Клім­кін ра­ді­сно по­ві­до­мив, що він до­бив­ся «пе­ре­мо­ги»: зму­сив Бу­да­пешт пе­ре­йме­ну­ва­ти угор­сько­го «га­у­ляй­те­ра» За­кар­па­т­тя. Але Угор­щи­на збе­ре­гла за ним усі фун­кції з кон­тро­лю над укра­їн­ськи­ми те­ри­то­рі­я­ми.

На жаль, у нас ду­же ча­сто по­го­джу­ю­ться на вель­ми шкі­дли­ві ре­чі, нав’яза­ні іно­зем­ни­ми пар­тне­ра­ми. На­при­клад, нам по­стій­но то­ро­чать про якісь «не­за­кон­ні зброй­ні фор­му­ва­н­ня», ма­ю­чи на ува­зі укра­їн­ських до­бро­воль­ців. Нам вар­то бу­ло б по­ясни­ти за­кор­дон­ним до­бро­зи­члив­цям, що під час вій­ни всі зброй­ні фор­му­ва­н­ня, які за­хи­ща­ють свою кра­ї­ну від агре­со­ра, є за­кон­ни­ми. Будь-який гро­ма­дя­нин Укра­ї­ни, який узяв зброю та стрі­ляє у во­ро­га, є аб­со­лю­тно за­кон­ним за­хи­сни­ком Ба­тьків­щи­ни. Тут усе пра­виль­но. Не­пра­виль­но з пра­во­вою сві­до­мі­стю де­я­ких ді­я­чів на За­хо­ді. А укра­їн­ське на­чаль­ство че­рез рі­зні при­чи­ни бо­ї­ться за­хи­ща­ти прин­ци­по­ві по­зи­ції, вва­жа­ю­чи за кра­ще по­го­джу­ва­ти­ся з усім, що по­чує з-за кор­до­ну. Якщо ж це прийня­ти, то тим-та­ки єв­ро­пей­ським юри­стам до­ве­де­ться ви­зна­ти «не­за­кон­ним зброй­ним фор­му­ва­н­ням» пар­ти­зан­ську ар­мію юго­слав­сько­го мар­ша­ла Ті­то, На­ро­дно-ви­зволь­ну ар­мію Ал­ба­нії, фран­цузь­ких пар­ти­за­нів ма­кі, поль­ську Ар­мію Лю­до­ву (лі­вих пар­ти­за­нів, які емі­грант­сько­му уря­ду в Лон­до­ні, на від­мі­ну від Ар­мії Кра­йо­вої, не під­по­ряд­ку­ва­ли­ся), гре­цьку пар­ти­зан­ську ар­мію ЕЛАС і так да­лі. До­ве­де­ться пе­ре­гля­да­ти під­сум­ки Дру­гої сві­то­вої вій­ни… А не за­ва­ди­ло б уже те­пер по­ру­шу­ва­ти це пи­та­н­ня, а то по­тім мо­жуть ви­ни­кну­ти пре­тен­зії не до «сє­па­рів», а до укра­їн­ських па­трі­о­тів.

Тим біль­ше, що, як ми вже по­мі­ти­ли, За­хід схиль­ний ти­сну­ти не на тих, хто вин­ний, а на тих, на ко­го впли­ва­ти лег­ше й зру­чні­ше. Оскіль­ки Пу­тін і РФ не ду­же по­да­тли­ві об’єкти для цьо­го, вва­жа­ють за кра­ще на­по­сі­да­ти на по­сту­пли­ву Укра­ї­ну. До­ста­тньо зга­да­ти юго­слав­ський три­бу­нал у Га­а­зі, де в один ряд по­ста­ви­ли й агре­со­ра — ім­пер­ську Сер­бію, що розв’яза­ла вій­ну про­ти Сло­ве­нії, Хор­ва­тії та Бо­снії, і хор­ва­тів із бо­сній­ця­ми, які ста­ли жер­тва­ми агре­сії та за­хи­ща­ли­ся. Мо­жли­во, у тій вій­ні сто­ро­на, що обо­ро­ня­ла­ся, та­кож ко­ї­ла якісь во­єн­ні зло­чи­ни, але її ви­на за ви­зна­че­н­ням є мен­шою, ніж іні­ці­а­то­рів кон­флі­кту. Ві­до­мий ви­па­док са­мо­губ­ства хор­ват­сько­го ге­не­ра­ла з Бо­снії (у за­лі су­ду) на знак про­те­сту про­ти не­спра­ве­дли­во­го су­до­чин­ства. До­бре, що хо­ча б ви­пра­вда­ли на­ціо­наль­но­го ге­роя Хор­ва­тії ге­не­ра­ла Ан­те Го­то­ви­ну.

Нам не тре­ба ма­ти на­дмір­них ілю­зій що­до без­до­ган­ної спра­ве­дли­во­сті за­хі­дних і між­на­ро­дних су­до­вих ін­стан­цій. Не­да­рем­но ж із Га­а­гою від­мо­ви­ли­ся спів­пра­цю­ва­ти та­кі не най­зло­чин­ні­ші в цьо­му сві­ті дер­жа­ви, як США, Ізра­їль. Про­те від­мо­ви­ла­ся й Ро­сій­ська Фе­де­ра­ція. А це озна­чає, що за­су­дже­н­ня її вій­сько­вих зло­чи­нів стає більш ніж про­бле­ма­ти­чним. А на за­гал вар­то біль­ше опі­ку­ва­ти­ся пра­кти­чним за­хи­стом Укра­їн­ської дер­жа­ви, ніж не­скін­чен­ним псев­до­ю­ри­ди­чним кру­тій­ством, ко­ристь від яко­го да­ле­ко не оче­ви­дна.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.