Оле­ксандр ЯРО­СЛАВ­СЬКИЙ: «ЯК­БИ НЕ ОБ­СТА­ВИ­НИ, «МЕ­ТА­ЛІСТ» НЕ ПРО­ДАВ БИ»

КО­ЛИ­ШНІЙ ВЛА­СНИК «МЕ­ТА­ЛІ­СТА» ВІД­ПО­ВІВ НА ЗА­ПИ­ТА­Н­НЯ «УФ»

Ukrainskiy Futbol - - Прем’єр-ліга - Во­ло­ди­мир БАНЯС.

— Оле­ксан­дре Вла­ди­ле­но­ви­чу, в Укра­ї­ні ка­жуть, що ви хо­че­те по­вер­ну­ти со­бі хар­ків­ський ФК. Де­хто на­віть за­пев­няє (осо­бли­во бі­ся­ться де­я­кі те­ле­ві­зій­ні ЗМІ), що уго­да на ста­дії фі­на­лі­за­ції.

— Якщо лю­ди хо­чуть про щось го­во­ри­ти, во­ни го­во­ри­ти­муть за бу­дья­ких умов, на­віть якщо під­став для роз­мо­ви не бу­де вза­га­лі. Ме­не ж ця те­ма за остан­ній рік уже всти­гла роз­дра­ту­ва­ти. Ну, чо­му ні ви, ні ре­шта жур­на­лі­стів, ані вбо­лі­валь­ни­ки фут­бо­лу не ро­зу­мі­ють про­сто­го ста­ну справ?! «Ме­та­ліст» має вла­сни­ка, тим вла­сни­ком я не є, над чим іще мо­жна роз­мір­ко­ву­ва­ти?! Не маю я сто­сун­ку до хар­ків­ської ко­ман­ди, й най­ближ­чим ча­сом це нав­ряд чи змі­ни­ться. Усе, що я мо­жу, — ба­жа­ти їй успі­хів. На­при­клад, аби «Ме­та­ліст» сьо­го­дні грав не гірше, ніж при ме­ні. Хо­ча би не гірше. Й ре­зуль­та­ти бу­ли на та­ко­му ж рів­ні. Тоб­то мої ба­жа­н­ня схо­жі на ба­жа­н­ня всіх при­хиль­ни­ків «жов­то-си­ніх», але ж ви їх не за­пи­ту­є­те те, що за­пи­ту­є­те в ме­не…

— А вам, як лю­ди­ні, ко­тра за сім ро­ків зро­би­ла, да­руй­те ме­ні, ку­лю із са­мі зна­є­те чо­го, не бо­ля­че ди­ви­ти­ся за тим, що ко­ї­ться? Бо на­бли­жа­є­ться, по су­ті, ка­та­стро­фа…

— Й ви ту­ди! Та я вже ти­ся­чу ра­зів про це го­во­рив: і ду­ша в ме­не бо­лить, і сер­це, а пла­чу — що­дня й по кіль­ка ра­зів! Ви це хо­ті­ли по­чу­ти?

— До­бре, то­ді про ін­ше: де ви сьо­го­дні ме­шка­є­те?

— У Хар­ко­ві, зви­чай­но… Ну, тоб­то те­пер (роз­мо­ва ма­ла мі­сце у вів­то­рок до обі­ду. — В.Б.) я в Ан­глії, про­те це су­то бі­зне­со­ві спра­ви.

— Чо­му за­пи­тую: пів­то­ра ро­ки то­му ви ска­за­ли в ін­терв’ю, мов­ляв, біль­ше не вкла­да­ти­ме­те гро­шей у роз­ви­ток сво­єї ма­лої ба­тьків­щи­ни. То я, грі­шним ді­лом, по­ду­мав, що ви й із Укра­ї­ни ви­їха­ли. До то­го ж та­ки Лон­до­на…

— Ні, не до­че­ка­є­те­ся! Справ­ді, ба­га­то мо­їх дру­зів та «дру­зів» сплять і ба­чать, як я звід­си втікаю. Не бу­де та­ко­го! У ме­не в Хар­ко­ві дім, бі­знес, тут мій го­тель — най­кра­щий в Укра­ї­ні, ае­ро­порт — най­кра­щий в Укра­ї­ні. Зре­штою, тут моя ма­ма, брат. Ні­ку­ди я не по­їду. Біль­ше то­го, я вас мо­жу за­пев­ни­ти, що мої ко­ли­шні сло­ва — ті, які ви за­ци­ту­ва­ли — бу­ли про­мов­ле­ні в зв’яз­ку зі скла­дним ста­ном справ, але від­то­ді ба­га­то чо­го змі­ни­ло­ся. То­му сьо­го­дні мо­жу ска­за­ти ін­ше: я пе­ре­ко­на­ний, що зу­мію для мо­го рі­дно­го мі­ста зро­би­ти ще чи­ма­ло хо­ро­шо­го! — На­при­клад? — На­при­клад, бу­ла би моя во­ля, в Укра­ї­ни не за­бра­ли б Єв­ро­ба­скет! Бо як усе ви­йшло: ма­ли ми про­во­ди­ти дру­гий за зна­чи­мі­стю спор­тив­ний тур­нір на кон­ти­нен­ті, але без­дар­но йо­го втра­ти­ли, а від т.зв. «під­го­тов­ки» до ньо­го за­ли­шив­ся один роз­ри­тий ко­тло­ван! Це я про Хар­ків го­во­рю… Що бу­ло ра­ні­ше, при ме­ні? Ми ре­кон­стру­ю­ва­ли ве­ли­кий мі­ський ста­діон, теж са­ме про­ро­би­ли з ае­ро­пор­том, до­ве­ли всі об’єкти до сві­то­во­го рів­ня й про­ве­ли фут­боль­ний Єв­ро. Пре­зи­дент УЄФА на­звав йо­го най­кра­щим в істо­рії! От як я пра­цюю. А те, як пра­цю­ють де­я­кі до­бро­дії, ви са­мі ба­чи­те. Го­лов­ний їхній на­слі­док у мо­є­му мі­сті — фа­кти­чне зни­ще­н­ня ФК «Ме­та­ліст».

— Жорс­тко.

— А ви би мо­гли на­зва­ти іна­кше те, що пе­ре­жив іще не­дав­но один із най­силь­ні­ших клу­бів Єв­ро­пи бу­кваль­но за остан­ній рік?

— Оле­ксан­дре Вла­ди­ле­но­ви­чу, а мо­жна по­ста­ви­ти кіль­ка за­пи­тань не про фут­бол? На­при­клад, та­ке: ві­до­мо, що за ча­сів Віктора Яну­ко­ви­ча у вас за­бра­ли — «віджа­ли», за су­ча­сною тер­мі­но­ло­гі­єю — зна­чну ча­сти­ну бі­зне­су. Де­хто на­віть ка­же — біль­шу ча­сти­ну. Чи по­вер­ну­ли хоч щось?

— Ні­чо­го не по­вер­ну­ли. Ані банк, ані ре­шту всьо­го… Тут хо­чу вто­чни­ти: я би не став вжи­ва­ти сло­во «віджа­ли» в кон­текс­ті то­го, що зі мною тра­пи­лось у 2011–2013 ро­ках. «Віджа­ли», це ко­ли за­би­ра­ють усе, а ні­чо­го не да­ють нав­за­мін (нав­за­мін мо­жуть зро­би­ти гірше — на­при­клад, за­сто­су­ва­ти фі­зи­чну си­лу). У мо­є­му ви­пад­ку я про­дав усі об’єкти, са­ме про­дав. Не без ви­го­ди для се­бе, ви­знаю. Про­те за спри­я­тли­во­го ста­ну справ цьо­го, зві­сно, не ро­бив би. За по­пе­ре­дньої вла­ди я про­сто зму­ше­ний був роз­про­да­ва­ти вла­сний бі­знес. Ін­ко­ли ди­ву­ю­ся, що за­ли­ши­ли те, що за­ли­ши­ли. — І «Ме­та­ліст» не про­да­ли б? — Ви ж са­мі зна­є­те си­ту­а­цію не гірше за ме­не. Це ж ми з ва­ми то­ді, взим­ку 2012-го, обго­во­рю­ва­ли по­дії. А по­тім вам те­ле­фо­ну­ва­ли з по­гро­за­ми за «на­вод­кою» де­яких хар­ків­ських хло­пців — не на­зи­ва­ти­му їхніх імен… Так що по­ки ситуація та­ка: «Ме­та­ліст» сьо­го­дні в ру­ках лю­дей, які йо­го до­ни­щу­ють. Це — єди­ний факт, який по­ки мо­жу під­твер­ди­ти.

«Не маю я сто­сун­ку до хар­ків­ської ко­ман­ди й най­ближ­чим ча­сом це нав­ряд чи змі­ни­ться».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.