Оле­ксандр ЧИ­ЖОВ: «ІЗ «КАЙРАТОМ» ДІ­ЙТИ ЗГО­ДИ НЕ ВДА­ЛО­СЯ»

ЕКС-ЗАХИСНИК «ІЛ­ЛІ­ЧІВ­ЦЯ» РОЗ­ПО­ВІВ ПРО ПРА­ЦЕ­ВЛА­ШТУ­ВА­Н­НЯ, ПЕ­РЕ­МО­ВИ­НИ З «КАЙРАТОМ» І ВЗА­Є­МИ­НИ З МИ­КО­ЛОЮ ПАВЛОВИМ

Ukrainskiy Futbol - - Прем’єр-ліга - Ро­ман КИРІЄНКО.

— Оле­ксан­дре, не­дав­но в ЗМІ з’яви­ла­ся ін­фор­ма­ція, що ви пе­ре­бу­ва­ли на огля­ди­нах у «Кай­ра­ті», та уго­ду з ал­ма-атин­ським клу­бом так і не під­пи­са­ли. Справ­ді їзди­ли до Ка­зах­ста­ну?

— Так, це прав­да. Але їздив не на оглядини, як це за­зна­ча­ють де­які ЗМІ, а на пе­ре­мо­ви­ни. Їха­ти ту­ди на оглядини на­віть не зби­рав­ся. Бу­ло кон­кре­тне за­про­ше­н­ня, ми при­їха­ли, пе­ре­го­во­ри­ли, однак ді­йти зго­ди не змо­гли. Що­прав­да, в ме­не зараз є ін­ший ва­рі­ант, отож, спо­ді­ва­ю­ся, цьо­го ра­зу все скла­де­ться успі­шно.

— Це клуб за­кор­дон­ний?

— Не хо­тів би зараз від­кри­ва­ти всі кар­ти. Якщо все бу­де га­разд, зов­сім ско­ро про мій пе­ре­хід ста­не ві­до­мо.

— Якщо не се­крет, що ста­ло пе­ре­по­ною в під­пи­сан­ні уго­ди з ка­зах­стан­ським ко­ле­кти­вом?

— Це та ін­фор­ма­ція, про яку прийня­то не го­во­ри­ти. Є лю­ди, ко­трі за­йма­ю­ться мо­їм пра­це­вла­шту­ва­н­ням, отож усе ви­рі­шу­ва­ли во­ни. Скла­ло­ся, як скла­ло­ся, тут уже ні­чо­го не вді­єш. А про де­та­лі пе­ре­го­во­рів роз­по­від­а­ти не бу­ду.

— У се­ре­ди­ні ми­ну­ло­го се­зо­ну ви та ще ці­ла гру­па фут­бо­лі­стів за­ли­ши­ли роз­та­шу­ва­н­ня «Іл­лі­чів­ця». Ска­жіть, у вас був пов­но­цін­ний кон­тракт із ма­рі­у­поль­ським клу­бом чи ви пе­ре­бу­ва­ли в орен­ді?

— Спра­ва в тім, що спер­шу я мав кон­тракт із «Ша­хта­рем», ко­трий був роз­ра­хо­ва­ний ще на пів­то­ра ро­ку. Однак я йо­го ро­зі­рвав і під­пи­сав три­рі­чну уго­ду з «Іл­лі­чів­цем». Однак че­рез вій­ну, а там, по­вір­те, йде справ­жні­сінь­ка вій­на, а не так зва­не АТО, я ви­рі­шив за­ли­ши­ти

із

Укра­ї­ни чи Ма­рі­у­поль. Там у футбол гра­ти не­мо­жли­во, не го­во­ря­чи вже про тре­ну­ва­н­ня. У Ма­рі­у­по­лі три­ва­ють по­стій­ні об­стрі­ли, мі­стом хо­дять озбро­є­ні лю­ди, пе­ре­ві­ря­ють до­ку­мен­ти. Усе це якось три­во­жно, й гра­ти в та­ких умо­вах не­мо­жли­во.

— Де увесь цей час під­три­му­ва­ли фор­му, адже ко­ман­ду Па­вло­ва ви за­ли­ши­ли ще на по­ча­тку ве­ре­сня?

— Із ура­ху­ва­н­ням того, що в ме­не був чин­ний кон­тракт із «Іл­лі­чів­цем» і пе­ре­йти до ін­шо­го клу­бу я не міг, спор­тив­ну фор­му під­три­му­вав са­мо­стій­но. Ко­ли на­при­кін­ці ми­ну­ло­го ро­ку пи­та­н­ня що­до при­пи­не­н­ня кон­тра­ктних умов із ма­рі­у­поль­ця­ми вда­ло­ся ви­рі­ши­ти, я отри­мав ста­тус віль­но­го аген­та й два ти­жні тре­ну­вав­ся в та­бо­рі «Чор­но­мор­ця». По­тім по­їхав до Пол­та­ви, де та­кож за­ймав­ся са­мо­стій­но. І вже пі­сля цьо­го ме­ні за­те­ле­фо­ну­ва­ли й за­про­си­ли до «Кай­ра­ту». Ось, вла­сне, так я й три­мав се­бе в то­ну­сі.

— Тоб­то пра­кти­чно увесь цей час ви пе­ре­бу­ва­ли в Пол­та­ві?

— Так, у Пол­та­ві мій дім, я там ме­шкаю.

— У ни­ні­шній си­ту­а­ції вам ком­фор­тні­ше гра­ти в Укра­ї­ні чи за її ме­жа­ми?

— Зві­сно, я хо­чу гра­ти вдо­ма, й ні­яко­го ба­жа­н­ня ку­дись пе­ре­їжджа­ти в ме­не не­має. Але є пев­ні ню­ан­си, ска­жі­мо, та ж си­ту­а­ція в кра­ї­ні, від­так щось ствер­джу­ва­ти ду­же скла­дно. Окрім того, хо­че­ться й трі­шки за­ро­би­ти, адже є та­кі по­ня­т­тя, як «сім’я», «ди­ти­на», яких та­кож по­трі­бно за щось го­ду­ва­ти. Зре­штою, для мо­єї ро­ди­ни бу­ло би кра­ще, що­би я все ж та­ки за­ли­шив­ся в Укра­ї­ні. Якщо ж не ви­йде пра­це­вла­шту­ва­ти­ся на Ба­тьків­щи­ні, доведеться роз­гля­да­ти й ін­ші ва­рі­ан­ти.

— Пев­не, у ва­шо­му ві­ці ( Оле­ксан­дру на­ра­зі 28 ро­ків. — Р. К.) за­ро­бі­ток та­кож ві­ді­грає чи­ма­лу роль? Адже за фут­боль­ни­ми мір­ка­ми ви вже со­лі­дна лю­ди­на, й по­гра­ти на сер­йо­зно­му рів­ні три­ва­лий час на­вряд чи вда­сться…

— Щи­ро ка­жу­чи, я се­бе ве­те­ра­ном не вва­жаю. Як ви пра­виль­но під­мі­ти­ли, ме­ні усьо­го 28 ро­ків, а зрі­ли­ми фут­бо­лі­ста­ми вва­жа­ю­ться ті, ко­му да­ле­ко за трид­цять. Що­до зар­пла­тні, то по­трі­бно вже сьо­го­дні ду­ма­ти про зав­тра­шній день, адже спор­тив­на кар’єра не­дов­га.

— Із ма­рі­у­поль­ця­ми роз­ста­ли­ся мир­но чи без кон­флі­ктів не обі­йшло­ся?

— Зро­зу­мій­те пра­виль­но, я не хо­тів йти з «Іл­лі­чів­ця», але за­ли­ша­ти­ся в Ма­рі­у­по­лі та­кож не міг. Ма­рі­у­поль — це зо­на вій­сько­вих дій, де що­дня лу­на­ють ви­бу­хи та стрі­ля­ни­на. Мі­стом вій­сько­ва те­хні­ка кур­сує… Як на ме­не, це не­нор­маль­но. Ми про­си­ли тре­не­ра ви­вез­ти ко­ман­ду з мі­ста, го­то­ві бу­ли ме­шка­ти в будь-яких умо­вах, але тіль­ки що­би не ба­зу­ва­ти­ся в Ма­рі­у­по­лі. У ме­не є сім’я, батьки, ко­трі пе­ре­жи­ва­ють за ме­не, й подаль­ше пе­ре­бу­ва­н­ня в мі­сті бу­ло ду­же не­без­пе­чним.

— Ми­ко­ла Павлов до ва­шо­го вчин­ку по­ста­вив­ся з ро­зу­мі­н­ням?

— На­чеб­то з ро­зу­мі­н­ням, але, зно­ву ж та­ки, в ко­жно­го своя дум­ка. Я за­те­ле­фо­ну­вав Ми­ко­лі Пе­тро­ви­чу, все йо­му по­яснив. Ска­жу біль­ше, ні­хто із хло­пців не хо­тів за­ли­ша­ти ко­ман­ду. Пов­то­рю­ся, але ми про­си­ли, що­би ке­рів­ни­цтво зна­йшло мо­жли­вість ви­їха­ти. Зре­штою, «Іл­лі­чі­вець» за­ли­шив­ся в Ма­рі­у­по­лі, та кіль­ка­над­цять грав­ців з ме­тою без­пе­ки бу­ли ви­му­ше­ні ви­їха­ти з бу­рем­но­го мі­ста.

— Де ви на­ра­зі пе­ре­бу­ва­є­те — в Укра­ї­ні чи за ме­жа­ми?

— На­ра­зі я в Ту­реч­чи­ні.

«Я не хо­тів йти з «Іл­лі­чів­ця», але за­ли­ша­ти­ся в Ма­рі­у­по­лі та­кож не міг».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.