Але­ксан­дер Хуг: «У зві­тах ми не да­є­мо ви­снов­ків з мір­ку­вань об’єктив­но­сті»

Пер­ший за­сту­пник голови Спе­ці­аль­ної мо­ні­то­рин­го­вої мі­сії ОБСЄ в Укра­ї­ні про си­ту­а­цію на Дон­ба­сі

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМІСТ -

Із пер­шим за­сту­пни­ком голови Спе­ці­аль­ної мо­ні­то­рин­го­вої мі­сії ОБСЄ в Укра­ї­ні Ти­ждень по­спіл­ку­вав­ся про те, за яки­ми прин­ци­па­ми спо­сте­рі­га­чі скла­да­ють зві­ти про по­ба­че­не на Дон­ба­сі, що ді­є­ться там, ку­ди вони не отри­му­ють до­сту­пу, про ме­ха­ні­зми де­е­ска­ла­ції на­пру­же­н­ня та жи­т­тя мир­но­го на­се­ле­н­ня по оби­два бо­ки лі­нії роз­ме­жу­ва­н­ня.

З ва­ших остан­ніх зві­тів ви­дно ін­тен­си­фі­ка­цію бо­йо­вих дій у Схі­дній Укра­ї­ні. Це вже стій­ка тен­ден­ція чи по­ки що по­оди­но­кі епі­зо­ди? — По-пер­ше, обидві сто­ро­ни не до­три­му­ю­ться пе­ре­мир’я — це факт. Ми ре­гу­ляр­но це фі­ксу­є­мо. Із се­ре­ди­ни сі­чня ба­чи­мо по­ру­ше­н­ня пе­ре­мир’я ча­сті­ше. Кі­нець лю­то­го й бе­ре­зень бу­ли одним із най­гір­ших пе­рі­о­дів у цьо­му сен­сі від ве­ре­сня (29 ве­ре­сня 2015 ро­ку Три­сто­ро­н­ня кон­та­ктна гру­па під­пи­са­ла до­ку­мент про від­ве­де­н­ня на 15 км від лі­нії роз­ме­жу­ва­н­ня з ко­жно­го бо­ку зброї ка­лі­бром мен­ше ніж 100 мм. — Ред.).

Що ці­ка­во, ди­на­мі­ка з до­не­цько­го та лу­ган­сько­го бо­ку рі­зна. На остан­ньо­му май­же не фі­ксу­ва­ли бо­йо­вих дій, а ті, що бу­ли, у 90% ви­пад­ків сто­су­ва­ли­ся на­вчань. Адже будь-який по­стріл, зро­бле­ний у схі­дній ча­сти­ні кра­ї­ни, осо­бли­во в зо­ні без­пе­ки, ква­лі­фі­ку­є­ться як по­ру­ше­н­ня пе­ре­мир’я. А, як ві­до­мо, сто­ро­ни по­го­ди­ли­ся ство­ри­ти та­ку 30-кі­ло­ме­тро­ву зо­ну, звід­ки ма­ють бу­ти ви­ве­де­ні пев­на зброя, зокре­ма тан­ки, ар­ти­ле­рія ка­лі­бру 82, 120 і 152 мм. Зброй­ні угру­по­ва­н­ня, які за­ли­ша­ю­ться, не ма­ють стрі­ля­ти або про­су­ва­ти­ся впе­ред у тій зо­ні. Але на­ра­зі ми ба­чи­мо про­ти­ле­жне, осо­бли­во в До­не­цькій області: сто­ро­ни де­да­лі біль­ше на­бли­жа­ю­ться одна до одної.

Ва­жли­во те, що за всі­ма цими сло­ва­ми «зона без­пе­ки», «важ­ка ар­ти­ле­рія» та «КПП» є мирне на­се­ле­н­ня. І во­но до­сі жи­ве й по­тер­пає по­всю­ди в тих мі­сцях: лю­ди не мо­жуть зви­чни­ми мар­шру­та­ми доби­ра­ти­ся на ро­бо­ту, на цвин­тар, до дру­зів, во­зи­ти ді­тей до школи. Руй­ну­ю­ться їхні бу­дин­ки та клю­чо­ва інфраструктура. У зо­ні без­пе­ки скла­дно отри­му­ва­ти газ, во­ду й еле­ктри­ку. Наш ман­дат по­ля­гає в то­му, аби спри­я­ти сто­ро­нам у нор­ма­лі­за­ції в тих мі­сцях. Бої ве­ду­ться не на від­кри­то­му по­лі, а в за­бу­до­ва­них ра­йо­нах. А це зав­жди озна­чає, що під во­гнем опи­ня­ю­ться ци­віль­ні.

Про­бле­ма в то­му, що вій­сько­ві по­зи­ції, на­при­клад, роз­та­шо­ва­ні в До­не­цьку, або близь­ко до Дзер­жин­ська (сьо­го­дні це То­рецьк) чи Жо­ван­ки, або в Зай­це­во­му, у шко­лі № 15 — там по­зи­ція «ДНР». Коли ве­ду­ться бої, це по­га­но са­ме по со­бі, але ще гір­ше, якщо одна сто­ро­на стрі­ляє са­ме з та­ких по­зи­цій, бо це мо­же про­во­ку­ва­ти во­гонь у від­по­відь.

Яка ре­а­кція сто­рін на за­кли­ки це зро­би­ти? — По­чну з по­зи­тив­но­го: якщо по­рів­ню­ва­ти руй­ну­ва­н­ня та поранення чи смер­ті мир­них гро­ма­дян із тим, що бу­ло рік то­му, то за­раз їх зна­чно мен­ше. Ве­ли­кою мі­рою це ре­зуль­тат рід­шо­го за­сто­су­ва­н­ня най­важ­чої зброї на кшталт си­стем зал­по­во­го во­гню. І ба­га­то та­кої те­хні­ки дій­сно від­ве­де­но. Ма­є­мо ви­зна­ти те, що сто­ро­ни зро­би­ли. На жаль, є і зво­ро­тна

тен­ден­ція. Ми ба­чи­мо, що в мі­сцях по­стій­но­го збе­рі­га­н­ня бра­кує ве­ли­кої кіль­ко­сті зброї. І по­мі­ча­є­мо зброю близь­ко до лі­нії роз­ме­жу­ва­н­ня. З во­єн­но­го по­гля­ду це ви­прав­да­но ло­гі­кою кон­тр­ба­лан­су­ва­н­ня. Але це не те, до чо­го до­мов­ля­ли­ся.

У нас ду­же до­бра спів­пра­ця із ЗСУ й Мі­ні­стер­ством обо­ро­ни в Ки­є­ві, а також хо­ро­ший до­ступ для пе­ре­вір­ки ви­ко­на­н­ня зо­бов’язань. Але ви­пад­ки обме­жень на­шої ді­яль­но­сті про­дов­жу­ю­ться, і біль­шість із них тра­пля­ю­ться в ра­йо­нах, не під­кон­троль­них уря­ду.

Чи мо­же­те ви фі­ксу­ва­ти кон­кре­тний час, коли по­чи­на­ю­ться пе­ре­стріл­ки? Це до­по­мо­гло б ви­зна­чи­ти, яка сто­ро­на іні­ці­ює по­ру­ше­н­ня. — У зві­тах ми за­зна­ча­є­мо час. Якщо наш па­труль ви­їжджає на пев­ну спо­сте­ре­жну по­зи­цію і там по­чи­на­є­ться бій, то­ді ми зна­є­мо, коли він по­чав­ся й за­кін­чив­ся. Тож час у на­ших зві­тах вка­за­ний — у до­да­тку у фор­мі та­бли­ці на­при­кін­ці зві­ту. На­ма­га­є­мо­ся ма­кси­маль­но де­та­лі­зу­ва­ти ін­фор­ма­цію, яку по­да­є­мо. Але ча­сто буває ду­же скла­дно ви­зна­чи­ти пев­ні по­дро­би­ці че­рез по­го­ду, від­ста­ні або не­без­пе­ку.

Зві­сно, якщо ми не спо­сте­рі­га­є­мо ін­ци­ден­ту без­по­се­ре­дньо, то не опи­су­є­мо його. На­ші спо­сте­рі­га­чі по­вин­ні по­їха­ти, пе­ре­ві­ри­ти шко­ду, по­спіл­ку­ва­ти­ся з по­стра­жда­ли­ми, по­бу­ва­ти в лі­кар­нях і на вла­сні очі по­ба­чи­ти зби­тки. Якщо нам у цьо­му пе­ре­шко­джа­ють, то на­ша ін­фор­ма­ція не бу­де на­стіль­ки об’єктив­ною, як мо­гла б.

Для ве­ри­фі­ка­ції ін­фор­ма­ції спо­сте­рі­га­чі спіл­ку­ю­ться пе­ре­ва­жно з мир­ним на­се­ле­н­ням чи вій­сько­ви­ми? — По­ча­тком пе­ре­вір­ки мо­же слу­жи­ти ін­фор­ма­ція від Мі­ні­стер­ства обо­ро­ни в Ки­є­ві. Або від СЦКК, як бу­ло не­що­дав­но, коли по­си­ли­ли­ся об­стрі­ли в Ав­ді­їв­ці та Яси­ну­ва­тій. Я то­ді го­во­рив з укра­їн­ським ге­не­ра­лом Та­ра­ном і ро­сій­ським ге­не­ра­лом Му­ра­до­вим. У та­ко­му ви­пад­ку ка­жу їм обом: я по­чув вас і взяв до ува­ги ва­шу ін­фор­ма­цію. То­ді до­ру­чаю сво­їй ко­ман­ді від­ря­ди­ти на ло­ка­цію па­труль і відзві­ту­ва­ти про те, що во­на там по­ба­чи­ла. Так ми пра­цю­є­мо. А ін­фор­ма­цію про те, що тре­ба пе­ре­ві­ри­ти, мо­же­мо отри­му­ва­ти і з га­зе­тної пу­блі­ка­ції, і від мир­но­го на­се­ле­н­ня. І, де мо­жли­во, ви­ря­джа­є­мо па­тру­лі для ве­ри­фі­ка­ції.

Також у нас є те­хно­ло­гії. Коли, на­при­клад, бої ви­хо­ди­ли в не­без­пе­чні ра­йо­ни або від­бу­ва­ли­ся вно­чі, як-от на пе­ре­хре­сті бі­ля Яси­ну­ва­тої, ми від­прав­ля­ли без­пі­ло­тни­ки. Вони «по­ба­чи­ли» бу­дин­ки, які го­рі­ли, зброй­ні фор­му­ва­н­ня, і за­фі­ксу­ва­ли це. На­сту­пно­го дня ми опри­лю­дни­ли ін­фор­ма­цію в що­ден­но­му зві­ті.

Як оці­ню­є­те по­ступ у від­ве­ден­ні важ­ко­го озбро­є­н­ня? — Я вже час­тко­во про це ска­зав. Ми ба­чи­мо, що сто­ро­ни дій­сно від­ве­ли ча­сти­ну зброї від лі­нії роз­ме­жу­ва­н­ня. І від­ра­зу був ре­зуль­тат: рід­ше ви­ко­ри­ста­н­ня і мен­ше смер­тей чи по­ра­нень мир­но­го на­се­ле­н­ня, мен­ше руйнувань. Ця зброя має бу­ти в по­стій­них мі­сцях збе­рі­га­н­ня, і ми ма­є­мо пе­ре­ві­ря­ти, чи во­на там. Про­цес пе­ре­вір­ки та­кий: сто­ро­ни зо­бов’яза­ні по­да­ти нам пе­ре­лік, де вка­зу­ю­ться тип зброї, се­рій­ний но­мер і роз­та­шу­ва­н­ня, ку­ди її від­во­дять. То­ді ми по­втор­но їзди­мо ту­ди й пе­ре­ві­ря­є­мо, чи во­на дій­сно там.

На жаль, у цьо­му пи­тан­ні спо­сте­рі­га­є­ться зво­ро­тна тен­ден­ція: чи­ма­ло вка­за­ної зброї у від­по­від­них ло­ка­ці­ях не­має, а в зо­ні без­пе­ки во­на з’яв­ля­є­ться. Це тра­пля­є­ться з обох сто­рін лі­нії роз­ме­жу­ва­н­ня. Крім

то­го, ре­зуль­та­ти спо­сте­ре­же­н­ня за збро­єю та по­ру­ше­н­ня­ми пе­ре­мир’я вка­зу­ють на те, що спи­ски, по­да­ні СММ, не охо­плю­ють усьо­го ар­се­на­лу, який ма­ють обидві сто­ро­ни.

Як вам на­да­є­ться до­ступ до пун­ктів збе­рі­га­н­ня з обох сто­рін? — З укра­їн­сько­го бо­ку за­раз, у ці мі­ся­ці, до­ступ ду­же хо­ро­ший. Якщо ко­лись буває обме­же­н­ня, то це ін­ди­ві­ду­аль­не рішення на мі­сці. І з цим за­зви­чай швид­ко роз­би­ра­є­ться ко­ман­ду­ва­н­ня. Про­бле­ми ж у нас є в ра­йо­нах, не під­кон­троль­них уря­ду. Але та­ких зон, де в нас не бу­ло б до­сту­пу си­сте­ма­ти­чно, не­має. Мо­же бу­ти так, що до яко­їсь ло­ка­ції ми ма­є­мо до­ступ одно­го дня, а ін­шо­го — ні. Або ма­є­мо, але з пев­ною за­трим­кою.

Про­бле­ми в ра­йо­нах, не під­кон­троль­них уря­ду, у нас за­зви­чай не про­сто на від­кри­тій мі­сце­во­сті. А там, де, ми пі­до­зрю­є­мо, схо­ва­на зброя або від­бу­ва­ю­ться об­стрі­ли. Тож коли у зві­тах пи­ше­мо, що ко­ман­да не ма­ла до­сту­пу до пев­ної ло­ка­ції, то кон­ста­ту­є­мо факт. Але чи­тач має ро­зу­мі­ти, зокре­ма, що ча­сто це ло­ка­ції, де ве­ду­ться бо­йо­ві дії. Тож ві­дмо­ва нам у до­сту­пі — вже ре­зуль­тат, бо по­ка­зує не­ба­жа­н­ня тих, хто кон­тро­лює ра­йон, до­пу­ска­ти нас для пе­ре­вір­ки пев­ної ло­ка­ції. Цьо­му мо­же бу­ти тіль­ки одне по­ясне­н­ня: вони не хо­чуть, аби ми ба­чи­ли, що там від­бу­ва­є­ться. Не ка­жу вже про те, що обме­же­н­ня до­сту­пу для нас — це по­ру­ше­н­ня на­шо­го ман­да­та й мін­ських угод.

На­скіль­ки ди­на­мі­ка обме­же­н­ня до­сту­пу для СММ збі­га­є­ться з ін­тен­си­фі­ка­ці­єю бо­йо­вих дій? — За­зви­чай у на­ших зві­тах ви­дно: коли є біль­ше по­ру­шень пе­ре­мир’я, ми сти­ка­є­мо­ся з біль­шою кіль­кі­стю обме­жень. Але зно­ву ж та­ки ва­жли­во ро­зу­мі­ти, що у зві­тах ми не да­є­мо ви­снов­ків вла­сне з мір­ку­вань об’єктив­но­сті. Ми ка­же­мо а, б, в, г, а ви­снов­ки — це спра­ва тих, хто від­по­від­аль­ний за прийня­т­тя рі­шень, ЗМІ та по­лі­ти­чних лідерів у сто­ли­цях.

Тут, на­при­клад, ча­сто чу­є­мо пи­та­н­ня про при­су­тність російських вій­сько­вих в Укра­ї­ні. Ми зав­жди зві­ту­є­мо про те, що ба­чи­мо. Якщо по­ба­чи­ли пев­ний вид зброї, осіб із на­шив­ка­ми РФ або про­ве­ли інтерв’ю з ти­ми, хто ствер­джує, що на­ле­жить до ро­сій­ської ча­сти­ни, яка діє в Укра­ї­ні, то де­таль­но це опи­су­є­мо. На­при­клад, ми ба­чи­ли слі­ди від гу­се­ни­чної те­хні­ки, які тя­гну­ли­ся че­рез кор­дон. Ба­чи­ли пе­ре­су­ва­н­ня ве­ли­кої кіль­ко­сті зброї зі схо­ду на за­хід. Усе це за­фі­ксо­ва­но. Але ви­снов­ки ро­би­ти не нам.

На­ша фун­кція пев­ною мі­рою схо­жа на фун­кцію ву­ли­чної ка­ме­ри: во­на фі­ксує те, що від­бу­ва­є­ться, — фа­кти. А то­ді гля­да­чі (у на­шо­му ви­пад­ку чи­та­чі) мо­жуть ро­би­ти вла­сні ви­снов­ки що­до то­го, що це озна­чає.

Також чу­є­мо від обох сто­рін, що ми ма­є­мо фі­ксу­ва­ти, хто стрі­ляв пер­ший, а хто дру­гий. Ми фі­ксу­є­мо це, якщо ба­чи­мо, і не фі­ксу­є­мо, якщо ні.

Але, оскіль­ки обидві сто­ро­ни став­лять ті са­мі пи­та­н­ня, це по­ка­зує, що ми три­ма­є­мо­ся се­ре­дин­ної лі­нії, об’єктив­ної, і це не­лег­ко. Осо­бли­во коли ви­дно, як по­тер­па­ють укра­їн­ці від кон­флі­кту й від то­го фа­кту, що сто­ро­ни не вча­ться на ін­фор­ма­ції, яку ми їм на­да­є­мо.

Пам’ятаю, як рік то­му ми пра­цю­ва­ли за­для ста­бі­лі­за­ції в Ши­ро­ки­но­му. Я май­же всіх лю­дей там знав осо­би­сто: бу­вав у них удо­ма, чув ба­га­то їхніх жит­тє­вих істо­рій. Ми то­ді го­во­ри­ли сто­ро­нам: усе, що тре­ба зро­би­ти, — тро­хи відійти на­зад, і це при­пи­ни­ться. І бу­ло ду­же важ­ко ба­чи­ти, як це не вра­хо­ву­ва­ло­ся. Ми й да­лі зві­ту­ва­ли про те, що об­стрі­ли се­ла три­ва­ли, що з ньо­го ті­ка­ло й ги­ну­ло біль­ше лю­дей, яких ми зна­ли.

Усі мир­ні ме­шкан­ці з обох сто­рін лі­нії роз­ме­жу­ва­н­ня, з яки­ми я спіл­ку­ю­ся, — маю на ува­зі тих, що не бе­руть до рук зброї, — ка­жуть ме­ні кіль­ка ре­чей. По-пер­ше, що це по­вин­но за­кін­чи­ти­ся. Вони не хо­чуть но­во­го будинку чи но­во­го ав­то, а про­сто хо­чуть спо­кій­но спа­ти, щоб біль­ше не стрі­ля­ли. Ме­ні це го­во­рять най­мо­лод­ші ді­ти й най­стар­ші лю­ди. По-дру­ге, і це не менш ва­жли­во, осо­бли­во в ра­йо­нах, не кон­тро­льо­ва­них уря­дом: ми укра­їн­ці, ми не се­па­ра­ти­сти, і ми хо­че­мо, аби кон­флікт при­пи­нив­ся. Ме­ні зда­є­ться, це обна­дій­ли­во, бо мирне на­се­ле­н­ня одно­зна­чно пра­гне його за­кін­че­н­ня. Якщо про­ве­сти якийсь час у тій зо­ні, стає зро­зумі­ло, на­скіль­ки там до­мі­нує во­єн­на ло­гі­ка: по­всю­ди вій­сько­ва фор­ма, те­хні­ка. Але во­дно­час там по­всю­ди жи­вуть ци­віль­ні. Та­ке не­при­ро­дне для них се­ре­до­ви­ще має змі­ни­ти­ся. СММ ОБСЄ зро­бить усе в ме­жах сво­го ман­да­та, аби до­по­мог­ти Укра­ї­ні цьо­го до­сяг­ти: до­сяг­ти нор­ма­лі­за­ції у всій кра­ї­ні. Ми під­три­му­є­мо на­род Укра­ї­ни. Укра­їн­ський уряд за­про­сив нас здій­сни­ти цю мі­сію за зго­ди 56 ін­ших кра­їн. І ми на­да­лі здій­сню­ва­ти­ме­мо її: щой­но наш ман­дат бу­ло про­дов­же­но до бе­ре­зня 2017 ро­ку.

Один із клю­чо­вих скла­дни­ків та­кої ста­бі­лі­за­ції — пе­ре­кри­т­тя по­то­ку ро­сій­ської зброї, боє­при­па­сів і вій­сько­вих че­рез укра­їн­сько-російський кор­дон. ОБСЄ за­раз має до­ступ до мо­ні­то­рин­гу тіль­ки двох про­пу­скних пун­ктів на кор­до­ні. Чи озна­чає це, що біль­ша ча­сти­на кордону не мо­ні­то­ри­ться? Якщо так, чи ба­чать спо­сте­рі­га­чі якісь змі­ни в кіль­ко­сті та яко­сті важкої те­хні­ки на бо­ці «ДНР» і «ЛНР»? — По­чну з роз’ясне­н­ня: йде­ться про спо­сте­ре­жну мі­сію ОБСЄ на російських про­пу­скних пун­ктах Гу­ко­во і Донецьк (Ро­стов­ська область. — Ред.). Це окре­ма мі­сія, а не на­ша СММ, а от­же, у неї ін­ша стру­кту­ра, ман­дат і ре­гу­лю­є­ться во­на іншим рі­ше­н­ням.

Ми го­то­ві ве­сти мо­ні­то­ринг і роз­гор­ну­ти по­стій­ну при­су­тність ближ­че до кордону: у Кра­сно­до­ні, Ан­тра­ци­ті, Амв­ро­сі­їв­ці, Но­во­а­зов­ську. Я бу­вав у го­те­лях, де ми мо­гли б роз­мі­сти­ти на­ші пун­кти. Але для цьо­го в нас не­має під­трим­ки з бо­ку так зва­них ЛНР і ДНР.

Без та­кої при­су­тно­сті ми па­тру­лю­є­мо кор­дон із Лу­ган­ська, Ма­рі­у­по­ля, Донецька чи Гор­лів­ки. Це ве­ли­кі від­ста­ні, ту­ди дов­го доби­ра­ти­ся, і це ри­зи­ко­ва­но, бо до­во­ди­ться про­хо­ди­ти ба­га­то про­пу­скних пун­ктів, у то­му ра­йо­ні ба­га­то озбро­є­них груп. Але нам вда­є­ться ді­ста­ти­ся на кор­дон з бо­ку Донецької області; з бо­ку Лу­ган­ської — мен­ше. Я сам бу­вав на південь від Ан­тра­ци­та, у Дя­ко­во­му, ми їха­ли до кордону. На ви­їзді із се­ли­ща нас зу­пи­ни­ли якісь озбро­є­ні лю­ди з на­шив­ка­ми «ЛНР» на ру­ка­вах і ска­за­ли, що «да­лі не їдь­те». Тим ча­сом усі ци­віль­ні ав­тів­ки про­їжджа­ли, тра­фік не зу­пи­няв­ся. От­же, там не бу­ло ри­зи­ку бо­йо­вих дій — вони не мо­гли б по­ясни­ти свою по­ве­дін­ку тим, що це за­ра­ди на­шої без­пе­ки. То­му при­чи­на мо­же бу­ти одна: у то­му ра­йо­ні є щось, що вони не хо­чуть, аби ми ба­чи­ли.

Ска­жі­мо, ми пе­ре­бу­ва­є­мо в пев­них мі­сцях, на­при­клад То­ре­зі, і по­мі­ча­є­мо там ба­га­то зброї за лі­ні­єю від­ве­де­н­ня. Це до­по­ма­гає зро­зу­мі­ти, скіль­ки там цир­ку­лює зброї. І все це є в на­ших зві­тах. Як за­зна­ча­ло­ся ра­ні­ше, ін­фор­ма­ція до­сту­пна на на­шо­му сай­ті ан­глій­ською, українською та ро­сій­ською.

На що най­ча­сті­ше скар­жа­ться мир­ні ме­шкан­ці з то­го, що мо­гла б ви­рі­ши­ти укра­їн­ська вла­да? — Ци­віль­ні, які жи­вуть у нібито зо­ні без­пе­ки, скар­жа­ться на те, що крім оче­ви­дних за­гроз вони не мо­жуть нор­маль­но їзди­ти. Якщо тре­ба ді­ста­ти­ся з Лу­ган­ська до да­чі в Ста­ни­ці Лу­ган­ській, то мо­жна або йти пі­шки че­рез по­шко­дже­ний міст, або їха­ти ав­тів­кою до одно­го з про­пу­скних пун­ктів на кшталт Мар’їн­ки, че­ка­ти день-два, то­ді їха­ти на­зад до Ста­ни­ці Лу­ган­ської.

Ми чі­тко ро­зу­мі­є­мо, що з во­єн­них та без­пе­ко­вих мір­ку­вань укра­їн­ської сто­ро­ни є не­об­хі­дність кон­тро­лю­ва­ти той ра­йон. Але ме­ха­ні­зми цьо­го кон­тро­лю ма­ють бу­ти ор­га­ні­зо­ва­ні та­ким чи­ном, щоб рух мир­но­го на­се­ле­н­ня був без­пе­ре­бій­ним, аби людям не до­во­ди­ло­ся дня­ми че­ка­ти в чер­зі, і без­пе­чним. Крім то­го, ве­ли­ка ча­сти­на цьо­го ра­йо­ну силь­но за­мі­но­ва­на, а це смер­тель­на не­без­пе­ка.

У від­по­відь ми ба­чи­мо по­сту­по­ве по­лі­пше­н­ня умов на цих про­пу­скних пун­ктах: те­пер є біль­ше комп’юте­рів, на яких пе­ре­ві­ря­ють лю­дей, вста­нов­ле­но ту­а­ле­ти та ін­ші зру­чно­сті. Але ба­га­то з цих про­пу­скних пун­ктів мі­лі­та­ри­зо­ва­ні з обох сто­рін. А оскіль­ки бі­ля ци­віль­них пун­ктів роз­та­шо­ва­ні вій­сько­ві по­зи­ції, то й са­мі пун­кти ста­ють ці­ля­ми й по­тра­пля­ють під во­гонь. Ми ба­чи­ли це в Ма­йор­ську, а також у Мар’їн­ці.

Укра­їн­ській ар­мії до­во­ди­ло­ся їх за­кри­ва­ти, коли по­чи­на­ю­ться об­стрі­ли, аби за­хи­сти­ти ци­віль­них. Але в дов­шій пер­спе­кти­ві ло­гі­ка має по­ля­га­ти не в за­крит­ті, а в мі­ні­мі­за­ції кон­та­кту та від­ве­де­н­ня з обох сто­рін. Іна­кше мирне на­се­ле­н­ня по­стій­но за­ли­ша­ти­ме­ться під ри­зи­ком.

Чи є го­тов­ність до та­ких кро­ків з обох сто­рін? І як бу­ти, якщо одна сто­ро­на де­мон­стру­ва­ти­ме по­ступ, а ін­ша — ні? — Якщо я втра­чу надію, ме­ні слід їха­ти до­до­му. Спо­ді­ва­ю­ся, що сто­ро­ни вре­шті по­чнуть ви­бу­до­ву­ва­ти бо­дай якусь до­ві­ру одна до одної, а також вза­єм­но від­ве­дуть вій­ська й збіль­шать ди­стан­цію між со­бою. За­раз, коли сто­їш у Ко­мін­тер­но­во­му на остан­ньо­му укра­їн­сько­му КПП, ви­дно на­сту­пний КПП так зва­ної ДНР. Зві­сно, у та­ких умо­вах бу­де на­пру­же­н­ня. Як­би сто­ро­ни ро­зі­йшли­ся на біль­шу від­стань, во­но змен­ши­ло­ся б.

Ро­зве­де­н­ня кон­та­кту вже про­я­ви­ло себе як ефе­ктив­ний ін­стру­мент за­без­пе­че­н­ня пе­ре­мир’я в ін­ших кон­флі­ктах, а це осно­ва для всьо­го ін­шо­го. Лег­ко не бу­де. До­ві­ри не­має. І ко­жен по­стріл грає проти. Але зно­ву-та­ки ми за­пев­ня­є­мо на­род Укра­ї­ни, що не зне­ві­ри­мо­ся й да­лі пра­цю­ва­ти­ме­мо зі сто­ро­на­ми, про­по­ну­ва­ти­ме­мо їм ідеї.

Остан­нім ча­сом з’яви­ло­ся чи­ма­ло при­во­дів по­гля­ну­ти на те, чим жи­вуть укра­їн­ські авіа­цій­ні за­во­ди в но­вих умо­вах: офі­цій­на лі­кві­да­ція кон­цер­ну «Ан­то­нов», під­при­єм­ства якого пе­ред тим пе­ре­йшли до скла­ду Укр­обо­рон­про­му, згор­та­н­ня вій­сько­во­те­хні­чної ко­о­пе­ра­ції з Ро­сі­єю, за­яви про на­ла­го­дже­н­ня спів­пра­ці із за­хі­дни­ми ком­па­ні­я­ми, ко­ру­пцій­ні скан­да­ли в се­кто­рі ве­ли­ко­ван­та­жних пе­ре­ве­зень та зро­ста­н­ня за­пи­ту на роз­ви­ток укра­їн­ської вій­сько­вої авіа­ції. Усе це ство­ри­ло по­жив­ний ґрунт для спе­ку­ля­цій на темі «лі­кві­да­ції укра­їн­сько­го авіа­бу­ду­ва­н­ня на до­го­ду за­хі­дним мо­но­по­лі­стам».

На­справ­ді ж для укра­їн­ських улам­ків ра­дян­сько­го авіа­про­му, які всі ро­ки не­за­ле­жно­сті шу­ка­ли своє мі­сце в но­вих рин­ко­вих умо­вах, по­дії остан­ньо­го ча­су зда­тні ста­ти на­сам­пе­ред каталізатором оста­то­чно­го роз­ри­ву з ми­ну­лим. Фан­том «вза­є­мо­ви­гі­дної ко­о­пе­ра­ції» з Ро­сі­єю, під при­кри­т­тям якого Мо­сква актив­но роз­ви­ва­ла кон­ку­рен­тні укра­їн­ським про­е­кти й за­про­ва­джу­ва­ла ім­пор­то­за­мі­ще­н­ня, на­ре­шті пов­но­цін­но від­хо­дить у ми­ну­ле. І ви­жи­ва­н­ня авіа­бу­дів­но­го се­кто­ру в Укра­ї­ні за­ле­жить від зда­тно­сті знай­ти свої кон­ку­рен­тні ні­ші й ви­три­ма­ти бо­роть­бу в украй «то­кси­чно­му» се­ре­до­ви­щі, яке впро­довж остан­ніх де­ся­ти­літь зму­си­ло ви­йти з гри на­віть низ­ку ко­лись потужних за­хі­дних ви­ро­бни­ків авіаційної те­хні­ки та ком­пле­кту­ю­чих до неї.

СУ­ЧА­СНЕ ОБЛИЧ­ЧЯ

Су­ча­сне укра­їн­ське авіа­бу­ду­ва­н­ня, по­при по­ши­ре­ні уяв­ле­н­ня, пред­став­ле­не не ли­ше ДП «Ан­то­нов», а ще кіль­ко­ма де­ся­тка­ми під­при­ємств, як- от за­по­різь­кий ви­ро­бник авіа­цій­них дви­гу­нів «Мо­тор Січ», Хар­ків­ське авіа­цій­не ви­ро­бни­че під­при­єм­ство (ХАВП), ко­но­топ­ський «Аві­а­кон», Ки­їв­ський авіа­ре­мон­тний за­вод № 410, кон­стру­ктор­ське бю­ро «Ів­чен­ко-про­грес», хмель­ни­цьке ДП «Но­ва­тор», Оде­ський авіа­ре­мон­тний за­вод та лу­цький «Мо­тор» то­що. Уже ба­га­то ро­ків ле­во­ву час­тку ва­ло­во­го до­хо­ду в авіа­про­ми­сло­во­сті Укра­ї­ни фор­му­ють са­ме ре­монт і мо­дер­ні­за­ція авіа­те­хні­ки, ви­пуск де­та­лей та ком­пле­кту­ю­чих, а зов­сім не продаж но­вих лі­таль­них апа­ра­тів.

До са­мо­го ДП «Ан­то­нов» вхо­дять три основ­ні під­роз­ді­ли: кон­стру­ктор­ське бю­ро, за­вод се­рій­но­го ви­ро­бни­цтва (ко­ли­шній «Аві­ант») та авіа­ком­па­нія «Авіа­лі­нії Ан­то­но­ва». До­слі­дно­кон­стру­ктор­ське бю­ро «Ан­то­нов» за­йма­є­ться про­е­кту­ва­н­ням, екс­пе­ри­мен­таль­ним до­слі­дже­н­ням, сер­ти­фі­ка­ці­єю, су­про­во­дом се­рій­но­го ви­ро­бни­цтва та екс­плу­а­та­ції лі­та­ків. А «се­рій­ний» за­вод, по­при на­зву, на­справ­ді ви­го­тов­ляє пе­ре­ва­жно екс­пе­ри­мен­таль­ні зраз­ки но­вих роз­ро­бок бю­ро. Тоб­то ви­ро­бни­цтво лі­та­ків для ДП «Ан­то­нов» є по­бі­чною ді­яль­ні­стю. Ком­па­нія вже ба­га­то ро­ків спе­ці­а­лі­зу­є­ться на про­е­кту­ван­ні та подаль­шо­му отри­ман­ні при­бу­тків від випуску сво­їх лі­та­ків за­ру­бі­жни­ми клі­єн­та­ми. При­чо­му ко­о­пе­ра­ція з РФ у авіа­бу­ду­ван­ні впро­довж остан­ніх ро­ків також не бу­ла ви­ня­тком.

А не­що­дав­но ста­ло ві­до­мо, що осно­ву бізнесу ДП «Ан­то­нов» ста­но­вить уже на­віть не прое­кт­но­кон­стру­ктор­ська ді­яль­ність, а авіа­пе­ре­ве­зе­н­ня, які здій­сню­ють «Авіа­лі­нії Ан­то­но­ва». Аві­а­парк остан­ніх скла­да­є­ться з одно­го най­біль­шо­го у сві­ті ван­та­жно­го лі­та­ка Ан-225 «Мрія», се­ми де­що мен­ших Ан-124-100 «Ру­слан», одно­го Ан-22 «Ан­тей» та ще кіль­кох. Транс­порт­ні лі­та­ки — ві­зи­тна кар­тка ДП «Ан­то­нов». Це клас лі­таль­них апа­ра­тів, у роз­роб­ці яких під­при­єм­ство сво­го ча­су до­ся­гло най­біль­ших успі­хів.

Са­ме зда­тність бра­ти на борт ван­та­жі ве­ли­че­зних га­ба­ри­тів і ва­ги ви­окрем­лює Ан із-по­між ін­ших і дає змо­гу за­йма­ти свою ні­шу в гло­баль­ній транс­порт­ній си­сте­мі. На Ан-124-100 «Ру­слан» і Ан-225 «Мрія», на­при­клад, ви­ко­на­но со­тні

вра­жа­ю­чих транс­порт­них опе­ра­цій, та­ких як пе­ре­ве­зе­н­ня бло­ків про­ми­сло­во­го уста­тку­ва­н­ня ма­сою до 180 т або ве­ли­че­зних ча­стин ко­смі­чних ра­ке­тно­сі­їв, які не по­мі­сти­ли­ся б у жо­ден ін­ший лі­так у сві­ті. Че­рез свої «Авіа­лі­нії» ДП Ан­то­нов кон­тро­лює близь­ко тре­ти­ни світових по­ві­тря­них пе­ре­ве­зень ве­ли­ко­га­ба­ри­тних і на­дваж­ких ван­та­жів. Ін­ша річ, що об­ся­ги цьо­го рин­ку по­рів­ня­но не­зна­чні на тлі як ван­та­жних, так і тим біль­ше па­са­жир­ських пе­ре­ве­зень. Про­те він на­ле­жить до ви­со­ко­рен­та­бель­них: при­бу­тко­вість ся­гає 240%.

Ко­ру­пцій­ний скан­дал, який спа­ла­хнув не­що­дав­но че­рез не­до­над­хо­дже­н­ня ко­штів від ці­єї ді­яль­но­сті до держ­бю­дже­ту, при­вер­нув ува­гу до то­го, що остан­нім ча­сом са­ме ван­та­жні авіа­пе­ре­ве­зе­н­ня, за свід­че­н­ня­ми топ-ме­не­джмен­ту, за­без­пе­чу­ва­ли ДП «Ан­то­нов» від ½ до ¾ усіх до­хо­дів. При цьо­му са­мі пе­ре­ве­зе­н­ня здій­сню­ю­ться за до­по­мо­гою за­ру­бі­жних по­се­ре­дни­цьких стру­ктур Ruslan SALIS Gmbh (за­ре­є­стро­ва­на в Ні­меч­чи­ні) та Ruslan International Limited (у Ве­ли­кій Бри­та­нії), які є СП із ро­сій­ською ком­па­ні­єю «Вол­га-днепр».

ІЛЮ­ЗІЯ СПІВ­ПРА­ЦІ

Вза­є­мо­ви­гі­дна спів­пра­ця з РФ в авіа­бу­ду­ван­ні на­справ­ді вже дав­но ли­ше ілю­зія. Го­то­ві лі­таль­ні апа­ра­ти, ви­ро­бле­ні в Укра­ї­ні, до РФ не ре­а­лі­зо­ву­ва­ли ду­же дов­гий час. На­при­клад, якщо в 2011 ро­ці екс­порт авіа­те­хні­ки з Укра­ї­ни ста­но­вив $72,22 млн, то на ри­нок РФ на­ді­йшло тіль­ки на $0,8 млн. Лі­та­ки кон­стру­ктор­сько­го бю­ро «Ан­то­нов», які ку­пу­ва­ли ро­сій­ські ком­па­нії та дер­жав­ні стру­кту­ри, зби­ра­ли на російських по­ту­жно­стях за лі­цен­зі­я­ми з по­рів­ня­но не­зна­чним ви­ко­ри­ста­н­ням укра­їн­ських ком­пле­кту­ю­чих.

При­чо­му роль рин­ку РФ і для них нев­пин­но змен­шу­ва­ла­ся: якщо 2011-го екс­порт авіа­ком­пле­кту­ю­чих ту­ди ста­но­вив $30,64 млн (із $54,94 млн усьо­го ви­во­зу за ме­жі Укра­ї­ни), то 2013-го — $32,94 млн (із $61,18 млн), а 2015-го — $3,4 млн (із $26 млн). На цьо­му тлі в Ро­сії актив­но роз­ви­ва­ли кон­ку­рен­тні укра­їн­ським лі­та­кам вла­сні про­е­кти, як-от Sukhoi Superjet. Ні­чо­го не да­ва­ла спів­пра­ця з РФ і з по­гля­ду про­су­ва­н­ня укра­їн­ських лі­та­ків у сві­ті. Дві кра­ї­ни об’єктив­но є кон­ку­рен­та­ми. Та й по­зи­ції Ро­сії на зов­ні­шніх рин­ках не на­ба­га­то силь­ні­ші, ніж Укра­ї­ни: в окре­мі ро­ки об­ся­ги екс­пор­ту кра­ї­на­ми авіа­про­ду­кції май­же не рі­зни­ли­ся, а російський екс­порт остан­нім ча­сом за­без­пе­чу­ва­ли зде­біль­шо­го вій­сько­ві лі­та­ки.

Після по­ча­тку ро­сій­ської агре­сії Укра­ї­на при­пи­ни­ла по­ста­ча­ти до Ро­сії біль­шість авіа­ком­пле­кту­ю­чих. Це ком­по­нен­ти, пов’яза­ні з озбро­є­н­ням, дви­гу­ни, авіо­ні­ка (еле­ктрон­ні си­сте­ми лі­таль­них апа­ра­тів: си­сте­ми ко­му­ні­ка­ції, на­ві­га­ції, від­обра­же­н­ня да­них та управ­лі­н­ня різними при­стро­я­ми то­що). На­то­мість укра­їн­ські по­ста­чаль­ни­ки му- си­ли шу­ка­ти й зна­хо­ди­ли аль­тер­на­тив­ні рин­ки. На­при­клад, то­рік основ­ним спо­жи­ва­чем укра­їн­ських авіа­ком­пле­кту­ю­чих стала Ін­дія ($13,46 млн).

Тим ча­сом в Укра­ї­ну все ще вво­зи­ли­ся зна­чні об­ся­ги російських ча­стин для авіаційної те­хні­ки: у 2015 ро­ці з $24,5 млн усьо­го їх ім­пор­ту з РФ на­ді­йшло на $13,2 млн, з Єв­ро­пи та США — на $9,4 млн. Про­те по­рів­ня­но з по­ка­зни­ка­ми кіль­ка­рі­чної дав­но­сті за­ле­жність від ком­пле­кту­ю­чих із Ро­сії по­мі­тно змен­ши­ла­ся (у 2011-му бу­ло ім­пор­то­ва­но на $18,7 млн), а по­став­ки з кра­їн НАТО за­ли­ша­ю­ться при­бли­зно на то­му самому рівні ($9,2 млн у 2011 ро­ці).

Зна­чно ва­го­мі­шою в авіа­цій­ній га­лу­зі весь цей час бу­ла і є ко­о­пе­ра­ція у ви­ро­бни­цтві дви­гу­нів для лі­та­ків та вер­то­льо­тів. Їх по­став­ки до РФ з Укра­ї­ни, а також ком­пле­кту­ю­чих із Ро­сії в ра­зи пе­ре­ви­щу­ють об­ся­ги дво­сто­рон­ньої тор­гів­лі ре­штою авіа­ком­пле­кту­ю­чих. Так, у 2013-му з $1,06 млрд укра­їн­сько­го екс­пор­ту авіа­дви­гу­нів на РФ при­па­ло $648 млн. У 2015-му, по­при згор­та­н­ня і на­віть за­бо­ро­ну по­ста­вок для вій­сько­вих ці­лей, ту­ди все ще на­ді­йшло їх на $398,4 млн (понад 59% усіх об­ся­гів укра­їн­сько­го екс­пор­ту авіа­дви­гу­нів за цей час).

НІ­ШІ НА СВІ­ТО­ВО­МУ РИН­КУ

За остан­нє де­ся­ти­лі­т­тя по­став­ки го­то­вої авіаційної про­ду­кції з Укра­ї­ни на сві­то­вий ри­нок від­бу­ва­ли­ся пе­ре­ва­жно че­рез роз­про­даж вій­сько­во­го май­на, яке в най­кра­що­му ра­зі пе­ред екс­пор­том мо­дер­ні­зу­ва­ли, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи су­ча­сні укра­їн­ські ком­пле­кту­ю­чі. Час­тка ви­пу­ще­них за цей час лі­та­ків у на­шо­му авіа­цій­но­му екс­пор­ті ста­но­ви­ла ли­ше кіль­ка від­со­тків. А укра­їн­ське авіа­бу­ду­ва­н­ня на зов­ні­шніх рин­ках ре­пре­зен­то­ва­не ком­пле­кту­ю­чи­ми для випуску но­вих лі­та­ків на там­те­шніх під­при­єм­ствах або для мо­дер­ні­за­ції пар­ку ста­рих ра­дян­ських лі­та­ків і ге­лі­ко­пте­рів, ти­ся­чі оди­ниць яких бу­ло по­став­ле­но до кра­їн Азії, Афри­ки та Ла­тин­ської Аме­ри­ки, а також дер­жав со­цта­бо­ру по­чи­на­ю­чи з 60-х ро­ків минулого сто­лі­т­тя.

На пев­ний час від­по­від­ний ри­нок мо­же за­без­пе­чи­ти якісь під­ря­ди та об­ся­ги ком­пле­кту­ю­чих на ві­тчи­зня­них під­при­єм­ствах. Однак пер­спе­кти­ва за­ле­жить від зда­тно­сті на­ших ви­ро­бни­ків пе­ре­орі­єн­ту­ва­ти­ся на ре­монт та мо­дер­ні­за­цію авіа­пар­ку ви­ро­бни­ків з ін­ших кра­їн або зна­чно збіль­ши­ти кіль­кість лі­та­ків при­найм­ні укра­їн­ської роз­роб­ки (не­за­ле­жно від мі­сця зби­ра­н­ня) у сві­ті. Іна­кше ві­тчи­зня­не авіа­бу­ду­ва­н­ня на­віть у його ни­ні­шньо­му ви­гля­ді при­ре­че­не на при­ро­дну смерть уна­слі­док по­сту­по­во­го змен­ше­н­ня до ну­ля кіль­ко­сті за­мов­лень на мо­дер­ні­за­цію та бра­ку за­мов­лень ком­пле­кту­ю­чих для авіа­те­хні­ки ін­ших ви­ро­бни­ків.

Сві­то­вий ри­нок авіа­те­хні­ки розвивається в умо­вах над­зви­чай­но ви­со­кої кон­ку­рен­ції, що осо­бли­во за­го­стри­ла­ся після зли­т­тя на­при­кін­ці минулого сто­лі­т­тя низ­ки єв­ро­пей­ських авіа­бу­дів­них під­при­ємств в Airbus та аме­ри­кан­ських че­рез по­гли­на­н­ня їх ком­па­ні­єю Boeing. Ці два на­дгі­ган­ти, які кон­тро­лю­ють ле­во­ву час­тку сві­то­во­го рин­ку авіа­про­ду­кції, ве­дуть між со­бою ви­сна­жли­ву бо­роть­бу, що вклю­чає від­вер­тий дем­пінг (осо­бли­во з бо­ку Airbus) та при­хо­ва­не суб­си­ду­ва­н­ня від­по­від­но з бо­ку ЄС та США. Обидві ком­па­нії що­ро­ку

ре­а­лі­зо­ву­ють со­тні по­ві­тря­них су­ден на де­ся­тки мі­льяр­дів і ви­тра­ча­ють на на­у­ко­ві роз­роб­ки та ка­пі­таль­ні вкла­де­н­ня мі­льяр­ди єв­ро та до­ла­рів.

На ща­стя, роз­роб­ки ДП «Ан­то­нов» у па­са­жир­ській авіа­ції, по су­ті, не кон­ку­ру­ють із про­ду­кці­єю цих мон­стрів, адже зо­се­ре­дже­ні в ні­ші ре­гіо­наль­них лі­та­ків ма­лої міс­тко­сті (до 90 місць), а не ве­ли­ких і на­две­ли­ких між­кон­ти­нен­таль­них лай­не­рів. Зов­сім ін­ша си­ту­а­ція з транс­порт­ни­ми та вій­сько­во-транс­порт­ни­ми лі­та­ка­ми «Ан­то­нов», які є су­пер­ни­ка­ми і сві­то­вим лідерам, і мен­шим на­ціо­наль­ним авіа­бу­дів­ним ком­па­ні­ям ін­ших кра­їн. Із остан­ні­ми кон­ку­ру­ють і па­са­жир­ські роз­роб­ки ДП «Ан­то­нов». Іде­ться на­сам­пе­ред про ка­над­ську Bombardier Aerospace, бра­зиль­ську Embraer, іта­лій­ську ATR (час­тку в якій має Airbus) та ро­сій­ську «Су­хой», яка спіль­но з Boeing роз­ро­би­ла Sukhoi Superjet 100, що ро­зра­хо­ва­ний на 75–95 місць. Також зро­стає ви­ро­бни­цтво лі­та­ків, зокре­ма й за лі­цен­зі­я­ми на­зва­них ком­па­ній у Ки­таї та Ін­дії.

Ви­ро­бни­ки з усіх цих кра­їн ма­ють сут­тє­ві пе­ре­ва­ги над укра­їн­ськи­ми авіа­бу­дів­ни­ка­ми, які по­ля­га­ють у міс­тко­му вну­трі­шньо­му рин­ку, зна­чно де­шев­ших кре­ди­тних ре­сур­сах, лі­зин­го­вих про­гра­мах і про­гра­мах дер­жав­но­го кре­ди­ту­ва­н­ня екс­пор­ту, на­ре­шті, ча­сто більш чи менш при­хо­ва­но­го суб­си­ду­ва­н­ня авіа­ви­ро­бни­цтва з бю­дже­тів, які в ра­зи пе­ре­ви­щу­ють мо­жли­во­сті укра­їн­сько­го.

У цих умо­вах укра­їн­ські ви­ро­бни­ки зму­ше­ні бу­ли до­три­му­ва­ти­ся єди­но мо­жли­вої стра­те­гії ре­а­лі­за­ції сво­єї кон­ку­рен­тної пе­ре­ва­ги в бо­роть­бі за рин­ки збу­ту. Йде­ться про зго­ду на ви­го­тов­ле­н­ня сво­їх лі­та­ків у кра­ї­нах-спо­жи­ва­чах, які ма­ють ко­шти для їх бу­дів­ни­цтва та міс­ткий ри­нок збу­ту. У ре­зуль­та­ті Укра­ї­на отри­мує ли­ше пла­ту за ін­те­ле­кту­аль­ну вла­сність, опла­ту су­про­від­них по­слуг кон­стру­кто­рів і спе­ці­а­лі­стів та мо­жли­вість по­ста­ча­ти ком­пле­кту­ю­чі для їх ви­ро­бни­цтва (хо­ча з ко­жним ро­ком де­да­лі мен­шу їх ча­сти­ну). Однак зав­дя­ки цьо­му мо­же про­су­ва­ти свою про­ду­кцію на зов­ні­шні рин­ки в умо­вах від­су­тно­сті сер­йо­зних кон­ку­рен­тних пе­ре­ваг по­рів­ня­но з по­ста­чаль­ни­ка­ми з ін­ших кра­їн.

Зокре­ма, не­що­дав­но з Тaqnia Aeronautics із Са­у­дів­ської Ара­вії до­ся­гну­то до­мов­ле­но­стей про бу­дів­ни­цтво в цій кра­ї­ні низ­ки най­но­ві­ших мо­ди­фі­ка­цій лі­та­ка «Ан­то­нов» (Ан-132, Ан-148, Ан-178). 2015-го Укр­обо­рон­пром за­вер­шив ре­монт для Ін­дії пар­тії вій­сько­во-транс­порт­них лі­та­ків АН-32RE. Остан­нє за­мов­ле­н­ня да­ло змо­гу за­ро­би­ти за п’ять ро­ків $400 млн на мо­дер­ні­за­ції со­тні ста­рих лі­та­ків. На­то­мість, як і у ви­пад­ку са­у­ди­тів, ін­дій­ці на­по­ля­га­ли на ви­ко­нан­ні більш як по­ло­ви­ни ро­біт на май­дан­чи­ках сво­єї кра­ї­ни.

Ін­шою стра­те­гі­єю ви­жи­ва­н­ня укра­їн­сько­го авіа­бу­ду­ва­н­ня в су­ча­сних умо­вах є роз­ши­ре­н­ня ко­о­пе­ра­ції із за­хі­дни­ми ком­па­ні­я­ми як че­рез за­ку­пів­лю в них, так і че­рез по­став­ки їм низ­ки ком­пле­кту­ю­чих. Це має збіль­ши­ти екс­порт­ні мо­жли­во­сті Укра­ї­ни та ком­пен­су­ва­ти роз­рив тор­го­вель­но-еко­но­мі­чних кон­та­ктів із ро­сій­ським агре­со­ром.

Зокре­ма, у жовтні 2015 ро­ку ДП «Ан­то­нов» за­мо­ви­ло дви­гу­ни PW150A в ка­над­ської до­чки Pratt&whitney, що є одним зі світових лідерів у ви­ро­бни­цтві авіа­цій­них дви­гу­нів, які бу­дуть вста­нов­ле­ні на но­вий АН-132D. Во­дно­час Вар­шав­ський те­хні­чний ін­сти­тут ВПС Польщі роз­ро­бляє лег­кий ба­га­то­ці­льо­вий лі­так Grot-2, який бу­де осна­ще­ний дви­гу­ном укра­їн­ської «Мо­тор Сі­чі». Крім то­го, остан­нім ча­сом у за­хі­дних ЗМІ по­ши­рю­ю­ться чу­тки, що в США роз­гля­да­ють мо­жли­вість ство­ре­н­ня на ба­зі «Мо­тор Сі­чі» хол­дин­гу, який ре­а­лі­зо­ву­ва­ти­ме в ко­о­пе­ра­ції з аме­ри­кан­ськи­ми ком­па­ні­я­ми про­е­кти у ВПК, зокре­ма мо­дер­ні­зу­ва­ти те­хні­ку для укра­їн­ських Зброй­них сил.

ПЕР­СПЕ­КТИ­ВИ

Про­бле­ма ви­хо­ду го­то­вої про­ду­кції на зов­ні­шні рин­ки, осо­бли­во кра­їн, що роз­ви­ва­ю­ться, окрім об’єктив­но обме­же­ної ні­ші укра­їн­ських ви­ро­бни­ків — не­ве­ли­кі па­са­жир­ські й транс­порт­ні, вій­сько­во-транс­порт­ні та ін­ші спеціальні лі­та­ки — по­ля­гає також у не­го­тов­но­сті Укра­ї­ни про­су­ва­ти свої лі­та­ки з ви­ко­ри­ста­н­ням вла­сних лі­зин­го­вих про­грам і кре­ди­ту­ва­н­ням екс­порт­них по­ста­вок. Вре­шті, ДП «Ан­то­нов» ли­ше пла­нує ство­ри­ти ав­то­ри­зо­ва­ні сер­ві­сні цен­три в Ла­тин­ській Аме­ри­ці, Азії та Афри­ці, що має під­ви­щи­ти мар­ке­тин­го­ву привабливість і по­пит на лі­та­ки «Ан­то­нов» для ком­па­ній та уря­дів цих кра­їн.

Укра­їн­ське авіа­бу­ду­ва­н­ня не мо­же роз­ви­ва­ти­ся ві­дір­ва­но від за­галь­них про­блем дер­жа­ви. Якщо їх не ви­рі­ши­ти, ті кра­ї­ни, які ма­ють гро­ші, але не ма­ють те­хно­ло­гій, ку­пу­ва­ти­муть ли­ше окре­мі зраз­ки го­то­вої про­ду­кції за умо­ви пе­ре­да­чі прав на ви­ро­бни­цтво вже на їхній те­ри­то­рії ма­кси­мум із ви­ко­ри­ста­н­ням біль­шої чи мен­шої кіль­ко­сті ком­пле­кту­ю­чих з Укра­ї­ни та ви­пла­тою ро­ял­ті кон­стру­кто­рам. А кра­ї­ни, що роз­ви­ва­ю­ться, ко­трі не зда­тні са­мо­стій­но опла­чу­ва­ти лі­та­ки, по­тре­бу­ють кре­ди­тних лі­ній та лі­зин­го­вих про­грам, які Укра­ї­на на сьо­го­дні на­да­ва­ти не го­то­ва.

По­лі­пши­ти си­ту­а­цію най­ближ­чим ча­сом мо­гло б зро­ста­н­ня дер­жав­но­го обо­рон­но­го за­мов­ле­н­ня, зокре­ма й у ча­сти­ні мо­дер­ні­за­ції, ре­мон­ту чи ви­го­тов­ле­н­ня но­вих лі­таль­них апа­ра­тів для по­треб МО, ДПС, Нац­гвар­дії, а також збіль­ше­н­ня кіль­ко­сті держ­за­мов­лень для по­треб укра­їн­ської ме­ди­ци­ни чи МНС. Укра­їн­ський авіа­пром мо­же знай­ти своє мі­сце, і по­ста­ча­ю­чи ті чи ін­ші ком­пле­кту­ю­чі до кра­їн НАТО та ЄС, а також, що ймо­вір­ні­ше, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи які­сні­ші ком­пле­кту­ю­чі звід­ти для випуску но­вих ви­дів авіа­про­ду­кції для вну­трі­шніх по­треб і, не ви­клю­че­но, час­тко­во на екс­порт. Зокре­ма, в Укр­обо­рон­про­мі за­го­во­ри­ли про не­об­хі­дність ство­ри­ти в Укра­ї­ні вла­сне ви­ро­бни­цтво су­ча­сних вій­сько­вих бо­йо­вих лі­та­ків.

Дже­ре­лом аль­тер­на­тив­но­го фі­нан­су­ва­н­ня па­са­жир­сько­го й транс­порт­но­го авіа­бу­ду­ва­н­ня мо­гла б ста­ти на­яв­ність сут­тє­вих вну­трі­шніх за­мов­лень, за яких екс­порт за­без­пе­чу­вав би ли­ше до­да­тко­ві об­ся­ги ре­а­лі­за­ції.

Пе­ре­ква­лі­фі­ка­ція. Осно­ву при­бу­тків ДП «Ан­то­нов» за­без­пе­чує не ро­зроб­ка чи ви­ро­бни­цтво лі­та­ків, а ве­ли­ко­ван­та­жні авіа­пе­ре­ве­зе­н­ня лі­та­ка­ми «Авіа­лі­нії Ан­то­но­ва»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.