Едвард Лу­кас про Гель­му­та Ко­ля та пост­ра­дян­ські кра­ї­ни

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМІСТ - Едвард Лу­кас

Гельмут Коль мав ба­га­то силь­них сто­рін. У не­кро­ло­гах пі­сля йо­го смер­ті пи­шуть про ви­да­тні по­лі­ти­чні та­лан­ти й да­ле­ко­гля­дність у спра­ві возз’єд­на­н­ня Німеччини та Єв­ро­пи. Він був не­по­хи­тним при­хиль­ни­ком транс­а­тлан­ти­чної спіль­но­ти і став піо­не­ром у ви­бу­до­ву­ван­ні від­но­син із Ро­сі­єю пі­сля 1991 ро­ку. Але вар­то та­кож пам’ята­ти про йо­го слаб­кі сто­ро­ни, зокре­ма стра­шен­но ко­ро­тко­зо­рий по­гляд на схі­дних су­сі­дів Німеччини. За­га­лом Коль був дру­гом Поль­щі. Ба­га­то хто пам’ятає йо­го слав­но­зві­сні пу­блі­чні обійми з то­ді­шнім поль­ським прем’єр-мі­ні­стром Та­де­у­шем Ма­зо­ве­цьким на «ме­сі при­ми­ре­н­ня» 1989 ро­ку. Але він аб­со­лю­тно не чув стра­хів по­ля­ків пе­ред возз’єд­на­ною Ні­меч­чи­ною. 1990-го Коль за­тя­гу­вав із ви­зна­н­ням схі­дно­го кор­до­ну Німеччини. На офі­цій­но­му рів­ні Хри­сти­ян­сько-де­мо­кра­ти­чний со­юз — пар­тія, яку він очо­лю­вав — за­яв­ляв, що пи­та­н­ня ли­ша­є­ться від­кри­тим. То був ре­ве­ранс у бік по­лі­ти­чно впли­во­вих груп де­пор­то­ва­них нім­ців, яких пі­сля 1945 ро­ку жор­сто­ко ви­гна­ли з те­ри­то­рії, що са­ме ста­ла За­хі­дною Поль­щею. То­ді­шні мір­ку­ва­н­ня Ко­ля мо­жна бу­ло об­ґрун­ту­ва­ти з по­лі­ти­чно­го по­гля­ду. На но­сі бу­ли ви­бо­ри, які тре­ба ви­гра­ти. Але він не зміг по­ба­чи­ти, який ви­гляд це має в очах по­ля­ків, у ко­трих страх ні­ме­цько­го ре­ван­ши­зму пле­кав­ся де­ся­ти­лі­т­тя­ми ко­му­ні­сти­чної про­па­ган­ди. Про­бле­му ви­рі­шив тиск із бо­ку США: Джордж Буш- стар­ший про­сто ого­ло­сив на спіль­ній прес-кон­фе­рен­ції, що Гельмут Коль пі­шов у цьо­му пи­тан­ні на по­сту­пки, хо­ча на­справ­ді аме­ри­кан­ський і ні­ме­цький лі­де­ри йо­го на­віть не обго­во­рю­ва­ли.

Ще мен­ше спів­чу­т­тя ви­явив Коль до трьох інших країн, які ду­же по­стра­жда­ли че­рез до­мов­ле­ність між на­цист­ською Ні­меч­чи­ною і ста­лін­ською Ро­сі­єю: Есто­нії, Ла­твії та Ли­тви. Він украй мляво підтримував їхню боротьбу за незалежність. На­то­мість аб­со­лю­тним пріоритетом для Німеччини бу­ли від­но­си­ни з Міхаілом Ґорбачовим. Коль від­мо­вив­ся втру­ти­ти­ся на­віть у сі­чні 1991 ро­ку, ко­ли ли­тов­ці ги­ну­ли на ву­ли­цях Віль­ню­са під час не­вда­лої ра­дян­ської ін­тер­вен­ції, спря­мо­ва­ної на те, щоб по­вер­ну­ти кра­ї­ну до сво­єї ор­бі­ти.

Пі­сля то­го як «ім­пе­рія зла» роз­па­ла­ся, Коль на­ма­гав­ся за­галь­му­ва­ти пе­ре­го­во­ри про бу­дья­ке роз­ши­ре­н­ня Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу, що й ка­за­ти про вступ но­вих чле­нів до НАТО. Про­тя­гом остан­ніх ро­ків на по­са­ді кан­цле­ра Німеччини він жо­дно­го ра­зу не від­ві­дав країн Балтії і не прийняв їхніх лі­де­рів у се­бе. По­бу­вав у Балтії ли­ше раз, у 1998-му (то був йо­го остан­ній рік при вла­ді), на са­мі­ті Ра­ди країн Бал­тій­сько­го мо­ря — ре­гіо­наль­ної ор­га­ні­за­ції, до скла­ду якої вхо­дить Ро­сія. Коль не ви­яв­ляв осо­бли­во­го ен­ту­зі­а­зму й до ба­га­тьох ко­лись за­хо­пле­них країн, зокре­ма до України, якій ува­га Німеччини 1990 ро­ку бу­ла б аж ні­як не зай­вою.

Усе це за­тьма­рює че­сно­ти Гель­му­та Ко­ля. Возз’єд­на­н­ня Єв­ро­пи пе­ред­ба­чає не ли­ше зго­ду між ве­ли­ки­ми дер­жа­ва­ми, а й убез­пе­че­н­ня жи­т­тя для ма­лень­ких. Пі­сля­во­єн­не фран­ко-ні­ме­цьке при­ми­ре­н­ня ста­ло тіль­ки мі­цні­шим пі­сля вклю­че­н­ня країн Бе­ні­лю­ксу. А сер­йо­зним про­ра­хун­ком Ostpolitik бу­ло те, що кра­щі від­но­си­ни з Ро­сі­єю та, як ре­зуль­тат, гар­мо­ній­ні­ша роз­бу­до­ва від­но­син усе­ре­ди­ні Німеччини ста­ви­ли­ся ви­ще за ін­те­ре­си інших країн. Якщо го­во­ри­ти гру­бо, то за­хі­дно­ні­ме­цькі лі­де­ри до­мо­гли­ся ба­жа­них від­но­син зі Схі­дною Ні­меч­чи­ною за ра­ху­нок за­ми­ре­н­ня Крем­ля. І це бу­ло зро­бле­но ко­штом інших по­не­во­ле­них дер­жав.

По­за сум­ні­вом, у по­лі­ти­чно­му сен­сі Коль мав зв’яза­ні ру­ки: йо­му тре­ба бу­ло, щоб Кремль ви­вів ра­дян­ські вій­ська з ко­ли­шньої Схі­дної Німеччини, і за це до­ве­ло­ся за­пла­ти­ти ко­ло­саль­ні гро­ші. Він мав зва­жа­ти на дум­ку ви­бор­ців. Але йо­го пре­тен­зія на зва­н­ня єв­ро­пей­сько­го дер­жав­но­го ді­я­ча, а не тіль­ки ні­ме­цько­го по­лі­ти­ка бу­ла б об­ґрун­то­ва­ні­шою, як­би він тро­хи біль­ше при­свя­чу­вав ча­су й спря­мо­ву­вав ко­штів кра­ї­нам між Бал­тій­ським та Чор­ним мо­ря­ми, яких ні­ко­му бу­ло за­хи­ща­ти й за не­пев­не ста­но­ви­ще яких Ні­меч­чи­на істо­ри­чно є від­по­від­аль­ною.

ГЕЛЬМУТ КОЛЬ УКРАЙ МЛЯВО ПІДТРИМУВАВ БОРОТЬБУ КРАЇН БАЛТІЇ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ. ПРІОРИТЕТОМ ДЛЯ НІМЕЧЧИНИ БУ­ЛИ ВІД­НО­СИ­НИ З МІХАІЛОМ ҐОРБАЧОВИМ

Едвард Лу­кас — ав­тор The Economist, стар­ший ві­це­пре­зи­дент ана­лі­ти­чно­го цен­тру CEPA

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.