Чис­тка для «Со­лі­дар­но­сті»

У пре­зи­дент­ській пар­тії го­ту­ю­ться до з’їзду та усу­не­н­ня не­уго­дних

Ukrainskiy Tyzhden - - НА ЧАСІ - Бо­г­дан Буткевич

Фра­кція Бло­ку Пе­тра По­ро­шен­ка в пар­ла­мен­ті не ви­рі­зня­ла­ся мо­но­лі­тні­стю на­віть у пер­ший рік існу­ва­н­ня Верховної Ра­ди VIII скли­ка­н­ня. А те­пер, із на­ро­ста­н­ням політичного «роз­драю», утри­ма­ти аб­со­лю­тно рі­зно­ма­стих лю­дей, зі­бра­них під осо­би­сте ім’я пре­зи­ден­та, — до­сить важ­ке зав­да­н­ня, по­кла­де­не на угру­по­ва­н­ня «лю­бих дру­зів» на чо­лі з Іго­рем Ко­но­нен­ком і Сер­гі­єм Бе­ре­зен­ком. Най­ближ­чий з’їзд «Со­лі­дар­но­сті» має ста­ти мо­мен­том істи­ни. Крім офі­цій­но­го ого­ло­ше­н­ня сво­го пре­тен­ден­та на по­са­ду прем’єра — Во­ло­ди­ми­ра Грой­сма­на — пар­тій­ні збо­ри по­вин­ні, за за­ду­мом ке­рів­ни­цтва, ви­ко­на­ти фун­кцію ін­кві­зи­ції й ви­чи­сти­ти всіх не­уго­дних з фра­кції та пар­тії, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи не­що­дав­но ухва­ле­ний за­кон № 3700, а та­кож прин­цип ім­пе­ра­тив­но­го ман­да­та. Пе­ре­д­усім іде­ться про де­пу­та­та Єго­ра Фір­со­ва, який не­що­дав­но ви­йшов із фра­кції БПП а та­кож Ми­ко­лу То­мен­ка, ко­трий зро­бив це одра­зу пі­сля прийня­т­тя бю­дже­ту на знак не­зго­ди з ним.

От­же, Вер­хов­на Ра­да не­що­дав­но ухва­ли­ла так зва­ний за­кон про пар­тій­ну ди­кта­ту­ру, який дає пра­во по­лі­ти­чній си­лі пос­тфа­ктум ви­клю­ча­ти зі сво­го спи­ску не­уго­дних кан­ди­да­тів. Зво­ру­шли­ве єд­на­н­ня, яке по­ка­за­ли май­же всі пар­ла­мент­ські фра­кції, го­ло­су­ю­чи за цей до­ку­мент, не ди­вує, адже пар­тій­ні вожді ді­ста­нуть май­же не­о­бме­же­ні ва­же­лі впли­ву. Від­те­пер вклю­че­н­ня до спи­ску аб­со­лю­тно ні­чо­го не озна­чає. На­при­клад, став ти не­уго­дний ке­рів­ни­цтву — і в Ра­ду не зай­деш, на­віть якщо на­сту­пний за спи­ском. Зі­бра­ли з’їзд і ви­клю­чи­ли, які про­бле­ми. У цьо­му сен­сі БПП є одним із го­лов­них бе­не­фі­ці­а­рів за­ко­ну, адже вже дов­гий час кан­ди­да­том на вхо­дже­н­ня в пар­ла­мент за йо­го спи­ском є Ан­дрій Бо­г­дан, ві­до­мий адво­кат, го­лов­ний клі­єнт яко­го не хто ін­ший, як Ген­на­дій Кор­бан. Са­ме че­рез це, по­дей­ку­ють, Бан­ко­ва дов­го не мо­гла при­зна­ча­ти ні­ко­го з ді­ю­чих де­пу­та­тів у ви­ко­нав­чу вла­ду.

Ще одна по­лі­тси­ла, що по­слі­дов­но до­ма­га­ла­ся ухва­ле­н­ня за­ко­ну № 3700, — ра­ди­ка­ли Ля­шка, у яких за остан­ній рік бу­ла ду­же ве­ли­ка кіль­кість пе­ре­біж­чи­ків. Бу­кваль­но че­рез два ти­жні пі­сля то­го, як ВР з ен­ної спро­би та­ки про­тя­гла «пар­тій­ну ди­кта­ту­ру», Ля­шко про­вів з’їзд сво­єї пар­тії, на яко­му бу­ло ви­клю­че­но зі спи­сків одра­зу дев’ятьох кан­ди­да­тів у нар­де­пи. На­при­клад, пер­шо­го кан­ди­да­та на про­хо­дже­н­ня в Ра­ду під № 27 Андрія Ми­си­ка че­рез те, що він очо­лює се­кре­та­рі­ат пар­тії «Народний кон­троль»; № 29 у спи­ску Єв­ге­нію Смо­лян­чук, яка, за сло­ва­ми Ля­шка, обра­ла сі­мей­не жи­т­тя нав­за­мін по­лі­ти­ки; № 34 Ва­лен­ти­ну Ков­тун, яка за кво­тою пар­тії бу­ла при­зна­че­на го­ло­вою При­лу­цької РДА, однак не за­хо­ті­ла звіль­ня­ти­ся за на­ка­зом Ля­шка пі­сля йо­го фор­маль­но­го від­хо­ду в опо­зи­цію. Та­ким са­мим шля­хом зби­ра­є­ться піти й «Са­мо­по­міч».

Тож мо­жна не сум­ні­ва­ти­ся, що на з’їзді БПП бу­дуть прийня­ті ана­ло­гі­чні рі­ше­н­ня що­до ці­лої низ­ки по­лі­ти­ків зі спи­ску. Адже не­за­ба­ром чи­ма­ло бе­пе­пе­шни­ків пла­ну­ють піти у ви­ко­нав­чу вла­ду — у но­вий Ка­бмін. І Ко­но­нен­ко — Бе­ре­зен­ко хо­чуть бу­ти впев­не­ні, що ті, хто зай­де, чі­тко до­три­му­ва­ти­му­ться лі­нії пар­тії.

Однак най­ці­ка­ві­ши­ми й най­скан­даль­ні­ши­ми мо­жуть ста­ти рі­ше­н­ня, які не ви­пли­ва­ють із за­ко­ну № 3700. Річ у тім, що не пу­сти­ти в Ра­ду то­го са­мо­го Бо­г­да­на — це ще не па­на­цея. Оскіль­ки остан­нім ча­сом БПП втра­чає де­пу­та­тів із ча­сто­тою, що ля­кає, а ті, хто ще вхо­дить до скла­ду фра­кції, зов­сім не та­кі ло­яль­ні, як то­го хо­ті­ло­ся б пре­зи­ден­то­ві По­ро­шен­ку та йо­го най­ближ­чим спо­дви­жни­кам. Зав­да­н­ня-ма­кси­мум для Бе­ре­зен­ка — Ко­но­нен­ка — пу­блі­чна по­гро­за са­ме на­ро­дним де­пу­та­там від БПП, по­кли­ка­на під­по­ряд­ку­ва­ти їх пар­тій­ній ди­сци­плі­ні.

За ін­фор­ма­ці­єю Ти­жня, одні­єю з основ­них ці­лей май­бу­тньо­го пар­тій­но­го зі­бра­н­ня ста­не рі­ше­н­ня про по­збав­ле­н­ня ман­да­та Єго­ра Фір­со­ва та Ми­ко­ли То­мен­ка. Це два де­пу­та­ти, які про­йшли в пар­ла­мент за спи­ском БПП під но­ме­ра­ми 54 і 8. І оби­два за вла­сним ба­жа­н­ням та зі сво­єї іні­ці­а­ти­ви вийшли з фра­кції. Те, що во­ни не бу­ли ви­клю­че­ні, як той са­мий Степан Бар­на пі­сля на­па­ду на прем’єра Яце­ню­ка, а з вла­сної во­лі по­ки­ну­ли пре­зи­дент­ську по­лі­тси­лу, і да­ло під­ста­ви юри­стам БПП по­ру­ши­ти пи­та­н­ня про ви­ко­ри­ста­н­ня нор­ми так зва­но­го ім­пе­ра­тив­но­го ман­да­та.

От­же, у ч. 6 ст. 81 чин­ної Кон­сти­ту­ції на­пи­са­но, що «в ра­зі нев­хо­дже­н­ня на­ро­дно­го де­пу­та­та України, обра­но­го від по­лі­ти­чної пар­тії, до скла­ду де­пу­тат­ської фра­кції ці­єї по­лі­ти­чної пар­тії або ви­хо­ду на­ро­дно­го де­пу­та­та України із скла­ду та­кої фра­кції йо­го пов­но­ва­же­н­ня при­пи­ня­ю­ться до­стро­ко­во на під­ста­ві за­ко­ну за рі­ше­н­ням ви­що­го ке­рів­но­го ор­га­ну від­по­від­ної по­лі­ти­чної пар­тії з дня прийня­т­тя та­ко­го рі­ше­н­ня». Якщо пе­ре­кла­сти про­стою мо­вою, це озна­чає ось що: якщо ти був у пар­тій­но­му спи­ску й ви­йшов із фра­кції, от­же, пар­тія має пра­во про­го­ло­су­ва­ти за по­збав­ле­н­ня те­бе ман­да­та. Той факт, що єв­ро­пей­ські ор­га­ни ба­га­то

ра­зів кри­ти­ку­ва­ли цю нор­му як не­де­мо­кра­ти­чну, ні­ко­го, як за­зви­чай це бу­ває, у нас не ля­кає.

Що­прав­да, тут ви­ни­кає ці­ка­ва пра­во­ва ко­лі­зія у фір­мо­во­му укра­їн­сько­му сти­лі. Текст Кон­сти­ту­ції від­си­лає до яко­гось за­ко­ну, ви­хо­дя­чи з ко­тро­го й по­вин­ні по­збав­ля­ти ман­да­та де­пу­та­тів-«зра­дни­ків». Тіль­ки от бі­да: цьо­го за­ко­ну до­сі не існує. Тоб­то не­має ні­якої кон­кре­тної за­ко­но­дав­чої про­це­ду­ри, за якою на­ро­дно­го обран­ця мо­жна ре­аль­но по­зба­ви­ти де­пу­тат­ства за йо­го ви­хід із фра­кції. Однак не сум­ні­вай­мо­ся, що це не зу­пи­нить Ко­но­нен­ка в йо­го ба­жан­ні оста­то­чно пі­дім’яти під се­бе пар­тію. Го­лов­не — прийня­ти рі­ше­н­ня, а вже як йо­го про­тя­гну­ти по­тім — спра­ва де­ся­та. На­віть якщо не ви­йде по­зба­ви­ти Фір­со­ва ман­да­та че­рез пар­ла­мент, зав­жди за­ли­ша­є­ться мо­жли­вість про­вер­ну­ти все те че­рез най­че­сні­ші укра­їн­ські су­ди. При­клад, як це ро­би­ти, по­дав ще Яну­ко­вич у по­за­ми­ну­ло­му скли­кан­ні.

Не­зва­жа­ю­чи на оче­ви­дні ре­пу­та­цій­ні за­гро­зи: не­до­бре ви­ки­да­ти з пар­ла­мен­ту лю­ди­ну за її прин­ци­по­ву по­зи­цію, Ко­но­нен­ко з то­чні­стю 99,9% пі­де на них. То­му що Фір­сов ста­но­вить ре­аль­ну за­гро­зу. І в по­лі­ти­чно­му сен­сі, і в осо­би­сто­му. Річ у тім, що він по­тра­пив до спи­ску пар­тії за кво­тою УДАРУ, тоб­то в ньо­го не­має аб­со­лю­тно ні­яких зо­бов’язань осо­би­сто пе­ред По­ро­шен­ком. По­над те, з пер­ших днів перебування в пар­ла­мен­ті ще ми­ну­ло­го скли­ка­н­ня він ви­рі­зняв­ся не­за­ле­жною по­зи­ці­єю і ні­ко­ли не стри­му­вав се­бе в оцін­ках. На­при­клад, різ­ко ви­сту­пив про­ти звільнення Ва­лен­ти­на На­ли­вай­чен­ка з по­са­ди го­ло­ви СБУ без на­да­н­ня йо­му сло­ва у Верховній Ра­ді. Не під­три­мав по­гли­на­н­ня УДАРУ «Со­лі­дар­ні­стю» й від­мо­вив­ся вхо­ди­ти до об’єд­на­ної стру­кту­ри. Пер­шим під­пи­сав звер­не­н­ня про не­об­хі­дність звільнення Ві­кто­ра Шо­кі­на з по­са­ди ге­не­раль­но­го про­ку­ро­ра. Дав­но й жорс­тко пе­да­лює те­му пов­но­го онов­ле­н­ня скла­ду ЦВК — ду­же бо­лю­че, до ре­чі, пи­та­н­ня для Бан­ко­вої. Ба­га­то ска­зав не­при­єм­них слів та на­вів фа­кти й про спів­пра­цю Бан­ко­вої з Опо­зи­цій­ним бло­ком, осо­бли­во на рі­дній для де­пу­та­та Донеччині.

У гру­дні 2015 ро­ку вві­йшов до фрон­ду­ю­чої «Ан­ти­ко­ру­пцій­ної пла­тфор­ми» у фра­кції БПП. На­ре­шті, різ­ко ви­сту­пав про­ти ко­ру­пції в ото­чен­ні пре­зи­ден­та, зокре­ма осо­би­сто Ко­но­нен­ка та Бе­ре­зен­ка. Ну а 8 лю­то­го 2016-го по­ки­нув фра­кцію че­рез незгоду біль­шо­сті де­пу­та­тів від БПП під­три­ма­ти рі­ше­н­ня про не­об­хі­дність по­збав­ле­н­ня де­пу­тат­сько­го ман­да­та Ко­но­нен­ка, яко­го зви­ну­ва­ти­ли в ко­ру­пції й ти­ску на Ка­бмін з ме­тою про­да­ви­ти сво­їх лю­дей на по­трі­бні по­са­ди. «За­ли­ша­ти­ся у фра­кції ра­зом із па­ном Ко­но­нен­ком я біль­ше не мо­жу, то­му що не зго­ден по­кри­ва­ти йо­го ко­ру­пцій­ну ді­яль­ність і не хо­чу, щоб ме­не асо­ці­ю­ва­ли з нею», — на­пи­сав Єгор Фір­сов у сво­є­му бло­зі.

Зда­є­ться, остан­ньою кра­плею для по­ча­тку опе­ра­ції «Від­дай ман­дат» став по­хід Фір­со­ва до На­ціо­наль­но­го ан­ти­ко­ру­пцій­но­го бю­ро, куди він пе­ре­дав кіль­ка то­мів ма­те­рі­а­лів що­до рей­дер­сько­го за­хо­пле­н­ня тор­го­вель­но­го цен­тру Skymall близь­ким со­ра­тни­ком Ко­но­нен­ка й По­ро­шен­ка на­ро­дним де­пу­та­том від БПП Оле­ксан­дром Гра­нов­ським. Най­імо­вір­ні­ше, група «лю­бих дру­зів» те­пер спри­ймає спра­ву ви­дво­ре­н­ня Фір­со­ва з пар­ла­мен­ту як щось осо­би­сте, адже він по­смів не про­сто кри­ти­ку­ва­ти їх у те­ле­ві­зо­рі, а ре­аль­но зі­бра­ти до­ку­мен­ти й піти з ни­ми до пра­во­охо­рон­них ор­га­нів.

Не­без­пе­ка Фір­со­ва ще й у то­му, що він не впи­су­є­ться у зви­чай­ну схе­му укра­їн­сько­го по­лі­ти­ку­му: ду­же мо­ло­дий, не має по­кро­ви­те­лів та спон­со­рів, не є клі­єн­том ні­яко­го олі­гар­ха. Та й із фра­кції він ви­йшов із прин­ци­по­вою по­зи­ці­єю, чі­тко по­яснив­ши, чо­му так вчи­нив, і здо­був­ши ціл­ко­ви­ту під­трим­ку ЗМІ, а та­кож схва­ле­н­ня біль­шо­сті актив­них гро­ма­дян. Йо­го по­ве­дін­ка по­дає по­га­ний при­клад ба­га­тьом де­пу­та­там, мов­ляв, ви­яв­ля­є­ться, та­ки мо­жна ма­ти вла­сну по­зи­цію на­віть у пре­зи­дент­ській фра­кції, а не бу­ти сми­рен­ним «кно­пко­да­вом». То­му йо­го спро­бу­ють при­бра­ти в пер­шу чер­гу, щоб ін­шим не кор­ті­ло фрон­ду­ва­ти. Це, до ре­чі, си­гнал для гру­пи так зва­них єв­ро­опти­мі­стів та екс-ко­лег Фір­со­ва по «Ан­ти­ко­ру­пцій­ній пла­тфор­мі», які по­ки що не ри­зи­кну­ли ви­йти з фра­кції: Му­ста­фи Найє­ма, Сер­гія Ле­щен­ка, Сві­тла­ни За­лі­щук. Мов­ляв, си­діть ти­хо, а то ж і вас при­бе­ре­мо.

Однак про­сто так ви­ки­ну­ти Фір­со­ва — це роз­пи­са­ти­ся в то­му, що всі йо­го зви­ну­ва­че­н­ня прав­ди­ві. То­му ком­бі­на­ція бу­де тро­хи хи­трі­шою. Хо­дять чу­тки, що об­ґрун­ту­ва­ти по­збав­ле­н­ня ман­да­та спро­бу­ють з до­по­мо­гою Ві­та­лія Кли­чка, ко­трий і по­ви­нен за­жа­да­ти від БПП при­бра­ти лю­ди­ну, яку він при­вів у по­лі­ти­ку, під со­усом «ех, Єго­ре, та який же ти нев­дя­чний, став ту­шкою». «Та­рас­буль­бів­щи­на» якась: «Я те­бе по­ро­див, я те­бе і вб’ю». Са­ме че­рез від­су­тність у кра­ї­ні Кли­чка, по­дей­ку­ють, з’їзд і пе­ре­не­сли з ми­ну­лої не­ді­лі. Та й не всі де­пу­та­ти в БПП го­то­ві по­кір­но під­три­ма­ти рі­ше­н­ня, яке оста­то­чно їх за­ка­ба­лить.

Що сто­су­є­ться Ми­ко­ли То­мен­ка, то по­дей­ку­ють, що він уже до­мо­вив­ся з гру­пою Ко­но­нен­ка. Тоб­то зго­ден на по­збав­ле­н­ня ман­да­та, обі­цяє не кри­ти­ку­ва­ти, а на­то­мість має здо­бу­ти якісь пре­фе­рен­ції у ви­ко­нав­чій вла­ді. За­га­лом з’їзд БПП обі­цяє ста­ти до­сить скан­даль­ним. І на­віть ого­ло­ше­н­ня офі­цій­но­го пре­тен­ден­та на по­са­ду прем’єр-мі­ні­стра — Грой­сма­на — мо­же ві­ді­йти на дру­гий план. Для БПП на­стає час Х, ко­ли всі ма­ски зри­ва­ю­ться, а пре­зи­дент­ська пар­тія на­бу­ває та­ких зна­йо­мих обри­сів ПР-КПРС.

Два ро­ки, що ми­ну­ли пі­сля Єв­ро­май­да­ну, так і не на­бли­зи­ли укра­їн­ців до єв­ро­пей­ської мрії. Без­ві­зо­во­го ре­жи­му до­сі не­має. У ви­знан­ні пер­спе­кти­ви член­ства ще в 2014 ро­ці від­мов­ле­но. Під­трим­ка єв­ро­пей­ців у про­ти­сто­ян­ні з Ро­сі­єю, зокре­ма в ме­жах так зва­но­го нор­манд­сько­го фор­ма­ту та мін­сько­го про­це­су, да­ле­ка від очі­ку­ва­ної і біль­ше ски­да­є­ться на пра­гне­н­ня будь-що по­збу­ти­ся про­бле­ми, ніж ви­рі­ши­ти її в ін­те­ре­сах України. І на­віть Уго­да про асо­ці­а­цію, яка ни­ні за­ли­ша­є­ться основ­ним здо­бу­тком на єв­ро­пей­сько­му шля­ху, по­при по­ча­ток тим­ча­со­во­го за­сто­су­ва­н­ня її еко­но­мі­чної ча­сти­ни з 1 сі­чня 2016 ро­ку, фор­маль­но до­сі за­ли­ша­є­ться в під­ві­ше­но­му ста­ні че­рез ого­ло­ше­ний на 6 кві­тня ре­фе­рен­дум у Ні­дер­лан­дах.

На по­ча­тку сі­чня по­то­чно­го ро­ку най­ви­щі єв­ро­бю­ро­кра­ти, се­ред яких пре­зи­дент Єв­ро­ко­мі­сії Жа­нКлод Юн­кер, за­сте­рі­га­ли, що «ні» в Ні­дер­лан­дах мо­же «від­кри­ти шлях для кон­ти­нен­таль­ної кри­зи». І від­то­ді на­по­ле­гли­во за­кли­ка­ють гол­ланд­ців «не го­ло­су­ва­ти про­ти з при­чин, які не ма­ють ні­чо­го спіль­но­го з ці­єю Уго­дою», тоб­то че­рез єв­ро­ске­пти­цизм і не­вдо­во­ле­н­ня вну­трі­шні­ми про­бле­ма­ми ЄС. Про­те за­гро­за «кон­ти­нен­таль­ної кри­зи» й да­лі зро­стає: за ре­зуль­та­та­ми остан­ніх опи­ту­вань, із біль­шим чи мен­шим від­ри­вом пе­ре­ва­гу все ж ма­ють ті, хто зби­ра­є­ться про­го­ло­су­ва­ти про­ти асо­ці­а­ції. А від­по­віді на те, що ро­би­ти в та­ко­му ви­пад­ку ЄС і якою бу­де до­ля асо­ці­а­ції і ЗВТ з Укра­ї­ною, не­має.

Але на біль­шу ува­гу за­слу­го­вує ін­ше: основ­ні си­ли при­хиль­ни­ки асо­ці­а­ції з Укра­ї­ною ки­ну­ли на те, щоб до­ве­сти гол­ланд­цям, що асо­ці­а­ція не має жо­дно­го сто­сун­ку до пер­спе­кти­ви член­ства України в ЄС. Бо ли­ше так є бо­дай якісь шан­си схи­ли­ти шаль­ку те­ре­зів на ко­ристь під­трим­ки Уго­ди. Так, 3 бе­ре­зня Жан-клод Юн­кер за­явив, що не вар­то бо­я­ти­ся роз­ши­ре­н­ня Єв­ро­со­ю­зу та пов’яза­них із цим по­тен­цій­них про­блем, адже Укра­ї­на то­чно не ста­не чле­ном ЄС і НАТО в най­ближ­чі 20–25 ро­ків. На­то­мість асо­ці­а­ція дасть мо­жли­вість ада­пту­ва­ти її як ча­сти­ну єв­ро­пей­ської пе­ри­фе­рії до стан­дар­тів ЄС, а від­так за­без­пе­чи­ти но­ві пе­ре­ва­ги єв­ро­пей­сько­му, зокре­ма й ні­дер­ланд­сько­му, бі­зне­су. Че­рез кіль­ка днів пі­сля то­го за зов­сім ін­ших об­ста­вин уже екс-пре­зи­дент Ру­му­нії Тра­ян Ба­се­ску за­зна­чив, що на­строї в ЄС та­кі, що ані в Мол­до­ви, ані в України не­має шан­сів ста­ти йо­го чле­ном на­віть у най­ближ­чі 30 ро­ків.

Усі ці за­яви — пу­блі­чний про­яв то­го, про що більш чи менш від­вер­то го­во­ри­ли в се­ре­до­ви­щі єв- ро­бю­ро­кра­тів і в по­пе­ре­дні ро­ки. Пер­спе­кти­ви член­ства не обі­ця­ли, але пу­блі­чно її три­ва­лий час не за­пе­ре­чу­ва­ли, аби не де­мо­ти­ву­ва­ти укра­їн­ців. Те­пер си­ту­а­ція змі­ни­ла­ся, і при­хо­ву­ва­ти оче­ви­дні на­строї в кра­ї­нах ЄС, які з ко­жним ро­ком ли­ше зро­ста­ють, біль­ше не зби­ра­ю­ться. І укра­їн­цям до­ве­де­ться з цим жити й на це ре­а­гу­ва­ти. Бо, на­віть ко­ли Уго­да про асо­ці­а­цію та­ки бу­де в якийсь спо­сіб про­ти­сну­та, а за пев­ний час укра­їн­цям ска­су­ють ві­зо­вий ре­жим, став­ле­н­ня до пер­спе­кти­ви роз­ши­ре­н­ня ЄС за ра­ху­нок України на­вряд чи по­лі­пши­ться.

По-пер­ше, че­рез про­бле­ми зро­ста­н­ня в са­мо­му Єв­ро­со­ю­зі. Еко­но­мі­чні не­га­ра­зди та галь­му­ва­н­ня роз­ви­тку в остан­ні де­ся­ти­лі­т­тя, де­да­лі біль­ші дис­про­пор­ції між рі­зни­ми ча­сти­на­ми ЄС, про­гре­су­ю­че не­ба­жа­н­ня за­мо­жні­ших та успі­шні­ших кра­їн бра­ти на се­бе про­бле­ми бі­дні­ших та менш успі­шних, при­йма­ти тру­до­вих мі­гран­тів звід­ти й ча­сти­ну бі­жен­ців із-по­за меж Єв­ро­со­ю­зу — усе це збіль­шує вза­єм­не роз­дра­ту­ва­н­ня та про­во­кує но­ві й но­ві лі­нії кон­флі­кту.

Під час ре­фе­рен­ду­мів на кшталт за­пла­но­ва­но­го на лі­то по­то­чно­го ро­ку у Ве­ли­кій Бри­та­нії що­до ви­хо­ду з ЄС або ні­дер­ланд­сько­го що­до пер­спе­ктив Уго­ди про асо­ці­а­цію з Укра­ї­ною во­ни ли­ше про­ри­ва­ю­ться

на­зов­ні. Про­те це аж ні­як не пер­ші й не остан­ні ви­яви кон­флі­кту ін­те­ре­сів, який ду­же важ­ко сти­ра­є­ться під впли­вом пе­ре­ваг спіль­но­го жи­т­тя.

Кра­ї­нам еко­но­мі­чно­го ядра Єв­ро­со­ю­зу є чо­го хви­лю­ва­ти­ся че­рез при­єд­на­н­ня но­вих чле­нів. Адже ви­щий рі­вень до­хо­дів у них по­єд­ну­є­ться з у ра­зи мен­шим без­ро­бі­т­тям. На­при­клад, у Ні­меч­чи­ні чи Ве­ли­кій Бри­та­нії во­но ко­ли­ва­є­ться в ме­жах 5%, то­ді як у Бол­га­рії чи Ла­твії — близь­ко 10%, а в окре­мих се­ред­зем­но­мор­ських кра­ї­нах-чле­нах на­віть пе­ре­ви­щує 20%. Не ка­жу­чи вже про по­то­ки тру­до­вих мі­гран­тів у по­шу­ках ви­щих за­ро­бі­тних плат на­віть з кра­їн із фор­маль­но не на­ба­га­то гір­ши­ми по­ка­зни­ка­ми зайня­то­сті, але зна­чно ниж­чи­ми до­хо­да­ми.

А остан­ні тен­ден­ції свід­чать, що по­сту­пки та екс­клю­зив­ні умо­ви для одних чле­нів, щоб збе­рег­ти їх у Єв­ро­со­ю­зі (як це не­що­дав­но бу­ло з Ве­ли­кою Бри­та­ні­єю), спри­я­ють зро­стан­ню єв­ро­ске­пти­ци­зму на­віть у тих кра­ї­нах, де цих на­стро­їв ще до­не­дав­на не бу­ло (як-от Німеччина).

По-дру­ге, укра­їн­ська єв­ро­ін­те­гра­ція те­пер ста­ла ще й за­ру­чни­цею стра­ху пе­ред не­аде­ква­тною ре­а­кці­єю Ро­сії. У від­по­відь на­віть на Уго­ду про асо­ці­а­цію Мо­сква роз­по­ча­ла ін­тер­вен­цію та за­вда­ла єв­ро­пей­цям не­аби­яко­го го­лов­но­го бо­лю. Тож її по­тен­цій­на ре­а­кція на на­да­н­ня Укра­ї­ні ста­ту­су кра­ї­ни — кан­ди­да­та вже на пов­но­цін­не член­ство в ЄС (не ка­жу­чи про НАТО) ба­чи­ться їм зна­чно не­без­пе­чні­шою. А від­мо­ва Укра­ї­ні в та­кій пер­спе­кти­ві ви­да­є­ться ін­стру­мен­том уми­ро­тво­ре­н­ня РФ.

Це са­ме те, на що роз­ра­хо­ву­вав Пу­тін, ко­ли ще до 2014 ро­ку не раз пу­блі­чно ля­кав ЄС ці­ною, яку до­ве­де­ться за­пла­ти­ти єв­ро­пей­цям за Укра­ї­ну, і пи­та­н­ням «На­ві­що вам це?», хо­ча то­ді ще йшло­ся не про вій­сько­ве про­ти­сто­я­н­ня, а пе­ре­ва­жно про еко­но­мі­чний тиск. І хо­ча та­кі спо­ді­ва­н­ня уми­ро­тво­ре­н­ня агре­со­ра й хи­бні та без­пер­спе­ктив­ні, слід ви­зна­ти, що в ЄС на­ра­зі до­мі­ну­ють са­ме во­ни (див. Ти­ждень, № 30/2014, 37, 46/2015). То­му без кар­ди­наль­ної змі­ни гео­по­лі­ти­чної си­ту­а­ції в ре­гіо­ні (або че­рез змі­ни в Ро­сії, або че­рез пе­ре­хід кон­фрон­та­ції РФ і За­хо­ду в та­ку фа­зу, ко­ли «по­лі­ти­ка не­про­во­ку­ва­н­ня» втра­тить сенс) го­ді сподіватися на усу­не­н­ня й цьо­го дов­го­стро­ко­во­го мо­ти­ву бло­ку­ва­н­ня укра­їн­сько­го член­ства в Єв­ро­со­ю­зі.

ВИ­БІР ШЛЯ­ХУ

Що ж ро­би­ти Укра­ї­ні та укра­їн­цям в умо­вах, ко­ли єв­ро­пей­ці над­си­ла­ють де­да­лі чі­ткі­ші си­гна­ли про не­мо­жли­вість прийня­ти кра­ї­ну до ЄС (і на­віть да­ти зго­ду на її вступ до НАТО) у най­ближ­чі де­ся­ти­лі­т­тя?

При­клад Туреччини свід­чить, що не­ба­жа­н­ня Єв­ро­со­ю­зу прийня­ти ту чи ін­шу кра­ї­ну ро­бить ло­бо­ві ата­ки без­пер­спе­ктив­ни­ми. Про­цес мо­же за­тяг­ти­ся на де­ся­ти­лі­т­тя не тіль­ки пі­сля по­да­чі за­яв­ки (Ан­ка­ра це зро­би­ла ще 1987-го), а й на­віть пі­сля фор­маль­но­го по­ча­тку пе­ре­го­во­рів про член­ство (2005-й). 7 бе­ре­зня 2016 ро­ку в обмін на до­по­мо­гу Туреччини у ви­рі­шен­ні про­бле­ми бі­жен­ців єв­ро­пей­ські лі­де­ри зно­ву по­обі­ця­ли Ан­ка­рі акти­ві­зу­ва­ти переговори, про­те на швид­кий успіх роз­ра­хо­ву­ва­ти не­має жо­дних під­став. Ко­мен­ту­ю­чи до­ся­гну­ті до­мов­ле­но­сті, мі­ністр фі­нан­сів Великої Бри­та­нії Джордж Ос­борн на­го­ло­сив, що не ба­чить пер­спе­ктив для вступу ці­єї кра­ї­ни до ЄС у най­ближ­чо­му май­бу­тньо­му, а прийня­т­тя но­вих чле­нів уза­га­лі мо­жли­ве ли­ше за умо­ви, що рі­вень їхньої еко­но­мі­ки та до­бро­бу­ту «бу­де зі­став­ним із на­шим».

Во­дно­час до­свід ті­єї са­мої Туреччини до­во­дить, що успі­шне зро­ста­н­ня мо­жли­ве й без фор­маль­но­го член­ства в ЄС, хо­ча й у ті­сній еко­но­мі­чній спів­пра­ці з ним та з орі­єн­та­ці­єю на за­хі­дну мо­дель роз­ви­тку. По­над те, ви­со­кої ди­на­мі­ки роз­ви­тку Ту­реч­чи­на до­ся­гла са­ме то­ді, ко­ли при­пи­ни­ла ста­ви­ти ко­ня по­за­ду во­за й за­мість то­го, щоб сподіватися на по­лі­пше­н­ня си­ту­а­ції в кра­ї­ні зав­дя­ки вступу до ЄС, взя­ла курс на зро­ста­н­ня, яке в пер­спе­кти­ві має від­кри­ти шлях до ньо­го. У ре­зуль­та­ті час­тка гро­ма­дян кра­ї­ни, які пра­гнуть вступу до Єв­ро­со­ю­зу, остан­нім ча­сом зна­чно мен­ша, ніж бу­ла ще кіль­ка де­ся­ти­літь то­му. Це й не див­но, адже ана­ло­гі­чні на­строї і в ін­ших успі­шних кра­ї­нах Єв­ро­пи, які не роз­гля­да­ють ЄС як па­на­цею у ви­рі­шен­ні сво­їх про­блем за чу­жий ра­ху­нок.

Зві­сно ж, мо­жна й да­лі на­по­ле­гли­во сту­ка­ти­ся до ЄС, здій­снив­ши кар­ди­наль­ний про­рив усе­ре­ди­ні кра­ї­ни й зро­бив­ши її та­кою, яку за­хо­ті­ли б у ньо­му ба­чи­ти. Але на­віть за най­спри­я­тли­ві­шо­го роз­ви­тку по­дій на це зна­до­бля­ться де­ся­ти­лі­т­тя. Без та­ко­го про­ри­ву шан­сів на член­ство України в ЄС у най­ближ­чі ро­ки не­має. А на­дмір­не фо­ку­су­ва­н­ня на від­по­від­ній ме­ті ли­ше по­ро­джу­ва­ти­ме роз­ча­ру­ва­н­ня ши­ро­ко­го за­га­лу і єв­ро­пей­ським ви­бо­ром, і, що най­ва­жли­ві­ше, за­хі­дним кур­сом за­га­лом.

То­му по­трі­бно від­хо­ди­ти від не­без­пе­чної уста­нов­ки «ре­фор­ми за­ра­ди єв­ро­ін­те­гра­ції і в обмін на на­бли­же­н­ня пер­спе­кти­ви член­ства» та орі­єн­ту­ва­ти­ся на «ре­фор­ми за­для при­швид­ше­н­ня роз­ви­тку кра­ї­ни й у ре­зуль­та­ті, мо­жли­во, вступу до ЄС». І во­дно­час шу­ка­ти но­ву мо­дель по­зи­ціо­ну­ва­н­ня України у сві­ті.

ЗДО­ЛА­ТИ ІН­ФАН­ТИ­ЛІЗМ

Вре­шті, фор­маль­ний вступ до ЄС — це ду­же ба­га­то умов­но­стей та обме­жень, що ви­ро­бле­ні для вже роз­ви­не­них, за­мо­жних кра­їн, які во­дно­час зда­тні зна­чно ускла­дни­ти Укра­ї­ні зро­ста­н­ня, до­ки во­на не до­ся­гне від­по­від­них по­ка­зни­ків. Рі­вень роз­ви­тку, зокре­ма, еко­но­мі­ки в ЄС ви­со­кий, однак йо­го ди­на­мі­ка низь­ка. На­то­мість на­шій кра­ї­ні в най­ближ­чі де­ся­ти­лі­т­тя по­трі­бне про­ти­ле­жне: ди­на­мі­чне зро­ста­н­ня з по­то­чних низь­ких стар­то­вих по­зи­цій.

Час по­збу­ти­ся спо­ді­вань, що на­бу­т­тя на­віть пов­но­цін­но­го член­ства в ЄС (по­при йо­го ма­ло­ймо­вір­ність у се­ре­дньо­стро­ко­вій пер­спе­кти­ві) зда­тне ав­то­ма­ти­чно пе­ре­не­сти Ки­їв­щи­ну, Чер­ні­гів­щи­ну, Кі­ро­во­град­щи­ну чи Хмель­нич­чи­ну десь у Ба­ва­рію, Бе­ні­люкс, Схі­дну Ан­глію чи Лом­бар­дію. Та­ко­го не бу­де. А тих, хто на це по­кла­дає на­дії, очі­кує та­ке са­ме роз­ча­ру­ва­н­ня, як і жи­те­лів Кри­му чи Донбасу, ко­трі до­не­дав­на ві­ри­ли, що ін­те­гра­ція з Ро­сі­єю чи вступ до Єв­ра­зій­сько­го еко­но­мі­чно­го со­ю­зу ав­то­ма­ти­чно за-

без­пе­чить їм рі­вень до­хо­дів, як у Мо­скві, Пе­тер­бур­зі чи на­фто­га­зо­вих ре­гіо­нах РФ.

Єв­ро­па й сьо­го­дні над­зви­чай­но рі­зна. Да­ні Єв­ро­ста­ту що­до ста­ти­сти­чних ре­гіо­нів окре­мих кра­їн (так зва­ні NUTS) за 2014 рік ду­же до­бре ілю­стру­ють, що й за­раз еко­но­мі­чний роз­ви­ток у де­яких ча­сти­нах ЄС при­бли­зно на рів­ні України й на­віть по­сту­па­є­ться за­мо­жні­шим ре­гіо­нам на­шої дер­жа­ви. Во­дно­час роз­рив між ни­ми й за­мо­жні­ши­ми кра­ї­на­ми Єв­ро­со­ю­зу більш ніж у п’ять-сім ра­зів.

На­при­клад, на­віть за па­ри­те­том ку­пі­вель­ної спро­мо­жно­сті (який ура­хо­вує рі­зни­цю вар­то­сті жи­т­тя в рі­зних ре­гіо­нах) ВВП на одно­го ме­шкан­ця в Лю­ксем­бур­зі (€73 тис.), Гам­бур­зі (€56,6 тис.), Бра­ти­слав­сько­му краї Сло­вач­чи­ни (€51,2 тис.), Вер­хній Ба­ва­рії (€49,1 тис.) чи Іль-де-франс (€49,0 тис.), Пів­ні­чно-схі­дній Шо­тлан­дії (€44,9 тис.), Пів­ні­чній Гол­лан­дії (€44,3 тис.) аб­со­лю­тно не­зі­став­ний з Пів­ні­чним За­хо­дом Бол­га­рії (€8,2 тис.), су­сі­дні­ми з Укра­ї­ною Пів­ні­чним Схо­дом Ру­му­нії (€9,5 тис.), схі­дни­ми ча­сти­на­ми Угор­щи­ни (€11,7 тис.) та Поль­щі (€13,1 тис.). Для по­рів­ня­н­ня: за­га­лом в Укра­ї­ні на­віть із ура­ху­ва­н­ням гли­бо­ко­го обва­лу в 2015 ро­ці ВВП за ПКС на одно­го ме­шкан­ця ста­но­вив близь­ко €7,1 тис. ($8 тис.), а в Ки­є­ві та ін­ших більш роз­ви­не­них ре­гіо­нах був зна­чно ви­щим.

Пер­спе­кти­ви роз­ви­тку еко­но­мі­ки України та зро­ста­н­ня до­бро­бу­ту її жи­те­лів (втім, як і будь-якої ін­шої кра­ї­ни Єв­ро­пи чи сві­ту) — це ви­клю­чно її спра­ва й здо­бу­ток. Сі­сти ж на утри­ма­н­ня, ді­ста­ти мо­жли­вість ви­їха­ти по­ло­ви­ні на­се­ле­н­ня на ро­бо­ту до кра­їн ЄС — це хоч і ні­чне жа­хі­т­тя для єв­ро­пей­ців, однак не ви­хід і для України. По-пер­ше, то­му що за­гро­жує нам ба­га­тьма но­ви­ми про­бле­ма­ми. А по-дру­ге, то­му що як тим­ча­со­ва під­трим­ка еко­но­мі­ки та змен­ше­н­ня пе­ре­ко­сів на рин­ку зайня­то­сті на час йо­го стру­ктур­ної пе­ре­бу­до­ви за­ро­бі­тчан­ство в кра­ї­нах Єв­ро­со­ю­зу мо­жли­ве й без член­ства в ньо­му. Так, це скла­дні­ше, так, менш мас­шта­бно, але в то­му є й пе­ре­ва­ги.

До­ся­гнен­ню ре­зуль­та­ту мо­же по­спри­я­ти ли­ше ви­бір пра­виль­но­го пар­тне­ра й орі­єн­ти­ру, однак він не за­мі­нить вну­трі­шніх зу­силь. Вре­шті, це до­бре ви­дно й на при­кла­ді кра­їн — чле­нів ЄС. Еко­но­мі­чна кри­за 2008–2009 ро­ків по­кла­ла край первинному «на­здо­га­ня­ю­чо­му» ефе­кту від єв­ро­ін­те­гра­ції для но­вих уча­сни­ків, який у по­пе­ре­днє де­ся­ти­лі­т­тя да­вав під­ста­ви сподіватися на їх по­сту­по­ве під­тя­гу­ва­н­ня до се­ре­дньо­єв­ро­пей­сько­го рів­ня. І низ­ка їх ста­ла сут­тє­во від­ста­ва­ти від роз­ви­не­ні­ших дав­ні­ших чле­нів ЄС.

Зокре­ма, за да­ни­ми Єв­ро­ста­ту, у 2015 ро­ці ВВП в Угор­щи­ні був ли­ше на 2,3% ви­щим, аніж у 2008-му, Ли­тві — на 3,2%, Бол­га­рії — на 3,4%, Ру­му­нії — на 3,6%, а в Ла­твії він був на­віть на 1,4% ниж­чим. То­ді як для кра­їн ЄС за­га­лом при­ріст еко­но­мі­ки за цей час до­рів­ню­вав 2,4%, у Фран­ції ди­на­мі­ка ста­но­ви­ла 4,3%, Ні­меч­чи­ні — 6%, Ве­ли­кій Бри­та­нії — на- віть 7,9%. І ли­ше Поль­ща та Сло­вач­чи­на за цей час змен­ши­ли роз­рив із на­зва­ни­ми дер­жа­ва­ми сер­це­ви­ни ЄС, до­ся­гнув­ши збіль­ше­н­ня ВВП від­по­від­но на по­над 23% та 11,6%.

До­свід остан­ніх ро­ків дає де­да­лі мен­ше під­став сподіватися й на те, що єв­ро­бю­ро­кра­тія зму­сить на­ші ко­рум­по­ва­ні олі­гар­хі­чні елі­ти до­ко­рін­но ре­фор­му­ва­ти кра­ї­ну. Пі­сля Яну­ко­ви­ча ті ро­зу­мі­ють усю вра­зли­вість від­кри­тої кон­фрон­та­ції з ЄС, а то­му орі­єн­ту­ю­ться на са­бо­таж. Про­те під при­кри­т­тям по­зір­но­го ви­ко­на­н­ня йо­го ви­мог і да­лі ро­би­ти­муть свою руй­нів­ну для дер­жа­ви спра­ву. Щоб ви­рі­ши­ти про­бле­му, по­трі­бні вну­трі­шня во­ля су­спіль­ства і, го­лов­не, кадрова змі­на все­ре­ди­ні кра­ї­ни (див. «Не­об­хі­дна умо­ва», № 7/2016).

Єв­ро­бю­ро­кра­тія їх не за­мі­нить і не ком­пен­сує. Ру­му­нія та Бол­га­рія на­віть у ЄС не по­збу­ли­ся низ­ки вну­трі­шніх про­блем, на­ба­га­то сер­йо­зні­ших за про­бле­ми Поль­щі, Сло­вач­чи­ни та Че­хії, не ка­жу­чи вже про Ні­меч­чи­ну, Ні­дер­лан­ди чи Шве­цію. То­му вступ до Єв­ро­со­ю­зу й тут не па­на­цея. При­му­со­ві ре­фор­ми під ти­ском да­ле­кої єв­ро­бю­ро­кра­тії за­гро­жу­ють імі­та­ці­єю з біль­шою чи мен­шою кіль­кі­стю по­вер­хо­вих фор­маль­них кро­ків, які си­стем­но не ви­ко­ну­ва­ти­му­ться, а від­так і не за­без­пе­чать по­трі­бно­го ре­зуль­та­ту.

Вре­шті, «пер­спе­кти­ва член­ства» зна­чною мі­рою від­пра­цю­ва­ла й свій по­тен­ці­ал в «еман­си­па­ції» України від РФ. Три­ва­лий час во­на бу­ла по­трі­бна для піджив­ле­н­ня/по­си­ле­н­ня в пост­ра­дян­ських оби­ва­те­лів відчуття аль­тер­на­ти­ви Ро­сії, мо­ти­ва­ції до роз­ри­ву з нею, по­до­ла­н­ня по­стім­пер­ської інер­ції тя­жі­н­ня. Однак остан­нім ча­сом укра­їн­ці ді­ста­ли но­ву ан­ти­ро­сій­ську мо­ти­ва­цію, яка пе­ре­ва­жає ана­ло­гі­чну в низ­ці кра­їн ЄС. По­над те, звід­ти над­хо­дять ім­пуль­си, що галь­му­ють подаль­ший роз­рив із Ро­сі­єю та звільнення від її впли­вів. Якщо в Укра­ї­ні зро­сло ро­зу­мі­н­ня, що будь-які «ком­про­мі­сні» уго­ди з РФ обов’яз­ко­во за­вер­ша­ться по­гли­на­н­ням і під­ми­на­н­ням нею на­шої кра­ї­ни, то в ЄС над­то ба­га­то лю­дей пе­ре­ко­на­ні, що укра­їн­ське пи­та­н­ня не­мо­жли­во ви­рі­ши­ти іна­кше, як че­рез уго­ду з Ро­сі­єю, фор­маль­ну чи не­фор­маль­ну.

Вре­шті, і до­ля Єв­ро­со­ю­зу як єди­ної стру­кту­ри в пер­спе­кти­ві ли­ша­є­ться вель­ми не­пев­ною. То­му ва­жли­во орі­єн­ту­ва­ти­ся на За­хід у шир­шо­му сен­сі, адже це зна­чно ва­жли­ві­ший со­ю­зник, аніж ЄС, який є ли­ше йо­го ча­сти­ною. Скла­до­ві Ве­ли­ко­го За­хо­ду — та­кі ва­жли­ві со­ю­зни­ки України, як США, Ка­на­да та ін­ші ан­гло­мов­ні кра­ї­ни, а та­кож, по­при своє роз­та­шу­ва­н­ня, Ту­реч­чи­на та Япо­нія. Ча­сто во­ни ма­ють зна­чні роз­бі­жно­сті з кон­ти­нен­таль­ною Єв­ро­пою, а в укра­їн­сько­му пи­тан­ні в низ­ці ви­пад­ків ти­снуть на Ро­сію на­віть актив­ні­ше, ніж основ­ні стов­пи ЄС.

То­му, щоб здо­бу­ти пе­ре­ва­ги для еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку й во­дно­час ма­ти ста­біль­ну й дов­го­стро­ко­ву під­трим­ку, за­хи­ща­ю­чись від пре­тен­зій Ро­сії, на­ба­га­то ва­жли­ві­ше за­крі­пи­ти за со­бою ста­тус не­від’єм­ної ча­сти­ни Ве­ли­ко­го За­хо­ду, аніж би­ти­ся у две­рі Єв­ро­со­ю­зу чи на­віть ста­ти йо­го чле­ном. Во­дно­час зна­чно не­без­пе­чні­ше ста­ви­ти під сум­нів за­хі­дну орі­єн­та­цію України че­рез роз­ча­ру­ва­н­ня в мо­жли­во­сті швид­кої ін­те­гра­ції до одні­єї чи кіль­кох фор­маль­них йо­го ор­га­ні­за­цій на кшталт ЄС чи НАТО.

На­зу­стріч з’ їзду. Пре­зи­дент­ська пар­тія шу­кає ін­стру­мен­ти усу­не­н­ня «ре­ві­зіо­ні­стів»

Ці­на пи­та­н­ня. Основ­ний ар­гу­мент ло­бі­стів асо­ці­а­ції для гро­ма­дян, які го­ло­су­ва­ти­муть на ре­фе­рен­ду­мі в Ні­дер­лан­дах, — їм не вар­то бо­я­ти­ся вступу України до ЄС при­найм­ні в най­ближ­чі 25 ро­ків

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.