На­бли­же­н­ня зем­ле­тру­су

Що бу­де з Укра­ї­ною й аграр­ним бі­зне­сом пі­сля за­про­ва­дже­н­ня рин­ку зем­лі? До екс­тра­сен­са із цьо­го при­во­ду ми не хо­ди­ли, але дум­ки екс­пер­тів по­слу­ха­ли

The Ukrainian Farmer - - АГРАРНА ПОЛІТИКА - ВО­ЛО­ДИ­МИР КОЛЮБАКІН

Ко­ли в каз­ках чи­та­є­мо, що всі ста­ли жи­ти дов­го й ща­сли­во, то не за­пе­ре­чу­є­мо — та­кий уже за­кон жан­ру. Про­те ко­ли каз­ки по­чи­на­ють роз­по­від­а­ти на со­лі­дних еко­но­мі­чних фо­ру­мах, у ща­сли­вий фі­нал ві­ри­ться на­ба­га­то мен­ше. Са­ме так ста­ло­ся під час дис­ку­сії на те­му «Вплив зе­мель­ної ре­фор­ми на до­бро­бут сіль­сько­го на­се­ле­н­ня в Укра­ї­ні», ор­га­ні­зо­ва­ної Ки­їв­ською шко­лою еко­но­мі­ки (KSE) в рам­ках Між­на­ро­дної кон­фе­рен­ції «Лю­ди пе­ред­усім: якість жи­т­тя і до­бро­бут у пост­со­ці­а­лі­сти­чних еко­но­мі­ках». Якраз що­до пер­спе­ктив до­бро­бу­ту дум­ки уча­сни­ків дис­ку­сії до­ко­рін­но роз­ді­ли­ли­ся.

Мі­нус мо­ра­то­рій — плюс до­бро­бут?

Отож, як впли­не зня­т­тя мо­ра­то­рію на про­даж зем­лі на до­бро­бут сіль­ських ме­шкан­ців? По­зи­тив­но, вва­жа­ють ор­га­ні­за­то­ри. Втім, ар­гу­мен­ти, що во­ни на­во­дять на ко­ристь та­ко­го твер­дже­н­ня, на­ле­жать швид­ше до мі­фо­твор­чо­сті, ніж до еко­но­мі­ки.

От ска­жі­мо, ке­рів­ник про­е­кту «Під­трим­ка ре­форм в сіль­сько­му го­спо­дар­стві та зе­мель­них від­но­си­нах в Укра­ї­ні» Де­нис Ні­за­лов ка­же, що ни­ні в Укра­ї­ні близь­ко 20 млн ге­кта­рів пе­ре­бу­ва­ють в орен­ді, зокре­ма 16 млн ге­кта­рів, які зда­ють в орен­ду при­ва­тні вла­сни­ки. Звід­си ні­би­то ви­пли­ває, що від­кри­т­тя рин­ку зем­лі спри­я­ти­ме по­лі­пшен­ню рин­ку орен­ди, при­пли­ву ін­ве­сти­цій і по­лег­шен­ню до­сту­пу до кре­ди­тних ре­сур­сів.

Що­до при­пли­ву ін­ве­сти­цій, то цей про­цес бу­де до­во­лі не­швид­ким, адже сіль­го­спви­ро­бник, який щой­но при­дбав зе­мель­ну ді­лян­ку за рин­ко­вою ці­ною, на­вряд чи ма­ти­ме пі­сля цьо­го ще й віль­ний ка­пі­тал, який змо­же ін­ве­сту­ва­ти в роз­ви­ток ви­ро­бни­цтва. Мо­жна, що­прав­да, за­лу­чи­ти ка­пі­та­ли за­кор­дон­них ін­ве­сто­рів, але на це зда­тні ли­ше агро­хол­дин­ги, що ма­ють ви­хо­ди на між­на­ро­дні рин­ки ка­пі­та­лу — але ж ми на­чеб­то про­ти ску­пів­лі зем­лі агро­хол­дин­га­ми? Чи вже ні?

Ста­ра бай­ка про кре­ди­ти

Бай­ку про зем­лю як кре­ди­тний ре­сурс чу­є­мо вже до­во­лі дав­но, от ли­ше ві­ри­ться в неї де­да­лі мен­ше. Нам роз­по­від­а­ють, що під за­ста­ву зем­лі мо­жна бу­де бра­ти біль­ші бан­ків­ські кре­ди­ти й на кра­щих умо­вах, ніж під за­ста­ву вро­жаю та сіль­гос­пте­хні­ки. А чи на­справ­ді так? З одно­го бо­ку, справ­ді, зем­ля мо­же бу­ти ко­штов­ною за­ста­вою, але з дру­го­го — щоб так ста­ло­ся, має бу­ти до­три­ма­на низ­ка ви­мог, до роз­роб­ки яких у нас ще й не при­сту­па­ли­ся.

По-пер­ше, аби прийня­ти за­ста­ву, банк має її оці­ни­ти, і не за оці­ню­валь­ною вар­ті­стю, а за ко­мер­цій­ною — про­те її не­має, бо на­віть якщо ри­нок зем­лі і від­кри­є­ться, то ці­ни на ньо­му сфор­му­ю­ться да­ле­ко не від­ра­зу. Й оці­ню­ва­ти му­сить фа­хі­вець, який ро­зу­мі­є­ться і на зем­лі, і на бан­ків­ській спра­ві — а чи до­ста­тньо та­ких в Укра­ї­ні, на всі бан­ки ви­ста­чить? А якщо їх ма­ло, то до­ве­де­ться пла­ти­ти до­стой­ну пла­тню, аби не пе­ре­ма­ни­ли кон­ку­рен­ти. Крім то­го, до­ве­де­ться опла­чу­ва­ти їхні чи­слен­ні роз’їзди, бо з ки­їв­сько­го офі­су зем­лю не по­ба­чиш — і ці ви­тра­ти ля­жуть на банк.

Крім то­го, що ро­би­ти­ме банк із зем­лею в ра­зі не­по­вер­не­н­ня кре­ди­ту? Про­дасть? Якщо зем­лею, як на­ра­зі про­по­ну­є­ться, не мо­же во­ло­ді­ти юри­ди­чна осо­ба, то на якій під­ста­ві банк отри­має пра­во її про­да­ти? Тут мо­жли­ві два ва­рі­ан­ти: або за­про­ва­ди­ти про­це­ду­ру при­му­со­во­го про­да­жу від іме­ні вла­сни­ка за­став­ле­ної зем­лі, або на­да­ти бан­кам пра­во тим­ча­со­во­го во­ло­ді­н­ня за­став­ле­ною зем­лею з ме­тою про­да­жу.

Цей дру­гий ва­рі­ант якраз про­по­нує са­ма KSE у сво­їй «Бі­лій кни­зі ре­форм». Утім, по­ки що не чу­ти, аби якусь із цих двох про­по­зи­цій бу­ло схва­ле­но при­найм­ні у ви­гля­ді за­ко­но­про­е­кту. То­му не вар­то ду­ма­ти, ні­би від­ра­зу пі­сля від­кри­т­тя рин­ку зем­лі бан­ки про­жо­гом ки­ну­ться кре­ди­ту­ва­ти агра­рі­їв.

Скіль­ки ж ко­штує орен­да?

Не обі­йшло­ся і без улю­бле­но­го ар­гу­мен­ту при­хиль­ни­ків рин­ку зем­лі: мов­ляв, біль­шість вла­сни­ків па­їв — лі­тні лю­ди, які не­спро­мо­жні обро­бля­ти її са­мо­стій­но, а ін­ший шлях нею роз­по­ря­ди­ти­ся — ли­ше зда­ти в орен­ду; отож зня­т­тя мо­ра­то­рію про­по­нує аль­тер­на­ти­ву. Про­те біль­шість вла­сни­ків па­їв і за­мо­ло­ду так са­мо не ма­ла мо­жли­во­сті са­мо­стій­но їх обро­бля­ти: не­ма ні те­хні­ки, ні на­сі­н­ня, ні до­брив, ні гро­шей, аби це все при­дба­ти, ані мо­жли­во­сті взя­ти на це кре­дит.

І в про­дов­же­н­ня те­ми орен­ди: за сло­ва­ми Де­ни­са Ні­за­ло­ва, вла­сни­ки па­їв зму­ше­ні зда­ва­ти зем­лю в орен­ду за будь-яку ці­ну, що їм про­по­ну­ють, бо не ма­ють ви­бо­ру. Се­ре­дня став­ка орен­ди, за йо­го сло­ва­ми — близь­ко 50 дол. за ге­ктар. Че­рез ні­би­то ма­лу орен­дну пла­ту близь­ко 80% до­хо­ду від сіль­сько­го­спо­дар­сько­го ви­ко­ри­ста­н­ня зем­лі, ствер­джує пан Ні­за­лов, отри­му­ють орен­да­рі, зем­ле­вла­сни­кам ма­ло що пе­ре­па­дає, то­ді як в ін­ших кра­ї­нах ці до­хо­ди роз­по­ді­ля­ю­ться при­бли­зно по­рів­ну.

Утім, ми зна­є­мо, що ота «се­ре­дня став­ка» — це все одно, що се­ре­дня тем­пе­ра­ту­ра по лі­кар­ні: в рі­зних ре­гіо­нах Укра­ї­ни во­на від­рі­зня­є­ться вп’яте­ро, і на те, ма­буть, є при­чи­ни, які не­мо­жли­во ні усу­ну­ти, ні змі­ни­ти одним ли­ше ба­жа­н­ням.

На­про­шу­є­ться ще одне за­пе­ре­че­н­ня: що в ра­зі від­кри­т­тя рин­ку зем­лі вла­сни­ки па­їв обов’яз­ко­во одер­жать ви­бір? Якщо зем­лі яко­гось се­ла обро­бляє ли­ше одне го­спо­дар­ство, то звід­ки ві­зьме­ться ін­ший по­ку­пець? Якщо й ві­зьме­ться, то це бу­де рей­дер, який при­дбає кіль­ка кла­пти­ків по­се­ред зе­мель­но­го ма­си­ву, аби зро­би­ти «ша­хма­тку» й шан­та­жу­ва­ти вла­сни­ка агро­під­при­єм­ства. Що, вла­сни­ки па­їв отри­ма­ють якусь ви­го­ду від цьо­го про­ти­сто­я­н­ня? Вель­ми сум­нів­но, най­швид­ше — нав­па­ки, втра­тять на­віть орен­дну пла­ту.

Що­прав­да, при­хиль­ни­ки рин­ку вба­ча­ють про­бле­му в ін­шо­му: на їхню дум­ку, в ра­зі ска­су­ва­н­ня мо­ра­то­рію вла­сни­ки па­їв отри-

ма­ють мо­жли­вість шан­та­жу­ва­ти орен­да­ря, по­гро­жу­ю­чи про­да­жем ді­ля­нок у ра­зі, якщо він не збіль­шить орен­дну пла­ту. Ці мір­ку­ва­н­ня під­крі­плю­ю­ться та­ки­ми роз­ра­хун­ка­ми: за да­ни­ми KSE, десь 5–8% вла­сни­ків зем­лі пла­ну­ють її про­да­ти, а це близь­ко 2 млн ге­кта­рів. От­же, на цю ци­фру зву­зи­ться ри­нок орен­ди. Від­по­від­но має зро­сти орен­дна пла­та: вла­сни­ки па­їв за­мість те­пе­рі­шніх 820 млн дол. отри­ма­ють близь­ко 2 млрд.

Утім, прав­ди­вість цих цифр до­во­лі сум­нів­на: по-пер­ше, кіль­кість охо­чих про­да­ти на­ді­ли в рі­зних екс­пер­тів силь­но рі­зни­ться за­ле­жно від то­го, яких поглядів на ри­нок зем­лі во­ни до­три­му­ю­ться. Та­кож тре­ба зва­жа­ти, що тут діє по­ту­жний обме­жу­вач: рен­та­бель­ність аграр­но­го ви­ро­бни­цтва, на яку не­га­тив­но впли­ва­ють ба­га­то чин­ни­ків. То­му ре­сурс зро­ста­н­ня орен­дної пла­ти ду­же обме­же­ний, у ба­га­тьох йо­го вза­га­лі не­має. І якщо про­гно­зи па­на Ні­за­ло­ва пра­виль­ні й орен­дна пла­та та­ки зро­сте, во­на до­да­тко­вим ван­та­жем ля­же на пле­чі сіль­го­спви­ро­бни­ка. Нев­же на­ша ме­та — до­би­ти йо­го оста­то­чно?

Отож під­ви­ще­н­ня орен­дної пла­ти не по­лі­пшить фі­нан­со­во­го ста­но­ви­ща сіль­го­спви­ро­бни­ків, а гро­ші, спла­че­ні орен­до­дав­цям, на­вряд чи по­вер­ну­ться в агро­ви­ро­бни­цтво.

Рин­ко­ва ка­ла­муть

Ще один за­гроз­ли­вий факт, який фа­кти­чно уне­мо­жлив­лює пе­ре­хід до рин­ку зем­лі най­ближ­чим ча­сом, на­вів на­ро­дний де­пу­тат Укра­ї­ни, за­сту­пник го­ло­ви аграр­но­го ко­мі­те­ту Вер­хов­ної Ра­ди Ва­дим Ів­чен­ко: ли­ше 66% сіль­сько­го­спо­дар­ських зе­мель Укра­ї­ни вне­се­но в Дер­жав­ний зе­мель­ний ка­дастр, із них десь по­ло­ви­ну за­не­се­но до Дер­жав­но­го ре­є­стру ре­чо­вих прав, із них не більш як по­ло­ви­на має по­да­тко­ві но­ме­ри. Скіль­ки це бу­де — по­ло­ви­на від по­ло­ви­ни від по­ло­ви­ни? От­же, зби­ра­ю­ться тор­гу­ва­ти не­ві­до­мо чим, не зна­ти у якій кіль­ко­сті, а при­бу­тки вже під­ра­хо­ву­ють?

Дми­тро Лях, пред­став­ник Упов­но­ва­же­но­го Вер­хов­ної Ра­ди з прав лю­ди­ни, за­сте­рі­гає:

— Умов для про­ве­де­н­ня ре­форм у зе­мель­ній сфе­рі не ство­ре­но. Ін­вен­та­ри­за­цію зе­мель не за­вер­ше­но. В су­дах ве­ли­че­зна кіль­кість справ по зе­мель­них спо­рах, а су­до­ва си­сте­ма не го­то­ва до їх ви­рі­ше­н­ня, спе­ці­а­лі­зо­ва­ні зе­мель­ні су­ди не ство­ре­но. На­віть сьо­го­дні ма­є­мо чи­слен­ні ви­пад­ки рей­дер­ства.

Ціл­ко­ви­то по­го­джу­є­мо­ся з дум­кою па­на Ля­ха: в нас ча­сти­на зе­мель вза­га­лі не­ві­до­мо ко­му на­ле­жать, на ін­ші на­лі­чу­є­ться по кіль­ка го­спо­да­рів. Не ка­жу­чи вже про від­у­мер­лу спад­щи­ну та не­ви­тре­бу­ва­ні паї, що вправ­но го­ду­ють дрі­бну мі­сте­чко­ву й сіль­ську ма­фію — ви­ба­чте, вла­ду… Якщо від­кри­ти ри­нок зем­лі не­гай­но, кіль­кість спір­них справ нав­ко­ло неї зро­ста­ти­ме, не­мов сні­го­ва ку­ля.

До ре­чі, про спе­ці­а­лі­зо­ва­ні су­ди: де­хто під­дає сум­ні­ву по­тре­бу в них, ми ж на­га­да­є­мо до­свід пред­ків. За ча­сів, ко­ли Укра­ї­на вхо­ди­ла до скла­ду Ве­ли­ко­го кня­зів­ства Ли­тов­сько­го, на її зем­лях ді­я­ли під­ко­мор­ні (або ж ме­жо­ві) су­ди, за­твер­дже­ні Ли­тов­ським ста­ту­том 1566 ро­ку й очо­лю­ва­ні по­ві­то­ви­ми під­ко­мо­рі­я­ми. Що ці­ка­во: при­зна­чав під­ко­мо­рія князь, але з чо­ти­рьох кан­ди­да­тів, яких оби­ра­ла шля­хта (тоб­то зем­ле­вла­сни­ки) на по­ві­то­во­му сей­ми­ку. А ми че­рез 450 ро­ків, у ХХІ сто­літ­ті, у віль­ній де­мо­кра­ти­чній кра­ї­ні ні­як не мо­же­мо до­мог­ти­ся ви­бор­но­сті суд­дів…

Хо­чеш зем­лі — го­туй­ся до вій­ни!

Не ма­ю­чи мо­жли­во­сті з’ясу­ва­ти від­но­си­ни вла­сно­сті за­кон­ним шля­хом, пре­тен­ден­ти на спір­ну ді­лян­ку ціл­ком мо­жуть вда­ти­ся до ін­ших ме­то­дів. При­клад їм по­да­ють сьо­го­дні­шні рей­де­ри. Про­те якщо ни­ні рей­дер­ство здій­сню­є­ться пе­ре­ва­жно че­рез до­го­во­ри орен­ди, які мо­жна ро­зі­рва­ти, то що від­бу­ва­ти­ме­ться, ко­ли зай­де мова про до­ві­чне во­ло­ді­н­ня? А ще є ре­аль­на за­гро­за, на яку та­кож звер­та­ють ува­гу екс­пер­ти: сьо­го­дні ма­є­мо ви­пад­ки при­му­шу­ва­н­ня до укла­да­н­ня не­ви­гі­дних до­го­во­рів орен­ди, то що мо­же за­ва­ди­ти так са­мо при­му­со­во оформ­лю­ва­ти про­даж зем­лі за ко­пій­ки? Чи не зда­ва­ти­му­ться то­ді те­пе­рі­шні рей­дер­ські вій­ни ди­тя­чи­ми ігра­ми в пі­со­чни­ку? То­му ко­ли ка­жуть, що пи­та­н­ня рин­ку зем­лі за­над­то по­лі­ти­зо­ва­не, ми із цим по­го­джу­є­мо­ся: так, пи­та­н­ня по­лі­ти­чне, бо вже йде­ться про со­ці­аль­ний мир і на­ціо­наль­ну без­пе­ку!

То що ро­би­ти? Від­мо­ви­ти­ся від рин­ку зем­лі вза­га­лі? Лу­на­ють і та­кі про­по­зи­ції. Ін­ші ж про­по­ну­ють ско­ри­ста­ти­ся на­го­дою й зро­би­ти вре­шті-решт те, що не бу­ло зро­бле­но із са­мо­го по­ча­тку: че­рез ме­ха­ні­зми обме­жень під час про­да­жу зро­би­ти зем­лю до­сту­пною на­сам­пе­ред тим, хто має ба­жа­н­ня са­мо­стій­но її обро­бля­ти. Як це бу­ло зро­бле­но на Схі­дних зем­лях Ні­меч­чи­ни — че­рез ме­ха­нізм дов­го­стро­ко­вої орен­ди з пра­вом подаль­шо­го ви­ку­пу за піль­го­вою ці­ною.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.