Страх пе­ред гло­баль­ним

Чи за­пов­нить Ки­тай ва­ку­ум, який за­ли­шає на сві­то­вій аре­ні Аме­ри­ка

Ukrainskiy Tyzhden - - 3MICT -

Чи мо­же Ки­тай за­мі­ни­ти США в ро­лі сві­то­во­го лі­де­ра

На­віть ті ана­лі­ти­ки, що за­ро­бля­ють со­бі на жи­т­тя про­гно­за­ми про різ­кий пе­ре­хід ба­гат­ства, вла­ди та сві­то­во­го лі­дер­ства від США до Ки­таю, не пе­ред­ба­ча­ли швид­ко­сті, з якою До­нальд Трамп мар­гі­на­лі­зує свою кра­ї­ну. Не­що­дав­но він ого­ло­сив про ви­хід Аме­ри­ки з Па­ризь­кої клі­ма­ти­чної уго­ди. На що­рі­чно­му са­мі­ті ЄС — Ки­тай, який від­бу­вав­ся са­ме в той мо­мент, пре­зи­дент Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу До­нальд Туск за­явив, що Пі­дне­бе­сна і Єв­ро­па ра­зом ви­яв­ля­ти­муть «со­лі­дар­ність із май­бу­тні­ми по­ко­лі­н­ня­ми й від­по­від­аль­ність за всю пла­не­ту». Ін­ші екс­пер­ти йдуть іще да­лі: ствер­джу­ють, що те­пер світ звер­та­ти­ме­ться са­ме до Ки­таю, ко­ли бу­де по­трі­бен лі­дер у ва­жли­вих пи­та­н­нях.

Пе­кін, схо­же, про­су­нув­ся впе­ред на де­яких фрон­тах. «Діа­лог Шан­грі-ла», що про­хо­див 2–4 черв­ня в Сін­га­пу­рі — це що­рі­чний без­пе­ко­вий фо­рум, одна з ці­лей яко­го — про­де­мон­стру­ва­ти від­да­ність Аме­ри­ки під­трим­ці ми­ру в Азії. На ньо­му мі­ністр обо­ро­ни США Джеймс Мет­тіс з усіх сил на­ма­гав­ся за­спо­ко­ї­ти азій­ських дру­зів. А най­біль­ше їх тур­бує ситуація з Пів­ден­но-ки­тай­ським мо­рем, яке Пі­дне­бе­сна, схо­же, зби­ра­є­ться пе­ре­тво­ри­ти на вла­сне озер­це.

І хоч обі­цян­ки Мет­ті­са на­ро­сти­ти актив­ність США в Азії сприйня­ли ду­же те­пло, йо­го сло­ва все одно не роз­ві­я­ли вра­же­н­ня, що Аме­ри­ка за­раз біль­ше пе­ре­йма­є­ться пів­ні­чно­ко­рей­ською ядер­ною за­гро­зою, при цьо­му втра­ча­ю­чи ува­гу до ре­шти ре­гіо­ну. І ке­рує Шта­та­ми не Мет­тіс, а не­пе­ре­дба­чу­ва­ний чо­ло­вік, для яко­го га­сло «Аме­ри­ка на­сам­пе­ред» мо­же озна­ча­ти, що по­трі­бно зни­щи­ти той сві­то­вий по­ря­док, який во­на са­ма ж і ство­ри­ла на ру­ї­нах Дру­гої сві­то­вої. На тлі сум­ні­вів що­до до­три­ма­н­ня США сво­їх зо­бов’язань пе­ред дер­жа­ва­ми Пів­ден­но- Схі­дної Азії по­лі­ти­ки ре­гіо­ну за­про­по­ну­ва­ли, щоб їхні вій­сько­ві ко­ра­блі ра­зом із ки­тай­ськи­ми па­тру­лю­ва­ли в Пів­ден­но­Ки­тай­сько­му мо­рі, де Пе­кін ду­же по­си­лив свою при­су­тність че­рез спо­ру­дже­н­ня й во­єн­не укрі­пле­н­ня шту­чних остро­вів. Ко­мусь це ви­да­ло­ся ка­пі­ту­ля­ці­єю пе­ред мо­гу­тні­стю Пі­дне­бе­сної.

Лі­дер­ство Ки­таю акти­ві­зу­є­ться і в ін­ших сфе­рах. Ко­ли ця ста­т­тя го­ту­ва­ла­ся до дру­ку, Шан­хай­ська ор­га­ні­за­ція спів­ро­бі­тни­цтва (ШОС) під йо­го про­во­дом, ку­ди вхо­дять, зокре­ма, Ро­сія й чо­ти­ри се­ре­дньо­а­зій­ські дер­жа­ви, го­ту­ва­ла­ся при­йма­ти но­вих чле­нів — Ін­дію й Па­ки­стан. При­єд­на­н­ня остан­ньо­го, дав­ньо­го со­ю­зни­ка Ки­таю, ціл­ком при­ро­дне. Але Ін­дія — су­пер­ник, тож її жест зго­ди з мо­гу­тні­стю КНР не мо­же за­ли­ши­ти­ся не­по­мі­че­ним. Роз­ши­ре­н­ня ШОС під­крі­плює ам­бі­ції Пе­кі­на сто­сов­но ініціативи «Один по­яс — один шлях»: це ін­ве­сти­ції в ін­фра­стру­кту­ру, які ма­ють зв’яза­ти Азію з Єв­ро­пою, Близь­ким Схо­дом і на­віть Афри­кою. Ті, ко­го

не­по­ко­їть йо­го мо­гу­тність, вва­жа­ють цю іні­ці­а­ти­ву при­хо­ва­ним ін­стру­мен­том уста­нов­ле­н­ня но­во­го ки­тай­сько­го по­ряд­ку.

Утім, та­кий ні­би­то ухил у бік Пі­дне­бе­сної ма­ло пов’яза­ний з при­ва­бли­ві­стю кра­ї­ни. Це біль­ше ре­фле­ктор­на ре­а­кція на по­дії у Ва­шинг­то­ні, мов­ляв, якщо ви так, мі­сте­ре Трамп (ка­жуть ті, хто про­цві­тав за аме­ри­кан­сько­го ла­ду), то нам не за­ли­ша­є­ться ні­чо­го ін­шо­го, як роз­вер­ну­ти­ся де­ін­де. Але тут тре­ба за­ува­жи­ти, що ки­тай­ці де­мон­стру­ють іде­аль­не від­чу­т­тя мо­мен­ту. Уже в сі­чні, ще до інав­гу­ра­ції Трам­па, очіль­ник КНР Сі Цзі­ньпін, ви­сту­па­ю­чи пе­ред сві­то­вою елі­тою в Да­во­сі, по­зи­ціо­ну­вав свою кра­ї­ну як бор­ця за гло­ба­лі­за­цію й від­кри­ті рин­ки.

Однак де зда­є­ться, ні­би Ки­тай за­пов­нює по­ро­жню ні­шу лі­дер­ства, фор­ми ча­сто біль­ше, ніж змі­сту. Один із при­кла­дів — змі­на клі­ма­ту. Як найісто­тні­ший у сві­ті за­бру­дню­вач, він чи­ма­ло зро­бив для то­го, щоб змен­ши­ти ви­ки­ди пар­ни­ко­вих га­зів: збу­ду­вав біль­ше по­ту­жно­стей на від­нов­лю­ва­ній енер­гії, ніж будь-яка ін­ша кра­ї­на. Але про­зо­рість і підзві­тність кра­ї­ни сто­сов­но за­бру­дне­н­ня й ви­ки­дів до­сі ду­же да­ле­ка від то­го рів­ня, яку по­ви­нен ма­ти сві­то­вий лі­дер у пи­та­н­нях змі­ни клі­ма­ту. Тим ча­сом спіль­но­го в ін­те­ре­сах Єв­ро­пи й Ки­таю що­до цьо­го пи­та­н­ня ма­ло. За сло­ва­ми жур­на­лі­ста Financial Times Джейм­са Кін­джа, до змен­ше­н­ня ви­ки­дів Ки­тай зму­шує йо­го вла­сна еко­ло­гі­чна кри­за, а та­кож спо­ді­ва­н­ня за­во­ю­ва­ти сві­то­ві рин­ки від­нов­лю­ва­ної енер­гії. Єв­ро­па ж прагне вря­ту­ва­ти всю пла­не­ту.

Про­стір для еко­но­мі­чно­го лі­дер­ства у від­но­си­нах між ЄС і КНР теж обме­же­ний. Сі Цзі­ньпін си­лою про­ди­ра­є­ться на від­кри­ті рин­ки, про­те зна­чна ча­сти­на ки­тай­ських за­ли­ша­є­ться за­кри­тою. А де іно­зем­цям до­зво­ле­но пра­цю­ва­ти, во­ни бо­я­ться кра­ді­жок те­хно­ло­гій. У Єв­ро­пі це ви­кли­кає роз­ча­ру­ва­н­ня. Обу­рю­ю­ться єв­ро­пей­ці й че­рез ки­тай­ську та­кти­ку «по­ді­ляй і вла­да­рюй»: за­гра­ва­н­ня окре­мо із 16 бі­дні­ши­ми цен­траль­но- і схі­дно­єв­ро­пей­ськи­ми кра­ї­на­ми, яких за­ма­ню­ють обі­цян­ка­ми ви­го­ди від про­е­кту «Один по­яс — один шлях».

Час­тка на­се­ле­н­ня в скла­ді кра­їн — чле­нів ШОС пі­сля при­єд­на­н­ня Ін­дії та Па­ки­ста­ну під­ско­чить май­же до по­ло­ви­ни сві­то­во­го: ки­тай­ські по­лі­ти­ки гор­до під­кре­слю­ють, що ця гру­па охо­плю­ва­ти­ме три п’ятих єв­ра­зій­сько­го су­хо­до­лу. Але чва­ри між но­ва­чка­ми і спро­би їх по­ми­ри­ти мо­жуть за­бра­ти в Пі­дне­бе­сної чи­ма­ло енер­гії та пе­ре­тво­ри­ти цю пла­тфор­му на зви­чай­ну го­во­риль­ню про те­ро­ризм і тор­гів­лю. Що ж до Пів­ден­но-ки­тай­сько­го мо­ря, то Пе­кін на ди­во за­спо­ко­їв­ся пі­сля то­го, як мі­жна­ро­дний три­бу­нал рік то­му жорс­тко роз­кри­ти­ку­вав йо­го те­ри­то­рі­аль­ні пре­тен­зії на цій аква­то­рії. Він не без про­блем на­ма­га­є­ться за­ла­го­ди­ти від­но­си­ни із су­сі­да­ми, з яки­ми має су­пе­ре­чки, осо­бли­во з Фі­ліп­пі­на­ми та В’єтна­мом.

ДРІБНИЦЬ НЕ БУ­ВАЄ

Світ вра­же­ний ки­тай­ським по­тен­ці­а­лом що­най­мен­ше ще з на­по­ле­о­нів­ських ча­сів. А кра­ї­на яв­но знає, як під­три­му­ва­ти цей імідж. Про­па­ган­да «для вну­трі­шньо­го вжи­тку» ці­ло­до­бо­во то­ро­чить про від­нов­ле­н­ня істо­ри­чної ва­ги кра­ї­ни. І все ж та­ки Ки­тай не над­то прагне справ­ді ви­про­бо­ву­ва­ти ме­жі сво­їх мо­жли­во­стей у зов­ні­шньо­му ви­мі­рі. Не на­стіль­ки, як очі­ку­ва­ло­ся, за­ля­кує сво­їх су­сі­дів з при­во­ду Пів­ден­но-ки­тай­сько­го мо­ря, та й від­по­від­аль­ність ме­не­дже­ра в пи­та­н­нях клі­ма­ту не ду­же хо­че на се­бе бра­ти, хо­ча й ті­ши­ться, ко­ли в цьо­му кон­текс­ті йо­го на­зи­ва­ють лі­де­ром. На «Діа­лог Ша­нґрі-ла» Пе­кін де­ле­гу­вав на­віть не най­ви­щих сво­їх пред­став­ни­ків, а просто «чор­но­ро­бів», за сло­ва­ми ва­шинг­тон­ських екс­пер­тів, — чи­нов­ни­ків ниж­чо­го ран­гу, які ма­ють просто, наче па­пу­ги, гну­ти лі­нію уря­ду.

Одна з необхідних яко­стей сві­то­во­го лі­де­ра — це зда­тність витримувати критику на міжнародній аре­ні. Ки­тай, як і ра­ні­ше, ду­же не хо­че йти на та­кий ри­зик. І при­чи­на цьо­го про­ста: Пе­кін бо­ї­ться то­го, як удома сприймуть якийсь про­мах. Як го­во­рить ки­тай­ська на­ро­дна му­дрість: у за­ру­бі­жних спра­вах дрібниць не бу­ває.

ОДНА ІЗ НЕОБХІДНИХ ЯКО­СТЕЙ СВІ­ТО­ВО­ГО ЛІ­ДЕ­РА — ЦЕ ЗДА­ТНІСТЬ ВИТРИМУВАТИ КРИТИКУ НА МІЖНАРОДНІЙ АРЕ­НІ. КИ­ТАЙ НЕ ХО­ЧЕ ЙТИ НА ТА­КИЙ РИ­ЗИК, БО БО­Ї­ТЬСЯ ТО­ГО, ЯК ПРОМАХИ СПРИЙМУТЬ УДОМА

© 2017 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.