Фор­му­ла без­зби­тко­во­сті

Осо­бли­ві­стю фер­мер­сько­го го­спо­да­рю­ва­н­ня є ди­вер­си­фі­ка­ція на­пря­мів ви­ро­бни­цтва, ті­сний кон­такт із мі­сце­вою гро­ма­дою

The Ukrainian Farmer - - РОСЛИННИЦТВО - ІННА БІРЮКОВА

Уфер­мер­сько­му го­спо­дар­стві «Жу­ра­ву­шка» (Ки­їв­ська обл.), як у до­бро­го укра­їн­сько­го го­спо­да­ря, є все. Тут ви­ро­щу­ють зер­но­ві, те­хні­чні, бо­бо­ві куль­ту­ри, бор­що­вий на­бір ово­чів, три­ма­ють ху­до­бу на мо­ло­ко та м’ясо, на­віть ви­го­тов­ля­ють справ­жню (як ко­лись) ков­ба­су. Уні­каль­ність цьо­го го­спо­дар­ства й у то­му, що не­за­ба­ром во­но свя­тку­ва­ти­ме 30-лі­тній юві­лей, на який збе­ру­ться всі три­над­цять чле­нів ве­ли­кої фер­мер­ської ро­ди­ни. Про те, як го­спо­да­рю­ють у «Жу­ра­ву­шці», в ін­терв’ю на­шо­му жур­на­лу роз­по­вів го­ло­ва ФГ «Жу­ра­ву­шка» Сер­гій Пла­кся.

«По­ста­ви­ли ви­мо­гу: або ди­ре­ктор­ство — або зем­ля. Я обрав зем­лю»

Сер­гію Лу­ки­чу, роз­ка­жіть тро­хи про го­спо­дар­ство: як роз­по­чи­на­ли, що ви­ро­бля­є­те сьо­го­дні…

— На­ше фер­мер­ське го­спо­дар­ство за­сно­ва­не 1991 ро­ку — від­ра­зу пі­сля то­го, як роз­по­ча­ло­ся ре­фор­му­ва­н­ня сіль­сько­го го­спо­дар­ства. Пе­ре­ді­сто­рія та­ка. На по­ча­тку 1990-х я пра­цю­вав ди­ре­кто­ром ра­дго­спу «Пу­хів­ський», що в Бро­вар­сько­му ра­йо­ні. Пі­сля ви­хо­ду за­ко­ну про фер­мер­ські го­спо­дар­ства ра­йон­не на­чаль­ство по­ста­ви­ло зав­да­н­ня: ви­ді­ли­ти 10% ра­дго­спів­ської зем­лі для фер­ме­рів. По­ча­ли роз­по­ді­ля­ти на­ді­ли, я ви­рі­шив і со­бі взя­ти 35 га зем­лі. Май­бу­тніх фер­ме­рів то­ді за­твер­джу­ва­ли на се­сії ра­йон­ної ра­ди. Во­ни, мо­жна ска­за­ти, скла­да­ли іспи­ти на зна­н­ня аграр­ної спра­ви: їх «га­ня­ли» по агро­но­мії, еко­но­мі­ці то­що. До ме­не, оскіль­ки маю агро­но­мі­чний фах, пре­тен­зій не бу­ло, але по­ста­ви­ли ви­мо­гу: або ди­ре­ктор­ство — або зем­ля. Спо­ча­тку я обрав пер­ше й від­мо­вив­ся від зем­лі, однак, усе зва­жив­ши, як ка­жуть, пе­ре­но­чу­вав­ши з про­бле­мою, від­пра­вив­ся у «ра­йон» і на­пи­сав за­яву: «Прошу звіль­ни­ти з по­са­ди ди­ре­кто­ра ра­дго­спу»… З то­го ча­су став фер­ме­ром.

Ко­лись на мі­сці, де ни­ні роз­мі­ще­но на­ше го­спо­дар­ство, бу­ло «го­ле» по­ле. На стар­ті обро­бля­ли 35 га зем­лі, по­сту­по­во роз­ши­ря­ли­ся й сьо­го­дні ма­є­мо ве­ли­ке го­спо­дар­ство: 3000 тис. ге­кта­рів зем­лі, ко­ро­ви, сви­ні, пе­ре­роб­ка. На зем­лі пра­цює вся сім’я — дру­жи­на, три си­ни, не­віс­тки, ону­ки — всьо­го нас 13 осіб. В агро­бі­зне­сі я вже по­над пів­сто­лі­т­тя й ра­дий з то­го, що маю ко­му пе­ре­да­ти го­спо­дар­ство, впев­не­ний, що на­віть пі­сля ме­не спра­ва успі­шно роз­ви­ва­ти­ме­ться.

Що ви­ро­щу­є­те? Чи ве­ли­ке у вас тва­рин­ни­цтво?

— Ви­ро­щу­є­мо зер­но­ві: ни­ні­шньо­го ро­ку зби­ра­ли 500 га жи­та, 300 — пше­ни­ці, сою, ку­ку­ру­дзу, рі­пак, со­ня­шник. Ра­ні­ше, ко­ли я пра­цю­вав ди­ре­кто­ром ра­дго­спу, со­ня­шник тут ні­хто ні­ко­ли не сі­яв — зо­на вва­жа­ла­ся не­при­да­тною для ви­ро­щу­ва­н­ня ці­єї куль­ту­ри. Сьо­го­дні по­го­дні умо­ви змі­ни­ли­ся (ча­сто в нас до­щів ви­па­дає мен­ше, ніж на Хер­сон­щи­ні), то­му со­ня­шник на Ки­їв­щи­ні сі­ють май­же всі.

Сто ге­кта­рів площ від­ве­де­но під ви­ро­щу­ва­н­ня ово­чів — сто­ло­вий бу­ряк, мор­ква, кар­то­пля, ци­бу­ля. Кар­то­плю ви­ро­щу­є­мо про­до­воль­чу й на чи­пси (17 ро­ків по­ста­ча­є­мо буль­бу на ві­до­ме під­при­єм­ство, яке ви­ро­бляє чи­пси). З тва­рин­ни­цтва ма­є­мо 150 дій­них ко­рів, би­чки на від­го­дів­лі, 100 го­лів сви­ней (чу­ма зму­си­ла ско­ро­ти­ти цю га­лузь).

Го­спо­дар­ство на­ше при­бу­тко­ве й та­ким бу­ло зав­жди. Ра­ні­ше, прав­да, бра­ли кре­ди­ти, про­те в остан­ні ро­ки об­хо­ди­мо­ся вла­сни­ми ко­шта­ми.

«Якщо десь в одно­му мі­сці ви­йшов “мі­нус”, то в ін­шо­му не­о­дмін­но бу­де “плюс”»

Зав­дя­ки чо­му на­віть у 1990-ті ви пра­цю­ва­ли без зби­тків?

— Пе­ред­усім зав­дя­ки до­сві­ду ро­бо­ти на зем­лі — три­ва­лий час пра­цю­вав бри­га­ди­ром, агро­но­мом, ди­ре­кто­ром ра­дго­спу. Та­кож зав­жди ви­ру­ча­ла ба­га­то­про­філь­ність го­спо­дар­ства: якщо у яко­мусь мі­сці десь є «мі­нус» (на­при­клад, ку­ку­ру­дза не вро­ди­ла), то в ін­шо­му не­о­дмін­но бу­де «плюс». Зав­дя­ки цьо­му не ли­ше ви­жи­ва­ли, а й роз­ви­ва­ли­ся. Однак зму­ше­ний кон­ста­ту­ва­ти, що про­тя­гом остан­ніх 2–3 ро­ків роз­мір при­бу­тку зна­чно змен­шив­ся. Адже піль­ги з агро­ви­ро­бни­ків зня­ли (у цьо­му пла­ні під­трим­ка бу­ла від­чу­тною), до­та­цій не­має, то­ді як ра­ні­ше по 700–800 тис. гри­вень до­та­ції на рік отри­му-

ва­ли. Сви­ню чи би­чка за­рі­за­ли — до­та­ція, ку­пу­ва­ли до­бри­ва — на ко­жній тон­ні по 150 грн дер­жа­ва по­вер­та­ла, бу­ла час­тко­ва ком­пен­са­ція від­со­тків по кре­ди­тах. А сьо­го­дні не ли­ше не отри­му­є­мо дер­жав­ної до­по­мо­ги, так ще й пла­ти­мо ПДВ…

Не мо­жу зро­зу­мі­ти: чо­му уряд і Мі­на­гро­по­лі­ти­ки не ба­жа­ють під­три­му­ва­ти сіль­ське го­спо­дар­ство? Адже на ньо­му фа­кти­чно три­ма­є­ться бю­джет кра­ї­ни. Укра­їн­ські агра­рії сьо­го­дні зби­ра­ють не­по­га­ні вро­жаї зер­но­вих, але ми мо­гли би зна­чно під­ви­щи­ти ці по­ка­зни­ки, як­би вно­си­ли стіль­ки до­брив, скіль­ки по­трі­бно за те­хно­ло­гі­єю. А зер­но, як усім ві­до­мо, це екс­порт, ва­лю­тні над­хо­дже­н­ня. Я ду­маю, ви­со­ко­по­са­дов­ці це до­бре ро­зу­мі­ють, однак і да­лі «при­ти­ска­ють» фер­ме­рів. На­при­клад, у на­шо­му ра­йо­ні чи­ма­ло фер­мер­ських го­спо­дарств уже при­пи­ни­ли свою ді­яль­ність. І не див­но: кре­дит взя­ти не­мо­жли­во, бо оці­ню­ва­на вар­тість за­ста­ви має на 200% пе­ре­ви­щу­ва­ти роз­мір кре­ди­тних ко­штів. За­став­ля­ти фер­ме­рам не­має чо­го, то­му во­ни по­віль­но «вми­ра­ють». Вла­да, ма­буть, ува­жає, що кра­ї­ну «ви­тя­гнуть» агро­хол­дин­ги, які обро­бля­ють по 200–300 тис. ге­кта­рів зем­лі. Про­те ж для сіл від них ко­ри­сті жо­дної: за­їха­ли в по­ле те­хні­кою, за день за­сі­я­ли і — до по­ба­че­н­ня, до зби­ра­н­ня вро­жаю. Ми ж, ма­лі та се­ре­дні фер­ме­ри, зав­жди на мі­сці, й нам не чу­жі про­бле­ми се­ла, бо са­мі тут жи­ве­мо й тут жи­вуть на­ші ді­ти. До нас (не до хол­дин­гів) із про­бле­ма­ми звер­та­ю­ться зі шко­ли, ди­тса­до­чка, пен­сіо­не­ри, ін­ва­лі­ди. І ми всім по­тро­ху до­по­ма­га­є­мо. Вва­жаю, як­би в ра­йо­ні бу­ло не 3–4, а 20 фер­ме­рів, то се­ла справ­ді за­жи­ли б…

«Не тре­ба нам по­да­чок, лі­пше зро­біть де­ше­ві кре­ди­ти»

Не­що­дав­но у ЗМІ про­йшла ін­фор­ма­ція, що на під­трим­ку сіль­сько­го го­спо­дар­ства уряд зби­ра­є­ться ви­ді­ли­ти 20 мі­льяр­дів гри­вень…

— Чув про це. Ни­ні­шньо­го ро­ку та­кож бу­ла якась до­та­ція. Хто її отри­мав? У на­шо­му ра­йо­ні — жо­дний фер­мер. Про­те де­ся­тки міль­йо­нів гри­вень на­ді­йшли агро­хол­дин­гам, які й так отри­му­ють над­при­бу­тки. Зві­сно, во­ни по­ді­ля­ться «від­ка­та­ми» з ви­со­ко­по­са­дов­ця­ми, ко­трі зро­би­ли їм та­кий по­да­ру­нок. Ува­жаю, по­ді­бна «під­трим­ка» ли­ше ство­рює умо­ви для ко­ру­пції. Не тре­ба агра­рі­ям жо­дних «по­да­чок», лі­пше зро­біть нам кре­ди­ти під 2–3%, а рі­зни­цю бан­кам не­хай ком­пен­сує дер­жа­ва! Де­ше­ві кре­ди­ти да­дуть «по­ві­тря» ма­ло­му й се­ре­дньо­му аграр­но­му бі­зне­су: фер­ме­ри ку­пу­ва­ти­муть до­бри­ва, те­хні­ку, сло­вом, роз­ви­ва­ти­му­ться. До то­го ж в аграр­ній га­лу­зі не бу­де ко­ру­пції.

Ви від­мо­ви­ли­ся від кре­ди­тів че­рез ве­ли­кі від­со­тки?

— Мі­ні­маль­ні від­со­тки по кре­ди­тах сьо­го­дні ста­нов­лять 18%. Та­кож обов’яз­ко­во має бу­ти за­став­не май­но, яке має да­ле­ко не ко­жен фер­мер. На­ше го­спо­дар­ство від­мо­ви­ло­ся від кре­ди­тів че­рез ве­ли­кі «пе­ре­пла­ти». Адже по­зи­ку бе­ре­мо в бе­ре­зні, щоб при­дба­ти на­сі­н­ня, за­со­би за­хи­сту ро­слин. У кві­тні ще ні­чо­го не ви­ро­сти­ли, не про­да­ли, а вже по­вин­ні спла­чу­ва­ти від­со­тки. Тож пла­ти­мо їх із цьо­го са­мо­го кре­ди­ту. І так до сер­пня, до­по­ки роз­по­чи­на­є­мо ре­а­лі­зу­ва­ти про­ду­кцію.

Ка­жуть, ні­би­то ру­ха­є­мо­ся до Єв­ро­пи. За­пи­та­н­ня: чо­му ж у Єв­ро­пі агра­рі­ям ви­да­ють кре­ди­ти під 2–3%, а в нас та­ко­го не­має? Ін­ше — ми ку­пу­є­мо ім­порт­ну те­хні­ку (в Укра­ї­ні ні сі­вал­ки, ні тра­кто­ра, ні плу­га — ні­чо­го пу­тньо­го не­має), й во­на нам об­хо­ди­ться на 40% до­рож­чою, ніж єв­ро­пей­цям, бо пла­ти­мо на кор­до­ні 20% ПДВ, 10% — ми­то, за до­став­ку то­що. Якщо ж те­хні­ка зго­дом зла­ма­є­ться, втри­до­ро­га пла­ти­мо за зап­ча­сти­ни (зна­ють, що по­ді­ти­ся ні­ку­ди). Отож за­пи­та­н­ня: як­би так ру­ки ви­кру­чу­ва­ли єв­ро­пей­ським фер­ме­рам, чи во­ни про­цві­та­ли б?

«Мо­ло­ко про­да­є­мо на­се­лен­ню — ма­є­мо ви­со­ку ці­ну й жо­дних про­блем»

Який на­прям у ва­шо­му ба­га­то­про­філь­но­му го­спо­дар­стві є най­при­бу­тко­ві­шим?

— Одра­зу так не ви­зна­чиш. Роз­по­чне­мо з тва­рин­ни­цтва. Ска­жу, в не­ве­ли­ких об­ся­гах, як у нас, во­но не­ви­гі­дне. У вузь­ко­про­філь­них го­спо­дар­ствах, де три­ма­ють по­над 1000 ко­рів, де є від­по­від­на стру­кту­ра, на­дої на ко­ро­ву ста­нов­лять 8000 лі­трів мо­ло­ка й біль­ше — там, зві­сно, мо­ло­чне тва­рин­ни­цтво при­но­сить до­брий при­бу­ток. Ми ж три­ма­є­мо тва­рин тіль­ки то­му, що в нас є пе­ре­роб­ка — вла­сний ков­ба­сний цех: м’ясо ви­ро­щу­є­мо ви­клю­чно для вла­сних по­треб і пе­ре­ро­бля­є­мо на по­пу­ляр­ний укра­їн­ський про­дукт. Отри­ма­не мо­ло­ко ра­ні­ше зда­ва­ли на мо­ло­ко­за­во­ди в Ні­жин і Бо­бро­ви­цю. Те­пер Ні­жин нам ви­нен 200 тис. гри­вень, і два ро­ки не мо­же­мо по­вер­ну­ти цей борг. Ве­ли­кі мо­ло­чні го­спо­дар­ства, ко­трі що­дня ви­ро­бля­ють по 10 тонн мо­ло­ка, зда­ють йо­го на ве­ли­кі мо­ло­ко­за­во­ди. Там роз­ра­хун­ки про­хо­дять своє­ча­сно. Ма­лень­кі ж за­во­ди­ки, та­кі як у Бо­бро­ви­ці й Ні­жи­ні, від не­ве­ли­ких фер­мер­ських го­спо­дарств при­йма­ють мо­ло­ко, обі­ця­ю­чи роз­ра­ху­ва­ти­ся на­при­кін­ці ро­ку. А там, ди­вись, вла­сник змі­нив­ся — і все: ми ні­чо­го не зна­є­мо й ні­ко­му ні­чо­го не вин­ні. То­му сьо­го­дні мо­ло­ко ре­а­лі­зу­є­мо ви­клю­чно на­се­лен­ню в Бро­ва­рах і нав­ко­ли­шніх се­лах, адже по се­лах, як ра­ні­ше, вже ко­рів не три­ма­ють. Усе, що на­до­ї­ли за день, у нас ду­же швид­ко роз­хо­ди­ться. Мо­ло­ко — які­сне: вста­но­ви­ли до­ї­ль­ний зал «Вес­тфа­лія», й ве­тслу­жба ви­да­ла до­звіл на про­даж сві­жо­го мо­ло­ка. В ре­зуль­та­ті пря­мо­го про­да­жу отри­му­є­мо вдві­чі ви­щу ці­ну й при­бу­ток — і жо­дних про­блем із роз­ра­хун­ка­ми.

До­во­лі ви­гі­дною є пе­ре­роб­ка м’яса: як­би не ков­ба­сний цех, то дав­но за­кри­ли б тва­рин­ни­цтво. Ми ви­го­тов­ля­є­мо ко­пче­ні та ва­ре­ні ков­ба­си за кла­си­чною ре­це­пту­рою — 500 кг про­ду­кції на день. На­ша ков­ба­са з на­ту­раль­но­го м’яса, без сої й ін­ших шкі­дли­вих до­ба­вок. Про­цес ко­пче­н­ня від­бу­ва­є­ться на вла­сній ко­птиль­ні.

Ре­а­лі­зу­є­мо та­кож са­мі — в се­лах є на­ші тор­го­ві то­чки. Лю­ди на­шу про­ду­кцію вже до­бре зна­ють, то­му все, що за день ви­го­то­ви­ли, — за день і про­да­є­мо. Ска­жу, хо­ро­ший ін­стру­мент для ор­га­ні­за­ції по­стій­но­го при­пли­ву го­тів­ки — вла­сна мі­ні-мережа або вла­сні мо­біль­ні то­чки про­да­жу. Ор­га­ні­за­ція та­кої ме­ре­жі по­тре­бує ви­трат, за­те во­на за­хи­ще­на від ці­но­во­го сва­ві­л­ля пе­ре­ку­пни­ків і, що вкрай ва­жли­во, ство­рює до­да­тко­ві ро­бо­чі мі­сця. Отож за­по­ру­ка успі­шно­го го­спо­да­рю­ва­н­ня — це ор­га­ні­за­ція по­стій­но­го при­бу­тко­во­го по­то­ку фі­нан­сів, че­рез ту са­му пе­ре­роб­ку, не­за­ле­жно від се­зо­ну й ці­но­вих ко­ли­вань.

Якщо пе­ре­роб­ка є та­кою ви­гі­дною, то чо­му ма­ло фер­ме­рів нею за­йма­ю­ться?

— Ков­ба­сний цех ми за­пу­сти­ли 1995 ро­ку. Сьо­го­дні, щоб на­ла­го­ди­ти ро­бо­ту та­ко­го під­при­єм­ства, тре­ба вкла­сти мі­ні­мум 500 тис. до­ла­рів ін­ве­сти­цій: у нас уста­нов­ле­но ім­порт­не обла­дна­н­ня, яке ко­штує ду­же до­ро­го. Ко­ли роз­по­чи­на­ли 20 ро­ків то­му, на­ла­го­ди­ти бі­знес бу­ло спра­вою про­сті­шою. Сьо­го­дні ж роз­по­ча­ти фер­мер­ство «з ну­ля» май­же не­ре­аль­но. Ра­ні­ше ми за­ро­бля­ли до­брі гро­ші, мо­гли ку­пи­ти до­ро­гу те­хні­ку і для зер­но­вих, і для ово­че­вих куль­тур, і до­ї­ль­ний зал уста­но­ви­ти. А за остан­ніх три ро­ки те­хні­ки не ку­пу­є­мо вза­га­лі.

Де­я­кі агра­рії з Ки­їв­щи­ни, ко­трі ви­ро­щу­ють ово­чі, скар­жа­ться, що їх важ­ко ре­а­лі­зу­ва­ти, оскіль­ки цей ри­нок пе­ре­бу­ває в ру­ках «азер­бай­джан­ської ма­фії». У вас як із цим?

— Ми не но­ва­чки на ово­че­во­му рин­ку, нас до­бре зна­ють, отож ма­є­мо вла­сну ні­шу: укла­ли до­го­во­ри з ве­ли­ки­ми су­пер­мар­ке­та­ми Ки­є­ва — «Аша­ном», «Ка­ра­ва­ном», «Ма­ге­ла­ном» й ін. Са­мі здій­сню­є­мо до­став­ку, у ван­та­жів­ках вста­нов­ле­но хо­ло­диль­не обла­дна­н­ня. Сло­вом, при­сто­су­ва­ли­ся до ви­мог тор­го­вих ме­реж, які ни­ні є ду­же ви­ба­гли­ви­ми. Ра­ні­ше бу­ло як — на­ки­дав ово­чі в сі­тки, від­віз, роз­ван­та­жив… Сьо­го­дні крім то­го, що ма­ши­ни тре­ба обла­дна­ти хо­ло­диль­ни­ка­ми, ово­чі під час при­йма­н­ня ма­ють бу­ти від­по­від­ної тем­пе­ра­ту­ри й, зви­чай­но, на­ле­жним чи­ном упа­ко­ва­ні. Та­кож про­во­ди­мо ана­лі­зи на вміст ніт­ра­тів, со­лей важ­ких ме­та­лів, отри­му­є­мо сер­ти­фі­ка­ти. По­ста­ча­є­мо ово­чі су­пер­мар­ке­там про­тя­гом усьо­го ро­ку; їм ви­гі­дно в нас бра­ти про­ду­кцію, адже те­ри­то­рі­аль­но роз­та­шо­ва­ні близь­ко, то­му і якість ви­со­ка, і ви­тра­ти на ло­гі­сти­ку мен­ші.

Усі 100 га на­ших ово­чів — на по­ли­ві. Ви­ко­ри­сто­ву­є­мо ви­клю­чно ім­порт­ний по­сів­ний ма­те­рі­ал, адже хо­ро­шо­го ві­тчи­зня­но­го на­сі­н­ня ово­че­вих куль­тур не­має. Ці й ін­ші вкла­де­н­ня по­вер­та­ю­ться до­брим при­бу­тком.

«Жи­то при­но­сить ста­біль­ний не­по­га­ний при­бу­ток»

Основ­на зер­но­ва куль­ту­ра у вас жи­то. На­ві­що йо­го так ба­га­то сі­є­те?

— Вся спра­ва у ґрун­тах — во­ни в нас су­гли­ни­сті й су­пі­ща­ні. То­му жи­то дає біль­ший уро­жай, ніж пше­ни­ця. А, ска­жі­мо, ячмінь зов­сім не ро­дить. Ни­ні­шньо­го ро­ку жи­та зі­бра­ли по 50 ц/га, а в де­я­кі ро­ки бу­ло й до 75 ц/га. Ви­сі­ва­є­мо гі­бри­ди ні­ме­цької се­ле­кції, нор­ма ви­сі­ву — ли­ше 90 кг на ге­ктар.

Про­те ж ім­порт­не гі­бри­дне на­сі­н­ня — до­ро­ге.

— Ра­ху­є­мо ви­тра­ти: на­сі­н­ня — 2500 грн/га, 2000 грн — до­бри­ва, 1500 грн — сів­ба, зби­ра­н­ня то­що. Тоб­то основ­ні ви­тра­ти ста­нов­лять 6000 грн/га. Зби­ра­є­мо жи­та в се­ре­дньо­му 50 ц/га. Про­да­є­мо при­бли­зно по 3500 грн/т. Та­ким чи­ном, ре­а­лі­за­ція з 1 га — 17,5 тис. грн. Ура­хо­ву­ю­чи спла­ту по­да­тків, орен­дної пла­ти, зар­пла­ти то­що, ста­біль­но ма­є­мо на жи­ті 5000 грн чи­сто­го при­бу­тку. По­пит жи­то має не­по­га­ний — без жи­тньо­го бо­ро­шна які­сно­го хлі­ба не спе­чеш.

У сі­во­змі­ні у вас є кар­то­пля. Для яких куль­тур во­на є най­кра­щим по­пе­ре­дни­ком?

— Пі­сля кар­то­плі до­бре ро­дить пше­ни­ця. Се­крет у то­му, що під кар­то­плю вно­сять ба­га­то до­брив, їхня пі­сля­дія до­бре впли­ває на вро­жай ози­мої пше­ни­ці. То­му во­се­ни пі­сля кар­то­плі зов­сім не вно­си­мо до­брив, ли­ше ве­сною про­во­ди­мо азо­тне піджив­ле­н­ня. Ни­ні­шньо­го ро­ку вро­жай ози­мої пше­ни­ці в се­ре­дньо­му отри­ма­ли 40 ц/га. Для на­ших ґрун­тів це до­брий по­ка­зник. Адже та­ких уро­жа­їв, які мо­жуть бу­ти на чор­но­зе­мах, у нас ні­ко­ли не бу­ло й не бу­де. Однак, ува­жаю, якщо пра­виль­но ви­бу­ду­ва­ти си­сте­му го­спо­да­рю­ва­н­ня, до­брі ре­зуль­та­ти мо­жна отри­му­ва­ти на будь-яких ґрун­тах і за будь-яких клі­ма­ти­чних змін.

Дя­кую за роз­мо­ву. Ще­дрих вам уро­жа­їв!

У го­спо­дар­стві вста­нов­ле­но пам’ятник пер­шо­му тра­кто­ру

Кар­то­пле­зби­раль­ний ком­байн

Су­ча­сна те­хні­ка для під­го­тов­ки ґрун­ту

Го­ло­ва ФГ «Жу­ра­ву­шка» Сер­гій Пла­кся

Обла­дна­н­ня для ви­ро­бни­цтва ков­бас

Гор­дість го­спо­дар­ства — вла­сний ков­ба­сний цех

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.