Чо­му в Крем­лі за­мов­чу­ва­ли го­лод 1921 ро­ку в Укра­ї­ні?

Роз­слі­ду­ва­н­ня Ста­ні­сла­ва Куль­чи­цько­го

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМІСТ - Ста­ні­слав Куль­чи­цький

Упер­ше я озна­йо­мив­ся з ар­хі­ва­ми про укра­їн­ський го­лод по­ча­тку 1920­х, бу­ду­чи сту­ден­том Оде­сько­го уні­вер­си­те­ту. В обла­сно­му ар­хі­ві в 1958 ро­ці від­кри­ла­ся ва­кан­сія на­у­ко­во­го пра­ців­ни­ка, і ме­ні, сту­ден­ту істо­ри­чно­го фа­куль­те­ту, за­про­по­ну­ва­ли її. За­ру­чив­шись зго­дою про­ре­кто­ра уні­вер­си­те­ту Ков­ба­сю­ка, який був ке­рів­ни­ком мо­їх на­у­ко­вих тем, я зміг роз­по­ча­ти ро­бо­ту в ар­хі­ві за пів­то­ра ро­ку до за­кін­че­н­ня істо­ри­чно­го фа­куль­те­ту, за­ли­ша­ю­чись на йо­го ста­ціо­нар­но­му від­ді­лен­ні. Спер­шу до­ве­ло­ся опра­цьо­ву­ва­ти фон­ди уста­нов, які бу­ли не­до­сту­пні для ко­ри­сту­ва­чів до хру­щов­ської кам­па­нії де­ста­лі­ні­за­ції. Си­ту­а­ція в укра­їн­ських се­лах у 1921 ро­ці по­тря­сла ме­не до гли­би­ни ду­ші. То­ді не зна­хо­див по­ясне­н­ня на за­пи­та­н­ня, яке ятри­ло ро­зум і ду­шу: чо­му вла­да весь світ опо­ві­сти­ла про го­лод на По­вол­жі, во­дно­час за­мов­чу­ю­чи го­лод у пів­ден­них гу­бер­ні­ях Укра­ї­ни? По­су­ха 1921­го од- на­ко­во впли­ну­ла на про­до­воль­че ста­но­ви­ще обох ре­гіо­нів, але по­зи­ція Крем­ля що­до них ви­яви­ла­ся про­ти­ле­жною.

«ПИ­ТА­Н­НЯ ЖИ­Т­ТЯ І СМЕРТІ ДЛЯ НАС — ЗІБРАТИ З УКРА­Ї­НИ 200–300 МЛН ПУДІВ»

На по­ча­тку 1990­х від­діл Ін­сти­ту­ту істо­рії Укра­ї­ни, у яко­му я пра­цюю, взяв­ся за до­слі­дже­н­ня го­ло­ду 1921– 1923 ро­ків. Від­то­ді в мо­їх книж­ках, при­свя­че­них ана­лі­зу лє­нін­сько­го не­пу, бу­ли ви­сві­тле­ні най­по­та­єм­ні­ші аспе­кти цьо­го укра­їн­сько­го го­ло­ду. Бо­юсь, однак, на­ша гро­мад­ськість не має пе­ре­кон­ли­вої від­по­віді на за­пи­та­н­ня, по­зна­че­не в за­го­лов­ку ці­єї стат­ті. А в си­ту­а­ції ін­фор­ма­цій­ної вій­ни з Ро­сі­єю від­по­ві­сти тре­ба. От­же, жо­дної по­лі­ти­ки, тіль­ки фа­кти, ци­фри та ци­та­ти…

18 трав­ня 1921 ро­ку Лє­нін те­ле­гра­фу­вав Пе­тров­сько­му, Ра­ков­сько­му і Фрун­зе: «Тов. Бу­ха­рін ка­же, що вро­жай на пів­дні чу­до­вий. Пи­та­н­ня жи­т­тя і смерті для нас — зібрати з Укра­ї­ни 200–300 млн пудів». Та­кою ви­яви­ла­ся план­ка хлі­бо­за­го­ті­вель, озву­че­на го­ло­вою ро­сій­сько­го уря­ду в те­ле­гра­мі ке­рів­ни­кам за­во­йо­ва­ної Укра­ї­ни.

Яким ба­чи­ло­ся це зав­да­н­ня у зі­став­лен­ні з фа­кти­чним уро­жа­єм 1921 ро­ку? Опу­блі­ко­ва­ний у 1924­му збір­ник Цен­траль­но­го ста­ти­сти­чно­го управ­лі­н­ня Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції по­ві­дом­ляв, що цей вро­жай оці­ню­вав­ся в 633 млн пудів. Тим ча­сом нар­ком зе­мель­них справ УСРР Кли­мен­ко на VII Все­укра­їн­сько­му з’їзді рад (гру­день 1922 ро­ку) на­звав зов­сім ін­шу ци­фру: 200 млн пудів. Цю рі­зно­го­ло­си­цю мо­жна бу­ло усу­ну­ти від­ря­дже­н­ням у не­вро­жай­ні гу­бер­нії ко­мі­сій для ви­яв­ле­н­ня ре­аль­но­го ста­ну сіль­сько­го го­спо­дар­ства. Го­ло­ва уря­ду Укра­ї­ни Хри­сти­ян Ра­ков­ський 11 черв­ня про­вів че­рез по­літ­бю­ро ЦК КП(Б)У по­ста­но­ву, якою губ­пар­тко­мам про­по­ну­ва­ло­ся ор­га­ні­зу­ва­ти по­стій­ний облік уро­жай­но­сті. Укра­їн­ська еко­но­мі­чна на­ра­да зо­бов’яза­ла мі­сце­ві ор­га­ни вла­ди що­ти­жня над­си­ла­ти в центр ві­до­мо­сті про вро­жай. Про­те в за­пи­сці Ра­ков­сько­го Лє­ні­ну від 22 сі­чня 1922­го по­ві­дом­ля­ло­ся, що ця по­ста­но­ва «бу­ла ска­со­ва­на з су­то політичних мір­ку­вань — не ство­рю­ва­ти па­ні­ки».

Да­ні про вро­жай 1921 ро­ку є на кар­ті, опу­блі­ко­ва­ній у 1922­му Цен­траль­ною ко­мі­сі­єю до­по­мо­ги го­ло­ду­ю­чим (До­пгол) при ВУЦВК. У 21 по­ві­ті 5 пів­ден­них гу­бер­ній (Оде­ської, Ми­ко­ла­їв­ської, Ка­те­ри­но­слав­ської, За­по­різь­кої та До­не­цької) се­ля­ни не зі­бра­ли на­віть по­сі­я­но­го на­сі­н­ня. У ре­шті по­ві­тів (10)

чи­стий збір хлі­бів не пе­ре­ви­щу­вав 5 пудів на ду­шу на­се­ле­н­ня. Ці­єї кіль­ко­сті ви­ста­ча­ло тіль­ки на те, щоб не вмер­ти го­ло­дною смер­тю. От­же, тре­ти­на те­ри­то­рії ра­дян­ської Укра­ї­ни бу­ла го­ло­ду­ю­чим ре­гіо­ном. На цій са­мій кар­ті 25 по­ві­тів Над­дні­прян­щи­ни по­зна­че­ні як ра­йо­ни без ли­шків уро­жаю. Чи­стий збір хлі­ба ста­но­вив у них від 5 до 10 пудів на осо­бу, тож се­ля­ни мо­гли про­го­ду­ва­ти тіль­ки се­бе. Ви­ко­ну­ю­чи роз­верс­тку з то­рі­шньо­го вро­жаю і спла­чу­ю­чи на­ту­раль­ний по­да­ток з уро­жаю 1921 ро­ку, во­ни від­да­ва­ли дер­жа­ві чи­ма­лу ча­сти­ну вла­сно­го про­до­воль­чо­го за­па­су. У ре­шті по­ві­тів Над­дні­прян­щи­ни (25 лі­в­обе­ре­жних і 21 пра­в­обе­ре­жно­му) чи­стий збір пе­ре­ви­щу­вав 10 пудів на осо­бу. Але по­сів­ні пло­щі в цих ре­гіо­нах істо­тно змен­ши­ли­ся по­рів­ня­но з пе­рі­о­дом, який пе­ре­ду­вав про­дроз­верс­тці 1919–1920 ро­ків. Се­ля­ни обме­жу­ва­ли за­сів, то­му що дер­жа­ва за­би­ра­ла вро­жай у до­віль­них кіль­ко­стях.

«ПРИКЛАСТИ НАДЛЮДСЬКІ ЗУ­СИ­Л­ЛЯ»

Під ти­ском цен­траль­но­го ке­рів­ни­цтва РКП(Б) її укра­їн­ський фі­лі­ал ви­ма­гав роз­ши­ре­н­ня по­ста­вок хлі­ба до Ро­сії. У ли­пні 1921 ро­ку ЦК КП(Б)У зо­бов’язав мі­сце­ву вла­ду «прикласти надлюдські зу­си­л­ля для під­ня­т­тя про­дза­го­тів­лі й ви­ко­на­н­ня на­ря­дів Нар­ком­про­ду на­віть на шко­ду за­до­во­лен­ню мі­сце­вих по­треб». Се­кре­тар ЦК КП(Б)У Дми­тро Ле­бідь і го­ло­ва ВУЦВК Гри­го­рій Пе­тров­ський за­кли­ка­ли: хоч би що тра­пи­ло­ся, а ви­во­зи­ти тре­ба! Зокре­ма, у те­ле­гра­мі ке­рів­ни­кам Чер­ні­гів­ської гу­бер­нії пи­са­ло­ся: «Над­зви­чай­но важ­кий про­до­воль­чий стан про­ле­тар­ських цен­трів Ро­сії, чер­во­них сто­лиць Мо­скви і Пі­те­ра зо­бов’язу­ють ра­дян­ську Укра­ї­ну при­йти на до­по­мо­гу, урі­за­ю­чи до останнього сту­пе­ня вла­сні по­тре­би».

У ли­пні в пів­ден­них гу­бер­ні­ях вже по­ча­ли­ся жни­ва, а з ни­ми й прод­по­да­тко­ва кам­па­нія. За­гро­за го­ло­ду ста­ла та­кою ре­аль­ною, що се­ля­ни за­тя­то опи­ра­ли­ся за­го­ті­вель­ни­кам. До пра­ців­ни­ків цен­траль­но­го апа­ра­ту Нар­ком­про­ду, які ді­я­ли в Укра­ї­ні па­ра­лель­но з ре­спу­блі­кан­ським Нар­ко­ма­том про­до­воль­ства, під­клю­чив­ся без­по­се­ре­дньо Лє­нін. Щоб по­до­ла­ти опір се­лян, він ра­див мо­бі­лі­зу­ва­ти на По­вол­жі «мо­лодь до ар­мії в кіль­ко­сті близь­ко 500 тис. шти­ків». Про­по­ну­вав «роз­та­шу­ва­ти ці ½ міль­йо­на на Укра­ї­ні, щоб во­ни до­по­мо­гли по­си­ли­ти про­дро­бо­ту, бу­ду­чи над­то за­ці­кав­ле­ні в ній, осо­бли­во ясно усві­дом­лю­ю­чи і по­чу­ва­ю­чи не­спра­ве­дли­вість не­на­жер­ли­во­сті ба­га­тих се­лян на Укра­ї­ні».

Ре­а­лі­зу­ва­ти цей під­сту­пний задум ви­я­ви­ло­ся те­хні­чно не­мо­жли­во че­рез де­зор­га­ні­за­цію жи­т­тя на го­ло­ду­ю­чо­му По­вол­жі. По­волзь­кі се­ля­ни са­мі по­ки­да­ли ура­же­ні по­су­хою мі­сце­во­сті й пря­му­ва­ли пі­шки (за­лі­зни­ці бу­ли па­ра­лі­зо­ва­ні па­лив­ною кри­зою) в ін­ші ре­гіо­ни. 439 тис. бі­жен­ців зна­йшли при­ту­лок в Укра­ї­ні. Якраз ни­ми й опі­ку­ва­ла­ся ство­ре­на в ли­пні Цен­траль­на ко­мі­сія до­по­мо­ги го­ло­ду­ю­чим на чо­лі з го­ло­вою Все­укра­їн­сько­го цен­траль­но­го ви­ко­нав­чо­го ко­мі­те­ту Гри­го­рі­єм Пе­тров­ським.

«НЕГАЙНО ВЖИВАТИ НАЙРІШУЧІШИХ ЗА­ХО­ДІВ ПРИМУСОВОГО ХА­РА­КТЕ­РУ»

6 сер­пня Лє­нін зно­ву по­вер­нув­ся до ідеї про за­сто­су­ва­н­ня ре­гу­ляр­ної ар­мії на до­по­мо­гу зброй­ним за­го­нам Нар­ком­про­ду. У роз­мо­ві з нар­ко­мом про­до­воль­ства УСРР Ми­ро­ном Вла­ди­ми­ро­вим він за­явив: «Я ду­маю, що для успі­шно­го зби­ра­н­ня по­да­тку по­трі­бні вій­сько­ві ча­сти­ни на до­по­мо­гу цьо­му зби­ран­ню з тим, щоб ці вій­сько­ві ча­сти­ни одер­жу­ва­ли по­си­ле­не по­ста­ча­н­ня за ра­ху­нок мі­сце­вих се­лян, по­ки по­да­ток не бу­де спла­че­ний». 12 сер­пня ці мір­ку­ва­н­ня ма­те­рі­а­лі­зу­ва­ли­ся в по­ста­но­ві Ра­ди пра­ці і обо­ро­ни про за­сто­су­ва­н­ня над­зви­чай­них за­хо­дів під час ви­лу­че­н­ня прод­по­да­тку. У ній ішло­ся про вве­де­н­ня до во­ло­стей та сіл, що опи­ра­ли­ся нар­ком­про­дів­цям, військових ча­стин. Остан­ні ма­ли під час зби­ра­н­ня по­да­тку «негайно вживати найрішучіших за­хо­дів примусового ха­ра­кте­ру».

Цей уря­до­вий до­ку­мент не кон­кре­ти­зу­вав «найрішучіших за­хо­дів». Ви­ко­нав­ці ке­ру­ва­ли­ся підза­кон­ни­ми ін­стру­кці­я­ми. Ось одна з них, яка по­ши­рю­ва­ла­ся в охо­пле­но­му тяж­ким го­ло­дом Во­зне­сен­сько­му по­ві­ті: «Взя­ти в ко­жній во­ло­сті від 15 до 25 чол. за­ло­жни­ків з кур­куль­сько­го і се­ре­дня­цько­го на­се­ле­н­ня. У ви­пад­ку, ко­ли яке­не­будь се­ло від­мов­ля­є­ться да­ти під­пи­ску про кру­го­ву від­по­від­аль­ність або ж, дав­ши під­пи­ску про ви­ко­на­н­ня прод­по­да­тку за 48 го­дин, не ви­ко­нає, та­кі се­ла ого­ло­шу­ва­ти­му­ться во­ро­га­ми ра­дян­ської вла­ди. По­ло­ви­на за­ло­жни­ків має бу­ти за­су­дже­на аж до за­сто­су­ва­н­ня ви­щої мі­ри по­ка­ра­н­ня — роз­стрі­лу, пі­сля чо­го бу­де взя­то на­сту­пну гру­пу. Все зер­но не­за­ле­жно від прод­по­да­тку кон­фі­ску­є­ться».

Хлі­бо­за­го­тів­лі в го­ло­ду­ю­чій мі­сце­во­сті ба­чи­ли­ся амо­раль­ни­ми. То­му ін­фор­ма­ція про го­лод в Укра­ї­ні бу­ла за­бло­ко­ва­на. Зокре­ма, га­зе­там за­бо­ро­ня­ло­ся ви­сві­тлю­ва­ти тра­гі­чне ста­но­ви­ще в пів­ден­них гу­бер­ні­ях. Те­ма го­ло­ду зву­ча­ла в них по­стій­но, але йшло­ся про вне­сок Укра­ї­ни в по­до­ла­н­ня по­волзь­ко­го го­ло­ду. Те­хні­ка бло­ку­ва­н­ня вла­сно­го го­ло­ду бу­ла опра­цьо­ва­на в ко­ро­ткій ре­зо­лю­ції по­літ­бю­ро ЦК КП(Б)У з до­по­віді Вла­ди­ми­ро­ва «Про кам­па­нію що­до бо­роть­би з го­ло­дом» від 4 сер­пня 1921 ро­ку: «Вка­за­ти губ­ко­мам, що під час про­ве­де­н­ня кам­па­нії не­об­хі­дно роз­рі­зня­ти за­клик до бо­роть­би з го­ло­дом у Ро­сії від бо­роть­би з нев­ро­жа­єм в Укра­ї­ні, де до­по­мо­га ра­йо­нам, що по­стра­жда­ли від нев­ро­жаю, мо­же бу­ти ціл­ком на­да­на сво­ї­ми гу­берн­ськи­ми або по­ві­то­ви­ми за­со­ба­ми».

Не­зва­жа­ю­чи на де­да­лі біль­шу за­гро­зу для жи­т­тя міль­йо­нів лю­дей у за­во­йо­ва­ній біль­шо­ви­ка­ми кра­ї­ні, Ра­днар­ком не звер­тав­ся по до­по­мо­гу до мі­жна­ро­дної гро­мад­сько­сті. Во­на звер­ну­ла­ся пер­шою. На по­ча­тку ли­пня сла­ве­тний ман­дрів­ник, уче­ний і гро­мад­ський ді­яч Фрі­тьоф Нан­сен за­про­по­ну­вав нар­ко­му за­кор­дон­них справ Ґєор­ґію Чі­чє­рі­ну до­по­мог­ти про­до­воль­ством на­се­лен­ню Пе­тро­гра­да. По­тім до нар­ко­ма звер­нув­ся ке­рів­ник Аме­ри­кан­ської адмі­ні­стра­ції до­по­мо­ги (АРА) Гер­берт Гу­вер. Ця по­за­уря­до­ва бла­го­дій­ни­цька ор­га­ні­за­ція ді­я­ла в За­хі­дній Єв­ро­пі з 1919 ро­ку, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи для тих, хто по­тре­бу­вав до­по­мо­ги, на­гро­ма­дже­ні на кон­ти­нен­ті під час вій­ни ве­ли­че­зні про­до­воль­чі за­па­си екс­пе­ди­цій­но­го кор­пу­су США.

Лє­нін зму­ше­ний був да­ти зго­ду на пе­ре­го­во­ри в Ри­зі з най­ближ­чим спів­ро­бі­тни­ком Гу­ве­ра Бра­у­ном, хоч ідея до­по­мо­ги з бо­ку бур­жу­а­зії йо­му не по­до­ба­ла-

Біль­шо­ви­кам вда­ло­ся ви­лу­чи­ти в збун­то­ва­но­го се­лян­ства з до­по­мо­гою дис­ло­ко­ва­ної в Укра­ї­ні міль­йон­ної ар­мії 71,5 млн пудів хлі­ба (160 млн пудів згі­дно з пла­ном), тоб­то ґрун­тов­но по­гра­бу­ва­ти се­ло

ся. Щоб зба­лан­су­ва­ти кла­со­ву стру­кту­ру за­кор­дон­ної до­по­мо­ги, го­ло­ва Ра­днар­ко­му під­клю­чив до спра­ви на­да­н­ня до­по­мо­ги про­до­воль­ством Ко­мін­терн. Так ви­ник Між­на­ро­дний ко­мі­тет ро­бі­тни­чої до­по­мо­ги (Мі­жро­бдоп). По­чи­на­ю­чи з 20 сер­пня в Ро­сії роз­гор­ну­ла­ся ря­тів­на акція АРА. Однак в Укра­ї­ну чу­жо­зем­них ря­тів­ни­ків не за­про­си­ли…

«СЕ­ЛЯ­НИ У ВІДЧАЇ РИЮТЬ СО­БІ МОГИЛИ»

Тим ча­сом ста­но­ви­ще в пів­ден­них укра­їн­ських гу­бер­ні­ях ста­ва­ло тра­гі­чним. Мі­сце­ва вла­да не ро­зумі­ла при­чин без­ді­яль­но­сті ре­спу­блі­кан­сько­го та цен­траль­но­го уря­дів і тим біль­ше при­чин за­бло­ку­ва­н­ня ін­фор­ма­ції про го­лод. Во­ни за­ки­да­ли Хар­ків і Мо­скву роз­па­чли­ви­ми те­ле­гра­ма­ми. У звер­нен­ні до ЦК До­пгол при ВУЦВК ке­рів­ни­ки До­не­цько­го гу­бви­кон­ко­му во­ла­ли: «Го­лод на Донбасі на­брав жа­хли­вих роз­мі­рів. Го­ло­дує до 500 тис. осіб. Се­ля­ни у відчаї риють со­бі могили, не від­чу­ва­ю­чи ре­аль­ної до­по­мо­ги. До­сі з цен­тру не одер­жа­но ані зер­ни­ни». Якраз у цей час Лє­нін по­ві­дом­ляв мі­сце­ві ор­га­ни вла­ди, що на Дон­бас до­став­ле­но три­мі­ся­чний за­пас хлі­ба, щоб під­три­ма­ти кам’яно­ву­гіль­ну про­ми­сло­вість. Про­те хлі­бом по­ста­ча­ли­ся ша­хти, а не се­ла. Із сіл До­неч­чи­ни хліб якраз за­би­ра­ли. До 15 сі­чня 1922 ро­ку з гу­бер­нії бу­ло ви­ка­ча­но 120 тис. пудів зер­но­вих куль­тур.

Ко­ли го­ло­ду­ю­чих се­лян по­ча­ла ко­си­ти смерть, по­ста­ло при­ро­дне за­пи­та­н­ня: чо­му го­лод так дов­го за­мов­чу­ва­ли? У від­кри­тих пу­блі­ка­ці­ях ре­спу­блі­кан­ські ді­я­чі не на­ва­жу­ва­ли­ся зі­зна­ти­ся в то­му, що ди­сци­плі­но­ва­но ви­ко­ну­ва­ли вка­зів­ки цен­траль­но­го уря­ду. У під­пи­са­но­му Пе­тров­ським зві­ті ЦК До­пгол «Рік бо­роть­би з го­ло­дом» з’яви­ло­ся та­ке хи­тро­му­дре по­ясне­н­ня: «На Укра­ї­ні вна­слі­док більш спри­я­тли­во­го уро­жаю по­пе­ре­дньо­го ро­ку, не­зва­жа­ю­чи на одна­ко­вий з По­вол­жям вплив по­су­хи на вро­жай 1921 ро­ку, го­стрий про­до­воль­чий не­ста­ток дав се­бе від­чу­ти тіль­ки з пі­зньої осе­ні. І до по­ча­тку зи­ми 1921 ро­ку в сте­пах жи­тни­ці фе­де­ра­ції став­ся той же жа­хли­вий ко­шмар, що хо­ло­дить кров, в тій же жа­хли­вій і мо­то­ро­шній рі­зно­ма­ні­тно­сті йо­го кар­тин, що й на По­вол­жі».

За­свід­че­на у зві­ті ЦК До­пгол (гру­день 1922­го) то­то­жність го­ло­дно­го ли­хо­лі­т­тя на По­вол­жі та в пів­ден­них обла­стях Укра­ї­ни мо­гла б вва­жа­ти­ся ви­кли­ком цен­траль­ній вла­ді, як­би да­ту­ва­ла­ся ро­ком ра­ні­ше, у роз­пал тяж­ко­го го­ло­ду­ва­н­ня, що су­про­во­джу­ва­ло­ся де­ся­тка­ми ти­сяч смер­тних ви­пад­ків. Однак у гру­дні 1922­го це вже був «бунт на ко­лі­нах». Сто­сов­но те­зи про «більш спри­я­тли­вий» уро­жай 1920 ро­ку в Укра­ї­ні по­рів­ня­но з По­вол­жям, то во­на не від­по­від­а­ла дій­сно­сті. Тре­ба ви­зна­ти, що про­до­воль­чі за­го­ни біль­шо­ви­ків на­ма­га­ли­ся обі­дра­ти як ли­пку і по­волзь­ких, і укра­їн­ських се­лян. Та якщо кон­фі­ска­цій­на про­дроз­верс­тка на По­вол­жі від­бу­ва­ла­ся без осо­бли­вих екс­це­сів, то в Укра­ї­ні в ра­дян­ської вла­ди ви­ни­кли сер­йо­зні про­бле­ми: се­ля­ни лю­то опи­ра­ли­ся по­гра­бу­ван­ню з бо­ку дер­жа­ви, зокре­ма си­лою зброї, яка у ве­ли­ких кіль­ко­стях на­гро­ма­ди­ла­ся на се­лі за ро­ки вій­ни. Ши­ро­кою хви­лею роз­лив­ся ан­ти­ра­дян­ський се­лян­ський рух, який Лє­нін на­зи­вав «кур­куль­ським бан­ди­ти­змом». У жов­тні 1920 ро­ку вождь з обу­ре­н­ням свід­чив: «Ми бе­ре­мо хліб з Си­бі­ру, бе­ре­мо хліб з Ку­ба­ні, але не мо­же­мо взя­ти йо­го з Укра­ї­ни, бо там ки­пить вій­на і Чер­во­ній ар­мії до­во­ди­ться бо­ро­ти­ся про­ти банд, яки­ми во­на ки­шить». І все­та­ки біль­шо­ви­кам вда­ло­ся ви­лу­чи­ти в збун­то­ва­но­го се­лян­ства з до­по­мо­гою дис­ло­ко­ва­ної в Укра­ї­ні міль­йон­ної ар­мії 71,5 млн пудів хлі­ба (160 млн пудів згі­дно з пла­ном), тоб­то ґрун­тов­но по­гра­бу­ва­ти се­ло.

«МИ ВИЯВИЛИ ЗЛОЧИННУ НЕДБАЛІСТЬ»

Пе­ре­лам­ною в си­ту­а­ції з го­ло­дом ста­ла VI Ре­спу­блі­кан­ська пар­ткон­фе­рен­ція (гру­день 1921 ро­ку). Во­на пра­цю­ва­ла якраз то­ді, ко­ли в се­лах пів­ден­них гу­бер­ній ги­ну­ли де­ся­тки ти­сяч се­лян. Спіль­ну дум­ку ба­га­тьох де­ле­га­тів озву­чив у сво­є­му ви­сту­пі Ми­ко­ла Скри­пник: «Хі­ба це не бу­ло оче­ви­дно, що ми йде­мо до го­ло­ду? ЦК за­три­му­вав це пи­та­н­ня, йшов ти­ждень за ти­жнем, мі­сяць за мі­ся­цем, і тіль­ки те­пер ми ба­чи­мо во­че­видь по­мил­ку, ви­яв­ле­ну тут. Ми то­ді не на­смі­лю­ва­ли­ся ка­за­ти, що в нас, у нашій бла­го­да­тній Укра­ї­ні, го­лод». Це теж був «бунт на ко­лі­нах», бо Скри­пник ста­вив на карб ре­спу­блі­кан­ській пар­тор­га­ні­за­ції за­мов­чу­ва­н­ня го­ло­ду. Хай там як, а пі­сля гру­дне­вої пар­тій­ної кон­фе­рен­ції в Хар­ко­ві ЦК РКП(Б) був зму­ше­ний ви­зна­ти ре­аль­ність укра­їн­сько­го го­ло­ду.

З на­го­ло­сом не на «по­мил­ці», а на зло­чи­ні з мо­ти­ву­ва­н­ням при­чин цьо­го зло­чи­ну ви­сло­вив­ся Ра­ков­ський у ли­сті до Лє­ні­на від 28 сі­чня 1922 ро­ку: «Я по­ви­нен кон­ста­ту­ва­ти, що сто­сов­но про­до­воль­чих і по­сів­них по­треб на­ших го­ло­ду­ю­чих гу­бер­ній ми виявили злочинну недбалість… Це від­бу­ва­ло­ся то­му, що ми в пер­шу чер­гу ма­ли на ува­зі Ра­дян­ську Ро­сію і Дон­бас». Що­прав­да, по­смі­лі­шав він тіль­ки че­рез пів­то­ра мі­ся­ця, ко­ли укра­їн­ський го­лод офі­цій­но пе­ре­став бу­ти та­єм­ни­цею. Та й ви­сло­вив­ся не пу­блі­чно, а в ли­сті, що мав до­вір­чий ха­ра­ктер.

На по­ча­тку сі­чня 1922 ро­ку Ра­ков­сько­му до­зво­ли­ли звер­ну­ти­ся по до­по­мо­гу до між­на­ро­дних ор­га­ні­за­цій. 10 сі­чня він уклав з АРА уго­ду, ана­ло­гі­чну тій, що бу­ла укла­де­на цен­траль­ним уря­дом. 16 сі­чня по­літ­бю­ро ЦК КП(Б)У до­ру­чи­ло сво­є­му агі­та­цій­но­про­па­ган­дист­сько­му від­ді­лу і ЦК До­пгол вжи­ти за­хо­дів, щоб у пре­сі з’яви­ло­ся «якнай­біль­ше ві­до­мо­стей про го­лод на пів­дні Укра­ї­ни». Га­зе­ті «Ко­му­ніст», ор­га­ну ЦК КП(Б)У, до­ру­ча­ло­ся на­ді­сла­ти в гу­бер­нії, які го­ло­ду­ва­ли, сво­го ко­ре­спон­ден­та.

За­ру­бі­жна до­по­мо­га три­ва­ла з бе­ре­зня 1922 по чер­вень 1923 ро­ку. У сер­пні 1922­го, ко­ли за­кор­дон­ні ор­га­ні­за­ції пов­ні­стю роз­гор­ну­ли ро­бо­ту, во­ни го­ду­ва­ли 1,8 млн жи­те­лів не­вро­жай­них гу­бер­ній про­ти 400 тис., за­без­пе­чу­ва­них ЦК До­пгол при ВУЦВК. От­же, роль за­кор­дон­них ор­га­ні­за­цій у ря­ту­ван­ні лю­дей бу­ла ви­рі­шаль­ною.

У то­го­ча­сній пре­сі ви­со­ко оці­ню­ва­ла­ся роль Між­на­ро­дно­го ко­мі­те­ту ро­бі­тни­чої до­по­мо­ги, то­ді як зна­че­н­ня АРА та ін­ших «бур­жу­а­зних» ор­га­ні­за­цій усі­ля­ко при­мен­шу­ва­ло­ся. Однак ста­ти­сти­ка ста­вить ко­жну за­кор­дон­ну ор­га­ні­за­цію до­по­мо­ги на на­ле­жне мі­сце. За пе­рі­од сво­єї діяльності Мі­жро­бдоп на­дав го­ло­ду­ю­чим в Укра­ї­ні 383 тис. пай­ків, мі­сія Фрі­ть­йо­фа Нан­се­на — 12,2 млн, АРА — 180,9 млн пай­ків. На жаль, ді­яль­ність Аме­ри­кан­ської адмі­ні­стра­ції до­по­мо­ги, яка при­пи­ни­ла в Укра­ї­ні ма­со­ву смер­тність, все ще за­ли­ша­є­ться бі­лою пля­мою в істо­ри­чній на­у­ці. Я мав на­мір на­пи­са­ти книж­ку на цю те­му, але те­ма Го­ло­до­мо­ру 1933 ро­ку по­гли­ну­ла весь мій час.

Бла­го­дій­на до­по­мо­га до всіх не до­хо­ди­ла. В ар­хі­вах і в то­го­ча­сній пре­сі тра­пля­ли­ся чи­слен­ні по­ві­дом­ле­н­ня про смер­тні ви­пад­ки від го­ло­ду впро­довж осе­ні 1922­го — пі­зньої ве­сни 1923­го. І все ж та­ки зи­ма 1922–1923 ро­ків для се­лян пів­ден­них гу­бер­ній ви­яви­ла­ся на­ба­га­то лег­шою, ніж по­пе­ре­дня.

У 1922­му в Укра­ї­ні бу­ло за­сі­я­но на 2,7 млн де­ся­тин мен­ше, ніж у по­пе­ре­дньо­му. Слід не за­бу­ва­ти, що і в 1921­му вна­слі­док про­дроз­верс­тки 1919–1920 ро­ків се­ля­ни за­сі­ва­ли істо­тно мен­ші пло­щі, ніж до ра­дян­ської оку­па­ції. Осо­бли­во ве­ли­кий не­до­сів пі­сля тяж­кої зи­ми 1921–1922­го спо­сте­рі­гав­ся в пів­ден­них гу­бер­ні­ях. Але з уро­жаю 1922­го бу­ло від­ра­хо­ва­но по­над 10 млн пудів зер­но­вих куль­тур в екс­порт­ні ре­сур­си. Це не­ве­ли­ка кіль­кість, але й во­на мо­гла б по­лег­ши­ти ста­но­ви­ще го­ло­ду­ю­чих. Однак Кремль зо­бов’язав укра­їн­ських ке­рів­ни­ків роз­по­ча­ти пе­ре­р­ва­ний вій­ною екс­порт хлі­ба, щоб ді­ста­ти ва­лю­ту.

Щоб екс­порт зер­на з го­ло­ду­ю­чо­го ре­гіо­ну не ви­да­вав­ся амо­раль­ним, бу­ло ого­ло­ше­но, що вро­жай 1922 ро­ку при­пи­нив го­лод. У жов­тні 1922­го ЦК До­пгол при ВУЦВК пе­ре­йме­ну­ва­ли в Цен­траль­ну ко­мі­сію з бо­роть­би з на­слід­ка­ми го­ло­ду (ЦК На­слі­дгол). Як екс­порт хлі­ба, так і по­став­ки до Ро­сії при­зве­ли до то­го, що го­лод у пів­ден­них гу­бер­ні­ях про­три­мав­ся весь 1922­й і перейшов у пер­шу по­ло­ви­ну 1923­го.

«ЗАЧИСТКА» СЕ­ЛА

Те­пер тре­ба від­по­ві­сти на за­пи­та­н­ня, по­став­ле­не в за­го­лов­ку ці­єї стат­ті.

Зро­зумі­ло, чо­му в си­сте­мі прі­о­ри­те­тів біль­шо­ви­цько­го цен­тру під час здій­сне­н­ня про­до­воль­чої по­лі­ти­ки одне з най­пер­ших місць на­ле­жа­ло ро­бі­тни­чо­му кла­су. Як­би лє­нін­ська пар­тія не впо­ра­ла­ся з на­да­н­ням хо­ча б мі­ні­маль­них пай­ків ба­га­то­ти­ся­чним ро­бі­тни­чим ко­ле­кти­вам, во­ни від­мо­ви­ли б їй у під­трим­ці. Го­ло­дні й згур­то­ва­ні ро­бі­тни­ки для ди­кта­ту­ри не­без­пе­чні­ші, ніж роз­по­ро­ше­ні се­ля­ни.

Та не до всіх се­лян біль­шо­ви­цький уряд ста­вив­ся одна­ко­во. Фа­кти свід­чать про те, що по­волж­цям на­да­ва­ли до­по­мо­гу. Мо­ти­ви ви­бір­ко­во­го став­ле­н­ня вла­ди до ре­гіо­нів під її кон­тро­лем не ле­жать на по­верх­ні. Однак є по­ясне­н­ня, що ґрун­ту­є­ться на фа­ктах.

Укра­їн­ське се­ло бу­ло охо­пле­не ан­ти­біль­шо­ви­цьким пов­стан­ським ру­хом. Як вка­зу­ва­ло­ся у зві­ті уря­ду Ра­ков­сько­го на VI Все­укра­їн­сько­му з’їзді рад, за 1921 рік у спра­ві «за­ми­ре­н­ня» се­ла бу­ло зро­бле­но біль­ше, ніж за весь по­пе­ре­дній пе­рі­од. Че­кі­сти по­да­ли від­по­від­ну до­від­ку: за пер­ші 10 мі­ся­ців ро­ку бу­ло ви­ве­де­но з бо­роть­би 444 ота­ма­ни, серед них уби­то в бо­ях 189, роз­стрі­ля­но 9, за­а­ре­што­ва­но 84, до­бро­віль­но з’яви­ло­ся з по­вин­ною і бу­ло ам­ні­сто­ва­но 162. Біль­ша ча­сти­на тих, хто з’явив­ся з по­вин­ною, при­па­да­ла на дру­гу по­ло­ви­ну ро­ку.

Істо­ри­ки ра­дян­сько­го ча­су твер­ди­ли, що пов­стан­ський рух по­чав спа­да­ти, ко­ли се­ля­ни від­чу­ли бла­го­твор­ний вплив но­вої еко­но­мі­чної по­лі­ти­ки. Однак ме­то­ди хлі­бо­за­го­ті­вель ли­ши­ли­ся ти­ми са­ми­ми, хо­ча про­дроз­верс­тку за­мі­ни­ли прод­по­да­тком. Пе­ре­кон­ли­ві­ше зву­чить по­ясне­н­ня, що ви­пли­ває з до­сві­ду бо­роть­би Не­сто­ра Ма­хна. Пе­ре­слі­ду­ва­ні ча­сти­на­ми Чер­во­ної ар­мії, ма­хнов­ці зі­бра­ли­ся на на­ра­ду в се­лі Іса­їв­ка Та­ган­розь­ко­го по­ві­ту 21 ли­пня 1921 ро­ку. Обго­во­рю­ва­ло­ся пи­та­н­ня, у яко­му ре­гіо­ні про­дов­жи­ти бо­роть­бу. Ма­хно спро­бу­вав змі­ни­ти зви­чний, але не­без­пе­чний че­рез на­си­че­ність ра­дян­ськи­ми вій­ська­ми ре­гіон і зро­бив рейд до­не­цьки­ми та по­волзь­ки­ми сте­па­ми. Та в умовах го­ло­ду, що на­бли­жав­ся, по­лі­ти­чна актив­ність се­лян спа­ла пра­кти­чно до ну­ля. Ні­ким не під­три­ма­ний, «ба­тько» був зму­ше­ний по­вер­ну­ти та­чан­ки на за­хід, пе­ре­тнув спо­ча­тку Дні­про, а по­тім Дні­стер й опи­нив­ся у ви­гнан­ні, у Ру­му­нії.

Го­лод ви­явив­ся чин­ни­ком, який ефе­ктив­ні­ше, ніж ка­раль­ні екс­пе­ди­ції, вти­хо­ми­рю­вав пов­стан­ців. Зба­гнув­ши це, цен­траль­ний уряд до­по­міг при­ро­дно­му ка­та­клі­зму впо­ра­ти­ся з «кур­куль­ським бан­ди­ти­змом», кон­фі­ску­ю­чи зли­ден­ні про­до­воль­чі за­па­си на­віть у се­лян пів­ден­них гу­бер­ній.

Го­лод 1921–1923 ро­ків в Укра­ї­ні зви­кли на­зи­ва­ти го­ло­до­мо­ром. Не мо­жу з цим по­го­ди­ти­ся, Го­ло­до­мор (із ве­ли­кої лі­те­ри!) му­сить бу­ти один, щоб збі­га­ти­ся з ін­шим, уже пра­во­вим тер­мі­ном — ге­но­ци­дом. Мас­шта­бна до­по­мо­га бла­го­дій­них ор­га­ні­за­цій у 1922– 1923­му при­пи­ни­ла ма­со­ву смер­тність від го­ло­ду, то­ді як у 1933­му ор­га­ні­за­ція го­ло­дно­го мо­ру ста­но­ви­ла кін­це­ву ме­ту ста­лін­ської го­ло­до­твор­ної по­лі­ти­ки.

Пер­шо­при­чи­ною го­ло­ду 1921–1923­го, так са­мо як го­ло­ду 1946–1947­го, бу­ла ка­та­стро­фі­чна по­су­ха, ускла­дне­на го­спо­дар­ською ру­ї­ною по­во­єн­но­го се­ла. Ін­ша річ, що ця пер­шо­при­чи­на по­єд­ну­ва­ла­ся з ре­пре­сив­ною по­лі­ти­кою очіль­ни­ків Крем­ля, які пра­гну­ли по­гли­бле­н­ням го­ло­ду за­ду­ши­ти се­лян­ський опір. У 1933 ро­ці Іо­сіф Ста­лін ви­ко­ри­став два еле­мен­ти лє­нін­ської го­ло­до­твор­ної по­лі­ти­ки в Укра­ї­ні: ін­фор­ма­цій­ну бло­ка­ду та кон­фі­ска­цію хлі­ба в уже го­ло­ду­ю­чій сіль­ській мі­сце­во­сті, щоб за умо­ви від­су­тно­сті по­су­хи ство­ри­ти си­ту­а­цію аб­со­лю­тно­го го­ло­ду­ва­н­ня й та­ким чи­ном «на­вчи­ти уму­ро­зу­му» (ви­слів ген­се­ка КП(Б)У Ста­ні­сла­ва Ко­сі­о­ра що­до по­лі­ти­ки Крем­ля в 1932–1933 ро­ках) се­лян, які опи­ра­ли­ся ко­ле­кти­ві­за­ції.

ХЛІ­БО­ЗА­ГО­ТІВ­ЛІ В ГО­ЛО­ДУ­Ю­ЧІЙ МІ­СЦЕ­ВО­СТІ БА­ЧИ­ЛИ­СЯ АМО­РАЛЬ­НИ­МИ. ТО­МУ ІН­ФОР­МА­ЦІЯ ПРО ГО­ЛОД В УКРА­Ї­НІ БУ­ЛА ЗА­БЛО­КО­ВА­НА. ЗОКРЕ­МА, ГА­ЗЕ­ТАМ ЗА­БО­РО­НЯ­ЛО­СЯ ВИ­СВІ­ТЛЮ­ВА­ТИ ТРА­ГІ­ЧНЕ СТА­НО­ВИ­ЩЕ В ПІВ­ДЕН­НИХ ГУ­БЕР­НІ­ЯХ

Не По­вол­жя. Укра­їн­ський го­лод 1921- го ре­тель­но за­мов­чу­вав­ся

Кі­нець ма­хнов­щи­ни. Зна­чною мі­рою са­ме го­лод 1921-го ви­сна­жив си­ли ан­ти­біль­шо­ви­цьких се­лян­ських за­го­нів, зокре­ма ар­мії Не­сто­ра Ма­хна

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.