Во­ро­жий ясир Чи пам’ятає Укра­ї­на про бран­ців

Ukrainskiy Tyzhden - - 3MICT - Дми­тро Кра­пи­вен­ко

Ми на­віть не в си­лі до пу­т­тя по­ра­ху­ва­ти, скіль­ки їх. Із бій­ця­ми ре­гу­ляр­них військ і до­бро­воль­ця­ми, що по­тра­пи­ли в по­лон, кар­ти­на сяк-так зро­зумі­ла: спи­ски по­го­джу­ю­ться й на­віть обмі­ни тра­пля­ю­ться, а от із ци­віль­ни­ми бран­ця­ми все зна­чно гір­ше. Скіль­ки їх те­пер «на по­два­лах» у са­мо­про­го­ло­ше­них «ре­спу­блі­ках», у ро­сій­ських бу­це­гар­нях. І ко­го з ме­шкан­ців Криму чи укра­їн­ських за­ро­бі­тчан у Мо­скві зви­ну­ва­тять зав­тра в те­ро­ри­змі й екс­тре­мі­змі, скіль­ки ме­шкан­ців оку­по­ва­но­го Дон­ба­су мо­жуть зни­кну­ти, як це ста­ло­ся з по­за­шта­тним ко­ре­спон­ден­том Ти­жня Ста­ні­сла­вом Ва­сі­ним. Скіль­ки «сту­ка­чів» у До­не­цьку, Лу­ган­ську, Сім­фе­ро­по­лі пря­мо за­раз си­дять і пи­шуть до­но­си на сво­їх су­сі­дів, яких пі­до­зрю­ють у сим­па­тії до Укра­ї­ни? Впев­не­ний, що чи­ма­ло. Се­па­ра­тист­ські за­ко­ло­ти 2014-го чи­ни­ли­ся на хви­лі ра­дян­ської но­сталь­гії. Ляль­ко­во­дам тих за­ко­ло­тів не вда­ло­ся, що­прав­да, по­вер­ну­ти сво­їм пі­до­пі­чним де­ше­ву ков­ба­су, мо­ро­зи­во, го­ріл­ку й то­таль­ну зайня­тість, однак від­ро­ди­ти шпи­гу­но­ма­нію — це за­про­сто. Чо­го вар­та ли­ше по­вер­не­на зі ста­лін­ських ча­сів абре­ві­а­ту­ра МГБ — це бо не просто три ве­се­лі лі­те­ри, стру­кту­рі з та­кою на­звою апрі­о­рі мо­жна ка­ту­ва­ти, за­три­му­ва­ти без зай­вих це­ре­мо­ній і ви­су­ва­ти бу­дья­кі зви­ну­ва­че­н­ня.

По­мі­тною є спра­ва Іго­ря Ко­злов­сько­го: до­не­цько­го на­у­ков­ця зви­ну­ва­ти­ли в збе­рі­ган­ні зброї, хо­ча оче­ви­дно, що під­ста­вою для аре­шту бу­ла про­укра­їн­ська по­зи­ція вче­но­го. І, що по­ка­зо­во, вно­си­ти йо­го в спи­ски на обмін бо­йо­ви­ки не зби­ра­ли­ся, бо, мов­ляв, про ви­да­чу Ки­є­ву ме­шкан­ця До­не­цька й мо­ви бу­ти не мо­же. А скіль­ки та­ких лю­дей із менш ві­до­ми­ми прі­зви­ща­ми ви­зна­ні «гро­ма­дя­на­ми ДНР», по­не­ві­ря­ю­ться в за­стін­ках МГБ без жо­дно­го на­ра­зі шан­су бу­ти звіль­не­ни­ми? Го­ді го­во­ри­ти про кримських татар та укра­їн­ців, утри­му­ва­них у Ро­сії — за остан­ній рік не ста­ло­ся жо­дно­го обмі­ну з РФ, що вка­зує ли­ше на одне: ті, хто ни­ні за­а­ре­што­ва­ний за вій­ну на бо­ці бо­йо­ви­ків і се­па­ра­тизм, Мо­скву не хви­лю­ють, її ма­ло ці­ка­вить до­ля окре­мих гро­ма­дян, во­ни й спец­при­зна­чен­ців сво­їх ви­зво­ля­ли без ве­ли­ко­го ен­ту­зі­а­зму, а «ге­рои рус­ской ве­сны» й по­го­тів не­по­трі­бні.

В укра­їн­сько­му су­спіль­стві став­ле­н­ня до по­ло­не­них до­во­лі не­про­сте. Ми вже про­йшли шлях від за­хва­ту ко­жним бран­цем, що по­тер­пав у во­ро­жій не­во­лі, до пі­до­зри й не­до­ві­ри, спри­чи­не­них по­ве­дін­кою На­дії Сав­чен­ко. Дя­ку­ва­ти Бо­го­ві, ми да­ле­кі від ра­дян­ської па­ра­ної про те, що ко­жен, хто жи­вим по­тра­пив до рук во­ро­га, є зра­дни­ком чи бо­дай сум­нів- ним еле­мен­том, але й ве­ли­кої со­лі­дар­но­сті у спра­ві звіль­не­н­ня по­ло­не­них не спо­сте­рі­га­є­ться. Жур­на­лі­сти при­вер­та­ють ува­гу до справ Ро­ма­на Су­щен­ка та Ста­ні­сла­ва Ва­сі­на, ми­сте­цька ту­сов­ка на­ма­га­є­ться не за­бу­ва­ти спра­ви Коль­чен­ка та Сен­цо­ва. Остан­ні сер­йо­зні ви­мо­ги пришвидшити звіль­не­н­ня всіх на­ших бран­ців лунали під час бло­ка­ди тор­гів­лі з окупованими територіями. Від­то­ді суспільна актив­ність у цих пи­та­н­нях по­мі­тно зменшилась. І це при­кро, бо в біль­шо­сті справ від­су­тність ти­ску гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства при­зво­дить до без­ді­яль­но­сті вла­ди.

Ча­сом зда­є­ться, що всі ці обмі­ни, ви­ку­пи (та­ка пра­кти­ка бу­ла, за­пе­ре­чу­ва­ти це без­глу­здо) — про­вал у якісь дав­но ми­ну­лі епо­хи, ко­ли укра­їн­ці по­стій­но, ко­ли си­лою, а ко­ли й під­ку­пом, ви­зво­ля­ли сво­їх по­бра­ти­мів із ту­ре­цької не­во­лі, ку­ди ті по­тра­пля­ли як ясир — вій­сько­ва здо­бич. Але й шля­хів, окрім ві­до­мих іще із се­ре­дніх ві­ків, не­ба­га­то. Го­во­ри­ти з лю­дьми, що пе­ре­бу­ва­ють за ме­жа­ми ко­ор­ди­нат будь-яко­го пра­ва й пле­ка­ють ста­лін­ські по­ряд­ки, про гу­ма­нізм і гі­дне по­во­дже­н­ня з по­ло­не­ни­ми не ви­па­дає. По­ві­ри­ти, що на цей про­цес якось схо­че впли­ну­ти Ро­сія зі сво­їм одві­чним «их там нет», теж до­во­лі скла­дно. І в цьо­му ще одна пе­ре­ва­га во­ро­га у ве­ден­ні гі­бри­дної вій­ни: жо­дних зо­бов’язань, тор­гу­є­мо­ся до­схо­чу й у нас зав­жди є стра­те­гі­чний за­пас «яси­ру», щоб ма­ти до­да­тко­вий ва­жіль впли­ву на офі­цій­ний Ки­їв.

Мо­жли­во, якась ефе­ктив­ні­ша пра­кти­ка ви­зво­ле­н­ня в’язнів пе­ред­ба­че­на но­вою стра­те­гі­єю що­до оку­по­ва­них те­ри­то­рій, яку анон­су­вав се­кре­тар РНБО Оле­ксандр Тур­чи­нов. Мо­жли­во, ви­хід із фор­ма­ту АТО при­швид­шить про­цес і зму­сить лі­де­рів се­па­ра­ти­стів іти на біль­ші по­сту­пки в цьо­му пи­тан­ні. На­ра­зі це не­ві­до­мо, адже від­по­від­ний за­ко­но­про­ект іще тіль­ки до­пра­цьо­ву­є­ться. Ста­ном на сьо­го­дні не за­ли­ша­є­ться ін­шо­го ме­то­ду, окрім ін­фор­ма­цій­них і гро­мад­ських кам­па­ній, на між­на­ро­дно­му рів­ні зокре­ма. Плюс зав­да­н­ня, про яке не так вже й ча­сто го­во­рять: ре­а­бі­лі­та­ція та під­трим­ка тих, хто по­вер­нув­ся з полону, пе­ре­вір­ка (там, де для цьо­го є під­ста­ви і не­об­хі­дність), бо тіль­ки то­ді ми ма­є­мо пра­во го­во­ри­ти про те, що не ки­да­є­мо сво­їх на вій­ні.

ОСТАН­НІ СЕР­ЙО­ЗНІ ВИ­МО­ГИ ПРИШВИДШИТИ ЗВІЛЬ­НЕ­Н­НЯ ВСІХ НА­ШИХ БРАН­ЦІВ ЛУНАЛИ ПІД ЧАС БЛО­КА­ДИ ТОР­ГІВ­ЛІ З ОКУПОВАНИМИ ТЕРИТОРІЯМИ. ВІД­ТО­ДІ СУСПІЛЬНА АКТИВ­НІСТЬ У ЦИХ ПИ­ТА­Н­НЯХ ПО­МІ­ТНО ЗМЕНШИЛАСЬ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.