Єли­за­ве­та Гончарова про мов­ні кво­ти

Єли­за­ве­та Гончарова, Ба­хмут

Ukrainskiy Tyzhden - - 3MICT -

Те­ле­ба­че­н­ня та ра­діо я остан­нім ча­сом ви­ко­ри­сто­вую з ду­же пра­гма­ти­чною ме­тою: щоб фо­ном чу­ти пра­виль­ну укра­їн­ську мо­ву. На де­яких ка­на­лах це вда­є­ться ро­би­ти май­же ці­ло­до­бо­во — українська вхо­дить у мій мо­зок із рі­зни­ми ін­то­на­ці­я­ми, «фір­мо­ви­ми» слів­ця­ми, фра­зе­о­ло­гі­зма­ми. Ви­знаю, та­ке зба­га­че­н­ня слов­ни­ко­во­го за­па­су діє ми­мо­во­лі, швид­ше на ав­то­ма­ти­чно­му рів­ні: ді­зна­ва­ти­ся но­ви­ни або ди­ви­ти­ся філь­ми все-та­ки зру­чні­ше в ін­тер­не­ті. Але фон до­по­ма­гає на­ла­шту­ва­ти­ся на по­трі­бну хви­лю, осо­бли­во якщо в ре­аль­но­му сві­ті ото­че­н­ня пе­ре­ва­жно ро­сій­сько­мов­не. Плюс книж­ки та ін­тер­нет-пре­са зде­біль­шо­го укра­їн­ською. Не­що­дав­но з по­ди­вом по­мі­ти­ла, за­ну­рю­ю­чись в сон, що урив­ки ду­мок про ми­ну­лий день ми­го­тять теж укра­їн­ською. «Ні­чо­го со­бі! Моя під­сві­до­мість уже змі­ни­ла­ся, по­ра й са­мій ста­ва­ти сві­до­мою», — по­ду­ма­ла я й за­сну­ла зі ща­сли­вою усмі­шкою. По­ча­сти то­му я его­їсти­чно за жорс­тке кво­ту­ва­н­ня укра­ї­но­мов­но­го кон­тен­ту в будь-яко­му се­гмен­ті ЗМІ. Що­би все — від про­гно­зу погоди до сер­йо­зної ана­лі­ти­ки — по­да­ва­ло­ся ви­ня­тко­во дер­жав­ною мо­вою. А в ре­шті від­со­тках, якщо ко­мусь по­трі­бно, мо­жна ди­ви­ти­ся ро­сій­ською філь­ми Ель­да­ра Ря­за­но­ва чи Ан­дрєя Тар­ков­ско­го, на­при­клад. Але зі суб­ти­тра­ми, зви­чай­но. Чи смі­я­ти­ся (якщо ко­мусь це смі­шно) з «Квар­та­лу 95», який ке­рів­ник «1+1 ме­діа» чо­мусь, від­по­від­а­ю­чи на запитання жур­на­лі­стів, від­ніс до тих, хто не му­сить пе­ре­хо­ди­ти на дер­жав­ну мо­ву. А все ін­ше, будь ла­ска, укра­їн­ською! Так ме­ні бу­де на­ба­га­то лег­ше за­бу­ти, що в ди­пло­мі в ме­не на­пи­са­но «ро­сій­ський фі­ло­лог» і ще чо­ти­ри ро­ки то­му укра­їн­ською без пра­кти­ки більш-менш зв’язно я мо­гла на­пи­са­ти хі­ба що своє ім’я. І те з по­мил­кою, то­му що так ко­лись йо­го пе­ре­кла­ла укра­їн­ською ще гра­мо­тні­ша па­спор­тис­тка.

А якщо сер­йо­зно, ні­яко­го по­ру­ше­н­ня прав лю­ди­ни, про що ча­сто до­во­ди­ться чу­ти сто­сов­но мов­ної те­ми, у ба­жан­ні на­пов­ни­ти ефі­ри й га­зе­тні сторінки укра­їн­ською не­має. Дер­жа­ва зо­бов’яза­на сто­я­ти на сто­ро­жі сво­їх ін­те­ре­сів. А ін­фор­ма­цій­ний про­стір рідною мо­вою — це один із фун­да­мен­таль­них ін­те­ре­сів, зокре­ма й у сфе­рі га­ран­ту­ва­н­ня без­пе­ки. Як не крути, а козир «по­ря­тун­ку ро­сій­сько­мов­них» із рук збожеволілих су­сі­дів тре­ба від­би­ра­ти. Ска­жі­мо, кво­ту­ва­н­ням у пу­блі­чно­му про­сто­рі. Ні­хто ж не на­ма­га­є­ться пе­ре­ві­ря­ти, якою мо­вою ти зі­зна­є­шся в ко­хан­ні чи сва­ри­шся із су­сі­да­ми — це я на ви­па­док, якщо ме­ні за­ки­да­ти­муть «я ду­маю на рус­ском!». Ду­май, як то­бі зви­чно, але є та­кі про­фе­сії, де зна­н­ня дер­жав­ної мо­ви — обов’язок: держ­слу­жбов­ці, пра­ців­ни­ки сфе­ри по­слуг або, на­при­клад, жур­на­лі­сти. Чи лег­ко зна­йти їх у до­ста­тній кіль­ко­сті? Ко­ли спо­сте­рі­гаю за де­яки­ми цен­траль­ни­ми ка­на­ла­ми, то скла­да­є­ться вра­же­н­ня, що пра­кти­чно не­мо­жли­во: мо­ло­ді, тіль­ки-но зі сто­ли­чних уні­вер­си­тет­ських ау­ди­то­рій (на­пев­но, ко­лись зда­ли ЗНО з укра­їн­ської на ви­со­кі ба­ли), прин­ци­по­во ве­дуть свої про­гра­ми ро­сій­ською. За­пи­тую сар­ка­сти­чно: мо­же, їм вар­то пе­ре­йма­ти до­свід у на­по­ле­гли­ві­ших ко­лег з обла­стей? На­при­клад, До­не­цької? Бо там вже зро­зумі­ли, що пи­та­н­ня мо­ви ін­ко­ли по­чи­на­є­ться з де­ма­го­гії, а про­дов­жу­є­ться — з тан­ка­ми.

«Я за укра­ї­но­мов­не ТБ. У дер­жа­ві Укра­ї­на дер­жав­на мо­ва — українська, хто не вміє роз­мов­ля­ти, са­ме час вчи­ти­ся: кур­сів пов­но, а зміст усі ро­зу­мі­ють. Я прин­ци­по­во пе­ре­йшла на укра­їн­ську у 2014 ро­ці. За­пи­таю, чи ме­не ро­зу­міє лю­ди­на, ще жо­дно­го ра­зу ме­ні не ска­за­ли, що не ро­зу­мі­ють», — роз­мір­ко­вує На­та­ля По­ко­лен­ко, жур­на­ліст ре­гіо­наль­но­го ка­на­лу «ДОТБ» з Ко­стян­ти­нів­ки.

Не­що­дав­но на одно­му те­ле­ка­на­лі на­тра­пи­ла на чу­до­вий муль­тфільм, зня­тий на Ки­їв­на­у­кфіль­мі в 1980 ро­ці, — «Ка­пі­то­шка». Він був озву­че­ний укра­їн­ською і ро­сій­ською, але ра­дян­ські ді­ти, зокре­ма укра­їн­ські, ба­чи­ли зде­біль­шо­го ро­сій­сько­мов­ний ва­рі­ант. Я до­сі пам’ятаю свій по­див, ко­ли впер­ше по­чу­ла пі­сень­ку укра­їн­ською, зро­зу­мів­ши, що улю­бле­ний Ка­пі­то­шка — теж укра­ї­нець. А дру­гу се­рію вза­га­лі зня­ли тіль­ки ро­сій­ською. А так шко­да: ку­ди яскра­ві­ший вовк — Бо­г­дан Бе­нюк, який роз­мов­ляє укра­їн­ською! Са­мі ро­зу­мі­є­те, що ко­ли­ско­ві, пер­ші каз­ки, улю­бле­ні муль­тфіль­ми — це те, із чо­го фор­му­є­ться іден­ти­фі­ка­ція лю­ди­ни. То­му «Ка­пі­то­шки» мо­жуть бу­ти хоч ме­кси­кан­ські, хоч ескі­мо­ські, але спів­а­ти пі­сень­ки для ма­лю­ків із Лу­цька або Ба­хму­та во­ни по­вин­ні все-та­ки укра­їн­ською. Хо­ча, зви­чай­но, кра­ще, щоб уні­каль­но­го укра­їн­сько­го які­сно­го про­ду­кту ста­ва­ло все біль­ше. А якщо не оці­нять, прин­ци­по­во не будуть ди­ви­ти­ся, слу­ха­ти, чи­та­ти, ко­ли про­по­ну­ва­ти біль­ше від­со­тків на­ціо­наль­но­го про­ду­кту? По­бу­вав­ши на кон­цер­ті «Оке­а­ну Ель­зи» в про­він­цій­но­му лу­ган­сько­му мі­сте­чку Ли­си­чанськ, з усі­єю від­по­від­аль­ні­стю за­яв­ляю: ще як будуть! Очі­ку­ва­ти пів­то­ри го­ди­ни під зли­вою та бли­скав­ка­ми, доби­ра­ти­ся че­рез блок­по­сти із від­да­ле­них міст і сіл Дон­ба­су, тіль­ки щоб ра­зом укра­їн­ською за­спі­ва­ти «Ко­ли на­ста­не день, за­кін­чи­ться вій­на»... І, зви­чай­но, за­пев­ни­ти одне одно­го: «Я не здам­ся без бою!». То­му не тре­ба спе­ре­ча­ти­ся (не­ва­жли­во, якою мо­вою), слід просто й да­лі які­сно пи­са­ти, зні­ма­ти, тво­ри­ти, про­по­ну­ва­ти. І, най­імо­вір­ні­ше, одно­го ра­зу ми просто зди­ву­є­мо­ся, як не по­мі­ти­ли: жо­дні кво­ти нам уже й не по­трі­бні...

ІН­ФОР­МА­ЦІЙ­НИЙ ПРО­СТІР РІДНОЮ МО­ВОЮ — ЦЕ ОДИН ІЗ ФУН­ДА­МЕН­ТАЛЬ­НИХ ІН­ТЕ­РЕ­СІВ, ЗОКРЕ­МА Й У СФЕ­РІ ГА­РАН­ТУ­ВА­Н­НЯ БЕЗ­ПЕ­КИ. ЯК НЕ КРУТИ, А КОЗИР «ПО­РЯ­ТУН­КУ РО­СІЙ­СЬКО­МОВ­НИХ» ІЗ РУК ЗБОЖЕВОЛІЛИХ СУ­СІ­ДІВ ТРЕ­БА ВІД­БИ­РА­ТИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.