Юрій Ма­ка­ров про без­віз

Ukrainskiy Tyzhden - - 3MICT - Юрій Ма­ка­ров

Ну хтось за­ли­шив­ся все одно не­за­до­во­ле­ний. Є та­кі лю­ди, є. Від ме­не не до­че­ка­є­те­ся. Без­віз — це пе­ре­мо­га, дов­го­о­чі­ку­ва­на, але від цьо­гоц не менш бли­ску­ча. Так, я хо­тів би зна­чно біль­шо­го по­сту­пу все­ре­ди­ні к кра­ї­ни. На­ша дипломатія, то­чні­ше наш го­лов­ний ди­пло­мат, ще то­чні­ше — наш най­го­лов­ні­ший ди­пло­мат, на на­ба­га­то успі­шні­ша на зов­ні­шньо­по­лі­ти­чній ді­лян­ці, ніж на фрон­ті вну­трі­шніх ре­форм, але змі­на пар ра­ди­гми щось та­ки ва­жить у сим­во­ліч лі­чно­му пла­ні. Са­ме в сим­во­лі­чно­му, бо це змі­нює си­сте­му ко­ор­ди­нат, а от­же, міз­ки. Ціл­ком по­го­джу­ю­ся з пре­зи­ден­том, що ми в та­кий спо­сіб пор­ва­ли з ра­дян­ським минулим. Ме­ні дав­но вже не­ці­ка­во сте­жи­ти за ро­сій­ськи­ми по­ді­я­ми, я ро­блю це рад­ше за слу­жбо­вою не­об­хі­дні­стю і що­ра­зу — ні, не обу­рю­ю­ся, а рад­ше — ди­ву­ю­ся й ги­дую. Ось ми­ну­ло­го по­не­діл­ка в цен­трі Мо­скви зі­ткну­ли­ся два трен­ди: де­мон­стра­ція про­те­сту про­ти чи то Пу­ті­на, чи то Мє­двє­дє­ва, чи то руй­ну­ва­н­ня хру­що­вок, чи то аб­стра­ктної ко­ру­пції. Де­мон­стра­ція не ска­за­ти б, що чи­слен­на, як на 15-міль­йон­не мі­сто. І фе­сти­валь ре­кон­стру­кто­рів, се­ред яких най­по­пу­ляр­ні­шим ма­ска­ра­дним ко­стю­мом бу­ли одно­строї ен­ка­ве- ди­стів. І ці два по­то­ки лю­дей не кон­флі­кту­ва­ли, не спе­ре­ча­ли­ся, не бу­ло ні­яких зі­ткнень, якщо не вра­хо­ву­ва­ти су­ти­чок із по­лі­ці­єю. При­чо­му се­ред мо­сков­ських омо­нів­ців пиль­ні бло­ге­ри впі­зна­ли одну го­ри­лу, яка ко­ман­ду­ва­ла на­шим «Бер­ку­том» під час по­би­т­тя на Єв­ро­май­да­ні 30 ли­сто­па­да 2013-го: ви­яв­ля­є­ться, він утік і ось зна­йшов со­бі за­сто­су­ва­н­ня. Ні, про­шу за­ми­сли­ти­ся: в кра­ї­ні ГУЛАГУ, де все про по­дви­ги НКВД ві­до­мо з кін­ця 80-х ро­ків ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя, де не­має ро­ди­ни, якої не тор­кнув­ся б Ве­ли­кий те­рор, є ті, хто ра­до асо­ці­ює се­бе з ка­та­ми, а в ре­шти на­се­ле­н­ня це не ви­кли­кає жо­дних емо­цій. Ось чо­му нам не­об­хі­дні, з одно­го бо­ку, на пів­ні­чно­му схо­ді за­бо­ро­на «Вкон­та­кте», ві­зи, сті­на й рів із кро­ко­ди­ла­ми, а з дру­го­го — віль­ний рух.

То­му я й ка­жу: сим­во­лі­чна. Ста­ном на ра­нок се­ре­ди кор­дон з ЄС пе­ре­тну­ли за біо­ме­три­чни­ми па­спор­та­ми аж 4478 укра­їн­ців. Це на хви­лі ажі­о­та­жу, лю­ди че­ка­ли, го­ту­ва­ли­ся, ра­ху­ва­ли хви­ли­ни... 4478. Мен­ше ніж 0,01% на­се­ле­н­ня. Ін­ши­ми сло­ва­ми, не для ко­жно­го з нас це ре­во­лю­ція. І зно­ву-та­ки це ще не но­вий Шен­ген, не відкритий світ, ко­ли ти мо­жеш бу­ти гро­ма­дя­ни­ном Ні­меч­чи­ни, а жи­ти в Іспа­нії, ма­ти бол­гар­ський па­спорт, а пра­цю­ва­ти в Лон­до­ні та Сі­днеї (кон­кре­тні при­кла­ди мо­їх близь­ких ро­ди­чів). Зре­штою, ті з на­ших спів­ві­тчи­зни­ків, які справ­ді хо­ті­ли в Єв­ро­пу, вже дав­но роз­по­ро­ше­ні по ній тон­ким ша­ром від Поль­щі до Пор­ту­га­лії. Ні, це са­ме сво­бо­да в чи­сто­му ви­гля­ді: за­хо­тів, зі­брав на­плі­чник і ви­ру­шив пов­ти­ка­ти на Бер­лін. Або на Бу­ха­рест. Просто так. За­раз на це на­віть не по­трі­бні ша­ле­ні гро­ші: є Blablacar, хо­сте­ли й сен­дві­чі. Аби бу­ло ба­жа­н­ня.

А ще, по­до­ба­є­ться нам це чи ні, без­віз, як і асоційоване членство в ЄС, — це пра­кти­чний ін­стру­мент утримання вну­трі­шніх укра­їн­ських про­це­сів під кон­тро­лем мі­жна­ро­дної бюрократії, а це найкращий стимул бо­дай до якихось позитивних пе­ре­тво­рень. Так зва­ний План дій що­до лі­бе­ра­лі­за­ції ЄС ві­зо­во­го ре­жи­му для Укра­ї­ни ( VLAP) бу­ло за­пу­ще­но ще 2010 ро­ку, і пре­зи­дент Яну­ко­вич хва­лив­ся в Брюс­се­лі, що ви­ко­нає йо­го ви­мо­ги в пер­шо­му пів­річ­чі 2011-го. Ні, у Єв­ро­пі так не ро­би­ться: при­скі­пли­ві ко­мі­са­ри їзди­ли в Укра­ї­ну як на ро­бо­ту, вла­сне, це й бу­ло їхньою ро­бо­тою, і пе­ре­ві­ря­ли ви­ко­на­н­ня всіх ви­су­ну­тих Єв­ро­со­ю­зом 144-х ну­дних умов: від ін­те­гро­ва­но­го управ­лі­н­ня кор­до­на­ми (це якраз ціл­ком зро­зумі­ло) і за­по­бі­га­н­ня тор­гів­лі лю­дьми, ор­га­ні­зо­ва­ній зло­чин­но­сті (теж зро­зумі­ло) до до­три­ма­н­ня прав гро­ма­дян вклю­чно із за­хи­стом мен­шин (са­ме так, і те­пер на­ші ро­ми або на­ші геї — за­галь­но­єв­ро­пей­ське пи­та­н­ня!), еко­но­мі­чни­ми сво­бо­да­ми й, уяві­мо со­бі, ре­фор­мою су­спіль­но­го мов­ле­н­ня.

Хтось ве­ре­ду­ва­ти­ме, що це втру­ча­н­ня в на­ші вну­трі­шні спра­ви, але ЄС — це са­ме спіль­но­та кра­їн, які сві­до­мо де­ле­гу­ва­ли ча­сти­ну сво­го су­ве­ре­ні­те­ту, здо­бу­то­го до­ро­гою ці­ною, над­дер­жав­ним стру­кту­рам. Хо­че­те в Єв­ро­пу — їж­те, і ні­чо­го по­га­но­го в цьо­му не­ма при­найм­ні на ни­ні­шньо­му ета­пі. Я вже пи­сав і по­вто­рю­ва­ти­му, що єв­ро­пей­ська бю­ро­кра­тія — ні­як не ві­нець тво­рі­н­ня, а опе­ра­тив­ність, і го­лов­не, осми­сле­ність за­хо­дів брюс­сель­ських ін­сти­ту­тів по­де­ку­ди на­га­дує не­до­брої пам’яті ра­дян­ські мі­ні­стер­ства. Але на цьо­му ета­пі ми ма­є­мо пра­кти­чно са­мі ли­ше пе­ре­ва­ги без тих ви­трат у ви­гля­ді ін­тер­на­ціо­наль­ної ту­по­сті, які, зокре­ма, спро­во­ку­ва­ли ча­сти­ну бри­тан­ців про­го­ло­су­ва­ти за «роз­лу­че­н­ня».

До­ки ми ін­те­гро­ва­ні в єв­ро­пей­ські про­це­си (без­віз, асо­ці­а­ція, зо­на віль­ної тор­гів­лі, гі­по­те­ти­чне НАТО), на­ші пар­тне­ри пер­ма­нен­тно ви­ко­ну­ва­ти­муть фун­кції ча­рів­но­го пен­де­ля. Без ньо­го най­мен­ші ре­фор­ми за­галь­му­ють і по­кри­ю­ться пи­лом. Із ним ми ще ма­є­мо шанс. Май­же при­мар­ний, але шанс. Ла­ска­во про­си­мо до Єв­ро­пи!

БЕЗ­ВІЗ, ЯК І АСОЦІЙОВАНЕ ЧЛЕНСТВО В ЄС, — ЦЕ ІН­СТРУ­МЕНТ УТРИМАННЯ ВНУ­ТРІ­ШНІХ УКРА­ЇН­СЬКИХ ПРО­ЦЕ­СІВ ПІД КОН­ТРО­ЛЕМ МІ­ЖНА­РО­ДНОЇ БЮРОКРАТІЇ, А ЦЕ НАЙКРАЩИЙ СТИМУЛ БО­ДАЙ ДО ЯКИХОСЬ ПОЗИТИВНИХ ПЕ­РЕ­ТВО­РЕНЬ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.