Лу­ган­ська Ма­сля­на

Про чу­жі свя­та

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМІСТ - Яна Ві­кто­ро­ва

День 12 бе­ре­зня 2016 ро­ку лу­ган­ча­нам та го­стям обла­сно­го цен­тру за­пам’ята­є­ться свя­тку­ва­н­ням Ма­сля­ної, що його вла­шту­ва­ла «вла­да» мі­ста й «ре­спу­блі­ки» спіль­но з бай­кер­ським клу­бом «Но­чные вол­ки». Дій­ство набуло мас­шта­бів на­ро­дно­го гу­ля­н­ня з усі­ма від­по­від­ни­ми атри­бу­та­ми: ви­сту­пом са­мо­ді­яль­них ко­ле­кти­вів на сце­ні те­а­траль­ної пло­щі, яр­мар­ком то­ва­рів ши­ро­ко­го вжи­тку, ву­ли­чни­ми ка­фе, ви­став­кою ре­тро­ав­то­мо­бі­лів від зга­да­но­го бай­кер­сько­го клу­бу та при­го­ща­н­ням усіх охо­чих без­пла­тни­ми млин­ця­ми й ча­єм на дро­вах. Ла­сих до тих по­ча­стун­ків ви­яви­ло­ся так не­злі­чен­но ба­га­то, що вони му­си­ли ви­сто­ю­ва­ти близь­ко пів­го­ди­ни в жи­вій чер­зі, а на­пій та на­їдок за­кін­чи­ли­ся ще в пер­шій по­ло­ви­ні дня. Для ді­тей пра­цю­ва­ли атра­кціо­ни: ка­та­н­ня на еле­ктро­мо­бі­лях (100 руб. за 10 хв) і на по­ні (теж пла­тно). Ці­ни на товари не по­сту­па­ли­ся ма­га­зин­ним, одна­че ду­же ба­га­то хто спі­шив при­дба­ти хар­чо­ві про­ду­кти, спі­дню бі­ли­зну чи алкоголь, бо ж яр­мар­ки, що їх про­во­дять на те­а­траль­ній пло­щі, за­зви­чай ма­ють ре­пу­та­цію не­до­ро­гих і які­сних, а мо­жли­вість у ви­хі­дний ку­пи­ти все й від­ра­зу при­ва­блює чи­слен­них по­ку­пців.

Із мі­ну­сів свя­та мо­жна на­зва­ти те, що жо­ден із пред­став­ле­них там то­ва­рів не був де­ше­вий чи екс­клю­зив­ний: усе те са­мі­сінь­ке, чим на­пов­ню­ють мі­сце­ві су­пер­мар­ке­ти мі­сце­ві ж та­ки ви­ро­бни­ки. Хо­ча крім цьо­го мо­жна бу­ло обза­ве­сти­ся по­бу­то­вою хі­мі­єю, три­ко­та­жем та по­стіль­ною бі­ли­зною з Ро­сії. Для ді­тей вір­мен­ський клан вла­сни­ків еле­ктро­мо­бі­лів уко­тре ор­га­ні­зу­вав ви­про­бу­ва­н­ня ння ба­тьків­сько­ба­тьків­сько го га­ман­ця. У пе­ре­ра­хун­ку на російський ський рубль проти минулого ро­ку ця по­слу­га по­до­рож­ча­ла рож­ча­ла втри­чі. Усю яр­мар­ко­ву пло­щу та при­ле­глу у те­ри­то­рію охо­ро­ня­ли «вій­сько­ві» з по­зна­чкою «К» » (ко­мен­да­ту­ра) на пі­ксель­ній фор­мі, по пе­ри­ме­тру чер­гу­ва­ла бо­йо­ва те­хні­ка. І не­зва­жа­ю­чи на ці­ни й по­го­ду, по­лі­ти­чний устрій чи сві­то­ві ка­та­клі­зми, ізми, ву­ли­чні май­дан­чи­ки, де сма­жи­ли ша­шлик, бу­ли пов­ні охо­чих зі­грі­ти­ся ко­нья­ком і ску­шту­ва­ти свя­тко­вих са­ла­тів. атів. Ву­ли­чні май­дан­чи­ки від ме­ре­жі су­пер­пер­мар­ке­тів «На­ро­дный», про­зва­ні в на­ро­ді «ма­га­зи­на­ми Пло­тни­цько­го»… …

По­між тих, хто ба­жав від­свя­тку­ва­ти з роз­ма­хом, бу­ли представники ке­рів­но­го скла­ду гро­мад­сько­го ру­ху «Мир Лу­ган­щи­не» й са­мі «вій­сько­ві», а в пів­го­дин­ній чер­зі по дар­мо­вий чай ви­дно бу­ло лю­дей без пев­но­го мі­сця про­жи­ва­н­ня і з яв­но низь­ким до­ста­тком. . Серед пло­щі по­ба­чи­ла сво­го су­сі­даа на ін­ва­лі­дно­му віз­ку, який зби­рав в ми­ло­сти­ню в пла­стма­со­вий ста­канн­чик. Щоб ді­ста­ти­ся ту­ди, ви­тра­тивв близь­ко пів­то­ри го­ди­ни... А ще пі­сні,ні, які лу­на­ли зі сце­ни… Всу­ціль ро­сій­ською. Ро­сій­ські ко­стю­ми, ро­сій­ські спів­ан­ки, геор­гі­їв­ські стрі­чки на ді­тях. Центр мі­ста оку­по­ва­ний «вій­сько­ви­ми». Лю­ди ша­но­бли­во роз­гля­да­ють облич­чя загиблих на стен­ді бі­ля «будинку уря­ду» та пам’ятний знак, по­да­ро­ва­ний «Но­чными вол­ка­ми» лу­ган­ча­нам, увін­ча­ний дво­го­ло­вим ор­лом, який уко­тре на­га­дує нам, що ми ча­сти­на Ро­сії, а на­ше пря­ме при­зна­че­н­ня — бо­ро­ти­ся за якнай­швид­ше возз’єд­на­н­ня з кра­ї­ною-су­сі­дом для єв­ра­зій­сько­го па­ну­ва­н­ня...

У вас ні­ко­ли не бу­ло від­чу­т­тя, що ви ста­ли зай­ві у сво­є­му мі­сті? Ма­буть, це за­пи­та­н­ня мо­гло б ста­ти мар­ке­ром пси­хі­чних за­хво­рю­вань. Але са­ме це спа­да­ло ме­ні на дум­ку, коли я ба­чи­ла облич­чя загиблих, дво­го­ло­во­го ор­ла на пам’ятно­му зна­ку, між­на­ро­дну ви­став­ку ма­люн­ків «Де­тям Дон­бас­са». Не­мов­би мі­сто ви­ті­сняє те­бе. Минулого ти­жня від­ві­да­ла кон­курс па­трі­о­ти­чної пі­сні. Це був один з ета­пів про­гра­ми, якого до вій­ни, зви­чай­но ж, не існу­ва­ло. Ні­хто не за­спі­вав українською мо­вою, хо­ча в нас офі­цій­но її не пе­ре­слі­ду­ють. Уча­сни­ки спів­а­ли так со­бі, це не бу­ли про­фе­сій­ні ко­ле­кти­ви, але пе­ре­мо­гла та ко­ман­да, що пу­сти­ла під пі­сню зво­ру­шли­вий ві­део­ряд, ска­ча­ний з ін­тер­не­ту: за­ги­блі, сві­тан­ки сна­ря­дів у не­бі, втом­ле­ні облич­чя, зруй­но­ва­ні бу­дин­ки... Жу­рі вти­ра­ло ску­пі сльо­зи, бо в ко­жно­го з нас своя вій­на, во­на рі­зна, але не­має людини чи сім’ї, якої це не тор­кну­ло­ся б. Ми по­лі­тко­ре­ктні на­стіль­ки, що зав­ба­чли­во при­би­ра­є­мо укра­їн­ську мо­ву зві­ду­сіль, як та­ку, що ми­т­тю ви­йшла з мо­ди. Не­має укра­їн­ських пі­сень, ко­стю­мів, тра­ди­цій. Щоб уни­кну­ти не­по­ро­зу­мінь, зві­ти, пі­сні й вір­ші ли­ше ро­сій­ською. І не­має біль­ше то­го мі­ста, що бу­ло до всі­хвс тер­пи­ме, при­йма­ло їх, го­стин­но від­чи­ня­ло две­рі ко­жно­му, хто його від­ві­ду­вав. Я на­пи­са­ла лист із про­ха­н­нямпр про до­по­мо­гу до при­ва­тно­го до­бро­чин до­бро­чин­ця. Ме­ні від­по­ві­ли: «Ви з Лу­ган­ська. А наш на­ша ба­за в До­не­цьку. І в Лу­ганськ ми не їзди їзди­мо, бо пе­ре­тин вну­трі­шньо­го кордону між «ДНР» та «ЛНР» став при­ни­зли­вою і скла­дною спра­вою. Вза­га­лі на нас уж уже не вар­то роз­ра­хо­ву­ва­ти. На жаль». Я теж не їжджу ні­ку­ди. Я проти стре­сів, не ство­рюю со­бі ви­про­бу­вань шту­чно. По­ки мо­жна, я тут, бо тут мій дім, а його не ви­ве­зеш у ва­лі­зі, не про­да­си й не по­ки­неш. Хо­ча за­ли­ши­ти жи­тло — це ні­би ку­пи­ти кви­ток в один кі­нець: по­вер­та­ти­ся вже не ма­ти­меш до чо­го. Те мі­сто, яке оспі­ву­ють усі лу­ган­ча­ни, ко­трі ви­їха­ли, мі­сто ди­тин­ства, фон­та­нів і тро­янд, мі­сто по­ба­чень, ні­чної ілю­мі­на­ції, дру­зів... ста­ло мі­стом спо­га­дів. І де­да­лі дуж­че во­но сти­ска­є­ться, не за­ли­ша­ю­чи по­ві­тря тим, хто зо­став­ся в ньо­му, все ще вва­жа­ю­чи Лу­ганськ сво­їм, тер­пи­мим до всіх, як ко­лись.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.