Ігор ЯВОР­СЬКИЙ: «РОЗ­ГЛЯ­ДА­Є­МО МО­ЖЛИ­ВІСТЬ ЗА­БРА­ТИ МО­ЛО­ДИХ ГРАВ­ЦІВ ІЗ ЗО­НИ АТО»

ЕКС-ТРЕ­НЕР «НИ­ВИ», КО­ТРИЙ З ПЕР­ШО­ГО ЛЮ­ТО­ГО ОЧО­ЛИВ КА­НАД­СЬКИЙ КЛУБ «АТОМІК СЕЛЕКТС», — ПРО ЗАОКЕАНСЬКЕ ЗА­ПРО­ШЕ­Н­НЯ, ПЛА­НИ НА НО­ВІЙ РО­БО­ТІ ТА ЗА­ВЕР­ШЕ­Н­НЯ СТО­СУН­КІВ ІЗ ТЕР­НО­ПІЛЬ­СЬКИМ ФК

Ukrainskiy Futbol - - Наші за кордоном - Єв­ген ДЕМЯН.

«КА­НАД­СЬКА ПЕР­ШІСТЬ ТО­ТО­ЖНА ЗА РІВ­НЕМ ІЗ ПЕР­ШОЮ ЛІ­ГОЮ»

— Іго­рю Пе­тро­ви­чу, як ви­ник ва­рі­ант із ко­ман­дою з То­рон­то?

— Ме­не за­про­сив очіль­ник клу­бу Ігор Про­кі­пчук — укра­ї­нець, який 1976 ро­ку ви­їхав за кор­дон. Як із ним по­зна­йо­мив­ся? Ко­ли бу­ло пред­став­ле­н­ня Єв­ро­2012, на­ша ді­а­спо­ра за­про­си­ла збір­ні Укра­ї­ни та Поль­щі до Ка­на­ди на по­ка­зо­вий матч. Пам’ятаю, ми про­гра­ва­ли по­ля­кам, але в кін­ці зу­стрі­чі сво­їм ре­зуль­та­тив­ним уда­ром я до­вів по­єди­нок до ні­чи­єї — 2:2. Пі­сля гри по­зна­йо­мив­ся з Іго­рем, зго­дом по­то­ва­ри­шу­ва­ли, ви­яви­ло­ся, що він та­кож із Тер­но­піль­ської обла­сті, ви­сту­пав за львів­ський «Со­кіл». Бу­ва­ло, що він при­во­зив збір­ну ка­над­ської ді­а­спо­ри до Тер­но­по­ля, ви­ни­ка­ла зай­ва мо­жли­вість зу­стрі­ти­ся.

По­мі­тив, що в нас із ним спів­па­да­ють по­гля­ди на фут­бол. Отож, ко­ли ме­ні за­про­по­ну­ва­ли та­кий ва­рі­ант, одра­зу по­го­див­ся. За­раз тре­нер­ську ро­бо­ту скла­дно зна­йти, а хо­че­ться пра­цю­ва­ти, про­яв­ля­ти най­кра­щі яко­сті, що­би пі­до­пі­чні нор­маль­но ви­сту­па­ли в умо­вах ста­біль­но­сті. Зре­штою, вва­жаю цей крок опти­маль­ним для се­бе. Тим па­че, в То­рон­то зна­чна ді­а­спо­ра — по­над 300 ти­сяч укра­їн­ців.

Ме­ні вже те­ле­фо­ну­ва­ли зна­йо­мі з Ка­на­ди, США та з ін­ших кра­їн. Усі хо­чуть зу­стрі­ти­ся, по­спіл­ку­ва­ти­ся. По­вір­те, ба­га­то на­ших фут­бо­лі­стів по­ви­їжджа­ло за кор­дон. Ли­ше з тих, ко­го я тре­ну­вав: Во­ва Ла­рін і Ді­ма Ма­зур… Во­че­видь, їх за­ці­ка­ви­ло, що я тре­ну­ва­ти­му ко­ман­ду в Ка­на­ді.

— Чи ле­ті­ли за оке­ан пе­ред зго­дою на цю ро­бо­ту, що­би по­ди­ви­ти­ся, із чим і як до­ве­де­ться пра­цю­ва­ти?

— Ав­жеж! На­о­чно пе­ре­ко­нав­ся, що там чу­до­ві умо­ви: ФК має вла­сний ста­діон, ба­зу. Жо­дних про­блем із ін­фра­стру­кту­рою не бу­де. По­зна­ча­є­ться все­бі­чний роз­ви­ток кра­ї­ни. Там­те­шній фут­бол де­що від­рі­зня­є­ться від єв­ро­пей­сько­го: біль­ше бо­роть­би на по­лі, акцент на фі­зи­чну міць. Ні­чо­го по­га­но у цьо­му не­має, нав­па­ки, ці­ка­ві­ше ме­ні бу­де, спро­бую щось но­ве. Ска­жу, що та­ка пер­спе­кти­ва ме­не на­ди­хає на те, що­би по­ка­за­ти в усьо­му сві­ті, що в Укра­ї­ні є хо­ро­ші тре­не­ри.

— Чи то­то­жний рі­вень ка­над­ської пер­шо­сті, при­мі­ром, із пер­шою лі­гою?

— Так, ма­є­те слу­шність: усі — на рів­ні про­від­них ко­манд на­шо­го дру­го­го ди­ві­зіо­ну. Про­те не все так про­сто. Там гра­ють ба­га­то хор­ва­тів, сер­бів, пред­став­ни­ки ін­ших на­цій, ко­трі сво­го ча­су пе­ре­бра­ли­ся в ін­шу кра­ї­ну. На мій по­гляд, та­ким змі­ша­ним скла­дом мо­жна прив­не­сти щось своє у фут­бол.

— Які сто­ять пе­ред ва­ми пла­ни? Яке у вас ба­че­н­ня що­до роз­ви­тку ці­єї ко­ман­ди?

— Спра­ва в то­му, що ми обго­во­рю­ва­ли не ли­ше жит­тє­ді­яль­ність го­лов­но­го ко­ле­кти­ву. У «Атомік Селектс» фун­кціо­нує ці­ла си­сте­ма, по­чи­на­ю­чи від ди­тя­чо­юна­цьких і мо­ло­ді­жних ко­манд. Ва­жли­во, що­би вся ця стру­кту­ра бу­ла під одним ке­рів­ни­цтвом і бу­ла спря­мо­ва­на в одно­му на­прям­ку. По­трі­бно зро­би­ти все, що­би ді­ти зра­зу ба­чи­ли свою пер­спе­кти­ву та ку­ди во­ни ру­ха­ю­ться. Де­таль­ні­ше ви­рі­ши­мо з пре­зи­ден­том на мі­сці, ко­ли при­їду в То­рон­то, дай Бог, на по­ча­тку лю­то­го. Се­зон по­чи­на­є­ться в кін­ці кві­тня, то­му ча­су, що­би по­ри­ну­ти в ро­бо­ту, в ме­не до­ста­тньо.

— Ра­зом із ва­ми по­ле­тить сфор­мо­ва­ний­тре­нер­ський­штаб? — Сьо­го­дні йдуть роз­мо­ви що­до цьо­го. По­ки не мо­жу роз­по­ві­сти все, хо­ча існу­ють домовленості. Єди­не то­чно ска­жу: зі мною пра­цю­ва­ти­муть Ана­то­лій Ци­блій і Во­ло­ди­мир Во­ва­нов, ко­ли­шній ма­са­жист «Кар­пат». Сто­сов­но ін­ших го­во­ри­ти­му ли­ше то­ді, ко­ли все оста­то­чно ви­зна­чи­ться.

— Ни­ні по­бу­тує ін­фор­ма­ція, що ра­зом із ва­ми ви­ру­шать до Ка­на­ди та­кі грав­ці, як Мель­ник, Ба­са­раб, Шпук…

— Зна­є­те, про фут­бо­лі­стів та­кож роз­мов­ля­ти­му, ко­ли во­ни по­став­лять під­пи­си в кон­тра­ктах. По­ки це на рів­ні чу­ток. Утім, справ­ді, чи­ма­ло роз­мов­ляю з укра­їн­ськи­ми фут­бо­лі­ста­ми. Прав­да, хтось сум­ні­ва­є­ться, хтось ду­має, як кра­ще вчи­ни­ти, ко­гось сім’я три­має — не ко­жен змо­же за­ли­ши­ти дру­жи­ну з ди­ти­ною. Отож да­вай­те за­че­ка­є­мо із цим.

«ЗА­ЦІ­КАВ­ЛЕ­НИЙ, ЩО­БИ В КО­МАН­ДІ БУ­ЛО ЯКНАЙ­БІЛЬ­ШЕ УКРА­ЇН­ЦІВ»

— Чи ре­аль­но у ва­шо­му ви­пад­ку ство­ри­ти укра­їн­ську ко­ман­ду?

— Аб­со­лю­тно! Очіль­ник дав ме­ні пов­ний карт­бланш для то­го, що­би я міг за­про­си­ти на­ших фут­бо­лі­стів. Тим біль­ше, роз­гля­да­є­мо мо­жли­вість за­бра­ти мо­ло­дих грав­ців із зо­ни АТО, ко­трі ни­ні не ма­ють ко­ман­ди. Ігор Про­кі­пчук го­то­вий взя­ти їх на за­без­пе­че­н­ня всім не­об­хі­дним. Та­кі со­ці­аль­ні про­е­кти по­трі­бні, що­би до­по­мог­ти лю­дям у скру­тну хви­ли­ну. За­га­лом, ду­же за­ці­кав­ле­ний, що­би в «Атомік Селектс» бу­ло якнай­біль­ше укра­їн­ців. До то­го ж, як уже ка­зав, чи­ма­ло на­ших спів­ві­тчи­зни­ків ни­ні ме­шка­ють за кор­до­ном, і мо­жуть по­пов­ни­ти на­ші ла­ви. Хо­ча не від­мов­ля­ти­му­ся, ясна річ, од ви­ко­нав­ця з ін­шим па­спор­том, який під­хо­ди­ти­ме ме­ні за сво­їм кла­сом і рів­нем май­стер­но­сті.

Обме­же­н­ня для грав­ців, у яких не­має па­спор­та Єв­ро­со­ю­зу? Ні, в там­те­шньо­му чем­піо­на­ті не­має лі­мі­ту, як у на­шій прем’єр­лі­зі.

— До ре­чі, чи не ви­ни­кне у вас про­блем із мов­ним бар’єром? Пев­не, не всі в То­рон­то во­ло­ді­ють укра­їн­ською…

— Зна­є­те, я трі­шки мо­жу спіл­ку­ва­ти­ся ан­глій­ською. Хо­ча, зви­чай­но, по­трі­бно сту­ді­ю­ва­ти, вчи­ти її кра­ще. Знаю, що при­найм­ні пре­зи­дент і ме­не­джер ФК зна­ють укра­їн­ську, то­му пер­ший час, якщо ви­ни­кне по­тре­ба, ме­ні до­по­ма­га­ти­муть до­ла­ти мов­ний бар’єр. Ду­маю, що най­скла­дні­ше у цьо­му пла­ні бу­де з ді­тьми, що­би все їм роз­жу­ва­ти. Хо­ча змо­жу по­ясни­ти, як по­трі­бно ро­би­ти пе­ре­да­чу, у скіль­ки до­ти­ків по­трі­бно гра­ти, обве­сти су­про­тив­ни­ка — всі ре­чі, ко­трі про­сто не­об­хі­дно зна­ти.

— Уже ви­рі­ши­ли, чи по­ле­тить ва­ша сім’я? Не зби­ра­є­ться сер­йо­зно обла­шту­ва­ти­ся в Ка­на­ді?

— Та ні, в ме­не ді­ти пра­цю­ють у Ки­є­ві, ма­ють гар­ну ро­бо­ту. Жін­ка — за­вуч у му­зи­чній шко­лі. Від­так не зби­ра­є­мо­ся в пов­но­му скла­ді за­ли­ша­ти рі­дні краї. Ми всі лю­би­мо свою дер­жа­ву, пе­ре­йма­є­мо­ся її до­лею.

До­дам, що наш клуб та­кож на­ма­га­ти­ме­ться до­по­ма­га­ти во­ї­нам, а та­кож ді­тям із схі­дних ре­гіо­нів. Зро­би­мо все, що­би там­те­шня ді­а­спо­ра ор­га­ні­зу­ва­ла по­ту­жну під­трим­ку на­шій ар­мії. На­скіль­ки ме­ні ві­до­мо, укра­їн­ська гро­ма­да ні­ко­ли не залишалася осто­ронь, до­по­ма­га­ла, чим мо­гла. Ті­шить, що наш пре­зи­дент усі­ля­ко під­три­мує та­кі за­хо­ди та сам іні­ці­ює від­по­від­ну під­трим­ку. У нас є ді­ти, ко­трі за­раз мо­гли би та­кож бо­ро­ни­ти на­шу кра­ї­ну, то­му ми пе­ре­жи­ва­є­мо за те, що­би ця вій­на якнай­швид­ше за­кін­чи­ла­ся.

— По­вер­та­ю­чись до фут­бо­лу, чи роз­гля­да­є­те свою ро­бо­ту в дов­го­три­ва­ло­му пе­рі­о­ді?

— Ну зви­чай­но! Пре­зи­дент не­о­дно­ра­зо­во за­яв­ляв, що не­об­хі­дно сер­йо­зно зайня­ти­ся роз­ви­тком мі­сце­во­го но­гом’яча, прив­не­сти щось своє та ство­ри­ти зв’язок із укра­їн­ським фут­бо­лом. Мо­жли­во, про­во­ди­ти­ме­мо спа­рин­ги з ві­тчи­зня­ни­ми клу­ба­ми, або від­прав­ля­ти­ме­мо на­ших ви­хо­ван­ців на пе­ре­гля­ди до Укра­ї­ни. Для ді­тей це бу­де сер­йо­зним сти­му­лом за­йма­ти­ся фут­бо­лом. Із сво­го бо­ку, в зво­ро­тно­му на­прям­ку та­кож за­про­шу­ва­ти­ме­мо мо­ло­дих ви­хо­ван­ців до нас, аби во­ни ба­чи­ли, де мо­жуть зго­дом опи­ни­ти­ся.

— Чи не бу­ло ідей, по­ді­бних до бра­зиль­сько­го тур­не «Ша­хта­ря»?

— Із ча­сом це ціл­ком ре­аль­но. Однак за­раз по­трі­бно зо­се­ре­ди­ти­ся на на­галь­них пи­та­н­нях. У нас в ком­пле­ксі: ді­ти, юна­ки та до­ро­слі. Ва­жли­во ни­ні на­ла­го­ди­ти тре­ну­валь­ний про­цес, аби ви­ве­сти грав­ців на но­вий рі­вень. За­раз це — най­акту­аль­ні­ше. Хо­чу, що­би ми у чем­піо­на­ті ма­ли гі­дний ви­гляд, аби пред­став­ни­ки ді­а­спо­ри при­хо­ди­ли на на­ші ма­тчі й їм не бу­ло со­ром­но за нас.

«ГО­ТО­ВИЙ ЗА­БОР­ГО­ВА­НІ ПЕ­РЕ­ДІ МНОЮ ГРО­ШІ ВІД­ДА­ТИ СОЛ­ДА­ТАМ»

— На­о­ста­нок, про «Ни­ву». Зна­є­мо, що пе­ред ва­ми бу­ли за­бор­го­ва­но­сті, зго­дом від­бу­вав­ся су­до­вий про­цес. На якій ста­дії ви­рі­ше­н­ня все за­раз?

— Су­до­ва тя­га­ни­на що­до мо­єї ком­пен­са­ції три­ває по­ни­ні. Клуб бре­ше, ви­ба­чте, в очі лю­дям, за­яв­ля­ю­чи, що не­має бор­гів. Ска­жу, що де­я­кі грав­ці вже ви­гра­ли свої спра­ви. Де­хто пла­нує по­да­ва­ти до­ку­мен­ти у ви­щі фут­боль­ні ін­стан­ції, я на­пи­сав у Па­ла­ту ви­рі­ше­н­ня спо­рів ФФУ. Ко­ро­тше, все ще про­дов­жу­є­ться.

До­хо­дить до ма­ра­зму: пре­зи­дент ФК пан Мді­на­ра­дзе го­во­рить, що від­бу­ло­ся рей­дер­ське за­хо­пле­н­ня клу­бу. Це смі­шно слу­ха­ти! У пре­сі, по те­ле­ба­чен­ню не­о­дно­ра­зо­во бу­ли ре­пор­та­жі, що в тер­но­піль­ській ко­ман­ді існу­ють за­бор­го­ва­но­сті. У будь­яко­му ви­пад­ку, не ду­маю, що бре­ха­ти в очі — це нор­маль­но. Від­так свої ін­те­ре­си від­сто­ю­ва­ти­му до остан­ньо­го. Якщо в Укра­ї­ні ме­ні із цим не до­по­мо­жуть, звер­та­ти­му­ся до Ло­занн­сько­го су­ду. Че­сно, я го­то­вий отри­ма­ні гро­ші (чи біль­шу їх ча­сти­ну) від­да­ти сол­да­там у зо­ні АТО. По­вин­на бу­ти спра­ве­дли­вість. Не мо­же лю­ди­на, ко­тра утри­мує ФК, зну­ща­ти­ся над ко­ли­шні­ми пра­ців­ни­ка­ми: не ви­да­ва­ти за­ро­бле­не, а по­тім усім роз­по­від­а­ти, що бор­гів не­має. Та­ки­ми за­ява­ми він обра­зив усіх лі­ка­рів, ма­са­жи­стів, тре­не­рів і фут­бо­лі­стів. Спо­ді­ва­ю­ся, що український фут­бол бу­де че­сним. Лю­ди, ко­трі бе­руть на се­бе зо­бов’яза­н­ня, по­вин­ні їх ви­ко­ну­ва­ти.

— Що­до «че­сно­го фут­бо­лу». Які вра­же­н­ня за­ли­ши­ли­ся від остан­ньо­го тер­но­піль­сько­го дер­бі, яке ни­ні на­бу­ло чи­ма­ло­го ре­зо­нан­су?

— Ме­ні тяж­ко від­по­ві­сти. Мо­жу ска­за­ти одне: на­шим убо­лі­валь­ни­кам ме­ні не со­ром­но ди­ви­ти­ся у ві­чі. За час мо­го очіль­ни­цтва й під­став на­віть не бу­ло, що­би сум­ні­ва­ти­ся в під­сум­ку ма­тчу з «Тер­но­по­лем» чи ін­шим ко­ле­кти­вом. Якщо ана­лі­зу­ва­ти: спер­шу бу­ло 0:2, по­тім 2:2, при то­му, що ві­ді­гра­ли­ся в мен­шо­сті… Зре­штою, вся­ке мо­гло тра­пи­ти­ся. Без до­ка­зів і фа­ктів по­ді­бні роз­мо­ви за­ли­ша­ю­ться ли­ше роз­мо­ва­ми, не біль­ше. Як бу­ло на­справ­ді, зна­ють ли­ше тре­не­ри та грав­ці обох ко­манд. Ме­ні зда­є­ться, що не тре­ба ма­ти ба­га­то ро­зу­му, що­би роз­слі­ду­ва­ти цю спра­ву та ви­зна­чи­ти, був цей по­єди­нок до­го­вір­ним чи ні. Ду­маю, якщо цим за­йму­ться від­по­від­ні ор­га­ни, трі­шки на­ти­снуть на грав­ців, то ні­хто не змо­же ви­три­ма­ти пси­хо­ло­гі­чно. Ме­ні ж скла­дно над цим роз­мір­ко­ву­ва­ти, су­ди­ти ко­гось. До­дам ли­ше, що за­би­ті м’ячі бу­ли трі­шки не­о­чі­ку­ва­ни­ми: са­мі по­ди­ві­ться, як за­би­ва­ли су­пер­ни­ки.

«Тур­не по Укра­ї­ні із ча­сом ціл­ком ре­аль­но про­ве­сти».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.