Ві­та­н­ня з юві­ле­єм

SHLYAH PEREMOGY UKRAINЕ - - Калейдоскоп - Все­укра­їн­ське Брат­ство во­ї­нів ОУН-УПА іме­ні Во­ло­ди­ми­ра Чав’яка-«Чор­но­ти» Га­ли­цько­го ра­йо­ну Іва­но-Фран­ків­ської обла­сті ві­тає Ма­рію Іва­нів­ну Хо­ва­нець із 90-річ­чям. Ки­їв, 2016, 295 стор., твер­да обкл. Ки­їв, 2014 рік, 559 стор., твер­да обкл. Ки­їв 2017 рік,

31 жов­тня від­зна­чає свій юві­лей скром­на, не­пе­ре­сі­чна жін­ка, яка про­йшла стра­шні ка­тів­ні ра­дян­ських тю­рем і та­бо­рів, але не втра­ти­ла лю­бо­ві до Укра­ї­ни, а та­кож ві­ру в її ща­сли­ве май­бу­т­тя.

Бу­ло б грі­хов­но не ска­за­ти про великий вне­сок у спра­ву ОУНУПА на­ших укра­їн­ських жі­нок, пе­ре­ва­жно мо­ло­дих дів­чат, іно­ді на­віть під­лі­тків. Жі­но­че під­пі­л­ля роз­ви­ва­ло­ся ра­зом з Ор­га­ні­за­ці­єю ще в ча­си поль­ської та ні­ме­цької оку­па­ції. Про­те жін­ки, як пра­ви­ло, за­ли­ша­ли­ся по­за ува­гою, бо їхня що­ден­на пра­ця на ни­ві під­пі­л­ля бу­ла по­збав­ле­на зов­ні­шньо­го ге­рой­ства. Але во­ни бу­ли бор­ця­ми за­для ви­щої ме­ти.

При­кла­дом та­кої ге­ро­ї­чної бо­роть­би є на­ша юві­ляр­ка Ма­рія Іва­нів­на. На­ро­ди­ла­ся па­ні Ма­рія 1928 ро­ку в Бур­шти­ні, ви­хо­ву­ва­ла­ся у па­трі­о­ти­чній ро­ди­ні. Сім’я Бой­ків не бу­ла за­мо­жна, пра­цю­ва­ла важ­ко на зем­лі, але ма­ла в до­ста­тку хліб і до хлі­ба. Та весь їхній зви­чай­ний уклад жи­т­тя зруй­ну­ва­ла вій­на. При­хід ні­ме­цьких, а по­тім мо­сков­ських оку­пан­тів по­кли­кав мо­лодь до бо­роть­би.

У 1942 ро­ці пер­шим до лав УПА всту­пив най­стар­ший брат, а по­тім і па­ні Ма­рія зі се­строю. На ме­ди­чний се­стрин­ський ви­шкіл від­би­ра­ли ли­ше тих дів­чат, які не бо­я­ли­ся кро­ві. Кур­си, що три­ва­ли кіль­ка мі­ся­ців, вів лі­кар Ше­ке­та з Га­ли­ча. Дів­чат вчи­ли на­да­ва­ти не­від­кла­дну ме­ди­чну до­по­мо­гу, зу­пи­ня­ти кро­во­те­чі, ви­тя­гу­ва­ти ку­лі, оскол­ки, ро­би­ти пе­рев’яз­ки та лі­ку­ва­ти внутрішні хво­ро­би. Окрім то­го, мед­се­стер зна­йо­ми­ли зі збро­єю, вчи­ли стрі­ля­ти і до­гля­да­ти за нею. Дів­ча­та на­віть про­хо­ди­ли своє­рі­дний іспит, на яко­му по­ка­зу­ва­ли своє вмі­н­ня ки­да­ти гра­на­ту, стрі­ля­ти з ре­воль­ве­ра чи ав­то­ма­та. На­ган дів­ча­та но­си­ли або у пи­шно­му во­лос­сі, або при по­ясі. Пі­сля вій­сько­вих на­вчань во­ни скла­да­ли при­ся­гу пе­ред Бо­гом, Укра­ї­ною та Про­во­дом.

Юну Ма­рій­ку Бой­ко на псев­до «Ма­рі­чка» че­ка­ли три ро­ки бо­роть­би на вві­ре­них їй те­ре­нах Біль­шів­ців­сько­го та Пі­дга­є­цько­го ра­йо­нів. Спо­ча­тку усі троє — брат «Гу­цул», се­стра «Сте­по­ва» та «Ма­рі­чка» пе­ре­бу­ва­ли в со­тні «Гай­да­ма­ків» (со­тен­ний «Ясьмін», Во­ло­ди­мир Ве­ре­щин­ський), по­тім цю со­тню ра­зом із «Сі­ро­ман­ця­ми» та со­тнею «Чор­но­ти» на­пра­ви­ли в Кар­па­ти. Там дів­ча­та по­зна­йо­ми­лись зі слав­ни­ми во­я­ка­ми «Ду­бом», «Ви­хо­ром», «Жу­ком» та «Оре­стом». Це бу­ли хло­пці з на­шої окру­ги. Про ге­ро­ї­чну за­ги­бель «Оре­ста» й «Жу­ка» хо­хо­нів­ці скла­ли на­віть пі­сню.

Якось, пе­ре­бу­ва­ю­чи в се­лі Яблу­нів, «Ма­рі­чка» опи­ни­лась в ото­чен­ні. Роз­по­ча­лась обла­ва. Се­ло ото­чи­ли зі всіх бо­ків ку­ле­ме­тни­ки. Шу­ка­ли «бан­де­рів­ську до­ктор­ку», але не зна­йшли. До­брі лю­ди пе­ре­одя­гну­ли «Ма­рі­чку» в ста­ру но­шу, да­ли ко­ро­ву на шнур­ку і так, вда­ю­чи з се­бе па­сту­шку, во­на ви­йшла з ото­че­н­ня.

Але не все ви­хо­ди­ло так глад­ко. Її стар­шу се­стру Сте­фу«Сте­по­ву» во­ро­ги за­ма­ни­ли в пас­тку не­по­да­лік се­ла Хо­хо­не­ва. Во­на бу­ла зв’яз­ко­вою УПА та се­кре­та­рем-дру­кар­кою со­тні «Гай­да­ма­ків» — ду­же ро­зум­на і гра­мо­тна дів­чи­на, віль­но во­ло­ді­ла ні­ме­цькою мо­вою. Че­рез її ру­ки про­хо­ди­ла на­два­жли­ва пов­стан­ська ін­фор­ма­ція, то­му облав­ни­ки так пиль­но за нею по­лю­ва­ли. Дів­чи­на вті­ка­ла, від­стрі­лю­ва­лась, всти­гла ще по­ра­ни­ти одно­го пе­ре­слі­ду­ва­ча, але вря­ту­ва­тись не змо­гла. Брат на той час уже ка­рав­ся на си­бір­ських лі­со­по­ва­лах, а «Ма­рі­чку» облав­ни­ки теж за­хо­пи­ли в се­лі Хо­хо­не­ві 16 ли­пня 1947 ро­ку, уві­рвав­шись до ха­ти, в якій во­на пе­ре­бу­ва­ла. А ви­дав їх із се­строю Сте­фою, як твер­дить Ма­рія Іва­нів­на, зрад- ник Іван Хи­бень, за­вер­бо­ва­ний мо­ска­ля­ми. Він же по­тім ви­ка­зав кіль­ка кри­ї­вок і свід­чив про­ти неї на слід­стві.

Слід­ство роз­по­ча­ли в Біль­шів­цях, а про­дов­жи­ли в Ста­ні­сла­ві, і три­ва­ло во­но дев’ять мі­ся­ців. Що­но­чі ви­кли­ка­ли на до­пи­ти, би­ли, ка­ту­ва­ли без­бо­жно. По­тім ки­да­ли в си­ру ка­ме­ру. Ма­рія Іва­нів­на і за­раз не ві­рить, що змо­гла пе­ре­жи­ти ті стра­шні тор­ту­ри. Про­ку­рор вій­сько­во­го три­бу­на­лу ви­ма­гав най­жор­сто­кі­шо­го ре­жи­му, але адво­кат ви­про­сив де­ся­тку. Пра­цю­ва­ла на лі­со­по­ва­лі, на бу­дів­ни­цтві за­лі­зної до­ро­ги з 6-ї ран­ку до 8-ї ве­чо­ра.

На рі­дні те­ре­ни Ма­рія Бой­ко по­вер­ну­ла­ся в 1955 ро­ці, але спо­кою не бу­ло. На ро­бо­ту не бра­ли, бо не бу­ло про­пи­ски, а про­пи­са­ти­ся мо­жна бу­ло тіль­ки з до­зво­лу КҐБ. Але так ві­чно три­ва­ти не мо­гло.

Пра­цю­ва­ла Ма­рія Іва­нів­на на цукро­во­му за­во­ді, там і по­зна­йо­ми­ла­ся з май­бу­тнім чо­ло­ві­ком Іва­ном Хо­ван­цем, ви­йшла за­між. Жи­т­тя на­ла­ди­ло­ся. По­друж­жя Хо­ван­ців збу­ду­ва­ло до­бро­тну ха­ти­ну, на­жи­ло двій­ко ді­то­чок.

За­раз Ма­рія Іва­нів­на за­ли­ши­ла­ся са­ма, чо­ло­вік по­мер, але є ді­ти та ону­ки. До­чка ста­ла лі­ка­рем, а син обрав фах во­єн­но­го і ни­ні є пол­ков­ни­ком Зброй­них сил Укра­ї­ни.

Тож по­ба­жай­мо юві­ляр­ці мі­цно­го здо­ров’я, дов­гих ро­ків жи­т­тя, ща­стя, до­ста­тку та уся­ких га­ра­здів! Хай Все­ви­шній обда­ро­вує її сво­єю Бо­жою бла­го­да­т­тю на мно­гії та бла­гії лі­та.

Дми­тро Бу­чин­ський

Хри­сти­ян­сько-фі­ло­соф­ська дум­ка Т.Г. Шев­чен­ка

У Пра­Ці До­КТо­ра Д.Бу­ЧИНсЬКо­Го, уКра­їН­сЬКо­Го Пу­БЛі­ЦИсТа, Бі­БЛі­о­Гра­Фа Та Лі­Те­ра­Ту­рНо­Го КрИТИКа, ВИ­сВі­ТЛю­є­ТЬся По­сТаТЬ тараса ШеВ­ЧеН­Ка яК хрИсТИя­НсЬКо­Го Фі­Ло­со­Фа. У сВо­їх арГу­Ме­НТах аВ­Тор сПИ­ра­є­ТЬся На ШИ­ро­Ке Ко­Ло уКра­їН­сЬКИх Та За­Кор­ДоН­НИх аВ­То­ріВ, Де­ТаЛЬ­Но аНа­Лі­Зує ЖИТТє­ВИй ШЛях і ТВор­ЧісТЬ Ко­БЗа­ря З По­ГЛя­Ду хрИсТИя­НсЬКо­Го ВЧе­ННя.

Бо­рис Ві­то­шин­ський

Вій­на і між­на­ро­дне пра­во

До КНИ­ГИ уВі­йШЛИ На­у­Ко­Ві ДИ­сер­Та­Ції «Мі­ЖНа­ро­ДНо­Пра­ВНа охо­ро­На ЦИ­ВіЛЬ­Но­Го На­се­Ле­Н­Ня В Ча­сі Вій­НИ і оКу­Па­Ції» (1968) Та «По­ВсТа­НсЬКі ру­хИ і ВИ­ЗВоЛЬ­Ні Вій­НИ ПіД Час і Пі­сЛя Дру­Гої сВі­То­Вої Вій­НИ у сВі­ТЛі МіЖ­На­ро­ДНо­Го Пра­Ва» (1973), сПо­Га­ДИ Про Бо­роТЬ­Бу В Ла­Вах оУН.

Дми­тро Ми­рон-«Ор­лик»

Ідея і чин Укра­ї­ни

СВі­То­ГЛя­ДНо-іДе­о­Ло­Гі­ЧНа Пра­Ця ДМИ­Тра МИро­На («орЛИКа») «іДея і ЧИН УКра­ї­НИ» ВДру­Ге ВИ­хо­ДИТЬ Дру­КоМ В УКра­ї­Ні. КНИ­Га ПрИ­сВя­Че­На Те­о­ре­ТИЧНИМ асПе­КТаМ уКра­їН­сЬКо­Го ре­Во­Лю­ЦійНо­Го На­Ці­о­На­Лі­ЗМу.

На­ПИса­На На­ПрИ­КіН­Ці 30-х ро­КіВ ХХ сТ., Во­На є До­Ку­Ме­НТоМ еПо­хИ, аКТу­а­ЛЬНі­сТЬ Ду­МоК ДМИ­Тра МИро­На і сЬо­Го­ДНі оЧе­ВИ­ДНа.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.