Зе­мель­не пи­та­н­ня: ку­ди пі­де­мо?

До­слі­дже­н­ня Лю­бо­ми­ра Ша­ва­лю­ка

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМІСТ - Лю­бо­мир Ша­ва­люк

Так бу­ло з дав­ніх-да­вен. Спо­ча­тку сі­я­ли, а че­рез кіль­ка мі­ся­ців зби­ра­ли вро­жай. Рік за ро­ком, по­ко­лі­н­ня за по­ко­лі­н­ням, сто­лі­т­тя за сто­лі­т­тям. Спли­вав час, змі­ню­ва­ли­ся пра­ви­те­лі, со­ці­аль­ний устрій, кор­до­ни дер­жав, яким на­ле­жа­ли укра­їн­ські зéм­лі, а цей, один із основ­них, прин­цип жи­т­тя на­ших пред­ків за­ли­шав­ся без змін.

Укра­їн­ська земля не тіль­ки го­ду­ва­ла, одя­га­ла та за­без­пе­чу­ва­ла бу­ді­вель­ни­ми ма­те­рі­а­ла­ми, а да­ва­ла зна­чно біль­ше. Тим, хто пра­цю­вав на ній не по­кла­да­ю­чи рук, ство­рю­ва­ла до­ста­ток. Тих, хто на ній ви­ро­став, на­ді­ля­ла від­чу­т­тям пре­кра­сно­го. Твор­чих лю­дей обда­ро­ву­ва­ла на­тхне­н­ням, то­му в укра­їн­сько­му ми­сте­цтві чер­во­ною ни­ткою про­хо­дить мо­тив зем­лі та вдя­чно­сті їй. На­ро­дна твор­чість, зви­чаї та обря­ди, уклад жи­т­тя вка­зу­ють на ті­сний зв’язок укра­їн­ців із зем­лею, який ми про­не­сли крізь ві­ки від до­хри­сти­ян­ських ві­ру­вань до зи­мів­ни­ків у ко­за­цьку до­бу й ма­со­вої да­чної куль­ту­ри ра­дян­ських ча­сів і сьо­го­де­н­ня.

Оцей ті­сний зв’язок ро­бив мо­дель жи­т­тя на зем­лі й із зем­лі над­зви­чай­но при­ва­бли­вою для міль­йо­нів укра­їн­ців крізь ві­ки. То­му пи­та­н­ня зе­мель­них від­но­син зав­жди бу­ли акту­аль­ні для всьо­го су­спіль­ства, а будь-які ре­фор­ми в цьо­му на­пря­мі ма­ли все­на­ро­дний ре­зо­нанс. І змін бу­ло чи­ма­ло: за остан­ні кіль­ка­сот ро­ків укра­їн­ські зем­лі ре­гу­ляр­но пе­ре­хо­ди­ли з рук у ру­ки, й що­ра­зу це су­про­во­джу­ва­ло­ся більш чи менш мас­шта­бною зе­мель­ною ре­фор­мою, а іно­ді кіль­ко­ма. Істо­рія України — це пев­ною мі­рою істо­рія зе­мель­них ре­форм та су­спіль­них ре­а­кцій на них.

Тра­ге­дія в то­му, що в жорс­ткій кон­ку­рен­тній бо­роть­бі за укра­їн­ські зем­лі са­мі укра­їн­ці пе­ре­ма­га­ли ду­же рід­ко й не­на­дов­го. І то­му не ма­ли мо­жли­во­сті ор­га­ні­зу­ва­ти го­спо­да­рю­ва­н­ня на «Пра­ця — ба­тько й актив­ний прин­цип ба­гат­ства, а земля — йо­го ма­ти» Сер Ві­льям Пет­ті «Тра­ктат про по­да­тки і збо­ри», 1662

«Ідеш, і слу­ха­єш, і чу­єш рі­дну зем­лю, що го­дує те­бе не тіль­ки хлі­бом і ме­дом, а й дум­ка­ми, пі­сня­ми і зви­ча­я­ми…» Оле­ксандр Дов­жен­ко «Земля», 1930–1952 зем­лі так, щоб це бу­ло най­ви­гі­дні­ше для на­ро­ду. Май­же всі зе­мель­ні ре­фор­ми, про­ве­де­ні чу­жо­зем­ни­ми пра­ви­те­ля­ми, не вра­хо­ву­ва­ли ін­те­ре­сів са­мих укра­їн­ців. Апо­ге­єм був Ра­дян­ський Со­юз. Змі­ни в сіль­сько­му го­спо­дар­стві та си­сте­мі зе­мель­них від­но­син, за­про­ва­дже­ні при со­вє­тах, ма­ли руй­нів­ні на­слід­ки не тіль­ки в ма­те­рі­аль­но­му ви­мі­рі, змен­шив­ши про­ду­ктив­ність агро­ви­ро­бни­цтва й по­зна­чив­шись на рів­ні до­бро­бу­ту тих, хто пра­цює на зем­лі. Во­ни тор­кну­ли­ся ду­хов­но­го й мен­таль­но­го рів­нів, зав­дав­ши шко­ди си­сте­мам цін­но­стей та ми­сле­н­ня ці­лих верств і по­ко­лінь на­се­ле­н­ня. До ра­дян­сько­го пе­рі­о­ду сіль­ське го­спо­дар­ство України бу­ло кві­ту­чим са­дом, який зру­ба­ли й за­сі­я­ли не­зро­зумі­ло чим. «Уро­жай» із цьо­го по­ля ми зби­ра­є­мо до­ни­ні…

Че­рез май­же 26 ро­ків пі­сля здо­бу­т­тя Укра­ї­ною не­за­ле­жно­сті з’явив­ся шанс пе­ре­о­сми­сли­ти си­сте­ми зе­мель­них та аграр­них від­но­син, які ми отри­ма­ли у спа­док від Со­ю­зу та які бу­ли за­кон­сер­во­ва­ні на пе­рі­од до­зрі­ва­н­ня на­ції. Си­ту­а­ція спри­я­тли­ва: кра­ї­на має обра­ну на­ро­дом вла­ду, укра­їн­ську при­найм­ні за мі­сцем на­ро­дже­н­ня, не­ба­че­ний до­сі су­ве­ре­ні­тет (так, до аб­со­лю­ту да­ле­ко, бо ми за­ле­жні фі­нан­со­во й во­ю­є­мо про­ти за­ле­жно­сті гео­по­лі­ти­чної, але все пі­зна­є­ться в по­рів­нян­ні) та ба­жа­н­ня змі­ню­ва­ти­ся, хоч і не­ве­ли­ке. До то­го ж на сьо­го­дні вже на­ко­пи­чи­ла­ся кри­ти­чна ма­са оче­ви­дних не­до­лі­ків ни­ні­шньої си­сте­ми. То­му ана­лі­ти­ки схо­дя­ться на то­му, що по­трі­бно щось змі­ню­ва­ти, іна­кше від зем­лі не отри­ма­ти то­го, що во­на мо­же да­ти. Зе­мель­на ре­фор­ма на часі й по­трі­бна Укра­ї­ні.

У та­ких умо­вах са­ме час за­ми­сли­ти­ся: що по­трі­бно зро­би­ти, як про­ве­сти аграр­ну ре­фор­му, зок ре­ма зе­мель­ну, щоб ма­кси­маль­но роз­кри­ти по­тен­ці­ал зем­лі з най­біль­шою ви­го­дою для про­стих укра­їн­ців, щоб за­кла­сти фун­да­мент

Не­ре­а­лі­зо­ва­ний по­тен­ці­ал Ма­ю­чи ро­дю­чі ґрун­ти та спри­я­тли­вий клі­мат, Укра­ї­на да­ле­ка від то­го, щоб пов­ні­стю ре­а­лі­зу­ва­ти свій по­тен­ці­ал у сіль­сько­му го­спо­дар­стві. По­рів­ня­н­ня з ін­ши­ми кра­ї­на­ми по­ка­зує, що ми мо­же­мо збіль­ши­ти в ра­зи як до­да­ну вар­тість у га­лу­зі, так і кіль­кість про­ду­ктив­них ро­бо­чих місць у ній. Але для цьо­го по­трі­бно ство­ри­ти від­по­від­ні умо­ви для стрім­ко­го роз­ви­тку сіль­сько­го го­спо­дар­ства України на де­ся­ти­лі­т­тя впе­ред та на­дов­го зня­ти це пи­та­н­ня з по­ряд­ку ден­но­го кра­ї­ни, і без то­го пе­ре­ван­та­же­но­го де­ся­тка­ми про­блем не мен­шо­го мас­шта­бу? У цьо­му до­слі­джен­ні зро­би­мо спро­бу від­по­ві­сти на це за­пи­та­н­ня.

Фі­ло­со­фи іно­ді ка­жуть, що пра­виль­но по­став­ле­не за­пи­та­н­ня на­по­ло­ви­ну розв’язує за­да­чу, бо дає ключ до розв’яз­ку. Щоб зро­зу­мі­ти, яка зе­мель­на ре­фор­ма нам по­трі­бна, слід пе­ред­усім ви­зна­чи­ти­ся, чо­го ми хо­че­мо від сіль­сько­го го­спо­дар­ства. І які зав­да­н­ня во­но має ви­ко­ну­ва­ти пі­сля за­вер­ше­н­ня ре­фор­ми. Зро­зумі­ло, що під­хід «за все хо­ро­ше, про­ти всьо­го по­га­но­го» ні­ко­го не вла­што­вує. По­трі­бні де­та­лі. На них мо­жна по­бу­ду­ва­ти ар­гу­мен­та­цію за ту чи ту кон­фі­гу­ра­цію зе­мель­ної ре­фор­ми.

Зав­да­н­ня, які кра­ї­на по­вин­на ста­ви­ти пе­ред агро­ви­роб ни­цтвом на пер­спе­кти­ву, мо­жна умов­но по­ді­ли­ти на еко­но­мі­чні та не­еко­но­мі­чні. Пер­ші більш ося­жні та кон­кре­тні, бо еко­но­мі­ка має спра­ву з ма­те­рі­аль­ним. Їхня ло­гі­ка про­ста: в України є по­ту­жний ре­сурс — земля, він по­ви­нен

при­но­си­ти укра­їн­цям ко­ристь, пе­ред­усім гро­ші, оскіль­ки йде­ться про еко­но­мі­чний ре­сурс. При цьо­му кіль­кість гро­шей ба­жа­но ма­кси­мі­зу­ва­ти й роз­по­ді­ли­ти між ба­га­тьма. Від­так се­ред еко­но­мі­чних зав­дань є три го­лов­ні.

ЕКО­НО­МІ­ЧНІ ЗАВ­ДА­Н­НЯ

Пер­ше й го­лов­не зав­да­н­ня — за­без­пе­чи­ти яко­мо­га ви­щу ефе­ктив­ну зайня­тість у сіль­сько­му го­спо­дар­стві, тоб­то якнай­біль­ше ви­со­ко­опла­чу­ва­них ро­бо­чих місць. Не плу­та­ти з ті­єю зайня­ті­стю, яку ма­є­мо за­раз. За да­ни­ми Держ­ста­ту, на кі­нець 2015 ро­ку на сіль­ське, лі­со­ве та ри­бне го­спо­дар­ства України при­па­да­ло 2,9 млн зайня­тих. Але біль­шість із них ви­му­ше­но пра­цює на зем­лі, бо не має аль­тер­на­тив для пра­це­вла­шту­ва­н­ня. Во­ни на зем­лі не за­ро­бля­ють, а ви­жи­ва­ють. Во­дно­час, на­при­клад, у Поль­щі пло­ща зем­лі сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня утри­чі мен­ша, ніж в Укра­ї­ні, але, за да­ни­ми Сві­то­во­го бан­ку, в агро­ви­ро­бни­цтві там зайня­то 2,7 млн осіб. І на­віть їх не ви­ста­чає, то­му що со­тні ти­сяч укра­їн­ців що­ро­ку їздять ту­ди на се­зон­ні за­ро­бі­тки й отри­му­ють, як роз­по­від­а­ють, близь­ко $600 за мі­сяць, що, ма­буть, мен­ше від зар­плат са­мих

по­ля­ків у сіль­сько­му го­спо­дар­стві, іна­кше ті са­мо­туж­ки по­кри­ва­ли б йо­го по­тре­бу в ро­бо­чій си­лі.

На­віть якщо зайня­тість в укра­їн­сько­му сіль­сько­му­го­спо­дар­стві­збе­ре­же­ться­на­ни­ні­шньо­му­рів­ні,але­ста­не­ефе­ктив­но­юй­ви­со­ко­опла­чу­ва­ною,це­мо­жна­бу­дев­ва­жа­ти­у­спі­хом.Бо та­ким чи­ном агро­ви­ро­бни­цтво по­гли­не той люд­ський ре­сурс, який за­раз пра­кти­чно не за­ді­я­ний в еко­но­мі­ці України (офі­цій­ній чи ті­ньо­вій). Але та­ким ре­зуль­та­том не слід за­до­воль­ня­ти­ся, бо по­тен­ці­ал на­ба­га­то ви­щий. За да­ни­ми Сві­то­во­го бан­ку, ни­ні кіль­кість зайня­тих у сіль­сько­му го­спо­дар­стві на 100 га зем­лі сіль г ос п при­зна­че­н­ня в Укра­ї­ні ста­но­вить 5,1 осо­би, то­ді як у Поль­щі — 18,4, Ту­реч­чи­ні — 19,8, Ні­дер­лан­дах — 10,4 ( див. «Не­ре­а­лі­зо­ва­ний по­тен­ці­ал») . Ми зна­чно ближчі до країн, де домінує великоземельне ви­ро­бни­цтво ( США, Ар­ген­ти­на, Бра­зи­лія, Ро­сія) і низька питома зайня­тість у сіль­сько­му го­спо­дар­стві. А в ре­зуль­та­ті ре­фор­ми ма­є­мо наблизитися до тих, які забезпечують високооплачувану зайня­тість ве­ли­кій кіль­ко­сті громадян.

По­трі­бно за­ува­жи­ти, що ма­кси­мі­за­ція ви­со­ко­опла­чу­ва­ної зайня­то с ті­ва гр о ви­ро­бни­цтві— це зав­да­н­ня, яке роз­ко­ле укра­їн­ський по­лі­ти­чний клас. Ве­ли­кі ла­ти­фун­дії апрі­о­рі не мо­жуть за­без­пе­чи­ти ви­со­ку зайня­тість. На­при­клад, чи­сель­ність зайня­тих на 100 га в «Кер­не­ла», ура­хо­ву­ю­чи пе­ре­роб­ку — 3,6, у ці­лої гру­пи Ми­ро­нів­сько­го хлі­бо­про­ду­кту — 8,7, в «Астар­ти», ра­зом із пе­ре­роб­кою — 4,2. Це зав­да­н­ня під си­лу тіль­ки ма­лим і се­ре­днім фер­ме­рам. Тож де­пу­та­ти та уря­дов­ці, які пред­став­ля­ють аграр­них олі­гар­хів, ве­ли­кі агро­хол­дин­ги та зер­но­трей­де­рів, ви­сту­па­ти­муть про­ти цьо­го зав­да­н­ня, хо­ча, мо­жли­во, не ка­за­ти­муть про те пря­мо. Са­ме це зав­да­н­ня є клю­чем до за­без­пе­че­н­ня ви­го­ди від укра­їн­ської зем­лі для яко­мо­га біль­шої кіль­ко­сті укра­їн­ців.

Дру­ге зав­да­н­ня — зро­би­ти так, щоб орен­дна пла­та за укра­їн­ську зем­лю ста­ла яко­мо­га ви­щою та за­ли­ша­ла­ся в укра­їн­ців. Це по­трі­бно з двох при­чин.

По-пер­ше, в Укра­ї­ні близь­ко 6,9 млн вла­сни­ків па­їв, біль­шість із яких ме­шкає в сіль­ській мі­сце­во­сті й має ниж­чий рі­вень до­хо­дів, ніж у се­ре­дньо­му по кра­ї­ні. Ви­со­ка орен­дна пла­та ста­не фа­кто­ром за­лу­че­н­ня гро­шей у се­ло на по­стій­ній осно­ві та під­ви­ще­н­ня до­бро­бу­ту най­менш за­без­пе­че­них верств на­се­ле­н­ня, до яких ни­ні на­ле­жать і се­ля­ни. Зви­чай­но, із за­про­ва­дже­н­ням рин­ку зем­лі кіль­кість і стру­кту­ра вла­сни­ків па­їв змі­ню­ва­ти­му­ться, осо­бли­во вра­хо­ву­ю­чи те, що по­над міль­йон із них уже по­мер­ли. І це по­трі­бно бра­ти до ува­ги, вста­нов­лю­ю­чи та­кі обме­же­н­ня рин­ку, які в кін­це­во­му під­сум­ку за­ли­ша­ли б орен­дну пла­ту за зем­лю в Укра­ї­ні та ба­жа­но в ру­ках лю­дей, що жи­вуть і пра­цю­ють на се­лі. У будь-яко­му ра­зі йде­ться про міль­йо­ни се­лян та їхній до­бро­бут, що ро­бить це зав­да­н­ня вкрай ва­жли­вим і в со­ці­аль­ній, і в еко­но­мі­чній пло­щи­нах.

По-дру­ге, орен­дна пла­та — не­о­дмін­ний атри­бут рин­ку зем­лі та хо­ро­ший по­ка­зник рів­ня роз­ви­тку сіль­сько­го го­спо­дар­ства в кра­ї­ні. Що ви­ща во­на, то ви­ща ефе­ктив­ність аграр­них від­но­син та кра­щі стру­кту­ра й про­ду­ктив­ність агро­ви­ро­бни­цтва. І нав­па­ки, те, що за­раз орен­дна пла­та за зем­лю в Укра­ї­ні ма­ла ( див. «Низь­кий старт») , по­ка­зує, на­скіль­ки низь­кий рі­вень роз­ви­тку сіль­сько­го го­спо­дар­ства ми ма­є­мо й на­скіль­ки він да­ле­кий від на­ших можливостей. Тоб­то це зав­да­н­ня екві­ва­лен­тне за­без­пе­чен­ню яко­мо­га ви­щої ефе­ктив­но­сті сіль­сько­го го­спо­дар­ства та си­сте­ми аграр­них від­но­син за­га­лом. До­ся­гнув­ши ви­со­кої орен­дної пла­ти в дов­го­стро­ко­во­му пе­рі­о­ді, ми змо­же­мо впев­не­но ска­за­ти, що ре­фор­ма бу­ла успі­шною і що по­тен­ці­ал зем­лі ре­а­лі­зо­ва­но якнай­кра­ще.

Ви­со­ка орен­дна пла­та не озна­чає, що її до­ве­де­ться пла­ти­ти всім. Основ­ни­ми яв­ни­ми пла­тни­ка­ми бу­дуть ве­ли­ко­зе­мель­ні агро­ви­ро­бни­ки, яким по­трі­бно орен­ду­ва­ти зна­чні пло­щі. Для цьо­го слід сут­тє­во обме­жи­ти кіль­кість зем­лі, якою агро­під­при­єм­ства мо­жуть при­ва­тно во­ло­ді­ти, або за­бо­ро­ни­ти та­ке во­ло­ді­н­ня вза­га­лі. Що ви­ща орен­дна пла­та бу­де для ла­ти­фун­дій, то мен­ше во­ни отри­му­ва­ти­муть над­при­бу­тків. За­раз їх ви­ко­ри­сто­ву­ють, щоб на­бу­ва­ти по­лі­ти­чно­го впли­ву та об­сто­ю­ва­ти вла­сні ін­те­ре­си, що ча­сто су­пе­ре­чать по­тре­бам ма­лих і се­ре­дніх фер­ме­рів та кра­ї­ни за­га­лом.

На­то­мість фер­ме­ри по­вин­ні бу­ти зде­біль­шо­го не­яв­ни­ми пла­тни­ка­ми орен­ди. Тоб­то, ма­ю­чи зна­чну ча­сти­ну обро­блю­ва­ної зем­лі у сво­їй вла­сно­сті, во­ни пла­ти­ти­муть орен­ду за неї са­мі со­бі. Тож ця не­яв­на орен­да слу­гу­ва­ти­ме для фер­ме­рів бу­фе­ром від рі­зно­ма­ні­тних шо­ків, як еко­но­мі­чних, так і при­ро­дних. Що ви­ща орен­дна пла­та, то біль­ший за­пас мі­цно­сті у фер­ме­рів, які є вла­сни­ка­ми зем­лі, та мен­ші над­при­бу­тки ла­ти­фун­ди­стів. За та­ких умов фер­ме­ри як со­ці­аль­но- еко­но­мі­чний клас бу­дуть зда­тні мі­ря­ти­ся си­ла­ми з ла­ти­фун­ди­ста­ми, що за­раз пе­ре­ва­жа­ють пра­кти­чно в усіх аспе­ктах.

І тре­тє зав­да­н­ня — зро­би­ти так, щоб вар­тість укра­їн­ської зем­лі ста­ла яко­мо­га ви­щою й за­ли­ши­ла­ся в ру­ках укра­їн­ців. До­свід лі­бе­ра­лі­за­ції зе­мель­но­го рин­ку в кра­ї­нах Схі­дної Єв­ро­пи по­ка­зує, що пі­сля ре­фор­ми вар­тість зем­лі в них по­сту­по­во зро­ста­ла. На­при­клад, у Поль­щі, за да­ни­ми Єв­ро­ста­ту, у 2009 ро­ці ге­ктар ріл­лі в се­ре­дньо­му ко­шту­вав €910, а на сьо­го­дні рі­зні дже­ре­ла на­во­дять ці­ни в ді­а­па­зо­ні € 4–8 тис. Та­ко­го слід очі­ку­ва­ти й в Укра­ї­ні. Якщо вар­тість ге­кта­ра зем­лі сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня зро­сте до кіль­кох ти­сяч до­ла­рів, то вла­сник паю змо­же отри­ма­ти за свій на­діл $10–20 тис. і біль­ше. Так, це одно­ра­зо­ва ви­го­да. Во­на не змо­же про­го­ду­ва­ти лю­дей про­тя­гом три­ва­ло­го ча­су,

МИ ЗНА­ЧНО БЛИЖЧІ ДО КРАЇН, ДЕ ДОМІНУЄ ВЕЛИКОЗЕМЕЛЬНЕ ВИ­РО­БНИ­ЦТВО І НИЗЬКА ПИТОМА ЗАЙНЯ­ТІСТЬ У СІЛЬ­СЬКО­МУ ГО­СПО­ДАР­СТВІ. А В РЕ­ЗУЛЬ­ТА­ТІ РЕ­ФОР­МИ МА­Є­МО НАБЛИЗИТИСЯ ДО ТИХ, ЯКІ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ВИСОКООПЛАЧУВАНУ ЗАЙНЯ­ТІСТЬ ВЕ­ЛИ­КІЙ КІЛЬ­КО­СТІ ГРОМАДЯН

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.