Вій­на з кі­бер­джи­ха­дом Як по­бо­ро­ти екс­тре­мізм в ін­тер­не­ті

Ін­тер­нет-ве­ле­тнів кри­ти­ку­ють за по­ши­ре­н­ня те­ро­ри­зму. Що їм ро­би­ти?

Ukrainskiy Tyzhden - - 3MICT -

Пі­сля те­ра­ктів у Лон­до­ні прем’єр­ка Бри­та­нії Те­ре­за Мей за­яви­ла: «До­сить озна­чає до­сить». Во­на ма­ла на ува­зі не так те, що мас­шта­би те­ро­ри­зму пе­ре­йшли пев­ну ме­жу допу­сти­мо­го, як те, що до екс­тре­мі­зму над­то по­бла­жли­во ста­ви­ли­ся в ми­ну­ло­му. Кон­кре­тно ж ви­со­ко­по­са­до­вець роз­кри­ти­ку­ва­ла ве­ли­кі ін­тер­нет-ком­па­нії. «Ми не мо­же­мо да­ти цій іде­о­ло­гії без­пе­чний про­стір, яко­го во­на по­тре­бує, щоб мно­жи­ти­ся», — ска­за­ла во­на й до­да­ла, що Бри­та­нія та її со­ю­зни­ки ма­ють «ре­гу­лю­ва­ти кі­бер­про­стір, аби за­по­бі­га­ти пла­ну­ван­ню те­ро­ри­зму й екс­тре­мі­зму».

За­гро­зи в ін­тер­не­ті, про які го­во­рять Мей та ін­ші по­лі­ти­чні лі­де­ри, ма­ють два ви­мі­ри. Один — це екс­тре­міст­ські ма­те­рі­а­ли, які ши­ря­ться з джи­ха­дист­ських сай­тів та ча­тів у со­цме­ре­жах. Дру­гий — це зда­тність те­ро­ри­стів ко­му­ні­ку­ва­ти че­рез за­ши­фро­ва­ні до­да­тки для обмі­ну по­ві­дом­ле­н­ня­ми. Ра­зом во­ни ство­рю­ють ехо­ка­ме­ри у все­сві­тній ме­ре­жі, які по­си­лю­ють ан­ти­за­хі­дні ме­се­джі та під­штов­ху­ють де­яких лю­дей на шлях вбив­ства.

Троє чо­ло­ві­ків, які під час остан­ньо­го те­ра­кту на­па­да­ли на лон­дон­ців, не бу­ли кла­си­чни­ми «вов­ка­ми­о­ди­на­ка­ми», що ра­ди­ка­лі­зу­ю­ться че­рез ін­тер­нет, і до то­го, як учи­ни­ти те­ракт, не­по­мі­тні для служб без­пе­ки. Ті те­ро­ри­сти на­ле­жа­ли до лон­дон­ської гру­пи, яка під­три­мує «ІД» і пов’яза­на із за­бо­ро­не­ною ісла­міст­ською ор­га­ні­за­ці­єю «Аль-му­га­джі­рін». Що­най­мен­ше про одно­го з них зна­ли пра­во­охо­рон­ці. За да­ни­ми бри­тан­сько­го ана­лі­ти­чно­го цен­тру Henry Jackson Society, чверть обви­ну­ва­че­них у Бри­та­нії за зло­чи­ни, пов’яза­ні з ісла­міст­ським те­ро­ри­змом у пе­рі­од з 1998-го по 2015-й, афі­лі­йо­ва­ні з цим угру­по­ва­н­ням.

Але те­пер з’яв­ля­ю­ться свід­че­н­ня ро­лі ін­тер­не­ту в по­си­лен­ні екс­тре­міст­ських на­стро­їв цих трьох чо­ло­ві­ків й ор­га­ні­за­ції те­ра­кту. Один із ви­ко­нав­ців, Ху­рам Батт, мав зв’яз­ки з дво­ма про­по­від­ни­ка­ми, що до­три­му­ю­ться екс­тре­міст­ської ри­то­ри­ки — Му­гам­ма­дом Шам­суд­ді­ном й Абу Га­лі­мою. В остан­ньо­го чи­ма­ло фо­ло­ве­рів на Youtube, йо­го вва­жа­ють час­тко­во від­по­від­аль­ним за ра­ди­ка­лі­за­цію че­рез ін­тер­нет ав­стра­лій­сько­го під­лі­тка, обви­ну­ва­че­но­го то­рік в під­го­тов­ці обе­зго­лов­ле­н­ня по­лі­цей­сько­го. Га­лі­му аре­шту­ва­ли за пі­до­зрою в за­охо­чен­ні до те­ро­ри­зму, про­те від­пу­сти­ли за умо­ви, що він при­пи­нить ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти со­цме­ре­жі для по­ши­ре­н­ня сво­їх по­гля­дів. Йо­го ака­унт у Twitter за­кри­ли на про­ха­н­ня бри­тан­ської слу­жби без­пе­ки MI5. Утім, по­ві­дом­ля­ло­ся, що на Youtube ви­да­ля­ти йо­го ві­део від­мо­ви­ли­ся.

Та­кож на Бат­та ма­ли вплив он­лайн-ві­део Агма­да Му­си Джі­брі­ля, аме­ри­кан­сько­го про­по­від­ни­ка й вер­бу­валь­ни­ка лю­дей до «ІД». Ті філь­ми до­сі до­сту­пні на Youtube. За да­ни­ми Між­на­ро­дно­го цен­тру ви­вче­н­ня ра­ди­ка­лі­за­ції та по­лі­ти­чно­го на­силь­ства, біль­ша ча­сти­на іно­зем­ців із до­слі­джу­ва­ної ви­бір­ки, яка по­їха­ла воювати за «ІД» до Си­рії, сте­жи­ла за Джі­брі­лем у Twitter. Лон­дон­ські те­ро­ри­сти, най­імо­вір­ні­ше, та­кож ко­ри­сту­ва­ли­ся для пла­ну­ва­н­ня на­па­ду джи­ха­дист­ськи­ми сай­та­ми. Зна­йти ві­део­по­сі­бни­ки, які роз­ка­жуть, як уби­ти яко­мо­га біль­ше лю­дей, за­їхав­ши в на­товп на ав­то, не­скла­дно. І, су­дя­чи з по­пе­ре­дніх те­ра­ктів, зло­чин­ці ціл­ком мо­гли спіл­ку­ва­ти­ся че­рез за­ши­фро­ва­ні ме­сен­дже­ри на кшталт Whatsapp або Telegram.

АРТЕРІЯ РА­ДИ­КА­ЛІ­ЗА­ЦІЇ

По­бо­ю­ва­н­ня, що ін­тер­нет про­па­гує ісла­міст­ський те­ро­ризм і на­дає йо­му по­трі­бні ін­стру­мен­ти, не но­ві. Але во­ни акту­а­лі­зу­ва­ли­ся з 2014 ро­ку, ко­ли «ІД» ство­ри­ла свій «ха­лі­фат» у ча­сти­нах Си­рії та Іра­ку. Ор­га­ні­за­ція вкла­ла зна­чно біль­ше сил, ніж її дав­ні­ша су­пер­ни­ця «Аль-ка­ї­да», у роз­бу­до­ву які­сної он­лайн-про­па­ган­ди, че­рез яку вер­бує лю­дей, про­су­ває свою іде­о­ло­гію та во­зве­ли­чує вла­сні со­ці­аль­ні й вій­сько­ві успі­хи. Не мен­ше ува­ги во­на при­ді­ляє ци­фро­во­му мар­ке­тин­гу на кшталт будь-якої ве­ли­кої ком­па­нії.

Спо­ча­тку ме­та «ІД» по­ля­га­ла в то­му, щоб вер­бу­ва­ти іно­зем­ців до сво­їх лав у Си­рії та Іра­ку, де во­ни до­по­ма­га­ли б бу­ду­ва­ти «ха­лі­фат». На за­клик від­гу­кну­ло­ся близь­ко 30 тис. осіб, се­ред яких при­бли­зно 6 тис. із Єв­ро­пи. Але, від­ко­ли уда­ча у вій­ні від­вер­ну­ла­ся від «ІД» (її остан­ній сер­йо­зний ре­дут в Іра­ку — За­хі­дний Мо­сул — от-от впа­де, а на Рак­ку — «сто­ли­цю» кра­ї­ни — на­сту­па­ють під­три­му­ва­ні США «Си­рій­ські де­мо­кра­ти­чні си­ли»), во­на спря­мо­вує енер­гію на тво­ре­н­ня ха­о­су на За­хо­ді, осо­бли­во в Єв­ро­пі. Че­рез свої рі­зні ме­діа-ка­на­ли, зокре­ма ан­гло­мов­ний он­лайн-жур­нал Rumiyah, «ІД» про­сить при­хиль­ни­ків не їха­ти до Си­рії чи Іра­ку, а вби­ва­ти лю­дей у се­бе вдо­ма.

Ме­діа-ді­яль­ність «ІД» опи­са­на у зві­ті, опу­блі­ко­ва­но­му 2015 ро­ку лон­дон­ським ана­лі­ти­чним цен­тром Quilliam Foundation, який за­йма­є­ться про­ти­ді­єю екс­тре­мі­зму. У «До­ку­мен­та­ції вір­ту­аль­но­го ха­лі­фа­ту» опи­су­є­ться один ка­нал, що ви­пу­скав близь­ко 40 оди­ниць кон­тен­ту на день: від ві­део­трі­ум­фів на по­лі бою та «му­че­ни­цтва» до до­ку­мен­таль­них філь­мів, у яких ви­хва­ля­ли­ся ра­до­щі жи­т­тя в ха­лі­фа­ті. У ко­жно­му йо­го ві­ла­є­ті або про­він­ції є своя ме­діа-ко­ман­да, що ви­ро­бляє мі­сце­вий кон­тент.

На від­мі­ну від «Аль-ка­ї­ди», яка спря­мо­вує свої ме­се­джі на окре­мі те­ро­ри­сти­чні осе­ред­ки, «ІД» ви­ко­ри­сто­вує мейн­стрим­ні ци­фро­ві пла­тфор­ми для роз­бу­до­ви й фор­му­ва­н­ня со­ці­аль­них ме­реж та «спіль­но­ко­штів» для під­го­тов­ки те­ра­ктів. При­хиль­ни­ки «ІД» у Twitter гра­ють з адмі­ні­стра­то­ра­ми в хо­ван­ки: ство­рю­ють но­ві ака­ун­ти швид­ше, ніж за­кри­ва­ю­ться ста­рі. На де­яких з них пу­блі­ку­є­ться ори­гі­наль­ний кон­тент; на ін­ших ре­тві­тя­ться най­по­пу­ляр­ні­ші ма­те­рі­а­ли.

Ко­ли «ІД» опри­лю­днює но­ве ві­део про вер­бу­ва­н­ня, її по­слі­дов­ни­ки по­чи­на­ють ді­я­ти. Рі­та Кац із ва­шинг­тон­ської ком­па­нії SITE Intelligence Group, яка від­сте­жує гло­баль­ні те­ро­ри­сти­чні ме­ре­жі, про­ана­лі­зу­ва­ла до­лю «And You Will Be Superior»

(«І бу­деш ти ви­щим»), 35-хви­лин­но­го ві­део, опу­блі­ко­ва­но­го в бе­ре­зні, у яко­му по­ка­за­но істо­рії те­ро­ри­стів-смер­тни­ків: лі­ка­ря, бій­ця-ін­ва­лі­да й ди­ти­ни. Для про­су­ва­н­ня ро­ли­ка в ін­тер­не­ті свої си­ли об’єд­на­ли пе­ре­кла­да­чі, про­мо­у­те­ри, лі­де­ри ду­мок в со­цме­ре­жах і ге­не­ра­то­ри лін­ків. Одна з та­ких груп, Upload Knights, що­дня ство­рює со­тні лін­ків, які по­ши­рю­ю­ться че­рез сай­ти для стрі­му й обмі­ну фай­ла­ми. Кац з’ясу­ва­ла, що за два дні пі­сля ви­хо­ду філь­му гру­па роз­по­всю­ди­ла ві­део че­рез 136 уні­каль­них лін­ків у сер­ві­сах Google (69 на Youtube, 54 на Google Drive і 13 на Google Photos).

ЕФЕКТИ МЕ­РЕ­ЖІ

По­за сум­ні­вом, що ви­ко­ри­ста­н­ня ін­тер­не­ту «Іслам­ською дер­жа­вою» сер­йо­зно спри­яє роз­ду­ван­ню стра­ху, який пра­гнуть нав’яза­ти те­ро­ри­сти. Однак екс­пер­ти з без­пе­ки по-рі­зно­му оці­ню­ють за­галь­ний вплив ці­єї кам­па­нії. «Якщо є ме­седж, що ре­зо­нує, то йо­го по­чу­ють», — ка­же Най­джел Інк­стер, ко­ли­шній офі­цер роз­від­ки, який за­раз пра­цює в Між­на­ро­дно­му ін­сти­ту­ті стра­те­гі­чних до­слі­джень в Лон­до­ні. За йо­го сло­ва­ми, змі­ни, зу­мов­ле­ні ін­тер­не­том, — це швид­кість, з якою по­ши­рю­ю­ться ме­се­джі, та їх усю­ди­су­щість.

Екс­перт із бо­роть­би з те­ро­ри­змом бри­тан­сько­го Мі­ні­стер­ства вну­трі­шніх справ по­го­джу­є­ться: «Ін­тер­нет до­зво­лив ево­лю­цію, але не ре­во­лю­цію про­це­су ра­ди­ка­лі­за­ції». Джи­ха­дист­ський кон­тент у все­сві­тній па­ву­ти­ні та­ки мо­же за­пу­сти­ти або по­гли­би­ти ра­ди­ка­лі­за­цію, але він рід­ко є єди­ним чин­ни­ком. Аби «ство­ри­ти» те­ро­ри­ста, не­об­хі­дна та­кож ро­бо­та че­рез зви­чай­ні со­ці­аль­ні гру­пи, які ви­кли­ка­ють від­чу­т­тя бра­тер­ства в спіль­ній ме­ті, осо­би­стих зв’яз­ків, а від­так обов’яз­ку.

Утім, ба­га­то хто по­го­джу­є­ться, що ін­тер­нет по­си­лює вплив те­ро­ри­зму й штов­хає де­яких роз­ча­ро­ва­них мо­ло­дих лю­дей на шлях джи­ха­ду. Че­рез на­силь­ни­цькі обра­зи, які во­ни пе­ре­гля­да­ють, у них зни­жу­є­ться чу­тли­вість. Про­па­ган­да ле­гі­ти­мі­зує їхню екс­тре­міст­ську іде­о­ло­гію, дає їм під­трим­ку спіль­но­ти й го­тує до дій, на­го­ло­шу­ю­чи на очи­щен­ні че­рез жер­тву.

Усе це ро­бить ве­ли­кі ін­тер­нет-ком­па­нії за­ру­чни­ка­ми си­ту­а­ції. Во­ни не за­ці­кав­ле­ні в то­му, щоб до­по­ма­га­ти ко­ри­сту­ва­чам по­ши­рю­ва­ти екс­тре­мізм, тож у сво­їх умо­вах про­пи­су­ють за­бо­ро­ну ін­фор­ма­ції, яка про­па­гує те­ро­ризм. Але во­ни й не по­спі­ша­ли від­сте­жу­ва­ти фей­ко­ві но­ви­ни й екс­тре­міст­ську про­па­ган­ду, аби їх не зви­ну­ва­ти­ли в ре­да­гу­ван­ні кон­тен­ту. Зде­біль­шо­го ком­па­нії пра­цю­ють із си­сте­ма­ми спо­ві­ще­н­ня, у яких ко­ри­сту­ва­чі по­зна­ча­ють екс­тре­міст­ський кон­тент, а спів­ро­бі­тни­ки пе­ре­гля­да­ють і ви­рі­шу­ють, ви­да­ля­ти йо­го чи ні. Це об­тя­жли­во, по­віль­но й до­ро­го. Facebook не­що­дав­но ого­ло­сив, що пла­нує по­дво­ї­ти штат мо­де­ра­то­рів кон­тен­ту — най­ме ще 3 тис. та­ких пра­ців­ни­ків.

У 1990-х під ти­ском уря­дів ін­тер­нет-ком­па­нії зде­біль­шо­го очи­сти­ли свої пла­тфор­ми від ди­тя­чої пор­но­гра­фії. Але на­пи­са­ти про­гра­му, яка роз­пі­знає образ ди­ти­ни в се­ксу­аль­но­му акті, про­сті­ше, ніж та­ку, що ви­яв­ляє екс­тре­міст­ський кон­тент. Ал­го­ритм мо­же ви­зна­чи­ти й за­бло­ку­ва­ти обра­зи обе­зго­лов­ле­н­ня, але при цьо­му він цен­зу­ру­ва­ти­ме де­які но­вин­ні ма­те­рі­а­ли та до­ку­мен­таль­ні філь­ми.

Ке­рів­ник Facebook Марк Цу­кер­берґ за­явив, що хо­че ін­ве­сту­ва­ти в шту­чний ін­те­лект, який до­по­мо­же ви­ко­ре­ни­ти про­па­ган­ду те­ро­ри­зму. Але на роз­роб­ку та­ко­го но­во­го ін­стру­мен­ту пі­де чи­ма­ло ро­ків. То­му со­цме­ре­жам та ін­шим пла­тфор­мам по­ки що до­во­ди­ться по­кла­да­ти­ся на мо­де­ра­то­рів-лю­дей, а тим, сво­єю чер­гою, тре­ба при­йма­ти не­про­сті рі­ше­н­ня. Ін­стру­кції Facebook, які не­що­дав­но по­тра­пи­ли в ме­ре­жу, по­ка­зу­ють, на­скіль­ки скла­дно від­рі­зня­ти по­сти, що слід ви­да­ля­ти, від тих, які теж ма­ють обра­зли­вий

кон­тент, але до­зво­ле­ні. На­при­клад, якщо по­сти­ти «Я зни­щу офіс Facebook у Ду­блі­ні» мо­жна, то пи­са­ти «Я роз­бом­блю офіс Facebook у Ду­блі­ні» — ні, бо це про­па­гує ви­ко­ри­ста­н­ня кон­кре­тної зброї.

Де­які ком­па­нії екс­пе­ри­мен­ту­ють з но­ви­ми та­кти­ка­ми. Jigsaw, се­стрин­ська ком­па­нія Google, про­те­сту­ва­ла «ме­тод пе­ре­на­прав­ле­н­ня»: по­ка­зу­ва­ла ре­кла­му й ві­део про­ти про­па­ган­ди «ІД» осо­бам, які шу­ка­ють в Google і Youtube екс­тре­міст­ські ма­те­рі­а­ли. Microsoft теж ви­про­бо­вує для сво­го по­шу­ко­ви­ка Bing щось по­ді­бне. То­рік Google, Facebook, Twitter та Microsoft до­мо­ви­ли­ся ра­зом пра­цю­ва­ти над ба­зою да­них, у якій те­ро­ри­сти­чний кон­тент по­зна­ча­ти­ме­ться уні­каль­ним мар­ке­ром. Та­ким чи­ном ін­ші ком­па­нії змо­жуть по­мі­ча­ти ви­ді­ле­ні ма­те­рі­а­ли й ви­да­ля­ти їх зі сво­їх пла­тформ. Але по­ки що ця ба­за на ран­ніх ста­ді­ях роз­роб­ки й мі­стить тіль­ки най­гір­ший ма­те­рі­ал.

Для подаль­шо­го про­гре­су по­трі­бне об’єд­на­н­ня зу­силь ін­тер­нет-ком­па­ній та уря­дів. На жаль, від­но­си­ни між ни­ми остан­ні­ми ро­ка­ми на­пру­же­ні. Як ка­же ко­ли­шній офі­цер бри­тан­ської роз­від­ки, ра­ні­ше ці стру­кту­ри по оби­два бо­ки Атлан­ти­чно­го оке­а­ну при­хо­ва­но на­да­ва­ли до­по­мо­гу вла­ді. Але пе­ре­ста­ли, ко­ли Едвард Сно­у­ден у 2013 ро­ці опри­лю­днив за­се­кре­че­ні до­ку­мен­ти, у яких мі­сти­лась ін­фор­ма­ція про цю спів­пра­цю. Де­які з ко­ри­сту­ва­чів жа­хну­ли­ся, ді­знав­шись, що їхня при­ва­тність бо­дай те­о­ре­ти­чно мо­гла ком­про­ме­ту­ва­ти­ся че­рез те, що ін­тер­нет-ком­па­нії «зню­ха­ли­ся» зі шпи­гу­на­ми від дер­жа­ви.

Ко­ли пе­ре­ти­на­ю­ться ко­мер­цій­ні ін­те­ре­си й за­хі­дне лі­бер­та­рі­ан­ство, ви­ни­кає діа­лог глу­хих. Слу­жби без­пе­ки зви­ну­ва­чу­ють ін­тер­нет-фір­ми в то­му, що ті ігно­ру­ють гро­мад­ську без­пе­ку та вла­сні обов’яз­ки пе­ред за­ко­ном. На­то­мість Apple, Google та ін­ші від­по­від­а­ють: те, що від них ви­ма­га­ють, не­мо­жли­во ви­ко­на­ти або ж по­ста­вить під за­гро­зу їхні при­бу­тки. Пі­сля про­мо­ви Мей де­які з них від­чу­ли се­бе ца­па­ми-від­бу­вай­ла­ми. «По­лі­ти­ки не зви­ну­ва­чу­ють за бі­лі ван­та­жів­ки те­ро­ри­стів ком­па­нії, що зда­ють ав­то в орен­ду, або ж те­ле­ко­му­ні­ка­цій­них опе­ра­то­рів за те­ле­фон­ний та ін­тер­нет-зв’язок для по­га­них хло­пців, але зви­ну­ва­чу­ють он­лайн-пла­тфор­ми за те, що да­ють змо­гу їм ре­а­лі­зо­ву­ва­ти свої по­га­ні вчин­ки», — на­рі­кає ди­ре­ктор одні­єї аме­ри­кан­ської ін­тер­нет-ком­па­нії.

І все ж фір­ми по­чи­на­ють усві­дом­лю­ва­ти: якщо не зна­йдуть спосо­бів спів­пра­цю­ва­ти з дер­жа­вою, їх до цьо­го при­му­сять. Во­ни бо­я­ться по­яви за­ко­нів, по­ді­бних на про­по­но­ва­ний не­що­дав­но в Ні­меч­чи­ні, про сер­йо­зні штра­фи для тих, хто не­до­ста­тньо опе­ра­тив­но ви­да­ляє будь-який кон­тент, по­зна­че­ний як «мо­ва не­на­ви­сті». А ще в них де­да­лі біль­ший ко­мер­цій­ний ін­те­рес у бо­роть­бі з кон­тен­том про те­ро­ризм, адже той шко­дить їхньо­му імі­джу та мо­же впли­ва­ти на до­хо­ди. Ві­дне­дав­на де­які ре­кла­мо­дав­ці Youtube по­ча­ли від­мов­ля­ти­ся роз­мі­щу­ва­ти ре­кла­му на ре­сур­сі, ко­ли по­мі­ча­ли, що та транс­лю­ва­ла­ся по­руч з екс­тре­міст­ськи­ми ві­део. По­ма­лу спів­пра­ця між дер­жа­вою та ін­тер­нет-ком­па­ні­я­ми від­нов­лю­є­ться. У Ве­ли­кій Бри­та­нії спе­ці­а­ліст по­лі­ції з бо­роть­би з те­ро­ри­змом, який від­лов­лює в ін­тер­не­ті екс­тре­міст­ські ма­те­рі­а­ли, то­рік за до­по­мо­гою близь­ко 300 ком­па­ній з усьо­го сві­ту до­міг­ся ви­да­ле­н­ня 121 тис. оди­ниць не­без­пе­чно­го кон­тен­ту. Те­хні­чно скла­дні­ше об­хо­ди­ти ши­фру­ва­н­ня. По­сла­бле­н­ня йо­го не в ін­те­ре­сах гро­мад­сько­сті, як ка­же Ро­берт Ган­ні­ґан, що до сі­чня цьо­го ро­ку був ке­рів­ни­ком бри­тан­сько­го Цен­тру уря­до­во­го зв’яз­ку.

Від ідеї про те, щоб зму­шу­ва­ти ком­па­нії обла­дну­ва­ти своє про­грам­не за­без­пе­че­н­ня «за­днім вхо­дом», че­рез який пред­став­ни­ки дер­жав­них служб ма­ли б можливість сте­жи­ти за те­ро­ри­ста­ми, зде­біль­шо­го від­мо­ви­ли­ся. Адже че­рез це ПЗ ста­ло б менш без­пе­чним для ко­ри­сту­ва­чів, мо­гло б по­ру­шу­ва­ти пра­ви­ла за­хи­сту сво­бо­ди ви­слов­лю­вань у США. І за­га­лом цю ідею бу­ло б не­мо­жли­во вті­ли­ти, оскіль­ки де­які ме­сен­дже­ри, зокре­ма Telegram (роз­ро­бле­ний ро­сій­ським де­ве­ло­пе­ром Пав­лом Ду­ро­вим, який за­раз є гро­ма­дя­ни­ном Сент-кіт­тіс і Не­віс), по­за ме­жа­ми дося­жно­сті за­хі­дних за­ко­нів. Однак у дер­жа­ви є ін­ші ва­рі­ан­ти. Ко­ли роз­від­ка отри­мує до­ступ до те­ле­фо­на чи но­ут­бу­ка, то мо­же ро­би­ти з ни­ми пра­кти­чно будь-що. Вбу­до­ва­ні ка­ме­ри та мі­кро­фо­ни цих при­стро­їв ро­блять їх іде­аль­ни­ми для про­слу­хо­ву­ва­н­ня. Або ж шпи­гу­ни мо­жуть вста­нов­лю­ва­ти при­хо­ва­ні про­гра­ми для сте­же­н­ня, аби ба­чи­ти, що по­ка­зу­є­ться на екра­ні чи на­би­ра­є­ться на кла­віа­ту­рі. Оскіль­ки ме­се­джі в будь-яко­му ви­пад­ку роз­ши­фро­ву­ю­ться для то­го, щоб їх зміг про­чи­та­ти отри­му­вач, обі­йти мо­жна на­віть най­силь­ні­ше ко­ду­ва­н­ня. Сьо­го­дні кра­ї­ни й те­хно­ло­гі­чні ком­па­нії зде­біль­шо­го по­го­джу­ю­ться, що в них є спіль­ний ін­те­рес у ство­рен­ні гло­баль­них стан­дар­тів обмі­ну да­ни­ми че­рез кор­до­ни. Дво­сто­ро­н­ня уго­да про це між Ве­ли­кою Бри­та­ні­єю та США, якої до­ся­гли за пре­зи­дент­ства Ба­ра­ка Оба­ми, за­раз ле­жить у Кон­гре­сі, че­ка­ю­чи на за­твер­дже­н­ня че­рез за­кон. Во­на не до­зво­ляє Ту­ман­но­му Аль­біо­ну отри­му­ва­ти дані про аме­ри­кан­ських гро­ма­дян чи ре­зи­ден­тів; до­ступ до та­ко­го обмі­ну да­є­ться тіль­ки за кон­кре­тни­ми за­пи­та­ми, пов’яза­ни­ми із за­по­бі­га­н­ням чи роз­слі­ду­ва­н­ням сер­йо­зних зло­чи­нів і те­ро­ри­зму.

До­ку­мент мо­же ста­ти зраз­ком для ін­ших між­на­ро­дних угод. Ко­ли в трав­ні пре­зи­дент Microsoft Бред Сміт да­вав свід­че­н­ня пе­ред Пра­во­вим ко­мі­те­том Се­на­ту, він ра­ту­вав за змі­ни в за­ко­но­дав­стві, яке, за йо­го сло­ва­ми, «пе­ре­шко­джає аме­ри­кан­ським со­ю­зни­кам у про­ве­ден­ні ле­гі­тим­них роз­слі­ду­вань» і ста­вить аме­ри­кан­ські те­хно­ло­гі­чні ком­па­нії пе­ред по­тен­цій­ним кон­флі­ктом юрис­ди­кцій. Біль­ше кон­кре­ти­ки в пра­во­во­му по­лі, біль­ше спів­пра­ці між уря­да­ми й ком­па­ні­я­ми та мен­ше кон­фрон­та­ції не очи­стять ін­тер­нет від про­па­ган­ди джи­ха­ди­зму пов­ні­стю. Але во­ни мо­гли б до­по­мог­ти ви­лу­чи­ти не­без­пе­чні ма­те­рі­а­ли з ве­ли­ких сай­тів, зу­пи­ни­ти де­яких те­ро­ри­стів, а та­кож «від­пу­сти­ти грі­хи» те­хно­ло­гі­чним ком­па­ні­ям за спів­у­часть у ді­ях зла.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.