Іван ГЕ­ЦКО: «КА­ДРО­ВУ ПО­ЛІ­ТИ­КУ ФО­МЕН­КА ОБГО­ВО­РЮ­ВА­ТИ­МЕ­МО ВО­СЕ­НИ 2015-го»

ЕКС-НА­ПА­ДНИК НА­ЦІО­НАЛЬ­НОЇ КО­МАН­ДИ ДИ­ВИ­ТЬСЯ В ЇЇ МАЙ­БУ­ТНЄ ЗІ СТРИ­МА­НИМ ОПТИ­МІ­ЗМОМ

Ukrainskiy Futbol - - Національна збірна - Яро­слав ОЛЕКСАНДРОВ.

Іва­не Ми­хай­ло­ви­чу, 2014-й для пер­шої ко­ман­ди дер­жа­ви був не­о­дно­зна­чний. Ма­буть, як і всі по­пе­ре­дні.

— Якщо сти­сло — до вчо­ра­шньо­го ма­тчу (ро­змо­ва від­бу­лась у се­ре­ду. — В.Б.) вра­же­н­ня від ро­ку бу­ли хо­ро­ші… Бу­ло сприйня­т­тя, що ма­є­мо хо­ро­шу ко­ман­ду, зда­тну ви­рі­шу­ва­ти по­став­ле­ні пе­ред нею зав­да­н­ня. Ко­ман­да, якій на­сту­пно­го ро­ку бу­де скла­дно по­сі­сти при­найм­ні дру­ге мі­сце, про­те жо­дних шан­сів не втра­че­но… Без­умов­но, нам бу­де ду­же скла­дно ви­йти на це Єв­ро, на­сам­пе­ред то­му, що в на­шій гру­пі не­має жо­дної слаб­кої ко­ман­ди, Лю­ксем­бург це до­вів. Але, вва­жаю, ми по­сту­па­є­мо­ся тіль­ки іспан­цям. Тим па­че, при­йшла зи­ма — час на роз­ду­ми та ана­ліз, тоб­то ма­є­мо кіль­ка мі­ся­ців, аби все про­ана­лі­зу­ва­ти і з но­ви­ми си­ла­ми пі­ді­йти до ви­рі­шаль­них ма­тчів.

До­бре, що ви зга­да­ли про но­ві си­ли. На по­ча­тку цьо­го ро­ку, пі­сля того, як ми не по­тра­пи­ли на мун­ді­аль, ба­га­то хто спо­ді­вав­ся, що збір­ну че­кає омо­ло­дже­н­ня. Утім, йо­го не ста­ло­ся. На ва­шу дум­ку, чи вза­га­лі во­но по­трі­бно бу­ло?

— Чо­му не ста­ло­ся омо­ло­дже­н­ня? Так, у пер­шо­му ма­тчі від­бо­ру гра­ли пе­ре­ві­ре­ні ка­дри, про­те в трьох на­сту­пних ми по­ба­чи­ли кіль­кох мо­ло­дих лю­дей, зда­тних уже сьо­го­дні скла­сти кон­ку­рен­цію лі­де­рам: Сидорчук, Буд­ків­ський, є ще Кра­вець. А що­до того, що не ста­ло­ся гло­баль­но­го онов­ле­н­ня скла­ду, так то, на мій по­гляд, дур­ни­ці: по-пер­ше, в ко­ман­ді має бу­ти стри­жень, по-дру­ге, різ­кі змі­ни рід­ко до до­бра при­во­дять. Окрім того, да­вай­те бу­де­мо че­сни­ми: чи є в нас до­ста­тній по­тен­ці­ал для ра­ди­каль­но­го омо­ло­дже­н­ня? Зга­дай­те, як то­рік ми гра­ли із Фран­ці­єю, й по­сту­пи­ли­ся пе­ре­д­усім то­му, що ви­ле­ті­ли два клю­чо­ві ви­ко­нав­ці — Фе­де­цький і Ку­чер. Усьо­го двоє, а за­мі­ни­ти їх ви­яви­ло­ся ні­ко­му!

Утім, упро­довж ро­ку чи­ма­ло мо­їх ко­лег пи­шуть про те, що наш тре­нер і не на­ма­га­є­ться зна­йти ко­мусь за­мі­ну, від­да­ю­чи пе­ре­ва­гу пе­ре­ві­ре­ним лю­дям. Та­кий кон­се­рва­тизм пе­ре­ті­кає в ар­ха­їзм су­то ігро­вий: ми не по­ба­чи­ли ні­чо­го но­во­го в грі на­шої ко­ман­ди.

— Про ка­дро­ве пи­та­н­ня я го­во­рив ви­ще. Те­пер про гру. Тут тре­ба ро­зу­мі­ти одне: є гра, є ре­зуль­тат. Ось, при­пу­сті­мо, в по­пе­ре­дньо­му від­бір­ко­во­му ци­клі на­ша збір­на на ви­со­ко­му рів­ні про­ве­ла біль­шість ма­тчів, ча­сто ра­ду­ю­чи кра­си­вою грою, про­те, в під­сум­ку, на мун­ді­аль ми не ви­йшли. Ме­ні зда­є­ться, Фо­мен­ко зро­бив із цьо­го ви­снов­ки, то­му те­пер орі­єн­ту­є­ться ви­ня­тко­во на ре­зуль­тат. Зга­дай­те: ті ж іта­лій­ці зав­жди по­ка­зу­ва­ли по­га­ну, не­ви­до­ви­щну гру, про­те зумі­ли чо­ти­ри ра­зи ста­ти чем­піо­на­ми сві­ту.

Але ж, да­руй­те, ре­зуль­тат ми, зна­чною мі­рою, бе­ре­мо та­ла­ном. Нам по­ща­сти­ло в Бі­ло­ру­сі, по­та­ла­ни­ло з ма­ке­дон­ця­ми.

— … А ще мо­жна зга­да­ти, як нам по­ща­сти­ло в пер­шо­му тай­мі з Лю­ксем­бур­гом! Спра­ва, як на ме­не, не у цьо­му. Зро­зу­мій­те, є по­ня­т­тя кла­су, во­но май­же зав­жди ви­рі­шаль­не. Ми пе­ре­гра­ли бі­ло­ру­сів, ма­ке­дон­ців, лю­ксем­бурж­ців не то­му, що нам по­ща­сти­ло, а то­му, що ми еле­мен­тар­но силь­ні­ші. На­ба­га­то. Ми вза­га­лі, мо­жна ска­за­ти, ви­йшли з того ві­ку, ко­ли мо­жна втра­ча­ти очки з та­ки­ми су­пер­ни­ка­ми. Те­пер во­ни для нас мо­жуть бу­ти не біль­ше, ніж по­дра­зни­ка­ми, яких обі­грав і за­був. По­вто­рюю: ми пе­ре­гра­ли їх, бо зо­бов’яза­ні бу­ли. А те, що зро­би­ли це не­яскра­во… Як ка­жуть, очки — зав­жди очки.

Остан­нє пи­та­н­ня по ка­драх: де­хто на­рі­кає, що в Ми­хай­ла Іва­но­ви­ча з’яви­ли­ся улю­блен­ці, які гра­ють, по­при свій фі­зи­чний стан чи на­яв­ність ігро­вої пра­кти­ки. Мо­ва пе­ре­д­усім про П’ято­ва, Ти­мо­щу­ка та Зо­зу­лю.

— У ко­жно­го на­став­ни­ка є стри­жень, гру­па фут­бо­лі­стів, на яких він орі­єн­ту­є­ться, які ро­блять усю по­го­ду. Фо­мен­ко — не ви­ня­ток. Він же бу­дує гру та­ким чи­ном, аби під неї під­хо­ди­ли пев­ні ви­ко­нав­ці — й нав­па­ки. Так, у ме­не до ньо­го мо­жуть бу­ти пев­ні пре­тен­зії — чо­му влі­тку не ви­кли­ка­ли Глад­ко­го, а во­се­ни — Крав­ця? Чо­му зов­сім за­бу­ли про Де­ви­ча й т.д. Але зро­зу­мій­те: пе­ред Ми­хай­лом Іва­но­ви­чем по­ста­ви­ли зав­да­н­ня — ви­йти на чем­піо­нат Європи 2016 ро­ку. При­чо­му, що ва­жли­во, цьо­го ра­зу, на про­ти­ва­гу по­пе­ре­дньо­му від­бо­ру, в ньо­го не бу­де від­мо­вок. То ра­ні­ше він міг ска­за­ти, мов­ляв, я при­йшов у ко­ман­ду, ко­тра на той мо­мент уже за­ва­ли­ла від­бір, що я міг уді­я­ти? Те­пер та­ко­го не­має. Те­пер він усві­дом­лює, яка на ньо­му від­по­від­аль­ність. І що у ви­пад­ку нев­да­чі, за неї від­по­від­а­ти­ме тіль­ки він. То­му по­ки, вва­жаю, пре­тен­зії йо­му не вар­то ви­став­ля­ти. Йо­го дії, йо­го ка­дро­ву по­лі­ти­ку обго­во­рю­ва­ти­ме­мо вже во­се­ни 2015-го.

На­о­ста­нок про на­бо­лі­ле. 2014 рік уні­каль­ний тим, що тут був про­мі­жок ча­су, ко­ли збір­на не зби­ра­ла­ся чо­ти­ри мі­ся­ці від трав­ня по вересень. Як би ви вза­га­лі оці­ни­ли ро­бо­ту ком­па­нії «УФІ», ко­тра за­йма­є­ться ор­га­ні­за­ці­єю ігор для на­ціо­наль­ної ко­ман­ди? Зокре­ма, те, чо­му ми зав­жди гра­є­мо то­вар­ня­ки з по­се­ре­дні­ми су­пер­ни­ка­ми?

— Роз­ді­лю свою від­по­відь на дві ча­сти­ни. Пер­ша: ми не гра­є­мо з гран­да­ми сві­то­во­го фут­бо­лу че­рез скру­тне ста­но­ви­ще в еко­но­мі­ці дер­жа­ви. При­пу­сті­мо, вдо­ма ми мо­же­мо гра­ти з будь-ким, але до нас не хо­чуть їха­ти, плюс до того, за­про­ше­н­ня умов­них бра­зиль­ців — то за­до­во­ле­н­ня, яке ко­штує со­тні ти­сяч до­ла­рів, якщо не міль­йо­нів. Ну, а гра­ти на ви­їзді — то вза­га­лі роз­кіш. Ро­зу­мі­є­те, хоч як при­кро це кон­ста­ту­ва­ти, в на­шо­му ста­ні кра­ще ті ве­ли­че­зні су­ми пе­ре­адре­су­ва­ти на ін­ші на­пря­ми, на­при­клад, на ди­тя­чо-юна­цький футбол. Те­пер дру­га ча­сти­на від­по­віді: ка­же­те, ма­ло спа­рин­гів, а ось учо­ра­шній із ли­тов­ця­ми — на­ві­що він був по­трі­бен? Ме­ні ча­сом бу­ло гидко на це ди­ви­ти­ся! Ка­жуть, пе­ре­гля­ну­ли най­ближ­чий ре­зерв. І що? Ви­яви­ли, що з того ре­зер­ву по­си­ли­ти осно­ву мо­же один Бой­ко. То­му ще раз за­пи­та­н­ня: на­ві­що був цей спа­ринг і на­ві­що їх про­во­ди­ти у ве­ли­кій кіль­ко­сті? Кра­ще мен­ше, та які­сні­ше.

Іван ГЕ­ЦКО.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.