До­кон­сти­ту­цій­ні змі­ни

Що пе­ре­ду­ва­ло Основ­но­му За­ко­ну 1996 ро­ку

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМІСТ - Ан­дрій Го­луб

До 1996 ро­ку Укра­ї­на вже жи­ла за фа­кти­чно но­вим Основ­ним За­ко­ном. Про кон­сти­ту­цій­ні змі­ни 1990­го ві­до­мо не так ба­га­то, як про кон­сти­ту­цій­ну ніч у пар­ла­мен­ті. Ти­ждень ви­рі­шив при­га­да­ти ці по­дії, а по до­по­мо­гу звер­нув­ся до Ві­кто­ра Ши­шкі­на, який три­чі оби­рав­ся на­ро­дним де­пу­та­том з 1990­го. Він вхо­див до Ко­мі­сії Вер­хов­ної Ра­ди Укра­ї­ни з пи­тань за­ко­но­дав­ства та за­кон­но­сті (за­ко­но­дав­чих пе­ред­ба­чень за ча­сів ВР УРСР. — Ред.). Че­рез цю Ко­мі­сію про­хо­ди­ли текс­ти кон­сти­ту­цій­них змін і від­бу­ва­ла­ся їхня під­го­тов­ка.

Ста­ном на кі­нець 1980­х ро­ків в Укра­ї­ні, не­зва­жа­ю­чи на пе­ре­бу­до­ву, ді­я­ла Кон­сти­ту­ція УРСР 1978 ро­ку з усі­ма су­пу­тні­ми на­слід­ка­ми: по­чи­на­ю­чи від «ідей на­у­ко­во­го ко­му­ні­зму», за­кін­чу­ю­чи ке­рів­ною ро­л­лю КПРС і пе­ре­ва­гою за­ко­нів СРСР над ре­спу­блі­кан­ськи­ми. У 1990­му від­бу­ли­ся пер­ші по­рів­ня­но де­мо­кра­ти­чні ви­бо­ри до Вер­хов­ної Ра­ди УРСР. Не­зва­жа­ю­чи на те що біль­шість сфор­му­ва­ли ло­яль­ні до ко­му­ні­стів де­пу­та­ти (так зва­на гру­па 239), сер­йо­зне пред­став­ни­цтво в пар­ла­мен­ті ді­ста­ли та­кож опо­зи­ціо­не­ри, які сфор­му­ва­ли На­ро­дну ра­ду.

«Той пар­ла­мент став пер­шим, склад яко­го обра­ли на аль­тер­на­тив­ній осно­ві. З’яви­ла­ся зна­чна ча­сти­на «ан­ти­ко­му­ні­сти­чної» та «ан­ти­ім­пер­ської» опо­зи­ції. Пе­ре­ва­жно це бу­ли пред­став­ни­ки на­ціо­наль­но­де­мо­кра­ти­чно­го та­бо­ру (осо­бли­во На­ро­дний рух), хо­ча бу­ли й Де­мо­кра­ти­чна пла­тфор­ма все­ре­ди­ні КПРС та про­сто ан­ти­ко­му­ні­сти­чно, але во­дно­час про­ім­пер­ськи на­ла­што­ва­ні де­пу­та­ти. Однак то­ді на­віть «про­ім­пер­ські ан­ти­ко­му­ні­сти» на­ма­га­ли­ся не від­ри­ва­ти­ся від за­галь­но­го фор­ма­ту, оскіль­ки ро­зумі­ли, що єди­ний і го­лов­ний ворог — це КПРС», — роз­по­від­ає Ши­шкін.

16 ли­пня 1990 ро­ку Вер­хов­на Ра­да УРСР про­го­ло­су­ва­ла за Де­кла­ра­цію про дер­жав­ний су­ве­ре­ні­тет. Де­кла­ра­ці­єю про­го­ло­си­ли са­мо­стій­ність Укра­ї­ни у ви­рі­шен­ні будь­яких пи­тань дер­жав­но­го жи­т­тя. Втім, де­кла­ра­ція не бу­ла за­ко­ном, а тим па­че Кон­сти­ту­ці­єю, то­му їй ви­рі­ши­ли на­да­ти до­да­тко­вої ле­гі­тим­но­сті. «Са­ме Де­кла­ра­ція про су­ве­ре­ні­тет за­кла­ла під­ва­ли­ни, які по­тім ста­ли кон­сти­ту­цій­ни­ми змі­на­ми», — ка­же Ві­ктор Ши­шкін.

Ро­бо­ту над текс­том змін за­кін­чи­ли до жов­тня то­го са­мо­го 1990 ро­ку. За сло­ва­ми Ши­шкі­на, єди­ної Кон­сти­ту­цій­ної ко­мі­сії то­ді не бу­ло, а ро­бо­ту ор­га­ні­зу­ва­ли че­рез окре­мі ко­мі­сії Вер­хов­ної Ра­ди (те­пер во­ни на­зи­ва­ю­ться ко­мі­те­та­ми). На­при­клад, бу­ли ко­мі­сії з пи­тань куль­ту­ри чи еко­но­мі­ки. Ко­жна з них зо­се­ре­ди­ла­ся на сво­їх про­бле­мах. Вже по­тім ці на­пра­цю­ва­н­ня узго­джу­ва­ли між со­бою для уни­кне­н­ня су­пе­ре­чно­стей у текс­ті. «Мо­ва пе­ре­ва­жно йшла про дер­жа­ву, оскіль­ки в пра­во­вих до­ку­мен­тах «дер­жа­ва» то­ді до­мі­ну­ва­ла над «лю­ди­ною» і по­трі­бно бу­ло ви­рі­ши­ти пи­та­н­ня ро­бо­ти дер­жав­них ін­сти­ту­цій. Усі про­по­зи­ції над­хо­ди­ли до на­шої Ко­мі­сії за­ко­но­дав­чих пе­ред­ба­чень. Во­на від­по­від­а­ла за змі­ни до Кон­сти­ту­ції як дер­жав­ний до­ку­мент», — роз­по­від­ає Ши­шкін.

Змі­ни до Кон­сти­ту­ції УРСР про­го­ло­су­ва­ли в Ра­ді 24 жов­тня 1990­го. Пев­на іро­нія по­ля­гає в то­му, що во­ни оста­то­чно на­бра­ли чин­но­сті 7 ли­сто­па­да — у день Жов­тне­вої ре­во­лю­ції, го­лов­но­го дер­жав­но­го свя­та СРСР. «Фа­кти­чно «ти­хою са­пою» вже то­ді бу­ло про­го­ло­ше­но не­за­ле­жність. То­му що всі ін­сти­ту­ції Укра­ї­ни ста­ли не­за­ле­жни­ми від Мо­скви, а ке­рів­на роль пар­тії ска­со­ва­на, хо­ча в ра­дян­ській Кон­сти­ту­ції во­на ще бу­ла», — роз­по­від­ає Ши­шкін.

Окрім то­го, то­ді змі­ни­ли ст. 7 про проф­спіл­ки, яку ви­пи­са­ли як ста­т­тю про гро­мад­ські ор­га­ні­за­ції та ба­га­то­пар­тій­ність. Бу­ла пов­ні­стю зу­пи­не­на дія гла­ви про еко­но­мі­чну си­сте­му, яка ви­зна­ча­ла еко­но­мі­ку УРСР скла­до­вою ча­сти­ною за­галь­но­ра­дян­ської еко­но­мі­ки. Одна зі ста­тей за­зна­ча­ла, що до­мі­ну­ю­чи­ми на те­ри­то­рії Укра­ї­ни ста­ють за­ко­ни УРСР. За­ко­ни СРСР і да­лі ді­я­ли ли­ше в тій ча­сти­ні, яка їм не су­пе­ре­чи­ла. За­бо­ро­ня­ло­ся від­си­ла­ти укра­їн­ських при­зов­ни­ків слу­жи­ти за ме­жі те­ри­то­рії УРСР. Та­кож укра­їн­ський Вер­хов­ний Суд став най­ви­щою су­до­вою уста­но­вою і при­пи­нив від­прав­ля­ти до Мо­скви спра­ви для пе­ре­гля­ду. За­мість Ко­мі­те­ту кон­сти­ту­цій­но­го на­гля­ду Ра­да про­го­ло­си­ла, що бу­де ство­ре­но Кон­сти­ту­цій­ний Суд.

За сло­ва­ми Ши­шкі­на, та­кож чи­ма­лих змін за­зна­ла про­ку­рор­ська си­сте­ма: «Про­ку­ра­ту­ра бу­ла єди­ною уста­но­вою, ке­рів­ни­ки якої при­зна­ча­ли­ся без­по­се­ре­дньо з Мо­скви. Йде­ться не про по­го­дже­н­ня, як бу­ло з

ін­ши­ми ві­дом­ства­ми, а са­ме про фор­маль­ний під­хід. Фор­маль­но ке­рів­ни­ків ре­шти ві­домств при­зна­ча­ли в Ки­є­ві. На­то­мість прокурора со­ю­зних ре­спу­блік та обла­стей при­зна­чав ген­про­ку­рор СРСР, а про­ку­ро­рів ра­йо­нів — про­ку­ро­ри ре­спу­блік, але із за­твер­дже­н­ням у ген­про­ку­ро­ра СРСР. Про­ку­ра­ту­ри й Мі­н­обо­ро­ни (бо не бу­ло від­по­від­них мі­ні­стерств у ре­спу­блі­ках) бу­ли дво­ма го­лов­ни­ми ім­пер­ськи­ми стов­па­ми. Ми ство­ри­ли по­са­ду ге­не­раль­но­го прокурора УРСР, яко­го при­зна­чи­ла укра­їн­ська Ра­да. Та­ким чи­ном, 24 жов­тня 1990 ро­ку ми ста­ли кон­сти­ту­цій­но не­за­ле­жною дер­жа­вою».

Для го­ло­су­ва­н­ня та­ких змін то­ді, як і за­раз, не­об­хі­дно бу­ло на­бра­ти 300 го­ло­сів на­ро­дних де­пу­та­тів. До­по­мо­гла в цьо­му не­о­дно­рі­дність се­ре­до­ви­ща то­ді­шньої КПРС. За сло­ва­ми Ши­шкі­на, серед ко­му­ні­стів бу­ли як кон­сер­ва­то­ри, які зго­дом вда­ли­ся до сер­пне­во­го пу­тчу в Мо­скві, так і про­гре­сив­ні де­пу­та­ти, що або вхо­ди­ли до На­ро­дної ра­ди (від Де­мо­кра­ти­чної пла­тфор­ми у КПРС. — Ред.), або про­сто ви­сту­па­ли за роз­ви­ток су­спіль­ства. «Та­кож бу­ла гру­па ко­му­ні­стів, яких я на­зи­ваю «ди­сци­плі­но­ва­ні», — роз­по­від­ає він. Те­за про «пра­во­ву дер­жа­ву» з’яви­ла­ся в пар­тій­них до­ку­мен­тах КПРС під час 19­ї кон­фе­рен­ції. Так по­ча­ли з’яв­ля­ти­ся пар­тій­ні до­ку­мен­ти, які на це на­ла­што­ву­ва­ли. Пра­ва лю­ди­ни ста­ли ва­жли­вим фа­кто­ром. У Кон­сти­ту­ції СРСР 1978 ро­ку вза­га­лі не­має сло­ва «лю­ди­на», а є сло­во «гро­ма­дя­нин». Від­по­від­но «пра­ва лю­ди­ни» ви­пи­су­ва­ли че­рез «пра­ва гро­ма­дя­ни­на». Однак са­ме пра­ва лю­ди­ни по­чи­на­ли до­мі­ну­ва­ти в ро­зу­мін­ні пра­во­вої дер­жа­ви. То­му ча­сти­на ко­му­ні­стів, які ди­сци­плі­но­ва­но ви­ко­ну­ва­ли пар­тій­ні до­ку­мен­ти, фа­кти­чно та­кож під­три­ма­ли змі­ни. Без них ми не про­го­ло­су­ва­ли б за ска­су­ва­н­ня ст. 6 (про ке­рів­ну роль КПРС. — Ред.) ».

ПРЕЗИДЕНТСЬКА РЕСПУБЛІКА

У 1990 ро­ці Укра­ї­на перетворилася на справжню, а не номінальну, як ра­ні­ше, парламентську ре­спу­блі­ку. Вер­хов­на Ра­да УРСР призначала уряд, суддів та ге­не­раль­но­го прокурора. На той час пи­та­н­ня про за­сну­ва­н­ня по­са­ди пре­зи­ден­та ще не по­ру­шу­ва­ло­ся, однак ви­ни­кло в 1991­му, на­пе­ре­до­дні оста­то­чно­го про­го­ло­ше­н­ня не­за­ле­жно­сті.

«На той пе­рі­од вва­жа­ло­ся, що пар­ла­мент­ська республіка не при­ве­де до до­бра. За при­клад бра­ли до­свід Че­твер­тої пар­ла­мент­ської ре­спу­блі­ки у Фран­ції, яка не ви­пра­вда­ла се­бе пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни в умовах роз­ва­лу фран­цузь­кої еко­но­мі­ки та ко­ло­ні­аль­ної си­сте­ми. Мов­ляв, у пе­рі­од су­спіль­них по­тря­сінь по­трі­бна силь­на кон­цен­тра­ція вла­ди. Та­кож вва­жа­ло­ся, що про­гре­сив­ні де­мо­кра­ти­чні си­ли змо­жуть отри­ма­ти по­са­ду пре­зи­ден­та. Річ у тім, що в низ­ці ре­гіо­нів то­ді ще оби­ра­ли до пар­ла­мен­ту май­же ви­клю­чно ко­му­ні­стів. Вва­жа­ло­ся, що че­рез пар­ла­мент ми не змо­же­мо швид­ко по­до­ла­ти на­слід­ки ра­дян­ської до­би, а от че­рез пре­зи­дент­ську фор­му прав­лі­н­ня змо­же­мо. Ав­то­ри­та­ризм пре­зи­дент­ської вла­ди мав пі­ти на ко­ристь дер­жав­но­сті. На цих по­зи­ці­ях сто­яв, зокре­ма, Чор­но­віл і зна­чна ча­сти­на Ру­ху, ре­спу­блі­кан­ців, ПДВУ (Пар­тія де­мо­кра­ти­чно­го ві­дро­дже­н­ня Укра­ї­ни, ство­ре­на чле­на­ми Дем­пла­тфор­ми у КПРС. — Ред.), до якої я на­ле­жав. Я не за­пе­ре­чу­вав, але ка­зав, що є пев­на не­без­пе­ка (я не був при­хиль­ни­ком пре­зи­дент­ської ре­спу­блі­ки та­кої, якою во­на в нас від­бу­ла­ся, так са­мо як не при­хиль­ник фран­цузь­кої мо­де­лі із силь­ним пре­зи­ден­том). У тих умовах бу­ли сер­йо­зні ар­гу­мен­ти про цен­тра­лі­за­цію вла­ди, мо­жли­во, як тим­ча­со­вий за­хід, до­ки Укра­ї­на не вий­де на ста­лий роз­ви­ток. Ім­пер­ські ко­му­ні­сти бу­ли про­ти за­про­ва­дже­н­ня по­са­ди пре­зи­ден­та, адже во­ни не­без­під­став­но ба­чи­ли в цьо­му оста­то­чний роз­пад СРСР: в одній дер­жа­ві не мо­же бу­ти кіль­ка пре­зи­ден­тів. Мо­жуть бу­ти рі­зні кон­стру­кції, але не пре­зи­дент», — при­га­дує Ши­шкін.

У ли­пні 1991 ро­ку Вер­хов­на Ра­да все­та­ки про­го­ло­су­ва­ла за за­сну­ва­н­ня по­са­ди пре­зи­ден­та. Пов­но­ва­же­н­ня бу­ли вуж­чи­ми, ніж ті, які не­вдов­зі ді­ста­не Ле­о­нід Ку­чма. Во­дно­час, за сло­ва­ми Ві­кто­ра Ши­шкі­на, по­рів­ню­ва­ти пов­но­ва­же­н­ня рі­зних пре­зи­ден­тів скла­дно: «Мо­жна ска­за­ти, що пов­но­ва­же­н­ня пре­зи­ден­та зраз­ка 1991 ро­ку бу­ли чи­мось се­ре­днім між пов­но­ва­же­н­ня­ми зраз­ка 1996­го і 2004­го, однак на­справ­ді важ­ко ска­за­ти, хто з кон­кре­тних пре­зи­ден­тів був слаб­шим або силь­ні­шим: Крав­чук, Ку­чма чи Ющен­ко. Во­ни пра­цю­ва­ли в рі­зних і пра­во­вих, і су­спіль­но­політичних пло­щи­нах. Під час пре­зи­дент­ства Крав­чу­ка від­бу­вав­ся роз­пад СРСР і йо­му по­трі­бно бу­ло бу­ду­ва­ти дер­жа­ву та її ін­сти­ту­ції, бу­ду­ва­ти ві­дно­си­ни з ін­ши­ми дер­жа­ва­ми. Ін­ші пре­зи­ден­ти вже отри­ма­ли це у спа­док. У цьо­му і є осо­бли­вість мо­мен­ту 1990–1991 ро­ків. Су­то за за­ко­но­дав­ством їх по­рів­ню­ва­ти не мо­жна, бо на­віть за­ко­но­дав­ство сто­су­ва­ло­ся рі­зних су­спіль­них від­но­син».

Пов­но­ва­же­н­ня гла­ви дер­жа­ви сут­тє­во по­си­ли­ли вже в 1995 ро­ці, під­пи­сав­ши так зва­ний Кон­сти­ту­цій­ний до­го­вір між Вер­хов­ною Ра­дою та пре­зи­ден­том. Це ста­ло­ся на тлі по­віль­но­го по­го­дже­н­ня про­е­кту май­бу­тньої Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни. По­стій­но ви­ни­ка­ли дис­ку­сії, пов’яза­ні з дер­жав­ним устро­єм,

У 1990 РО­ЦІ УКРА­Ї­НА ПЕРЕТВОРИЛАСЯ НА СПРАВЖНЮ, А НЕ НОМІНАЛЬНУ, ЯК РА­НІ­ШЕ, ПАРЛАМЕНТСЬКУ РЕ­СПУ­БЛІ­КУ. ВЕР­ХОВ­НА РА­ДА УРСР ПРИЗНАЧАЛА УРЯД, СУДДІВ ТА ГЕ­НЕ­РАЛЬ­НО­ГО ПРОКУРОРА

пов­но­ва­же­н­ня­ми пре­зи­ден­та, еко­но­мі­кою, зов­ні­шньо­по­лі­ти­чним ве­кто­ром, ядер­ним ста­ту­сом, які по­вин­ні бу­ли від­обра­зи­ти­ся в Кон­сти­ту­ції. До­да­ло­ся й пи­та­н­ня про ста­тус Кри­му. У 1994 ро­ці обра­ли но­вий склад Вер­хов­ної Ра­ди, однак зно­ву жо­ден із про­е­ктів Кон­сти­ту­ції не про­хо­див на­віть че­рез са­му Кон­сти­ту­цій­ну ко­мі­сію. На цьо­му тлі бу­ло за­про­по­но­ва­но ідею тим­ча­со­во­го Кон­сти­ту­цій­но­го договору, який роз­ді­лив би пов­но­ва­же­н­ня за­ко­но­дав­чої та ви­ко­нав­чої гі­лок вла­ди.

«Я вва­жаю, ми та­ким чи­ном пі­дір­ва­ли осно­ви укра­їн­сько­го пра­ва. Не мо­жна зну­ща­ти­ся над Кон­сти­ту­ці­єю за будь­яких на­мі­рів. Де­хто ка­же, що це був ви­хід із глу­хо­го ку­та. Я цьо­го не ба­чу, адже ті са­мі стру­кту­ри вла­ди ли­ша­ли­ся, про­сто ко­мусь від­да­ва­ла­ся пе­ре­ва­га. Тут ще один момент. Сьо­го­дні ба­га­то ка­жуть про су­спіль­ний до­го­вір. Але хто з ким до­мов­ля­є­ться? Ви­яв­ля­є­ться, є роз­бі­жно­сті в ро­зу­мін­ні цьо­го. Ма­є­мо три під­хо­ди. Пер­ший — лю­ди до­мов­ля­ю­ться між со­бою про пов­но­ва­же­н­ня, вла­ду й так да­лі. За­зви­чай це ре­а­лі­зо­ву­є­ться че­рез ре­фе­рен­дум. Дру­гий — вла­да до­мов­ля­є­ться з лю­дьми. Всі на­ші Кон­сти­ту­ції бу­ли са­ме на під­ста­ві та­ко­го договору: вла­да да­ру­ва­ла Кон­сти­ту­цію і на­род із цим по­го­джу­вав­ся. Вла­да має на це пра­во, адже обра­на на­ро­дом і є її пред­став­ни­цьким ор­га­ном. Тре­тя фор­ма — вла­да до­мов­ля­є­ться між со­бою. Це най­гір­ший тип договору. Там на­род уза­га­лі ви­пав: пар­ла­мент до­мов­ля­є­ться з пре­зи­ден­том, як во­ни щось ді­лять. Це і є Кон­сти­ту­цій­ний до­го­вір. То­му я до ньо­го ду­же не­га­тив­но став­лю­ся. Якщо го­во­ри­ти про сто­ро­ни договору: пре­зи­ден­та та пар­ла­мент, то остан­ній, зві­сно, біль­ше втра­тив від ці­єї уго­ди», — ка­же Ши­шкін.

УХВА­ЛЕ­Н­НЯ КОН­СТИ­ТУ­ЦІЇ УКРА­Ї­НИ

Зре­штою рів­но за рік уда­ло­ся ухва­ли­ти но­ву Кон­сти­ту­цію Укра­ї­ни й до­го­вір утра­тив чин­ність. Що­прав­да, у ній від­обра­зи­ли й «по­си­ле­ні» пов­но­ва­же­н­ня пре­зи­ден­та Ле­о­ні­да Ку­чми, які по­тім ска­су- ва­ли на пе­рі­од пре­зи­дент­ства Ющен­ка, а зго­дом по­вер­нув со­бі че­рез рі­ше­н­ня Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду Ві­ктор Яну­ко­вич.

«У Кон­сти­ту­ції за­крі­пи­ли пов­но­ва­же­н­ня пре­зи­ден­та від 1995 ро­ку. Це був ком­про­міс, на який то­ді пі­шли, щоб отри­ма­ти 300 го­ло­сів. Уза­га­лі ця Кон­сти­ту­ція ком­про­мі­сна. Во­на бу­ла ди­ти­ною сво­го ча­су і, я ска­зав би, по­зи­ти­вом. Пи­та­н­ня мо­ви, зем­лі, вла­сно­сті, Кри­му — це все бу­ли ком­про­мі­си. Де­я­кою мі­рою во­на ста­ла не та­кою про­пре­зи­дент­ською, як то­го ба­жа­ли укла­да­чі Кон­сти­ту­цій­но­го договору. На­при­клад, Ви­ща ра­да юсти­ції. Во­на не бу­ла пре­дме­том Кон­сти­ту­цій­но­го договору, адже ідея з’яви­ла­ся на­ве­сні 1996 ро­ку. Пре­зи­дент мав очо­ли­ти цю Ра­ду, адже її пла­ну­ва­ли за фран­цузь­кою мо­де­л­лю. Там фор­маль­но ра­ду очо­лює пре­зи­дент, хо­ча й не хо­дить на за­сі­да­н­ня. Пла­ну­ва­ло­ся, що у ВРЮ бу­де 21 член, серед яких пре­зи­дент як очіль­ник. Під час обго­во­ре­н­ня ст. 131 пре­зи­ден­та звід­ти при­бра­ли. Про­го­ло­су­ва­ли, що у ВРЮ 20 чле­нів. То­ді по­ру­ши­ло­ся пи­та­н­ня, що 20 не ді­ли­ться на 3, адже рі­зні ор­га­ні­за­ції де­ле­гу­ва­ли по три чле­ни. Ви­рі­ши­ли, що від про­ку­ро­рів бу­де два чле­ни. Це та­кий ка­зус, який свід­чить про то­ді­шні ві­дно­си­ни між пар­ла­мен­том і пре­зи­ден­том, які бу­ли аж ніяк не іде­аль­ні, а пар­ла­мент, на від­мі­ну від ни­ні­шньо­го, ча­сто по­ка­зу­вав йо­му «зу­би», — ка­же Ши­шкін.

За йо­го сло­ва­ми, як­би не чва­ри та роз­бі­жно­сті пар­ла­мен­ті, Кон­сти­ту­цію мо­гли ухва­ли­ти на­ба­га­то ра­ні­ше. Ще в 1993 ро­ці офі­цій­ний про­ект опу­блі­ку­ва­ли в пре­сі. Бу­ли й аль­тер­на­тив­ні про­е­кти, які в за­галь­них ри­сах збі­га­ли­ся: «У ко­му­ні­стів, зві­сно, не бу­ло по­са­ди пре­зи­ден­та. У них був на­тяк на «вся вла­да ра­дам» й ін­ший ста­тус ро­сій­ської мо­ви. Втім, із по­гля­ду за­галь­но­го кон­стру­ктив­но­го під­хо­ду до дер­жа­ви всі про­е­кти бу­ли на­бли­же­ні», — ка­же Ши­шкін. За йо­го сло­ва­ми, до офі­цій­но­го про­е­кту Кон­сти­ту­ції на­ді­йшло кіль­ка ти­сяч про­по­зи­цій, до­пов­нень, змін або за­пе­ре­чень. Те­за про те, що Кон­сти­ту­цію ухва­ли­ли за ніч 28 черв­ня, так са­мо не від­по­від­ає дій­сно­сті: «У Кон­сти­ту­цій­ній ко­мі­сії, яку по­втор­но ор­га­ні­зу­ва­ли пі­сля ви­бо­рів до Ра­ди 1994 ро­ку, від­бу­ва­ло­ся про­бу­ксо­ву­ва­н­ня, і на се­бе іні­ці­а­ти­ву взяв Ва­дим Ге­тьман. Серед лі­бе­ра­лів, які ста­но­ви­ли біль­шість пар­ла­мен­ту, він мав зна­чний ав­то­ри­тет. Узяв на се­бе від­по­від­аль­ність за ство­ре­н­ня ро­бо­чої гру­пи з укла­да­н­ня оста­то­чно­го кон­сти­ту­цій­но­го про­е­кту. У цій кон­кре­тній си­ту­а­ції го­ло­ва Ра­ди Оле­ксандр Мо­роз під­три­мав йо­го. Ту­ди вві­йшли пред­став­ни­ки фра­кцій і кон­суль­тан­ти. Кон­суль­тан­том до ці­єї гру­пи вві­йшов і я. При­бли­зно до кін­ця трав­ня, зда­є­ться, ми ви­да­ли про­ект, який по­тім і став Кон­сти­ту­ці­єю. Ко­ли ка­жуть, що Кон­сти­ту­цію ухва­ли­ли за одну ніч, це не­прав­да. До ті­єї но­чі за два ти­жні ухва­ли­ли 40 ста­тей. Зві­сно, це не бу­ли най­дис­ку­сій­ні­ші стат­ті, як­от про ста­тус Кри­му, пи­та­н­ня вла­сно­сті й мо­ви. Але чверть Кон­сти­ту­ції ухва­ли­ли, у нас за­га­лом 161 ста­т­тя. Го­ло­су­ва­н­ня від­бу­ва­ло­ся не тіль­ки по ко­жній стат­ті, а й по ча­сти­нах, абза­цах, на­віть ре­че­н­нях. Якщо ре­че­н­ня ви­кли­ка­ло дис­ку­сію, то го­ло­су­ва­ли за кон­кре­тні сло­ва. Ста­ном на 27 черв­ня ухва­ли­ли пе­ре­ва­жно стат­ті сто­сов­но прав лю­ди­ни та ви­бор­чої си­сте­ми. А ті­єї но­чі став­ся пев­ний пси­хо­ло­гі­чний злам. У са­мо­му пар­ла­мен­ті від­по­від­аль­ність узяв Ми­хай­ло Си­ро­та (то­ді го­ло­ва Тим­ча­со­вої спе­ці­аль­ної ко­мі­сії по опра­цю­ван­ню про­е­кту Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни), який за­явив, що до­по­від­а­ти­ме «до пів­нів».

Пре­це­дент єд­но­сті. Са­ме на цьо­му на­го­ло­си­ли у ві­таль­них про­мо­вах зран­ку 28 черв­ня 1996- го спі­кер ВР Мо­роз і пре­зи­дент Ку­чма

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.