При­бор­ка­ти «прим­хли­во­го прин­ца»

Фер­мер із Він­нич­чи­ни Оле­ксандр Джи­га опа­ну­вав те­хно­ло­гії куль­ти­ву­ва­н­ня трю­фе­лів і по­ста­чає де­лі­ка­тес із вла­сної трю­фель­ної план­та­ції ві­тчи­зня­ним ре­сто­ра­то­рам

The Ukrainian Farmer - - ЗМІСТ - ЛЮ­ДМИ­ЛА МО­РО­ЗО­ВА

Дві ти­ся­чі єв­ро за кі­ло­грам гри­бів — фан­та­сти­ка? Мо­жли­во. Тіль­ки якщо не йде­ться про де­лі­ка­те­сний трю­фель. Той са­мий, яко­го шу­ка­ють ек­зо­ти­чним ме­то­дом — із со­ба­ка­ми чи сви­ня­ми під ко­ре­ня­ми де­рев. У ба­га­тьох кра­ї­нах на­ла­го­дже­но по­ту­жну ін­ду­стрію ви­ро­бни­цтва цьо­го де­лі­ка­те­су. В Укра­ї­ні ні­ша по­ки що не за­пов­не­на, але вже є смі­лив­ці, що ри­зи­ку­ють за­кла­да­ти трю­фель­ні план­та­ції. Один із них — фер­мер Оле­ксандр Джи­га з Він­нич­чи­ни, агро­ном-се­ле­кціо­нер за фа­хом й агро­ном ши­ро­ко­го про­фі­лю в жит­ті, роз­по­вів про свій до­свід опа­ну­ва­н­ня но­вої спра­ви.

Па­не Оле­ксан­дре, перш ніж роз­по­ча­ти роз­мо­ву про ваш трю­фель­ний бі­знес, роз­ка­жіть ко­ро­тко про се­бе.

— Ми з ба­тьком по­чи­на­ли свою фер­мер­ську спра­ву з ви­ро­щу­ва­н­ня зер­но­вих: ма­ли вла­сні паї, по­тім ще тро­хи орен­ду­ва­ли зем­лі. Про­те зго­дом по­ча­ли ви­ро­щу­ва­ти ово­чі. Адже на пло­щі 20 га це більш рен­та­бель­но, по­рів­ню­ю­чи із зер­но­ви­ми. Ово­чі ви­ро­щу­є­мо і в те­пли­ці, і на від­кри­то­му ґрун­ті: ка­пу­сту, бу­ря­ки, мор­кву, по­мі­до­ри, огір­ки, ба­кла­жа­ни, пе­рець, ка­ба­чки, ка­ву­ни, ди­ні то­що. Зви­чай­но, та­ке рі­зно­ма­ні­т­тя ово­чів ви­ро­щу­ва­ти скла­дні­ше, але зав­дя­ки то­му, що зби­ра­є­мо не­о­дно­ча­сно, зав­жди є лю­дям ро­бо­та.

Тро­хи сі­є­мо й зер­но­вих — пше­ни­цю, со­ня­шник, ку­ку­ру­дзу, щоб бу­ла сі­во­змі­на. То­рік для одні­єї ком­па­нії ви­ро­щу­ва­ли со­лод­ку ку­ку­ру­дзу на на­сі­н­ня. Однак для ці­єї спра­ви по­трі­бно ду­же ба­га­то лю­дей, щоб пра­цю­ва­ти на ді­лян­ках гі­бри­ди­за­ції. На­то­мість у на­шо­му се­лі ма­є­мо двох ве­ли­ких кон­ку­рен­тів, де та­кож пра­цює ба­га­то пер­со­на­лу. То­му ви­ро­щу­ва­н­ня на­сін­нє­вої ку­ку­ру­дзи — це бу­ла ра­зо­ва акція.

Роз­ши­рю­ва­ти­ся не мо­же­мо, бо віль­ної зем­лі нав­ко­ло не­має. От­же, тре­ба ро­сти те­хно­ло­гі­чно, щоб ма­ти біль­ший при­бу­ток з 1 га. От і ви­рі­ши­ли ви­ро­щу­ва­ти трю­фе­лі, ни­ні за­кла­да­є­мо трю­фель­ну план­та­цію.

Трю­фель по­тре­бує зна­чно мен­ше люд­ських ре­сур­сів. То­му, якщо все до­бре пі­де, на­да­лі хо­че­мо роз­ши­рю­ва­ти пло­щу під ним і всі 20 га за­са­ди­ти цим гри­бом.

Тра­ди­цій­не за­пи­та­н­ня: як з’яви­ла­ся ідея ви­ро­щу­ва­ти трю­фе­лі?

— Ви­пад­ко­во. Якось мій то­ва­риш Во­ло­ди­мир Біл­ко, що за­йма­є­ться біо­те­хно­ло­гі­я­ми й пра­цює в ком­па­нії з ви­го­тов­ле­н­ня біо­пре­па­ра­тів, за­пи­тав ме­не, чи чув я про та­кий гриб і чи мо­жна йо­го ви­ро­щу­ва­ти в на­ших умо­вах. А я ли­ше з роз­по­від­ей ба­тька знав, що та­кі гри­би ви­ро­щу­ють у Фран­ції, шу­ка­ють їх під ко­рі­н­ням де­рев із со­ба­ка­ми.

Мій то­ва­риш по­ка­зує ме­ні фо­то, на яко­му я впі­знаю гриб, який ми з ба­тьком ко­лись по­стій­но зби­ра­ли. Річ у тім, що наш рід ті­сно пов’яза­ний із лі­сом: мій дід і пра­дід бу­ли лі­сни­ка­ми, ба­тько ви­ріс у ха­ти­ні, що сто­я­ла по­се­ред лі­су, звід­ти хо­див у шко­лу в су­сі­днє се­ло. Ми ча­сто з ба­тьком зби­ра­ли гри­би, а цей на­зи­ва­ли «во­ло­ве сер­це». На­ви­чки зби­ра­ти йо­го мій ба­тько пе­ре­йняв від сво­го ба­тька й ді­да. Він ро­сте під зем­лею на ко­рі­н­нях де­рев: у тих мі­ся­цях зем­ля ні­би під­ри­ва­є­ться — от як асфальт ре­па­є­ться, ко­ли че­рез ньо­го про­би­ва­є­ться ро­сли­на. Мій пра­пра­дід, який був лі­сни­ком у ма­є­тку ро­сій­сько­го пол­ко­вод­ця Оле­ксан­дра Су­во­ро­ва бі­ля Туль­чи­на, на­вчив­ся зби­ра­ти трю­фель на йо­го трю­фель­ній ду­бо­вій план­та­ції.

Для роз­мно­же­н­ня спор трю­фе­лів Оле­ксандр Джи­га за­сто­со­вує біо­фер­мен­та­тор

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.