ОЛЕ­КСАНДР ДУСАНЮК, ге­не­раль­ний ди­ре­ктор ТОВ «Де­ко­плант»

Іно­зем­ний ін­ве­стор від­рі­зня­є­ться від укра­їн­сько­го тим, що пер­ший на­сам­пе­ред оці­нює пер­спе­кти­ву роз­ви­тку бі­зне­су, а дру­гий — мо­жли­вість швид­ко­го при­бу­тку

The Ukrainian Farmer - - Я ВВАЖАЮ -

На­ше то­ва­ри­ство одне з не­ба­га­тьох в Укра­ї­ні, яке спе­ці­а­лі­зу­є­ться на ви­ро­бни­цтві та про­да­жу ви­со­ко­які­сно­го са­див­но­го ма­те­рі­а­лу тро­янд, ягі­дних і пло­до­вих куль­тур. За­сно­ва­но ком­па­нію у 2003 ро­ці як спіль­не укра­ї­но-гол­ланд­ське під­при­єм­ство. Зав­дя­ки актив­ній уча­сті гол­ланд­ських пар­тне­рів ком­па­нія отри­ма­ла до­ступ до но­ві­тніх те­хно­ло­гій ви­ро­бни­цтва й уста­но­ви­ла які­сно но­ві стан­дар­ти ви­ро­бни­цтва по­сад­ко­во­го ма­те­рі­а­лу на рин­ку Укра­ї­ни.

Май­же 15 ро­ків то­му до Укра­ї­ни при­бу­ли пред­став­ни­ки ве­ли­кої гол­ланд­ської ком­па­нії, що шу­ка­ла мо­жли­во­сті роз­ши­ре­н­ня бі­зне­су в кра­ї­нах Схі­дної Єв­ро­пи (на чер­зі ста­ла Укра­ї­на), і я стра­шен­но зра­дів, ко­ли ме­не за­про­си­ли на ста­жу­ва­н­ня в Гол­лан­дію. На­вчав­ся в трьох їхніх фер­ме­рів, у ко­жно­го бу­ли свої се­кре­ти го­спо­да­рю­ва­н­ня; єди­не, що об’єд­ну­ва­ло, — чі­тке до­три­ма­н­ня су­ча­сних те­хно­ло­гій. У них не­має та­ко­го: «зеко­ном­лю я на якійсь те­хно­ло­гі­чній опе­ра­ції, мо­же про­не­се…» Там усе чі­тко й від то­го — про­сто. По за­кін­чен­ні кіль­ка­мі­ся­чно­го на­вча­н­ня я по­вер­нув­ся в Укра­ї­ну справ­жнім «спе­цом» із ви­ро­щу­ва­н­ня тро­янд. Ска­жу, п’яти­рі­чне на­вча­н­ня в аграр­но­му уні­вер­си­те­ті не да­ло на­віть тре­ти­ни тих знань, які я отри­мав під час ста­жу­ва­н­ня.

Ко­ли ство­рю­ва­ло­ся на­ше спіль­не під­при­єм­ство, з гол­ланд­ця­ми в бі­знес ми уві­йшли з рів­ни­ми час­тка­ми. На по­ча­тку ді­яль­но­сті ін­ве­сти­ції від іно­зем­но­го пар­тне­ра бу­ли ду­же ма­лень­ки­ми. Єди­не, у чо­му нас сут­тє­во під­три­му­ва­ли гол­ланд­ці, — до­по­мо­га з кре­ди­та­ми, яких в Укра­ї­ні то­ді ми то­чно не отри­ма­ли б. Ска­жу від­вер­то, кре­ди­ти обі­йшли­ся нам ду­же до­ро­го, оскіль­ки ми по­стій­но по­тра­пля­ли на пе­рі­о­ди фі­нан­со­вих криз. На­при­клад, у 2014 ро­ці на кі­нець ви­пла­ти одно­го з кре­ди­тів ви­яви­ло­ся, що по за­ли­шку в грив­нях ми вин­ні стіль­ки, скіль­ки бра­ли ко­штів із са­мо­го по­ча­тку (хо­ча ви­пла­чу­ва­ли по­зи­ку 5 ро­ків). Однак яки­хось «дра­ко­нів­ських» умов, на­при­клад, щоб за про­стро­че­н­ня пла­те­жу в нас за­би­ра­ли те­хні­ку, пар­тне­ри не ста­ви­ли.

Сьо­го­дні гол­ланд­цям на­ле­жать дві тре­ти­ни під­при­єм­ства. За весь час ді­яль­но­сті під­при­єм­ства на­ші іно­зем­ні пар­тне­ри з при­бу­тку не за­бра­ли жо­дно­го єв­ро. Свою час­тку за­ро­бле­но­го во­ни до­зво­ли­ли ре­ін­ве­сту­ва­ти у ви­ро­бни­цтво — їм ці­ка­во спо­сте­рі­га­ти за роз­ви­тком під­при­єм­ства, аби збіль­шу­ва­ла­ся йо­го ка­пі­та­лі­за­ція… На мою дум­ку, пе­ре­ва­га ро­бо­ти з іно­зем­ни­ми пар­тне­ра­ми по­ля­гає в то­му, що во­ни не пра­гнуть до швид­ко­го при­бу­тку. На­то­мість наш ін­ве­стор на­ма­га­є­ться сьо­го­дні вкла­сти, зав­тра за­че­ка­ти, а пі­сля­зав­тра за­пи­тує: де ж мої гро­ші? Якщо це, на­при­клад, ви­ро­щу­ва­н­ня пше­ни­ці, то швид­кий при­бу­ток отри­ма­ти мо­жли­во. В на­шо­му ж ви­пад­ку ма­є­мо са­джан­ці, тоб­то вид ді­яль­но­сті, за яко­го в пер­ші 5 ро­ків при­бу­тку не пе­ред­ба­ча­є­ться. Нам по­ща­сти­ло та­кож у то­му, що гол­ланд­ські пар­тне­ри — ви­хід­ці з цьо­го са­мо­го бі­зне­су, отож ро­зу­мі­ють йо­го осо­бли­во­сті та кри­ти­чні мо­мен­ти. А от як­би ін­ве­сто­ром був наш спів­ві­тчи­зник і до то­го ж да­ле­кий від тон­ко­щів ви­ро­бни­цтва са­джан­ців, гро­ші ми б йо­му за­ро­би­ли, але під­при­єм­ство не до­ся­гну­ло би то­го рів­ня роз­ви­тку, який має сьо­го­дні. В будь-яко­му бі­зне­сі пра­цю­ють дві фі­ло­со­фії: одна — фі­нан­си­ста, щоб швид­ше отри­ма­ти при­бу­ток (і по­біль­ше!), яку, на жаль, ча­сто на пер­ше мі­сце ви­су­ва­ють укра­їн­ські ін­ве­сто­ри; дру­га фі­ло­со­фія — стра­те­га-управ­лін­ця, щоб під­при­єм­ство ма­ло дов­го­стро­ко­ву пер­спе­кти­ву роз­ви­тку. Так от, іно­зем­ним ін­ве­сто­рам ча­сті­ше за на­ших вда­є­ться зна­хо­ди­ти ба­ланс між отри­ма­н­ням при­бу­тку та роз­ви­тком під­при­єм­ства.

Зі сво­ї­ми пар­тне­ра­ми зби­ра­є­мо­ся дві­чі на рік (по­о­дин­ці во­ни при­їжджа­ють ча­сті­ше). Я б не ска­зав, що во­ни нас щіль­но кон­тро­лю­ють: їм ці­ка­во спо­сте­рі­га­ти за про­це­са­ми, які від­бу­ва­ю­ться. На­пря­му ко­штів не да­ють, про­те, на­при­клад, не­що­дав­но під­шу­ка­ли ком­па­нію, у якої ми ви­гі­дно при­дба­ли обла­дна­н­ня, до­мо­ви­ли­ся про від­тер­мі­ну­ва­н­ня пла­те­жу. То­рік на ре­ін­ве­сто­ва­ні ко­шти при­дба­ли но­вий об­при­ску­вач, обла­дна­н­ня для ви­ко­пу­ва­н­ня са­джан­ців і спе­ці­а­лі­зо­ва­ний тра­ктор для ро­бо­ти в роз­са­дни­ку. Та­кий тра­ктор у нас і до цьо­го був, але ли­ше один: як­би він ви­йшов із ла­ду, то ма­ли б про­бле­ми. Укра­їн­ські ін­ве­сто­ри та­ко­го ри­зи­ку мо­жли­во й не вра­ху­ва­ли б, а для іно­зем­но­го — сут­тє­во. Вва­жаю, це — нор­маль­на участь у ді­яль­но­сті під­при­єм­ства, спря­мо­ва­на на кон­стру­ктив.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.