Великі чи малі? Всякі!

Ukraine Business Review - - Україна аграрна -

Не­дав­но, під час ви­став­ки «Агро­ком­плекс-2017» у Ки­є­ві, пре­зи­дент Укра­їн­ської аграр­ної кон­фе­де­ра­ції, на­ро­дний де­пу­тат Ле­о­нід Ко­за­чен­ко пре­зен­ту­вав ре­зуль­та­ти до­слі­дже­н­ня ана­лі­ти­ків УАК «Дер­жав­на стра­те­гія роз­ви­тку агро­бі­зне­су: агро­хол­дин­ги чи дрі­бні ви­ро­бни­ки?». Як не­важ­ко здо­га­да­ти­ся із на­зви, основ­ною ме­тою до­слі­дже­н­ня бу­ло з’ясу­ва­ти, ко­му слід від­да­ти пе­ре­ва­гу у подаль­ших пла­нах що­до подаль­шо­го роз­ви­тку га­лу­зі.

По­ді­бні до­слі­дже­н­ня про­во­ди­ли­ся впер­ше в Укра­ї­ні: вза­га­лі див­но, ми ні­би дба­є­мо про роз­ви­ток га­лу­зі, а на­справ­ді зна­є­мо про неї яв­но не­до­ста­тньо. От до­слі­дни­ки і ви­рі­ши­ли за­пов­ни­ти цей про­біл. За­для цьо­го бу­ло зі­бра­но та про­ана­лі­зо­ва­но да­ні про го­спо­дар­ську ді­яль­ність 8500 ти­сяч агро­ви­ро­бни­ків за 2015 і 2016 ро­ки. Ін­фор­ма­цію час­тко­во отри­ма­ли від Фі­скаль­ної слу­жби Укра­ї­ни, Дер­жгео­ка­да­стру, Держ­ста­ту, але її ви­яви­ло­ся не­до­ста­тньо, то­му ана­лі­ти­чна слу­жба УАК му­си­ла звер­та­ти­ся за до­да­тко­ви­ми да­ни­ми без­по­се­ре­дньо до агра­рі­їв. Де­я­кі ре­зуль­та­ти ви­яви­ли­ся вель­ми ці­ка­ві. Так, ми го­во­ри­мо «великі», «се­ре­дні», «малі», але ко­го тре­ба вва­жа­ти ма­лим чи се­ре­днім – за­галь­но­го ви­зна­че­н­ня до­сі не­ма. Ана­лі­ти­ки умов­но по­ді­ли­ли го­спо­дар­ства, які до­слі­джу­ва­ли, на 6 груп в за­ле­жно­сті від кіль­ко­сті зем­лі в обро­бі­тку – до 100 га, 100-200 га, 200-1000 га, 1000-5000 га, 5000-10000 га і біль­ше 10000 га. За­о­дно з’ясу­ва­ло­ся, що 247 ма­лих го­спо­дарств вза­га­лі не ма­ють зем­лі. І чим во­ни то­ді за­йма­ю­ться? В ко­жній гру­пі окре­мо бу­ли про­ана­лі­зо­ва­ні по­ка­зни­ки під­при­ємств, що за­йма­ю­ться схо­жи­ми ви­да­ми ді­яль­но­сті, за та­ки­ми кри­те­рі­я­ми: кіль­кість ство­ре­них ро­бо­чих місць, спла­та по­да­тків, вне­сок у со­ці­аль­ну сфе­ру, ефе­ктив­ність – уро­жай­ність куль­тур або про­ду­ктив­ність тва­рин то­що. І ви­яви­ло­ся кіль­ка тен­ден­цій. Так, про­сте­жу­є­ться ці­ка­ва за­ле­жність кіль­ко­сті пра­цю­ю­чих на один ге­ктар від роз­мі­ру під­при­єм­ства – що він біль­ший, то ця кіль­кість мен­ша. У під­при­ємств,

пло­щею мен­ших за 100 ге­кта­рів, пра­цю­ю­чих на 1 га у май­же 30 ра­зів біль­ше, ніж у агро­хол­дин­гів! На­то­мість у ве­ли­ких хол­дин­гів біль­шій фонд зар­пла­ти у пе­ре­ра­хун­ку на одно­го пра­цю­ю­чо­го. Орен­дна пла­та у 2016 ро­ці зро­сла по­рів­ня­но із 2015-м по всіх ви­дах го­спо­дарств, але най­біль­ше – у агро­хол­дин­гах. Ці­ка­во, що по­пе­ре­дньо­го ро­ку ре­корд­сме­на­ми бу­ли зов­сім не хол­дин­ги, а тре­тя гру­па під­при­ємств (200 – 1000 га). То­му кру­пні го­спо­дар­ства те­пер успі­шно пе­ре­ма­ню­ють до се­бе вла­сни­ків па­їв від «се­ре­дня­ків». Про­ду­ктив­ність на одну осо­бу у ве­ли­ких го­спо­дарств та­кож утри­чі біль­ша. Зі збіль­ше­н­ням го­спо­дар­ства про­пор­цій­но зро­стає про­ду­ктив­ність ба­зо­вих ре­сур­сів. На­то­мість у ма­лих ви­ро­бни­ків ви­ро­бни­чі ви­тра­ти на ге­ктар удві­чі ви­щі – най­пер­ше че­рез те, що во­ни че­рез брак фі­нан­сів не мо­жуть со­бі до­зво­ли­ти про­ду­ктив­ну те­хні­ку, но­ві­тні те­хно­ло­гії то­що. Крім то­го, ав­то­ри до­слі­дже­н­ня за­ува­жу­ють – у ма­лих го­спо­дарств біль­ші ри­зи­ки. По-пер­ше, во­ни не ма­ють ко­штів на пов­но­цін­не стра­ху­ва­н­ня. По-дру­ге, тих са­мих ко­штів ча­сто не ви­ста­чає на про­ве­де­н­ня всьо­го ком­пле­ксу не­об­хі­дних агро­те­хні­чних ро­біт, від­по­від­но, збіль­шу­є­ться вра­зли­вість по­сі­вів до при­ро­дних чин­ни­ків. І, зре­штою, малі ви­ро­бни­ки за­зви­чай за­йма­ю­ться одним – дво­ма на­прям­ка­ми ді­яль­но­сті, то­му ду­же вра­зли­ві до ці­но­вих ко­ли­вань, то­ді як у агро­хол­дин­гах ви­ро­бни­цтво ди­вер­си­фі­ко­ва­не по ба­га­тьох на­прям­ках. Що­прав­да, бу­ва­ють іно­ді і малі го­спо­дар­ства з ба­га­тьма ви­да­ми ді­яль­но­сті, але то­ді у них по­стає ін­ша про­бле­ма – збут. Великі сіль­го­спви­ро­бни­ки ближ­чі до кін­це­во­го спо­жи­ва­ча – ма­ють мо­жли­во­сті ви­йти на­пря­му на ім­пор­те­рів за кор­до­ном чи укла­сти кон­тракт із кру­пни­ми ві­тчи­зня­ни­ми пе­ре­ро­бни­ка­ми, ча­сто са­мі ста­ють не ли­ше ви­ро­бни­ка­ми, а й трей­де­ра­ми. На­то­мість се­ред ма­лих ви­гра­ють ті, хто ви­ро­бляє екс­клю­зив­ну «ні­ше­ву» про­ду­кцію і роз­та­шо­ва­ний близь­ко від по­тен­цій­них спо­жи­ва­чів – ве­ли­ких міст з їхні­ми ма­га­зи­на­ми де­лі­ка­те­сів, «здо­ро­вої їжі» та ре­сто­ра­на­ми ви­со­кої ка­те­го­рії. Ін­шим не­пе­ре­лив­ки – во­ни му­сять або са­мо­туж­ки во­зи­ти свою про­ду­кцію на ба­зар, або від­да­ва­ти за ко­пій­ки пе­ре­ку­пни­кам. То що, во­ни ма­ють ви­мер­ти як не­при­да­тні до жи­т­тя за за­ко­на­ми ка­пі­та­лі­сти­чно­го су­спіль­ства? Не спі­шіть кри­ча­ти: «Так!». Це як у при­ро­ді – є і сло­ни, і малі ко­ма­шки, і всі по­сі­да­ють якусь свою еко­ло­гі­чну ні­шу. Тут ві­ді­грає свою роль со­ці­аль­ний чин­ник. Не по­ду­май­те, ні­би йде­ться про не­об­хі­дність шту­чно під­три­му­ва­ти жит­тє­зда­тність при­ре­че­них ма­лих го­спо­дарств, аби за­по­біг­ти со­ці­аль­но­му ви­бу­ху – са­ме так став­лять пи­та­н­ня де­я­кі екс­пер­ти, але по­ми­ля­ю­ться. Та­кий під­хід теж має мі­сце, втім го­лов­не – у ма­лих сіль­го­спви­ро­бни­ків є свої ре­зер­ви ви­жи­ва­н­ня, які тре­ба умі­ло ви­ко­ри­ста­ти. Най­пер­ше, не вар­то їм за­йма­ти­ся ти­ми са­ми­ми ви­да­ми ді­яль­но­сті, що й кру­пні: ма­лий ви­ро­бник, ска­жі­мо, зер­но­вих зав­жди про­грає агро­хол­дин­гу. Ав­то­ри до­слі­дже­н­ня ро­блять ви­сно­вок: ма­лим аграр­ним то­ва­ро­ви­ро­бни­кам до­ціль­но за­йма­ти­ся ні­шо­вим ви­ро­бни­цтвом та ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти не ка­пі­та­ло­міс­ткі та не енер­го­міс­ткі те­хно­ло­гії. Адже є ви­ди про­ду­кції, що ма­ють по­пит, але для ве­ли­ких го­спо­дарств і хол­дин­гів не ці­ка­ві че­рез те, що по­тре­бу­ють ру­чної пра­ці, яку не­мо­жли­во ме­ха­ні­зу­ва­ти. Так що при­хиль­ни­ки агро­хол­дин­гів пі­сля оста­то­чно­го роз­оре­н­ня ма­лих го­спо­дарств мо­жуть біль­ше не по­ба­чи­ти на сво­є­му сто­лі ка­пу­сти бро­ко­лі, ква­со­лі ві­гна, де­яких ви­дів де­лі­ка­те­сних гри­бів і ще ба­га­то чо­го ці­ка­во­го, ли­ше хліб та ма­ка­ро­ни… І ще одне: на се­лі за­ма­ло ква­лі­фі­ко­ва­них пра­ців­ни­ків, агро­хол­дин­ги мар­но га­ня­ю­ться за ни­ми, про­по­ну­ю­чи ве­ли­че­зні як для се­ла зар­пла­ти. Во­дно­час спо­сте­рі­га­є­ться на­дли­шок ро­бо­чої си­ли з не­ви­со­кою ква­лі­фі­ка­ці­єю. Оце якраз тру­до­вий ре­зерв для ма­лих го­спо­дарств – для до­гля­ду за ово­ча­ми, зби­ра­н­ня ягід то­що осо­бли­вої ква­лі­фі­ка­ції не по­трі­бно. Хай на­віть ма­лий го­спо­дар не мо­же за­про­по­ну­ва­ти ви­со­кої зар­пла­ти – це все ж кра­ще, ніж вза­га­лі ні­якої. Сю­ди ж вар­то до­да­ти на те­му де­цен­тра­лі­за­ції та роз­ви­тку гро­мад: агро­хол­дин­ги за­зви­чай у цьо­му роз­ви­тку уча­сті не бе­руть з про­стої при­чи­ни – во­ни спла­чу­ють по­да­тки за мі­сцем ре­є­стра­ції го­лов­но­го офі­су, тоб­то у ве­ли­ких мі­стах. Ін­ко­ли ре­гіо­наль­ний офіс яко­гось хол­дин­гу мо­же під­ки­ну­ти щось на со­ці­аль­ну сфе­ру се­ла – за­до­бри­ти вла­сни­ків па­їв, аби не пе­ре­бі­гли до кон­ку­рен­та, але це ско­рі­ше ви­ня­ток, ніж пра­ви­ло. На­то­мість со­ці­аль­на сфе­ра се­ла три­ма­є­ться за­зви­чай на се­ре­дніх го­спо­да­рях. Під час пре­зен­та­ції до­слі­дже­н­ня за­сту­пник мі­ні­стра аграр­ної по­лі­ти­ки Оле­на Ко­ва­льо­ва за­ува­жи­ла, що пер­спе­ктив­ним на­прям­ком для ма­лих ви­ро­бни­ків є роз­ви­ток тра­ди­цій­них про­ду­ктів та ло­каль­них брен­дів. Що­прав­да тут по­стає ін­ша про­бле­ма: про­стий се­ля­нин не обі­зна­ний у тон­ко­щах мар­ке­тин­гу. На­віть зна­че­н­ня слів «ні­ше­ва про­ду­кція, тра­ди­цій­ні про­ду­кти, ло­каль­ні брен­ди», як з’ясу­ва­ло­ся на тій са­мій пре­зен­та­ції, зна­ють да­ле­ко не всі. Тут Оле­на Ко­ва­льо­ва на­го­ло­си­ла на не­об­хі­дно­сті під­трим­ки ді­яль­но­сті сіль­сько­го­спо­дар­ських до­рад­чих служб, які на­ра­зі у де­яких ре­гіо­нах ледь жи­во­ті­ють, а в ін­ших, за не­чи­слен­ни­ми ви­клю­че­н­ня­ми, вза­га­лі від­су­тні… Тре­ба біль­ше за­ді­я­ти та­кий по­ту­жний ін­стру­мент, як ко­о­пе­ра­ція. Ба­га­то ма­лих ви­ро­бни­ків гур­том мо­жуть найня­ти ква­лі­фі­ко­ва­но­го мар­ке­то­ло­га, який по­яснить, що до чо­го. Один ма­лий ви­ро­бник не в змо­зі про­би­ти­ся на сер­йо­зно­го по­ку­пця, а со­тня та­ких са­мих – мо­же. Вар­то зга­да­ти і про кре­ди­тні спіл­ки, які остан­нім ча­сом за­не­па­ли че­рез не­ста­біль­ність на­ціо­наль­ної ва­лю­ти та де­я­кі нор­ма­тив­ні пе­ре­по­ни. На цьо­му на­прям­ку теж по­трі­бна під­трим­ка дер­жа­ви – як адмі­ні­стра­тив­на, так і у фор­мі зде­шев­ле­н­ня кре­ди­тів то­що. Ці ви­тра­ти зго­дом оку­па­ю­ться за ра­ху­нок збіль­ше­н­ня бю­дже­тних над­хо­джень від зро­ста­ю­чої ді­ло­вої актив­но­сті. І на­о­ста­нок: са­ме ма­ле під­при­єм­ни­цтво є під­ва­ли­ною со­ці­аль­ної ста­біль­но­сті су­спіль­ства. Го­спо­дар не під­три­має за­во­ру­шень, не пі­де на ба­ри­ка­ди, по­ки у ньо­го не по­чнуть від­би­ра­ти го­спо­дар­ство. То які по­трі­бні­ші, великі чи малі? Пра­виль­на від­по­відь – всякі.

Во­ло­ди­мир КОЛЮБАКІН, спе­ці­аль­но для ВД «Україна Бізнес»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.