Ту­ман­не май­бу­тнє

Майкл Бі­ніон про атмо­сфе­ру пе­ре­го­во­рів що­до Brexit

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМІСТ - Майкл Бі­ніон, Лон­дон

Гнів, від­чу­т­тя тра­гі­чно­сті й утра­ти по­ва­ги до дер­жа­ви та вла­ди, що охо­пи­ли Бри­та­нію, під­су­му­ва­ла 91­рі­чна жін­ка. У кра­ї­ні, за її сло­ва­ми, па­нує ду­же по­хму­рий все­на­ро­дний на­стрій. За чо­ти­ри мі­ся­ці тра­пи­ло­ся чо­ти­ри те­ра­кти, від­бу­ли­ся пар­ла­мент­ські ви­бо­ри, які по­сла­би­ли й па­ра­лі­зу­ва­ли уряд, по­ча­ли­ся важ­кі й су­пе­ре­чли­ві пе­ре­мо­ви­ни з Єв­ро­со­ю­зом, а жа­хли­ва по­же­жа в Лон­до­ні за­бра­ла жи­т­тя май­же 80 ме­шкан­ців ба­га­то­квар­тир­но­го бу­дин­ку, де жи­ли пе­ре­ва­жно ім­мі­гран­ти й ма­ло­за­без­пе­че­ні.

Ті­єю жін­кою, що ви­сло­ви­ла обу­ре­н­ня й лють Бри­та­нії, бу­ла ко­ро­ле­ва. Схо­же, во­на єди­на по­стать у кра­ї­ні, до якої все ще збе­ре­гла­ся за­галь­на по­ва­га. Пі­сля ви­бо­рів 8 черв­ня уряд кон­сер­ва­то­рів за­ли­шив­ся без біль­шо­сті. Це ста­ло остан­нім уда­ром для прем’єр­ки Те­ре­зи Мей, яка перетворилася на по­смі­хо­ви­сько на­віть у вла­сній пар­тії. По­ки Мей на­ма­га­ла­ся від­но­ви­ти свій ав­то­ри­тет, рей­тин­ги її по­пу­ляр­но­сті впа­ли на ре­кор­дних 34 пун­кти. Про­три­ма­є­ться во­на в най­кра­що­му ра­зі що­най­біль­ше рік. Уря­ду до­ве­ло­ся від­мо­ви­ти­ся май­же від усьо­го за­пла­но­ва­но­го на на­сту­пні п’ять ро­ків, і він про­сто сяк­так пе­ре­би­ва­є­ться з дня на день. Джордж Ос­борн, ко­ли­шній мі­ністр фі­нан­сів і ко­ле­га Мей, на­звав її «хо­дя­чим мер­цем».

Зда­є­ться, що в Мей усе пі­шло не так. Те­ра­кти, зокре­ма й акт пом­сти бі­ло­го чо­ло­ві­ка, який на­ма­гав­ся вби­ти му­суль­ман бі­ля ме­че­ті 19 черв­ня, по­сі­я­ли в кра­ї­ні страх, нер­во­вість і роз­кол. Мей по­обі­ця­ла рі­шу­чі дії пі­сля вчи­не­них смер­тни­ка­ми ви­бу­хів у Ман­че­сте­рі та на­па­дів те­ро­ри­стів­му­суль­ман із но­жа­ми на пе­ре­хо­жих на рин­ку в цен­трі Лон­до­на. Але про якісь пла­ни із за­по­бі­га­н­ня те­ро­ри­зму по­ві­дом­лень не бу­ло. На­то­мість прем’єр­ку зви­ну­ва­чу­ють у ско­ро­чен­ні шта­ту по­лі­ції (за її ка­ден­ції на по­са­ді мі­ні­стра вну­трі­шніх справ у 2010–2016 ро­ках. — Ред.).

Зви­ну­ва­чу­ють її й у за­пі­зні­лій і без­ла­дній офі­цій­ній ре­а­кції на одну з най­стра­шні­ших по­жеж, які зна­ла Британія: ко­ли ви­со­тний ба­га­то­квар­тир­ний бу­ди­нок пе- ре­тво­рив­ся на пе­кло че­рез не­які­сний де­ше­вий ре­монт, про­ве­де­ний кон­се­рва­тив­ною адмі­ні­стра­ці­єю ба­га­то­го ра­йо­ну, яка ви­рі­ши­ла за­оща­ди­ти ко­шти й не ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти во­гне­стій­ких бу­ді­вель­них ма­те­рі­а­лів. Мей так зля­ка­ла­ся роз­гні­ва­них уці­лі­лих по­го­ріль­ців, що не на­ва­жи­ла­ся на зу­стріч із ме­шкан­ця­ми ра­йо­ну, і ба­га­тьом до­ве­ло­ся че­ка­ти кіль­ка днів, до­ки дер­жа­ва за­про­по­ну­ва­ла хоч якусь до­по­мо­гу. Осо­би­сто від­ві­да­ти обго­рі­лу ви­со­тку й по­ро­змов­ля­ти з жер­тва­ми до­ве­ло­ся пре­ста­рі­лій ко­ро­ле­ві.

По­же­жі та ка­та­стро­фи тра­пля­ю­ться в ко­жній кра­ї­ні. Втім, ця має по­ту­жні по л і т и ч - ні на­слід­ки, то­му що во­на ого­ли-

ла за­дав­не­ну со­ці­аль­ну хво­ро­бу Ве­ли­кої Бри­та­нії. Лон­дон — ба­га­те мі­сто, але су­во­ра еко­но­мія дер­жа­ви най­біль­ше вда­ри­ла по бі­дних. За­мо­жні до­сі жи­вуть пре­кра­сно. Тим ча­сом по­стій­но по­гли­блю­є­ться со­ці­аль­на не­рів­ність. Ба­га­то­квар­тир­ні бу­дин­ки для ім­мі­гран­тів і ма­ло­за­без­пе­че­них ча­сто не від­по­від­а­ють нор­мам. Ні­хто не звер­тав ува­ги на по­пе­ре­дже­н­ня про те, що де­які ви­со­тні жи­тло­ві бу­дин­ки ду­же не­без­пе­чні в ра­зі по­же­жі. Ні­чо­го не зро­бле­но, аби до­по­мог­ти мо­ло­ді чи бі­дним, які не мо­жуть до­зво­ли­ти со­бі ви­найня­ти жи­тло в Лон­до­ні з йо­го ду­же ви­со­ки­ми ці­на­ми. Ре­аль­на за­ро­бі­тна пла­та для зви­чай­них пра­ців­ни­ків упа­ла, але ке­рів­ни­ки ве­ли­ких ком­па­ній вла­сні окла­ди під­ви­щи­ли вдві­чі або й утри­чі. У су­спіль­стві па­нує від­чу­т­тя, що «ди­кий» ка­пі­та­лізм ча­сів Те­тчер, ко­ли змен­шу­ва­ли­ся дер­жав­ні ви­да­тки, по­ро­див ду­же ве­ли­ку не­рів­ність. «Жа­до­ба — це до­бре», — ка­за­ли під­при­єм­ці в 1980­х. Про її на­слід­ки цьо­го не ска­жеш.

Ре­жим су­во­рої еко­но­мії, за­про­ва­дже­ний у кра­ї­ні пі­сля еко­но­мі­чної кри­зи 2008–2009 ро­ків, май­же не тор­кнув­ся біль­шо­сті бі­зне­сме­нів. Ба­га­ті іно­зем­ці, осо­бли­во з Ки­таю, Ро­сії та Ні­ге­рії, да­лі со­бі пла­тять міль­йо­ни за пре­сти­жні бу­дин­ки в Лон­до­ні та ін­ших ве­ли­ких мі­стах. Це фа­кти­чно ін­ве­сти­ції в не­ру­хо­мість, а са­ме жи­тло сто­їть по­ро­жнім. То­ді як у хва­ле­ній бри­тан­ській си­сте­мі охо­ро­ни здо­ров’я за­кін­чи­ли­ся гро­ші й во­на вже не мо­же за­до­воль­ня­ти по­тре­би хво­рих. Бі­зне­сме­ни жи­вуть до­бре, а от учи­те­лі, мед­се­стри й звіль­не­ні з ро­бо­ти че­рез змен­ше­н­ня дер­жав­но­го фі­нан­су­ва­н­ня бо­рю­ться за ви­жи­ва­н­ня. Кіль­ка ти­жнів то­му опу­блі­ку­ва­ли стра­шну ста­ти­сти­ку: у Бри­та­нії смер­тність не­мов­лят най­ви­ща в Єв­ро­пі пі­сля Маль­ти.

Це обу­ре­н­ня в су­спіль­стві по­ча­сти зу­мо­ви­ло рі­ше­н­ня то­рі­шньо­го ре­фе­рен­ду­му ви­йти з Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу. Ба­га­то го­ло­сів на пле­бі­сци­ті бу­ли ви­явом про­те­сту тих, хто жи­ве за ме­жа­ми за­мо­жно­го пів­ден­но­схі­дно­го ре­гіо­ну. Ці на­строї піджив­лю­ють ра­сизм і во­ро­жість до ім­мі­гра­ції. Во­ни та­кож ви­ли­ли­ся в не­спо­ді­ва­ний сплеск під­трим­ки опо­зи­цій­ної Лей­бо­рист­ської пар­тії та її лі­во­го лі­де­ра Дже­ре­мі Кор­бі­на на ви­бо­рах. А те­пер обу­ре­н­ня й роз­ча­ру­ва­н­ня ви­пле­сну­ли­ся в опо­зи­цію до уря­ду, а осо­бли­во до Мей — не­гну­чкої, не­зда­тної чі­тко до­но­си­ти свої ідеї й спон­тан­но ре­а­гу­ва­ти на змі­ни в су­спіль­них на­стро­ях.

У ре­зуль­та­ті її по­зи­ції по­сла­би­ли­ся са­ме то­ді, ко­ли Бри­та­нії по­трі­бне впев­не­не ке­рів­ни­цтво для про­ве­де­н­ня пе­ре­мо­вин що­до Brexit, а ті швид­ше за все бу­дуть жорс­тки­ми, за­тя­жни­ми й ви­ве­дуть Бри­та­нію за ме­жі ЄС бі­дні­шою й не­впев­не­ною. Тим ча­сом су­пе­ре­чки що­до Brexit роз­го­рі­ли­ся з но­вою си­лою: бі­зне­сме­ни за­яв­ля­ють, що їх не чу­ють, а еко­но­мі­сти по­пе­ред

жа­ють про не­ми­ну­че зни­же­н­ня рів­ня жи­т­тя. Ті, хто агі­ту­вав за ви­хід Бри­та­нії з ЄС, за­мов­кли, а ті, хто хо­че за­кін­че­н­ня ре­жи­му су­во­рої еко­но­мії, по­пе­ре­джа­ють, що не бу­де чим фі­нан­су­ва­ти ре­фор­ми, не­об­хі­дні для змен­ше­н­ня не­рів­но­сті.

Офі­цій­ні пе­ре­мо­ви­ни про ви­хід із ЄС по­ча­ли­ся 19 черв­ня. Але єв­ро­пей­ці вже на­рі­ка­ють, що бри­тан­ська сто­ро­на очі­кує від цих до­мов­ле­но­стей чо­гось не­ре­аль­но­го. Мей до­сі на­по­ля­гає на то­му, що прі­о­ри­те­тне зав­да­н­ня — при­пи­ни­ти ім­мі­гра­цію з ЄС. Мі­ністр фі­нан­сів у її уря­ді за­яв­ляє, що пе­ре­ва­гою має бу­ти за­хист бри­тан­ської еко­но­мі­ки. Мей не при­хо­ву­ва­ла сво­го ба­жа­н­ня звіль­ни­ти йо­го пі­сля ви­бо­рів. За­раз він роз­гні­ва­ний і не­по­кір­ний. Про­те в Мей уже не­має до­ста­тньо ва­ги, щоб ки­ну­ти ви­клик будь­ко­му зі сво­їх клю­чо­вих мі­ні­стрів, які сва­ря­ться й спе­ре­ча­ю­ться про те, як слід про­во­ди­ти пе­ре­мо­ви­ни що­до Brexit.

За­галь­ний на­стрій спан­те­ли­че­но­сті, по­мно­же­ний на де­да­лі біль­ше не­вдо­во­ле­н­ня в су­спіль­стві, ство­рив клі­мат не­пев­но­сті. Це най­гір­ше, що мо­же бу­ти для бі­зне­су чи ста­біль­но­сті. Ко­ли зни­жу­є­ться до­ві­ра, по­стає за­ча­ро­ва­не ко­ло. Фунт різ­ко де­шев­шає, ін­ве­сти­ції па­да­ють, ін­фля­ція зро­стає. Рі­вень жи­т­тя не­за­ба­ром, оче­ви­дно, теж стрім­ко по­пря­мує вниз. Прем’єр­ці Мей, якій бра­кує ха­ри­зми й осо­би­сто­го ав­то­ри­те­ту, важ­ко з цим бо­ро­ти­ся.

Го­лов­на про­бле­ма, яка сто­їть пе­ред нею за­раз, — сфор­му­ва­ти уряд біль­шо­сті. Мей спо­ді­ва­ла­ся пе­ре­ко­на­ти 10 чле­нів пар­ла­мен­ту від Де­мо­кра­ти­чної юніо­ніст­ської пар­тії Пів­ні­чної Ір­лан­дії під­три­ма­ти її. Пе­ре­мо­ви­ни три­ва­ли май­же два ти­жні, але ір­ланд­ці в обмін на свою під­трим­ку ви­су­ну­ли по­лі­ти­чно не­прийня­тні ви­мо­ги. В опо­зи­цій­ної Лей­бо­рист­ської пар­тії для фор­му­ва­н­ня уря­ду не­до­ста­тньо ман­да­тів, на­віть якщо її під­три­ма­ють шо­тланд­ські на­ціо­на­лі­сти й ін­ші дрі­бні­ші пар­тії. Як ре­зуль­тат — па­то­ва си­ту­а­ція.

До по­лі­ти­чно­го хаосу Британія не звикла. Во­на дав­но пишається старою, глибоковкоріненою демократією й традиціями по­лі­ти­чної толерантності. Але цьо­му, зда­є­ться, настає кі­нець. Те­пер Британія за­здрі­сно по­гля­дає на по­лі­ти­чну ста­біль­ність Ні­меч­чи­ни та від­нов­ле­н­ня до­ві­ри, які при­ніс Фран­ції но­во­обра­ний пре­зи­дент Ма­крон. А ко­ли кра­ї­на втра­чає впев­не­ність у со­бі, будь­яка про­бле­ма стає біль­шою.

Схо­же, за­раз тра­ди­цію та ста­біль­ність уособ ­ лює тіль­ки ко­ро­ле­ва. Про­те їй уже 91, і во­на не має ні­якої по­лі­ти­чної вла­ди. Однак ді­а­гноз ко­ро­ле­ви без­по­мил­ко­вий: на­стрій у кра­ї­ні па­нує справді по­хму­рий.

ДО ПО­ЛІ­ТИ­ЧНО­ГО ХАОСУ БРИТАНІЯ НЕ ЗВИКЛА. ВО­НА ДАВ­НО ПИШАЄТЬСЯ СТАРОЮ, ГЛИБОКОВКОРІНЕНОЮ ДЕМОКРАТІЄЮ Й ТРАДИЦІЯМИ ПО­ЛІ­ТИ­ЧНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ. АЛЕ ЦЬО­МУ, ЗДА­Є­ТЬСЯ, НАСТАЄ КІ­НЕЦЬ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.