Ме­ди­ци­на в ре­а­ні­ма­ції Чим не­без­пе­чне галь­му­ва­н­ня ре­фор­ми охо­ро­ни здо­ров’я

Чи є змі­ни в си­сте­мі охо­ро­ни здо­ров’я не­зво­ро­тни­ми та чи ма­ють шан­си про­тив­ни­ки ре­фор­ми зу­пи­ни­ти її

Ukrainskiy Tyzhden - - 3MICT - Ро­ман Мал­ко

Ві­сто­рії укра­їн­ської си­сте­ми охо­ро­ни здо­ров’я 8 черв­ня 2017 ро­ку має всі шан­си ста­ти зна­ко­вим. Са­ме в цей день пар­ла­мент, по­при ша­ле­ний тиск, з ен­ної спро­би та­ки зу­мів про­го­ло­су­ва­ти в пер­шо­му чи­тан­ні один з ва­жли­вих за­ко­но­про­е­ктів № 6327 «Про дер­жав­ні фі­нан­со­ві га­ран­тії на­да­н­ня ме­ди­чних по­слуг та лі­кар­ських за­со­бів». Зда­ва­ло­ся б, старт ре­фор­му­ван­ню да­но. Утім, на­справ­ді ра­ді­ти за­ра­но, усе ли­ше по­чи­на­є­ться. Ві­тчи­зня­на ме­ди­ци­на — це ду­же ко­рум­по­ва­на га­лузь, де гро­ші за­ро­бля­ю­ться, без пе­ре­біль­ше­н­ня, на ко­жній та­бле­тці, а іно­ді й із по­ві­тря. І пер­ша та­кти­чна пе­ре­мо­га ще зов­сім ні­чо­го не озна­чає. За­над­то ба­га­то осіб мо­жуть втра­ти­ти не­ймо­вір­ні до­хо­ди та при­бу­тки, якщо ре­фор­му вда­сться вті­ли­ти в жи­т­тя. А то­му во­ни зро­блять усе мо­жли­ве й не­мо­жли­ве, щоб до цьо­го не ді­йшло.

По-пер­ше, ухва­ле­ний у пер­шо­му чи­тан­ні про­ект за­ко­ну має всі шан­си бу­ти по­хо­ва­ним на на­сту­пно­му ета­пі за­твер­дже­н­ня. По-дру­ге, ку­ди ва­жли­ві­ший за­ко­но­про­ект № 6329 «Про вне­се­н­ня змін до Бю­дже­тно­го ко­де­ксу Укра­ї­ни» (без яко­го пер­ший не вті­ли­ти) був май­стер­но про­ва­ле­ний на­віть без шан­сів на до­о­пра­цю­ва­н­ня. Ті, хто не хо­че ре­фор­му­ва­н­ня, зі­гра­ли фі­лі­гран­но, вла­шту­вав­ши своє­рі­дну вил­ку. Те­о­ре­ти­чно ми за ре­фор­му, бо хто спе­ре­чав­ся б, що ме­ди­ци­на по­тре­бує оздо­ров­ле­н­ня? А пра­кти­чно гро­шей на це не бу­де. А от­же, не­мо­жли­во бу­де вті­ли­ти основ­ну ідею, змі­ни­ти прин­цип фі­нан­су­ва­н­ня га­лу­зі, зо­се­ре­див­шись на кон­кре­тних па­ці­єн­тах. Уті­ли­ти так зва­ний прин­цип «гро­ші хо­дять за лю­ди­ною», а не за по­ро­жні­ми па­ла­та­ми й ліж­ко-мі­сця­ми.

Зве­де­ний ме­ди­чний бю­джет 2017 ро­ку ста­но­вить май­же 94 млрд грн. Це ча­сти­на гро­шей, які ко­жен гро­ма­дя­нин спла­чує у фор­мі податків. Якщо спро­ще­но, то ця су­ма роз­по­ді­ля­є­ться по ре­гіо­нах, де, сво­єю чер­гою, ви­бір­ко­во спря­мо­ву­є­ться мі­сце­вою вла­дою на ме­ди­чні за­кла­ди. Зві­сно, ко­штів на здо­ров’я в нас ви­ді­ля­є­ться не так ба­га­то — близь­ко 3% ВВП (у Єв­ро­пі при­бли­зно 7%). Але па­ра­докс у то­му, що й цьо­го не ли­ше ви­ста­чає, а й пре­до­ста­тньо. Проблема в ін­шо­му. Ці фі­нан­си на­да­ю­ться й ви­тра­ча­ю­ться вкрай не­ра­ціо­наль­но. На ко­жно­му рів­ні, на ко­жно­му ета­пі, скрізь є якась дель­та, яма, у яких зни­ка­ють ша­ле­ні су­ми. І са­ме то­му пи­та­н­ня змі­ни прин­ци­пу роз­по­ді­лу гро­шей є чи не най­ва­жли­ві­шим у ме­ди­чній ре­фор­мі. Ві­зьме­мо іде­аль­ну си­ту­а­цію, тоб­то ко­ли гро­ші не кра­дуть, а просто роз­по­ді­ля­ють. На сьо­го­дні є кіль­ка ал­го­ри­тмів, як це ро­би­ться. Пер­ша схе­ма. При­мі­ром, область по­вин­на на­да­ти пев­ні су­ми двом лі­кар­ням. Один за­клад має 200 лі­жок, то­му отри­мує 200 тис. грн, ін­ший — 400, тож від­по­від­но й ко­штів удві­чі біль­ше. Гро­ші йдуть за кой­ки. А те, що в пер­шій лі­кар­ні на­справ­ді пе­ре­бу­ває 50 па­ці­єн­тів, а в дру­гій — 150, ні­ко­го не ці­ка­вить. Фор­маль­но опла­чу­є­ться 600 лі­жок (хо­ча ре­аль­но тре­ба про­фі­нан­су­ва­ти 200 па­ці­єн­тів), ре­шта йде «в ні­ку­ди». Існує дру­га схе­ма. На­при­клад, лі­кар­ня зві­тує, що на по­тре­би опла­ти ко­му­нал­ки й зар­пла­ту їй по­трі­бно на рік умов­но 1 млн грн. Центр ви­ді­ляє. І ні­ко­го не хви­лює, що там лі­ку­є­ться обмаль па­ці­єн­тів, але штат роз­ду­тий, при цьо­му кіль­ка кор­пу­сів опа­лю­ю­ться й осві­тлю­ю­ться без по­тре­би. І го­лов­ний лі­кар, який міг би зро­би­ти опти­мі­за­цію, — за­кри­ти, на­при­клад, не­ро­бо­чі при­мі­ще­н­ня, — теж у цьо­му не за­ці­кав­ле­ний, адже йо­го по­тре­бу фі­нан­су­ють. І що во­на біль­ша, то кра­ще, бо він уже з неї якийсь со­бі ін­те­рес ви­кру­тить.

Тре­тій сце­на­рій не менш сум­ний — так зва­не фі­нан­су­ва­н­ня ку­ма. І ці ви­пад­ки ду­же ча­сті. При­мі­ром, сво­я­ку, го­лов­но­му лі­ка­рю лі­кар­ні N, по­трі­бен до­ро­гий апа­рат. І йо­го при­дба­ва­ють. Хоч там, де він справ­ді по­трі­бен, при­ла­ду не­має або й уза­га­лі від­су­тні на­віть еле­мен­тар­ні ре­чі. За­те в ку­ма є су­пер­су­ча­сна річ, яка йо­му, в прин­ци­пі, ні до чо­го. Але як іна­кше? Гро­ші при­йшли, тож їх тре­ба роз­по­ді­ли­ти на­сам­пе­ред се­ред сво­їх лю­дей.

Че­твер­тий ва­рі­ант — це, зві­сно, від­кат. Кла­си­ка ви­жи­ва­н­ня чи­нов­ни­ка, ко­ли фі­нан­су­є­ться те, за що то­бі від­дя­чу­ють.

Але по­вер­не­мо­ся до па­ці­єн­тів у лі­кар­нях. Якщо при­пу­сти­ти, що всі ці схе­ми ска­со­ва­но, то ко­шти по­сту­па­ти­муть без­по­се­ре­дньо до спо­жи­ва­ча за ви­ко­на­ну ро­бо­ту чи на­да­ну по­слу­гу. То­му лі­кар­ня, яка об­слу­жи­ла 50 па­ці­єн­тів, отри­ма­ла б транш са­ме за них і не біль­ше, а той за­клад, у яко­му пе­ре­бу­ває 150 хво­рих, — від­по­від­но за цю кіль­кість. І отри­му­є­мо ша­ле­ну еко­но­мію, адже ра­ні­ше фі­нан­су­ва­ло­ся 600 па­ці­єн­тів! Тіль­ки от ха­ле­па. Те, що для дер­жа­ви 400 оди­ниць еко­но­мії, для тих, хто «в те­мі», — це пе­ре­кри­тий ки­сень. То­му во­ни так ка­те­го­ри­чно виступають про­ти цьо­го. Адже в та­ко­му ра­зі лі­кар яко­їсь най­за­би­ті­шої лі­кар­ні десь у за­бу­то­му рай­цен­трі має шанс лег­ко отри­му­ва­ти 30 тис. грн що­мі­ся­ця й мі­ні­стер­ство фі­нан­сів при цьо­му ска­же «Сла­ва то­бі, Го­спо­ди!». Бо кра­ї­ні на­справ­ді про­сті­ше пла­ти­ти ко­жно­му лі­ка­рю та­ку зар­пла­ту, все одно бу­де де­шев­ше, ніж є те­пер.

Ча­сто в ар­гу­мен­тах про­тив­ни­ків ре­фор­ми зву­чить, що вся ме­ди­ци­на, мов­ляв, зве­де­ться до роз­бу­до­ви ме­ре­жі сі­мей­них лі­ка­рів, а справ­жні про­фе­сіо­на­ли — хі­рур­ги, гі­н­еко­ло­ги та ін­ші — просто будуть зни­ще­ні «як клас». Лі­кар­ні за­кри­ю­ться й ні­хто ні­ко­го не лі­ку­ва­ти­ме. Це, зві­сно, ахі­нея, і во­на та­кож, хоч як це див­но, має під со­бою «фі­нан­со­ве» під­ґрун­тя. Адже

Ко­ли ви­пу­скни­ки ві­тчи­зня­них ме­ди­чних ви­шів взя­ли участь у до­бро­віль­но­му екс­пе­ри­мен­ті, про­йшов­ши аме­ри­кан­ський тест, то ви­я­ви­ло­ся, що ні­хто з них не зміг йо­го скла­сти ви­ще ніж 37% із по­трі­бних по­над 70%

під час змі­ни пра­вил гри на цьо­му рів­ні спри­тні діл­ки ри­зи­ку­ють втра­ти­ти просто ко­смі­чні су­ми. Сьо­го­дні ме­ди­чний за­клад не за­ці­кав­ле­ний у на­дан­ні ква­лі­фі­ко­ва­ної до­по­мо­ги, а кон­кре­тний ме­дик не має сти­му­лів ви­лі­ку­ва­ти па­ці­єн­та. На жаль. Це не спро­ба ко­гось обра­зи­ти. На­віть най­кра­щі лі­ка­рі є за­ру­чни­ка­ми оги­дної си­сте­ми, яка зму­шує їх по­во­ди­ти­ся не зав­жди по-люд­ськи. На­при­клад, опе­ру­ва­ти то­ді, ко­ли й не вар­то, лиш би отри­ма­ти ха­бар, бо зар­пла­та ма­лень­ка.

Кри­ти­ки ре­фор­ми на­ма­га­ю­ться не по­мі­ча­ти то­го, що їм не­ви­гі­дно. Якщо йде­ться про ме­ди­ка по­лі­клі­ні­ки, який мо­же ма­ти зар­пла­ту 30 тис. грн, то чо­му ні­хто не ка­же, що спе­ці­а­ліст у лі­кар­ні за­ро­бля­ти­ме зна­чно ви­ще? Зві­сно, якщо він хо­ро­ший фа­хі­вець, мо­ти­во­ва­ний і має нор­маль­не на­ван­та­же­н­ня.

Ска­жі­мо, у лі­кар­ні одно­го з рай­цен­трів на По­діл­лі (на­зву про­мов­чи­мо) у хі­рур­гі­чно­му від­ді­лен­ні на 50 лі­жок пра­цює 7 хі­рур­гів. Во­ни за рік ро­блять 100 опе­ра­цій, тоб­то ко­жен при­бли­зно одну на мі­сяць. І зар­пла­ти в цих лі­ка­рів мі­зер­ні, і по­тра­пи­ти до них не хо­ті­ло­ся б. Іде­ться на­віть не про гро­ші, які ви­тра­чає дер­жа­ва в цій си­ту­а­ції. Їх не жаль. Шко­да лю­дей і лі­ка­рів, осо­бли­во па­ці­єн­тів. Бо фа­хів­ці ка­жуть: якщо ме­дик нор­маль­но не пра­кти­кує, він ста­но­вить не­без­пе­ку, мо­же зав­да­ти шко­ди. Якщо в по­ло­го­во­му бу­дин­ку при­йма­є­ться мен­ше як 400 ро­дин на рік, тоб­то лі­кар не про­во­дить їх що­дня, то й ма­ти, й ди­ти­на, які до ньо­го потрапляють, ду­же ри­зи­ку­ють.

Як пра­цю­ва­ти­ме но­ва ме­ди­ци­на? На­при­клад, до лі­кар­ні при­во­зять па­ці­єн­та, у яко­го бо­лить жи­віт. Щоб ви­зна­чи­ти при­чи­ну, хво­ро­го тре­ба об­сте­жи­ти. На йо­го лі­ку­ва­н­ня дер­жа­ва ви­ді­ляє умов­но 50 тис. грн. Об­сте­же­н­ня ко­штує 500 грн, і ме­дза­клад за­ці­кав­ле­ний зро­би­ти це які­сно. Чо­му? Бо якщо справ­ді ні­чо­го сер­йо­зно­го, зви­чай­не отру­є­н­ня, па­ці­єн­ту стає на ра­нок кра­ще, то йо­го просто ви­пи­су­ють і не­ви­ко­ри­ста­ні 49,5 тис. грн залишаються в лі­кар­ні. Але якщо в ньо­го не­до­лі­ко­ва­ний апен­ди­цит чи ста­лось ускла­дне­н­ня, то лі­кар­ня яв­но не впи­ше­ться у ви­ді­ле­ну су­му, щоб по­ста­ви­ти клі­єн­та на но­ги, і зму­ше­на бу­де пла­ти­ти зі сво­єї «ки­ше­ні». Ще один мо­мент. За­зна­че­ну не­ду­гу мо­жна опе­ру­ва­ти від­кри­тим спосо­бом (ве­ли­кий роз­різ): бу­де не­ба­га­то ви­тра­тних ма­те­рі­а­лів, за­те чи­ма­ло ліж­ко-днів. А мо­жна за­сто­су­ва­ти ла­па­ро­ско­пі­чний ме­тод. Ча­су в па­ла­ті хво­рий про­ве­де мен­ше, однак ви­ко­ри­ста­є­ться біль­ше ма­те­рі­а­лів. У пер­шо­му ви­пад­ку су­ма ста­но­ви­ти­ме 20 тис. грн, у дру­го­му — 19 тис. грн. Оче­ви­дно, що лі­кар­ня за­ці­кав­ле­на один раз при­дба­ти до­ро­ге обла­дна­н­ня й по­трі­бні ре­чі, а то­ді еко­но­ми­ти на ко­жно­му па­ці­єн­ті, бо це хо­ро­ша ін­ве­сти­ція. І, по­за сум­ні­вом, во­на за­ці­кав­ле­на й у то­му, щоб із па­ці­єн­том усе бу­ло га­разд, він швид­ко та без ускла­днень оду­жав. А ще во­на стає ав­то­ном­ною й са­ма ви­рі­шує, ку­ди ви­тра­ти­ти зеко­ном­ле­не: на за­ку­пів­лю пре­па­ра­тів чи на пре­мію тим еску­ла­пам, які які­сно про­о­пе­ру­ва­ли. Й ось тут ке­рів­ни­цтво ме­д­уста­но­ви по­чи­нає за­ми­слю­ва­ти­ся. Якщо мо­жна не опе­ру­ва­ти, то кра­ще не бу­де. Якщо тре­ба опе­ру­ва­ти, то як? То­му сто ра­зів про­сте­жить, чи той хі­рург які­сно пра­цює. Лі­кар­ня по­чи­нає бо­я­ти­ся фі­нан­со­вих ускла­днень. Во­на кон­тро­лю­ва­ти­ме ко­жно­го па­ці­єн­та й ме­ди­ка, бо це її гро­ші.

Ко­ли не­що­дав­но ви­пу­скни­ки ві­тчи­зня­них ме­ди­чних ви­шів взя­ли участь у до­бро­віль­но­му екс­пе­ри­мен­ті, про­йшов­ши аме­ри­кан­ський тест, то ви­я­ви­ло­ся, що ні­хто з них не зміг йо­го скла­сти ви­ще ніж 37% із по­трі­бних по­над 70%. Якість зав­дань бу­ла без­до­ган­на, во­ни прийня­ті в усіх єв­ро­пей­ських кра­ї­нах й ада­пто­ва­ні до Укра­ї­ни. Про що це свід­чить? Ме­ди­чна осві­та на вкрай низь­ко­му рів­ні. Ось її ре­аль­на вар­тість: жо­ден наш лі­кар не сміє пра­цю­ва­ти у США, бо не­до­тя­гує.

Ті, хто так ша­ле­но бо­рю­ться про­ти ре­фор­ми, на­справ­ді ду­же за­ці­кав­ле­ні в то­му, щоб усе за­ли­ша­ло­ся по-ста­ро­му. Не вар­то ві­ри­ти їхнім бла­гим на­мі­рам, про які во­ни роз­по­від­а­ють. Усе зна­чно гір­ше. І схе­ми, опи­са­ні ви­ще, — ли­ше ча­сти­на ко­ру­пцій­но­го ме­га­бі­зне­су, ці­на яко­го — здо­ров’я й жи­т­тя лю­дей. Сьо­го­дні топ-10 пре­па­ра­тів, що ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться в Укра­ї­ні, не збі­га­ю­ться із єв­ро­пей­ським топ-10 за жо­дним пун­ктом. По­ясню­є­ться це не ли­ше по­га­ною осві­тою чи жа­дні­стю лі­ка­рів, які ча­сто при­зна­ча­ють те, що «не пра­цює», а й ку­ди ва­жли­ві­ши­ми чин­ни­ка­ми. На­при­клад, до­не­дав­на в Укра­ї­ні бу­ло за­бо­ро­не­но лі­ку­ва­ти так, як це ро­блять у Єв­ро­пі. Існу­ва­ло та­ке по­ня­т­тя, як про­то­кол, у яко­му про­пи­са­но про­це­ду­ри й чим не­об­хі­дно лі­ку­ва­ти ті чи ін­ші хво­ро­би. Йо­го за­твер­джу­вав мі­ністр охо­ро­ни здо­ров’я, і цей до­ку­мент був обов’яз­ко­вим до ви­ко­на­н­ня для всіх. Ска­жі­мо, для лі­ку­ва­н­ня ді­а­бе­ти­ків дру­го­го ти­пу, яких в Укра­ї­ні міль­йон, до про­то­ко­лу бу­ло вне­се­но пре­па­рат акто­ве­гін. Він є но­мер один за при­зна­че­н­ня­ми, хо­ча в жо­дній ци­ві­лі­зо­ва­ній кра­ї­ні йо­го не за­сто­со­ву­ють са­ме при цій хво­ро­бі че­рез не­ефе­ктив­ність. Як він по­тра­пив у до­ку­мент, ма­буть, не тре­ба по­ясню­ва­ти. Той, хто кон­тро­лю­вав спи­сок, кон­тро­лю­вав і фар­ма­ко­ло­гію. Ві­дне­дав­на ре­фор­ма­то­ри з МОЗ по­зба­ви­ли своє ві­дом­ство фун­кції ви­да­ва­ти про­то­ко­ли, до­зво­лив­ши лі­ка­рям на свій роз­суд ко­ри­сту­ва­ти­ся єв­ро­пей­ськи­ми ре­ко­мен­да­ці­я­ми. Це не ли­ше дає можливість укра­їн­цям лі­ку­ва­ти­ся за стан­дар­та­ми кра­їн За­хо­ду, а й роз­ши­рює наш фар­ма­ко­ло­гі­чний ри­нок, бо на ньо­го мо­жуть за­хо­ди­ти іно­зем­ні ви­ро­бни­ки. І, що ці­ка­во, лі­ку­ва­н­ня за єв­ро­пей­ськи­ми про­то­ко­ла­ми є де­шев­шим. На­при­клад, по­збав­ле­н­ня пнев­мо­нії обі­йде­ться ли­ше у 200 грн за день, то­ді як за укра­їн­ськи­ми нор­ма­ми — аж у 1400 грн. Зна­є­те, хто пер­шим написав на цю іні­ці­а­ти­ву не­га­тив­ний від­гук? Ака­де­мія на­ук! На дум­ку її пред­став­ни­ків, укра­їн­ців не мо­жна лі­ку­ва­ти за за­хі­дни­ми про­то­ко­ла­ми, бо бу­де бі­да. У цьо­му, вла­сне, і відповідь, чо­му ві­тчи­зня­ний топ-10 не від­по­від­ає єв­ро­пей­сько­му.

За­ли­ши­ти як є. Кри­ти­ки ре­фор­ми пра­гнуть за­кон­сер­ву­ва­ти ни­ні­шній стан ре­чей у ме­ди­ци­ні

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.