Ки­ри­ло КО­ВАЛЬ­ЧУК: «ГРИ­ГОР­ЧУК ПРО­ПО­НУ­ВАВ ПЕ­РЕ­ЙТИ ДО «ГАБАЛИ»…»

НО­ВА­ЧОК «МЕ­ТА­ЛІ­СТА» РОЗ­ПО­ВІВ ПРО РІ­ШЕ­Н­НЯ ЗА­ЛИ­ШИ­ТИ «ЧОР­НО­МО­РЕЦЬ», НЕ­ЗГО­ДУ ВИ­СТУ­ПА­ТИ ЗА КОР­ДО­НОМ І СПРО­МО­ЖНІСТЬ ХАР­КІВ’ЯН ПО­БО­РО­ТИ­СЯ ЗА МІ­СЦЕ В ЛЄ

Ukrainskiy Futbol - - Прем’єр-ліга - Во­ло­ди­мир БОБИР.

— Ки­ри­ле, ви вже офі­цій­но ста­ли грав­цем «Ме­та­лі­ста». Чи зра­зу вда­ло­ся ді­йти згоди?

— Ска­жу від­вер­то: про все бу­ло до­мов­ле­но ще до Но­во­го ро­ку, то­му жо­дних сюр­при­зів у пла­ні під­пи­са­н­ня кон­тра­кту вже не бу­ло. По­трі­бно бу­ло ли­ше зу­стрі­ти­ся з ке­рів­ни­ка­ми, що­би узго­ди­ти всі фор­маль­но­сті та під­пи­са­ти кон­тракт. Зре­штою, це нам і вда­ло­ся зро­би­ти, чо­му я щи­ро ра­дий.

— Ви вже про­ве­ли два пов­но­цін­них збо­ри із хар­ків­ським клу­бом. Чим най­біль­ше за­пам’ятав­ся пе­рі­од ту­ре­цько­го во­я­жу?

— Що зра­зу за­пам’ята­ло­ся — мі­кро­клі­мат у ко­ман­ді, став­ле­н­ня го­лов­но­го тре­не­ра до грав­ців. Ігор Ра­ха­єв ду­же по­зи­тив­на лю­ди­на, яка бу­дує свої вза­є­ми­ни з фут­бо­лі­ста­ми на до­ві­рі. Та­ке став­ле­н­ня ме­не зра­зу при­єм­но вра­зи­ло. Із сво­го бо­ку, зви­чай­но ж, хо­че­ться ма­кси­маль­но ви­прав­да­ти до­ві­ру тре­не­ра, тим па­че, що він пе­ред на­ми ста­вить до­во­лі сер­йо­зні зав­да­н­ня.

— Чо­му са­ме ко­ман­да при­ді­ля­ла най­біль­ше ува­ги впро­довж не­дав­ніх тре­ну­вань?

— Ігор Во­ло­ди­ми­ро­вич упро­довж цьо­го ча­су най­біль­ше акцен­ту­вав на по­стій­но­му кон­тро­лі м’яча, тоб­то всі на­ші дії на по­лі бу­ду­ва­ли­ся ли­ше че­рез пас. Фа­кти­чно ми про­ве­ли всі кон­троль­ні зу­стрі­чі, гра­ю­чи ли­ше «ни­зом». До то­го ж, на­віть во­ло­ді­ю­чи м’ячем на сво­їй по­ло­ви­ні по­ля, ко­ман­да на­ма­га­лась які­сно ви­хо­ди­ти в ата­ку. Го­лов­не, що до­сить не­по­га­но зі­гра­ли в за­хи­сті в усіх то­ва­ри­ських по­єдин­ках, за ви­ня­тком ма­тчу про­ти поль­сько­го «Ле­ха», в яко­му ми по­сту­пи­лись — 0:5. Однак у тій зу­стрі­чі я не брав уча­сті, то­му не мо­жу її ко­мен­ту­ва­ти.

— Якщо по­рів­ня­ти тре­ну­валь­ний про­цес у «Чор­но­мор­ці» Ро­ма­на Гри­гор­чу­ка та в «Ме­та­лі­сті» Ігоря Ра­ха­є­ва, чи є якась сут­тє­ва рі­зни­ця?

— Сьо­го­ден­ні ви­мо­ги до фут­бо­лу, пе­ре­ко­на­ний, у всіх одна­ко­ві. А ось що­до без­по­се­ре­дньо са­мих тре­ну­вань — во­ни сут­тє­во від­рі­зня­ю­ться в на­став­ни­ків. Якщо, при­мі­ром, го­во­ри­ти про «Чор­но­мо­рець», то в Ро­ма­на Йо­си­по­ви­ча бу­ла вла­сна ме­то­ди­ка, яка, до ре­чі, да­ва­ла хо­ро­ші ре­зуль­та­ти впро­довж три­ва­ло­го ча­су. Са­ме зав­дя­ки Гри­гор­чу­ку я зу­мів ово­ло­ді­ти ба­га­тьма на­ви­чка­ми у фут­бо­лі, за що завжди бу­ду йо­му вдя­чний.

— Ва­ше рі­ше­н­ня за­ли­ши­ти «Чор­но­мо­рець» бу­ло об­умов­ле­не ли­ше фі­нан­со­ви­ми не­га­ра­зда­ми в оде­сько­му клу­бі, чи від­чу­ли, що ко­ман­да фа­кти­чно роз­ва­лю­є­ться?

— Тут зі­грав свою роль не ли­ше фі­нан­со­вий чин­ник. Із ко­ман­ди пі­шов го­лов­ний тре­нер, увесь йо­го штаб, за­ли­ши­ли клуб і мої то­ва­ри­ші. Фа­кти­чно, я за­ли­шав ко­ман­ду одним із остан­ніх. Одвер­то ка­жу­чи, я до остан­ньо­го спо­ді­вав­ся й ві­рив, що все на­ла­го­ди­ться, що в нас зно­ву бу­де ам­бі­цій­ний клуб, який і на­да­лі бу­де го­то­вим ста­ви­ти пе­ред со­бою най­ви­щі зав­да­н­ня. Але так ста­ло­ся, що ме­ні по­трі­бно бу­ло ухва­ли­ти ва­жли­ве рі­ше­н­ня, тож я пе­ре­йшов до «Ме­та­лі­ста». По­при все, на­віть за­раз ме­ні ду­же хо­че­ться, що­би в Оде­сі про­дов­жу­вав жи­ти ве­ли­кий фут­бол, адже я ду­же пе­ре­жи­ваю за подаль­шу до­лю «Чор­но­мор­ця». До сло­ва, та­кож про­дов­жую слід­ку­ва­ти за ви­сту­па­ми оде­си­тів на­віть у то­ва­ри­ських ма­тчах.

— Чи про­по­ну­вав Ро­ман Гри­гор­чук ра­зом із ним ви­ру­ши­ти до азер­бай­джан­ської «Габали»?

— Так, бу­ли про­по­зи­ції, й ми з ним ро­змов­ля­ли на цю те­му. Але я би не хо­тів уже за­раз цю те­му за­чі­па­ти. Ду­маю, що він під­три­мав мій оста­то­чний ви­бір, адже в ме­не з ним ду­же хо­ро­ші сто­сун­ки.

— А від ін­ших укра­їн­ських клу­бів, окрім «Ме­та­лі­ста», у вас бу­ли про­по­зи­ції?

— Тут спра­ва ось у чо­му: я до­во­лі ра­но до­мо­вив­ся з «Ме­та­лі­стом» що­до сво­го пе­ре­хо­ду, то­му на­віть і не роз­гля­дав, не шу­кав ін­ші ва­рі­ан­ти. Ме­ні за­те­ле­фо­ну­ва­ли з хар­ків­сько­го клу­бу, й ми обго­во­ри­ли цю про­по­зи­цію, яка ме­не вла­шту­ва­ла. Я пе­ре­ко­на­ний, що вчи­нив пра­виль­но, й у жо­дно­му ра­зі не шко­дую про цей ви­бір. Я ща­сли­вий, що за­ли­шив­ся гра­ти са­ме в Укра­ї­ні. До ре­чі, бу­ли на­віть дзвін­ки з Ро­сії, Ка­зах­ста­ну, Азер­бай­джа­ну, але я ви­рі­шив, що ни­ні най­кра­ще бу­де за­ли­ши­ти­ся са­ме в Укра­ї­ні, бо хо­чу жи­ти й гра­ти са­ме тут. Окрім цьо­го, хо­чу й на­да­лі гра­ти у скла­ді на­ціо­наль­ної збір­ної сво­єї кра­ї­ни, а «Ме­та­ліст» — це один із про­від­них клу­бів Укра­ї­ни, в яко­му я ма­ти­му чу­до­ву на­го­ду про­я­ви­ти се­бе.

— Пе­ред стар­том дру­гої ча­сти­ни се­зо­ну «Ме­та­ліст», за­знав­ши зна­чних ка­дро­вих змін, за­ймає че­твер­ту схо­дин­ку в та­бли­ці. Як вва­жа­є­те, чи бу­де до сна­ги ва­шій ко­ман­ді по­бо­ро­ти­ся за єв­ро­куб­ко­ві мі­сця?

— Зви­чай­но! Чо­му ні? Пе­ред ко­ман­дою сто­їть чі­тке зав­да­н­ня — по­тра­пи­ти до єв­ро­куб­ків за під­сум­ка­ми се­зо­ну. Ду­маю, за­раз у нас пі­ді­бра­ла­ся до­во­лі сер­йо­зна ко­ман­да за під­бо­ром ви­ко­нав­ців, яка мо­же успі­шно ви­рі­ши­ти по­став­ле­не зав­да­н­ня. По­вто­рюсь, ці­лі пе­ред на­ми — ли­ше най­ви­щі. На­сту­пно­го ро­ку пла­ну­є­мо вже ве­сти бо­роть­бу за ме­да­лі чем­піо­на­ту, й, упев­не­ний, ми мо­же­мо вті­ли­ти свої пла­ни у жи­т­тя.

«Фа­кти­чно, я за­ли­шав «Чор­но­мо­рець» одним із остан­ніх».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.