Штор­мо­ве по­пе­ре­дже­н­ня

Про но­ві ви­кли­ки дер­жав­ній без­пе­ці

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМІСТ - Дми­тро Кра­пи­вен­ко

Ми ні­би що­дня від­да­ля­є­мо­ся від осо­ру­жно­го «рус­ско­го ми­ра», однак де­які йо­го мар­ке­ри за­ли­ша­ю­ться для нас, на жаль, акту­аль­ни­ми. Зокре­ма, у ца­ри­ні фра­зе­о­ло­гії. При­слів’я про му­жи­ка, який не пе­ре­хре­сти­ться, до­ки не за­чує грім, — це про нас. Про на­шу дер­жав­ну по­лі­ти­ку у сфе­рі без­пе­ки зокре­ма. Від 2001 ро­ку, ко­ли бо­роть­ба з те­ро­ри­змом ста­ла сві­то­вим трен­дом, на­ші мо­жно­влад­ці теж до­лу­чи­ли­ся до цьо­го про­це­су. Рад­ше за інер­ці­єю чи, як то ка­жуть у на­ро­ді, за ком­па­нію. Ухва­лю­ва­ло­ся від­по­від­не за­ко­но­дав­ство, а ко­ли десь щось у За­хі­дній Єв­ро­пі ви­бу­ха­ло, то в Ки­їв­сько­му ме­тро­по­лі­те­ні з’яв­ля­ли­ся по­си­ле­ні на­ря­ди по­лі­ції із со­ба­ка­ми й ме­та­ло­шу­ка­ча­ми. На по­ча­тку 2000­х на­віть по­бу­ту­ва­ла дур­ну­ва­та при­каз­ка «яка кра­ї­на, та­кі й те­ра­кти». 2014­го все різ­ко змі­ни­ло­ся: ми ма­є­мо

три­ва­лу Ан­ти­те­ро­ри­сти­чну опе­ра­цію, ма­є­мо ціл­ком кон­кре­тно­го во­ро­га, але му­жик і грім — це й до­сі про нас.

Ви­не­се­но чи­ма­ло уро­ків з ча­су «рус­ской ве­сны». Хай там що хтось ка­же, а уяви­ти, що сьо­го­дні про­ро­сій­ські бо­йо­ви­ки, до­бре до­пов­не­ні під­крі­пле­н­ням із Бєл­го­ро­да, Кур­ська то­що, мо­жуть за­хо­пи­ти бо­дай ра­йон­ну ра­ду на­віть у при­кор­дон­но­му мі­сте­чку, до­во­лі скла­дно. Чо­му? Бо «грім» 2014­го до­бре за­пам’ята­ли і вжи­ли від­по­від­них за­хо­дів. Чи цьо­го за­до­сить? Ні. 9 трав­ня що­ро­ку де­да­лі біль­ше ски­да­є­ться на «пе­ре­кли­чку» во­ро­жих сил усе­ре­ди­ні кра­ї­ни, і кіль­кість тих сил не змен­шу­є­ться. От­же, не­до­пра­цю­ва­н­ня є.

Ма­ло не що­дня у зве­де­н­нях по­лі­ції чи­та­є­мо про ви­бу­хи гра­нат за со­тні кі­ло­ме­трів від фрон­ту. Ні­хто на­віть на най­ви­що­му рів­ні не при­хо­вує: кра­ї­на пе­ре­пов­не­на не­ле­галь­ною збро­єю. І во­на не мов­ча­ти­ме — це за­кон. І в тій ка­но­на­ді ви­пад­ко­вих, ча­сто про­сто вна­слі­док п’яних ви­ті­вок, ви­бу­хів та по­стрі­лів чу­є­мо вже й ін­ші, при­ціль­ні та до­бре спла­но­ва­ні. Вбив­ство екс­де­пу­та­та Дер­жду­ми РФ Во­ро­нєн­ко­ва, за­мах на Амі­ну Оку­є­ву та Ада­ма Осма­є­ва й зов­сім не­дав­ній ви­бух ав­то­мо­бі­ля, що за­брав жи­т­тя пол­ков­ни­ка ГУР Ма­кси­ма Ша­по­ва­ла, — все це в Ки­є­ві, да­ле­ко від бо­їв на Донбасі. Ко­жен та­кий на­пад — глу­зли­ва по­смі­шка ефес­бе­шни­ка: «Ну що, спо­кій­но у ва­шо­му тилу?». Та й на фрон­ті по­мі­тна ін­ша та­кти­ка: під­рив ав­то­мо­бі­ля спів­ро­бі­тни­ків СБУ в Ко­стян­ти­нів­сько­му ра­йо­ні До­неч­чи­ни — яскра­вий при­клад то­го, що на­віть пра­ців­ни­ки на­шої спец­слу­жби, кон­тр­ро­зві­дни­ки мо­жуть бу­ти жер­тва­ми ди­вер­сій. Бо­роть­ба з те­ро­ри­змом — спра­ва над­зви­чай­но скла­дна, кра­ї­ни За­хо­ду та­кож не зав­жди де­мон­стру­ють ви­со­ку ефе­ктив­ність у цьо­му пи­тан­ні. Однак там ва­жли­ві чи­ни се­кре­тних служб не ста­ють об’єкта­ми атак — на­стіль­ки близь­ко ворог не мо­же пі­ді­бра­ти­ся. Ни­ні­шні ре­а­лії вка­зу­ють на те, що те­ро­ри­сти на нашій те­ри­то­рії по­чу­ва­ю­ться більш ніж упев­не­но. От­же, є аген­ту­ра, си­ли й за­со­би для вчи­не­н­ня та­ких зу­хва­лих за­ма­хів.

«Гі­бри­дна вій­на» — це та­кий са­мий мо­дний тер­мін, як сво­го ча­су був «бо­роть­ба з те­ро­ри­змом». Йо­го зна­че­н­ня і мас­штаб ні­би всі ро­зу­мі­ють, пра­гнуть про­ти­ді­я­ти, але так, щоб по­справ­жньо­му, на пов­ну си­лу не го­то­ві. Важ­ко, до­ро­го, ви­сна­жли­во. В Укра­ї­ні ма­ло хто звик так пра­цю­ва­ти: не га­си­ти по­же­жі, а ви­тра­ча­ти час і гро­ші на про­фі­ла­кти­ку й де­зін­фе­кцію. Увесь час па­нує на­стрій: та для чо­го ті три­во­ги, мо­же, ми­не­ться, вій­на — це ж так да­ле­ко. І це пи­та­н­ня не ли­ше до дер­жав­них ор­га­нів. Оста­н­ня кі­бе­ра­та­ка, якої за­зна­ла Укра­ї­на, вда­ри­ла як по «ка­зен­них» стру­кту­рах, так і по при­ва­тних ком­па­ні­ях. Ви­я­ви­ло­ся, біль­шість до та­ких ви­про­бу­вань не го­то­ва. Ко­ли сві­том гу­ляв Wannacry, у нас про ньо­го го­во­ри­ли пе­ре­ва­жно у вузь­ко­про­фе­сій­них ко­лах. Але те­пер та­ки до­че­ка­ли­ся «гро­му» й, зда­є­ться, «пе­ре­хре­сти­лись». Якщо в дер­жав­но­му апа­ра­ті, мо­жли­во, і бу­де біль­ше по­ка­зу­хи в кі­бер­без­пе­ці, аніж ре­аль­ної спра­ви, то в бі­знес­ко­лах ре­а­гу­ва­ти­муть жва­ві­ше: ні­хто не хо­че втра­ча­ти при­бу­тки че­рез комп’ютер­ні ві­ру­си.

Час уже на­ре­шті про­ки­ну­ти­ся від ху­то­рян­сько­го сну. Так, у нас своя вій­на, ко­ру­пція і си­ла­си­лен­на «мі­сце­вих осо­бли­во­стей», однак жи­ве­мо ми в гло­баль­но­му сві­ті й від жо­дної з йо­го за­гроз не за­хи­ще­ні на 100%. Якщо ро­сі­я­ни вмі­ють здій­сню­ва­ти кі­бе­ра­та­ки на Фран­цію і США, то ве­ли­кою на­їв­ні­стю бу­де ду­ма­ти, що во­ни не на­ва­жа­ться від­пра­цьо­ву­ва­ти по­ді­бні при­йо­ми на та­кій «лю­бій» їм Укра­ї­ні.

Ми ма­є­мо спра­ву з ду­же ви­га­дли­вим во­ро­гом. Зга­дай­мо Крим. Ро­сі­я­ни ді­я­ли за до­бре про­ра­хо­ва­ним сце­на­рі­єм, у той час як Ки­їв роз­гу­бив­ся, а то­ді­шні очіль­ни­ки дер­жа­ви по­вто­рю­ва­ли за­вче­не на Май­да­ні: «Не під­да­ва­ти­ся на про­во­ка­ції». Втім, той урок, зда­є­ться, за­сво­ї­ли, хо­че­ться ві­ри­ти, що «ні­ко­ли зно­ву». Якщо ворог на якомусь етапі обрав тактику «великого стояння» на Донбасі, це аж ніяк не означає, що він утра­тив до нас ін­те­рес і не шукатиме «дірок» у нашій обороні деінде: у кіберпросторі, серед політичних сил, антитерористичній діяльності в тилу. Най­гір­ше, що мо­жна ро­би­ти в цьо­му ви­пад­ку, — ді­я­ти си­ту­а­тив­но, це ли­ше роз­па­лю­ва­ти­ме апе­тит у крем­лів­ських стра­те­гів. То­му най­кра­щи­ми но­ви­на­ми на сьо­го­дні мо­жуть бу­ти ті, у яких роз­по­від­а­є­ться, як на­ші спец­слу­жби за­по­бі­гли тим чи ін­шим ди­вер­сі­ям во­ро­га. Тіль­ки по­справ­жньо­му, без по­ста­но­вок та імі­та­цій.

Бе­зу­мов­но, про­фі­ла­кти­ка й де­зін­фе­кція тя­гнуть за со­бою пев­не обме­же­н­ня прав і сво­бод. Мо­жли­во, ми на­віть втра­ти­мо кіль­ка пун­ктів у рей­тин­гах між­на­ро­дних пра­во­за­хи­сних ор­га­ні­за­цій. Вла­сне, нас уже кри­ти­ку­ва­ли: спо­ча­тку за бло­ку­ва­н­ня ро­сій­ських те­ле­ка­на­лів, по­тім ро­сій­ських он­лайн­сер­ві­сів. Утім, ця кри­ти­ка, по су­ті, вже ні­чо­го не змі­нить — тре­ба ру­ха­ти­ся да­лі. І хоч би як по­бор­ни­кам «сво­бо­ди сло­ва в чи­сто­му ви­гля­ді» хо­ті­ло­ся ви­сту­пи­ти за­хи­сни­ка­ми го­лов­ре­да «Стра­на.ua» Іго­ря Гу­жви, йо­го ді­яль­ність не має сто­сун­ку до то­го, що в ци­ві­лі­зо­ва­но­му сві­ті зви­кли на­зи­ва­ти жур­на­лі­сти­кою. А от до пи­та­н­ня ін­фор­ма­цій­ної, а від­так дер­жав­ної без­пе­ки — без­по­се­ре­дній. Єди­на річ, у якій тут мо­же вко­тре «про­ко­ло­ти­ся» вла­да, — обме­жи­ти­ся PRза­три­ма­н­ням і до­зво­ли­ти адво­ка­там роз­ва­ли­ти спра­ву в су­ді. Вий­де то­чно за ви­сло­вом ві­до­мої осо­би: «Ба­тя, ми ста­ра­ли­ся».

У Фран­ції, де в су­спіль­стві силь­ні лі­ві на­строї й по­ши­ре­не не­вдо­во­ле­н­ня тим, що дер­жа­ва та її си­ло­ві ор­га­ни ма­ють за­ба­га­то пов­но­ва­жень, пі­сля низ­ки те­ра­ктів був ого­ло­ше­ний три­ва­лий над­зви­чай­ний стан. В Укра­ї­ні на­ра­зі тіль­ки анон­со­ва­ний «но­вий фор­мат», який при­йде на змі­ну АТО. Втім, річ на­віть не в тер­мі­но­ло­гії та пра­во­вих ста­ту­сах, а в то­му, чи го­то­ва уся кра­ї­на — і її во­ле­лю­бні гро­ма­дя­ни, і її вла­дна вер­хів­ка — прийня­ти но­вий по­ря­док ден­ний, пер­шим ряд­ком у яко­му бу­дуть про­фі­ла­кти­ка й де­зін­фе­кція як го­лов­ні за­со­би для по­до­ла­н­ня ві­ру­сів, ан­ти­ті­ла до ко­трих у на­шо­му ор­га­ні­змі по­ки що ви­ро­бля­ю­ться в не­до­ста­тній кіль­ко­сті.

ЯКЩО ВОРОГ НА ЯКОМУСЬ ЕТАПІ ОБРАВ ТАКТИКУ «ВЕЛИКОГО СТОЯННЯ» НА ДОНБАСІ, ЦЕ АЖ НІЯК НЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО ВІН НЕ ШУКАТИМЕ «ДІРОК» У НАШІЙ ОБОРОНІ ДЕІНДЕ: У КІБЕРПРОСТОРІ, СЕРЕД ПОЛІТИЧНИХ СИЛ, АНТИТЕРОРИСТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ В ТИЛУ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.