Етюд про го­дів­лю свиней

Про­тя­гом сто­літь сви­ня хар­чу­ва­ла­ся на па­со­ви­щі й бу­ла зна­ря­д­дям ути­лі­за­ції хар­чо­вих (і не тіль­ки) від­хо­дів. Зав­дя­ки цьо­му люд­ство ма­ло де­ше­ве м’ясо

The Ukrainian Farmer - - ТЕМА НОМЕРА - ВАСИЛЬ УСАТЕНКО, ве­те­ри­нар­ний фа­хі­вець

Ко­ли див­лю­ся на будь-яку су­ча­сну лі­нію з го­дів­лі свиней, ми­мо­во­лі при­га­дую свою ба­бу­сю, яка ці­ка­во роз­по­від­а­ла, як у се­лі го­ду­ва­ли свиней ро­ків п’ят­де­сят то­му. Про це вже дав­но всі за­бу­ли, за­хо­пив­шись зба­лан­со­ва­ни­ми кор­ма­ми й опти­мі­зо­ва­ни­ми умо­ва­ми утри­ма­н­ня, але зга­да­ти ко­ли­шнє бу­де зов­сім не зай­вим.

Ува­жа­ло­ся, що най­лі­пший пер­ший корм для по­ро­сят (зві­сно пі­сля сви­ня­чо­го мо­ло­ка) — це під­ву­гле­ний ячмінь, де­рев­не чор­не ву­гі­л­ля, ви­со­хла чер­во­на гли­на, а то й би­та це­гла: ма­лю­ки із за­до­во­ле­н­ням чу­ха­ли об це свої зу­би, на­гу­лю­ю­чи апе­тит на вим’я. По­ро­сят від­лу­ча­ли від сви­ні май­же у дво­мі­ся­чно­му ві­ці, та­кож ува­жа­ло­ся, що чим біль­ше сви­но­ма­тка втра­тить ва­гу, тим кра­щі від неї по­ро­ся­та. Не­рід­ко тра­пля­ло­ся та­ке, що сви­но­ма­тка до кін­ця ла­кта­ції «сві­ти­ла ре­бра­ми».

Зві­сно, за тих ча­сів свиней кон­цен­тро­ва­ни­ми кор­ма­ми ні­хто не го­ду­вав. Про­па­ре­ну сін­ну по­ло­ву, змі­ша­ну з на­тер­тим бу­ря­ком чи ка­ба­ком, ли­ше здо­брю­ва­ли жме­нею гру­бої дер­ті, си­ро­ва­ткою чи кра­пли­ною мо­ло­ка. Ба­га­то го­спо­да­рів ро­би­ли ще про­сті­ше, ки­да­ю­чи в за­гін ці­лі ка­ба­ки та бу­ря­ки, ка­ча­ни ку­ку­ру­дзи, ря­сно сте­ли­ли го­ро­хвя­ною со­ло­мою. Влі­тку ж сви­ні ра­до го­ду­ва­ли­ся го­ро­дні­ми бур’яна­ми — щи­ри­цею, ло­бо­дою, кро­пи­вою. Тут головне — не втра­ча­ти пиль­но­сті, бо сви­ні лег­ко мо­гли на­шко­ди­ти го­ро­ди­ні. Про­сті­шим ва­рі­ан­том бу­ло ви­па­са­ти свиней у за­тін­ках га­їв.

До нас ді­йшли прав­ди­ві фа­кти, що в де­яких єв­ро­пей­ських кра­ї­нах у XVI ст. при­бу­тки від ви­ро­щу­ва­н­ня свиней на жо­лу­де­во­му ра­ціо­ні май­же в 10 ра­зів пе­ре­ви­щу­ва­ли при­бу­тки від за­го­тів­лі де­ре­ви­ни. Та­кі по­ка­зни­ки три­ма­ли­ся аж до ХХ ст. В Іспа­нії й на сьо­го­дні жо­лу­ді до­да­ють у ра­ціо­ни свиней, з яких отри­му­ють най­до­рож­чу шин­ку — ха­мон ібе­рі­ко: свиней утри­му­ють ви­клю­чно на жо­лу­де­вій ді­є­ті.

За Ра­дян­ської до­би ра­ціон свиней бу­ло зна­чно змі­не­но. З одно­го бо­ку, «кол­го­спних» свиней го­ду­ва­ли зер­но­від­хо­да­ми й буль­бо­пло­да­ми, що на па­пе­рі за­без­пе­чу­ва­ло ви­со­ку про­ду­ктив­ність. На­справ­ді ж сви­ні по­тер­па­ли від за­ли­шко­во­го прин­ци­пу за­без­пе­че­н­ня кор­ма­ми та то­таль­но­го не­сун­ства. Окре­мим ви­дом від­го­дів­лі свиней бу­ло зго­до­ву­ва­н­ня від­хо­дів пе­ре­ро­бної про­ми­сло­во­сті й про­стро­че­ної хар­чо­вої про­ду­кції. Не­ве­ли­кі сви­но­фер­ми обла­што­ву­ва­ли при за­вод­ських їдаль­нях, вій­сько­вих ча­сти­нах, скла­дах. Тра­пля­ли­ся па­ра­до­ксаль­ні си­ту­а­ції, ко­ли сви­ням зго­до­ву­ва­ли цу­кер­ки, ри­бу, ви­пі­чку, якої не ви­ста­ча­ло на при­лав­ках ма­га­зи­нів.

У до­ма­шніх го­спо­дар­ствах сви­ня бу­ла в осо­бли­вій по­ша­ні че­рез те, що їй мо­жна бу­ло зго­ду­ва­ти будь-які за­ли­шки хар­чів (по­мий­ки). Крім то­го, не­рід­ко свиней го­ду­ва­ли по­твор­но де­ше­вим на той час хлі­бом. Хо­ча це по­стій­но ви­смі­ю­ва­ли й тав­ру­ва­ли гань­бою са­ти­ри­чні ЗМІ, ме­тод був ду­же спо­ку­сли­вий, до­сту­пний і при­бу­тко­вий.

Та був, знов-та­ки зі слів мо­єї ба­бу­сі, більш ек­зо­ти­чний ре­цепт: за­мість по­ло­ви да­ва­ли сві­жий кін­ський кі­зяк, і я це пе­ре­ві­рив.

Якось я отри­мав у по­да­ру­нок за­хар­чо­ва­не по­ро­ся. Ва­жи­ло во­но кі­ло­гра­мів п’ять, не біль­ше, бру­дне, ку­дла­те, з го­стрень­ким зад­ком і на­дмір­но окру­глим че­ре­вом, але з до­брим апе­ти­том. Якийсь час я го­ду­вав йо­го мі­шан­кою з дер­ті, та по­ба­чив, що бі­ля мо­го сіль­сько­го по­двір’я що­дня про­їжджа­ли кін­ні під­во­ди, за­ли­ша­ю­чи ха­ра­ктер­ні реш­тки, то, зва­жив­ши всі за та про­ти, ви­рі­шив цим ско­ри­ста­ти­ся. Ко­ли да­вав пер­ший раз мі­шан­ку з кі­зя­ка, пе­ре­жи­вав за те, що по­ро­ся може від­мо­ви­ти­ся від та­кої стра­ви. Як ви­яви­ло­ся, пе­ре­жи­вав мар­но — во­но з апе­ти­том спу­сто­ши­ло ко­ри­то. Єди­не, що я до­дав в ра­ціон, бу­кваль­но лож­ку, — це біл­ко­вий кон­цен­трат. По­ро­ся по­їда­ло «кін­ську мі­шан­ку» з над­зви­чай­ним апе­ти­том, про­блем із трав­ле­н­ням не ви­кли­ка­ло. Як не див­но, во­но по­ча­ло гар­но на­би­ра­ти ва­гу, хо­ча й без уста­нов­ле­н­ня ре­кор­дів. Однак пе­ред за­бо­єм, по­слу­хав­ши «му­дрих» лю­дей, я пе­ре­вів йо­го на тра­ди­цій­ну мі­шан­ку з гар­бу­зів і дер­ті. На жаль, ця ді­є­та не да­ла до­брих ре­зуль­та­тів: че­рез про­но­сні та се­чо­гін­ні вла­сти­во­сті гар­бу­зів ка­бан­чик де­що сху­днув.

Та зга­да­ний ре­цепт го­дів­лі не є най­гид­кі­шим із по­гля­ду су­ча­сної лю­ди­ни. В кра­ї­нах Схі­дної Азії, зві­сно, че­рез одві­чний брак зер­но­вих, за­сто­со­ву­ва­ли ро­дин­ний ме­тод від­го­дів­лі свиней за до­по­мо­гою так зва­них сви­ня­чих ту­а­ле­тів, що збе­ре­гло­ся у від­да­ле­них ку­то­чках Ін­дії та Ки­таю до сьо­го­дні. Суть у то­му, що свиней від­го­до­ву­ва­ли

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.